Вінстон Черчилль: 5 книг про легендарного прем'єр-міністра Великобританії

 

«Коли намагаєшся дати справедливу оцінку його життю, пронизливо усвідомлюєш, що прикутий до його генія, генія неймовірної енергії…» (Борис Джонсон)

Вінстон Черчилль  — один із найвидатніших держаних і політичних діячів  ХХ століття, найбільш відомий як прем’єр-міністр Великобританії в роки Другої світової війни. Водночас він був блискучим оратором, публіцистом і письменником. Нобелівської премії Вінстон Черчилль удостоївся у 1953 році за «Спогади про Другу світову війну», в якій розмірковує про найтяжчі часи, які випали на долю людства.

Сер Вїнстон Леонард Спенсер-Черчилль народився 30 листопада 1874 року в  Бленемському палаці в Оксфордширі.  Він походив із стародавнього роду герцогів Мальборо. Вїнстон Леонард Спенсер-Черчилль. як і його батько, використовував прізвище Черчилль у суспільному житті. Його пращур Джордж Спенсер змінив своє прізвище на Спенсер-Черчилль у 1817 році, коли став герцогом Мальборо, щоб відокремлювати своє походження від Джона Черчилля, першого герцога Мальборо. Батько Вїнстона, лорд Рендольф Черчилль, був політиком, а його мати, леді Рендольф Черчилль (уроджена Дженні Джером), була донькою американського мільйонера Леонарда Джерома. 

Майже за рік до народження Вінстона його батька, лорда Рендольфа Черчилля, обрали до Палати громад британського парламенту Вудстока, де знаходився маєток Бленем. У цьому невеличкому містечку віддавна звикли обирати до парламенту представників герцогської родини або тих, кого вона запропонує. У січні 1877 року дід малюка, сьомий герцог Мальборо, був призначений віце-королем Ірландії, а лорд Рендольф став його особистим секретарем. Дворічний хлопчик разом з батьками та нянею місіс Еверест переїхав до Дубліна, де для нього запросили гувернантку, яка давала Вінстону перші уроки з читання та математики.  4 лютого 1880 року народився брат Вінстона Джон Стрендж Спенсер- Черчилль, відомий як Джек Черчилль. Невдовзі після народження Джека родина повернулася до Лондона. Різдво 1881 року Вінстон святкував у Бленемі.

Коли Вінстону Черчиллю виповнилося вісім років, його відправили вчитись у підготовчу школу Сент-Джордж. Школа відрізнялась жорстоким поводженням з учнями, а її вчителі виховували дітей за допомогою різок. Та навіть таке ставлення навчального закладу до дисципліни не зламало вольового і неслухняного характеру хлопчика. Вінстон вчився погано, часто порушав порядок. У 1884 році він перейшов до школи у Брайтоні, де мав «вельми задовільні успіхи»: з англійської і французької мов та з математики посів четверте місце серед десяти учнів класу. Проте з поведінки був двадцять дев’ятим із двадцяти дев’яти.

У квітні 1888 року Черчилль вступив до школи Герроу — одна з найвідоміших і найстаріших британських публічних шкіл для юнаків. Тут учні вивчають англійську, французьку, латину, математику, біологію, хімію, фізику, історію, географію, мистецтво, музику, релігію. Першого ж місяця Черчилль також відвідував тренування, які проводила шкільна організація кадетів. Вінстон вчився стріляти з гвинтівки Мартіні-Генрі, яка була на озброєнні в армії, а також учив напам’ять тисячу рядків із творів британського поета і прозаїка Томаса Бабінгтона Маколея для змагання за нагороду класу. Вінстона нагородили за тисячу вивчених рядків з «Пісень Давнього Риму».

Вінстон уже більше року вчився в Герроу, коли лорд Рендольф захотів, щоб його син перейшов зі звичайного класу до військового. На іспиті для переходу до військового класу Вінстон погано склав математику. Це означало, що йому буде тяжко вступити до Королівської військової академії у Вулиджі, де вчили на артилеристів або інженерів. Тож мав готуватися до вступу в академію в Сандгерсті, де вчилися майбутні офіцери піхоти та кавалерії. З третьої спроби йому вдалося вступити до Королівської військової академії в Сандгерсті. Заняття розпочались у вересні 1893 року. Під час навчання Вінстон Черчилль був двадцятим у класі зі 130 учнів. Лорд Рендольф помер вранці 24 січня 1895 року, через місяць після того, як Вінстон закінчив академію. Вражений цією подією, Черчилль усвідомив, що він також може померти молодим, тому слід залишити після себе якусь велику згадку.

Черчилль у парадній формі 4-го особистого гусарського полку королеви, 1895 рік.

20 лютого 1895 року Вінстон Черчилль вступив до кавалерії. Йому було присвоєно звання другого лейтенанта  4-го особистого гусарського полку королеви, що був розквартирований в місті Олдершоті. Згідно з традицією патент на посаду офіцера було подано від імені королеви Вікторії «нашому вірному і милому серцю Вінстону Леонарду Спенсеру Черчиллю, джентльмену» і підписано Державним секретарем з військових питань Кемпбелл-Беннерменом, який менш ніж за одинадцять років передасть Черчиллю право на першу урядову посаду — заступника Державного секретаря з питань колоній.

В Олдешорті життя Черчилля, як і раніше, було присвячене в основному їзді верхи. Він розумів, що армійський спосіб життя призводить до розумового застою. Тому за три місяці до свого двадцять першого дня народження Вінстон Черчилль розпочав власний навчальний курс, спрямований на отримання широкої всебічної освіти. Першим його вчителем стала праця англійського економіста Генрі Фоссетта «Підручник з політичної економії», що була опублікована 30 років тому. Після він планував прочитати «Занепад та загибель Римської імперії» британського історика Едварда Гіббона та «Європейську мораль від Августа до Карла Великого» ірландського історика та політичного теоретика Вільяма Лекі…

У жовтні 1895 Вінстон разом з другом Реджинальдом Барнзом вирішив поїхати на Кубу, де іспанська армія намагалася розбити повстанців. Перш ніж поїхати, Черчилль домовився з журналом «Дейлі Графік», для якого колись писав його батько з Південної Африки, що надсилатиме регулярні повідомлення про хід повстання. Черчилль покинув Англію напередодні свого двадцять першого дня народження на борту королівського поштового пароплава компанії «Кунард» під назвою «Етрурія». Це була його перша трансатлантична подорож. На шляху до Куби вони відвідали штаб Атлантичного військового округу армії США, а також Венст-Пойнт, американський Сандгерст. У Нью-Йорку Черчилль відвідав військовий корабель, крейсер «Нью-Йорк». 21 листопада Черчилль і Барнз відбули потягом з Гавани до місця розташування іспанських військ. П’ять репортажів, що їх надіслав Черчилль до «Дейлі Графік», вийшли під заголовком «Листи з переднього краю» і були підписані ініціалами «ВСЧ».

Влітку 1896 року Черчилль вирішив поїхати до Єгипту, сподіваючись стати посильним британського Головнокомандувача генерала сера Герберта Кітченера. Але у 1897 році офіцером гусарського полку Черчилль брав участь у підкоренні повсталих племен в Індії. Тоді ж він написав свій єдиний художній твір «Саврола». Потім він був переведений у 21-й уланський полк, що брав участь у каральній експедиції генерала Кітченера в Судані. Там він взяв участь у битві під Омдурманом. У жовтні 1898 року Черчилль повернувся до Англії, де написав і видав наступного року книгу «Річкова війна».

Уже як журналіст він брав участь у Другій англо-бурській війні (1899—1902). Водночас відзначився на війні як вмілий та сміливий воїн. У результаті однієї з сутичок потрапив до рук бурів, але зумів втекти з полону та пробрався через нетрі Африки у Мозамбік, нейтральну португальську колонію. Звідти Черчилль дістався Дурбана, де приєднався до армії генерала Редверса Булера на її шляху до Ладісміта й Преторії. Вінстон Черчилль був комісований до легкої кавалерії й брав участь у битві під Спайон Коп.  У 1900 році Черчилль видав дві книги про англо-бурську війну: «З Лондона у Ледісміт через Преторію» і «Марш Яна Гамільтона». До моменту відставки Черчилль набув у певних колах популярності як журналіст, а його книга про Суданську кампанію «Річкова війна» стала бестселером.

