Мистецька спадщина Тараса Шевченка на поштових марках України

 

Унікальність особистості Тараса Григоровича Шевченка — це великий талант поета та художника. Поетична збірка «Кобзар», яка побачила світ 18 квітня 1840 року, стала епохальним явищем в історії й культурі українського народу. 1842 року Тарас Шевченко створив свою найкращу картину «Катерина», а альбом «Живописна Україна» вражає майстерністю виконання олівцем ескізів та начерків мальовничих краєвидів та архітектурних пам’яток в різних куточках країни.

Відомо понад 30 малярських та графічних автопортретів Шевченка. Першим «Автопортретом» 1840 року він започаткував свій багатий художній життєпис, був ілюстратором різноманітних книжкових видань і отримав звання академіка з гравіювання на меді. Майже 800 малярських робіт, близько 240 поетичних творів, 9 повістей, драми, листи, щоденник належать пензлю та перу Тараса Григоровича Шевченка. Більшість художніх та мистецьких творів митця представлені в експозиційних залах Національного музею Тараса Шевченка у Києві.

Мистецька спадщина Тараса Шевченка на поштових марках України представлена у серіях «200-річчя від дня народження Тараса Шевченка» та «Перлини мистецького спадку Тараса Шевченка» : «Автопортрет» (1840), «Циганка-ворожка» (1841), «Катерина» (1842), «Селянська родина» (1843), «Автопортрет» (1843), «Дари в Чигирині» (1844), «Автопортрет» (1847), «Форт Карабутак» (1848—1850), «Казашка Катя» (1856—1857),  «Портрет Василя Кочубея» (1859), «Автопортрет у світлому костюмі» (1860), «Портрет Ликери Полусмакової» (1860).

 

Поштовий блок № 59: «200-річчя від дня народження Тараса Шевченка»

Дата введення в обіг —  19 грудня 2001 року

Дизайн —  Володимир Таран

На поштовому блоці зображено картину Тараса Шевченка «Селянська родина» (1843) та «Автопортрет», який нарисовано в Яготині 23—26 листопада 1843 року й подаровано Варварі Рєпніній разом із рукописом поеми «Тризна».

Поштовий блок № 81: «200-річчя від дня народження Тараса Шевченка»

Дата введення в обіг —  9 березня 2010 року

Дизайн —  Володимир Таран

На поштовому блоці зображено картину «Форт Карабутак» (1848— 1850) та «Автопортрет» 1847 року. Це портрет поета в солдатському мундирі й кашкеті-безкозирці. Тарас Шевченко написав його між 23 червнем й 11 груднем 1847 в Орській фортеці,

 

Поштовий блок № 128 «200-річчя від дня народження Тараса Шевченка»

Дата введення в обіг —  26 вересня 2014 року

Дизайн —  Володимир Таран

На поштовому блоці зображено «Автопортрет у світлому костюмі» (1860) та «Портрет Ликери Полусмакової» (1860). Митець рисував його в період свого захоплення цією дівчиною-кріпачкою, який він присвятив кілька поезій: «Л» («Поставлю хату і кімнату»), та «Ликері».

 

«Автопортрет» (1840)

Особливе місце в портретній творчості Тараса Шевченка належить автопортретам. Понад 30 малярських та графічних автопортретів створів Шевченко впродовж життя. Перший автопортрет виконаний у 1840 році, а останній 1861 року. Протягом 20 років світогляд Тараса Шевченка зазнав разючих змін, змінилася і зовнішність. Це знайшло відображення як у поетичній спадщині, так і в автопортретах. Перший олійний автопортрет зроблений під впливом геніальної манери образотворення великого художника Карла Брюллова.

«Автопортрет» 1840 року це одна з кращих спроб малювання олійними фарбами, де митець створив романтично піднесений образ молодого поета й художника. Твір, позначений високим професійним рівнем (витончений малюнок, тонке пластичне моделювання форми), свідчить про досконале оволодіння технікою олійного живопису.

 

Тарас Шевченко. Автопортрет (1840. Полотно, олія)

Автопортрет вражає передачею настрою, він позначений глибоким психологізмом, тонким самоаналізом, вишуканими засобами виразності. Енергійний поворот головою, сповнений гідності та граційності, робить композицію динамічною. світло охоплює з напівтемряви одухотворене, сховане в тінь. За допомогою світла і тіні художник підкреслює те на що глядач має звернути увагу. Уважним, зосередженим, сповненим глибоких почуттів, внутрішньої врівноваженості та незалежності постає перед нами Тарас Шевченко в цьому автопортреті. Твір будується на контрастах світла і тіні, м’якого абрису овала та зеленкувато-коричневих тонів із вкрапленням червоного кольору. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ). 

 

Серія «Перлини мистецького спадку Тараса Шевченка»: Тарас Шевченко. Автопортрет. 1840

Дата введення в обіг — 23 лютого 2008 року

Дизайн —  Володимир Таран

 

«Циганка-ворожка» (1841)

26 вересня 1841 року Рада петербурзької Академії мистецтв утретє нагородила срібною медаллю другого ступеня Тараса Шевченка за картину, що зображує циганку. В 1841 році твір експонувався на академічній виставці у Петербурзі, про що нагадує в листі від 22 листопада 1841 року до Шевченка відомий український прозаїк і драматург Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко: «… читав у «Литературной газете», що ваша дівчина, що через тин ворожила у циганки, продалася, та й радувався, бо я так і надіявся…».

 

Тарас Шевченко. Циганка-ворожка (1841. Папір, акварель)

Тарас Григорович Шевченко та Григорій Квітка-Основ'яненко особисто не зустрічалися. Григорій Федорович вперше довідався про Тараса Шевченка як молодого талановитого поета з листа українського письменника та видавця Євгена Гребінки. Листування Шевченка та Квітка-Основ'яненко почалося з листа, якого Тарас Григорович надіслав разом з автографом свого вірша «До Основ'яненка», написаного під враженням від прочитаного в журналі «Отечественные записки» (1839) нарису «Головатый. Материалы для истории Малороссии», де розповідалося про організацію Війська чорноморських козаків на Тамані та його кошового Антона Головатого, якого Квітка знав особисто.

Збереглися тільки три листи Шевченка до Григорія Федоровича і чотири Квітки-Основ’яненка до Тараса Григоровича. 19 лютого 1841 року у листі  до Григорія Квітки-Основ’яненка Тарас Шевченко писав: «… знову буду просить вас, щоб ви, коли буде ваша ласка, прислали мені дівочу сорочку, гарно пошиту, плахту, стрічок зо дві та й годі. Пришліть , будь ласкаві…  я сього літа повинен намалювать для академії картину, як наша чорнобрива дівчина молиться Богу, лягаючи спать… Просив би кого-небудь, щоб прислали з України, так єй-богу, окроме вас не знаю нікого, пришліть, будь ласкаві. Тілько сорочку, плахту і стрічок зо дві, а я вам за те намалюю, яку зумію картину, звичайне нашу — або Марусі, або Сердешну Оксану…».

Така картина не відома. Замість неї Шевченко намалював картину «Циганка-ворожка». Це перший жанровий твір Тараса Шевченка, побудований на оригінальному сюжеті, за характером композиційної обстановки. Молода дівчина в українському вбранні простягла руку циганці, відвернувшись від неї, насторожено слухає слова ворожіння. На спині у ворожки напівголе дитинча, біля дівчини стоїть собака.  Пози персонажів підкреслено театралізовані й дещо статичні. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

Серія «Перлини мистецького спадку Тараса Шевченка»: Тарас Шевченко. Циганка-ворожка. 1841

Дата введення в обіг — 23 лютого 2008 року

Дизайн — Володимир Таран

 

«Катерина» (1842)

Влітку 1843 року, після тривалої перерви і вже будучи стороннім учнем Петербурзької Академії мистецтв, Тарас Григорович Шевченко вперше приїжджає в Україну. Він побував на Чернігівщині, Київщині і Полтавщині. Першою тривалою зупинкою поета стала Качанівка, де був маєток Григорія Степановича Тарновського, мецената і збирача української старовини. Тарас Шевченко привіз із собою свою найкращу картину «Катерина», яка прикрасила колекцію господаря маєтку. Про створення картини та її сюжет художник повідомляв у листі до Григорія Тарновського від 25 січня 1843 року, де на третій сторінці зробив начерк композиції картини.

 

Тарас Шевченко. Катерина (1842. Полотно, олія)

«Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже й сумно дивиться на Катерину, а вона сердешна тіль не плаче та підіймає передню червону запащину, бо вже, знаєте, трошки теє… а москаль дере собі за своїми, тілько курява ляга — собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі  вітряк, а там уже степ тілько мріє. Отака моя картина. Коли вподобаєте, добре, а ні, то на горище, поки я приїду, а вже коли приїду, то не виганяйте місяць, або другий, бо в мене і на Україні, окреме вас, нема пристанища, а я вам що-небудь намалюю…».

Картину створено на тему однойменної поеми «Катерина». Ця композиція посідає особливе місце в мистецькій спадщині Тараса Шевченка. В основному картина була закінчена влітку 1842 року, але Тарас Григорович, певно, повертався до роботи над нею і пізніше. Рентгенографічне дослідження полотна засвідчило, що воно на певній стадії завершення переписувалося, під верхнім шаром фарб наявний ще один, на якому зображення відповідає начерку у листі до Григорія Тарновського. Ці спостереження наводять на думку, що деякі фрагменти картини переписувалися художником після 25 січня 1843 року в Петербурзі або вже в Україні. Існує думка, згідно з якою в автобіографічній повісті «Художник» описано події, пов’язані з процесом створення картини «Катерина». Там вона називається «Весталка», очевидно, у зв’язку з подібністю первісних значень слів «Катерина» і «весталка» — «непорочна», «чиста». Перші авторські відомості про твір з’явилися 1862 року у публікації тексту згадуваного листа Тараса Шевченка до Григорія Тарновського. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

Серія «Перлини мистецького спадку Тараса Шевченка»: Тарас Шевченко. Катерина. 1842

Дата введення в обіг — 23 лютого 2008 року

Дизайн — Володимир Таран

 

 

 «Казашка Катя» («Молитва за померлими». 1856—1857)

17 жовтня 1850 року після  чотиридобового плавання за штормової осінньої погоди Тарас Шевченко прибув на поштовому човні до Новопетровського укріплення. 19 жовтня його зарахували у 4-ту роту 1-го лінійного батальйону. Новопетровське укріплення було збудоване на східному узбережжі Каспійського моря, на півострові Мангишлак, лише кілька років перед тим, як туди прибув Шевченко у 1846—1847 роках. Навколо — безплідні солончаки, природні умови найсуворіші, місця безлюдні. Більше двох років солдатів тут не тримали, їх змінювали. Тарас Шевченко ж пробув у Новопетровському укріпленні майже 7 років — від 17 жовтня 1850 року до 2 серпня 1857-го. Тарас Григорович відтворив цю «незамкнену тюрму» у низці малюнків. Всього збереглося 5 акварелей і 26 олівцевих рисунків із зображенням Новопетровського укріплення та його околиць. 

У січні 1853 року новим комендантом укріплення призначили майора Іраклія Олександровича Ускова, який прибув тільки в квітні 1853 року, після відкриття навігації на Каспійському морі. Ще пізніше, у травні, прибула родина Ускова — дружина Агата Омелянівна з маленьким сином Дмитриком. Усков виявився дуже доброю і порядною людиною. Неофіційно він дозволив Шевченкові листуватися, малювати і писати повісті.

На початку січня 1854 року комендант укріплення Іраклій Усков звернувся з рапортом до начальника штабу корпусу про дозвіл Шевченкові намалювати за свій рахунок образ для церкви, розташованої на території укріплення. У квітні начальник штабу повідомив, що командир корпусу Перовський не дозволив Шевченкові малювати образ. Проте Тарас Григорович з дозволу Ускова таки малює. Італійським олівцем і білилами він виконав портрет Іраклія Ускова та три портрета його дружини Агати Ускової (один з донькою).

Улітку 1854 року Тарас Шевченко виконав малюнки: «Мангишлацький сад», «Постать жінки. Соняшник. Гарбузиння.» та інші. Особливе місце у творчості Шевченка 1851—1857 років належить жанровим композиціям. Тарас Григорович став першим художником, який відтворив життя та побут казахів. Це сепії «Тріо» (1851), «Байгуші» (1853), «Байгуші під вікном» (1855—1856», «Казашка Катя» (!856—1857) та інші. Малюнки Тараса Григоровича періоду заслання — це видатне явище в українському образотворчому мистецтві.

 

Тарас Шевченко. Казашка Катя (Молитва за померлими. 1856—1857. Папір, сепія)

 

Композиція малюнку «Казашка Катя» відповідає описові казахського народного обряду — поминання померлих. На сепії зображено вродливу дівчину в національному казахському вбранні. З-під тюрбана вибились на плечі дві товсті коси. Вона затуляє рукою світильник, відблиск якого падає на надгробок з вишуканим національним орнаментом. Вогонь освітлює її обличчя, груди, плечі. Манера освітлення справляє враження, ніби навколо дівчини приховався якийсь загадковий, незбагненний світ.

Тарас Шевченко подарував малюнок «Казашка Катя» разом з іншими творами  родині Іраклія Ускова, коменданта Новопетровського укріплення. А в 1929 році Інститут Тараса Шевченка купив його у Надії Ускової (Смоляк). Моделлю для малюнка була молодша сестра уральської козачки Явдохи, няньки дітей Ускових — Катя, яку Шевченко згадував у листі до Іраклія Ускова від 17 лютого 1858 року. Імовірно, що Катя позувала також для жіночих образів на сепіях «Благословіння дітей»,  «Самарянка»» та «Киргизка». Малюнок «Казашка Катя» зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).

 

Серія «200-річчя від дня народження Тараса Шевченка» «Тарас Шевченко. Казашка Катя. 1857»

Дата введення в обіг —  21 травня 2011 року

Дизайн —  Володимир Таран

 

***

У 7—11 томах Повного зібранні творів Тараса Григоровича Шевченка у дванадцяти томах представлено весь відомий на сьогодні понад тридцятирічний мистецький доробок Тараса Шевченка, розподілений за періодами, що відповідають етапам його творчості. Складні обставини життя Тараса Шевченка спричинили розпорошеність творчого доробку. Лише невелика частина графічної спадщини Тараса Григоровича після заслання знайшла прихисток в академічній майстерні автора й після його смерті була описана Григорієм Миколайовичем Честахівським. Твори, які належали різним особам, поступово зосереджувалися у приватних колекціях картин. Наприкінці ХІХ століття вони були найповніше представлені в колекції Василя Васильовича Тарновського-молодшого, а відтак у заснованому ним у Чернігові Музеї українських старожитностей (пізніше — імені В.В. Тарновського). У 30-х роках ХХ століття більшість мистецьких творів Тараса Шевченка було сконцентровано в Галереї картин Шевченка в Харкові, згодом — у Державному музеї Тараса Григоровича Шевченка (нині —  Національний музей Тараса Шевченка).

 

Національний музей Тараса Шевченка: [альбом] / упоряд. : Т. Андрущенко, С. Гальченко. — Київ : Мистецтво, 2002. —   224 с., іл.

Альбом представляє значну частину мистецької колекції творів Тараса Шевченка, рукописи його поезій, прижиттєві видання, меморіальні речі, що зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка. Це неоціненна спадщина генія, постать і творчість якого сфокусувала в собі буття українського народу на всі часи. Репродукції художніх творів супроводжуються науковими коментарями.

 

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12-ти томах / НАН України ; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка ; Національний музей Тараса Шевченка ; ред. кол. М. Г. Жулинський (голова) ; упоряд. М. А. Корнійчук, Д. В. Степовика. —  Київ : Наукова думка, 2001  —

Т. 7. Мистецька спадщина. Живопис і графіка 1830—1843, 2005. —  504 с.

Том 7 (1830—1843) — перші юнацькі  кроки в навчанні та формування професійного художника в Академії мистецтв, оволодіння рисунком, технікою акварельного та олійного живопису. Першим «Автопортретом» (1840), який став хрестоматійним, Тарас Шевченко започаткував свій багатий художній життєпис; створив знакове полотно «Катерина» (1842); став відомим ілюстратором книжкових видань.

 

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12-ти томах / НАН України ; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка ; Національний музей Тараса Шевченка ; ред. кол. М. Г. Жулинський (голова) ; упоряд. М. А. Корнійчук, Д. В. Степовика. —  Київ : Наукова думка, 2001  —

Т. 8. Мистецька спадщина. Живопис і графіка 1843—1847, 2013. —  584 с.

Том 8 (1843—1847) — у малюнках та офортах зображено знову побачену зблизька Україну, глибше осмислено її історію. Сповнені повітря акварельні пейзажі, малюнки історичних пам’яток, пленерні зарисовки нібито невибагливих краєвидів виявляють гармонійну єдність автора з рідною землею. Олійні портрети засвідчують його високу, європейського рівня, майстерність у створенні психологічного образу.

 

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12-ти томах / НАН України ; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка ; Національний музей Тараса Шевченка ; ред. кол. М. Г. Жулинський (голова) ; упоряд. М. А. Корнійчук, Д. В. Степовика. —  Київ : Наукова думка, 2001  —

Т. 9. Мистецька спадщина. Живопис і графіка 1847—1850, 2013. —  544 с.

Том 9 (1847—1850) — краєвиди дотепер не знаного Приаралля лягли на папір як у поезії, так і в численних пейзажних малюнках; митця цікавить природа, історія та побут народів Сходу.

 

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12-ти томах / НАН України ; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка ; Національний музей Тараса Шевченка ; ред. кол. М. Г. Жулинський (голова) ; упоряд. М. А. Корнійчук, Д. В. Степовика. —  Київ : Наукова думка, 2001  —

Т. 10. Мистецька спадщина. Живопис, графіка і скульптура 1851— 1857, 2014. —  560 с.

Том 10 (1851—1857) — нові враження у Прикаспійському краї, нові мотиви у пейзажних творах. У дні очікування волі художник переймається проблемами духовності й моралі тогочасного суспільства, відтак з’являється алюзія на біблійну легенду — цикл малюнків «Притча про блудного сина» Відчуття внутрішньої самотності повертає його до спогадів про академічні роки, до суголосних власним настроям міфологічних та літературних сюжетів.

 

Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : у 12-ти томах / НАН України ; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка ; Національний музей Тараса Шевченка ; ред. кол. М. Г. Жулинський (голова) ; упоряд. М. А. Корнійчук, Д. В. Степовика. —  Київ : Наукова думка, 2001  —

Т. 11. Мистецька спадщина. Живопис і графіка 1857—1861, 2014. —  404 с.

Том 11 (1857—1861) — повернення із заслання, дорога Волгою, малювання портретів супутників, храмів, згодом, 1859 року, — затишних українських гаїв. Насамкінець — офортів, що їх Академія мистецтв високо поцінувала наданням авторові звання академіка з гравірування.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.