Історія української державності: від Київської Русі до незалежної України

 

Історичні факти свідчать, що український народ протягом багатьох століть мав свою державність, відстоював її, боровся за її відродження та збереження. 28 липня, у День Хрещення Київської Русі-України, коли вшановується пам’ять про видатного державотворця, святого рівноапостольного князя Київського Володимира Великого, Указом Президента України від 24 серпня 2021 року №423/2021 «Про День Української Державності» було встановлено свято — День Української Державності

Удовік С.  Україна. Історія великої держави / Сергій Удовік. —  Київ : ОСНОВА-ПРИНТ ПЛЮС, 2021. —  146 с. : іл.

Це видання присвячене 30-й річниці Незалежності України, здійснене за сприяння Міністерства культури та інформаційної політики України та Українського інституту книги.Читачам вперше пропонується ілюстрована історія Русі-України з прадавніх часів і до наших днів в контексте геополітичних подій. Книга проілюстрована 565 фотографіями і 8 картами.

Витоки української державності. Київська Русь

В історії людства велике значення мало античне суспільство, досягнення якого лягли в основу розвитку європейських держав. Складовою частиною античного світу були грецькі міста-держави Північного Причорномор’я, що виникли на території сучасної України. Вони мали безпосередній вплив на східнослов’янські племена, які пізніше утворили Давньоруську державу у ІХ столітті.

Київ виник на землях полян і своїм піднесенням завдячував передовсім географічному розташуванню на межі лісу та степу та перехресті шляхів. Вже у ті часи мав тісні стосунки з Візантією. Вважають, що першим Київським князем був легендарний засновник міста Кий — полянський князь, один із трьох братів, які, згідно з «Повістю врем'яних літ», жили на дніпровських горах і збудували на правому високому березі Дніпра місто, що назвали на честь старшого брата —Київ.

За часів правління князя Володимира Великого Київська Русь почала набувати статусу однієї з наймогутніших держав середньовічної Європи. Володимир Святославич провів низку реформ, а прийняття християнства у 988 році та встановлення його як державної релігії стало найвизначнішим кроком в політиці князя Володимира. З прийняттям християнства, змінився і статус Києва, як столиці великої християнської держави, релігійно-культурного центру східно-слов’янських народів.

Епоха Ярослава Мудрого, сина київського князя Володимира Святославича, це період найвищого розквіту й могутності Київської Русі. У першій половині ХІ століття вона вийшла на світову арену як найрозвинутіша держава, з якою рахувалися Візантійська імперія, країни Сходу та Заходу. За часів його правління Київ стає одним із найбільших міст світу, адміністративним і духовним центром. Місто прикрасили величні споруди, що вражали сучасників своєю довершеністю і красою: перлина світової архітектури Софійський собор, храм Святої Ірини у візантійському стилі і монастир святого Георгія Побідоносця.

Характерною рисою державності Київської Русі була наявність власного законодавства. Воно існувало ще за часів Олега. За князювання Ярослава Мудрого з’явився перший кодекс — «Руська правда» або «Правда Ярослава», в якій існуючі на той час закони та звичаї не лише систематизувалися, а й пристосовувалися до нових реалій тогочасного життя й ставили Київську Русь у ряд з передовими правовими європейськими країнами.

Існувала на Русі власна монетна система. Її основою була гривна, тобто фунт срібла, а в ХІІ столітті —  усього чверть фунта. Одна гривна містила 20 ногат і 50 різан. Спочатку в торгівлі використовувалися шестикутні частки срібла. Карбувати справжні монети почав Володимир Святославич, а згодом його сини Святополк і Ярослав. На збережених монетах викарбовані зображення князя і родовий знак (герб) —  тризуб.

Високий авторитет Київської Русі у тогочасному світі закріплювався тісними династичними зв’язками київських князів з багатьма іноземними дворами —  Візантії, Англії, Швеції, Франції, Угорщини, Норвегії… Державні кордони у цей період не були точно визначені : їх творили широкі смуги лісів, полів і боліт. Основною територією держави булі землі над Дніпром. Київська держава,  традиції якої мали величезний вплив на подальший хід історії, проіснувала до XIII століття.

Одному із найяскравіших періодів історії України — Київській Русі — присвячена велика наукова література. Вітчизняна історіографія має ряд фундаментальних монографічних досліджень, у яких розгорнута широка панорама історичного розвитку однієї з найбільших держав середньовічної Європи. Михайло Максимович був першим істориком Стародавнього Києва, а Володимир Антонович створив так звану «київську школу» істориків. Відомими його учнями були Дмитро Багалій і Михайло Грушевський,  головною працею якого стала 10-томна монографія «Історія України-Руси». Початок 1990-х років ХХ століття став яскравим етапом у розвитку історичної науки. Розгорнулася науково-дослідна робота, пов’язана з теоретичним переосмисленням вітчизняної історії. З'явилися сучасні новаторські праці та нове бачення історії України.

Історія цивілізації. Україна / О. Б. Бубенок, А. М. Домановський, О. О. Дядечко та ін. ; упоряд. О. Є. Черненко ; художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. — Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900—1256). —  Харків : Фоліо, 2021. — 590 с. : іл.

Другий том «Історія цивілізації. Україна» присвячено періоду від Русі до Галицького князівства (кінець Х ст. — 1256). Зміст видання розроблено з метою висвітлення найважливіших аспектів історико-культурного процесу, що відбувався на землях сучасної України у цей час. До створення книги були залучені як провідні фахівці в галузі середньовічної історії та археології, так і молоді дослідники. Завдяки цьому у виданні вдалося поєднати теоретичні розробки, що є базовими для вітчизняної історичної науки та результати новаторських досліджень, які вперше представлені у такому обсязі. Під однією обкладинкою зібрано відомості про історію, господарство, мову, релігію, культуру (літературу, зображальне та музичне мистецтво, архітектуру), побут (одяг, ігри та розваги тощо) та військову справу середньовічного населення земель сучасної України. Упорядником цього видання є археолог, кандидат історичних наук Олена Черненко, яка більш як тридцять років займається дослідженням археологічних пам’яток та історії України часу середньовіччя.

Ричка В. Володимир Великий :  Лицар Духу / Володимир Ричка. — Київ : Парламентське вид-во, 2020. — 308 с. — (Серія «Політичні портрети»).

Доктор історичних наук, дослідник історії та культури Київської Русі Володимир Ричка висвітлює у книзі історичне значення діяльності київського князя Володимира Великого, доленосне значення його діянь, які заклали культурні фундаменти Київської держави і дали йому право на ім’я Великого. Князь Володимир став знаковим символом, першорядною фігурою історичної пам’яті для всієї східнослов’янської цивілізації. 

Демиденко Г. Г. Ярослав Мудрий — великий князь Русі : наук.-попул. нарис / Г. Г. Демиденко. — 3-тє вид. допов. і змін. — Харків : Право, 2015. — 376 с., 16 с. іл.

У науково-популярному нарисі доктора історичних наук Григорія Демиденка – захоплююча розповідь про життя, державну діяльність і законотворчість великого князя Київської Русі Ярослава Мудрого – сина Володимира  Святославича. Нарис написаний на основі історичних джерел – літописів, хронік, саг, церковних «Сказань», археологічних знахідок, даних нумізматики, праць істориків. Він відтворює складні, драматичні й трагічні події на Русі першої половини ХІ століття, історію правових пам’яток – «Руської Правди», «Устава» Ярослава, начала писаного законодавства Давньоруської держави.

 

Галицько-Волинська держава ХІІ — ХІV століть

 

У 30-х роках ХІІ століття у Київській Русі настав період феодальної роздробленості. На території Давньоруської держави з’явилося більше десяти великих феодальних князівств і земель. У південно-західний її частині утворилися Київське, Чернігівське, Переяславське, Володимир-Волинське і Галицьке князівства.

Спадкоємицею культурних та політичних традицій Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство, утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199 році. У 1238 році правителем Галицько-Волинського князівства став Данило Галицький. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави, яка майже ціле століття була головним центром на українській землі.

На чолі держави був князь, якому належала найвища влада. Він мав право приймати законодавчі акти, здійснювати поточне управляння. Він володів судовими повноваженнями, а також правом збирання податків, карбування монет. Князь розпоряджався казною, визначав митні збори. Тільки князеві належало право очолювати військо, керувати зовнішньополітичними відносинами з іншими державами. Князь мав вплив і на церковні справи: з його згоди призначався єпископ і тільки після цього посвячувався київським митрополитом. Усе це, звичайно, зміцнювало владу й авторитет князя.

Одним із засобів підтримки авторитету князів було використання ними титулу «руських королів». Першим із галицько-волинських князів «вінець королівства» —  корону і титул короля прийняв Данило Романович. Набували поширення крім корони такі атрибути влади як герб, прапор і печатка.

У Галицько-Волинському князівстві була поширена система місцевого управління. Містами управляли призначені князем тисяцькі і посадники, в руках яких поєднувалася адміністративна, військова і судова влада. Територія князівства поділялася на волості, якими управляли призначені князем волостелі.

Суспільно-політичний лад, що встановився у Галицько-Волинському князівстві, сприяв зміцненню його державності, авторитету на міжнародної арені. У 1264 році після 60 років політичної діяльності король Данило Галицький помер. Підвалини, закладені ним у суспільно-державний лад, давали змогу підтримувати авторитет князівства протягом майже 100 років.

 

Галицько-Волинський літопис. — Львів : Червона калина, 1994. — 255 с.

Основним джерелом відомостей про цей період української історії є «Галицько-Волинський літопис», який містить історію Галицько-Волинської держави, розповідає про діяльність князів, зокрема короля Данила.  До книжки включено один із найкращих перекладів «Галицько-Волинського літопису» — знаменитої історико-літературної пам’ятки XIIІ століття, а також два інші, менш відомі джерела з історії України — «Львівський літопис» та «Острозький літопис». Книга проілюстрована графічними портретами державних діячів України  XІІ —XІV століть. 

 

Галицько-Волинська держава XІІ—XІV ст. : зб. наук. праць : у 2 кн. / упоряд. О. С. Кучерук. Кн. І. — Львів : Світ, 2002. — 128 с. 

Збірник містить наукові праці українських істориків, написані у різні часи і присвячені різноманітним аспектам функціонування Галицько-Волинської держави XІІ—XІV століть. Перша книга збірника заключає перекладений сучасною українською мовою Галицько-Волинський літопис. Коментарем до літопису є стаття про волинські та галицькі грамоти ХІІІ століття.

 

Котляр М. Данило Галицький : біографічний нарис / Микола Котляр. — Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 2002. — 328 с. ; іл. — (Серія «Особистість і доба»).

У книзі дається життєпис видатного державного діяча, полководця та дипломата Давньої Русі, галицько-волинського князя Данила Романовича Галицького (1201— 1264). Він присвятив своє життя справі об'єднання східнослов'янських земель, відновленню цілісної давньоруської держави часів свого славного предка Володимира Мономаха. Життєпис створено на ґрунті великого кола вітчизняних і зарубіжних джерел і є підсумком більш ніж двадцятилітніх досліджень автора.

 

 

 

Козацька держава ХVІІ століття

Із занепадом Київської Русі та Галицько-Волинського князівства була перервана традиція державного будівництва. На території українських земель діяли інституції тих країн, до складу яких вони входили: Великого князівства Литовського, а після 1569 року — Речи Посполитої, Угорщини та Молдови. Ідея державності почала відновлюватися з утворенням українського козацтва.

Бурхливі XV — XVII  століття. Це і поява легендарної Запорізької Січі, знамениті гетьмани і кошові отамани, видатні битви, боротьба за незалежність. Протягом XVІ — першої половини XVII  століття у Запоріжжі проживало кілька десятків тисяч козаків. У тогочасних документах містяться згадки про то, що козаки мали різні форми власного правосуддя. Козацтво збагатило суспільно-політичні традиції української державності ще одним елементом —  організаційною структурою у формі полків. Багаторічне функціонування Запорізької Січі було новим етапом у формуванні державності.

Найвидатнішою і яскравою особистістю в історії України XVIІ століття став Богдан-Зиновій Михайлович Хмельницький, політик і дипломат, полководець і провідник національно-визвольних змагань 1648— 1657 років, творець Козацької держави і перший гетьман Війська Запорозького. Кінець 40-х і початок 50-х років XVII століття це переломний момент в житті Богдана Хмельницького і історії боротьби українського народу за незалежність. 25 січня1648 року на Запорожжі почалося повстання проти влади Речі Посполитої, що поклало початок національно-визвольної війни 1648—1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Цей історичний період в історії України отримав назву — Хмельниччина. Були переможні битви під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і поразка під Берестечком, змушена Переяславська угода і таємний договір зі шведським королем Карлом Х, але 27 липня1657 року важка хвороба обірвала життя славетного гетьмана України.

