Чарівний Венеціанський карнавал: історія лютого в особах та фактах

«Місто Венеція є справжнім шедевром, створеним людськими руками наперекір природі ...»

Крістін Бек

Венеція ... Хто хоч раз побував у цьому чудовому місті, назавжди став його бранцем, і бажання повернутися в цей прекрасний куточок світу знову і знову не покидає його.

У назві «Венеція» збереглося ім'я древнього племені венетів, які населяли Північну Адріатику в другій половині II тисячоліття до нашої ери. Назва місцевості - Венеція - зробилося ім'ям міста на воді тільки в XIII столітті нашої ери.

Гербом і головним символом міста є знаменитий венеціанський крилатий лев. Права передня лапа лева лежить на Євангелії, ліва твердо стоїть на землі, а задні лапи - в водах лагуни.

Венеція мальовниче розташована на 118 островах розділених 150 каналами з 400 мостами. Своєрідний архітектурний вигляд Венеції складався протягом багатьох століть її економічної і політичної могутності, активного мистецького життя міста.

Найбільша кількість архітектурних пам'яток Венеції відноситься до часу найвищого розквіту міста. У XV столітті тут працював видатний італійський архітектор і скульптор епохи раннього Відродження П'єтро Ломбардо (бл. 1435 - 1515). В цей час склався характерний для Венеції тип будівлі - палаццо. Уздовж берегів головної магістралі Венеції – Канал Гранде - був створений цілий ланцюг розкішних палаців. Вони відрізняються ошатністю, мальовничістю, декоративністю обробки.

Венеція - найбільший музичний центр Італії з багатовіковими традиціями. Музика завжди відігравала важливу роль в житті міста, який так любить свята і карнавали.

Венеціанський карнавал - традиційне, яскраве видовище, візитна картка чарівного міста на воді.

Перша згадка про галасливі венеціанські свята, що передували посту, збереглася з 1268 року. Традиційно карнавал тривав з 26 грудня до початку Великого посту, але у XVIII столітті він починався вже в жовтні, припинявся з 15 по 26 грудня, а потім поновлювався з новою силою.

Самий розпал свята припадав на січень і лютий. На площах зводилися підмостки, де влаштовували вистави мандрівні артисти і акробати, влаштовувалися феєрверки, в театрах щовечора йшли вистави, в палацах влаштовували бали і концерти.

Офіційно карнавал відкривався «польотом голубки»: відважний акробат з прив'язаними до спини крилами спускався по канату з дзвіниці Сан-Марко до лоджії Палацу дожів, де знаходився дож і підносив йому квіти. Згодом акробата змінив великий дерев'яний птах, під час польоту якого на публіку сипалися квіти і різнокольорове конфетті. Щось схоже відбувається і сьогодні, але за участю найкрасивішої дівчини.

Головним атрибутом карнавалу була маска. Маска робила всіх рівними, і вітання для всіх без винятку було одним: «Добрий день, сеньйора Маска!».

І в наші дні Венеціанський карнавал користується величезним успіхом у венеціанців і гостей міста з різних куточків світу. У карнавальні дні на вулицях Венеції звучать сміх і пісні, проходять пишні бал-маскаради.

У 2018 році Венеціанський карнавал буде проходити з 27 січня по 13 лютого.

Венеція - це місто-символ, місто-фантазія і місто-казка.

Венеціанські родзинки

«Венеціанська карета» - вперше гондола згадується в офіційних документах в XI столітті. В Середні віки по венеціанській лагуні курсувало понад десять тисяч гондол. Цим унікальним човном довжиною 11 метрів і вагою 600 кг гондольєр легко управляє за допомогою лише одного весла, а плоске дно дозволяє їй пливти по неглибоким каналам. В наші дні гондола використовується тільки для перевезення людей, однак ще на початку минулого століття існувало кілька видів гондол, що призначалися для самих різних типів вантажів. Основним міським транспортом сьогодні є вапоретто - водні трамвайчики, що курсують по декільком маршрутам.

