Старовинний український різдвяний вертеп

 

«Коляда вигравала — котилася полем сріблястим. Вертеп оживав, як у вулику рій, для вселенського дійства, щоб знов чародийно минуле з майбутним з’єднати…» (Віктор Кордун «Український вертеп»)

Зимові свята найбільш довгоочікувані та чарівні, а особливе свято  – Різдво з колядками й щедрівками, добрими побажаннями та вертепом. Починаючи з першого дня Різдва на Західній Україні, ватаги парубків ходили колядувати з маленьким ящиком у вигляди церкви або хати, обклеєним кольоровим папером, де знаходилися фігурки пастиря, царя Ірода, Діви Марі, Йосифа, новонародженого Ісуса Христа. Існували й більш ускладнені моделі: ляльки кріпилися на диску, що обертався, створюючи ілюзію оживлення фігур. На Східній Україні з вертепом колядували рідше. Тут він виступає як справжній театр ляльок, досить складний за конструкцією, що обслуговувався справжніми професіоналами. Двоповерхові, гарно оздоблені, такі вертепи були справжнім досягненням народного мистецтва.

Дійство вертепу складалося з двох частин – релігійної і світської. Перша – це розповідь про народження Ісуса Христа, появі благовісної зірки на небі, пастухів та трьох царів, що йдуть на поклін до новонародженноьго дитяти. Наприкінці вистави вертепники колядували та співали «Многая літа» господареві. Поруч із ляльковим побутував і «живий» вертеп — специфічний фольклорний театр костюмованих виконавців, відомий під різними назвами «Іроди», «Героди», «Королі», «Ангели», «Пастирі»…

 

Гербіш Н. Велика різдвяна книжка / Надійка Гербіш, Ярослав Грицак ; іл. Катерини Борисюк, Юлії Несміянової, Людмили Стецькович, Юлії Тверітіної. –  Київ : Портал, 2020. –  200 с.

 Різдво –  свято з особливою атмосферою надії та дива. Голоси двох авторів переплітаються, щоразу подаючи нових смислів та інтонацій у розмову про найсвітліше свято. Історичні факти, роздуми про народження Ісуса Христа, традиційні та новітні символи. Різдво у високій масовій культурі – мозаїка тем, що витворює особливе різдвяне співзвуччя.

 

Старовинний український народний ляльковий театр «Вертеп» виник  у  другій половині XVII століття в процесі веселого Різдвяного дійства з піснями, жартами, короткими виставами, які влаштовували мандрівні дяки, студенти Києво-Могилянської академії. На відміну від Західної Європи, де вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у східнослов'янських народів від самого початку він мав тісний зв'язок із демократичною театрально-видовищною культурою.

Вертепна вистава розігрувалася у гарно оздобленому з дерева або картону двоповерховому будиночку. Ляльки виготовлялися з дерева, їх розмальовували і одягали відповідно до статі, віку, професії, національної та соціальної належності персонажа. Підлога вертепного короба була вистелена хутром, щоб не було видно щілин, по яких виконавець водив ляльок, тримаючи їх за дріт. Схований за задньою стінкою короба, вертепник говорив за дійових осіб різними голосами, помічники за сценою грали на музичних інструментах, виконували дуети, хори тощо. Дотепні, обдаровані вертепники були своєрідними творцями й пропагандистами народного мистецтва, реалізм якого, його тісні зв’язки з конкретною дійсністю контрастували з релігійним змістом вистав та мистецтвом, котре утверджувала церква. Ось чому й сама вертепна дія відбувалась ніби в двох площинах, на двох поверхах.

Складалась вистава також з двох частин. У першій на верхньому поверсі скриньки розігрувалася традиційна різдвяна драма: у 13—17 коротеньких явах розгортався євангельський сюжет про народження Ісуса Христа, про поклоніння йому пастухів і царів — волхвів, про Іродів наказ вирізати віфлеємських немовлят, за ще смерть стинала йому косою голову. Вертепна вистава мала яскраво виражений український колорит. Пастухи були в сіряках, із сопілками, по-народному віталися тощо. Друга частина вертепу, що виконувалася на нижньому поверсі, складалася з 28—31 невеликих яв- інтермедій, слабо пов’язаних з попередньою дією, мала суто побутовий характер. Це була справжня мелодрама із життя українського народу. В початкових явах іще відчувався зв’язок із першою частиною, бо тут йшлось про Різдво Христа, а дід і баба та солдат і «красавнця» Дар’я Іванівна розвеселялися тільки тому, що не стало Ірода. Далі розгортались дійства з народним віршуванням, піснями, уривками з народних творів.

 

Свята України в національному музеї народної архітектури та побуту України = Holidays of Ukraine at the National Museum of Folk Architecture and Rural Lifestyle of Ukraine. –  Київ : Горобець, 2020. –  104 с

У книзі подані статті про народні календарні свята й обряди річного циклу, етнографічні ярмарки, дні народних ремесел та пам’ятні дати в історії України, які проводилися в Музеї, починаючи з 1980-х років, розповідається про історію впровадження цих традицій, які поширилися згодом по всій Україні. Статті написані науковими співробітниками, які досліджували ці свята і проводили їх у Музеї. Кожна стаття науково інформативна, багато ілюстрована кольоровими фотографіями. Учасниками свят були фольклорні колективи з усіх регіонів України, які ще володіли високим рівнем автентичного виконання пісенного фольклору і обрядодій, представляли традиційний одяг. Особливий інтерес у відвідувачів викликали свята колективної праці – жнива, сінокіс, які наприкінці минулого століття ще не забулися у селах і в Музеї виконувалися по-справжньому, а відвідувачі могли спробувати і косити, й жати, і зібрати обжинкову квітку з колосків. Фотоілюстрації познайомлять молоде покоління читачів з казковим світом етнічної культури українців, а старших наведуть на спогади про минуще, незабутнє.

 

Воропай О. Звичаї нашого народу: народньо-календарні звичаї, український одяг: етнографічний нарис / Олекса Воропай ; худож. оформ. І. Бородаєвой. –  Київ : Унів. вид-во «ПУЛЬСАРИ», 2012. –  632 с.

«Звичаї нашого народу»  –  фундаментальна праця Олекси Воропая, підсумок його самовідданої багатолітньої пошукової роботи, яка охоплює річний календарно-обрядовий цикл життєдіяльності українців та традиції народного одягу.

 

Український вертеп: вертеп в драматургії, прозі та поезії ХІХ-ХХ ст.: збірник / упорядник М. М. Сулима. – Київ : Дніпро, 2010. – 608 с.

Вертепна драма була улюбленим народним видовищем на Україні. Тому й це дивно, що український вертеп давно приваблював дослідників народного мистецтва, корифеїв національного театру, адже він знайомить із театральними смаками народу, дає цікавий матеріал для сучасного народного театру.

 

Лесь Курбас «Про Різдвяний вертеп»

«Український вертеп є надзвичайно цікава сторінка з історії нашої драми і театру. Його створив сам народ за відомим біблейським сюжетом. Скільки народного гумору! Все це маємо відтворити як яскраву картину нашого минулого. Ми маємо добре розглянути все, що ховає в собі цей твір, який вийшов із самих народних мас і є виявленням його душі...

Кому не байдуже минуле нашого народу, той охоче прогляне цю виставу. В ній він може угадати зерно, зародки того, що так буйно потім розцвіло у творчості Котляревського та інших основоположників нашого театру. Поруч з показом яскравої сторінки минулого ми ставимо перед собою суто творчі завдання, які допоможуть нам підвищити свою театральну майстерність.

Принцип постановки вертепу — ляльковий театр. Актори мають заграти ляльок. Діяти, вірніше, рухатись, як ляльки. Міфічні персонажі, які діятимуть на горішній площадці, розмовляти мають як ляльки,— механічно. А ті, хто гратимуть реальних персонажів на нижній площадці, розмовлятимуть як звичайні люди. Треба знати основи руху ляльки, механіку, а не логіку поведінки персонажа. Почуття виявляти лобово, максимально, примітивно, лаконічно, без напівтонів і переходів. Всі по-чуття первісні, ясні, прості, чіткі.

Це найвідповідальніша справа акторського перевтілення. Так, так, перевтілення! Адже коли ви граєте умовних персонажів із «Затопленого дзвону», ви знаходите у вашій уяві, ким має бути Лісовик, Водяник, Раунтенделяйн? У житті та-ких істот нема, а ви їх створюєте у своїй уяві. Створити образ із нічого, лише на даних своєї фантазії, це велика творча заслуга.

У «Вертепі» — подібне завдання, яке нам, як майстрам сцени, принесе велику користь. Уявіть себе лялькою, перевтільтесь у ляльку. Максимально одійдіть від самих себе. Перестаньте бути, жити, діяти, як людина,— рухайтесь за законами ляльки. Це колосальна вправа на володіння своїм тілом. Треба знайти манеру поведінки ляльки, яка категорично відмінна від поведінки живої людини на сцені. Тут на першому плані не психологія, а рефлексологія, механіка руху.

Ми в цій постановці відходимо від життя. Порядком експерименту для підвищення акторської майстерності ми дозволяємо собі таку «розкіш», бо важливе відчуття актором основ руху. Коли є вправи на володіння своїми нервами, то можуть бути і вправи на усвідомлення механіки людських рухів». [1918]

 

Скарбниця народної мудрості. Свята, традиції, присів’я, приказки / авт. Укл. О. В. Лаврик. – Київ : Аргумент Принт, 2012. – 256 с. – (Корисна книга).

Ви хотіли б дізнатися, як зустрічали Різдво чи Великдень у давнину? Світ українських традиції нескінченно багатий. Століттями складалася гармонійна система обрядів та вірувань, які на сучасному історичному етапі знову набувають популярності.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом