Микола Куліш — талант і трагічна доля тавріського майстра : до 130-річчя від дня народження класика української літератури

 

Микола Куліш — один з найяскравіщих та найбільш оригінальних українських драматургів першої половини ХХ століття. Розквіт його творчої активності припав на 20-ті — початок 30-х років – період відродження та трагедії України. Літературно-мистецьке покоління «Розстріляного відродження» створило високохудожні твори, яки відзначаются багатством стилів та жанрів.

Літературна  творчисть Миколи Куліша — явище європейського і світового значення. Микола Гурович увійшов в драматургію одночасно з найзначнішими митцями драми першої половини ХХ століття — Бертольтом Брехтом, Гарсія Лоркою, Бернардом Шоу. З-під пера Миколи Куліша вийшло 15 п’єс, з яких 9 були поставлені за життя драматурга і згодом заборонені. Майже всі п’єси Куліша стали української національною класикою, а «Народний Малахій», «Патетична соната»  і «Маклена Граса» Ввійшли до скракбниці світової драматургії.

Ще за гімнізійних часів в Олешках, поділяючі свої захоплення між літературою, музикою й театром, Микола Куліш прагнув знайти свій шлях у мистецтві. 

Найпершою сферою захоплень Миколи Куліша виявилась литература. У мистецькому училищі, а потім у гимназії він стає незмінним редактором учнівських журналів, де вміщував перші свої статті, вірші та сатиричні поеми. Для учнівського драмгуртка, який він же і організував, Микола Куліш написав невелику сценку з життя чабанів. Режисером і виконавцем головної ролі був сам автор. Він же примудрився керувати оркестром, у супроводи якого йшла вистава.

Другою сферою захоплень Миколи Куліша була музика. Любив він її пристрастно і натхненно ще з училища, коли навчився грати на скрипці. З часом він приладнався потроху грати на багатьох музичних інструментах, та особливо шанував геліон — наймогутніщу трубу оркестру. Заснувавши камерний оркестр, Микола Куліш грає в ньому першу скрипку і диригує. У ті ж  роки він керує і хором жіночої гімназії, організовує концерти.

Третьою сферою, що вабила Миколу Куліша до себе, виявився театр. Він ретельно відвідував вистави невеликих труп, які іноді наїздили в Олешки, в ролі актора і режисера виступає в аматорському драматичному гуртку. В роки Першої світової війни, на фронті, Микола Куліш пише невеликі драматичні творі сцени, які виконували учасники аматорського гуртка, друкує в армійських газетах вірші. Стихії літератури, музики і театру були органічно поєднані в душі Миколи Куліша. Довги роки він не зважувався віддати якійсь з них перевагу, аж поки природне обдарування драматурга не поєднало в собі усі пристрасті в єдине ціле. Саме в п’єсах драматурга знайшла повне відображення трагічна концепція епохи та людини, що гине під владою революційного фанатизму ХХ століття. Трагедія буття обертається трагікомедією існування. І в цьому пошуки Микола Куліш наближається до світової драматургії, виводить національну літературу на арену світового мистецтва.

«97»

Миколу Куліша захопив намір написати драматичну трилогію про українське село періоду 1919—1930 років, що згодом втілився у п’єси «97» (1924—1929), «Комуна в степах» (1924— 1931), «Прощай, село» (1930—1933).

Матеріалом слугувало побачене на власні очі і пережите бідування та голодомори на селі. У трагедії «97» відтворено боротьбу незаможників з голодом і глитаями. Твір вражає суворою правдивістю; у ньому «була не дрібненька правдочка подібності, а велика правда реальності, правда життя..

Глитаї Гиря та Годований посилають черниць розпускати по слобідці Рибальчанській чутки про те, що нова влада «вигнала» їх з Благовіщенського монастиря, а в «церкву Божую коней поставили». Провокацію відразу ж викриває незаможник Мусій Копистка. Така зав’язка «фарватерної» сюжетної лінії. Фабулу наступних трьох актів Куліш-драматург викладав так: «Друга дія тчеться біля оновленої ікони, третя — в хаті куркуля Гирі, четверта — голод і людоїди...Третя і четверта дії трагедії «97» — це, власне, «суцільна кульмінація». Найвища точка напруження — самосуд над Мусієм Кописткою і ревкомом; повернення голови сільради Сергія. П’єса «97» спричинила справжній фурор як драматичний шедевр і касова театральна постановка.

Куліш М. 97 : вибрані п’єси. — Київ : Видавни-чий дім «Кондор», 2021. —196 с.

Микола Куліш — український драматург, представник Розстріляного Відродження. Перші його твори  — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з’являються на сторінках учнівських рукописних журналів«Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язьічество», ініціатором і редактором яких він сам і був. До даної збірки увійшли п’єси «97», «Хулій Хурина» та «Закут».

«Мина Мазайло»

Роботу над комедією на чотири дії «Мина Мазайло» Микола Куліш завершив у грудні 1928 року. Світло рампи п’єса побачила у 1929 році в театрі «Березіль» у постановці Леся Курбаса. Задум твору письменник сам визначив досить лаконічно: «міщанство і українізація». У такому визначенні чітко окре-слювалось і соціальне середовище, і суспільно вагома проблематика комедії. Однак багатьом сучасникам така проблематика, а надто фабульна її реалізація видавались явно анекдотичними, — службовець тресту «Донвугілля» Мина Мазайло, що проживав на Н-ській вулиці Холодної гори в Харкові, прагнув змінити прізвище з Мазайла на Мазєніна і брався за вивчення «привільного проізношенія» російської мови.

Посиланнями на анекдотичність сюжетів п’єс М. Куліша (зокрема, про це йшлося і в розмовах про «Хулія Хурину», і про «Народного Малахія») критика не вперше намагалася поставити під сумнів соціальну злободенність проблематики і типовість характерів його творів. Натомість «анекдотична ситуація» п’єси «Мина Мазайло» була заснована на дуже поширеній у 20-ті роки в Україні зміні прізвищ денаціоналізованими міщанами на кшталт головного героя твору. Українець за походженням, Мина Мазайло всіляко противився українізації, оскільки зненавидів свою належність до століттями уярмленого «друго-сортного» народу, внаслідок чого не міг просуватись по службі.

Мину Мазайла підтримують у його прагненні змінити прізвище дружина Килина Трохимівна та дочка Рина, для яких «Мазайло» теж було ненависним прізвищем. Дуже активно у цьому сприяє Мазайлам тьотя Мотя Розторгуєва, яка приїхала з Курська. Антагоністом тьоті Моті є «історично самостійний» дядько Тарас з Києва. Для нього українізація — «це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити, щоб і духу не було». Не становлять винятку й молоді герої твору, які мріють про запровадження всесвітньої нумерної системи, рагедія доби стала її комедією. Українізація, русифікація, філологічний аспект крили в собі певну безпорадність влади у розв’язанні нагальних проблем сус-пільства, намагання їх просто не бачити. З цього погляду п’єса Миколи Куліша «Мина Мазайло» зберігає свою актуальність і в наші дні.

Куліш М. Г. Мина Мазайло. Маклена Граса : п’єси. — Київ : Видавничий дім «Кон-дор», 2019. — 200 с.

Дана збірка містить два найвідоміших твори драматурга. «Мина Мазайло» — п’єса (за визначенням автора п’єса є сатиричною комедією), але у творі має місце трагічність становлення української мови й зацькованого народ. Ідея твору полягає у тому, що засобами гротеску та різкої сатири автор викриває суспільні явища примусової українізації наприкінці 20-х років XX ст. «Маклена Ґраса» — соціально-психологічна драма. У творі відображено кризові процеси життя Польщі початку 30-х років. У побутовій, на перший погляд, а насправді узагальнено-Символічній формі, драматург розкриває суттєві закономірності суспільного буття XX століття, головна з яких — дегуманізація суспільства.

«Народний Малахій»

Надзвичайно складну новаторську трагікомедію Миколи Куліша «Народний Малахій» (1927) понад шістдесят років радянська цензура старанно замовчувала, адже в ній прочитувалася нещадна критика тоталітаризму. У перекладі з давньоєврейської мови Малахій означає — «вісник мій», інакше кажучи «посланець Божий». Біблійний пророк Малахій не лише нещадно викривав тих священиків, які оступилися, зрадили свою віру, а й передбачав славу другого храму — пришестя Месії, неминучий і справедливий Страшний суд.

В інтерпретації Миколи Куліша Малахій — «маленька людина, придавлена подіями. Він злякався революції і два роки перечікував її в комірчині: «Може, воно мине?». А коли життя переконало його, що революція не скінчиться, він нашвидкуруч почав читати і ось у нього в мозку виникла ота суміш... акафіста з Карлом Марксом, Апокаліпсиса з Енгельсом. Драматург уточнює: Малахій Стаканчик уявив собі, що він має право грати у революції не меншу роль, ніж пролетаріат. Автор зазначав, що він хотів і, на його думку, намалював головного героя як людину, котра сприймає у революції не суть, а форму. 

Куліш М. Мина Мазайло, Народний Малахій, Патетична соната, 97 : п’єси / Микола Куліш; післямова Ніни Бернадської. — Кіїв : Знання, 2010. — 376 с.

До книжки увійшли найяскравіші у художньому сенсі й тематично різнопланові твори відомого драматурга — «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «97».

 

 «Патетична соната»

Багатопланова ліроепічна драма «Патетична соната» (1929—1931) композиційно заснована на сонаті Бетховена. «Це спроба сконденсованого драматичного образу, стислої сцени, стислого слова, — пояснював Микола Куліш, — це спроба запровадження в драматичний твір музики як органічної складової частини, а не супроводу, це спроба ритмічної будови п’єси од початку до кінця, це спроба збудувати твір на органічному пов’язанні слова, ритму, руху, світла, музики, це боротьба, шукання... нової драматичної техніки».

У центрі «Патетичної сонати» — двобій у невеличкому місті на півдні України в 1917—1918 роках: за встановлення радянської влади борються член ревкому Гамар, молодий робітник Лука, матрос Судьба, колишній солдат, тепер інвалід Оврам; їм протистоять царський генерал Пероцький, його дочка Марина, монархісти. Усі події в п’єсі подано крізь призму сприйняття поета Ілька Юги, від імені якого й ведеться розповідь. Ідеаліст і романтик Ілько закохується в піаністку-красуню, зраджує робітників; на його сумлінні їхня загибель. Врешті-решт ідилічний поет-мрійник прозріває — визнає свою провину.

Композиційно п’єса складається з семи дій, поділених на пронумеровані сцени. Дія відбувається від Великодня до Великодня (за винятком останніх епізодів позбавлених часово-просторової конкретики). Одним із основних у композиції «Патетичної сонати» є принцип ліричної романтизації. Сама форма драми-монолога тут викликає аналогії з драматичними поемами романтиків. Романтизація твору посилюється завдяки емоційності музичного образу-символу «Патетичної сонати» Людвіга ван Бетховена.

Головний герой п’єси Ілько Юга — романтик, мрійник з власною теорією «вічного кохання». Він закоханий у Марину, дівчину, котра грає «Патетичну сонату» Бетховена, що хвилює Ілька, збуджуючи його романтичну уяву: «...ця музика, напевно ж, про юнака, що мчить конем степами, шукає країну вічного кохання».

Куліш М. Г. Патетична соната : вибрані п’єси. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2021. — 176 с.

Микола Куліш — український драматург, представник Розстріляного Відродження. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з’являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язьічество», ініціатором і редактором яких він сам і був.

 

***

Куліш М. Вічний бунт. Зона : п’єси. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2021. — 160 с.

Микола Куліш — український драматург, представник Розстріляного Відродження. Перші його твори  — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з’являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. До даної збірки увійшли п’єси «Вічний бунт», що зосереджується на проблемах індустріалізації, примусової колективізації, розгрому села, та «Зона».

Куліш М. Отак загинув Гуска. Прощай, село : вибрані твори. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2021. — 148 с.

Микола Куліш —  український драматург, представник Розстріляного Відродження. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з’являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. До даної збірки увійшли п’єси «Отак загинув Гуска» і «Прощай, село».

 

Література про життєвий та творчий шлях Миколи Куліша

• Герасимова Г. П.. Куліш Микола Гурович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 466. — 468 с.

• Кузякина Н. П’єси Миколи Куліша : літературна і сценична історія / Наталія Кузякина. — Київ : Рад. письменник, 1970. — 456 с.

• Кузякина Н. Драматург Микола Куліш : літературно-критичний нарис  / Наталія Кузякина. — Київ : Рад. письменник, 1962. — 204 с.

• Куліш А. Спогади про Миколу Куліша // Куліш М. Г. Твори : в 2-х т. — Київ : Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 695—753.

• Куліш Микола (1892 — 1937) // Історія української літератури ХХ — поч. ХХІ с. Т. 1. — Київ : Академвидав, 2013. – С.518 —528.

• Куліш Микола // Українські письменники : довідник. — Київ : Велес, 2013. —143—147.

• Мельник В. Куліш Микола // З порога смерті : письменники України — жертви сталінських репресій / авт. кол. Бойко Л. С. та ін. Київ : Рад. письменник, 1991. – С. 294 —296.

• Микола Куліш // Бернадська Н. Л. Українська література ХХ століття : довідник. — Київ : Знання-Прес, 2007. — С. 86—91.

• Микола Куліш / УСЕ для шкрли. Українська література : програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тексти : 11 кл. — Київ, Львів, 2001. — 64 с.

• Семенчук І. Р. Микола Куліш //  Гроно нездоланних співців. Літературні портрети українських письменників ХХ ст. / упоряд. В. І. Кузьменко. — Київ : Укр. письменник, 1997. — С. 101 — 112.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом