Василь Каразін — видатний український просвітитель, винахідник, науковець: до 250 -річчя від дня народження

 

Життя та діяльність видатного вченого-енциклопедиста, винахідника, освітнього та громадського діяча Василя Назаровича Каразіна припали на кінець XVIII — першу половину XIX століття. З його ініціативи був заснований Харківський університет (1805), що з годом став осередком національного культурного відродження, і створене Філотехнічне товариство (1811) для поширення  досягнень науки, техніки й розвитку промисловості в Україні. Його перу належать близько 60 праць з кліматології, агрономії, метеорології, гірничої справи… Василь Каразін був винахідником парового опалення, сушильних апаратів, печі для сухої переробки дерева, технології видобування селітри, конструктором сільськогосподарських машин… Ім’я Василя Каразіна носить Харківський національний університет. На честь Каразіна названо астероїд 6547 Василькаразін, відкритий 2 вересня 1987 року.

Василь Назарович Каразін народився З0 січня (10 лютого) 1773 року в селі Кручик на Слобожанщині (нині Харківська область), яке його батько, Назар Олександрович, отримав за військові заслуги в довічне володіння. Назар Олександрович Каразін походив зі стародавнього дворянського роду Караджі, а мати  — Варвара Яківна — з козацької родини Ковалевських. До 10 років Василь навчався в маєтку батька, а після його смерті родина переїхала до Вільшанії, де в будинку вітчима він часто зустрічався з Григорієм Савичем Сковородою.

Світогляд Василя Каразіна формувався під впливом творів Григорія Сковороди та кращих європейських культурних традицій, що панували в приватних пансіонах Кременчука та Харкова, де він навчався до 17 років. У січні 1791 року Василь Каразін вступив на військову службу сержантом в лейб-гвардію Семенівського полку в Санкт-Петербурзі. Перед ним відкривається шлях діда й батька до військової кар’єри, але юнака вабила наука. Василь Каразін скористався вільним часом від служби, щоб одержати вищу освіту. Він постійно відвідував лекції у столичному Гірничому корпусі —  одному з найкращих на той час навчальних закладів, що сприяло здобуттю глибоких знань з різних галузей природознавства, з медицини та математики. Василь Каразін володів кількома європейськими мовами і мав змогу читати в оригіналі твори французьких просвітителів, ідеї яких стали близькі  йому.

Восени 1795 року Василь Назарович залишив військову службу і оселився у своєму маєтку в селі Кручик, де одружився з кріпосною дівчиною. Кілька років Василь Назарович жив замкнуто, ведучи наукову роботу і практично не виїжджаючи за межі повіту, але мріяв назавжди виїхати за кордон. Та для цього необхідно було мати спеціальний дозвіл. Спроба втекти без дотримання формальностей закінчилася невдачею. З серпня 1798 року Василя Каразіна, його дружину та слугу Остапа було схоплено та ув’язнено спочатку у Віленській фортеці, а пізніше перевезено до Санкт-Петербургу. Не перенісши стресів, у фортеці помирає його молода дружина під час пологів. Випереджаючи офіційне донесення, Василь Назарович написав листа до імператора з поясненням своїх намірів і передав його естафетою. Павло І, якого Каразін звинуватив у жорстокості, несподівано виявив милість і призначив молоду людину на посаду колезького перекладача в канцелярії державного скарбника і директора медичної колегії. Каразін працював в архівах, збираючи матеріали з історії фінансів і медицини. Його праці привернули увагу, і 22 січня 1801 року Василь Каразін уже отримав чин колезького асесора.

У 1801 році на престол зійшов імператор Олександр І, який з перших  днів свого правління хотів реформувати політичну, суспільну, фінансову та освітню сфери діяльності держави. Василь Каразін подає йому програму реформ в держаному керуванні, господарюванні, культурі, пише про необхідність поступового скасування кріпацтва, про дозвіл на приватну власність, поліпшення умов розвитку сільського господарства, промисловості, зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Імператор поставився до послання прихильно. 8 вересня 1802 року було створено Міністерство народної просвіти. Його керівним органом стала Комісія училищ, яку на початку 1803 року перейменовали в Головне правління училищ. Очільником був призначений Василь Назарович Каразін. Результатом роботи Комісії стали Правила для народної просвіти, які було затверджено на початку 1803 року.

Також Василь Каразін у складі правління працював над проєктом Статуту для університетів. Уже перший, затверджений імператором, пункт Статуту передбачав утворення у складі університету наукових товариств як математичних, так і філологічних наук. Допомагати їхній творчій діяльності передбачалося виданням наукових праць і періодики. Університет отримував право цензури всіх книг, що друкувалися на його території. Статутом вищому навчальному закладові надавалася широка автономія.

Найбільшим досягненням Василя Назаровича Каразіна на ниві просвітництва стало відкриття Харківського університету, професори і випускники якого зробили помітний внесок у справу національного відродження України. Своїми науковими дослідженнями, творчою працею вони сприяли розвиткові науки і техніки, мови й літератури, піднесенню української культури. Тут працювали Олександр Потебня, Дмитро Багалій, Микола Сумцов, Дмитро Яворницький. З харківським університетом пов’язана також діяльність Петра Гулака-Артемовського, Амвросія Метлинського, Григорія Квітки-Основ ненка, Ізмаїла Срезневського та інших відомих діячів науки і культури.

Василь Каразін продовжував виконувати обов’язки управителя Головного правління училищ, де залишався заради сприяння організації університету, до 11 серпня 1804 року. Але через нестерпне становище на службі він подав прохання про звільнення з просади. Наприкінці 1804 року Василь Назарович оселився у своєму родовому селі Кручик Богодухівського повіту. Тут вдруге він одружується. Його дружиною стала Олександра Василівна Бланкеннагель. У Василя Назаровича Каразіна було сім дітей: шість синів — Василь, Георгій, Філадельф, Олександр, Микола, Валеріан, та дочка Пелагея.

Хоча й відсторонений від громадської діяльності, Василь Назарович Каразін до останнього лишався відданим своїм просвітницьким принципам, продовжував висувати нові наукові ідеї, наскільки мав змогу, сприяв поширенню знань серед народу. Про його наміри яскраво свідчить організація навчання сільських дітей у селі Кручик. Заснована ним ще на початку XIX століття початкова школа впродовж тривалого часу була єдиною на всю Слобожанщину. Для школи селяни побудували велику хату. Заняття проводили місцевий священик і вчитель, праця якого оплачувалася коштом сільської громади. Дітей тут навчали читання (азбука, часослов, псалтир та інші книги), краснопису, арифметиці (чотири дії), хорового співу. Василь Назарович укладав підручники з читання, систематично спостерігав за ходом занять, вів з дітьми бесіди, найкращих учнів заохочував подарунками, керував роботою школи. Василь Каразін вважав, що освіта допоможе селянам стати культурними господарями, сприятиме поліпшенню їхнього життя. Він усіляко заохочував своїх кріпаків, аби їхні діти навчалися в школі. Завдяки його зусиллям освіта стала необхідністю. Діти, які закінчували школу, могли навчатися в повітовому училищі.

Разом с турботою про покращення становища селян Василь Назарович Каразін багато уваги приділяв науковим дослідженням та господарським заняттям. Він передплачував безліч наукових журналів та купував нові видання з різних галузей знань. Впродовж всього життя його захоплювала наука, а найбільше наукові досягнення. Найбільш перспективними і цікавими він вважав хімію і метеорологію. Метеорологічні дослідження Василь Назарович здійснював протягом майже 40 років. В селі Кручик він відкрив першу в Україні метеорологічну станцію.

Інтереси Василя Каразіна були дуже різнобічними. Його цікавила і тема використання електричної сили, взятої з природи, адже він вважав, що передбачення атмосферних явищ сприятиме кращому веденню сільського господарства. У своїй праці «Про можливість прикласти електричну силу верхніх шарів атмосфери до застосування людиною» він пише: «Людина може примусити собі підкоритися і електричну силу, подібно тому, як підкоряються їй тварини, вода, повітря і вогонь…».

Василь Назарович Каразін невтомно працював і для підняття сільського господарства. Він вивів перший на Харківщині морозостійкий сорт абрикоса, культивував нові іноземні види зернових культур, пропагував розведення нового тоді сорту картоплі, використовував невідоме на той час на чорноземі добриво, вишукував засоби боротьби зі шкідливими комахами, удосконалив метод виробництва селітри… Василь Каразін займався паровим винокурінням, спроектував економний пристрій для виготовлення спирту, винайшов нові способи приготування масла з коноплі й горіхів, придумав, як скоротити у часі процес відбілювання воску і сала для виготовлення якісних свічок та мила, займався проблемами збереження продуктів та консервування, розробив конструкцію молотарки та систему парового опалення для обігріву власного будинку…

1811 року Василь Каразін засновує у Харкові Філотехнічне товариство, до якого входили землевласники багатьох губерній України. Мета товариства — об’єднати діяльність землевласників, щоби спільними зусиллями берегти природу, раціонально вести господарство, розвивати промисловість. Для популяризації діяльності товариства Василь Назарович видавав щомісячний журнал «Об’яви громаді від філотехнічного товариства».

В останні роки життя вчений займався виноградарством та виноробством. І тут він започаткував кілька способів отримання високоякісного вина. Василю Каразіну було дозволено провести ряд експериментів в Криму, який на його думку можна було перетворити на європейський центр виноробства. Восени, повертаючись додому із численних експедицій, вчений застудився, однак поїхав до Миколаєва, де служив його улюблений син Філадельф. 4 листопада 1842 року зупинилося серце невтомного вченого Василя Назаровича Каразіна.

Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна

Видатний український вчений усе життя свято вірив, що могутнім може бути тільки народ, озброєний знаннями. А велич свого народу й держави він ставив понад усе. Йому не вдалося реалізувати більшість своїх просвітницьких задумів, та одним лише заснуванням Харківського університету Василь Назарович Каразін назавжди ввійшов в історію української освіти. Головне правління училищ мало скласти список міст, у яких повинні були відкритися університети. На той час Харків поступався ряду міст за кількістю населення, за своїм торговельно-промисловим значенням, тож шансів потрапити до списку в нього було мало. Василь Каразін, як депутат від Слобідсько-Української губернії, доклав чимало зусиль, щоб університет у місті таки відкрили.

20 серпня 1802 року Василь Назарович Каразін виголосив свої «Положення про Харківський Університет», де в 46 параграфах детально описав структуру майбутнього навчального закладу, його матеріальну базу, визначив джерела фінансування. шляхи набору студентів. Структуру і профіль університету вчений розробив самостійно й оригінально, відкинувши схоластичні традиції німецьких університетів, що панували в тогочасній Європі. На його думку, навчальний процес має будуватися відповідно до практичних потреб країни. Передбачалося поетапно відкрити в університеті 9 відділень. Спочатку, на думку вченого, доцільно було б відкрити відділення загальних знань і приємних мистецтв. На першому студенти мали вивчати мови, математику, географію, фізику, історію. Приємні мистецтва охоплювали малювання, музику, танці, фехтування, верхову їзду, деякі види ручних робіт.

Після трьох років роботи цих двох відділень планувалося розширити матеріальну базу та збільшити кількість викладачів, передбачалося відкриття ще 5 відділень: громадянських (з підготовки чиновників усіх ланок державного управління), військових і лікарських знань, цивільних мистецтв (архітектура, механіка, землеробство), теології. І лише тоді, коли будуть виховані студенти, здатні до наукової роботи, Василь Каразін планував відкрити мистецьке відділення та відділення з підготовки фахівців вищої кваліфікації різних спеціальностей. При університеті передбачалося заснування таких середніх навчальних закладів, як «Училище сільського домоведення» та «Школа ремесла».

Таким чином, це мав бути цілий комплекс навчальних закладів з підготовки кадрів для державного апарату, вчителів, наукових працівників, спеціалістів для промисловості й сільського господарства. Студентів планувалося набирати з молоді, яка закінчила Харківське, Курське, Орловське, Чернігівське, Полтавське та інші училища сусідніх губерній.

Але лише 24 січня 1803 року, ціною величезних зусиль Василя Назаровича Каразіна, уряд вклав указ, яким дозволяв відкрити університет. Долаючи опір харківського губернатора та урядових чиновників, Василь Назарович особисто зібрав (придбавши частково за власні кошти) близько 3000 примірників цінних книг, лабораторне обладнання, посібники, закупив за кордоном нову друкарню й виписав майстрів. Проте в червні 1804 року, коли підготовчі роботи вже майже завершувалися, Василя Каразіна звинуватили у використанні державних коштів без дозволу начальства (йшлося про придбання гравюр для зразків і прийом на роботу 32 ремісників) та позбавили права втручатися у справи університету. Переконавшись у несправедливому ставленні до себе імператора, Василь Назарович подає прохання про звільнення зі служби в Міністерстві просвіти. Втративши посаду, заробіток, відштовхнутий усіма в Петербурзі, він повертається до свого маєтку в селі Кручик.

Та зусилля вченого не залишилися марними. Справу Василя Каразіна продовжили вихованці Києво-Могилянської академії, професори Ілля Тимківський та Іван Рижський, який згодом стане першим ректором університету. Урочисте відкриття університету відбулося  29  січня 1805 року. Пригнічений морально Василь Назарович навіть не приїхав на церемонію. Однак про нього не забули й у серпні 1811 року Рада Харківського університету обрала його почесним членом. 11 жовтня 1999 року Указом президента України, «ураховуючи значний внесок Харківського державного університету у підготовку висококваліфікованих фахівців та розвиток науки», йому надано статус національного та ім'я його засновника — Василя Назаровича Каразіна.

 

Пам’ятник Василю Каразіну, місто Харків

 

Література про життя та діяльність Василя Каразіна

• Бакіров В. С. Харківський національний університет імені В. Каразіна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т —Я. — С. 358—359.

• Каразин Василь (1773—1642) // Енциклопедія українознавства : у 10 т. Словникова частина / Наук. т-во ім. Шевченка ; голов. ред. В. Кубійович.— Перевидання в Україні. — Львів, 1994. — Т. 3. — С. 958.

• Каразін Василь Назарович (1773—1642) //  Довідник з історії України : в 3-х т. / за ред.  І. Підкови та Р. Шуста. — Т. 2 : К—П. — Київ : Ґенеза, 1995. — С. 14.

• Каразін Василь Назарович (1773—1642) : астроном, хімік, агроном // Шаров І. Вчені України : 100 видатних імен / Ігор Шаров. — Київ : Вид-во АртЕк, 2006. — С. 149—152.

• Лазанська Т. І. Каразін Василь Назарович (1773—1843) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 102.

• Освіта на Наддніпрянській Україні в ХІХ ст. // Сірополко С. Історія освіти в Україні. — Київ : Наукова думка, 2001. — С. 232—253.

• Пироженко Л. В. Каразін Василь Назарович (1773—1843) // Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. Кн. 1 : навч. посібник / за ред. О. В. Сухомлинської. — Київ : Либідь, 2005. — С. 225—230.

• Славетний освітянин // Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки. — 2-ге вид. / Василь Шендеровський ; за ред.Емми Бабчук. — Київ : СМОЛОСКИП, 2004. — С. 111—119.

• Стрельський Г. Каразін Василь Назарович (1773—1843) // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — Київ : Либідь, 1997. — С. 182—183.

• Харченко Т. Н. 100 знаменитых людей Украины / Т. Н. Харченко, О. Ю. Очкурова, И. А. Рудычева ; худож.-оформитель Л. Д. Киркач-Осипова. — Харьков : Фолио, 2004. — С. 192—196.

• Харківський університет (1805) // Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія : підручник. — Київ : Либідь, 1998. — С. 101—106.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом