Святий Київ за часів гетьмана Івана Мазепи: мандруємо банкнотами України

 

«Культура України кінця XVII - початку XVIII ст. - явище унікальне, багатогранне, неповторне…»  Сергій Павленко

Національна валюта це не тільки грошова одиниця, це і витвір мистецтва і історія країни. 2 вересня 1996 року в Україні, згідно с традиціями доби Київської Русі і періоду Української Народної Республіки, в офіційний обіг була запущена гривня.

Ескіз всіх гривневих купюр - це творча праця українських майстрів пензля. Художник-дизайнер Борис Максимов займався орнаментами, геральдикою, розробкою шрифтів і вибором колірної гами гривень. Художник-графік Василь Лопата створив зображення видатних осіб та малюнки споруд і пейзажів.

Банкнота номіналом 10 гривень зразка 1992 року

Основний малюнок лицьової сторони - портрет Івана Мазепи

Основний малюнок зворотньої сторони - Києво-Печерська лавра

Дата введення в обіг - 02.09.1996

Банкнота номіналом 10 гривень зразка 2006 року

Основний малюнок лицьової сторони - портрет Івана Мазепи

Основний малюнок зворотньої сторони - Успенський собор Києво-Печерської лаври

Дата введення в обіг - 11.04.2016

«А за віру хоч умріте,

І вольностей бороніте!» (с) Іван Мазепа

Яскравою сторінкою української історії став період гетьманства Івана Мазепи, видатного політичного і державного діяча, дипломата і мецената. Майбутній гетьман походив з родини українського шляхтича Стефана-Адама Мазепи-Колединського. Освіту здобув спочатку в Києво-Могилянській колегії, а згодом удосконалював свої знання в Краківській академії, при дворі короля Яна Казиміра ІІ.

В молоді роки Мазепа багато подорожував по Європі, відвідав Голландію, Італію, Німеччину, Францію, де вивчав військову справу і дипломатію. Іван Мазепа знав латину, польську, російську, німецьку, італійську, французську і кримськотатарську мови, майстерно володів словом і пером.

Повернувшись в Україну, в 1669 році Іван Мазепа вступив на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Його стрімке службове сходження розпочалося в роки правління гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича. Іван Мазепа отримав посаду генерального осавула, виконував дипломатичні доручення.

В 1687 році на козацькій ради Іван Мазепа був обраний гетьманом Війська Запорозького і головою козацької держави на Лівобережній Україні. Іван Мазепа, блискучий політик і дипломат, понад двадцять років утримував гетьманську булаву. Під час його правління розвивалася торгівля і промисли, що сприяло розвитку міст.

Гетьман Іван Мазепа уславився як меценат, вкладаючи кошти на будівництво храмів, розвиток мистецтва і освіти в Україні. Собори, церкви і дзвіниці стали будувати з каменю, відроджувалися до життя монастирі. У Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах і селах Іван Мазепа закладав школи, бурси і шпиталі.

Особливо помітною була доброчинна діяльність гетьмана в Києві. Практично всі головні фінансові потоки Гетьманщини спрямовувалися для розбудови міста. Гетьман дбав про відродження колишньої столиці, яка мала об’єднати Лівобережжя та Правобережжя, стати не тільки справжньою православною святинею, а й головним українським містом.

Було зведено Микільський військовий собор на Печерську, Богоявленський собор Братського монастиря на Подолі, споруджено стіну з вежами навколо Києво-Печерської лаври, церкву Всіх Святих над Економічною брамою. Іван Мазепа оновив Софійський собор і збудував Софійську дзвіницю. Під час правління Івана Мазепи значно підвищилася роль Києво-Могилянської академії у суспільно-політичному житті України. В 1703 -1704 роки на замовлення гетьмана було збудовано новий академічний корпус. Завдяки стрімкому будівництву, був створений сучасний образ старої частини Києва.

Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври

Чудовий ансамбль Верхньої лаври, Ближніх і Дальніх печер, що вражає красою і величчю, створювався протягом дев'яти століть. Літописна історія Києво-Печерської лаври починається з середини XI століття, коли монахами Антонієм і Феодосієм був заснований Печерський монастир. Перший храм монастиря, церква Різдва Богородиці, так само, як і чернечі келії, був влаштований під землею. Пізніше на Дальніх печерах з’явилися наземні дерев’яні будівлі . У другій половині XII століття навколо монастиря було зведено оборонні стіни. В той самий час монастир, як найбільший і найшанобливіший, почали називати лаврою. Юридичне підтвердження назви лавра Печерський монастир отримав 1688 року.

Києво-Печерський монастир відігравав роль не тільки релігійного, але і культурного центру. Тут працювали видатні вчені-історики, літератори і богослови. З лаврою пов'язані імена Нестора-Літописця, автора «Повісті временних літ, видатного живописця XI століття Алімпія і цілителя Агапіта. У XIII столітті був складений «Києво-Печерський патерик» на основі листування єпископа Володимиро-Суздальського Симона і ченця Печерського монастиря Полікарпа. До свого послання Симон додає розповідь про ченців-чудотворців та п’ять легенд про чудеса, які ніби сталися під час побудови головної Печерської церкви - Успенського собору.

Під час татаро-монгольської навали в 1240 році Києво-Печерський монастир дуже постраждав. Відновлення затяглося на довгі роки. Лише в XVI столітті починається нове його народження. В 1615 році Єлисеєм Плетенецьким, архімандритом Києво-Печерської лаври, було засновано друкарню на території лаври. Друкарня випускала церковно-службову, богословську, навчальну, світсько-полемічну літературу та віршовані твори.

Успенський собор Києво-Печерської лаври

В другій половині 1690-х років почалося будівництво і реставрація церков Києво-Печерської лаври. Значні кошти гетьмана Івана Мазепи були вкладені в головний Успенський собор. Завдяки позолоченню семи грушоподібних бань він набув величності. Гетьман подарував храму великий срібний підсвічник, золоту чашу з Євангелієм у золотій оправі, золоту митру. Інтер’єр храму було прикрашено дорогими срібними лампадами. Але доля цієї чудової архітектурної споруди виявилася дуже сумною. Нині існуючу будівлю Успенського собору Києво-Печерської лаври було побудовано в 1998-2000 роки.

Велика лаврська дзвінниця

Гетьман Іван Мазепа зробив великий вклад на початок будівництва лаврської дзвіниці, але будівництво її було завершено лише у 1731-1744 роки за проектом архітектора Йогана-Готфріда Шеделя на основі проектної пропозиції архітектора Федора Васильєва. В реалізації проекту також брали участь Степан Ковнір, Йосип Рубашевський, Іван Горох та інші лаврські зодчі. Дзвіниця являє собою восьмигранну чотирьохярусну башту із позолоченим куполом. Діаметр основи дзвіниці - 28,8 метрів, товщина стін першого ярусу - 8 метрів. Глибина фундаменту з гранітних плит перевищує 7 метрів. Вверх діаметр кожного ярусу зменшується й увінчується грушоподібної форми банею з маківкою і хрестом. На четвертому ярусі споруди у 1744 році було встановлено куранти. Нові куранти, виготовлені майстром Андрієм Єнодіним, діють з 1903 року до наших днів. Висота лаврської дзвіниці - 96,52 метрів. Її силует так гармонійно вписався в київський ландшафт, що сьогодні важко собі уявити Київ без Великої лаврської дзвіниці.

Фортифікаційні мури Києво-Печерської лаври

Києво-Печерський монастир протягом XVII-XVIII століть був дуже потужною стратегічною фортецею. Один мільйон золотих гетьман Іван Мазепа вклав в побудову нових мурів довкола Києво-Печерської лаври. Загальна довжина муру, побудованого у формі неправильного десятикутника, становила 1290 метрів на рівні фундаменту. Товщина муру доходила до трьох метрів. Висота муру здебільшого сім метрів. На мурах влаштували бійниці для ведення рушничного бою, а також вежі для можливого використання гармат.

Одночасно з монастирськими мурами було влаштовано унікальну систему підземних ходів на глибині 7 метрів. Заввишки 2 і завширшки 1,2 метра, обкладені цеглою. У них через кожні 1,7метра в шаховому порядку зроблено ніші, не обличковані цеглою, що давало змогу під час облоги рити підземні ходи назустріч можливим підкопам. Крім того, на всій території Верхньої лаври було збудовано цілу систему підземних ходів та великі підземні приміщення казематного типу для зберігання зброї, боєприпасів та запасів харчів.

До системи фортифікаційних споруд Києво-Печерської лаври входили чотири сторожеві вежі, збудовані впродовж 1698-1701 років: Годинникова, Іоанна Кущника, Онуфріївська і Малярна. Вхід до лаври прикрашали великі брами: Свята, Південна та Економічна. Над останньою була збудована церква Всіх Святих, шедевр українського архітектурного бароко.

Годинникова вежа розташована у південно-західній частині фортечних мурів. Після завершення будівництва на вежі було встановлено годинник, який був на вежі до 1816 року. Годинникова вежа була призначена для оборони південної частини фортечних мурів. Наприкінці XVIII століття вежа втратила бойове призначення.

Вежа Іоанна Кущника розташована у південно-західній частині фортечних мурів. Назва вежі походить від церкви на честь святого Івана Кущника, яку планували облаштувати на другому ярусі вежі, але так і не відкрили. Спочатку ця споруда була двох'ярусною. Верхній ярус надбудували під час реставрації в 1718–1727 роках. Нижній ярус призначався для оборони.

Онуфріївська вежа знаходиться в південно-східній частині фортечних мурів. Спочатку була задумана як невелика церква з однією банею. У випадку облоги з вежі можна було вести оборонні дії. Малярна вежа розташована у північно-східній частині фортечних мурів. Призначалась як вартова вежа. В XVIII столітті на другому поверсі вежі знаходилася школа живопису, тому вона і отримала таку назву.

До середини XVIII століття архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври майже сформувався. Наприкінці ХІХ століття була збудована нова трапезна палата з церквою Святих Антонія і Феодосія Печерських за проектом академіка архітектури Володимира Ніколаєва. Сучасний ансамбль Києво-Печерської лаври охоплює Верхню лавру, Ближні печери, Дальні печери і Гостинний двір.

В 1922 році був заснований Києво-Печерський історико-культурний заповідник, який в 1996 році отримав статус національного. На території заповідника розміщені Музей книги і друкарства України, Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Музей історичних коштовностей України. В 1994 році лаврський ансамбль разом із Софійським собором був внесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Література

• Дмитрієнко М. Ф. Гривня // Енциклопедія історії України : в 10 т. / редкол. В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. - Київ : Наукова думка, 2003-2013.

Т. 2 : Г-Д. - 2004. - С. 196-198.

• Історія національної валюти України // Любунь О. С. Національний банк України : основні функції, грошово-кредитна політика регулювання банківської діяльності / О. С. Любунь, В. С. Любунь, І. В. Іванець. - Київ : Центр навчальної літератури, 2004. - С. 68-71.

• Тхоржевський Р. Й. Нариси історії грошей в Україні (з давніх часів до сучасності) / Роберт Йосипович Тхоржевський. - Тернопіль : Видавництво Карп’ юка, 1999. - 239 с.

• Шуст Р. М. Нумізматика : історія грошового обігу та монетної справи в Україні / Роман Шуст. - Київ : Знання, 2007. - 376 с.

***

Павленко, Сергій. Гетьман Іван Мазепа. Перше п’ятиріччя правління / Сергій Павленко. – Київ : Мистецтво, 2021. – 320 с.

У книзі відомого дослідника Гетьманщини Сергія Павленка опрацьовано практично невивчений пласт джерел щодо перших років правління гетьмана Івана Мазепи. Згідно з ними правитель Гетьманщини постає як енергійний державник, який формував довкола себе команду однодумців, жорстко боровся із тими, хто мріяв розбудовувати промосковську Україну. Уже з перших місяців свого правління володар булави пішов на введення в оману царського уряду в поділі фінансів скинутого І. Самойловича та в налагодженні потаємних дипломатичних контактів з Варшавою. Демонструючи – декларуючи на словах вірнопідданість Москві, гетьман зі своїми однодумцями насправді у 1690-1692 рр. намагався порвати з нею, утворити за допомогою Кримського ханства та Речі Посполитої Руське удільне князівство. Історик піддає гострій критиці проімперські концепції плідної співпраці І. Мазепи з царем Петром І після двірцевого перевороту 1689 р., викриває тенденційні фальсифікації подій, які подаються як повстання проти Батурина.

У книзі на широкій документальній основі показано заходи гетьмана щодо проведення в Гетьманщині референдумів про поліпшення податкових зборів, фінансування війська та державних інституцій. Під патронатом правителя автономії проходила й реформація Київської митрополії, вибори н провідних духовних очільників, кардинально вирішувалася проблема збільшення доходів монастирів.

Книга дає змогу читачу по-новому переосмислити ранній період гетьманування володаря булави, деталізує реалії приходу його до влади на Коломаку, показує рейментаря як талановитого організатора військових дій. Автор детально вивчив контекст доби, що сприяло виявленню нових подробиць заходів І. Мазепи та його спільників, драму й трагедію «самостійників», які не змогли реалізувати свої проекти через складні реалії буття сусідніх країн.

Курико В. Мазепа. Право на шаблю / ілюстрації Олега Грищенка. – Київ: Портал, 2021. – 144 с.

Визначний козацький діяч, романтизований у європейській культурі: його образом надихалися Вольтер, Гюго, Піст, Байрон. Ще за гетьманового життя російський цар розв'язав проти Мазепи інформаційну війну, і ось уже четверте століття Москва його проклинає, а українці – славлять. Хто ж він? Герой своєї батьківщини, зрадник, романтичний коханець? Ця книжка – спроба ще раз поглянути, що ми знаємо про Мазепу, його чималу роль в історії Європи, непрості рішення та яскраве життя. Книга містить ґрунтовну розвідку В. Шевчука про письменницьку спадщину Г. Сковороди та біографію, написану учнем філософа М. Ковалинським.

Павленко, С. Іван Мазепа. Догетьманський період / Сергій Павленко. – Київ : Мистецтво, 2020. – 263 с.

У книзі відомого дослідника Гетьманщини уперше детально досліджено-описано догетьманський період життєпису Івана Мазепи. Становлення відомого державного діяча відбувалося у вирі подій та колізій. Автор на основі документальних джерел доводить, що майбутній гетьман народився не 20 березня, а 11 вересня 1639 р. Рід Мазеп-шляхтичів веде своє походження із XV століття, у ньому були козацькі ватажки й отамани. У домі батька, козацького дипломата і білоцерківського підстарости, у 1663 р. гостював польський король Ян Казимир. Автор детально дослідив сюжет любовної інтриги, завдяки якій І. Мазепа став героєм багатьох поем, драм, повістей та романів, живописних картин. Під час служби у гетьмана П. Дорошенка у 1672 р. І. Мазепа із залогою охороняв як Чигирин, так і Крехів-ський монастир на Львівщині, очолював дипломатичні місії. Дипломатичний хист майбутнього правителя України проявився у Батурині, де він став довіреною особою гетьмана І. Самойловича і відстоював щороку державницькі інтереси Гетьманщини у Москві. І. Мазепа був активним учасником та організатором виборів київського митрополита у 1685 р. Завдяки йому українське духовенство всупереч вимогам Москви обрало духовним лідером Г. Четвертинського, не схвалило неканонічний перехід Київської митрополії до Московського патріархату, а висловило у зв'язку з цим зауваги й протести. У Москві генеральний осавул відстоював інтереси Батурина, який не хотів підписання у 1686 р. Вічного миру.

Автор уперше знайомить читачів із першими меценатськими спробами старшини, його підприємницькими проектами, опікою над дітьми гетьмана І. Самойловича. У книзі спростовано міфи про те, що І. Мазепа був головним винуватцем падіння свого патрона та дав хабар на гетьманство царедворцю В. Голіцину.

Україна доби Івана Мазепи. 1708-1709 роки в документальних джерелах / упоряд. Сергій Павленко. – Київ: Мистецтво, 2019. – 495 с.: іл.

У збірник документів, який укладено відомим дослідником Гетьманщини Сергієм Павленком, вміщено кореспонденцію, універсали гетьмана Івана Мазепи, старшин, листи каролінців – учасників походу, дипломатичні донесення, повідомлення преси, матеріали російських урядовців, Петра І, турецьких владців про повстання мазепинців й перебіг подій 1708-1709 років. Особливу цінність становлять численні перекладені щоденники вояк і високопосадовців армії Карла XII. Великий масив джерел дає уявлення про подробиці шведсько-українського союзу, справжні наміри сторін протиборства, визвольну боротьбу гетьманців та агресивну діяльність царської влади на теренах України.

• Борщак І. Іван Мазепа : життя й пориви великого гетьмана / Ілько Борщак, Рене Мартель ; автор. пер. с франц. М. Рудницького. - Київ : Вид-во СП «Свенас», 1991. - 136 с.

• Єнсен А. Мазепа : історичні картини / Альфред Єнсен ; пер. зі швед. Н. Іваничук ; наук. ред., передм. та прим. Б. Якимовича. - Київ : Український письменник, 1992. - 205 с.

• Журавльов Д. В. Мазепа : людина, політик, легенда / худож.-оформлювачі Б. П. Бублик, В. А. Мурликін. - Харків : Фоліо, 2007. - 382 с. - (Сер. «Історичне досьє»).

• Кентржинський Б. Мазепа / Богдан Кентржинський. - Київ : Темпора, 2013. - 496 с.

• Крупницький Б. Д. Гетьман Мазепа та його доба / Борис Крупницький ; передмова В. М. Горобця. - Київ : Україна, 2001. - 240 с.

• Оглоблин, Олександер. Гетьман Іван Мазепа та його доба / ред. Любомир Винар ; упоряд. Ігор Гирич, Алла Атаманенко. - 2-е доп. вид. - Нью-Йорк -Київ-Львів-Париж-Торонто, 2001. - 464 с.

• Павленко, Сергій. Іван Мазепа. - Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 2003. - 416 с.

• Павленко, Сергій. Іван Мазепа як будівничий української культури. - Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - 304 с.

• Шевчук, Валерій. Просвічений володар : Іван Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой. - Київ : Либідь, 2006. - 464 с.

***

• Вечерський В. В. Українські монастирі / Віктор Вечерський. - Київ : Наш час, 2008. - 400 с.. - (Сер. «Невідома Україна»).

• Кагамлик С. Світло духовності і культури (З історії Києво-Печерської лаври XVII- XVIII ст.) / Світлана Кагамлик. - Київ : Наш час, 2008. - 327 с. (Сер. «Невідома Україна»).

• Кілессо С. К. Києво-Печерська лавра / Сергій Костянтинович Кілессо. - Київ : Техніка, 2003. - 200 с. - (Сер. «Національні святині України»).

• Очер истории Киево-Печерской лавры и заповедника / авт. А. Д. Гришин, П. В. Голобуцкий, Е. П. Кабанец [и др.]. - Киев : Радянська Україна, 1992. - 288 с.

• Храми України : альбом / вступ. ст., комент. та упоряд. Леоніда Прибєги ; переднє слово Павла Загребельного. - Київ : Мистецтво, 2008. - 296 с., іл. - (Сер. «Архітектурні перлини України»).

• Шедеври архітектури України / авт.-упоряд Л. В. Перебєга (Лучанський). - Київ : Мистецтво, 2016. - 224 с., іл.

6Гетьман Іван Мазепа