«Один із тих українців, хто пам’ятав ще свою волю…: до 260-річчя від дня народження Василя Капніста

«відомий письменник..., з походження напівгрек-напівукраїнець, завжди і скрізь – і в чужому російському оточенні, і на закордонній чужині, і на батьківщині..., залишався українцем у найкращому розумінні цього слова – українським патріотом».

Олександр Оглоблин, український історик

Народився 12 (23) лютого 1758 р. в с. Велика Обухівка на Полтавщині. Дід поета, Петро Христофорович Капнісос, відомий борець проти турецького ярма, у 1711 р. був змушений втекти до Росії, де його син, Василь Петрович, поступив на військову службу і почав писати своє прізвище як Капніст. Він рано осиротів і молоді роки провів у сім'ї ізюмського сотника Павлюка, де помітно українізувався. Невдовзі молодий офіцер успадкував посаду свого вихователя. У 1737, р. Василь-старший вже миргородський полковник. Він мав великий вплив на козацьку старшину. Відомо, що гетьман Кирило Розумовський у 1750 р. намагався приписати йому намір «державної зради» з метою відірвати Гетьманщину від Росії.

Одружився з дочкою бунчукового товариша, козака з діда-прадіда, Софією Андріївною Дунін-Борковською. Василь був шостою дитиною в родині. Народився вже після смерті батька (командира п’яти слобідських козацьких полків), який загинув у битві з прусською армією при Грос-Єгерсдорфі 19 серпня 1757 року. Мати виховувала дітей у патріотичному дусі. Вони росли в оточенні козаків та козацької старшини, що болюче сприйняла скасування гетьманства у 1764 р. Сучасники розповідали, що навіть на аудієнцію в імператриці Єлизавети Петрівни, якої Софія Борковська була «милостиво удостоєна», вона з’явилась в українському народному вбранні. Також мати дала Василю ґрунтовну класичну освіту. Майбутній поет блискуче вивчив латину, німецьку, французьку мови, ознайомився зі світовою літературною класикою.

Дитячі роки Василя Капніста пройшли в Обухівці – маєтку, подарованому його батькові імператрицею Єлизаветою.

1770-1775 рр. з тринадцяти років В. Капніст служив капралом лейб-гвардії Ізмайловського полку в Петербурзі й дослужився до гвардії підпоручика.

У Петербурзі він познайомився з Г. Державіним, відомим російським поетом, а невдовзі ввійшов у гурток, який гуртувався навколо маститого поета.

Величезний вплив на поета справила і творчість українського поета й філософа Григорія Сковороди.

У 1775 році В. Капніст написав свою першу оду в честь над перемогою над Туреччиною, правда, французькою мовою. Друкуватися почав у журналі "Санкт-Петербургский вестник" з 1780 р. Його перший віршований твір "Сатира 1" ("Сатира первая и последняя") приніс йому популярність, у якому чітко відбивалися помірковано-просвітницькі ідеали молодого поета.

У тому ж 1775 році він залишає військову службу з наміром повністю присвятити себе літературній діяльності. І справді, згодом В. Капніст стає відомим і модним у петербурзьких салонах поетом.

У 1782 p., невдовзі після одруження, Василь за протекцією свого видатного земляка, канцлера графа Безбородька поступає на службу контролером у Головне поштове управління. Це був перший і останній крок В. Капніста до кар'єри на державній службі. Несподівано він залишає службу назавжди вже у наступному, 1783 році. Цей вчинок офіційно нічим не вмотивований, але, за натяками сучасників, був реакцією В. Капніста на указ Катерини II, яким 1783 р. остаточно закріпачено українських селян.

Одночасно з виходом у відставку В. Капніст виїжджає на Україну, де постійно мешкає до кінця життя, його маєток Обухівка став осередком української шляхетської опозиції, важливим культурним центром. В. Капніст користувався великим авторитетом серед українських дворян. Ще 1782 р. його обрано маршалом дворянства Миргородського повіту, а 1785 – всього Київського намісництва (за територією більше, ніж пізніша Київська губернія; до його складу входили, зокрема, і території кількох колишніх лівобережних полків Гетьманщини – Київського, Переяславського, Лубенського та Миргородського). З 1802 р. В. Капніст – генеральний суддя Полтавської губернії, згодом – директор народних училищ, а у 1817–1822 pp. – полтавський губернський маршал дворянства. Усі ці посади були виборними (від державної служби він ухилявся), а обов'язки директора народних училищ Полтавської губернії з тих же міркувань виконував безкоштовно. Брав участь і в Вітчизняній війні 1812 року.

В Обухівці  його відвідують Г. Державін, М. Гнєдич, В. Гоголь-Яновський (батько уславленого письменника). Там неодноразово збиралися декабристи (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, С. Лорер та ін.).

Василь Васильович усе своє життя мріяв будь-яким чином вибороти право українського народу на свободу.

У 1787 року Василь Васильович разом із групою аристократів-автономістів підготував проект відновлення козацьких формувань в Україні («Положение, на каком может быть набрано й содержано войско охочих козаков»), який, незважаючи на підтримку російських військових, дипломатів Петра Рум’янцева-Задунайського й Григорія Потьомкіна, відхилив царський уряд.

У квітні 1791 року Василь Капніст разом зі своїм братом Петром за дорученням українських патріотичних кіл перебував у Берліні. Сюди він приїхав фактично таємно. Брати добилися аудієнції королівського канцлера, графа Герцберга. Основне запитання, яке Капністи поставили графу, – можливість прусського уряду надати допомогу (моральну, політичну, а, можливо, і військову) тим в Україні, хто готовий почати боротьбу проти «московської тиранії» та «деспотизму Потьомкіна». До речі, досі не зрозуміло, які конкретно дворянські або козацькі суспільні прошарки представляли Капністи. Василь Васильович дуже ризикував, бо реальною була можливість, що прусський уряд повідомить про його зондаж Петербургу. На щастя, Герцберг дав дуже ухильну відповідь, але не розкрив таємниці петербурзькому уряду.

В.Капніст писав оди, елегії, анакреонтичні (легкі, грайливі, ліричні) вірші. Багато віршів поета відображають побут тодішньої України. Він оспівав багатство природи рідного краю ("Обухівка", "В пам'ять береста" та ін.). Написав і вірш на честь Полтавської битви. Поезія Капніста була пов'язана з передромантичними літературними течіями й зіграла помітну роль в розвитку літератури допушкінської доби. Були в нього й гострокритичні твори. Так, у своїй "Оді на рабство" (1783) він різко виступив проти закріпачення українського селянства. Як відомо, російська цариця Катерина ІІ скасувала в 1764 р. гетьманське правління Україною. Тож поет головним чином виступав за відновлення гетьманства. Твір довгий час ходив серед громадськості в списках і набув широкого розголосу. Ода була надрукована з великими труднощами лише в 1809 р., а через сорок років піддана жорсткій цензурі.

Найвище творче досягнення В. Капніста – викривальна комедія у віршах «Ябеда» (у 1-й редакції «Ябедник». 1793), опублікована і поставлена на сцені 1798 р. Але після четвертої вистави заборонена. Твір, що був гострою сатирою на царські бюрократію і суд, дістав високу оцінку В. Бєлінського та І. Франка. Та не дивлячись на заборону, комедія "Ябеда" продовжувала незмінно входити в репертуар деяких впливових російських театрів до 1840-х рр.

В. Капніст один з перших переклав російською мовою «Слово о полку Ігоревім» та зробив цікавий коментар, в якому підкреслено українське походження і українські особливості цього твору.

В. Капніст мав велику і дружню сім'ю. Протягом життя в нього народилося п'ятнадцятеро дітей, з яких досягло зрілого віку лише шестеро – Семен, Володимир, Іван, Олексій, Катерина і Софія. Діти зробили свій внесок в українське національне відродження. Олексій – знайомий Т. Шевченка – був близький до кирило-мефодіївців. Семен укладав словник української мови. В салоні доньки поета Софії в Полтаві бували М. Гулак, В. Білозерський, О. Навроцький

Помер Василь Капніст 28 листопада (9 жовтня) 1823 р. після тривалого запалення легенів.

В 1958 році з нагоди 200-річчя від дня народження письменника на місці будинку Капністів встановили гранітну стелу, відкрито меморіальну дошку на фасаді Будинку культури. На території парку збереглися могили Василя Капніста та його батька Василя Петровича.

У листопаді 2008 року в рідному селі В. В. Капніста відбулися урочистості з нагоди відкриття пам'ятника поетові і громадському діячеві, спорудженого за проектом харківського студента Сергія Лінника.

20 травня 2015 року в Полтаві вулицю Іскровську було перейменовано на вулицю Василя Капніста.

Будинок у Полтаві на замовлення Василя Капніста

Пам’ятник у с. Велика Обухівка

Матеріали з мережі Інтернет

• Капніст Василь Васильович
• Матях В. М. Капніст Василь Васильович
• Василь Капніст : [видатні історичні постаті України; особистості, що внесли значний вклад в становлення України]
• Правденко О. Василь Капніст: без надії сподівався, поет з Полтавщини, що боровся за українськіправа / Ольга Правденко
• Золотоноша У. Один із тих українців, хто пам’ятав ще свою волю… / Улас Золотоноша
• Василь Капніст про автономію України
• Оглоблин О. Берлінська місія Капніста 1791 року : історіографія і методологія питання /Олександр Оглоблин

Підготували співробітники відділу періодичних видань