Канал-Гранде - центральний проспект Венеції, головна артерія в складній мережі міських водних шляхів. В Канал-Гранде впадають 45 дрібних каналів. Єдиний міст через канал був розвідним. В кінці XVI століття на його місці був побудований кам'яний міст Ріальто. Канал-Гранде став свого роду парадним проспектом, уздовж якого венеціанські патриції зводили свої розкішні палаццо.

Венеціанське скло - вражає вишуканістю виробів. Здається неймовірним, як людські руки могли створити таке диво з найтонших ниток білого і кольорового скла. Острів Мурано - центр виробництва скла Венеції. Спочатку зі скла виготовлявся посуд. Але  з XVIII столітті в майстернях Мурано починають виготовляти новий виріб, який швидко входить в моду і стає одним із символів муранського скла - багаторіжкова люстра з металевим каркасом. І сьогодні ця традиційна люстра користується великим успіхом у всьому світі.

Одним з цінних відкриттів, яке Венеція подарувала людству, - дзеркало. Сьогодні дзеркала оточують нас всюди, і важко уявити собі життя без них, але до XV століття в якості дзеркал використовували відшліфовану поверхню металу або гірський кришталь. Перші скляні дзеркала мали опуклу поверхню. Згідно з архівними записами, 1576 року муранські майстри брати Андреа і Доменіко Д'Анджело запропонували метод виготовлення плоского скляного дзеркала.  Вони отримали ліцензію на ексклюзивне право виробництва дзеркал протягом декількох років. Тоді ж дзеркала стали прикрашати витонченою різьбою. Виробництво дзеркал на Мурано ніколи не переривалося, і до сих пір кілька сімейних підприємств продовжують цю вікову традицію.

В історії європейського кулінарного мистецтва Венеція зіграла дуже важливу роль. Протягом століть Венеція була єдиним постачальником в Європу східних спецій - імбиру, кориці, кардамону, перцю, мускатного горіха ... В ті часи вважали, що спеції не тільки покращують смак їжі, але і допомагають травленню. Спеціями рясно посипали їжу і використовували їх в зацукрованому вигляді після трапези.

Перший в Європі заклад, де стали подавати гіркий турецький напій кави, відкрився в 1640 році у Венеції на площі Сан-Марко і називався він «Араб». На початку XVIII століття у Венеції вже працювало 34 кав'ярні, а в середині століття - більше двохсот. Найзнаменитіший венеціанське кафе «Флоріан» було відкрито на площі Сан-Марко 29 грудня 1720 року Флоріаном Франческані. Це було перший кавовий заклад в місті, куди могли заходити не тільки чоловіки, але і жінки. За столиками кафе «Флоріан» пили каву Байрон і Руссо, Гете і Пруст, Діккенс.

У XVII столітті у Венеції склалася знаменита оперна школа. Основоположником венеціанської оперної школи став видатний італійський композитор Клаудіо Монтеверді (1567 - 1643) Багато в чому завдяки йому в 1637 році у Венеції відкрився перший в світі публічний оперний театр - «Сан-Классіано».

Знамениті венеціанці

Марко Поло (1254 — 1324) - венеційський купець і мандрівник, автор «Книги чудес світу» («Книги про різноманіття світу», «Книга Марко Поло»), в якій описані його спостереження під час подорожей Азією.

На будинку, розташованому за церквою Сан-Джованні-Крізостомо в Венеції, знаходиться меморіальна дошка, яка повідомляє про те, що на цьому місці стояв будинок Марко Поло.

Будинок № 5845 традиційно називають будинком Марко Поло. Він дійсно жив тут, але тільки трохи далі - там, де зараз знаходиться театр «Мілібран». Будинок знаменитого венеціанця не зберігся, він повністю згорів в кінці XVI століття.

Марко Поло народився в сім'ї патриція. Його батько і дядько багато років вели торгівлю з країнами Сходу, бували в Криму, на Волзі, в Бухарі, в Китаї. У 1271 році вони взяли з собою сімнадцятирічного Марка в чергову подорож в Азію, кінцевим пунктом був - Пекін. Добрались вони туди лише через 4 роки і прожили в Китаї близько 17 років.