Козацька держава періоду Богдана Хмельницького була з усіма характерними для будь-якої держави ознаками: політична влада, законодавство, територія, політико-адміністративний устрій, суд і судочинство, соціальна структура населення, військо, міжнародні відносини. Козацька держава була визначним етапом в історії державотворчих прагнень і дала новий поштовх для розвитку державницької ідеї та відродження української державності у ХХ столітті.

 

Історія українського козацтва : нариси у 2 томах / редкол. В. А. Смолій (відп.ред.) та ін. — Київ : Вид. дім. «Києво-Могилянська академія», 2006. — Т. 1. — 800 с., іл.

Через сто років після появи ґрунтовних праць з історії української козаччини Михайла Грушевського та Дмитра Яворницького сучасні українські історики на основі новознайдених документів і матеріалів та досягнень новітньої історичної науки створили узагальнений образ українського козацтва. До першого тому увійшли нариси, які охоплюють ґенезу та еволюцію козацтва, його цивілізацій- ну типологію, систему ціннісних орієнтацій та становлення політичної культури. Окрім того, розглянуто питання соціальної, військової, політичної та державотворчої діяльності українського козацтва від найдавніших часів до кінця XVIII століття. У другому томі розглянуто етнонаціональні аспекти феномена українського козацтва, козацьке право і судочинство, його православні та геральдичні традиції.

Шевчук В. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI— XVIII століть : у 2-х кн. Кн. 1. —  Київ : ТОВ «Видавництво «КЛІО», 2021. — 792 с., іл.

У виданні репрезентується ціла епоха нашої державності, а саме — віхи, становлення та руйнація Козацької держави, механізм її творення та складнощі цього процесу. Автор будує свою систему розмислів на аналізі державно-правових актів договорів гетьманів із державами, а також на літературних джерелах — вишуканих зразках поетичного мистецтва. Згадуються мільйонні жертви, принесені на вівтар боротьби за волю й незалежність, котра тривала від повстання Северина Наливайка в кінці XVI століття й по Коліївщину 1768 року. Особлива увага приділена міжконфесійному становленню та діяльності гетьманів-державотворців.

Шевчук В. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI— XVIII століть : у 2-х кн. Кн. 2. — Київ : ТОВ «Видавництво «КЛІО», 2019. — 1120 с., іл.

У другій книзі видання автор акцентує увагу на спробах врятувати українську державність, зокрема на орієнтаційних ідеях Богдана Хмельницького, боротьбі Пилипа Орлика, Івана Скоропадського та Павла Полуботка за збереження Козацької держави, яка, попри всі зусилля, була приречена на швидку загибель. Окрема увага приділена «Історії Русів» як одній з найвизначніших пам’яток національної самооборони. Книга доповнена рідкісним ілюстративним матеріалом.

Гуржій О. Українська козацька держава в другій половини XVII— XVIII ст. : кордони, населення, право / Олександр Гуржій. — Київ : Основи, 1996. — 222 с.

У книзі зроблено спробу вперше у вітчизняній історіографії дослідити проблему становлення та шляхів розвитку території Української держави, визначити її межі в другій половині XVII— XVIII століть. На конкретному фактичному матеріалі, із залученням досягнень зарубіжних істориків, автор детально характеризує у територіальному відношенні державу за правління Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка та інших гетьманів.

Смолій В. Богдан Хмельницький : полководець, дипломат, державотворець / Валерій Смолій, Валерій Степанков. — Вид 3-те, допов. та перероб. — Київ : Парлам. вид-во, 2020. — 752 с., іл. — (Серія «Політичні портрети»).

На ґрунтовних документальних матеріалах автори простежують основні віхи життєвого шляху Богдана Хмельницького, показують обставини, що зумовили формування його світоглядних настанов та ціннісних орієнтацій, вплинули на політичний вибір. Гетьман, державотворець, політичний діяч, полководець, дипломат, людина – всі ці його іпостасі знайшли висвітлення на сторінках книги. Постать Богдана Хмельницького змальована на широкому історичному тлі, де живуть і мислять десятки історичних осіб, доля яких так чи інакше переплітається з долею фундатора і володаря Української держави ранньомодерної доби.

Смолій В. Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.) / Валерій Смолій, Валерій Степанков. — Київ : Видавничий дим «Києво-Могилянська академія», 2009. — 447 с.

У праці на ґрунтовній джерельній базі та з урахуванням досягнень вітчизняної і світової історичної думки в царині дослідження революційних рухів раннього Нового часу зроблено спробу представити феномен Української революції XVII століття в сукупності та взаємодії його політичних, соціальних, економічних і ментально-свідомісних складових, а також показати її роль і місце в українській і європейській історії.

 

Українська революція 1917 — 1921 років. Боротьба за державність

Особливим періодом історії України, в ході якого були реалізовані перші в ХХ столітті українські державотворчі проекти стала Українська революція 1917 — 1921 років, поштовхом до початку якої стала Лютнева революція в Російській імперії. 4 (17) березня 1917 року в Києві, з ініціативи Товариства українських поступовців було створено Українську Центральну Раду на чолі з видатним українським істориком Михайлом Грушевським.

У цей період було прийнято ряд важливих державно-правових актів. ІІІ Універсал Української Центральної Ради, прийнятий 7 (20) листопада 1917 року в Києві, проголошував Українську Народну Республіку в етнічних межах. А 9 (22) січня 1918 року Центральна Рада прийняла свій ІV і останній Універсал, у якому проголосила самостійність Української Народної Республіки. Але внаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 року  молода Українська держава перестала існувати. На зміну прийшов режим, який увійшов в історію як «Гетьманат Павла Скоропадського». З приходом до влади Директорії починається третій етап боротьби українського народу за свою державність.

Проголошення Української Народної Республіки посилило прагнення населення Галичини, Буковини та Закарпаття до об’єднання з Великою Україною. У жовтні 1918 року у Львові була обрана Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем, яка мала представляти інтереси українського населення в Австрії та Угорщині. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада прийняла основний закон, відповідно до якого утворювалася Західноукраїнська Народна Республіка зі столицею у Львові. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич.  1 грудня 1918 року у Фастові повноважні представники Державного секретаріату ЗУНР уклали попередній договір з Директорією про державну єдність. 3 січня 1919 року Українська Національна Рада проголосила у Станіславі Акт Злуки.

Дата —  22 січня 1919 року стала визначною в історії української державності. Саме в цей день у Києві на Софійському майдані Директорія УНР урочисто проголосила Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в єдину Соборну Українську Державу:  «…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.». Акт Злуки 22 січня став виявом єдності українських земель у міжнародно-правовому і морально-політичному відношеннях. Проте фактично державне об’єднання так і не відбулося.

Нариси історії Української революції 1917—1921 років : у 2-х кн. Кн. І / авт. кол-в : В. Ф. Верстюк (керівник) та ін. — Київ : Наукова думка, 2011. — 390 с.

Дана праця присвячена історії Української революції 1917— 1921 років —  одного з найбільш важливих, складних і драматичних періодів буття українського народу в ХХ столітті. Саме ця доба стала вершиною в розвитку національно-визвольної боротьби, відродження української нації та створення власної державності.

Українська революція 1917— 1921 років в ілюстраціях / автор концепції та упоряд. Олександр Кучерук. — Київ : Парламентське видавництво, 2019. —  200 с., іл.

У виданні зібрано ілюстрації, які відтворюють розвиток події Української революції 1917-1921 років, історію УНР доби Центральної Ради і Директорії, важливі миті життя Української Держави та Західноукраїнської Народної Республіки. До кожної фотографії подано тексти з тогочасної преси, документів, спогадів. Пропонована книга є гарним путівником по історії державотворення і боротьби за самостійну, соборну, демократичну державу українського народу.

Кучерук, Олександр. Українська Центральна Рада : 1917— 1918 роки. — Київ : Балтія-Друк, 2018. — 128 с.

Автор на основі архівних матеріалів, періодики, архіву архітектора Павла Альошина дослідив історію київського будинку по вулиці Володимирській, 57, в якому у 1917-1918 роках працював перший український парламент —  Українська Центральна Рада. Книга містить велику кількість ілюстрацій, зокрема понад сто портретів членів Центральної Ради. Значна частина фотографій публікуються вперше.

Шаповал Ю. І. Михайло Грушевський : «Я сам прийшов до політики через історію..» / Юрій Шаповал, Ігор Верба. — Київ : Парламентське вид-во, 2018. — 496 с. — (Серія «Політичні портрети»).

Видання присвячено політичному і державному діячеві, визначному вченому, академіку Михайлу Грушевському (1866-1934). Змальовуючи його портрет, життєвий шлях, політичні уподобання, дослідницьку і науково-організаційну діяльність, автори книги спираються на здобутки сучасного грушевськознавства, використовують архівні документи, зокрема й недоступні в попередні роки.

Михайлова О. Ю. Павло Скоропадський : «Крім негідників, усі підуть за мною» / Ольга Михайлова. — Київ : Парлам. вид-во, 2018. — 368 с. — (Серія «Політичні портрети»).

Видання присвячене політичному, військовому і державному діячеві, Гетьману Української Держави Павлу Скоропадському. Становлення політичного світогляду цього державника доби Української революції та його перетворення на лідера українського консервативного руху показано в світлі сучасної політичної теорії, на матеріалі історичних досліджень та автентичних відгуків сучасників.

Кульчицький С. В. Володимир Винниченко : «Бути чесним з собою…» / Станіслав Кульчицький. — Київ : Парламентське вид-во, 2019. — 512 с., іл. —  (Серія «Політичні портрети»).

Книга розповідає про життя і політичну діяльність Володимира Винниченка (1880— 1951) —  одного з керівників Української соціал-демократичної робітничої партії та Української Народної Республіки.

Макарчук С. А. Українська Республіка галичан. Нариси про ЗУНР. — Львів : Світ, 1997. — 192 с.

Автор книги висвітлює історію українського національно-визвольного руху в Австро-Угорщині, що привів до створення у жовтні 1918 року Української Національної Ради та проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Розглядаються питання державного і військового будівництва в ЗУНР, хід українсько-польської війни 1918— 1919 років, причини поразки Української Галицької Армії. Велика увага звернена на ідею соборності в політичній діяльності ЗУНР, що втілилася у пам’ятному історичному Акті Злуки.

Мараєв В. Україна, 1918 : Хроніка / Владлен Мараєв ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2020. — 295 с. : іл. — (Великий наук. проєкт).

Це огляд найбільш значущих для історії нашої Батьківщини подій, що трапилися у скорочений календарною реформою рік. Проголошення самостійності Української Народної Республіки, укладення Брест-Литовського миру з Центральними державами, гетьманський переворот і проголошення Української Держави під керівництвом Павла Скоропадського, заснування Української Академії наук, антигетьманське повстання під проводом Директорії та відновлення Української Народної Республіки — такої «програми» цілком могло вистачити на декілька десятиліть, але усе це і навіть більше вмістив у себе короткий 1918-й. Основну увагу приділено тим подіям, які, на думку автора, є найбільш важливими, цікавими й визначальними для подальшого розвитку нашої країни. Популярний виклад матеріалу в поєднанні з ілюстраціями й наведеними історичними джерелами (державними документами, газетними повідомленнями, щоденниковими записами і спогадами військових та політичних діячів того часу) сприяє легкому прочитанню і дає змогу усвідомити, скільки зусиль було докладено для того, щоб Україна стала незалежною.

 

Карпатська Україна (1938 — 1939 рр. )

 

Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних Зборах у Хусті, де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку Карпатської України з Українською Народною Республікою. Однак несприятлива міжнародна ситуація не дозволила здійснити надії закарпатських українців на возз'єднання в єдиній Українській державі.

 На основі рішень Сен-Жерменського (1919 р.) і Тріанонського (1920 р.) договорів Підкарпатська Русь була включена до складу Чехо-Словацької республіки на правах автономії, але тільки 1938 року празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України. Першу адміністрацію Підкарпатської Русі (таку офіційну назву набуло Закарпаття) очолили Андрій Бродій та Степан Фенцик, проте вони швидко дискредитували себе.

27 жовтня 1938 посаду прем'єр-міністра обійняв доктор теології Августин Волошин, автор багатьох праць з педагогіки, людина яка мала великий авторитет серед широких мас населення. На його долю випала нелегка місія очолювати уряд саме в період вкрай напруженої міжнародної обстановки, коли «сильні світу цього» готували нову світову війну.

15 березня 1939 року було проголошено про повну державну самостійність Карпатської України. Президентом було обрано Августина Волошина. Проголошення незалежності відбулося в умовах вторгнення в ніч з 13 на 14 березня армії Королівства Угорщина. Німецький консул Гомілкар Гофман передав Августину Волошину телеграму від Адольфа Гітлера, щоб територія краю була передана Королівству Угорщина без бою. Президент Августин Волошин дав гідну відповідь: «Хоч Карпатська Україна хоче жити в мирі зі своїми сусідами, однак зі зброєю в руках виступить проти всіх, хто задумав би порушити її свободу та державні кордони» Такою була воля народу… Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.

 

Вегеш М. М. Карпатська Україна. Документи і факти : монографія. — Ужгород : Карпати, 2004. — 432 с.

У монографії доктора історичних наук, професора Ужгородського національного університету Миколи Вегеша «Карпатська Україна. Документи і факти» на основі введених до наукового обігу архівних та опублікованих джерел, мемуарів, матеріалів періодики, величезного масиву монографічної літератури, системно висвітлюються взаємопов'язані проблеми комплексної теми: міжнародне становище Закарпаття наприкінці 30-х років минулого століття та вплив міжнародного фактору на соціально-економічний, суспільно-політичний і національно-культурний розвиток краю, аналізуються головні етапи еволюції державно-правового статусу Підкарпатської Русі - Карпатської України.

 

Вегеш М. М. Августин Волошин — будівничий української державності за Карпатами. —  Вид. 2-ге. — Київ : Парламентське вид-во, 2021. — 472 с., іл. —  (Серія «Політичні портрети»).

У книзі висвітлюється життєвий шлях і багатогранна діяльність Августина Волошина (1874–1945) — Героя України (2002), президента Карпатської України (1939), видатного культурного, громадсько-політичного і державного діяча, загальновизнаного лідера українського національно-культурного напряму в міжвоєнному Закарпатті, з іменем якого цілком закономірно пов’язують національне відродження закарпатських українців у першій половині ХХ ст. Розповідається про історичні умови формування світогляду, національно-культурної орієнтації та політичних поглядів А. Волошина, його церковно-релігійну, культурно-освітню, педагогічну і громадсько-політичну працю та діяльність на чолі автономного уряду Підкарпатської Русі — Карпатської України і внесок у розбудову карпато-української державності напередодні Другої світової війни, а також про життя в еміграції і останні дні президента Карпатської України, закатованого 75 років тому в радянських в’язницях. Автори акцентують увагу на дискусійних питаннях, пов’язаних насамперед з політичною діяльністю Волошина та оцінкою Карпатської України як одного з етапів українського державотворення і феномену української історії.

 

 

 

Україна — Держава — Незалежність

 

Багато поколінь українського народу мріяли жити у незалежній державі. Важливим етапом у боротьбі за національні права і захист прав людини стало створення 9 листопада 1976 року Української Гельсінської групи. Особливо активізувався національно-визвольний рух наприкінці 80-х років ХХ століття. У 1989 році був створений Народний рухУкраїни — наймасовіша демократична організація, яка фактично привела Україну до ухвалення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет.

Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 року розглянула надзвичайно важливе для майбутньої долі народу питання про політичну ситуацію в республіці, а також прийняла історичний Акт проголошення незалежності України.

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, який підтверджував, що на карті світу з’явилася нова суверенна держава  — Україна. Першим президентом незалежної України на альтернативній основі було обрано Леоніда Макаровича Кравчука. 5 грудня 1991 року Верховна Рада України звернулася до парламентів світу із заявою, в якій наголошувалося, що Україна, одна з держав засновниць ООН, у повній відповідності з цілями і принципами статуту цієї міжнародної організації спрямовує свою зовнішню політику на зміцнення миру та безпеки у світі.

Саме після референдуму розпочалося офіційне визнання України державами світу і встановлення дипломатичних відносин. Суттєвим кроком у становленні незалежності державності в Україні було законодавче затвердження головних державних символів — герба, прапора і гімна.

15 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила Державний Гімн України. Ним стала музика до гімну «Ще не вмерла Україна», створена в 1863 році композитором Михайлом Вербицьким на слова поета Павла Чубинського. Текст гімну затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 року.

 28 січня 1992 року Державним прапором України затверджено національний прапор синьо-жовтого кольору, верхня частина його синя, нижня — жовта. 19 лютого Верховною Радою України затверджено тризуб як малий герб України. Тризуб уперше використовувався на монетах, ще за князювання Володимира Святославича. Від часів УНР цей герб був символом національного відродження України.

28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України, яка юридично оформила нові політичні, економічні та духовні реалії в українському суспільстві, що склалися внаслідок створення суверенної Української держави. «Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію — Основний Закон України».

Бойко О. Д. 30 років незалежності України : у 2-х т. — Т. 1. До 18 серпня 1991 року / Олександр Дмитрович Бойко ; Давніло Яневський, вступне слов ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2021. — 446 с. : іл. —  (Великий науковий проект).

На початку 90-х років ХХ ст. сталася подія, що кардинально змінила хід світової історії — розпався Радянський Союз, а на політичній карті світу з’явилася низка нових самостійних держав, однією з яких і була Україна. Які події передували цьому розпаду, яку роль зіграли «перебудова», «гласність» та «демократизація», якими були перші кроки національного відродження, як ставала на ноги народна опозиція комуністичній владі та яким був шлях утвердження державного суверенітету, що став каталізатором розвалу СРСР? Розповідь зупиняється напередодні серпневого путчу 1991 року...

Бойко О. Д. 30 років незалежності України : у 2-х т. — Т. 2. Від 18 серпня 1991 року до 31 грудня 1991 року / Олександр Дмитрович Бойко ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2021. — 446 с. : іл. — (Великий науковий проект).

Детальний та обґрунтований аналіз подій та процесів, що відбувалися в останні чотири місяці формального існування радянської імперії; ретельне вивчення механізму, специфіки та наслідків трансформаційних змін на фінішному етапі доби перебудови (серпень–грудень 1991 р.); з’ясування місця та ролі України у цих карколомних суспільних перетвореннях набувають напередодні 30-ї річниці проголошення незалежності особливої актуальності й неабиякої ваги та значення. Події в Ново-Огарьово – це справжній політичний детектив, підводні течії якого невідомі донині. Серпневий заколот, трансформація «комуністичного заповідника», феномен Біловезької Пущі і крах СРСР. Все це – в історичному дослідженні, яке буде цікавим не тільки спеціалістам, політикам чи журналістам, а й усім читачам, які бажають зрозуміти, як і чому виникла на політичній карті світу Незалежна українська держава, дізнатися, що реально відбувалось за лаштунками динамічних та драматичних подій 1985–1991 років.

Щирба О. Україна. 30 років незалежності (1991— 2000) / Оксана Щерба, Олександр Ільїних. — Київ : Саміт-книга, 2021. — Т. 1. — 200 с. : іл.

Унікальна книга в трьох томах про події, що відбулися в Україні з 1991 по 2021 рік. Видання присвячене тридцятиріччю Незалежності України. Кожна глава – розповідь про один рік життя країни. У книзі йдеться про політичні, економічні, соціальні, військові, культурні, освітні та інші умови, в яких перебувала країна в той чи інший рік.

Щирба О. Україна. 30 років незалежності (2001— 2010) / Оксана Щерба, Олександр Ільїних. — Київ : Саміт-книга, 2021. — Т. 2. — 200 с. : іл.

Кожна глава книги – розповідь про один рік життя країни: Реформа державного устрою 2001 року, парламентські вибори 31 березня 2002 року, українські миротворці в Кувейті, а потім - в Іраку, День Європи у Києві , політреформа 2004 року, Євробачення і перемога Руслани Лижичко, вибори президента 2010 року…

Щирба О. Україна. 30 років незалежності (2011— 2021) / Оксана Щерба, Олександр Ільїних. — Київ : Саміт-книга, 2021. — Т. 3. — 200 с. : іл.

Кожна глава книги – розповідь про один рік життя країни: «Північний потік», Євро-2012 в Україні та Польщі, Євромайдан, вибори президента 2014 року, створення НАБУ,  медреформа, безвізовий режим з ЕС, пенсійна реформа 2018 року, вибори президента України 2019 року…

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом