«Він унікальна постать у світовій і українській історіографії. До сьогоднішнього дня важко зрозуміти багатовимірну діяльність і творчість історика, що охоплювала усі головні ділянки наукового українознавства…» Любомир Винар
 |
| Михайло Грушевський (Львів, 1901 р.) |
Вершиною наукової діяльності Михайла
Грушевського і працею всього його життя стала багатотомна «Історія
України-Руси», фундаментальний виклад історії українського народу з найдавніших
часів і до середини XVII століття. Робота над першим томом, який вийшов друком
наприкінці 1898 року у Львові, тривала два роки. В кінці ХІХ - на початку ХХ
століття побачили світ наступні томи цього видання. Останній десятий було
надруковано у 1936 році.
Важливим етапом у розвитку наукового
літературознавства стала фундаментальна багатотомна праця Михайла Грушевського
«Історія української літератури» і численні літературознавчі статті. Заслуга
вченого полягає у виробленні концепції історії української літератури та
періодизації її розвитку від початків словесності в Україні до XVII століття і
пов’язання цього розвитку з національно-культурним відродженням в Україні.
Михайло Грушевський свого часу став
блискучим і неперевершеним організатором наукового життя, головою Наукового
товариства імені Шевченка, Українського наукового товариства, історичної секції
Всеукраїнської академії наук, керівником університетської та академічної
кафедр, засновником львівської і київської наукових шкіл, які складають цілу
епоху у вітчизняної історіографії.
У 1990 році постановою Президії НАН
України була заснована премія на честь видатного українського науковця Михайла
Сергійовича Грушевського. Премія встановлена з метою відзначення вчених, які
опублікували найкращі наукові праці, здійснили винаходи і відкриття, що мають
важливе значення для розвитку науки і економіки України за видатні наукові
роботи в галузі історичної україністики та соціології. Починаючи з 2007 року
премія присуджується відділенням історії, філософії та права НАН України.
Наукові праці і спогади про життя і
творчість Михайла Грушевського друкувалися ще за його життя в «Записках
Наукового товариства імені Шевченка», виданнях Всеукраїнської академії наук,
популярних журналах і газетах. Дослідниками життя вченого були Іван Франко,
Дмитро Багалій, Іван Крип’якевич, Дмитро Дорошенко, Мирон Кордуба.
У другій половині ХХ столітті одним із
фундаторів вітчизняного грушевськознавства став доктор історичних наук Руслан
Якович Пиріг: «Життя Михайла Грушевського: Останнє десятиліття (1924-1934)»,
«Михайло Грушевський: між історією та політикою (1920-1930-ті роки)», «Доробки
зарубіжного грушевськознавства», «М. С. Грушевський: коротка хроніка життя та
діяльності».
Видатним дослідником життя і творчості
Михайла Грушевського був Любомир Винар, український і американський історик,
бібліограф, громадський і науковий діяч. Професор Любомир Винар, починаючи від
1966 року, займався всебічним вивченням діяльності вченого. Завдяки йому були
засновані журнал «Український історик» і серійне видання «Грушевськіяна».
Цінним джерелом для вивчення життєвого
шляху Михайла Сергійовича Грушевського стали надзвичайно рідкісні
автобіографічні матеріали. В 1906 році з’явилась його автобіографія тиражом 50
примірників. У 1926 році в Києві з нагоди 60-річчя від дня народження та
40-річчя наукової діяльності Михайла Грушевського виходить друге видання
автобіографії для вузького кола близьких і друзів.
В 80-х роках ХХ століття в літературно-художньому
журналі «Київ» були надруковані «Спомини» академіка Грушевського, а в 1993 році
в науковому історико-філологічному журналі «Київська старовина» був вперше
опублікований «Щоденник» Михайла Грушевського. Спогади і щоденникові записи
розкривають багато цікавих фактів з життя та діяльності видатного українського
вченого.
Меценатство родини Грушевських
Відомими меценатами ще з часів Київської
Русі були Володимир Великий і Ярослав Мудрий, гетьмани Петро Сагайдачний і Іван
Мазепа, князі Острозькі, церковний і
освітній діяч Петро Могила, які будували храми і відкривали навчальні заклади.
У ХІХ - на початку ХХ століття благодійність була особливо поширена серед
шанованих родин в Україні: Тарновські, Галагани, Симиренки, Грушевські,
Чикаленки, Рильські…
Михайло Сергійович Грушевський в своїх
спогадах писав: «Наша сім’я походить з Чигринщини. Найстарший осідок її мені
відомий в селі Худоліївці, що завдячує своє ім’я, очевидно, сотникові
Худолієві, який після Зборівського трактату пробував підняти повстання на
Запоріжжі, але програв справу й положив за неї головою. Вся околиця взагалі
заселялася в першій половині XVII віку. Чи належали Груші до перших осадників
Худоліївки, чи зайшли пізніше, не знаю. Мій далекий родич і приятель Марко
Федорович Грушевський, що уродився сам в Худоліївці й збирав відомості про наш
рід з клирових відомостей київської духовної консисторії, знаходив у них як
найстаршого предка добродія, що підписувався: «Василь ГрушЪвъ». Се був мій
прадід, дячок, дальше котрого Марко Федорович не міг прослідити сього роду…
Рід наш був дуже бідний. Він був духовний, але рідко хто з нього доходив до попівства. Практика була така, що члени таких церковних родин починали з паламарства, а коли були трохи письменніші, то з дяківства, і згодом доходили дияконства й попівства, коли траплялась парафія й прихильні громадяни…».
 |
| Сергій Федорович Грушевський |
Йдучи шляхами своїх предків, юнак закінчив
у Києві духовне училище й духовну семінарію, а у 1859 році й Київську духовну
академію, удостоївшись звання магістра, однак відмовився від священного
постригу і обрав кар’єру освітянина. Деякий час він працював професором
словесності у Полтавський духовний семінарії, а через рік перейшов в Київську
духовну семінарію, де викладав Святе Письмо.
Ймовірно в цей же період відбулося
знайомство і вінчання Сергія Федоровича Грушевського з Глафірою Захарівною
Оппоковою, дочкою священика з села Сестринівка Бердичівського повіту на
Київщині. Михайло Грушевський згадував: «В нашій сім'ї і так само в сім'ї мого
діда по часті всяких інтимних тем тон був незвичайно твердий, ригористичний,
ніколи батьки не розмовляли при нас на сі теми, та й, мабуть, між собою, і ми,
діти, не привикли думати чи говорити про се. Батько, хоч як любив оповідати
мені про своє життє, теж ніколи не заводив зі мною мови з сеї області. Все, що
я знаю,- що батько перед виїздом до Холма оженився з моєю матір'ю, і з усім
добром, узявши з собою й прислугу з жінчиного дому, восени 1865 р. поїхав на
нове місце».
Сергій Федорович отримав посаду вчителя
Холмської російсько-греко-уніатської гімназії. Через рік, 17 вересня 1866 року,
народився перший син - Михайло. У місті Холм Сергій Федорович прослужив чотири
роки і за станом здоров'я подав у відставку. За порадою лікарів родина
переїхала на Кавказ. Грушевський викладав у Кутаїський гімназії, служив у
Ставрополі, а в серпні 1878 року родина Грушевських переїхала в Владикавказ.
Сергій Федорович працював інспектором народних училищ Ставропольського краю,
директором народних училищ всієї Терської області, проводив учительські з’їзди
й педагогічні курси. За свою благородну
працю він удостоївся чина дійсного статського радника, що в табелі про ранги
давав право на потомствене дворянство.
Грушевський Сергій Федорович відомий також
і як автор одного з кращих підручників з церковнослов’янської мови для шкіл,
який мав понад тридцять перевидань і користувався незмінним успіхом і попитом у
читачів. Сергій Федорович залишив добру пам'ять про себе і як меценат. У
духовному заповіті частину своїх коштів він виділив на заснування стипендій
його імені в Києво-Подільському духовному училищі й Київській духовній
семінарії, а також народного училища в Києві чи Владикавказі.
Рідні Сергія Федоровича, дружина та діти, у 1911 році побудували за проектом київського міського архітектора Едуарда-Фердинанда Петровича Брадтмана училище в Києві на тодішній Петропавлівській площі, на Куренівці. На прохання Михайла Сергійовича фасад триповерхового будинку було оздоблено за проектом основоположника українського архітектурного стилю Василя Кричевського. 26 грудня 1911 відбулося відкриття училища імені Сергія Федоровича Грушевського. Будівля навчального закладу збереглася до сьогодні. Нині тут розміщено Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського.
Гімназійний щоденник (1883-1884)
 |
| Михайло Грушевський у день вступу до Тифліської гімназії (Тифліс, 1880 р.) |
«Для осмислення життя і творчості видатного
українського вченого, джерел і обставин формування його світогляду та
духовності дуже важливе значення має епістолярна спадщина. Щоденники є взагалі
унікальним з історичного погляду документом, який подає миттєвий зріз подій та
їх відображення у свідомості автора».
Текст щоденника Михайла Грушевського
написаний дрібним почерком переважно російською мовою. В 1880 році Грушевський
став учнем третього класу Тифліської класичної гімназії, а перший запис у
щоденнику датований 14 вересня 1883 року: «Только от сегодняшнего дня начинаю
свой дневник, исполняю намерение, принятое еще летом. Но прежде чем заносить в
эту тетрадку свои впечатления, вспомню о своих планах относительно этого
дневника. Не поминая время, проведенное в пансионе, думая, при каких
обстоятельствах придется продолжать мне эту жизнь, я был особенно донимаем
мыслью о моем одиночестве, моей отчужденности, о моих невысказанных думах и
чувствах, которые, как накипевшие слезы, которым не дают вылиться, гне [т] ли
мне душу. Но как я в будущем мог надеяться найти душу, пред которою я мог бы
осветить все закоулки своего сер [д] ца, когда до настоящего времени при
сближении с людьми я не испытываю ничего, кроме разочарования? И вот решился я,
не имея возможности открываться собеседнику живому, беседовать с собеседником
неодушевленным, открывать ему свои мысли, сокровенные думы, насколько это
возможно для человека вообще и, в частности, человека моего характера, ибо если
человек честно боится самому себе сознаться во многих своих мыслях, сам себе не
договаривает некоторых впечатлений, думает о них намеками, если можно
употребить такое выражение, то как может он изобразить свои мысли на бумаге,
поделиться ими хотя [бы] с неодушевленным предметом. Незаметно я насыпал целую
кучу сравнений и всяких жалких слов, это одна из странностей моего характера…
Вот уже месяц сегодня кончился с тех пор,
как я начал писать свой дневник. Нельзя сказать, чтоб я был не доволен им, хоть
и сознаю, что многие замыслы и думы остались неисполненными, многие мысли и
думы не высказанными. Но что ж делать, всяко деяние благо, и то хорошо, что
тетрадка заставляла иногда меня перенестись от этой повседневной, пошлой
казенщины к кой-чему более высокому и разумному…».
Перша колекція
В 1988, 1989 та 1992 роках на сторінках літературно-художнього журналу «Київ» друкувалися «Спомини» академіка Михайла Грушевського, збережені його друкаркою Катериною Борисівною Кондратьєвою та передані свого часу дочці члена-кореспондента АН УРСР, історика Володимира Івановича Щербини - Марії Володимирівні. Пізніше небезпечний рукопис переховувала Варвара Степанівна Ткач, з рук якої і одержав машинописний текст Сергій Білокінь, відомий український історик і джерелознавець. Михайло Грушевський почав працювати над споминами 1918 року.
 |
| Родина Грушевських (Ставрополь, 1876 р.) |
«Відповідно до поради лікарів батько почав шукати служби на Кавказі, а йому запропонували місце учителя гімназії в Кутаїсі, за Кавказом. Для тодішнього часу була се доволі екзотична пропозиція, але батько не відступив і перед нею… Він рішив зостатись на Кавказі, коли йому скоро потім запроектували місце інспектора народних шкіл в новоорганізованій Ставропольській губернії…
Поїхав по смію і перевізся з нею до
Ставрополя… Я приймав в сих роках незвичайно службові заняття й інтереси
батька. Се було найбільш живе, до чого я міг в тім часі приліпитись. Я
виростав, що називається цікавою дитиною, а тим часом не мав в тих роках ні
дитячої компанії, ні того могутнього елементу, яким повинна бути в нормальнім
житті дитини природа. Що більше - я не мав навіть цікавої лектури…
В сих обставинах я чіплявся
різних-прерізних речей, котрі могли дати якийсь зміст моїм інтересам. Таким
було, наприклад, колекціонерство. Я хапався колекціонування прерізних речей,
колекціонував їх з надзвичайним завзяттям - поки не проходила до них охота.
Вичислити всього, що я колекціонував, було б незвичайно довго тільки що одні
заінтересування тяглись у мене довше, інші коротче. Я збирав, напр[иклад],
образки, пера, марки, конфетні папірці, що представляли собою гроші, старі
папери, монети, мотилів і жуків, каміння, рослини і так далі.
Колекціонуванням монет і комах я займався
особливо довго і систематично. Для моєї вдачі, запальної і завзятої,
характеристично, що свою колекцію комах, котру я збирав з таким трудом і
завзяттям, і в ній були дійсно дуже гарні екземпляри, я сам власними руками
знищив, коли ми виїздили з Ставрополя - якимось психологічним процесом я
поставив се зробити як демонстрацію против наступника мого батька на
ставропольській посаді… і потім у Владикавказі почав збирати колекцію наново.
Монетної колекції я не знищив і продовжував її потім довго…
Прикро мені було вертатись з перших
різдвяних вакацій… Я старався чим міг, заповнити своє пансіонське життя. Я з
повним завзяттям забрався до колекціонерства. Я згадував уже про різні монети,
які я дістав від старого Пурцеладзе: доволі неінтересні вони були для
справжнього колекціонера - стерті і забиті, але для моєї колекції, де були
майже виключно більш російськи гроші XVIII-ХІХ в. і півстерті візантійські та
римські мідні і різне орієнтальне дрантя, здавалось дуже цінним набутком. Його
здебільшого подібне ж нумізматичне сміття, подароване одним з моїх товаришів Віссаріоном
Комаровим, сином доволі відомого в кавказьких кругах генерала Александра
Комарова…
Мої археологічні інтереси під впливом сих
набутків дуже виросли й розширились, я став заглядати до антикварних вітринок
під час недільного торгу на еріванськім базарі й купив собі кілька монет -
особливо був пишний з одного сасснідського діргема. Але одного гарного дня я
помітив що мої монети пропадають з мого пансіонського сховка… Се дуже засмутило
мене - якось підтяло мою охоту до сеї колекції. Я не закинув її, але не мав уже
такої приємності від неї, й енергія колекціонування ослабла.
Подібне сталось і з іншою колекцією
поштових марок… Я помічав за собою се не раз і потім. Спочатку я старався кожду
неудачу, кожду утрату нагородити новим зусиллям реставрації втраченого, але
реставрування ніколи не давало повного вдоволення, навпаки - воно ятрило
спомини про страчене, що здавалось коли не кращим, то відмінним і не
заступленим реставрацією. В результаті те завзяття, упертість чи витривалість,
котрою я хортів дати реванш за удар, заданий мені, приносив, може, більше
прикрості, ніж задоволення…».
«Я став гарячим бібліофілом…»
Михайло Грушевський згадував як він став
збирати свою власну бібліотеку, ще будучи учнем Тифліської класичної гімназії:
«Мої давніші колекціонерські інтереси за
сей час.. все більше простигали, слабли. Я став гарячим бібліофілом,
прихильником і аматором літератури. Я всяко щадив свої гроші, видавані мені
батьком кожного разу, як я виїздив з дому, щоб купувати собі щось цінне,
вертаючи додому, й привезти собі таким чином лектуру на вакації й маленький
прибуток до своєї бібліотеки.
Грошей сих бувало у мене багато хоч
матеріальне становище нашої сім’ї за сей
час значно покращало і батько мав змогу робити деякі ощадності, проте у нього
зосталась звичка, вихована тісними обставинами його молодості, і він почасти
свідомо старався привчити нас дітей, обходитись можливо як меншими засобами,
почасти й несвідомо передав своїм прикладом. У мене на все життя зостались
деякі звички бідноти, хоч я сам не зазнав біди, в тім роді, як ощаджування у
видатках, в з’їданню всього положеного на мій таріль, поданої мені порції і т.
ін.
Батько вимірював мені гроші на те, що він
зважав потрібним, не додавав до того якоїсь надвишки на трати довільні. В
результаті я власне не тратив грошей на те, що вважав мені потрібним батько
(напр [иклад], снідання), і складав їх на те, на що не діставав їх. В сім часі
я тратив сі ощадності на книжки, котрі знаходив на базарі у антикварів і в
книгарнях. На жаль, і антиквари, і книгарні в тодішнім Тифлісі, були дуже
убогі.
Першою книжкою, яку я собі купив за сі
гроші ощаджені, їдучи додому на перше Різдво, була історія Нікльбі Діккенса -
доволі малоінтересна книжка була куплена мною тому, що її не було в
гімназіальній бібліотеці. Дальш мої купна були тільки раціональні. Я купив собі
твори Лермонтова і Байрона в російським перекладі. Пізніших покупок не
вичисляю, вони стратили значення тому, що мені вдалося добитися від батька, щоб
він виписував щороку потрохи книжок додому…
На той час батько зробив мені дуже
доречний дарунок, що мав великий вплив на дальший напрямок моїх інтересів: він
виписав мені «Київську старину» за перший рік, 1882, і за запренумерував на
наступний, 1883. Фундатором видавцем і першим редактором «Київської старини»
бцв Феофан Гаврилович Лебєдинцев, холмський шеф мого батька; його дружина моя
хрещена мама…
Я з залассям розчитувався в сім річнику, з
насолодою прочитав програмову статтю Антоновича: «Киев, его судьба и значение в
XIV-XVI вв.», його «Київських війтів ходиків», різні рецензії, костомаровські
писання, особливо його рецензію на «Не судилось» Старицького. З сього часу я
міг уже назвати себе заочним учеником їх… Крім того, що сі книжки поглибили мої
симпатії й інтереси до української старовини, вони вперше дали мені хоч в
деякій мірі поняття про сучасний стан українського життя, українського руху…».
До одного з журналів «Київська старина»
додавався невеликий каталог книгарі української громади Л.В. Ільницького і
Михайло Грушевський попросив батька замовити кілька книг. «З незвичайною
радістю і хвилюванням, як рідко коли, одержував я потім невеличку пачечку
книжок з сеї книгарні. Невеличкий пакунок, але се було далеко більше, ніж усе,
що я досі мав з української літератури.. З сих книжок найбільше враження
зробили оповідання Мордовця, до смаку мені припали «Повісті» Нечуя. Я читав і
перечитував їх сам, читав на голос батькові.. Не дивно, що він став на сей час
і моїм не тільки найулюбленішим письменником, але й ідеологічним провідником і
учителем…».
 |
Державний меморіальний музей Михайла Грушевського (Львів) |
Сумна доля книжкових скарбів вченого у
Львові і Києві. Під час обстрілу Києва в 1918 році був зруйнований фамільний
будинок Михайла Грушевського. У вогні загинули рукописи і матеріали, бібліотека
і велика колекція. Після Другої світової війни частина книг з львівської
колекції Грушевського потрапила до Наукової бібліотеки Львівського університету
імені Івана Франка та ЛННБ імені Василя Стефаника НАН України. Інша частина
книг була вивезена до Києва і зберігається в Інституті літератури імені Тараса
Шевченка НАН України. 22 серпня 2000 року в львівському будинку, в якому родина
Грушевських мешкала до 1914 року, було відкрито Державний меморіальний музей Михайла Грушевського.
Київський будинок на Паньківській, 9
Влітку 1908 року Михайло Грушевський разом
із дружиною Марією Сильвестрівною, братом Олександром та сестрою Ганною Шамрай
придбали садибу по вулиці Паньківській, 9 із триповерховим будинком у дворі. На
цей час Михайло Грушевський обіймав посаду професора історії Львівського
університету, але планував повернутися до Києва.
 |
| Михайло Грушевський у родинному колі (Київ, 1905 р.) |
У 1908 році на розі Паньківської й
Микільсько-Ботанічної розпочалося будівництво шестиповерхового прибуткового
будинку, що завершилося наступного року. Для будівництва був використаний
проект В. Максимова з конструктивними доповненнями Йосипа Зекцера і Мартіна
Клуга. Фасад будинку оздобили в українському стилі за проектом відомого
архітектора і художника Василя Кричевського.
Будинок мав вражаючи розміри: по лінії
вулиці Паньківської його довжина становила 21 метр, по Микільсько-Ботанічній -
28 метрів. У будинку було 15 квартир, кожна, залежно від поверху, складалася з
п’яти-семи кімнат. На п’ятому поверсі оселилися Михайло Грушевський із дружиною
та донькою Катериною. Знайшлося місце і для великої колекції творів мистецтва й
виробив народних майстрів.
Шостий поверх зайняв із своєю колекцією
художніх творів Василь Кричевський, який збирав її впродовж тридцяти років. У
збірці були зразки церковного різьблення
та шитва золотом, півсотні срібних чарок, гравіювальні дошки видатного
українського гравера XVIII століття Григорія Левицького, старовинні портрети,
близько 500 фрагментів скла, починаючи з великокняжої доби, рідкісні зразки
опішнянської кераміки, старовинні килими…
Революційні події 1917-1921 років зіграли
сумну роль у долі будинку Михайла Грушевського на Панківській, 9. 25 січня 1918
року під час артилерійського обстрілу Києва багатоповерховий будинок
перетворився на руїни. У палаючому вогні загинули дві великі художні колекції
Михайла Грушевського і Василя Кричевського, а також бібліотека й частина архіву
вченого.
З лютого 1918 року родина Грушевських -
Олександр Сергійович з дружиною Ольгою Олександрівною, Анна Сергіївна з дітьми
Сергієм та Ольгою - жила в триповерховому флігелі у дворі. Після повернення з
еміграції в березні 1924 року Михайло Грушевський з дружиною та донькою
оселився у квартирі сестри на третьому поверсі флігеля. Спочатку вони займали
дві кімнати, а наприкінці 1929 року облаштували ще й робочий кабінет, у якому
вчений працював до 1931 року. Тут Грушевський зустрічався з відомими діячами
Центральної Ради, співробітниками історичної секції Всеукраїнської академії
наук, членами Наукового товариства імені Тараса Шевченка. В цьому історичному
та пам'ятному місці в 2006 році відкрився Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського.
 |
| Михайло Грушевський у домашньому кабінеті в будинку на Паньківській, 9 (Київ, 1929 р.) |
Одеські адресати Михайла Грушевського
26 березня 1901 року Михайло Грушевський
був обраний дійсним членом Одеського товариства історії та старожитностей, що
займалося вивченням історії та охороною пам’яток, віднайдених в
Причорноморському краї. Товариство було засновано в 1832 році. Першим і єдиним
почесним президентом був новоросійський генерал-губернатор та повноважний
намісник Бессарабії, граф Михайло Семенович Воронцов.
До діяльності товариства залучалися
імениті вчені зі всіх галузей історичної науки. Серед них були - Володимир
Антонович, Олександр Скальковський, Михайло Грушевський, Михайло Максимович,
Вікентій Хвойка. З 1844 року наукові дослідження стали публікуватися в
«Записках Одесского общества истории и древностей». Це були праці з археології,
епіграфіки, нумізматики, історії краєзнавства, архівознавства, історії Одеси та
Новоросійського краю в ХІХ столітті…
В науково-практичному журналі «Архіви України» за 1996 рік була опублікована стаття істориків Вадима Хмарського і Лілії Білоусової «М.С. Грушевський і одеські науковці». Автори на основі архівних джерел, які зберігаються в Державному архіві Одеської області та відділі рукописів та стародруків Одеської національної наукової бібліотеки, досліджували історію листування Михайла Грушевського з відомими одеськими вченими - Олексієм Івановичем Маркевичем і Михайлом Федоровичем Комаровим.
 |
| Олексій Іванович Маркевич |
У Державному архіві Одеської області можна
побачити п’ять листів Грушевського до Маркевича. Центральне місце в листах
посідають питання пов'язані з підготовкою різноманітних публікацій Олексія
Маркевича на сторінках «Записок НТШ» та переправлення до Одеси нових львівських
видань, зокрема започаткованого у 1898 році «Літературно-наукового вісника».
Михайло Грушевський інформував свого одеського адресата про науковий доробок та
плани на майбутнє.
 |
| Михайло Федорович Комаров |
7 липня 1902 року Михайло Грушевський
вперше відвідав Одесу, прямуючи на відпочинок до Ялти. Родина Грушевських
протягом години перебувала в Одесі, чого було, звичайно, замало, щоб зустрітися
з Комаровим, про що Михайло Сергійович дуже жалкував. З «Автобіографії»
Грушевського відомо, що восени 1905 року він здійснив другій візит до Одеси. На
честь видатного вченого одна з вулиць міста названа його ім'ям.
«Моєю мрією в тих часах стає зробитися з часом
українським літератором…»
 |
| Михайло Грушевський у колі учасників з’їзду українських письменників (Львів, 1898 р.) |
Михайло Сергійович Грушевський відомий як
талановитий вчений, громадський і політичний діяч, але про його поезію і прозу
майже не згадують. Наскільки сьогодні відомо дослідникам, із поезії Михайла
Грушевського за його життя друкувались лише чотири твори. Три з них вперше були
надруковані у львівському журналі «Зоря»: «Не журись! За зимою весна»,
«Заспівали козаченьки…» та «Любов (Тема з Платонового «Пира»). Остання поезія,
підписана криптонімом «М.З» (Михайло Заволока - один із ранніх псевдонімів
Михайла Грушевського), у відомому нині автографі не має заголовка, перший рядок
- «Між зорями, між світами…).
Між зорями, між світами,
У просторах безвоздушних,
Там, де вільні крила носять
Споконвіку людські душі,
Там моя душа літала,
В царстві правди, світа, волі.
В царстві вічної ідеї,
Щастя вічного без болю…
Літературна спадщина Михайла Грушевського
складається з друкованих та недрукованих творів поезії, прози, драми. Значна
частина цих матеріалів зберігається у Центральному Державному історичному
архіві України місто Київ. Зошит з віршами під заголовком «Зібрані кращі вірші
Михайла Заволоки 1883-1884 рр.» - у Центральному Державному історичному архіві
України місто Львів. Автограф вірша «З давнини. Поезія 1889 р.» у відділі
рукописів Інституту літератури НАН України.
Михайло Грушевський є автором збірок: «Оповідання»
(1904), куди увійшли «Бех-аль-Джугур», «Бідна дівчина», «Неробочий Грицько
Кривий», «Особисте щастя», «Історія однієї ночі», «Ясновельможний сват»,
написані у 1885-1897 рока; «Sub divo» («Проти неба», 1918) - «Ніч», «Предок»,
«Пенати», «З похорону», «Тестамент», «Комета», «На горах», написані 1909-1912
роках; «З старих карток» (1918) - - «У
святої Софії», «Історія Синьйори Занети Альберіго з Венеції», «Біжниця з
Зомембергу», «Як ми стрічали Новий рік», «Розмова з Кривоносом», «Вихрест
Олександер», написані у 1911-1914 роках; «Під зорями» (1928), який складається
з вище згаданих збірок, та окремо виданих драматичних творів «Хмельницький в
Переяславі» (1917) і «Ярослав Осмомисл» (1917).
Перші твори друкувались під псевдонімом
«М. Заволока» і лише у 1898 році Михайло Грушевський сам розкрив його,
підписавши оповідання «Ясновельможній сват» і псевдонімом, і дійсним своїм
прізвищем. Відомі також і інші псевдоніми Михайла Грушевського, якими він
підписував свої твори - «Михайло Заволока», «Хлопець», «Михайло Козак»,
«Піфагор Кружик», «Степан Півень».
У патріаршому архіві Святої Софії в Римі
(фонд ЗУНР, тека Грушевського) зберігається унікальний літературний твір
Михайла Грушевського під назвою «Запорожці» - сценарій до кінофільму, написаний
на замовлення Володимира Винниченка для «Українфільм». Ця фільмова компанія
планувала випустити кінофільми за сценарієм Михайла Грушевського «Запорожці»,
за романом Володимира Винниченка «Соняшна машина» та інші. Сценарій зберігся у
рукописі-автографі, який свого часу виявив і підготував до публікації професор
Мирослав Лабунька. Приблизна дата створення «Запорожців» - 1922-1923 роки. У
цей час Михайло Сергійович Грушевський з родиною жив в місті Баден біля Відня.
У 1926 році Михайло Грушевський в
автобіографії згадував: «Під впливом оповідань батька, що заховав тепле
прив’язання до всього українського - мови, пісні, традиції, в мені рано
збудилося й усвідомилося національне українське почуття, піддержуване книжками,
тими рідкими поїздками на Україну, що малювалася тому в авреолі далекої
«вітчини», і контрастом чужеплеменної й чужомовної «чужини». Рано набравши
охоти до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від грунту, я
виростав серед мрій і фантазій, замкненим в собі відлюдком. В тифлиській
гімназії, куди віддано мене в р. 1880, я з запалом читав все, що міг дістати з
історії, історії літератури й етнографії України, і скріпивши книжними
джерелами те знання української мови, яке виніс з дому, став пробувати свої
сили в белетристиці - прозі і віршах.
1884 р. вислав я перший транспорт сих
своїх проб пера Ів. Сем. Лeвицькому-Нечую, якого адресу вичитав в Очерках
історії укр. літератури Петрова. Заохочений ним, я далі працював над
виробленням своєї мови й белетристичного хисту; з сих часів надруковані були мої
оповідання: «Бех-аль-Джугур», написане на поч. 1885 р. під впливом справоздань,
з тодішньої -Суданської кампанії, іпідогрітих близшими - кавказькими вражіннями
(друк, в «Ділі», літом 1885 р.) і «Бідна дівчина» - написане на тлі близьких
мені з батьківських оповідань обставин сільського учительства (вони
передруковані в збірці моїх оповідань, тим часом видруковані против моєї волі й
відомости перші проби з 1884 р. не були в нім повторені). Моєю мрією в тих
часах стає зробитися з часом українським літератором, видавцем і - ученим…».
Література про життєвий і творчий шлях
Михайла Грушевського
- Великий українець : матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського / упоряд., підгот. текстів та фотоматеріалів, комент., приміт. А. П. Демиденка ; [вступ. слово Л. М. Кравчука ; післямова Ф. П. Шевченка ; худож. оформл. О. В. Коваля]. - Київ : Веселка, 1992. - 551 с. : іл.
- Горинь В. Вілла Михайла Грушевського у Львові / Василь Горинь. - Львів, 1999. - 72 с.
- Грушевський, Михайло. Із літературної спадщини / ред. Любомир Винар ; упоряд. Галина Бурлака і Альбіна Шацька. - Нью-Йорк-Київ, 2000. - 416 с.
- Грушевський, Михайло. Спомини / М. Грушевський ; авт. передмови Ф. Шевченко ; публікація С. Білоконя. - Київ. - 1988. - № 9. - C. 115-140.
- Грушевський, Михайло. Спомини / М. Грушевський ; авт. передмови Ф. Шевченко ; публікація С. Білоконя. - Київ. - 1988. - № 11. - C. 120-137.
- Грушевський, Михайло. Спомини / М. Грушевський ; авт. передмови Ф. Шевченко ; публікація С. Білоконя. - Київ. - 1988. - № 12. - C. 116-139.
- Грушевський М. Щоденник (1883-1884) / переднє слово, коментарі та публікація Леоніда Зашкільняка // Київська старовина. - 1993. - № 3. - С. 28-35.
- Друг О. Вулицями старого Києва / Ольга Друг. - Львів : Світ, 2013. - 512 с. : іл. - (Серія «Історичні місця України»).
- Кальницький М. Б. Нариси з історії Києва / М. Б. Кальницький, Д. В. Малахов, О. В. Юркова ; за ред. Т. М. Кіщук, С. В. Кульчицького. - Київ : Ґенеза, 2002. - 384 с. : іл.
- Тагліна Ю.С. Михайло Грушевський. - Київ : ТОВ «КЕТС», 2013. - 128 с.
- Український історик. - Вип. 1-4 (128-131): Михайло Грушевський: студії і матеріяли. З нагоди 130-річчя від дня народження / під загальною редакцією Любомира Винара ; Українське Історичне Товариство - Нью-Йорк - Торонто - Київ - Львів - Мюнхен, 1996. - 475 с.
- FACIE ad FACIEM : ілюстрований життєпис Михайла Грушевського / авт.-упор. Світлана Панькова, Ганна Кондаурова. - Київ : Либідь, 2017. - 144 с., іл.
- Хмарський В. М.. Одеське товариство історії та старожитностей // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. - Київ : Наукова думка, 2010. - Т. 7 : Мл - О. - С. 542.
- Шаповал Ю. Михайло Грушевський / Юрій Шаповал, Ігор Верба. - Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 2005. - 352 с. - (Серія «Особистість і доба»).
Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом
Немає коментарів:
Дописати коментар
Надеемся на комментарии