Григорій Сковорода - філософ, поет, вихованець Києво-Могилянської академії: мандруємо банкнотами України

 

«Щиросердий, безкорисливий, добрий, правдивий, незалежний, поет і артист в душі і в дійсності, мислитель, мораліст, Григорій Савич Сковорода жив більше для людей, аніж для себе…» Дмитро Яворницький

Банкнота номіналом 500 гривень зразка 2015 року (пам'ятна банкнота до 30-річчя незалежності України)

Основний малюнок лицьової сторони - портретне зображення Григорія Сковороди

Основний малюнок зворотньої сторони - зображення будівлі Києво-Могилянської академії

Художник-дизайнер - Борис Максимов

Художник-графік - Василь Лопата 

Дата введення в обіг - 20.08.2021

«Нерівна всім рівність. Ллються з різних трубок різні струмені в різні посудини» (с) Сковорода

Визначний просвітитель, поет і  мандрівний філософ Григорій Савич Сковорода - одна з найяскравіших постатей в історії української культури XVIII століття. Ця доба подарувала світові талановитих майстрів пензля і графіки, архітекторів і композиторів, блискучих літераторів і вчених.

Григорій Сковорода народився в ніч на 22 листопада (3 грудня) 1722 року в сотенному містечку Чорнухи на Полтавщині в небагатій козацькій родині. В 1972 році було відкрито меморіальну садибу батьків Григорія Сковороди та історико-краєзнавчий музей, значна частина експозиції якого присвячена життю і творчості видатного мислителя.

Меморіальна садиба батьків Григорія Сковороди (Чорнухи)

З ранніх літ Григорій Сковорода відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань. Коли Григорію виповнилося сім років, його віддали в парафіяльну школу, яких у Чорнухах на ту пору було три на півтори сотні дворів. Імовірно, восени 1734 року Григорій відправляється вчитися в прославлену Києво-Могилянську академію, що в ті часи перебувала в порі свого розквіту.

Навчаючись у Києво-Могилянській академії Григорій Сковорода був одним з найкращих її вихованців. Перший клас фари, де вчили читати й писати на латині, польській і церковнослов’янській мовах, Сковорода пройшов під керівництвом професора Веніаміна Григоровича. У трьох подальших класах: інфіми (етимологія, синтаксис латини, арифметика й катехізис), граматики (складні питання синтаксису, твори Цицерона й Овідія) та синтаксими (стилі латинської ораторської прози, латинська поезія) - Сковорода навчався під керівництвом професора Амвросія Негребецького.

Наступний клас - риторики - Григорій Сковорода успішно пройшов в 1739-1740 навчальному році у професора Сильвестра Ляскоронського, що читав курс під назвою «Основи ораторського красномовства». Упродовж 1740-1741 років Сковорода студіював філософію (діалектика, логіка, етика, фізика, метафізика) у професора Мануйла Козачинського, який читав курс «Синтагма всієї аристотелівської філософії».

Навчання в класі філософії Григорію довелося перервати, оскільки восени 1742 року, пройшовши конкурсний відбір з церковного співу і співу на «італійський зразок» у столиці Гетьманщини Глухові, Сковорода став співаком-альтистом Петербурзької придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни. Він виконував партії альта в операх, літургіях, на маскарадах. У цей період Григорій Сковорода значно підвищив рівень своєї музичної підготовки. Але придворне життя було не для філософа і поета Григорія Сковороди. У кінці літа 1744 року, прибувши до Києва у складі пишного почту імператриці Єлизавети, Григорій Сковорода звільнився з капели в чині «придворного уставника» і відновив своє навчання в класі філософії Києво-Могилянської академії.

В 1745 році Григорій Сковорода, відправився разом з посольською місією генерал-майора Федіра Вишневського до Угорщини. Наступні п'ять років Григорію довелося подорожувати шляхами Австрії, Словаччини, Польщі, Італії, Чехії і Німеччини. Поїздка в Європу відіграла велику роль у становленні Сковороди як вченого європейського рівня, філософа передової, вільної думки, як літератора і музиканта.

Після повернення на Батьківщину Григорій Сковорода зайняв вакантну посаду викладача поетики в Переяславському колегіумі. Педагогічна праця була не тільки улюбленим заняттям, а й справжньою професією Сковороди. Вже на початковому етапі своєї педагогічної діяльності він виявив активне прагнення творчо вирішувати проблеми навчання і виховання. Але переяславський єпископ Никодим Сребницький не сприйняв нових поглядів на поетику.  У цьому конфлікти молодий викладач виявив свою непохитну волю, готовність захищати власні погляди, але був звільнений. Григорій Сковорода для своїх учнів і послідовників завжди був прикладом чесності, щирості, вірності своїм переконанням.

Після звільнення з учительської посади він повертається до Києва, де ще два роки навчається в академії, в богословському класі, де вивчали догматичне та моральне богослов’я, історію Церкви, канонічне право, Святе Письмо та гебрейську мову з додатком арабської й сирійської. Курс «Православне християнське богослов’я» вів видатний поет, префект академії Георгій Кониський. Але, не маючи прагнень до духовної кар’єри, Григорій Сковорода залишає академію, не закінчивши її повного курсу.

Узимку 1753 року коврайський поміщик Степан Томара просить свого близького знайомого, київського митрополита Тимофія Щербацького прислати в його дім вчителя для свого старшого сина Василя Томари. І тоді за високою рекомендацією найкращий студент Києво-Могилянської академії Григорій Сковорода підписав угоду про однорічне учителювання у дядича Томари.

В маєтку Томари Сковорода жив з невеликою  перервою біля п’яти років. Важко було високоосвіченому волелюбному вчителеві миритися з гнітючою атмосферою в поміщицькому маєтку. Під час перебування у Ковраї відбувається становлення Сковороди не лише як талановитого педагога. В ці роки формувався його світогляд як самобутнього філософа і громадського діяча.

У молодого Григорія Савича був заповітний «коврайський зошит» на двадцяти сторінках однакового паперу. Це більш ніж писемний слід у творчості Сковороди. Тут, у селі Коврай, Григорій Сковорода напише близько десятка віршів, які згодом увійдуть до збірки «Сад божественних пісень». Поетичною перлиною «коврайського зошита» стала ода «De Libertate» - «Про свободу».

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!

У серпні 1759 року бєлгородський і обоянській архієрей Йоасаф Миткевич запросив Григорія Сковороду посісти посаду викладача поетики в Харківському колегіумі. Тут за ним утвердився авторитет талановитого педагога, поета, оратора і вченого. По закінченні навчального року бєлгородський єпископ спробував схилити Сковороду до чернецтва, що давало можливість одержати високий духовний сан. Відмовившись від цього, Григорій Сковорода викликав незадоволення єпископа. Він залишив колегіум і поселився в одного з своїх приятелів на околиці Бєлгорода. 

Весною 1762 року Григорій Сковорода знову відвідав Харків, йому довелося познайомитися зі студентом класу богослов’я Михайлом Ковалинським, який став його найближчим другом, найулюбленішим учнем і першим біографом великого філософа. Саме заради нього Сковорода повернувся до Харківського колегіуму, де він протягом двох років викладав курс синтаксими, грецьку мову, а також навчав учнів співати по нотах у супроводі органа. Але інтриги, таємні доноси, недовіра примусили Григорія Сковороду залишити колегіум влітку 1764 року.

В 1768-1769 навчальному році за рекомендацією генерал-губернатора Євдокима Щербініна, коли при Харківському колегіумі були відкриті додаткові класи для дітей дворян, Григорій Сковорода погодився викладати учням катехізис. Незважаючи на підтримку з боку губернатора, Сковорода і на цей раз зіткнувся з ворожим ставленням до себе з боку духовної влади. У 1769 році він остаточно залишає Харківський колегіум і з цього часу стає мандрівним філософом, народним вчителем-просвітителем.

У простому селянському одязі, з палицею в руці і з торбиною за плечима майже тридцять років мандрував Григорій Сковорода по селах і містах Слобожанщини. Для селян він був своєю людиною, другом, мудрим порадником. Лише зрідка він затримувався надовго, оселяючись, як сам писав, у лісах, полях, садах, селах, на пасіках. У цей період з-під пера Сковороди вийшло багато філософських і художних творів: трактати, діалоги, байки, притчі.

У Гужвинському лісі він написав і перший свій великий твір - філософський діалог «Наркісс. Бесіда про це: пізнай себе», який згодом історики філософії назвуть першим пам’ятником оригінальної філософської думки у східних слов’ян. Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські», ода «Da libertate» - це єдина система поглядів, єдина філософія. Але за життя мандрівного філософа його твори були заборонені царською цензурою і тільки в ХІХ столітті починають видаватися збірники його творів.

У мандрівці філософ ніколи не розлучався із Біблією, сопілкою, флейтою і своїми писаннями. У творчому доробку Григорія Сковороди, окрім байок і філософських творів, є також музика до літургій та пісні «Стоїть явор над горою», «Ой ти, птичко жолтобоко», «Всякому городу нрав і права», псалми і канти. Історик давньої української літератури Ізмаїл Іванович Срезневський у 30-х роках ХІХ століття писав: «Переходячи з міста в місто, з села в село, він завжди спивав, або, вийнявши з-за пояса свою улюблену флейту, награвав на ній свої сумні фантазії». Григорій Сковорода співав свої пісні-романси, створені на його ж тексти зі збірки «Сад божественних пісень», й акомпанував собі на якомусь інструменті.  Його пісні стали популярними і поширювалися як народні.

Минали роки і з часом подорожувати ставало все важче і важче. Друзі пропонували Григорію Сковороді тихий притулок. Запросив до себе свого улюбленого вчителя і Михайло Ковалинський, який жив в своєму маєтку Хотетово, що за 25 верст на південь від Орла. Сковорода, незважаючи на далеку дорогу, відправився до свого найдорожчого друга. Але Григорій Сковорода згадував рідні місця. І нарешті попросив друга «відпустити його в милу Україну».

Остаточною зупинкою в багаторічної подорожі Григорія Сковороди було село Пан-Іванівка на Харківщині (нині Сковородинівка Золочівського району), де він мешкав якийсь час раніше.  Шлях до села проходив через скошене поле і ховався в лісі, який майорів різноманітними фарбами осіннього листя. «На танку будинку над ставом Сковороду ніхто не зустрів. Він, обережно прочинивши двері, ступив на нерипливу мостину в синіх, пройшов до своєї кімнати, що єдиним вікном виходила в сад. Та його кроки все-таки зачули, й ось уже на порозі з’явився господар дому Андрій Іванович Ковалівський… Надвечір Сковорода накинув на плечі світку, спустився із ганку в сад… Тут, у прохолодній тіні, він знаходив єдино вірні слова для своїх філософських трактатів. І настав час їм прощатися…».

29 жовтня 1794 року стало останнім днем життя поета і мандрівного філософа Григорія Савича Сковороди. Він з повним правом заповідав написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав». В 1972 році у будинку поміщиків Ковалівських було відкрито Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди, філософа, поета і вихованця Києво-Могилянської академії.

Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди (Сковородинівка)

 

Києво-Могилянська академія

Києво-Могилянська академія. Старий академічний корпус

Києво-Могилянська академія протягом двох століть виконувала роль освітнього, наукового й мистецького центру, осередку духовності українського народу й всієї Східної Європи. Друга половина XVI - початок XVII століття це період бурхливого розвитку культури, науки, освіти в країнах Європи. У той час на українських землях почали виникати громадсько-культурні та освітні братства, при яких відкривалися школи, де навчалася й формувалася українська еліта.

Саме така школа відкрилася 1615 року в Києві, на Подолі, при Київському братстві. У створенні цього закладу значну роль відіграла знатна киянка Єлизавета Василівна Гулевич, відома як Галшка Гулевичівна, котра подарувала Київському Богоявленському братству садибу з усіма її доходами. 15 жовтня 1615 року урочисто, при численних свідках, Гулевичівна вписала до київських маґістратських книг дарчу, за якою її спадкова земля в Києві, на Подолі, переходила у власність братства за умови, що на цій землі будуть збудовані монастир, будинок для іноземних прочан та школа дітям, як «шляхетським, так і міщанським».

Київська братська школа розпочала своє існування на дарованій Галшкою землі, поклавши початок історії Києво-Могилянської академії. В організації школи взяли участь відомі в той час вчені Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, Захарія Копистенський, Єлисей Плетенецький. Першими ректорами були Йов Борецький (1620-1624), Мелетій Смотрицький (1619-1620), Касіян Сакович (1620-1624). Колективним членом братства 1620 року стало Запорозьке Військо разом із гетьманом Петром Сагайдачним, які надали братству велику моральну та матеріальну підтримку. Того ж року за сприянням гетьмана братство отримало від єрусалимського патріарха Феофана ставропігійне право - незалежність від церковної ієрархії - та грамоту, що підтверджувала це право.

Школа була організована на зразок європейських вищих шкіл. Викладали в ній слов’янську, книжну українську, грецьку, латинську та польську мови, а також граматику, поетику, риторику, філософію, арифметику, геометрію, астрономію, історію і музику. Навчалися в школі діти з різних станів суспільства - духівництва, української шляхти, міщан. Характерною особливістю братської школи, крім всестановості, була демократичність між учнями та поважними викладачами, чим вона вигідно відрізнялася від польських шляхетських шкіл та європейських середньовічних університетів. Статут її зобов’язував учителів «навчати і любити всіх дітей однаково, як синів багатих, так і сиріт убогих».

Петро Могила

З історією Києво-Могилянської академії , її становленням і розвитком тісно пов’язане ім’я митрополита Київського, Галицького і всієї Русі, видатного церковного, освітнього й політичного діяча, святого Петра Могили. Влітку 1б31 року Петро Могила відкриває в приміщеннях Троїцького монастиря Києво-Печерської лаври школу, яка ввійшла в історії під назвою Лаврської, або Гімназіума.

Лаврська школа за обсягом предметів і організаційною структурою була подібна до польських і західноєвропейських колегіумів. У ній були класи нижчі (граматичні) й вищі - поетики, риторики й філософії. Учнями були діти української шляхти й козацької старшини. Лаврська школа проіснувала недовго. Київське братство турбувало майбутнє їх школи - була велика потреба в високоосвічених викладачах. Перед Петром Могилою була поставлена рішуча вимога об'єднати обидва заклади.

Нова школа почала діяти з 1 вересня 1632 року на території Братського монастиря на Подолі під назвою Київський Братський, згодом Київський або Києво-Могилянський колегіум. Об’єднавшись з Лаврською, Київська братська школа значно поліпшила своє матеріальне становище, поповнилася високоосвіченими викладачами, зокрема Ісаєм Трохимовичем-Козловським, Сільвестром Косовим, Софронієм Почаським - визначними письменниками, богословами.

Архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила опікувався Колегіумом до кінця своїх днів. На початку 1630-х років він збудував своїм коштом першу бурсу для бідних студентів і сиріт, провів на садибу Колегіуму водогін, отримавши на це привілей короля Владислава IV, звів студентську церкву в ім’я  Благовіщення. Одна з будівель Петра Могили збереглася до нашого часу. Це зведена ним у 30-х роках ХVІІ століття двоповерхова кам’яна школа для учнів Колегіуму. Дослідники ХІХ століття найменували її Трапезною, або Святодухівською церквою. За вісім днів до кончини преосвященний Петро Могила склав заповіт, в якому більшу частину свого рухомого й нерухомого майна заповів Колегіуму.

Петро Могила прагнув здобути для Могилянського колегіуму статус вищої школи - офіційний державний документ. Здійснив його наміри вихованець Могилянського колегіуму гетьман України Іван Виговський. До Гадяцького договору, укладеного ним з Річчю Посполитою 16 вересня 1658 року був доданий пункт: «Академію Київську дозволяє його Королівська Милість і стани коронні установити, яка має користуватися такими прерогативами і вольностями, як і Академія Краківська». Згодом права Академії були підтверджені в угоді, підписаній королем Міхалом Корибутом Вишневецьким з гетьманом Михайлом Ханенком у грудні 1670 року та царською грамотою Петра І від 26 вересня 1701 року.

Києво-Могилянська академія ще до отримання офіційних прав вищого навчального закладу формувалася як вища школа не лише за змістом та обсягом наук, що викладалися, а й за організаційною структурою, правилами внутрішнього життя, самоврядуванням. З отримання прав вищого навчального закладу в Академії, згідно з правилами європейських університетів, ректори обиралися всією корпорацією академічних учених. Це стало традицією і пізніше було закріплено академічними Інструкціями 1734 року та наступних років.

Києво-Могилянська академія була одним із кращих вищих навчальних закладів в усій Східній Європі. В ній навчалися майже всі майбутні гетьмани України, багато старшин та козаків, чимало студентів з інших країн. В стінах академії формувалася українська мова, література, наука. Вихованцями Академії були музиканти, композитори, зокрема Артем Ведель і Максим Березовський. В академії навчався Григорій Сковорода та відвідував деякий час лекції Михайло Ломоносов. З неї вийшли письменники Георгій Кониський та Григорій Полетика, видатні діячі церкви й просвітителі Стефан Яворський та Феофан Прокопович та багато інших визначних діячів науки й культури, що увійшли в число найвидатніших людей слов’янського світу.

На початку ХІХ століття царським урядом проводилися реформи духовних шкіл, до яких, як підконтрольна Синоду, була зарахована й Києво-Могилянська академія. В 1814 році був вироблений «Устав духовних училищ». Проте Київська академія не підпадала під категорію духовних шкіл, як Московська та Санкт-Петербурзька академії. 14 серпня 1817 року Синод видав указ про тимчасове закриття Києво-Могилянської академії. В той час в приміщенні бурси Академії було відкрито духовну семінарію й духовне училище, а 28 вересня 1819 року - Імператорську духовну академію, яка була закрита в 1920 році.

В перший рік незалежності України, 19 вересня 1991 року, вийшло розпорядження Верховної Ради України «Про відродження Києво-Могилянської Академії». У вересні 1992 року відновилася діяльність незалежного вищого навчального  закладу в Києві на його історичній території під назвою Університет «Києво-Могилянська академія», який продовжує традиції славетної Академії. 19 травня 1994 року указом Президента України Університету надано статус «національний».

Головний корпус Національного університету «Києво-Могилянська академія»

1 березня 1977 року був відкритий пам'ятник Григорію Сковороді в Києві на Контрактовій площі в сквері напроти будівлі Києво-Могилянської академії, в якій мандрівний філософ і поет Григорій Савич Сковорода навчався протягом багатьох років. Автори: скульптор Іван Кавалерідзе, архітектор Василь Гнєздилов.

 

Пам'ятник Григорію Сковороді (м. Київ)

 

Література про життєвий та творчий шлях Григорія Сковороди

Любомудр із Всесвіту (Григорій Сковорода) // Береза Р. Мистецька слава України: У пошуку євшан-зілля / Роман Береза. – Львів : Література та мистецтво, 2021. – С. 8-79.

У книзі в формі есе-розповідей зображено життя і творчість окремих персоналій, які відіграли помітну роль у процесі становлення та розвитку української думки, культури та мистецтва. Барвистими засобами художнього слова автор змальовує багато маловідомих фактів з життя видатних українських митців, кожен з яких зробив свій яскравий внесок у розквіт української та світової культури. Книга буде корисною для усіх, хто цікавиться вивченням історії України на прикладах життя і творчих звершень и визначних особистостей.

Осмир О. Сучасність Мудрості Г. Сковороди: Світоглядний нарис. – Львів : Література та мистецтво, 2020. – 136 с.

За визнанням ЮНЕСКО, Г.С. Сковорода входить у п'ятірку найвизначніших мудреців всіх часів і народів. Тож заглиблюючись у мудрість Сковороди, ми проникаємо в духовну спадщину людства. Витікаючи із джерела української звичаєвої культури та українського світогляду, мудрість Сковороди є вселюдською, це планетарне мислення високої людини, високого Духу і Свідомості. У філософській спадщині українського мандрівника гармонійно поєднані первинні засади людського буття: світогляду, релігії, моралі, устрою, економіки... Автори світоглядного нарису вдало зіставили мудрість Г. Сковороди із новітніми науковими дослідженнями і релігійними основами, адже таким чином визначається Істинність того чи іншого твердження, науки і дійсності. І з цього погляду Сковорода є неперевершеним, бо поєднання релігії, науки і філософії є саме тим чинником, який має витворити нові парадигми, нові світоглядні основи, що сьогодні є найбільш актуальним у зв’язку із критичним станом людської цивілізації.

Світоглядний нарис адресований тим юним і дорослим, хто прагне бути Людиною Щасливою, хто прагне Пізнати Себе й зазнати отого Другого Народження - утвердитися Людиною.

Сковорода Г. Життя наше – це подорож / Григорій Сковорода; упорядкував і переклав Валерій Шевчук. – Львів : Видавництво «Апріорі», 2021. – 272 с.: іл.

Унікальність видання в тому, що тут чи не вперше зібрані в одній книзі художні твори видатного філософа в повному їхньому обсязі з додачею вибраних упорядником з різних текстів (і художніх, і філософських) афоризмів, які сягають вершин афористики.

• Життя і діяльність Григорія Сковороди // Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги : підручник / А. М. Бойко, В. Д. Бардінова та ін. ; під заг. ред. А. М. Бойко. - Київ : ВД «Професіонал», 2004. - С. 13-19.

• Корній Л. П. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття / Лідія Корній. - Київ : Музична Україна, 2018. - 364 с.

• Наш перворозум. Григорій Сковорода на портреті і в житті: фотокнига / авт. і упоряд. В. Стадниченко, М. Шудря. - Київ : Спалах, 2004. - 180 с.

• Попов П. М. Григорій Сковорода / П. М. Попов. - Київ : Знання, 1969. - 176 с.

• Попович М. В. Сковорода Григорій Савич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. - Київ : Наукова думка, 2012. - Т. 9 : Прил - С. - С. 607-609.

• Українська культура у другій половині XVII-XVIII століть // Шейко В. М., Тишевська Л. Г. Історія української культури : навч. посібник / наук. ред. В. М. Шейко. - Київ : Кондор, 2006. - С. 106-145.

***

• Києво-Могилянська академія // Шаров І. 100 визначних місць України. - Київ : Преса України, 2003. - С. 165-168.

• Хижняк З. І. Києво-Могилянська академія: суспільно-політичні й ідеологічні передумови виникнення вищої освіти на Україні / З. І. Хижняк. - Київ : Знання, 1991. - 80 с. : іл.

• Хижняк З. І. Києво-Могилянська академія в ХVII - XVIII ст. / З. І. Хижняк - Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. - 223 с. : іл.

• Яременко М. В. Києво-Могилянська академія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. - Київ : Наукова думка, 2007. - Т. 4 : Ка-Ком. - С. 183-185.

Підготували співробітники читального залу.