Марко Поло знав 4 східні мови і перебував на службі у китайського імператора. Виконуючи дипломатичні доручення, Марко об'їздив майже всю країну і протягом трьох років керував містом Янчжоу. Марко Поло повернувся до Європи у Венецію в 1295 році. Декілька років по тому потрапив у полон під час війни Венеції з Генуєю і, поки перебував у в'язниці (1296–1298), надиктував звіт про свої подорожі.

Книга Марко Поло / перевод старофранцузского текста И. П. Минаева ; редакция и вступ. статья И. П. Магидовича. – Москва : Гос. издательство географической литературы, 1955. – 376 с.

Опис подорожей Марко Поло по Азії і Африці в період між 1276 і 1291 роками, які з його слів давньофранцузькою мовою записав Рустікеллі з Пізи.

Марко Поло

Жанр - історичний фільм

Режисер - Кевін Конкор

Країна - США

Рік - 2007

Фільм розповідає про знаменитого купця і мандрівника XIII століття Марко Поло і його історичну подорож до Китаю.

Тіціан Вечелліо да Кадоре (бл. 1480/1485-1576) - великий живописець епохи Відродження. Тиціана ставлять поряд з такими живописцями, як Мікеланджело і Леонардо да Вінчі . Біографія цього художника була дуже багатою - ще за свого життя він удостоївся звання «Короля живописців» і живописця королів.

Роботи Тіціана відрізняються багатою колірною гамою, винахідливою композицією. Крім картин на теми Священного Писання і античної міфології, художник писав портрети, і його вважають найкращим портретистом XVI століття.

Юний Тіціано Вечеліо навчався у Джовані Белліні, найпопулярнішого живописця Венеції того часу. У 1516 році художник отримує замовлення написати картину «Вознесіння Марії» (1516-1518) для вівтаря церкви монастиря Санта Марія Гларіоза деї Фрари в Венеції. Це був перший твір венеціанського живопису епохи Високого Відродження. У 1540-і році Тіціан створює новий портретний жанр, названий його другом Аретино «історією» - у великих полотнах, що зображують замовників в повний зріст. Урочиста пишність парадних портретів поєднується з сюжетної зав'язкою.

Тіціан створює в цей час декілька шедеврів. Відомий твір Тіціана створено на світський сюжет - це «Венера Урбинская» (1538). Пензлю Тіціана належить серія міфологічних композицій на сюжети «Метаморфоз» Овідія: «Викрадення Європи» (1562), «Полювання Діани» (бл. 1565) ...

Його талант з роками набував нової глибини і досконалості виконання. За свідченням сучасників Тіціан в пізні роки писав не тільки пензлем, а й пальцями рук, створюючи з поєднання світла, тіні і тональних переходів то живе враження від картини, яке так захоплює нас сьогодні.

Томазо Джованні Альбіноні (1671 -1751) - італійський композитор епохи Бароко - народився у Венеції в заможній купецькій родині. За життя був відомий головним чином як автор численних опер, проте в наш час популярністю користується його інструментальна музика.

Адажіо Альбіноні - адажіо соль мінор для струнних інструментів і органу, відоме як Адажіо Альбіноні - твір Ремо Джадзотто, вперше опубліковано в 1958 році. За твердженням Ремо Джадзотто, п'єса являє собою реконструкцію, засновану на фрагменті з музики Томазо Альбіноні.

Антоніо Лучіо Вівальді (1678-1741) - італійський композитор, скрипаль-віртуоз, римо-католицький священик, автор більш як сорока опер, кантат, ораторій, творець жанру сольного інструментального концерту. Вважається одним з композиторів, що почали розвивати музику бароко до стилю імпресіонізму. За життя отримав широке визнання по всій Європі.

У XVIII столітті Венеція була визнаною європейською столицею музики. Церква Санта-Марія делла-П'єта розташована на набережній Ріва-дельї-Скьявоні. Вона була побудована при Притулку Милосердя. Подібні заклади називалися «консерваторіо». Хлопчиків в них зазвичай навчали різним ремеслам, а дівчат музики і співу.

З 1703 року протягом декількох років хормейстером, учителем гри на скрипці, а потім першою скрипкою і диригентом делла-П'єта працював Антоніо Вівальді. У свій час Вівальді писав опери для одного з венеціанських театрів і зазвичай в кінці вистави брав в руки скрипку і виконував соло. Багато хто приходив в театр тільки для того, щоб почути його блискуче виконання. Після смерті Вівальді його твори були абсолютно забуті, і тільки в 30-і роки ХХ століття завдяки старанням Ольги Радж, скрипальки і музикознавця з'явився інтерес до музики Вівальді. Вона розшукала і видала багато загублених робіт композитора. Влаштовувала концерти, де звучала музика Вівальді. Сьогодні у всьому світі саме з ім'ям Антоніо Вівальді асоціюється венеціанська музика XVIII століття.

Пори року - перші чотири скрипкові концерти з дванадцяти концертів його восьмого опусу, одні з найзнаменитіших його творів і одні з найвідоміших музичних творів в стилі бароко. «Пори року» було створено в 1723 році, а вперше вийшли в світ лише два роки по тому. Кожен концерт відповідає одній порі року, розділений на три частини, присвячених трьом місяцям кожної пори року. Кожен з концертів супроводжується сонетом. Вважається, що сам Вівальді був автором не лише музики, а й віршів.

Карло Гольдоні (1707-1793) - італійський драматург, реформатор італійського театру в епоху Просвітництва.

Найвідоміший венеціанський драматург Карло Гольдоні спочатку працював, без особливого успіху, адвокатом, а у вільний час складав сценарії для імпровізованих комедій. Пізніше він став писати п'єси для акторів без масок, в яких використовував і розвинув традиції народної комедії.

Театр Сан-Лука, де Гольдоні працював з 1753-го по 1762-й, в 1875 році заслужено перейменували в Театро Гольдоні. У 1883 році на площі Сан-Бартоломео був відкритий пам'ятник - бронзова статуя, що зображає дуже веселого Гольдоні, а в його будинку, палаццо Чентані, розташовується маленький театральний музей. Ще за свого життя Карло Гольдоні отримав європейське визнання. Вистави, створені за його п'єсами, йдуть на сценах багатьох театрів світу.

Труффальдіно, або Слуга двох панів

Одеський академічний російський драматичний театр

музична комедія в 2-х діях

Режисер-постановник - Георгій Ковтун

Композитор - Сергій Дмитрієв

Прем'єра - 26 вересня 2014 року

Плутанини, переодягання, фехтувальні поєдинки, карнавальні ходи, запальні танці, нічні серенади - в новій музичній версії всесвітньо відомої комедії Карло Гольдоні про пригоди безжурного Труффальдіно з Бергамо!

Карло Гоцці (1720-1806) - італійський драматург, відомий як автор творів «Любов до трьох апельсинів», «Турандот», «Король-олень», «Жінка-змія» та ін.

Карло Гоцці створив нову жанрову різновид комедії - фьяб - казку для театру. Казки Гоцці були орієнтовані на імпровізовану комедію масок, яку драматург вважав істинною душею італійського театру.

 У казках Гоцці поєднуються дві комедії, протилежні за характером. Одна - з благородними персонажами, фантастикою і чудесами, інша - буфонада з персонажами-масками: старий Панталоне, молодик Бригелла, шахраюватий Труффальдіно і меланхолійний Тарталья.

Розквіт творчості драматурга припадає на 60-і роки XVIII століття, коли з величезним успіхом йшли на сцені його казки для театру.

Турандот

Одеський український академічний музично-драматичний театр ім. В. Василька

Постановка -  Іван Уривський

Сценографія та костюми -  Руслан Хвостов

Балетмейстер – постановник -  Павло  Івлюшкін

У XVIII столітті італійський поет та драматург Карло Гоцці написав для театру свою знамениту п’єсу  – трагікомічну казку «Турандот, принцеса Китайська». В ній красуня-принцеса «бореться» з усіма чоловіками, котрі вперто домагаються її руки й серця, пропонуючи їм розгадати три загадки.

Джакомо Джіроламо Казанова (1725-1798) - відомий італійський авантюрист, мандрівник і письменник.

XVIII століття - століття знаменитих шукачів пригод. Ці люди найчастіше піднімалися з безодні невідомості і вміли пробитися у вищий світ. Серед видатних авантюристів XVIII століття на першому місці стоїть Яків Казанова.

Він був знайомий з багатьма видатними людьми свого часу, міністрами, вченими, аристократами. Казанова особисто знав римського папу Бенедикта XIV, він був представлений прусському і польському королям, австрійському імператору і Катерині II. Він об'їздив у пошуках кращого життя і пригод всю Європу.

Казанова був людиною спостережливою, добре освіченою і незвичайно енергійною. Він докладно описав своє життя в мемуарах, що представляють інтерес для вивчення звичаїв XVIII століття.

Казанова залишив 42 твори з історії, математики і красного письменства. Він сам мало сміявся, але вмів розсмішити інших. Коли ця людина з упевненістю стверджувала, що він знає або вміє робити те або інше, то завжди виявлялося, що цього саме він як раз не знає і не вміє.

Його палке уявлення, жвавість уродженця півдня, вічні поневіряння і вражаюче розмаїття його кар'єр, - все це створило з Якова Казанови рідкісну особистість.

Мемуары Казановы / пер. с франц. Е. Л. Храмова. – Москва : Олимп, 1991. – 464 с.

Повне пригод життя Джованні Джакомо Казанови послужила основою для багатьох творів літератури і мистецтва. Але повніше і яскравіше всіх він сам розповів про себе в мемуарах.

Багатолика Венеція

Винничук Ю. П. Аптекар : роман / Юрій Винничук ; худож. – оформлювач Л. П. Вировець. – Київ : ДОВЖЕНКО БУКС, 2017. – 318 с.

Події роману відбуваються у 1646 – 1648 роках спочатку у Венеційській республіці, а далі – у Львові. Історичне тло уміло використане для захопливої гри в дійсне-недійсне, де персонажі історичні сусідять з вигаданими, а їхні складні стосунки формуються у любовні трикутники. Проза Юрія Винничука – це завжди інтригуюча оповідь завдяки бурхливій уяві майстра вишуканих стилізацій.

Гольдоні К. Слуга двом панам // Карло Гольдоні. Комедії. – Харків, 2008. – С. 26 – 114. – (Бібліотека світової літератури).

Комедія Карло Гольдоні написана для трупи Медебака, яка представила комедію в Мілані в 1749 році. Величезний успіх мала постановка трупи Имера у Венеції в 1754 році з Антоніо Саккі в ролі Труффальдіно. Слуга двом панам, Труффальдіно хитруватий, але він не шахрай, а добросовісний трудівник, якому доводиться крутитися, щоб прогодувати себе. У Труффальдіно точний і швидкий розум. Прислуговуючи двом панам, він ніколи не плутає отриманих доручень. Дія відбувається у Венеції.

Лейкер Р. Венецианская маска : роман. Т. 1 / Розалинда Лейкер ; пер. с англ. А. Л. Уткина ; художник А. А. Шуплецов. – Смоленск : Русич, 1996. – 368 с. – (Диадема).

Венеціанська республіка кінця XVIII століття. У центрі подій - доля двох юних дівчат, які виховувалися в притулку, де готують оперних співачок. Вийшовши заміж за юнаків з ворогуючих венеціанських сімей, вони потрапляють у вир хвилюючих подій.

Лейкер Р. Венецианская маска : роман. Т. 2 / Розалинда Лейкер ; пер. с англ. А. Л. Уткина ; художник А. А. Шуплецов. – Смоленск : Русич, 1996. – 352 с. – (Диадема).

Венеція. Це місто завжди буде зачаровувати тих, кому доведеться побачити його вперше, і спогад про нього залишиться у них на все життя…

Пруст М. Поїздка до Венеції // Марсель Пруст. Альбертина зникає : роман. – Київ, 2001. – С. 186 – 216.

«… Мешканці цього нового міста виходили з осель, витягнутих у ряд уздовж пішоходу, але тільки замість домів тут були, кидаючи під ноги венеційцям куці тіні, палаці з порфіру та яспису, зі склепистими одвірками, над якими голова якогось бородатого божка надавала густоти тіні, але не на землі, а на чудовій блакиті води…»

Санд Ж. Консуэло : роман / пер. с фр. А. Бекетовой ; примеч. Л. Генина ; художник М. Дорохов. – Москва : Художественная литература, 1988. – 350 с. – (Классики и современники).

У співтоваристві з П'єром Леру Жорж Санд засновує журнал «Незалежний огляд», в якому, починаючи з листопада 1841 року публікує роман «Консуело» і його продовження роман «Графиня Рудольштадт». Прототипом головної героїні роману послужила знаменита іспано-французька оперна співачка Поліна Віардо. Ім'я головної героїні роману означає «розраду», що за задумом автора, Консуело стає розрадою для Альберта. Для опису Венеції письменниця використовувала свої особисті враження від подорожі по Італії.

Чейз, Джеймс Хедли. Миссия в Венецию // Джеймс Х. Чейз. Детективы. – Баку, 1992. – С.4 – 138.

Дон Міклєм - спортсмен, світський лев, чиє ім'я постійно з'являється на сторінках газет в розділі світської хроніки. Він багатий спадкоємець, має чудовий палац у Венеції і розкішні апартаменти в Нью-Йорку, і милий будиночок в Лондоні. Побувавши одного разу в Венеції, Дон закохався в це місто. І не заспокоївся, поки не купив там собі маленький будиночок в венеційсько-візантійському стилі під назвою «Палаццо де ла Толетт». Дону Міклэму випадає нагода вести приватне розслідування у Венеції дуже заплутаної справи ...

Шекспир В. Венецианский купец : комедия // Вильям Шекспир. Избранные произведения. – Москва-Ленинград, 1950. – С. 170 – 203.

П'єсу було зареєстровано в Палаті торговців папером у липні 1598 року. Вперше видана під назвою «Чудова історія про Венеційського купця».

***

Бек, Кристин. История Венеции. – Москва : Издательство «Весь мир», 2002. – 192 с. – (Весь мир знаний).

Ця книга присвячена місту абсолютно унікальному, оспіваному в творчості багатьох поколінь поетів, письменників, художників, архітекторів, музикантів. Венеція - це місто з незвичайною долею.

Гаретт М. Венеция : история города / Мартин Гарретт ; пер. с англ. П. Щербатюк. – Москва : Эксмо ; СПб : Мидгард, 2007. – 352 с., ил. – (Биографии великих городов).

Венеція - ім'я, що стало символом вишуканої краси, інтригуючих таємниць і казкового чаклунства. Про це місто написано багато, але кожен сам відкриває для себе Венецію заново.

Костюкович О. О. Їжа – італійське щастя / Олена Костюкович ;  передмова Умберто Еко ; пер. В. Б. Чайковський ; худож – оформлювач Г. В. Кісель . – Харьков : Фоліо, 2015. – 431 с., іл.

Це своєрідна подорож не тільки з півночі до півдня країни, «від Гомера до фаст-фуду», але й цікава розповідь про секрети середземноморської дієти, давні рецепти, про кулінарний календар італійської кухні.

Орел Е. В. Мир Венеции / Е. В. Орел ; худож. – оформитель О. Н. Артеменко. – Харьков : Фолио, 2012. – 347 с.

Венеція – найдавніше місто у світі, місто каналів і незвичайної своєрідної архітектури, в який переплелися і Візантія, і готика, і ренесанс…