У липні 1899 року він отримав пропозицію балотуватися в парламент від Консервативної партії від Олдгема. Перша спроба зайняти місце в Палаті громад успіху не мала, але не з вини Черчилля: в окрузі мали перевагу нонконформісти, і виборці були невдоволені нещодавно прийнятим з ініціативи консерваторів «Законом про церковну десятину», що призначав Англіканській церкві фінансування з місцевих податків. Черчилль у ході передвиборчої кампанії заявив про свою незгоду з законом, але це не мало ефекту, й обидва мандати від Олдгема дістались лібералам. У віці 26 років Черчилль був обраний як член парламенту від партії консерваторів в Олдгемі. 1904 року розчарування в консерваторській позиції привело Черчилля до ліберальної партії. Уже як ліберал він продовжував кампанію вільної торгівлі. Вінстон Черчилль отримав місце в парламенті від Манчестерського Північно-західного округу на загальних виборах 1906 року. У стінах британського парламенту він провів із перервами 64 роки й залишив його у віці 90 років.

Протягом 1903—1905 років Черчилль писав книгу «Лорд Рендольф Черчилль», двотомну біографію свого батька, яка вийшла в 1906 році. Коли ліберали здобули владу з Генрі Кемпбелл-Баннсрманом на посаді прем’єр-міністра, у грудні 1905 року Черчилль отримав посаду заступника міністра в справах колоній. У 1908 році прем'єр-міністром стає Герберт Генрі Асквіт, і Черчилль отримує портфель Президента Ради торгівлі. На цій посаді він проводив радикальні соціальні реформи спільно з Ллойдом Джорджем, новим Канцлером казначейства.

 

Вінстон Черчилль та Клементина Гозьє незадовго до їхнього одруження в 1908 році

У березні 1908 року на одній з вечірок у Лондоні  Вінстон Черчилль знову зустрівся з Клементиною Гозьє — дівчиною, яку він колись, під час вечірки у леді Крю в 1904 році, не запросив ні до танцю, ні на вечерю. Він не знав, що з того часу вона була двічі таємно заручена, але обидва рази розривала заручини. Черчилль сидів поряд із нею протягом вечері і приділив їй усю свою увагу, викликавши невдоволення дами, яка сиділа з іншого боку від нього. Але на цьому історія не закінчилась. У серпні він запросив Клементину відвідати його в Бленемі. «Я дуже хочу показати вам це прекрасне місце, у його садах ми знайдемо багато куточків, де можна поговорити, і багато тем для розмов». Клементина приїхала до Бленема. У перші два дні Черчилль не наважився освідчитися їй. На третій день він запросив Клементину на прогулянку в сад. Поки вони розмовляли, пішов дощ. Вінстон і Клементина сховалися у невеличкій гарно оздобленій альтанці Діани. Там Черчилль набрався духу і попросив її стати його дружиною. Клементина погодилася. Черчилль і його наречена планували одружитися в середині вересня. Проте навіть протягом недовгих заручин Клементина вагалася. «Вона побачила, як виглядає одна-єдина її суперниця на всі наступні п’ятдесят сім років шлюбу, — писала згодом її дочка Мері, — і якусь мить завагалася». Цією суперницею було публічне життя, яке, за словами доньки Черчиллів, «постійно забирало його час і диктувало свої інтереси». Весільна церемонія відбулася у церкві святої Маргарити у Вестмінстері. Черчиллю виповнилося тридцять три роки, його наречена була на десять років молодша. Це одруження, яке заснувало зразковий шлюб на все життя, часом називають одруженням з кохання. Безперечно, основою цього шлюбу була щира й тепла прихильність, і фраза, якою Черчилль закінчує свої спогади молодості: «1908 року я одружився і жив після того чудово і в радості», — є лише одним із багатьох компліментів, які протягом десятиліть він робив своєї дружині. У Вінстона та Клементини було п'ятеро дітей: син Рендольф і чотири доньки — Діана, Сара, Марігольд і Мері.

У 1911 році Черчилль став Першим лордом Адміралтейства. Він підштовхнув військові реформи, зокрема підтримував розвиток морської авіації, танків і перехід флоту від вугілля до нафти. У 1915 році  Вінстон Черчилль був одним із політичних та військових авторів згубної висадки на півострові Галл і полі в Дарданеллах у рамках Першої світової війни. Черчилля серйозно критикували за фіаско. Протягом кількох місяців  Вінстон Черчилль служив на посаді канцлера герцогства Ланкастер, після чого вийшов у відставку. Він повернувся до армії, зберігаючи парламентське місце. Був на Західному фронті, будучи командиром 6-го батальйону королівських шотландських стрільців. Протягом цього періоду його заступником був Арчібальд Сінклер, який згодом став лідером Ліберальної партії.

У квітні 1916 року, коли батальйон було розформовано, Черчилль повернувся до Англії. Як член парламенту, він критикував уряд, чим викликав його роздратування. Він одним із перших усвідомив значення танків, сприяв створенню першого в Англії батальйону бронеавтомобілів. У 1917 році Черчилль став секретарем озброєння. Він розгорнув широке виробництво танків й отримав прізвисько «батько танків», після того, як ця техніка гарно зарекомендувала себе на полях боїв. У 1921 році Вінстон Черчилль був призначений Міністром у справах колоній, підписав Англо-ірландську угоду, відповідно до якої було створено Ірландську вільну державу. У вересні консерватори вийшли з урядової коаліції, і на виборах 1922 року Черчилль, балотуючись від Ліберальної партії, зазнав поразки в окрузі Данді. Також невдачею закінчилася спроба пройти до парламенту від Лестера в 1923 році, після чого він балотувався вже як незалежний кандидат: спочатку безуспішно на довиборах від Вестмінстерського округу, і лише на виборах 1924 року він зумів повернути собі місце в Палаті громад. Наступного року він офіційно приєднався до Консервативної партії. У 1924 році  Вінстона Черчилля обрали до парламенту від Консервативної партії. Тоді він отримав посаду Канцлера казначейства в уряді Стенлі Болдвіна. На цій посаді він керував невдалим поверненням британської економіки до золотого стандарту. Дії уряду призвели до дефляції, економічного спаду, масового безробіття та. як наслідок, до загального страйку 1926 року. Коли в 1929 році на виборах перемогли лейбористи, Черчилль втратив міністерську посаду, але пройшов у парламент від партії консерваторів. Він не підозрював тоді, що випав з урядової обойми на довгих 10 років.

Після поразки консерваторів на виборах 1929 року Вінстон Черчилль не став домагатися обрання до керівних органів партії у зв'язку з розбіжностями з лідерами консерваторів із питань торговельних тарифів та незалежності Індії. Коли Рамзі Макдональд сформував коаліційний уряд у 1931 році, Черчилль не отримав пропозиції увійти до складу кабінету. Наступні кілька років він присвятив літературній праці, найбільш значимим твором того періоду вважається «Мальборо його життя і час» — біографія його пращура Джона Черчилля, 1-го герцога Мальборо.

Як тільки почалася Друга світова війна, Вінстон Черчилль 3 вересня 1939 року увійшов до складу уряду й знову очолив військово- морське міністерство. І нарешті прийшла його зоряна година: 10 травня 1940 року, коли німецькі танкові армади вторглися у Францію та Бельгію, Черчилль замінив Чемберлена на посаді британського прем’єра. Вступаючи на цю посаду в найнебезпечніший момент британської історії, Вінстон Черчилль попередив співвітчизників, що їх чекає «кров, важка робота, сльози й піт». Але він запевнив англійців, що його уряд поведе безкомпромісну війну проти нацизму до повного його розгрому, до перемоги за будь-яку ціну.

Вступ СРСР до війни суттєво змінив світову обстановку. У серпні 1941 року Черчилль зустрівся з Рузвельтом, щоб намітити спільний план дій у нових умовах. За підрахунками Вінстона Черчилля, за роки війни він провів разом із Рузвельтом під час зустрічей 120 днів — факт унікальний у сучасній історії. Так звана «атлантична зустріч» Черчилля й Рузвельта в серпні 1941 року завершилась підписанням «Атлантичної хартії», що повинна була сприяти солідарності обох країн та підготувати ефективний вступ Сполучених Штатів до війни. Черчилль і Рузвельт заявили, що Велика Британія й США прагнуть до справедливого й демократичного світу, що повинен настати після перемоги над Німеччиною та її союзниками. Велика Британія, ставши однією з ключових держав антигітлерівської коаліції, зробила великий внесок у перемогу над Німеччиною, Італією та Японією. У наступні десять років після Потсдама (1945 — 1955) Черчилль виступав у ролі «хранителя нації», яку прекрасно виконував. У 1946 році йому вдалося  досягнути зовнішньополітичного консенсусу з керівництвом лейбористської партії, метою якого було зміцнення національної єдності.

Під час Другої світової війни, обіймаючи посаду прем’єр-міністра Великобританії, Вінстон Черчилль друкував велику кількість статей, виступав з промовами, а опісля війни у нього виник задум видати шеститомну історію Другої світової війни. Робота була виконана, але не одним ініціатором грандіозного задуму, а колективом авторів душею якого став саме він — Вінстон Черчилль. 1953 року сер Вінстон Черчилль удостоївся Нобелівської премії з літератури з формулюванням «за  неперевершеність історичного й біографічного опису і блискуче ораторське мистецтво, за допомогою якого відстоювалися найвищі людські цінності».

У 1951—1955 роках він знову займав посаду прем’єр-міністра Великої Британії. Останні десять років життя Вїнстон Черчилль провів у своєму маєтку Чартвелл поблизу Лондона. Іноді він мандрував Середземним морем, полюбляв відпочивати на французькій Рив’єрі. У віці 90 років Черчилль прийняв рішення остаточно відійти від політики. 24 січня 1965 року обірвалося життя видатного політика ХХ століття. Прощання проходило у Вестмінстерській залі парламенту Сполученого Королівства. Упродовж трьох днів шану йому віддали сотні тисяч людей, у тому числі й всесвітньо відомі політичні й культурні діячі. Панахида відбувалася в Соборі святого Павла, одному з найвеличніших храмів Лондона.

Сер Вїнстон Черчилль — як військовий, державний діяч і письменник — отримав за своє життя величезну кількість нагород. У період 1885—1963 років він був нагороджений 37 орденами й медалями. Ці трофеї та нагороди Вїнстон Черчилль отримував у різних країнах, що символізувало його особливий внесок до світової політики й міжнародних відносин: 20 британських нагород, три французькі, по дві від Бельгії, Данії, Люксембургу та Іспанії; по одній від Єгипту. Лівії, Непалу, Нідерландів. Норвегії . У 1963 році Президент США Джон Фіцджеральд Кеннеді, проголосив Вїнстона Черчилля першим почесним громадянином Сполучених Штатів. Ще десять разів він був нагороджений за активну діяльність у якості армійського офіцера на Кубі, в Індії, Єгипті, Південній Африці, Великобританії, Франції та Бельгії. Величезна кількість нагород була визнанням його роботи в якості першого міністра британського уряду.

 

Гілберт М. Черчилль. Біографія / Мартін Гілберт ; пер. з англ. Я. Войтко, Р. Ладохіна. — Київ : Вид група КМ-БУКС, 2019. — 888 с.

Робота визнаного біографа Мартіна Ґілберта з представлення світові Великого Англійця посідає особливе місце серед подібних видань. В основу книги, що вперше виходить українською мовою, покладено факти, відібрані з багатьох дослідницьких джерел та ретельно проаналізовані автором, а також відомості, надані Рендольфом — сином Вінстона Черчилля. Щира й неупереджена розповідь дає змогу зрозуміти, як формувався світогляд цієї людини, як відбувалося його становлення як політика, якими були життєві цінності й пріоритети, чим довелося жертвувати заради торжества демократії. Читачам цікаво буде довідатися також про особисте життя та зовсім не політичні захоплення відомого англійця, якого завжди впізнавали за характерним жестом пальцями у вигляді латинської букви «V», що символізує перемогу.

 

Гаффнер, Себастіан. Черчілль. Біографія / Себастіан Гаффнер ; з нім. пер. Р. Осадчук. — Київ : Вид-во Жупанського, 2019. —  160 с. — (Життєписи).

Себастіан Гаффнер (1907–1999) — псевдонім знаного німецького журналіста, письменника, публіциста та історика Раймунда Претцеля, найвідомішого за книжками «Вінстон Черчілль» (1965), «Зраджена революція» (1969), «Самогубство Німецького Райху» (1970), «Гітлер. Примітки до біографії» (1978). Попри те, що Гаффнер у своїх працях зосереджується переважно на темі новітньої історії Німеччини, зокрема Німецького Райху (1871–1945), він, усе ж, ніяк не міг оминути постаті сера Вінстона Черчилля, прем’єр-міністра Великобританії часів Другої світової війни. Неординарна особистість і харизматичний політик, заслуги якого у переломі ходу війни і подальшій перемозі союзницьких сил над країнами Осі важко, а то й неможливо, переоцінити, Вінстон Черчілль і досі викликає жвавий інтерес, а подробиці його життя і становлення політичної кар’єри можуть слугувати добрим прикладом людини, яка навіть на найвищих щаблях влади і у найважчі часи не зрадила ні своєї країни, ні себе, ні своїх ідеалів, що є надзвичайною рідкістю для великої політики, особливо якщо перебувати на вістрі доленосних подій, що змінюють хід світової історії.

Постать Вінстона Черчилля (1874–1965), представника давньої аристократичної родини, британського прем’єр-міністра часів Другої світової війни та Нобелівського лауреата з літератури, бентежила уми багатьох істориків. Чудову нагоду дослідити життя Черчилля мав німецький письменник та історик Себастіан Гаффнер, який з 1938 до 1954 року жив у політичному екзилі в Лондоні. Черчилль, який вже у тридцяті роки минулого сторіччя вважався потужною політичною фігурою Великої Британії, під час Другої світової війни став справжнім живим символом британського опору, одним з найвизначніших героїв антигітлерівської коаліції. Життя Черчилля було сповнене несподіваних драматичних злетів і не менш драматичних падінь. 1940 року здавалося, що кар’єра шістдесятип’ятирічного політика залишилася в минулому, проте саме тоді настав його зоряний час. Черчилль одержав владу, коли Велика Британія опинилася на межі катастрофи, проте він зумів з гідністю привести свою країну до великої перемоги. Біографія, яку пропонує читачам Гаффнер, незважаючи на свою лаконічність, зображає Черчилля не лише як державного діяча і політика, але також як воїна, письменника, шукача пригод, надзвичайно багатогранну людину, одного з тих творців світової історії XX століття, які зробили наш світ таким, яким ми його знаємо.

 

Джонсон Б. Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію / Борис Джонсон ; пер. з англ. Ю. Гірича. — Харків : Віват, 2019. — 400 с. — (Серія «Біографії та мемуари»).

Книжка Бориса Джонсона — це історія про те, як ексцентричний геній Черчилля, прем’єр—міністра Великої Британії, одного з найвизначніших лідерів ХХ століття, формував світову політику. Аналізуючи досягнення й помилки, а також міфи, які супроводжували цю видатну постать, Джонсон зобразив Черчилля як незрівнянного стратега, людину надзвичайно сміливу, красномовну й глибоко гуманну. Безстрашний на полі бою, один із найкращих ораторів усіх часів, лауреат Нобелівської премії з літератури, Вінстон Черчилль спростував думку, що історія — це місце дії великих знеособлених сил. Життя цього чоловіка є доказом того, що одна людина — відважна, геніальна, визначна — може впливати на світовий лад.

 

Рікс, Томас. Черчилль і Орвелл. Битва за свободу пер. з англ. Дарина Березіна. — Київ : Лабораторія, 2021. — 336 с.

Ці дві постаті — прем'єр-міністр, який гідно провів Велику Британію крізь жахи Другої Світової війни і письменник, автор культової антиутопії «1984» — ніколи не бачилися й мали цілком різне життя. Однак у них більше спільного, ніж здається. Обидва були авантюрними, сміливими та сповненими ідей, які випереджають час, — і обидва стали як ніколи актуальними в наші дні. Журналіст Томас Рікс простежив феномени величності Черчилля й Орвелла, їхні шляхи до визнання, помилки й застереження, які вони лишили для майбутніх поколінь. Попри політичні й світоглядні розбіжності, Черчилль і Орвелл невпинно захоплювалися один одним. Автор подає все так чітко й майстерно, що читач неодмінно відчує невидимий зв'язок між двома долями цих легендарних постатей.

 

Сміт Д. Думати, як Вінстон Черчилль / Деніел Сміт ; пер. з англ. Н. Мочалової. — Київ : вид. група КМ-БУКС, 2018. — 224 с.

Вінстон Черчилль, який двічі був прем’єр-міністром Великої Британії, назавжди залишиться в пам’яті як видатний лідер, що привів свою країну до перемоги у Другій світовій війні. Його девіз — «Ніколи не здавайтесь!» — та палкі промови по радіо надихали британців чинити запеклий опір нацистській загрозі, коли Британія опинилася сам на сам із ворогом, який окупував усю Європу. Надзвичайно успішний політик був також офіцером збройних сил Великої Британії, журналістом, істориком, письменником, лауреатом Нобелівської премії з літератури.

***

Черчілль, Вінстон. Спогади про Другу світову війну. Т. І /  Вінстон Черчілль ; пер. з англ. П. Таращука. — Київ : Вид-во Жупанського, 2018. — 496 с. : іл. — (Історична думка).

«Спогади про Другу світову війну» — найвагоміший доробок відомого політичного і державного діяча Вінстона Черчилля у царині літератури, за який він 1953 року отримав Нобелівську премію. Аналізуючи перебіг Другої світової війни, а також усі її ключові події, Вінстон Черчілль подає напрочуд широку і детальну панораму останньої великої війни, яка охопила майже увесь світ. Зайве казати, що дуже багато акцентів у цій праці розставлені геть інакше, ніж до цього звикло радянське і навіть пострадянське суспільство. Тому це видання буде особливо корисним не лише для вивчення подій і механізмів Другої світової війни, а й для кращого розуміння різниці в їхній інтерпретації, яка широким історично-культурним ровом і досі пролягає між російсько-радянським табором і рештою цивілізованого світу.

 

Черчілль, Вінстон. Спогади про Другу світову війну. Т. ІІ /  Вінстон Черчілль ; пер. з англ. П. Таращука. — Київ : Вид-во Жупанського, 2018. — 552 с. : іл. — (Історична думка).

Ця книжка — скорочений варіант визначного твору Вінстона Черчилля «Друга світова війна», що складається з шістьох томів : «Наближення бурі», «Найкраща мить», «Великий союз», «Звіси долі», «Замикання кільця і «Тріумф і трагедія».  Проте текст зберіг яскраве зображення воєнних подій описаних словами видатного державного діяча, що отримав за свою працю Нобелівську премію з літератури.

 

Черчілль, Вінстон. Саврола /  Вінстон Черчілль ; пер. з англ. В. Носенко. — Київ : Вид-во Жупанського, 2017. — 240 с. — (Серія «Лауреати Нобелівської премії).

Вінстон Черчилль відкрився для українського читача з вельми несподіваного боку — ще з радянських часів за ним міцно закріпилося реноме могутнього стовпа британської колоніальної імперії, поборника всього, що в розумінні комунізованих націй пов'язувалося з демократією і прагненням народів до свободи, такого собі герольда холодної війни. Але своїм твором «Саврола» автор, напевно, подивує всіх, хто цікавиться його величезною літературною спадщиною, адже дотепер його знали як яскравого публіциста й мемуариста, а тут він подарував нам не менш яскравий зразок прози. «Саврола» змусить навіть найприскіпливіших читачів поставити під сумнів імперіалістичну сутність автора, адже він недвозначно стає на бік усього прогресивного і демократичного, виразником чого виступає головний герой роману. Не менш переконливо в творі затавровано спроби правлячого в країні Лавранія режиму придушити виступ народу проти тиранії і обмеження демократичних свобод, і тут дивним чином проявляються алюзії-порівняння двох майданів, лавранійського і київського, розділених величезним часовим простором, а проте споріднених завдяки боротьбі за однакові для обох цінності – громадянські свободи й людську гідність.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом