Літературні історії червня в особах та фактах

 

Літо… Прохолодні червневі світанки, спекотні липневі полудні, теплі серпневі вечори… Чудова літня пора року надихнула на створення багатьох всесвітньо відомих шедеврів літератури. Однією з найгучніших літературних сенсацій ХІХ століття стали «Паризькі таємниці» французького письменника Ежена Марі-Жозефа Сю. Роман друкувався в 90 випусках газети «Journal des débats» з 19 червня 1842 по 15 жовтня 1843 року і мав приголомшливий успіх.

1908 року український письменник Михайло Коцюбинський під враженням сільської природи написав новелу «Intermezzo». «Ніколи перше не почував я так ясно зв’язку з землею, як тут. В городах земля одягнена в камінь й залізо — і недоступна. Тут я став близький до неї. Свіжими ранками я перший будив сонну ще воду криниці. Коли порожнє відро плескалося денцем об її груди, вона ухала гучно спросоння у глибині й ліниво вливалася в нього. Потому тремтіла, сиза на сонці. Я пив її, свіжу, холодну, ще повну сіл, і хлюпав нею собі у лице… Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю… Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне…».

Автобіографічна повість відомого американського письменника Рея Бредбері «Кульбабове вино» розповідає про події одного літа у маленькому містечку в штаті Іллінойс, де живуть два брати - Дуглас і Том.  Дідусь хлопчиків щоліта готує вино з кульбаб, що затоплюють цілий світ сліпучим сяйвом розплавленого сонця. «Був тихий ранній ранок, і містечко, ще оповите темрявою, безтурботно спочивало. У повітрі вчувалося літо, і вітрець віяв по-літньому, і все навколо повільно й розмірено дихало теплом. Досить було встати з ліжка й визирнути у вікно, щоб побачити: це ж і є початок справжнього вільного життя, перший ранок літа…».

Одного теплого літнього дня 1930 року англійський письменник Джон Роналд Руел Толкін придумав історію «Гобіт», яка стала світовим бестселером. У перший місяць літа 1936 року побачив світ єдиний роман американської письменниці Марґарет Мітчелл «Звіяні вітром», який підкорив серця читачів. А влітку 1975 року австралійська письменниця Коллін Мак-Каллоу почала писати одну із найвідоміших романтичних історій у світі…

Михайло Коцюбинський «Intermezzo»

Шедевром української класики стала новела Михайла Коцюбинського «Intermezzo» — в перекладі з італійської означає «перерва». Епізод, описаний у новелі, справді мав місце у житті Михайла Михайловича в червні 1908 року. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, як про рятувальну соломинку. Ще раніше, в січні 1908 року Коцюбинський написав листа до редакції журналу «Літературно-науковий вістник», якому обіцяв надіслати найближчим часом оповідання. Але й досі не міг сісти за роботу.

 Михайло Коцюбинський звертається до знайомих і друзів з проханням прийняти його на літний відпочинок. Він сподівався відпочити серед природи та написати щось у сільській тиші. Нарешті відгукується давній знайомий Євген Чикаленко, запрошуючи Коцюбинського до себе в маєток в селі Кононівці, що на початку ХХ століття входило до складу Полтавської губернії. Тепер це північний куток Черкащини. Враження від прекрасної кононівської природи і лягли в основу «Intermezzo».

За кілька днів до від’їзду з Кононівки Михайло Коцюбинський починає писати «Intermezzo»: «… цілий ранок сидів на човні у болоті, серед комишів, робив студію, - повідомляє він дружині в листі від 9 липня 1908 року. І додає там же: «… близько був до природи, а безлюддя заспокоїло мої нерви». Повернувшись до Чернігова, письменник знову поринає у швидкоплинне напружене життя і продовжує працювати над «Intermezzo».  Очевидно, що ця робота, незважаючи на несприятливу обстановку, ще раз повертала його, але вже подумки, в той блаженний край, де серед чарівної природи пройшли незабутні дні його відпочинку. Тому після назви він записує: «Присвячую Кононівським полям».

«Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою. Йду. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами. Бачу, як синє небо надвоє розтяли чорні дихаючі крила ворони. І від того — синіше небо; чорніші крила.

На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду дали — киплять. Тихо пливе блакитними річками льон. Та тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти. А там ячмінь хилиться й тче… тче з тонких вусів зелений серпанок. Йду далі. Все тче. Хвилює серпанок. Стежки зміяться глибоко в житі, їх око не бачить, сама ловить нога. Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо. Тепер пішла пшениця. Твердий, безостий колос б’є по руках, а стебло лізе під ноги. Йду далі - усе пшениця й пшениця. Коли ж сьому край буде? Біжить за вітром, немов табун лисиць, й блищать на сонці хвилясті хребти. А я все йду, самотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього. Прибій колосистого моря йде через мене кудись у безвість.

Врешті встаю. Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл. Просто під ноги лягла арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю…».

Джон Роналд Руел Толкін «Гобіт, або Туди і Звідти»

Улітку 1925 року Джон Роналд РуелТолкін  дізнався, що в Оксфордському університеті з'явилася вакансія викладача, про яку він мріяв. Розуміючи, що його кандидатура має мало шансів на успіх, Толкін ретельно написав листа, датованого 27 червня, який починався словами: «Панове, я хочу запропонувати свою кандидатуру». Далі він писав: «Я почав навчання у Ексетер-коледжі як стипендіат Степолдона у 1911 році. Склавши класичні іспити 1913 року (де я спеціалізувався у грецький філології), 1915-го я отримав диплом англійського філолога з відзнакою першого ступеня, моїм спеціальним предметом була давньоісландська мова. До кінця 1918 року я служив на офіцерський посаді у лавах ланкаширських стрільців, а потім поступив на службу до Оксфордського словника англійської мови. У жовтні 1920 року я переїхав до Лідса, де отримав посаду ридера англійської мови». На велике здивування 33-літнього Дж. Р.Р. Толкіна, йому запропонували цю престижну посаду.

Він став одним з наймолодших професорів в одному з найстаріших та найшановніших університетів світу. На посаді професора англосаксонської мови імені Ролінсона і Бесворта в Оксфорді від Толкіна вимагалося давати щонайменше 36 лекцій на рік. Але дотримуючись своєї обіцянки заохочувати філологічний  ентузіазм і вважаючи таку кількість недостатньою для охоплення матеріалу, який, на його думку, потрібно було осягнути, Толкін зазвичай значно перевищував цей мінімум. Толкін був одним з тих рідкісних науковців, які передавали не лише звучання та сенс стародавніх творів, що були його спеціалізацією, а і їхню душу.  Цитуючи стародавні саги, він зачаровував студентів.

Одного теплого літнього дня 1930 року Джон Роналд Руел Толкін   уважно вдивлявся з вікна свого  кабінету у будинку №20 на Нортмур-роуд у сад на задньому дворі, а потім у зелень передмістя, що тягнулася за ним. Потім він глянув на величезний стос екзаменаційних робіт на атестат зрілості, які йому прислали на перевірку, і голосно зітхнув. Тоді оксфордському професорові середнього віку та батькові чотирьох дітей ледве вдавалося забезпечувати своїй сім’ї той стиль життя, який очікувався від оксфордських професорів.

Тому, поки його колеги насолоджувалися відпусткою, професор Толкін, щоб заробити більше грошей, брався за виставлення оцінок, а це було для нього монотонною та виснажливою роботою. Через багато років Толкін згадував: «Я пам’ятаю, як взяв одну роботу ( я ледь не поставив за неї додатковий бал, навіть п’ять балів) і помітив, що там є одна порожня сторінка. Чудово! Нічого читати. Тож я надряпав на ній, не знаю навіщо: В одній норі під землею мешкав гобіт». Тепер можна тільки здогадуватися, що якби не такий збіг обставин, були б написані книги, які стали світовими бестселерами –  «Гобіт» та «Володар перснів».

Джон Роналд Руел Толкін  придумував історії, щоб розважити своїх дітей увечері. Іноді він придумував їх на ходу, а іноді спочатку записував, а потім читав уголос. Довгий час історію про подорож гобіта Більбо до гори Еребор не знав ніхто, крім дітей Толкіна та його давнього друга Клайва Стейплза  Люїса, який проявив зацікавлення цією казкою перед сном і отримав почитати машинописний примірник. Але, так сталося, що одна з колишніх студенток Толкіна, Клейн Гріффітс, керувала у той час групою студентів у Червелл-Еджі і мешкала у тамтешньому гуртожитку. Вона почула про дивну історію, наисану її колишнім керівником, яку той позичив матері-настоятельці, й попросила в Толкіна дозволу почитати її наступною.

Твір їй дуже сподобався і вона запропонувала своїй подрузі Сьюзен Дагналл показати  рукопис «Гобіта» директору видавництва «Allen & Unwin» у Лондоні, в якому вона працювала. Сьюзен Дагналл теж вважала, що цей твір просто прекрасний, і переконала Толкіна завершити його якнайшвидше і офіційно представити на розгляд видавництву. 2 грудня 1936 року  Стенлі Анвін прийняв «Гобіта» до друку. Після численних правок, внесених Толкіном у гранки, «Гобіт» був виданий 21 вересня 1937 року. 11 жовтня 1937 року, коли після виходу «Гобіта» ледве минуло три тижні, Стенлі Анвін попросив Толкіна написати продовження книги… Роман-трилогія «Володар перснів» видавався протягом 1954–1955 років. Два головні твори Толкіна були перекладені більш ніж сорока різними мовами і здобули любов у всьому світі.

 

Хоббіт: Несподівана подорож

Жанр – фентезі, пригоди

Режисер – Пітер Джексон

Рік – 2012

Перша частина кінотрилогії «Хоббіт», в основі якої лежить книга Дж. Р. Р. Толкіна «Гобіт, або Туди і Звідти».

 

Марґарет Мітчелл «Звіяні вітром»

Марґарет Мітчелл є автором єдиного твору, всесвітньо відомого роману «Звіяні вітром», який вийшов друком 30 червня 1936 року і став одним із найвідоміших бестселерів американської літератури. Він побив усі рекорди, коли за один день було продано 50 тисяч примірників, а до кінця першого року - понад мільйон примірників. До 1976 року лишень в США вийшло 70 видань «Звіяних вітром», його читали 27 мовами світу. Високий престиж твору підтвердило присудження Марґарет Мітчелл в 1937 році Пулітцерівської премії, однієї з найпрестижніших у США, які даються за «кращий роман року».

Письменниця всім життям і творчістю була пов’язана з рідним містом Атлантою, його історією, з долею своєї родини та її близьких. У сім’ї була ще жива пам'ять про Громадянську війну 1861-1865 років та повоєнну Реконструкцію, що рішуче змінили весь уклад життя у штаті Джорджія, панувала ностальгійна туга за минулим. Марґарет Мітчелл згадувала: «Я так багато чула про війну та про важкі часі, які настали по її закінченні, що була твердо переконана, ніби батько та мати перейшли через усе це».

Майбутня письменниця спочатку  навчалася у Вашингтонській семінарії в Атланті, потім у 1918 році вступила до престижного жіночого Смітського коледжу в штаті Массачусетс, але, не закінчивши його, повернулася в рідне місто. З 1922 по 1927 рік Марґарет Мітчелл працювала провідним репортером газети «Атланта Джорнал». В газеті вона висвітлювала матеріали «з жіночої точки зору». Її редактор Перкенсон зауважив: «якщо мені потрібна була жаліслива історія, то я звертався до Пеґґі Мітчелл».

Залишивши роботу в газети, Марґарет взялася до роману, якому вона віддала десять років напруженої праці. Марґарет Мітчелл не лише розробила детальний план, але й завела справжні «досьє» на головних героїв, буквально жила з ними одним життям, особливо це стосується Скарлетт, котра стала центром оповіді. Мітчелл вивчала історію Атланти і, ширше Джорджії, студіювала підшивки газет та наукові праці істориків, намагалася проникнути в самий дух епохи. Деякі сцени та розділи вона переписувала багато разів та іноді втрачала віру в себе, на довгий час закривала килимком свою друкарську машинку. Але кожного разу наполегливість її чоловіка Джона Марша, який мав літературний смак, допомагала їй повернутися до письмового столу. У 1935 році, ще не завершивши роман остаточно, Марґарет Мітчелл вирішила показати його у нью-йоркському видавництві Максміллан, звідки прийшли найприхильніші відгуки разом із низкою конкретних зауважень.  Тепер Марґарет здійснила останній крок і довела до кінця величезний 1000-сторінковий твір. В останній момент з’явилася і його назва, яка є рядком з вірша Ернеста Доусона «Сінара», а головна героїня отримала ім’я Скарлетт ( до цього вона довгі роки фігурувала під іменем Пенсі). Вихід роману мав безпрецедентний успіх у всій історії американської літератури.

«Звіяні вітром» –  це неймовірна історія кохання і боротьби за життя в такий складний період, як війна. Дія відбувається в Джорджії під час Громадянської війни 1861-1865 років та повоєнної Реконструкції. На широкому історичному тлі цього вагомого за обсягом твору розгорнута захоплива історія Скарлетт О'Хара, доньки Джеральда О'Хара, іммігранта з Ірландії, власника великого маєтку Тара. Головне в романі - тема загальнолюдських цінностей і долі людей.

Звіяні вітром

Жанр – мелодрама

Режисер – Віктор Флемінг

Рік – 1939

Екранізація однойменного роману американської письменниці Марґарет Мітчелл. На тлі громадянської війни в США розгортаються складні особисті стосунки між мешканкою Півдня Скарлет О'Хара та Реттом Батлером. На 12-й церемонії вручення нагород «Оскар» фільм отримав 10 премій (дві почесні) з 13 номінацій.

 

Коллін Мак-Каллоу «Ті, що співають у терні»

«Ті, що співають у терні» (1977)  –  роман австралійської письменниці Коллін Мак-Каллоу, яка народилася 1 червня 1937 року в Австралії, в місті Веллінгтоні (Новий Південний Уельс) в родині Джеймса і Лори Мак-Каллоу. Майбутня письменниця змалку мріяла про кар'єру лікаря, проте не змогла завершити навчання в Університеті Сіднея. Вона змінила кілька професій, поки знову не повернулася до медицини. Коллін Мак-Каллоу працювала у лікарнях Сіднея і Лондона. З квітня 1967 по 1976 рік Мак-Каллоу займалася науковою та викладацькою діяльністю у відділенні нейропсихології Єльської медичної школи при Єльському університеті. Саме в цей час вона написала свої перші дві книги. У 1974 році був опублікований дебютний роман Коллін Мак-Каллоу «Тім», а влітку 1975 року вона почала писати свій новий твір, який став світовим бестселером.

«Ті, що співають у терні» –  одна із найвідоміших романтичних історій у світі про три покоління родини австралійських емігрантів, про людей, які шукають своє щастя. «Є легенда про пташку, що співає лише раз у житті, співає милозвучніше за будь-яку істоту на всій землі. Щойно покинувши гніздо, ця пташина шукає тернину і не заспокоїться, аж поки не знайде. А потім, співаючи серед нещадно гострих гілок, врешті-решт наштрикується на найдовшу та найгострішу колючку. Помираючи, вона долає біль і своїм співом перевершує жайворонка та солов’я. Лиш одна бездоганно-прекрасна пісня, ціна якої - життя. Але її заціпеніло слухає увесь світ, а Бог на небесах - усміхається. Бо найкраще досягається ціною великого болю… Принаймні так легенда каже».

 

Ті, що співають у терні

Жанр – драма

Режисер – Деріл Дьюк

Рік – 1983

Екранізація відомого бестселера Коллін Мак-Каллоу розповідає про епічну історію життя сім'ї Клірі, яка переїхала з Нової Зеландії на ранчо в Австралії.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувач зитальним залом