Лавреати Нобелівської премії – ювіляри вересня 2025 року

 

Знайомимо з ювілярами вересня 2025 року – лавреатами Нобелівської премії в різних галузях знань та у різні часи.

 

1936 р. Карл Андерсон (разом з Віктором Францем Гессом) одержав Нобелівську премію з фізики «за відкриття позитрона».

1956 р. Андре Фредерік Курнан з Форсманом і Річардсом отримали Нобелівську премію з фізіології і медицини «за відкриття, шо стосуються катетеризації серця та патологічних змін у системі кровообігу».

1959 р. Северо Очоа розділив Нобелівську премію з фізіології і медицини з Артуром Корнбергом «за відкриття механізмів біологічного синтезу рибонуклеїнової і дезоксирибонуклеїнової кислот».

1977 р. Невілл Френсіс Мотт був удостоєний Нобелівської премії з фізики «за фундаментальні теоретичні дослідження електронної структури магнітних і невпорядкованих систем».

1994 р. Кліффорд Гленвуд Шулл отримав Нобелівську премію з фізики «за розвиток методу нейтронної дифракції».

 

 

Карл Андерсон (Carl David Anderson), 1905-1991

Карл Андерсон народився 3 вересня 1905 р. у Нью-Йорку. 1924 р. закінчив середню школу і вступив до Каліфорнійського технологічного інституту.

У 1927 р., одержавши ступінь бакалавра з фізики й інженерної справи, Андерсон почав аспірантську роботу з фізики. 1930 р. він блискуче захистив докторську дисертацію з проблем просторового розподілу електронів, що вибиваються з газів рентгенівськими променями.

Його основні роботи присвячені дослідженню рентгенівських і гаммапроменів, фізиці елементарних частинок. 1932 р. експериментально знайшов позитрон, 1933 р. незалежно від інших відкрив явище народження електронно-позитронної пари їх гаммакванту.

Відкриття Андерсона підтвердило існування антиматерії і привело до інтенсивних досліджень взаємодії матерії та антиматерії. Він знайшов, що коли електрон зустрічається з позитроном, обоє анігілюють, народжуючи спалах гамма-променів. 1936 р. «за відкриття позитрона» Андерсон одержав Нобелівську премію з фізики. Він поділив її з В. Гессом, що відкрив космічні промені і довів їхнє неземне походження. 1938 р. разом з С. Неддермайєром Андерсон відкрив мюони і визначив їхню масу, яка у 200 разів більша, ніж в електрона. 1939 р. Андерсон став повним професором у Калтехі. Під час Другої світової війни Андерсон працював над військовими проектами, включаючи конструювання ракет.

Крім Нобелівської премії, Андерсон одержав безліч нагород і почесних ступенів, включаючи медаль Еллиота Крессона Франкліновського інституту (1937) і медаль Джона Еріксона Американського товариства шведських інженерів (1960). Він - власник почесних учених ступенів університетів Колгейта і Темпля. Андерсон є членом Американської Національної академії наук та інших організацій. 1946 р. Андерсон одружився з Лоррей Бергман. Вони виховали двох синів. Його захопленням у вільний час була гра в теніс. Учений помер 1991 р.

 

Андре Фредерік Курнан (André Frédéric Cournand), 1895-1988

Американський фізіолог Андре Федерік Курнан народився 24 вересня 1895 р. в Парижі у родині лікаря. Захоплюючись футболом і альпінізмом у дитинстві, Курнан вже з дев’яти років вирішує стати хірургом. 1913 р. після завершення початкової освіти в ліцеї Кондорсе він отримує звання бакалавра мистецтв у Паризькому університеті (Сорбонні), 1914 р. - диплом з фізики, хімії та біології на природничому факультеті і вступає до медичної школи, однак Перша світова війна перериває його навчання. 1915-1918 р.р. - Курнан служить у піхоті французької армії санітаром, нагороджений трьома бойовими нагородами. Після війни продовжує займатися медициною в Паризькому університеті. Отримавши медичний ступінь у Паризькому університеті’(1930), переїздить до США, де займає місце іноземного фахівця в Колумбійському університеті при госпіталі Бельвю в Нью-Йорку. Призначається викладачем медицини (1934) в Коледжі лікарів і хірургів Колумбійського університету і розпочинає свої дослідження системи дихання в кардіопульмонологічній лабораторії в госпіталі Бельвю. Від 1935 р. починається його співпраця з Річардсом, яка триватиме 25 років. 1941 р. Курнан з асистентом, доктором Ренджессом, здійснили першу з часу експерименту Форсмана (1929) катетеризацію серця. Експериментатори пересвідчилися, то катетери можна залишати у кровеносних судинах людини до семи годин, чим підтвердили, що ця процедура безпечна. У роки Другої світової війни Курнан вивчав стан шоку і методи його лікування, виконував роботи для хімічної військової служби.

1945 р. Курнан стає американським підданим, невдовзі його призначено професором медицини в медичному коледжі Колумбійського університету. 1951 р., використовуючи метод катетеризації, досліджує легені. Він першим серед вчених ввів катетер у легеневу артерію, щоб виміряти у ній тиск.

1956 р. Курнан з Форсманом і Річардсом отримують Нобелівську премію з фізіології і медицини «за відкриття, шо стосуються катетеризації серця та патологічних змін у системі кровообігу». 1924 р. Курнан одружився з Сибіллою Блюмер, усиновив її дитину від першого шлюбу. У них народилося три доньки. Ставши 1959 р. вдівцем, одружується вдруге (1963), 1973 р. знову стає вдівцем. 1975 р. одружується з Беатріс В. Берл. Подружжя жило в Нью-Йорку й Нортемптоні (штат Массачусетс).

Заслужений професор з 1964 р., володар срібної медалі Андерса Ретзіуса Шведського медичного товариства (1946), премії Альберта Ласкера Американського товариства національного здоров’я (1949), почесної премії Джона Філліпса Американського товариства лікарів (1952), золотої медалі Бельгійської королівської академії медицини (1956).

Удостоєний почесних звань ряду університетів, член Національної академії наук США, Американського фізіологічного товариства, почесний член Лондонського королівського медичного товариства та ін.

Помер Курнан 19 лютого 1988 р.

 

Северо Очоа (Severo Ochoa de Albornoz), 1905-1993

Іспано-американський біохімік Северо Очоа народився 24 вересня 1905 р. в Луарці (Іспанія) в сім’ї судді та бізнесмена.

Отримавши 1921 р. ступінь бакалавра гуманітарних наук, вступає до медичної школи Мадридського університету, яку закінчує з відзнакою 1929 р. Протягом двох років вивчає біохімію та фізіологію тканин м’язів, працюючи дослідником-асистентом в інститутах кайзера Вільгельма, в Гейдельберзі та Берліні.

1931 р. Очоа одружився з Кармен Гарсіа Кобіан. Дітей не мали. 1931 р. повернувся до Мадридського університету викладачем фізіології та біохімії. Один рік провів у Національному інституті медичних досліджень у Лондоні, займаючись вивченням ферментів і їх функцій. 1935 року повертається до медичної школи Мадридського університет. 1936 р. після початку війни в Іспанії разом з дружиною залишають країну. Протягом п’яти років працював у лабораторіях Німеччини та Англії.

1941 р. емігрує до США, отримує американське громадянство (1956), працює викладачем і науковим співробітником відділу фармакології Вашингтонського університету в Сент-Луїсі. З 1942 р. науковий співробітник медичної школи університету Нью-Йорка. 1946 р. професор і керівник відділу фармакології. 1949 запрошений професор біохімії в Каліфорнійському університеті в Берклі. 1954 професор біохімії. 1955 р. Очоа виділив бактеріальний фермент, за допомогою якого він отримав синтетичні РНК. Ученому вдалося синтезувати РНК і білкові молекули. Це досягнення, перше в історії біології, дозволило вченим у подальшому розшифрувати генетичний код.

Очоа розділив Нобелівську премію з фізіології і медицини 1959 р. з Артуром Корнбергом «за відкриття механізмів біологічного синтезу рибонуклеїнової і дезоксирибонуклеїнової кислот».

На честь 70-річчя Очоа в 1975 р. були проведені наукові симпозіуми в Барселоні й Мадриді. Праці вченого та його колег увійшли до тритомної книги «Роздуми про біохімію». Після виходу на пенсію (1975) з медичної школи університету в Нью-Йорку Очоа став членом Інституту медичних досліджень у Нью-Джерсі.

Серед нагород і премій Очоа - медаль Карла Нойберга Американського товариства європейських хіміків (1951), премія Шарля Леопольда Майєра Французького товариства біохіміків (1955). медаль Нью- Йоркського університету і орден Висхідного Сонця японського уряду (1967). Очоа удостоєний почесних ступенів ряду університетів.

 

Невілл Френсіс Мотт (Sir Nevill Francis Mott), 1905-1996

Англійський фізик Невілл Френсіс Моот народився 30 вересня 1905 р. в Лідсі в сім’ї керівника народної освіти. Здобувши середню освіту, вивчає математику й теоретичну фізику в коледжі Св. Джона в Кембриджі, де 1927 р. здобуває ступінь бакалавра. Закінчивши Кембриджський університет, деякий час працював під керівництвом Н. Бора в Копенгагені, а потім Макса Борна в Геттінгені.

У 1929-1930 рр. читає лекції в Манчестерському університеті, у 1930-1933 рр. - у Кембриджському. Працюючи разом з Е. Резерфордом, теоретично виводить знамениту емпіричну формулу Резерфорда для розсіювання альфа-частинок атомними ядрами. З 1933 по 1954 р. Мотт працює професором теоретичної фізики Брістольського університету. Вчений займається дослідженнями квантової механіки, фізики твердого тіла, теорії атомних зіткнень, ядерної фізики, фізики металів і напівпровідників. Зокрема, він сі юрив теорію внутрішньої конверсії; теорію перехідних металів та їх сплавів, а також займався дослідженнями фізики рідких металів тощо.

Під час Другої світової війни Мотт брав участь в обчисленні дальності дії німецьких ракет «Фау-2». Після війни повернувся до Брістоля, де в 1948 р. став директором університетської лабораторії, а в 1954 р. професором і директором Кавендишської лабораторії в Кембриджі.

У 60-х рр. зацікавився аморфними напівпровідниками. З 1967 по 1975 р. Мотт спільно з Андерсоном, якого запросив на тимчасову роботу, вивчають електричну провідність напівпровідників. Результати цих досліджень сприяли використанню напівпровідників у сонячних батареях, фотокопіювальних машинах і в багатьох інших приладах.

Звільнившись 1971 р. від адміністративних обов’язків після відставки в Кембриджі, Мотт, за словами нового директора Кавендишської лабораторії Брайана Піпарда, «... шалено накинувся па роботу' з аморфними матеріалами».

1977 р. Мотт був удостоєний Нобелівської премії з фізики «за фундаментальні теоретичні дослідження електронної структури магнітних і невпорядкованих систем».

Крім наукової діяльності, Мотт входив до ряду комітетів, то займалися реформою освіти; у 1969 - 1977 рр. очолював раду директорів компанії «Тейлор енд Френсіс», яка видавала наукову літературу.

Учений захоплювався історією релігії, фотографією, колекціонуванням кольорового скла та візантійських монет.

Мотт мав чимало нагород, почесних ступенів багатьох університетів та інститутів. 1962 р. йому був дарований дворянський титул. Помер Мотт 1996 р.

 

Кліффорд Гленвуд Шулл (Clifford Glenwood Shull), 1915-1996

Американський фізик Кліффорд Гленвуд Шулл народився 23 вересня 1915 р. у Пітсбурзі (штат Пенсілванія) у родині володаря крамниці металовиробів. Він навчався у середній школі Стенлі, у старших класах якої зацікавився фізикою. Його також дуже приваблювала авіаційна техніка.

Після закінчення школи 1933 р. він вступає до Технологічного інституту Карнегі (нині - Університет Карнегі Меллона), педагогічний штат якого з технічних та фізичних наук був досить сильним. У 1937 р. К. Шулл закінчив інститут і вступив до Нью-Йоркського університету на фізичне відділення, яке досить автономно розташовувалося у районі верхнього Бронкса. Він займався дослідженнями у групі ядерної фізики, яку очолювали Ф. Майєрс та Р. Гаптуй. Тут конструювали генератор прискорення дейтронів Кокрофта-Волтона потужністю 200 кілоелектронвольт.

На третьому курсі університету 1940 р. фізичне відділення зобов'язало Шулла взяти участь у конструюванні нового генератора Ван де Граффа потужністю 400 кілоелектронвольт. Темою його кандидатської дисертації були експерименти з розсіювання подвійного електрона, яку він успішно захищає у червні 1941 р.

Шулл одружений з 1938 р. і має трьох синів. Після закінчення університету К. Шулл працює у Біконі (штат Нью- Йорк) у дослідницькій лабораторії Техаської компанії, де невеличка група фізиків займалася розробленням і виробництвом пальних та мастильних матеріалів. Він вивчає мікробудову каталізаторів за допомогою поглинання гасу, дифракції рентгенівських промінів та розсіювання. Ці каталізатори використовувалися у виробництві високоефективного авіаційного пального. Галузь досліджень набула вагомого значення, коли США вступили у Другу світову війну в грудні 1941 р. Робота у лабораторії Техаської компанії давала Шуллу також можливість вивчати процеси дифракції, кристалографії, опановувати фізику твердих сполук. Істотно допомагали у цьому зустрічі в Американському товаристві вивчення рентгенівських променів та дифракції електронів.

1946 р. після закінчення війни К. Шулл плідно працює над розробками у ядерній фізиці у лабораторії Клінтона (тепер - Національна лабораторія Оук Рідж) у Теннессі. Від 1955 р. він продовжує академічне життя у Массачусетському технологічному інституті до самого виходу на пенсію 1984 р.

За ці роки він зробив значні дослідження у галузі внутрішнього намагнічування кристалів, розроблення технології поляризованих жмутів променів, динамічного розсіювання у високоякісних кристалах, інтерферометри та фундаментальних властивостей нейтрона. У 1994 р. К. Шуллу було присуджено Нобелівську премію з фізики «за розвиток методу нейтронної дифракції».

 

Підготували співробітники науково-бібліографічного відділу та відділу електронної бібліотечно-бібліографічної інформації.