«Талант, дарований небом»: до 130-річчя від дня народження Павла Тичини

 

Струмок серед гаю, як стрічечка.

На квітці метелик, мов свічечка.

Хвилюють, малюють, квітують поля –

Добридень тобі, Україно моя!

(П. Тичина)

 

27 січня 2021 року виповнюється 130 років від дня народження Павла Тичини.

 

ЧОГО НАМ НЕ ГОВОРИЛИ В ШКОЛІ

Один із найвизначніших поетів українського модернізму, громадський діяч, перекладач із багатьох мов, Павло Тичина народився, за різними даними, 23 або 27 січня (у офіційних біографіях називають саме другу дату) 1891 року у селі Піски на Чернігівщині у багатодітній родині дяка. За документами прізвише поета — Тичинін. Сам він у одній із анкет стверджував, що справжнє його імя — Тичина Павло Григорович, але "чомусь батькові забажалось Тичина переробити на Тичинін — і це останнє у мене по всіх документах, кінчаючи середньою школою".

Майбутній поет отримав духовну освіту, мав прекрасний голос і слух.

Багато хто не знає, але Павло Тичина мав задатки художника, і в зрілому віці часто шкодував, що не пішов тим шляхом.

Свої твори Павло Тичина писав лише олівцем.

Очевидний вплив на його творчість мала російська культура: філософія Володимира Соловйова, поезія та концепції Олександра Блока.

Тим страшнішим виявився шок від безпосереднього зіткнення з реаліями "російського світу", коли до Києва у 1918-1919 роках кілька разів входили російські війська.

Нажаханий Тичина кілька днів переховувався у склепі на Байковому кладовищі разом з Василем Елланом-Блакитним, Степаном Васильченком та іншими; за свідченням самого поета, це сталося у 1919 році, коли місто захопили денікінці. Ліда Папарук приносила йому їжу і переповідала найсвіжіші новини. Ще раніше він описав цей розрив у вірші:

"І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв...

Росіє, Росіє, Росіє моя!

Стоїть сторозтерзаний Київ

і двістірозіп'ятий я".

ПРО КОХАННЯ ПОЕТА

Наприкінці 1916 року Тичина оселився на київській квартирі за адресою: вул. Кузнечна, 107. При собі мав особисті речі, книжки і музичний інструмент. Який саме — версії біографів розходяться: чи то кларнет, а чи то бандуру, що раніше належала самому Остапові Вересаю.

Господиня Катерина Папарук і її 16-річна донька Ліда не підозрювали, що квартирант залишиться у їхньому житті назавжди.

Стосунки із Лідією Папарук тривали не один десяток років, деякий час — на відстані, коли Тичина жив у тодішній столиці Харкові. Зрештою, столицю перенесли до Києва, це пришвидшило перебіг подій і у 1940 році вони таки зареєстрували шлюб. Але до того часу Павло Григорович під час візитів гостей ховав Лідію у ванній кімнаті, вдавав що живе сам, а коли приховати очевидне не вдавалося, то, червоніючи, представляв жінку як "мою бібліотекарку".

Але завдяки Павлу Загребельному справжнім романтичним коханням Тичини вважають Наталку Коновал. "Кларнети ніжності" - повість Загребельного про Тичинину Беатріче, яку він єдину називав "коханою". Згадані тут сестри Поля та Інна Коновал з часом злилися для поета у єдиний образ "літературної любові". Саме до Інни звернено відомий вірш "О панно Інно, панно Інно!.."

Це перша репродукція Михайла Жука. На ній зображений улюблений учень художника – Павло Тичина з його першим юнацьким коханням Поліною Коновал.

ТВОРЧА ДЕГРАДАЦІЯ

"В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням", – так характеризував Павла Тичину Василь Стус у літературній розвідці «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)».

Вважається, що кульмінацією "творчої деградації" Тичини є вірш "Партія веде", написаний у 1933 році.

Написаний як піонерський марш, цей текст був відхилений дитячим журналом як невдалий, згадував письменник Іван Цюпа, але співробітники "Правди" вирішили, що це актуальний текст й опублікували.

Насправді, автор "Сонячних кларнетів" і "Золотого гомону" ще у 1919 році написав не менш гіпнотично-ритмічний "Революційний гімн", нарівні із іншими письменниками, які брали участь у конкурсі на створення гімну Радянської України.

Перемогу тоді здобув "Інтернаціонал" Ежена Потьє у перекладі Миколи Вороного. Сам же Тичина за життя цей текст не публікував, але за потреби читав його перед численними аудиторіями.

А у 1949 році він таки став автором гімну Української РСР, який починався зі слів "Живи, Україно, прекрасна і сильна..."

Такі поети, як, наприклад, Максим Рильський і Микола Бажан, після смерті Сталіна певною мірою повернулися до себе колишніх. А Тичина ні. Може, не повірив у "відлигу". Може, просто вже не зумів.

Відомі рядки Євгена Маланюка про пізнього Павла Тичину: "від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась":

Водночас взірцем для Тичини був мандрівний філософ Григорій Сковорода. Йому він присвячує однойменний масштабний твір, натхненний не лише мудрістю українського мислителя, але й західною античною та середньовічною філософією.

Помер Павло Тичина у Києві 1967 року. Є ще й інші свідчення про його смерть, які роками пошепки передавали одне одному належні до кіл інтелігенції: Тичина марив, що за ним слідкують, що у його квартирі встановлена апаратура для прослуховування. Найстрашніше, що так воно й було, навіть у ті останні часи.

Найкращі твори Павла Тичини - збірка "Сонячні кларнети", поеми "Золотий гомін", "Скорбна мати", "Похорон друга", "Сковорода" – завжди до вашої уваги в бібліотеці.

Підготувала Ольга Нагорнюк, завідувачка відділу соціокультурної діяльності