«Сонячна машина» Володимира Винниченка — перший утопічний та фантастичний роман в українській літературі

 

«Сонячна машина Винниченка має певний, недвозначний успіх. Про неї пишуть, говорять, упоряджають диспути, а головне — її читають…» (с) Микола Зеров «Сонячна машина» як літературний твір»

ВолодимирКирилович Винниченко — яскрава і багатогранна особистість, блискучий політик, автор трьох перших Універсалів Центральної Ради, голова Директорії Української Народної Республіки і безперечно видатний прозаїк, драматург, творча спадщина якого стала внеском у розвиток української літератури ХХ століття. Твори Володимира Винниченка мали велику популярність. Він створів понад сто оповідань, сценаріїв, статей, памфлетів, кілька романів і п’єс, що ставилися на сценах Берліна, Праги, Рима, Парижа…

Як письменник-прозаїк Володимир Винниченко заявив про себе у 1902 році, коли часопис «Киевская старина» опублікував його повість «Сила і Краса». Згодом письменник на перше місце поставив красу, і твір отримав назву «Краса і сила». З-під пера Винниченка  протягом 1902-1905 років з’явилися оповідання й повісті «Біля машини», «Голота», «Суд», «Роботи!», «Раб краси», «Зіна», «Момент», «Темна сила», «Федько-халамидник», «Солдатики!»… У 1906 році вийшла перша збірка оповідань письменника «Краса і сила», яка була високо оцінена широкою читацькою громадськістю. В цьому ж році Володимир Винниченко написав і свою першу драму — «Дисгармонія». 1911 року — перший найбільш дискусійний роман «Чесність з собою» вслід за яким були написані «Рівновага», «Божки», «По-свій», «Заповіт батьків», «Хочу», «Записки кирпатого Мефістофеля».

23 вересня 1920 року Володимир Винниченко був змушений покинути Україну, але ще протягом п’ятнадцяті років тут друкуються його твори. Українське кооперативне видавництво «Рух» у 1926 році розпочало новий видавничий проєкт. За два роки було видано три серії «Творів» Володимира Винниченка: «Оповідання», «Драматичні твори» і «Романи». Разом із незакінченою серією «Нові твори», розпочатою у 1928 році, було видано 25 томів загальним обсягом 6642 сторінки. Жоден український письменник не мав таких багатотомних видань своїх творів як Винниченко.

Роки еміграції в житті Володимира Винниченка відзначені появою семи романів: «Сонячна машина», «Поклади золота», «Нова заповідь», «Вічний імператив», «Лепрозорій» і «Слово за тобою, Сталіне!». Незавершеним залишився історичний роман «Хмельниччина». Проте найбільший успіх випав на долю «Сонячної машини» — першого в історії української літератури фантастичного та утопічного роману, який було написано упродовж 1921—1924 років у Німеччині, де на той час мешкав Володимир Кирилович Винниченко.

 Хоч і з великими труднощами, «Сонячну машину» все ж видали в Україні в 1928 році. Автор плекав сподівання, що це буде «візитова картка» вітчизняної літератури в Європі. Жоден з українських романів ні до публікації «Сонячної машини», ні після неї не викликав такої бурхливої реакції читачів і критиків. За словами Миколи Зерова, про новий твір Володимира Винниченка пишуть, говорять, дискутують, а головне — його читають. Відгуки про роман були почасти діаметрально протилежними: від дифірамбів авторові до осуду всієї його творчості. Друге видання роману «Сонячна машина» побачило світ лише 1989 року.

Винниченко В. К. Сонячна машина : роман / Володимир Винниченко ; після мова Павла Федченка. — Київ : Дніпро, 1989. — 619 с. — (Серія «Романи й повісті» №6).

Дія роману відбувається десь через 40—50 років після закінчення Першої світової війни. Завдяки досконалим засобам пересування й зв’язку ареною подій стає не лише вся Німеччина і Європа, а й цілий світ — Східні Держави й Америка. Найкращі й художньо найпереконливіші сторінки роману пов’язані з гостро сатиричним зображенням правлячої верхівки сучасного фінансово- промислового капіталу — гумового фабриканта і президента Об’єднаного Банку Мертенса та його оточення. Володимир Винниченко максимально насичує роман динамічною фабулою, карколомними ситуаціями, поєднуючи при цьому різноманітні змістові та сюжетно-образні прийоми: реалістичне зображення, традиційно казкове, детективне, утопічне.

«Так-от він, палац Мертенса! От він, новітній. Версаль фінансового самодержця.

Він стоїть на горі; на горі, створеній серед рівнини міццю й волею володаря Німеччини, конкурента Бога на землі. З кожним кроком на гору, до трону, все ширше розгортається панорама Берліна. Лежить старий, покірний біля ніг велетенської потвори, званої палацом, і з глухим гуркотом кадить йому тиміями своїх фабричних димарів…».

Фінансовий король Німеччини Фрідріх Мертенс тримає в своїх руках всю Європу, підпорядкувавши собі правлячі династії, політичні установи, дрібний капітал…. Він претендує на корону Землі, а відповідно його дружиною і королевою Землі має стати принцеса Еліза, остання парость збіднілих родовитих володарів країни. Князь Альбрехт, батько Елізи, не хоче цього нерівного з аристократичної точки зору шлюбу, але опинившись у фінансовій скруті, не може відстояти дочку та гине в авіакатастрофі разом із братом Елізи. Він заповідає красуні-дочці безкомпромісну помсту.

«…Ми приносимо себе в жертву нашій великій святій справі. А тобі лишаємо заповіт боротьба далі й помста за нашу смерть. Ти — сильна духом. Ти — єдина з нашого роду, що зберегла в собі велич нашого духу, героїчність, волю і свідомість тяжкого історичного завдання. Нам легше помирати, знаючи це... Передаю у Твої руки коронку Зігфріда. Хочу вірити, що, незважаючи на всю Твою емансипацію, ти поставишся з відповідною пошаною до старого віщування: пропаде коронка Зігфріда — загине наш рід…».

Довкола принцеси Елізи закипає новий вир боротьби, який особливо підсилюється після пропажі з її кімнати фамільної коштовності — коронки Зігфріда. В ній аристократія Німеччини вбачає вагомий для себе символ —відродження правлячої династії. Умовою переговорів з Мертенесом Еліза й ставить пошук коронки. «…Так, вона просить переказати панові Мертенсові, що вона згодна прийняти його пропозицію під трьома умовами: що коронка Зігфріда буде знайдена, що буде установлений трон президента — короля Землі і що її згода поки що лишиться в тайні…». Починається детективна пригода…

Могутній реальній політичній і економічній силі в романі протиставлено винахід геніального інженера Рудольфа Штора — Сонячну машину, що символізує визволення од усіх економічних, соціальних, політичних форм утиску, та організація під назвою ІНАРАК (Інтернаціональний авангард революційної акції), яку дуже цікавить Сонячна Машина.

«Доктор Рудольф обома руками завзято зачісує волосся назад, обводить аудиторію мокро блискучими очима, посміхається так, як людина, що має ошелешити своїх ближніх, і раптом рішуче стріпує всією головою.

Панове! Я, власне, сам почуваю, що я — як п’яний. І тому ви, ради Бога, не дивуйтеся не мене. Я зараз вам усе скажу й покажу. Але ви… Ну, та що там багато казати!

І, круто повернувшись, доктор Рудольф швидко шкандибає в куток за пальми.

Принцеса Еліза сидить рівно, строго зібравши брови. Старий граф, нахиливши голову, дивиться в підлогу. Пані Штор із надією й тривогою пильно слідкує за кожним рухом сина мовчазними великими очима. І ніхто не дивиться нікому в очі, ніхто не говорить ні слова.

Руді виходить із-за пальми з чорною чудною скринькою в руках, подібною до фотографічного великого апарата, чи до писальної машинки, закритої накривкою. Збоку в скриньки корба, як у млинка до кави, спереду виступає невеличкий комин із круглим склом на кінці, дійсно, ніби фотографічний апарат для фотографування неба.

Доктор Рудольф обережно ставить скриньку на стіл, дбайливо поправляє її, оглядає з усіх боків, злегка крутить за корбу, здмухує порох із скла.

На скло треба буде накривку, бормотить він для себе.

І, випроставшись, ясно загоряється очима, кутиками уст, кінчиками рівних білих зубів. Панове! Це — Сонячна машина…».

У поєднанні можливостей Сонячної машини, як досягнення науково-технічного прогресу, та політичних акцій ІНАРАКу і має народитися нове суспільство вільних людей. «Ми чуємо вже хвилюючі радісні подуви нової, таємної епохи. Але ноги наші ще поранені тисячолітньою дорогою страждання й шукання…».

 

Література про життя та творчість Володимира Винниченка

Кульчицький С. В. Володимир Винниченко: «Бути чесним з собою…» / Станіслав Кульчицький. — Київ : Парламентське вид-во, 2019. — 512 с., іл. — (Серія «Політичні портрети»).

Книга розповідає про життя і політичну діяльність Володимира Винниченка (1880-1951) – професійного революціонера, одного з керівників Української соціал-демократичної робітничої партії і Української Народної Республіки, талановитого письменника і драматурга, харизматична особистість якого істотно позначилася на перебігу революційних подій 1917—1919 років в Україні.

Процюк С. Маски опадають повільно: роман про Володимира Винниченка /Степан Працюк. — Київ : ВЦ «Академія», 2001. — 304 с. — (Серія «Автографи часу»).

Його життя — пристрасні, мученицькі і болючі пошуки власної сутності у творчості, громадській діяльності, любовних історіях. Контроверсійне мислення і безмежна творча сміливість, місіонерство і протест зробили його найчитабельнішим письменником свого часу. Були в тому часі і ті, хто вважав його «жахливою дитиною» національної літератури. Таким постає Володимир Винниченко в романі Степана Процюка «Маски опадають повільно». У цій сміливій художній версії — внутрішній світ і складний шлях героя від екстравагантного і сенсаційного митця до видатного мислителя, який гідно представив українську літературу у світі.

***

• Володимир Винниченко (1880—1951) // Історія української літератури : ХХ — поч. ХХІ ст. : навчальний посібник : у 3 т. / [В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, М. В. Кузьменко та ін.] ; за ред. В. І. Кузьменка. — Київ : Академвидав, 2013. — Т. 1. — С. 160—171.

• Володимир Винниченко (1880—1951) // Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. — Кн. 1 : Перша половина ХХ ст. : підручник / за ред. В. Г. Дончика. — Київ : Либідь, 1998. — С. 252—262.

• Володимир Винниченко : у пошуках естетичної, особистої і суспільної гармонії : збірник статей / голов. ред. Л. З. Онишкевич. — Нью-Йорк, 2005. — 280 с.

• Дем’янівська Л. письменник і епоха // Винниченко В. К. Вибрані твори : оповідання, повість, романи . — Київ : Грамота, 2005. — С. 5—24.

• Дзеверін І. Про В. Винниченка та його ранню прозу // Винниченко Володимир. Краса і сила / упоряд., авт. приміт. Федченко П., авт. упоряд. Дзеверін І. —  Київ : Дніпро, 1989. — С. 3—20.

• Зеров М. «Сонячна машина» як літературний твір // Зеров М. К. Твори : в 2 т. — Київ : Дніпро, 1990. — Т. 2 : Історико-літературні та літературознавчі праці / упоряд. Г. П. Кочура, Д. В. Павличка. — С. 435 — 456.

• Кульчицький С.  Володимир Винниченко / Станіслав Кульчицький, Валерій Солдатенко. – Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 2005. — 376 с.; іл.

• Сиваченко Г. М. Пророк не своєї вітчизни. Експатріантський «метароман» Володимира Винниченка. — Київ : Альтернатива, 2003. — 280 с.

• Мороз Л. З. «Сто рівноцінних правд». Парадокси драматургії В. Винниченка. — Київ, 1994. — 208 с.

• Тагліна. Ю. Володимир Винниченко / худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко. – Харків : Фоліо, 2010. — 121 с. — (Знамениті українці).

• Федченко П. Соціальна фантастика Володимира Винниченка // Винниченко В. К. Сонячна машина : роман. — Київ : Дніпро, 1989. — С. 611—615.

• Ясь О. В. Винниченко Володимир Кирилович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 510.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом