Літературний калейдоскоп: твори-ювіляри відомого австрійського письменника Стефана Цвейга

 

«Книжки народжуються з найрізноманітніших почуттів. Книжки пишуть у пориві натхнення чи з почуття вдячності, хоча духовну пристрасть ніяк не менш здатні розпалити досада, гнів, прикрощі. Іноді до творчості спонукає цікавість, психологічна потреба під час писання самому розібратися в людях та подіях…». Стефан Цвейг

Найпопулярніший австрійський письменник Стефан Цвейг  увійшов в історію світової літератури як оригінальний новеліст і автор літературних біографій відомих історичних постатей. Перу Стефана Цвейга належить роман «Нетерплячість серця» і спогади «Світ учора». Перші новели письменника з’явилися на початку ХХ століття. Більшість із них було написано в 1910-1920 роках. Вони склали збірки «Любов Еріки Евальд» (1904), «Перші переживання» (1911), «Амок» (1922), «Сум’яття почуттів» (1927), «Маленька хроніка» (1929). Останній твір цього жанру - «Шахова новела» (1941). Події більшості історій Стефана Цвейга відбуваються під час захоплюючих подорожей і в різних куточках світу. Письменник блискуче відкриває таємниці людського серця і душі.

110 років новелі «Пекуча таємниця»

В 1911 році Стефан Цвейг опублікував збірку новел «Перші переживання», куди увійшли твори, створені протягом десятиліття і об'єднані загальною етичною проблемою: «У сутінках», «Гувернантка», «Пекуча таємниця», «Літня новела». Головні дійові особи цих новел - діти, які живуть у своєму світі й по-іншому дивляться на вчинки дорослих.

Дія новели Стефана Цвейга «Пекуча таємниця» відбувається в курортному містечку Земмерінг, яке було улюбленим місцем відпочинку віденської аристократії. З потяга, що тільки прибув, вийшов молодий чоловік, який відрізнявся від інших витонченістю одягу і легкою, невимушеною ходою. Він, випередивши всіх, першим найняв фіакр і поїхав у готель гірською дорогою. У повітрі вже відчувалася весна. Іноді з вершин долинав свіжий запах снігу, і тоді повітря ставало водночас і солодким і терпким. У готелі молодик переглянув список приїжджих і не знайшов жодного знайомого прізвища. А він сподівався хоч на маленький, безневинний флірт.

Молодий чоловік - барон, який належав до не дуже шляхетної австрійської родини, служив в урядовій установі і взяв тижневу відпустку лише тому, що всі колеги виклопотали весняні канікули. Він також забажав скористатися цим правом. Барон був загальним улюбленцем і страждав від самотності. Він то переглядав журнали у вестибюлі, то заходив у вітальню, сідав за рояль і награвав вальс. Нарешті, розгніваний, він сів біля вікна і почав дивитися, як повільно опускаються сутінки. Так барон, нервуючи, провів цілу годину, а потім пішов до їдальні.

Там було зайнято лише кілька столиків. Він швидко окинув їх поглядом. Марно! Жодного знайомого. Жодної жінки, жодної надії хоча б на швидкоплинну пригоду. Це ще більше розлютило його. Барон належав до тих молодих людей, які завдяки своїй зовнішності користуються успіхом і завжди готові до нової перемоги. Раптом повз його стіл прошуміла шовкова сукня і він побачив високу жінку. За нею йшов маленький, блідий хлопчик у чорному оксамитовому костюмі, який подивився на нього з цікавістю. Похмуре обличчя барона миттю засяяло і очі заблищали. Він зухвало шукав її погляду, який поки не давав відповіді на його виклик.

Наступного ранку, увійшовши до вестибюлю, барон побачив сина прекрасної незнайомки, який жваво розмовляв із двома хлопчиками. Лише тепер барон звернув увагу на дитину. То був сором'язливий хлопчик років дванадцяти, який  здавався чимось наляканим, ніби його щойно розбудили. Він упіймав його цікавий погляд, але чорні очі відразу ж сховалися. Барон скористався моментом і вирішив познайомитися з ним. Незабаром він вже дізнався, що Едгар був єдиним сином віденського адвоката. Хлопчик був щасливий, що тут, у цьому безлюдному місці, він несподівано знайшов друга. Барон був упевнений, що хлопчик не заспокоїться, доки не познайомить його зі своєю матір'ю. План виявився чудовим. На прохання матері Едгара, яка стала привітнішою, барон вже під час обіду сидів за їхнім столиком. Нетерплячий мисливець вирішив, що настав час полювання. Дуже мило сидіти втрьох і розмовляти, але в нього була інша мета. Для матері Едгара гра з вогнем не була новизною, але вона усвідомлювала, що цього разу їй загрожує небезпека. Незабаром Едгар помітив, що в них є якась таємниця, яку він повинен дізнатися будь-що.

85 років новелі «Невидима колекція»

Новела «Невидима колекція» була написана Стефаном Цвейгом у 1926 році. Письменник описує дивовижний епізод із життя берлінського антиквара під час інфляції в Німеччині. Одного разу він вирушає до маленького містечка, сподіваючись познайомитися з давнім клієнтом свого антикварного магазину та подивитися зібрану ним за багато років колекцію гравюр знаменитих майстрів живопису.

«На другій станції після Дрездена до нашого купе зайшов якийсь літній чоловік, ввічливо привітався з усіма, а потім, глянувши на  мене, ще й кивнув мені окремо, як доброму знайомому. Я спершу не впізнав його; та коли він ледь усміхнувшись, назвав своє прізвище, я миттю пригадав: то був одним із найвідоміших берлінських антикварів, у якого я за мирних часів часто оглядав і купував старі книжки та автографи. Ми трохи побалакали, аби не мовчати. Раптом він похопився:

Треба ж розповісти вам, звідки я оце їду. Такої дивної пригоди я ще ніколи не мав, хоч уже тридцять сім років торгую творами мистецтва. Ви, мабуть, і самі знаєте, як нам, антикварам, доводиться скрутно, відколи вартість грошей почала так швидко всихатися…  Мені було так соромно, що хоч спускай жалюзі й замикай крамницю. В цій скруті мені спало на думку переглянути наші старі конторські книги, щоб знайти там прізвища колишніх клієнтів, у яких, може, пощастило б виманити кілька дублікатів… Та раптом мені трапилась ціла пака листів нашого найдавнішого, мабуть, клієнта; я лише тому забув про нього, що від початку світової війни, тобто від 1914 року, він більше не звертався до нас з жодним замовленням чи дорученням. Наше листування з ним почалося - я справді не перебільшую! - майже шістдесят років тому…

Отже, коли він і досі був живий, то як ветеран  франко-прусської війни мав тепер щонайменше вісімдесят років. Проте в колекціонуванні давньої графіки цей дивакуватий, смішний скнара виявляв непересічний розум, глибоке знання і бездоганний смак… Справа так зацікавила мене, що я наступного ж дня, тобто вчора ввечері, недовго думаючи, взяв та і поїхав у те миршаве містечко, чи не найгірше в цілій Саксонії; я чвалав від маленької станції головною вулицею, і мені важко було повірити, що десь тут, у котромусь із цих нудних будинків, від яких віяло несмаком, у напханому міщанським мотлохом помешканні міг жити власник бездоганно повної колекції незрівнянних офортів Рембрандта, гравюр Дюрера й Мантеньї…

Знайти його помешкання було не важко. Він жив на третьому поверсі одного з тих непоказних провінційних будинків…  На мій несміливий дзвінок двері зразу ж відчинила дуже стара сива жінка в чистому темному чепчику. Я подав їй свою візитну картку й спитав, чи можна поговорити в паном радником. Здивовано й трохи недовірливо вона спершу глянула на мене, тоді на картку: в цій глушині, в цьому старосвітському будинку поява незнайомої людини була, мабуть цілою подією. В проте стара привітно попросила мене почекати й пішла з карткою в кімнату; я почув її тихий шепіт, тоді раптом загримів гучний бас:

А, пан Р. з Берліна, з великої антикварної крамниці! Проси його… проси… Я дуже радий!

Я скинув пальто й зайшов. Посеред скромно вмебльованої кімнати стояв, випроставши плечі, старий, але ще дужий чоловік з пишними вусами, в домашній куртці напіввійськового крою, обшитій шнуром, і привітно простягав мені обидві руки. Але цьому гостинному, радісному жестові, безперечно щирому, суперечила його дивна, непорушна поза. Він не ступив ані кроку мені назустріч, і я трохи збентежений цим, змушений був підійти впритул до нього, щоб потиснути йому руку. І коли я підійшов зовсім близько, то помітив, що рука його застигла в повітрі, не шукаючи моєї, а тільки очікуючи…».

80 років твору «Шахова новела»

«Шахова новела», найвідоміший твір Стефана Цвейга, була написана між 1938 та 1941 роками в Бразилії. Перше видання «Шахової новели» з'явилося 7 грудня 1942 року. Дія розгортається на великому океанському пароплаві, який прямує за маршрутом: Нью-Йорк - Буенос-Айрес. Саме тут відбулася незвичайна шахова партія між чемпіоном світу з шахів Мірко Чентовічем і доктором Б., в житті якого колись шахова гра стала порятунком і в той же час зіграла сумну роль.

«У цій грі поєднуються найбільш суперечливі поняття: вона і стара, і вічно нова; механічна в своїй основі, але приносить перемогу тільки тому, хто володіє фантазією; обмежена тісним геометричним простором - і в той же час безмежна в своїх комбінаціях; безперервно розвивається - і зовсім безплідна; математика без результатів, мистецтво без творів, архітектура без каменю. І все  ж - ця гра витримала випробування часом краще, ніж всі книги і творіння людей, ця єдина гра, яка належить всім народам і всім епохам…».

Шахова новела

Жанр - драма

Режисер - Філіп Штельцль

Рік - 2021

Екранізація однойменної новели Стефана Цвейга

 

***

Цвейг С. Жозеф Фуше : портрет політичного діяча / Стефан Цвейг ; пер. з нім. П. Таращук. - Київ : Видавництво Соломії Павличко «ОСНОВИ», 2000. - 286 с. - (Зарубіжна класика).

«Жозеф Фуше, один з найвизначніших діячів своєї доби, одна з найвидатніших постатей світової історії, знаходив мало прихильності серед сучасників, а ще менше - справедливості у нащадків…». Стефан Цвейг розповідає про запаморочливу кар’єру політичного діяча, що, почавши зі скромної депутатської посади, досягає вершин могутності, не служачи ні людям, ні ідеям, а тільки насолоджуючись п’янким відчуттям влади, можливістю гратись людськими долями. Кожен політик - хамелеон, переконує автор, задля влади як самодостатньої мети він обстоюватиме які завгодно погляди, миттю зрікаючись їх, тільки-но змініться ситуація.

Цвейг С. Лист незнайомої : новели / Стефан Цвейг ;  пер. з нім. І. Стешенко, В. Бобинського за редакцією Є. Поповича, Є. Поповича ; передмова Н. Матузової. - Київ : Дніпро, 1981. - 263 с. - (Зарубіжна новела ; Кн.35).

До збірки ввійшли найвідоміші новели Стефана Цвейга: «Гувернантка», «Страх», «Амок», «Вуличка в місячному світлі», «Загасле серце», «Невидима колекція» і «Лист незнайомої».

«Коли відомий романіст Р. після триденної прогулянки в гори рано-вранці вернувся до Відня і, купивши на вокзалі газету, глянув на число, то враз пригадав, що сьогодні день його народження. «Сорок перший», – усвідомив він собі, і від того йому не стало ні радісно, ні прикро. Він швидко перегорнув шелесткі сторінки газети, найняв таксі й поїхав додому. Служник доповів, що за час його відсутності приходило двоє відвідувачів і було кілька телефонних дзвінків. Потім він подав йому на таці пошту, яка назбиралася за ці дні. Р. глянув на неї байдуже, недбало розпечатав кілька листів від людей, що цікавили його, а ще одного, який був надписаний незнайомою рукою…».

Цвейг С. Магеллан ; Амеріго / Стефан Цвейг ; пер. з нім. І. В. Сойка, І. В. Андрущенка; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. - Харків : Бібколектор, 2019. - 347 с.

Книга Стефана Цвейга «Магеллан» описує епоху Великих географічних відкриттів. Її дія розгортається в той час, коли Португалія стає морською державою і висуває на світову арену видатних людей. У центрі оповіді - доля Магеллана, людини величезної волі, відваги і мужності, яка здійснила неймовірне за складністю плавання - першу успішну навколосвітню експедицію. Також до видання входить повість про Амеріґо Веспуччі, великого мандрівника, чиїм ім'ям названо цілий материк, якого він не відкривав.

«Минулого року мені нарешті трапилася довгождана нагода поїхати до Південної Америки. Я знав, що в Бразилії на мене чекають найдивовижніші місця на землі, а в Аргентині – ні з чим незрівнянна зустріч із побратимами по духу. Вже сама думка про це робила поїздку чудесною, а дорогою до цього додалося й інше, що може бути приємним: спокійне море, повний відпочинок на швидкісному й місткому судні, відчуженість від усіх обов’язків та щоденних турбот. Я вповні насолоджувався райськими днями цієї подорожі. Та раптом, на сьомий чи восьмий день, я піймав себе на тому, що в мою душу закралося почуття якоїсь досадливої нетерплячки. Одне і те ж блакитне небо, одна і та ж непорушна морська гладінь! У ту хвилю раптового нетерпіння мені здалося, що години подорожі спливають як ніколи повільно. У глибині душі мені хотілося, щоб подорож якнайшвидше закінчилася, я радів, що стрілка годинника щодня невтомно рухається вперед. Лінива, млява насолода нічим якось несподівано почала гнітити мене…. Мабуть, мені потрібна була якась мить, щоб усвідомити свою нетерплячку, і мені відразу стало соромно… Згадай-бо, нетерплячий, ненаситний чоловіче, як то було колись! Порівняй хоч на хвилину цю подорож з мандрами минулого, насамперед з першими мандрівками тих сміливців, котрі відкрили ці безкраї моря-океани, відкрили світ для нас…».

Цвейг С. Марія Антуанетта : роман / Стефан Цвейг ; пер. з нім. П. Таращук ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. - Харків : Фоліо, 2018. - 476 с.

Ця книга - художня біографія французької королеви Марії Антуанетти. П'ятнадцятирічною дівчинкою донька імператриці Марії Терезії покинула Відень, щоб вийти заміж за майбутнього французького короля Людовіка XVI. Безтурботна, жіночна, примхлива Марія Антуанетта мислила своє життя як низку задоволень, навіть не підозрюючи, що через двадцять років після урочистого в'їзду в Париж вона буде змушена все своє - корону, дітей, життя - боронити від подій Французької революції, пройти шлях від трону до ґільйотини й померти, не втрачаючи відваги та величі перед світом.

«Написати історію Марії Антуанетти - це поновити понад сторічну суперечку, в якій і обвинувачі, і оборонці затято обстоюють своє. Нещадного тону суперечці надали обвинувачі. Щоб повалити монархію, революція мусила вразити королеву, а в королеві - жінку… Щоб пересічній натурі стати всім, чим вона здатна бути, а може, навіть ще більшим, ніж вона гадала й передчувала, її доконечне випхати поза її власні межі – а доля не має для цього ніякого іншого батога, крім нещастя. Як іноді митець, прагнучи довести свою творчу силу, вишукує нібито нікудишній сюжет замість значущих і всеохопних, так часом і доля обирає незначного героя, щоб показати, що можна напружити до краю і найслабшу матерію, зі слабкої і ледачої душі створити незмірно трагічний образ. Марія Антуанетта – один із кращих прикладів цього героїзму несамохіть…».

Цвейг С. Марія Стюарт : роман / Стефан Цвейг ; пер. з нім. П. В. Таращук ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. - Київ : ДОВЖЕНКО БУКС, 2019. - 348 с.

«Марія Стюарт» -один з кращих життєписів, що належить перу Стефана Цвейга. У романі зображено протистояння Марії Стюарт, шотландської королеви, яка претендувала ще й на англійський трон і для якої на першому місці завжди були поклики серця і тільки потім - аргументи розуму, та англійської королеви Єлизавети, що ніколи не пізнала радощів материнства й подружньої любові. Але передусім це була боротьба не двох королев, а двох Жінок - видатних, розумних, підступних, хоробрих, які діяли в ім'я любові та влади, і кожна з них заплатила за це свою ціну.

«Виразне та відкрите саме себе пояснює, натомість таємниця діє творчо. Саме тому історичні постаті та події, затінені запиналом непевності, вимагають нової інтерпретації і нової фантазії. За класичний коронний приклад такого невичерпного повабу таємничості, властивої історичній проблемі, може правити життєва трагедія Марії Стюарт. Навряд чи якій-небудь іншій жінці в світовій історії присвячено так багато літератури: драм, романів, біографій і дискусій. Понад три сторіччя Марія Стюарт незмінно вабила поетів, давала роботу вченим, і її постать ще й досі з не меншою силою спонукає по-новому зображувати її. Адже сенс усього заплутаного - прагнути ясності, а всього темного - світла…  будь-яке зображення життя Марії Стюарт власне вже від початку підпорядковане певній формі та ритму; автор повинен лише докладати зусиль, щоб подати в усій несподіваній неповторності відтинок життя, який круто здіймається вгору, а потім раптом спадає вниз. Тому читач аж ніяк не відчує суперечності, якщо в цій книжці тривалий період перших двадцятьох трьох років життя Марії Стюарт, а потім майже двадцять років її ув’язнення займають не більше місця, ніж два роки її натхненої пристрастю трагедії. Адже в сфері пережитої долі внутрішній час і зовнішній збігаються тільки позірно, насправді тільки наповненість переживаннями визначає масштаб душі, що по-іншому рахує плин годин, ніж холодний календар…».

Цвейг С. Нетерпіння серця: роман / Стефан Цвейг ; пер. з нім. А. В. Савченко; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. - Харків : Бібколектор, 2019. - 347 с.

Є миті у житті, що їх по праву можна назвати доленосними, коли якась дія, навіть мимохіть мовлене слово можуть круто змінити долю людини. Саме про це роман Стефана Цвейга «Нетерпіння серця» - про загострене почуття самотності, обдурену довіру, про нетерпіння серця, що не дочекалося щасливого повороту долі. Це історія про кохання паралізованої Едіт, дочки магната з провінційного угорського містечка, до молодого лейтенанта, який спочатку, жаліючи дівчину, зі співчуття вдає, що відповідає на її кохання, а потім стрімголов кинувся на війну, щоб урятуватися від розпачливої ситуації. Авторові вдалося показати, наскільки беззахисне людське серце і на які відчайдушні вчинки штовхає воно людину.

«Хто має, тому дасться» - ці слова з Книги Мудрості може з упевненістю підтвердити кожен письменник: «Хто багато розповів, тому розкажуть». Немає нічого помилковішого, ніж поширене уявлення про те, що письменник безперервно щось вигадує, безкінечно вигадує з невичерпного запасу подій та історій. Насправді ж, замість того щоб вигадувати, йому треба лише дозволити óбразам та подіям знайти себе, вони ж бо, за умови, що він не втратив здатності бачити та дослухатися, безперестанку шукають свого оповідача; тому, хто часто намагався пояснити долю, багато хто розповідає про свою.

Також і ці події мені розповіли майже точно так, як я переказую тут, а до того ж у зовсім неочікуваний спосіб.

Минулого разу у Відні я, втомлений від різноманітних справ, ввечері зайшов у ресторан у передмісті; як я думав, він уже давно вийшов із моди і там мало відвідувачів. Але щойно я туди увійшов, одразу досадливо усвідомив свою помилку. З-за першого ж столу, з усіма ознаками щирої радості, котру я поділяв зовсім не так бурхливо, підвівся мій знайомий і запросив за свій стіл. Було б неправдою стверджувати, що той ревний чоловік був нестерпним чи неприємним сам по собі, але він належав до того сорту настирливо товариських натур, які так само, як діти - поштові марки, - колекціонують знайомства і тому надзвичайно пишаються кожним екземпляром своєї колекції...

Отож, змирившись, я підсів до нього; не пройшло й чверть години за розмовами, як у ресторан увійшов пан: високого зросту, він звертав на себе увагу своїм молодявим рум’яним обличчям та елеґантною сивиною на скронях; його постава виказувала колишнього військового. Мій сусід одразу ж із властивою йому запопадливістю підскочив для привітання, хоча той пан відповів на його завзяття радше байдужо, ніж ввічливо… Я б точно забув про цю коротку зустріч, але випадок розпорядився, щоб наступного ж дня в маленькому товаристві я знову зіткнувся з цим неприступним паном…».

Цвейг С. Світ учора : спогади європейця / Стефан Цвейг ; пер. с нім. А. В. Савченко ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. - Харків : Фоліо, 2019. - 411 с.

 «Світ учора» - сповідь людини, відірваної від усього, що їй близьке, дороге і зрозуміле, людини, яка із сумом усвідомлює, що все, чим вона жила досі, залишилося у дні вчорашнім. Книга Стефана Цвейга багато в чому автобіографічна, але це скоріше біографія цілого покоління, якому довелося пережити дві світові війни.

«Я ніколи не вважав свою особу настільки видатною, щоб мене приваблювала думка розповісти історію свого життя… Немає нічого менш властивого мені, ніж постати свого роду лектором під час показу діапозитивів; час надає картини, я лише додаю слова; насправді ж те, про що я розповідаю, - це навіть не моя доля, а доля цілого покоління - нашого унікального покоління з такою тяжкою долею, як у жодного іншого…».