25 березня 1845 року починається друга
подорож Тараса Шевченка Україною. Проїжджав Тарас Григорович через Глухів,
Кролевець, Батурин, Конотоп, Ромни, Лохвицю, Миргород, зупинявся у селі
Мар’їнському та Яготині. 21 квітня Тарас Шевченко прибув до Києва, де зустрівся
з Пантелеймоном Кулішем та професором Михайлом Максимовичем, з ініціативи якого
була заснована Київська археографічна комісії (1843) для розгляду давніх актів
при канцелярії Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора.
Тарас Шевченко з цікавістю працював в Київський археографічний комісії.
Художника відряджали до різних губерній, де він не тільки робив замальовки, а й
збирав, записував історичні пісні, легенди, перекази про кожну архітектурну
пам’ятку.
У Києві Тарас Шевченко знайомиться з молодим професором Миколою Костомаровим і у листопаді — грудні 1846 року бере участь в засіданнях таємного Кирило-Мефодіївського братства. 24 січня 1847 року відбулося весілля Пантелеймона Куліша з Олександрою Білозерською, на якому Тарас Григорович був «старшим боярином». В кінці березня — на початку квітня в селі Бігач (нині Менський районі Чернігівської області), що поряд із Седневом, Шевченко написав портрет дружини князя Кейкутова Катерини Федорівни, яка згодом стане прототипом головних героїнь повісті «Княгиня» та поеми «Княжна».
4 квітня Тарас Шевченко відбув із Седнева
через Чернігів до Києва, а 5 квітня на паромний переправі через Дніпро його
заарештували як учасника Кирило-Мефодіївського братства. Слідство і допити
тривали кілька місяців. Вирок був дуже жорстоким. Тараса Шевченка засилали рядовим солдатом в
Окремий Оренбурзький корпус зі встановленням над ним найсуворішого нагляду і з
забороною писати і малювати. Шевченко провів в засланні майже 10 років: с
початку в Орський фортеці, де всупереч заборонам створив низку поетичних і
живописних творів, а згодом в Новопетровському укріпленні, де він був від 17
жовтня 1850 року до 2 серпня 1857-го. Укріплення було збудоване на східному
узбережжі Каспійського моря, на півострові Мангишлак. Навколо — безплідні
солончаки, природні умови найсуворіші, місця безлюдні. У січні 1853 року новим
комендантом призначили майора Іраклія Олександровича Ускова, який виявився дуже
доброю і порядною людиною. Неофіційно він дозволив Шевченкові листуватися,
писати повісті та малювати. Нові враження у Прикаспійському краї та нові мотиви
у мистецьких творах. За період заслання (1847—1857) Тарас Шевченко виконав
понад 300 акварелей та малюнків.
Особливе місце у творчості Шевченка належить
малюнкам на біблійні, міфологічні та літературні сюжети: «Телемак на острові
Каліпсо», «Робінзон Крузо», «Благословення дітей», «Самарянка», «Киргизка»,
«Мілон Кротонський», «Нарцис та німфа Ехо», «Святий Себастіан», «Умираючий
гладіатор» та «Діоген». Усі десять малюнків з авторським підписом
виконані Тарасом Шевченком влітку 1856 року, під час заслання в
Новопетровському укріпленні, та відомі в друкованих джерелах під назвою «Сюїта
самотності».
«Телемак на острові Каліпсо»
Античні та міфологічні теми були добре
відомі Шевченку з часу навчання в Академії мистецтв. Малюнок «Телемак на
острові Каліпсо» виконаний за мотивами роману французького письменника Франсуа
Фенелона «Пригоди Телемака» (1699),
створеного під впливом «Одіссеї» легендарного давньогрецького поета Гомера.
Телемак — син Одісея й Пенелопи, у пошуках свого батька в супроводі Ментора
потрапив на острів німфи Каліпсо. Вона намагається зачарувати Телемака, який
кохає чарівну німфу Евхарису.
 |
| «Телемак на острові Каліпсо» (1856. Папір, сепія) |
Краєвиди узбережжя Каспійського моря та
печери в навколишніх горах давали змогу ввести в малюнок цілком реальний
пейзаж. На сепії зображено сина Одіссея Телемака в печері на острові Каліпсо.
куди він потрапив, шукаючи батька. Майстерно володіючи композицією, градацією
тонів та інтенсивністю сепії, художник зумів передати внутрішню боротьбу юнака.
Полонений коханням німфи Евхариси. він мусить зробити вибір між почуттям та
обов'язком. Лінія безсило опущених рук і поза Телемака вказують на його
збентеження, сум'яття, проте зосереджений погляд свідчить, що почуття обов’язку
в нього сильніше. Німфа Евхариса з острахом спостерігає за Телемаком,
передчуваючи, що він розірве тенета її кохання.
Малюнок (сепія) зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).
«Робінзон Крузо»
Малюнок «Робінзон Крузо» виконано за
мотивом однойменного твору відомого англійського письменника Даніеля Дефо,
автора понад 350 творів, проте саме «Робінзон Крузо» зробив його
знаменитим. Тарас Шевченко згадував роман
у повісті «Художник». У 1859 році роман Даніеля Дефо «Робінзон Крузо» (1719)
французькою мовою з дарчим написом Тарас Шевченко подарував донці Варфоломія
Шевченка — Фросині. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка
(Київ).
 |
| «Робінзон Крузо» (1856. Папір, сепія) |
У романі розповідається про пригоди моряка з Йорка, який 1659 року відплив із Бразилії до берегів Африки. Однак корабель потрапив у шторм, уся команда загинула, а Робінзон опинився сам один на безлюдному острові. І почалися довгі 28 років кропіткої праці, щоденних відкриттів та дивовижних пригод моряка з Йорка Робінзона Крузо.
Малюнок Тараса Шевченка привертає увагу
лаконізмом композиції. Художник помістив Робінзона під склепіння печери, над
якою буяє рослинність. Варіюючи світлотінню, віртуозно володіючи різними
відтінками коричневого кольору, митець моделює міцне, мускулисте тіло чоловіка,
замислене обличчя котрого свідчить про неабияку кмітливість і розум,
ненав'язливо подає побутові речі, які розповідають про життя Робінзона.
«Я жив на острові вже тринадцять днів…
Влаштувавши остаточно своє житло, я вважав за необхідне відвести місце для
вогнища й запасти палива. Як я впоровся з цим, як поширив свій льох і помалу
оточив себе всякими вигодами, я розповім у відповідному місці, а раніше мушу розказати
про себе й поділитись думками, яких, звичайно, було в мене немало.
Майбутнє моє було темне, бо мене закинуло на
острів., що лежав далеко від шляху нашої подорожі і ще далі, не менш як за
кілька сот миль, від звичайного торговельного шляху людства: і я мав багато
підстав гадати, що це був вирок неба і що тут, у цьому відлюдді й самотині, я
муситиму скінчити своє життя. Рясні сльози текли по моєму обличчю, коли я думав
про це. Я часто запитував себе, чому Провидіння занапащає свої ж створіння і
робить їх безнадійно нещасними, покинутими, безпорадними й охопленими таким
відчаєм, що навряд чи розумно було б дякувати за таке життя. Та завжди щось
швидко припиняло такі думки й докоряло мені за них. Одного дня, коли я, глибоко
замислившись про своє становище, блукав з рушницею по берегу, голос розсудку
заговорив у мені так: «Ти в скруті, це правда; але згадай де решта? Вас же сіло
в шлюпку одинадцятеро. Де ж десять? Чому тебе відзначено? І де краще бути тут
чи там? І я показав на море. В усякому разі треба вбачати якесь добро й не
забувати про гірше, що могло б статися.
Я ясно уявив собі, як добре я забезпечений
всім потрібним для життя, і що було б зі мною, коли б не сталося так (а це
буває один раз на сто тисяч), що корабель знявся з того місця, де він став
спершу, і приплив ближче до берега, а я мав час забрати з нього всі ті речі. Що
було б зі мною, коли б мені довелось жити на цьому острові так, як перебув я на
ньому першу ніч., без усього потрібного для життя й без засобів дістати все це
самому… І тепер беручись докладно описувати тихе й сумне життя, про яке, певне
не чувано на світі, я почну з перших днів і буду розповідати все підряд. Моя нога вперше ступила на цей жахливий
острів, за моїми підрахунками, 30-го вересня, під час осіннього рівнодення, коли
сонце стоїть майже прямо над головою…».
«Благословіння дітей»
Малюнок
«Благословіння дітей» виконаний за євангельським сюжетом про Ісуса
Христа, який благословляє дітей. Художник привертає увагу до образу молодої
матері з допомогою світлотіньового контрасту: затемнена постать жінки рельєфно
виступає на тлі білої стіни, яскраво осяяної сонцем. Молитовно зосереджена,
жінка стоїть навколішки біля колиски, обережно доторкаючись рукою до чола
дитини, мовби випрошуючи для неї всі блага землі і неба.
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає.
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Дивуюсь дивом і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурися,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої,
Що мир наш бога принесла…
 |
| «Благословіння дітей» (1856. Брістольський папір, сепія) |
Моделлю для малюнка була молодша сестра уральської козачки Явдохи, няньки дітей Іраклія та Агати Ускових — Катя, що позувала також для жіночих образів на сепіях «Казашка Катя», «Самарянка»» та «Киргизка». У спорудах другого плану Тарас Шевченко використовує архітектурні мотиви стародавніх мавзолеїв, змальованих під час Каратауської експедиції. На цьому тлі він зображає постать Ісуса Христа в оточенні дітей. Подібну сцену зустрічаємо в поемі Шевченка «Марія»
...Його любили
Святиє діточки. Слідком
За ним по улиця ходили,
А іноді й на Єлеон
До його бігали, малії.
Отож прибігли. — «О святії!
Пренепорочниє!» — сказав,
Як узрів діток. Привітав
І цілував, благословляя...
«Самарянка»
Малюнок Тараса Шевченка «Самарянка»
виконаний за євангельським сюжетом про перебування Ісуса Христа в Самарії та
про Його зустріч і розмову з жінкою біля криниці, після якої вона перейнялася
вірою Христовою. Древнє місто Самарія засноване у 876 році до нашої ери як
столиця північного Ізраїльського царства. Вдалий вибір сюжету, вишукана
композиція, майстерність та технічна досконалість виконання дають право назвати
цю сепію однією з кращих у творчій спадщині Шевченка.
 |
| «Самарянка» (1856. Папір, сепія) |
Зображення самарянки близьке до зображень жіночих образів на малюнках «Благословіння дітей», «Киргизка» та «Казашка Катя». Світловими рефлексами художник моделює обличчя молодої жінки, її постать у широкому східному одязі. Навколишній пейзаж, крім пальм, нагадує околиці Новопетровського укріплення. За допомогою другого плану художник надає зображенню просторовості й об'ємності. У колекції Національного музею Тараса Шевченка зберігається ескіз до малюнка.
«Киргизка»
Намальовано сепію «Киргизка» влітку 1856
року в Новопетровському укріпленні. Поет-засланець постійно цікавився побутом і
звичаями місцевого населення, серед якого прожив майже десять років. У записах
Шевченкового «Щоденника» згадуються численні відвідування художником киргизьких
і туркменських аулів. Тарас Шевченко є першим художником, який майстерно й
реалістично передав життя цих народів. Сепія виявляє професійне вміння
художника розробити чітку композицію та цікаво й детально вибудувати сюжет, чим
досягається особлива переконливість у зображенні правди.
 |
| «Киргизка» (1856. Папір, сепія) |
Спираючись на дерев'яний товкач, у глибокій задумі відпочиває стомлена жінка. На другому плані праворуч, біля входу в кибитку, сидить молодий киргиз, а ліворуч — прикутий ланцюгом до жердини мисливський беркут. Усі художні подробиці малюнка красномовно відтворюють трудовий день киргизької родини. Одяг і зовнішність молодої жінки подібні до образу сепії «Самарянка», а її постать нагадує жінок у творах «Благословіння дітей» і «Казашка Катя» («Молитва за померлими»).
«Мілон Кротонський»
Тарас Шевченко створив малюнок на
популярний в Академії мистецтв сюжет загибелі грецького атлета Мілона Кротонського, який жив у VI столітті до нашої ери та прославився своєю
надзвичайною силою. Вперше став переможцем серед юнаків на одній з Олімпіад, коли
йому було 14 років. За переказами, вже немолодий, літній атлет намагався
розірвати руками пень, який не змогли розколоти лісоруби. Але защемив собі
пальця не зміг звільнитися і став здобиччю хижих звірів.
 |
| «Мілон Кротонський» (1856. Папір, сепія) |
Головну увагу художник приділив передачі форми людського тіла, тому майже оголену постать атлета подано в складному ракурсі. Художник зумів відтворити могутню силу й напруження, які витрачає Мілон, щоб звільнитися. Ця фізична потуга контрастує з його обличчям, перейнятим передсмертним жахом. Підсилює ефект контраст світла і тіні: постать Мілона і зображення величезного пня яскраво освітлені, а другий план узагальнений, затінений. Трохи карикатурно змальовано лева. Цього хижака Шевченкові не довелося бачити в натурі. Твір сповнений динамізму та експресії. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).
«Нарцис та німфа Ехо»
Малюнок «Нарцис та німфа Ехо» Тарас
Шевченко виконав 1856 року в урочищі, розташованому за кілька кілометрів від
Новопетровського укріплення, що по-казахськи називається Шутім, або Шиле, або
Балка. Про урочище поет згадує у своєму «Щоденнику». Художник використав один з
варіантів давньогрецького міфа про юнака красеня Нарциса — сина річкового бога Кріса і німфи Ліріопи,
переказаного поетом «золотої доби» римської літератури Публієм Овідієм у
«Метаморфозах». Нарцис знехтував коханням німфи Ехо і був покараний за це
богинею Афродітою. Побачивши своє відображення у воді, Нарцис закохався у себе
і незабаром помер від нерозділеного кохання. За волею богів, він перетворився
на квітку, яку назвали його ім’ям. А від закоханої німфи Ехо залишився тільки
голос.
 |
| «Нарцис та німфа Ехо» (1856.Брістольський папір, сепія) |
На малюнку зображено Нарциса, який нахилився над мініатюрним озером кришталево прозорої води. Він простягнув руку, щоб зачерпнути води, і застиг, милуючись своєю вродою. З-за дерева виглядає німфа Ехо. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ).
«Святий Себастіан»
Себастіан (Севастіан Нарбонський, III ст.
н. е.) — командир преторіанців при римському імператорові Діоклетіані.
Себастіан був людиною хороброю, сповненою мудрості, правдивим в словах,
справедливим в суді, розсудливим в пораді, вірним на службі. Але, за те що він
таємно сповідував християнство, був замучений. За народними переказами, римські
воїни прив’язали його до стовпа і пустили в нього тисячу стріл, проте жодна
стріла не вразила його на смерть. Себастіана врятувала християнка Ірина зі
своєю служницею. За вірність Христу церква канонізувала Себастіана.
 |
| «Святий Себастіан» (1856. Брістольський папір, сепія, білило) |
На малюнку Тараса Шевченка дію перенесено з Риму на Схід (про це свідчать дві постаті у східному одязі). В грудях Себастіана не тисяча стріл, а лише одна, яка влучила в саме серце. Історії світового мистецтва відомо багато художників, які зверталися до образу Святого Себастіана: П'єтро Перуджіно «Мадонна зі св. Іоанном Хрестителем та св. Себастьяном», Сандро Боттічеллі «Святий Себастьян», Хосе де Рібера «Св. Себастьян біля стовпа» та інші. Однак ні в кого з них не зустрічається відтворення образу Святого Себастіана, подібне до Шевченкового. Над цим сюжетом художник працював ще в Академії мистецтв: у 1840—1841 роках виконав малюнок олією «Натурник в позі Святого Себастіана».
Відомо, що історичну аналогію Тарас
Шевченко використав у поемі «Неофіти» (1857). Неофіти у поемі Тараса Шевченка —
перші християни в Стародавньому Римі у І столітті нашої ери. Римський імператор
Нерон з династії Юліїв-Клавдіїв, який правив з 54 по 68 рік нашої ери, був
відомий жорстокістю й розпустою, переслідував послідовників християнства, як
релігії пригноблених.
Перед Нероном,
Перед Юпітером новим,
Молились вчора сенатори
І всі патриції, і вчора
Лилася божа благодать…
На третій день уже пустили
Молитися за християн.
І ти приходила, молилась,
І милосердний істукан
Звелів везти із Сіракузи
У Рим в кайданах християн…
І в Рим галера приплила…
Женуть гуртами християн
У Колізей. Мов у різниці.
Кров потекла. Лику є Рим!
«Умираючий гладіатор»
Малюнок Тараса Шевченка «Умираючий
гладіатор» виконано на тему однойменної поезії Михайла Лєрмонтова, сюжет якої
художник інтерпретує по-своєму. Гладіаторами були бійці на арені цирку у
Стародавньому Римі. У листах до друзів Шевченко просив надіслати йому твори
Лєрмонтова і отримав їх, певно, від Михайла Лазаревського, найближчого друга, з
яким познайомився у липні—серпні 1847 року в Орський фортеці. Сепію «Умираючий
гладіатор» створено в Новопетровському укріпленні 1856 року.
 |
«Умираючий гладіатор» (1856.Брістольський папір, сепія) |
На малюнку зображено гладіаторів після
бою. Один з них — переможець — зі щитом, з високо піднятою правою рукою
звернений обличчям до імператорської ложі. Він радісно приймає вітання
глядачів. Поряд на арені лежить другий, переможений гладіатор, який ще тримає
меч у руці. Третій гладіатор зібрав останні сили, підвівся, благально
простягнув праву руку, ніби шукаючи порятунку в невидимого натовпу. На милість
імператора він не сподівається. Малюнок зберігається в Національному музеї
Тараса Шевченка (Київ).
«Діоген»
Діоген Сінопський (бл. 400—323 років до
нашої ери) — давньогрецький філософ-кінік. Родом з Сінопи, більшу частину свого
життя провив на міському звалищі поблизу Коринфа. Діоген зажив слави передусім
завдяки притчам та висловам, що ними супроводжував нестандартні, із
загальнозвичного погляду, ситуації у своєму житті. Він розвивав принцип моральної філософії
Сократа, заперечував почуттєві задоволення, зовнішні блага, насолоду, вбачаючи
в них моральну зіпсованість аристократії. Людина, на його думку, повинна
задовольняти лише необхідні життєві потреби. Тому сам Діоген вів аскетичний
спосіб життя, харчувався простою їжею, за легендою, жив у бочці. Таким його і
зобразив Шевченко.
 |
| «Діоген» (1856. Папір, сепія) |
Діоген рукою вказує на жука-рогача. що
повзе по землі. Зверху на бочці сидить сова — символ мудрості. Цією символікою
Шевченко підтверджує думку Діогена про те. що людина може до мінімуму звести
свої життєві потреби, однак не в змозі відмовитися від духовного життя. Життя
поета, особливо в Новопетровському укріпленні, було схоже на діогенівське, а
талант його був у розквіті. Малюнок зберігається в Національному музеї Тараса
Шевченка (Київ).
***
Альбом представляє значну частину
мистецької колекції творів Тараса Шевченка, рукописи його поезій, прижиттєві
видання, меморіальні речі, що зберігаються в Національному музеї Тараса
Шевченка. Це неоціненна спадщина генія, постать і творчість якого сфокусувала в
собі буття українського народу на всі часи. Репродукції художніх творів
супроводжуються науковими коментарями.
Т. 10. Мистецька спадщина. Живопис,
графіка і скульптура 1851— 1857, 2014. —
560 с.
Том 10 (1851—1857) — нові враження у
Прикаспійському краї, нові мотиви у пейзажних творах. У дні очікування волі
художник переймається проблемами духовності й моралі тогочасного суспільства,
відтак з’являється алюзія на біблійну легенду — цикл малюнків «Притча про
блудного сина» Відчуття внутрішньої самотності повертає його до спогадів про
академічні роки, до суголосних власним настроям міфологічних та літературних
сюжетів.
Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом
Немає коментарів:
Дописати коментар
Надеемся на комментарии