5 книг для усіх, хто мандрує шляхом знань

 

Які винаходи були в давнину? Як люди подорожували на початку IV тисячоліття до нашої ери?  Які речі змінили світ? Як виглядали перші фортифікаційні споруди? Коли були засновані перші наймогутніші держави-імперії? Коли настав час великих географічних відкриттів? Кому належать старіші відомості про українські землі та українців? Якою була українська міська геральдика минулих часів…

Запрошуємо у світ чудових книжок: Джеремі Блек «Історія світу від найдавніших часів до сьогодення», Вільгельм де Рубрук «Подорож у східні краї», Ільбер Ортайли «Османи на трьох континентах», Володимир Січинський «Чужинці про Україну» та Володимир Панченко «Міська геральдика старої України».

 

Джеремі Блек «Історія світу від найдавніших часів до сьогодення»

Джеремі Блек (1955) — професор, викладач історії у Військовій академії США у Вест-Пойнті, в Ексетерському, Техаському християнському, Даремському університетах та Стіллманівському коледжі, почесний член Інституту зовнішньої політики під егідою Фонду імені Джона Темплтона (Філадельфія, 2018), володар премії Товариства військової історії імені Семюеля Еліота Морісона (2008). З відзнакою закінчив Кембридж, захистив науковий ступінь в Оксфордському університеті. Автор понад 100 книжок з історії: «The Cold War (2015), «A History of Britain 1945 to Brexit» (2017), «The British Empire» (2015) та інші.

 

Блек, Джеремі. Історія світу від найдавніших часів до сьогодення / Джеремі Блек ; пер. з англ. О. Буйвола. — Харків : Віват, 2021. — 256 с., іл. — (Серія «Подарункові видання»).

Це щедро ілюстроване ґрунтовне видання містить аналіз багатотисячолітнього періоду історії людства: доісторична доба й теорії походження людини, зародження землеробства в долині Нілу й виникнення держав у Межиріччі; падіння Давнього Риму й розвиток науки в ісламському світі; міжнародна торгівля вздовж Великого шовкового шляху й епоха Просвітництва, світові війни й революції Нового часу та проблеми сучасності. Натхненний найновішими відкриттями в галузі історіографії, професор Джеремі Блек аналізує події нашої історії, завдяки чому читач дістане змогу поглянути як на минуле, так і на сьогодення з нової точки зору.

 

Вільгельм де Рубрук «Подорож у східні краї»

Книжка Вільгельма де Рубрука «Подорож у східні краї» з'явилася у той момент, коли в Європі майже нічого не було відомо про монголів та народи Центральної Азії, тож здавалося б, успіх їй був гарантований. Проте, дуже швидко твір де Рубрука опинився у затінку написаної півстоліттям пізніше «Книги чудес світу» венеційського мандрівника Марко Поло. Парадокс полягав у тому, що фламандський монах-мінорит, подолавши понад 11 тисяч кілометрів, здійснив подорож із Палестини до Монголії та назад, чесно та ретельно описав звичаї і побут багатьох азійських народів, але не здобув при цьому такого захопленого визнання, як купець із Венеції.

Достовірних відомостей про життя Вільгельма (Віллема) де Рубрука, обмаль. Тривалий час достеменно не було навіть відомо місце його народження. Певний час існували припущення, що він міг походити із брабантського міста Рейнсбрюк, а не із фламандського села Рубрук. Однак після того, як вдалося віднайти документ, в якому один із сучасників називав де Рубрука фламандцем, сумніви зникли. Вільгельм народився між 1210 та 1220 роками у селі Рубрук, розташованому за 55 кілометрів на північний захід від Лілля у Французькій Фландрії. У молодому віці вступив до ордену францисканців, яких іще називали меншими братами, або міноритами. Навчався у Парижі, де, вочевидь, отримав добру освіту. На це вказують непоодинокі покликання на античних та ранньосередньовічних авторів у його «Подорожі у східні краї».

Вільгельм де Рубрук брав участь у Сьомому хрестовому поході, який тривав у 1248—1254 роках. Від самого початку Сьомий хрестовий похід розвивався не так, як планувалося. Христолюбиве воїнство, яке зібрав король Франції Людовік IX, відплило із Європи у серпні 1248 року. Дорогою на Схід хрестоносці зупинилися на Кіпрі, де затрималися на зимівлю. Там, усвідомлюючи брак сил для успішної боротьби проти сарацинів, Людовік IX почав перемовини із кількома володарями християнських держав, які могли стати його союзниками.

Є свідчення того, що Вільгельм де Рубрук перебував на Кіпрі ще перед тим, як туди прибув король Франції. Приєднавшись до хрестоносців, францисканець вирушив разом із ними до Єгипту. Хрестоносці на початку червня 1249 року захопили приморську фортецю Дамієтту, яку мусульмани залишили без бою. Зазнавши у боях за фортецю сарацинів Ель-Мансур великих втрат, король вирішив відступити. На зворотному шляху до Дамієтти, у квітні 1250 року, хрестоносці зазнали нищівної поразки, а сам Людовік IX потрапив у полон. За його звільнення сарацини зажадали повернення контролю над Дамієттою та 800 тисяч золотих. Ці вимоги довелося виконати.

Після того, як Людовіка IX викупили із полону, він у травні 1250 року вирушив до Палестини. В очікуванні на підкріплення із Європи минуло два роки. Розчарований та майже зневірений Людовик ІХ хотів за будь-яку ціну знайти союзника, який допоміг би йому продовжити хрестовий похід. Дипломатична місія до Монгольської імперії виявилася невдалою. У цій ситуації Вільгельм де Рубрук отримав доручення від короля Людовіка IX відвезти листа до внука Чингіс-хана, сина Бату — Сартака. При цьому Вільгельму було наказано поводитися дуже обережно й не називати себе послом, а просто мандрівним ченцем-місіонером, який принагідно доставив листа від французького монарха. Монах мав говорити, що головною метою його подорожі є місій на діяльність та духовна опіка над тими західноєвропейськими християнами, які потрапили у полон до монголів під час Великого західного походу 1236—1242 років. Ухиляючись від будь-яких перемовин, де Рубрук мав зібрати максимум інформації про християн у Монгольській імперії, оцінити схильність монголів до прийняття християнства або, принаймні, до укладення військового союзу проти мусульман.

Подорож мала бути не надто довгою, оскільки було відомо, що табір Сартака розташований у міжріччі Дону та Волги. Мандрівка туди й назад мала тривати близько півроку. Навесні 1252 року де Рубрук вирушив морем із Акри до столиці Візантії, де затримався довше року. Ймовірно, він хотів дочекатися повернення французького лицаря Бодуена де Ено, який, виконуючи наказ правителя Латинської імперії, здійснював подорож до монголів. Після того, як лицар-дипломат повернувся до Константинополя, Вільгельм де Рубрук помандрував у східні краї… На початку липня 1254 року він вирішив повернутися, але дізнався, що Людовік IX ще в квітні попереднього року відплив до Франції. Він приймає рішення поїхати до Парижа, аби зустрітися там із монархом. Однак, не отримавши на це дозвіл від ордену, відправився до францисканського монастиря в Акрі де і склав опис своєї подорожі…

 

Рубрук, Вільгельм де. Подорож у східні краї / Вільгельм де Рубрук ; переклад з латинської А. Содомора. — Львів : Апріорі, 2018. — 240 с. : іл.

У книзі представлено опис подорожі фламандського монаха-францисканця Вільгельма де Рубрука до столиці Монгольської імперії Каракорума, яку мандрівник здійснив у 1253—1255 роках, виконуючи доручення французького короля Людовіка ІХ Святого. Книга містить важливі географічні та етнографічні відомості про Крим, степове Причорномор’я, Кавказ, Малу та Центральну Азію. Автор з особливою увагою висвітлює щоденне життя народів, що входили у середині ХІІІ століття до складу Монгольської імперії, а також релігійні практики монгольських шаманістів, несторіан і буддистських монахів. Вельми колоритними є характеристики правителів улуса Джучі Батия та Сартака, великого кагана монголів Мунке, з якими Вільгельм де Рубрук зустрічався особисто. Книга буде корисною для науковців, викладачів і студентів географічних та історичних факультетів, учнів загальноосвітніх шкіл, усіх, хто цікавиться історичним минулим.

 

Володимир Січинський «Чужинці про Україну»

Український архітектор та мистецтвознавець, автор твору «Чужинці про Україну», Володимир Січинський народився 24 червня 1894 року у місті Кам'янець-Подільський. Його батько, відомий краєзнавець протоієрей Юхим Січинський (Сіцінський), багато сил віддавав археології, навіть очолював церковне історико-археологічне товариство. Його перу належать понад 180 наукових праць. Юхим Січинський брав сина в мандри по Поділлю. Показував йому церкви й старі будівлі, втаємничував у дива й секрети архітектури.

Володимир водночас навчався у середній технічній школі і на вечірніх курсах Мистецько-промислової школи в рідному місті. Далі вступив до Інституту цивільних інженерів у Петербурзі. В інституті Січинський організував і очолив гурток для вивчення української архітектури. Тоді, студентом, він упорядкував два альбоми архітектурних пам’яток України. В автобіографії він відзначав: студентські роки стали для нього і початком кар’єри архітектора, бо саме тоді народилися його перші проекти народних домів, шкіл, шпиталів. У ті ж роки він став одним із організаторів нелегальних курсів з українознавства. Після інституту він поселився в Києві, де відразу ж опинився у вирі культурного життя, однак невдовзі повертається до Кам’янця-Подільського.

Йшов 1919 рік. Володимир Січинський вирушив разом із Українською хоровою капелою Олександра Кошиця в турне Західною Європою. Капела мала повернутися в Україну, але через зміну влади опинилася в еміграції. Володимиру щастить потрапити на навчання до Українського Вільного університету, де він потім став доктором філософії зі спеціальності історії мистецтва. Тепер Січинський має викладацьку роботу в Празі. В цей же час він активно працює як архітектор. Одна за одною з’являються його церкви в Галичині, на Закарпатті, в Чехії, житлові будинки, вілли. Разом з цим іде робота в книжковій графіці.

Він пише про міста і про людей мистецтва. Із-під його невтомного пера з’являються монографії, статті, творчі портрети, рецензії. Архітектура міст та історія українського граверства, фортеці нашої землі й мистецькі стилі, орнаменти в історичних стилях та актуальні питання краєзнавства, народне ужиткове мистецтво та проблеми мистецтвознавства — все це в полі зору Володимира Січинського.

1937 року в Празі, де він викладав в українській гімназії, з’явилася його праця «Вступ до українського краєзнавства», в якій був розділ «Чужинці про Україну». Згодом було видання книжки вже з цією назвою — «Чужинці про Україну». В передмові до неї Володимир Січинський писав: «... це незвичайно цінний скарб для пізнання минувшини і сучасности українського народу у всіх проявах життя його і творчости. Поруч з історичними документами і пам’ятками минувшини, мемуари, записки, ітінерари та інші писання сучасників відтворюють більш живо і рельєфно саме життя, а не лише його сухі факти, наслідки, відгуки, що попадали, часами зовсім випадково, на пергамени та інші писані пам’ятки...»

 

Січинський, Володимир. Чужинці про Україну / Володимир Січинський. — Київ : Ярославів вал, 2011. — 254 с.

Ця книжка ніколи не застаріє. Вона завжди буде цікавою. І передовсім — українському читачеві. Бо може багато дати нам для самопізнання й саморозуміння. Праця Володимира Січинського містить огляд відгуків чужоземців про Україну та українців від найдавніших часів до середини ХІХ століття. Багато уваги приділяється відомостям про Запорозьку Січ періоду Богдана Хмельницького, гетьмана Івана Мазепи. Наводяться цікаві дані про побут і етнографію українського народу.

 

Володимир Панченко «Міська геральдика старої України»

Володимир Олександрович Панченко (1973) — відомий  український історик, філолог, перекладач, автор понад 170 публікацій наукового, науково-популярного і навчально-методичного змісту. У 1999 році захистив дисертацію «Міська та містечкова геральдика Лівобережної України доби Гетьманщини» на здобуття ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». Впродовж 1999—2011 років вів рубрику «Геральдика українських міст» у журналі «Науковий світ». Публікувався також у журналах «Поділ і ми» (1999—2000), «Чумацький шлях» (2001—2003), газеті «Слово Просвіти» (1999—2001 і 2014—2015). Основні наукові праці: «Гербівник міст України» (1996),  «Міські та містечкові герби України» (2000), «Старовинні герби українських міст» (2018), «Міська геральдика старої України» (2021) та інші.

 

Панченко В. О. Міська геральдика старої України / Володимир Панченко ; наук. ред. Я. С. Калакура ; оригінал-макет Н. В. Задорожної. — Київ : Веселка, 2021. — 599 с.

Ця книга — своєрідна енциклопедія міської та містечкової геральдики України періоду XIV — початку XX століття. Вона знайомить читачів з основами геральдики, містить огляд символіки 1111 населених пунктів на території сучасної України, які в минулому (до першої третини XX століття) мали статус міста або містечка (чи наближалися до нього за багатьма ознаками), а також кольорові реконструкції гербів цих поселень та докладні автентичні ілюстративні матеріали з історії їхньої символіки. Унікальне за змістом науково-популярне видання в подарунковому оформленні розраховане на істориків, краєзнавців, студентів, старшокласників — усіх, хто цікавиться історією та історичним краєзнавством України.

Геральдична  спадщина міст і містечок України від найдавніших часів до початку новітньої доби — явище надзвичайно цікаве й широке за своїм діапазоном. У своїй символіці вона відображає найголовніші моменти народного життя минулих епох: від релігійних та звичаєвих світоглядних засад до характерних етнічно-регіональних відмінностей у побуті, господарстві, промислах тощо. Якщо ж узяти до уваги ще й те, що період виникнення та формування цього величезного масиву українських емблематичних пам’яток є надзвичайно тривалим — від княжої доби ХІ—XIV століть до початку новітньої епохи, то можна без жодних вагань погодиться з твердженням, що міська геральдика старої України є справжньою ілюстрованою енциклопедією народного буття, створеною водночас із розвитком головних його принципів.

Українська міська геральдика минулих часів — насамперед найцінніше історичне джерело, яке стає в пригоді сучасним дослідникам рідної старовини в трьох головних аспектах: як пам’ятка старих адміністративних відносин у середовищі міського та містечкового населення, як алегорія найяскравіших рис світогляду та життєвих умов населення України в минулому, як оригінальний витвір стародавньої культури нашої країни на всіх її етнічних теренах.

 

Ільбер Ортайли «Османи на трьох континентах»

Ільбер Ортайли, один із провідних істориків сучасної Туреччини, поліглот і оратор-ерудит, народився 1947 року в австрійському місті Брегенці, де в таборі для біженців опинилися його батьки — кримські татари, тікаючи від сталінського переслідування. Далі родина історика емігрувала до Туреччини. Ґрунтовна академічна освіта, солідні знання та досвід наукових пошуків правомірно дозволяють йому посідати місце лідера в турецький історіографії. Окрім політологічного факультету й історичного відділення Анкарського університету, він також навчався у Віденському та Чиказькому. В останньому саме під орудою Галіля Іналджика й працював над магістерською роботою. Стрімка ж академічна кар’єра увінчалася для нього працею в університетах Відня, Берліна, Парижа, Прінстона, Рима та Мюнхена, Кембриджу з Оксфордом… Упродовж 2005—2012 років Ортайли також працював директором музею Топкапи — давнього султанського палацу. Науковець опанував також цілу низку східних і європейських мов. Під час однієї з анкарських тюркологічних конференцій Олесь Кульчинський, перекладач праці турецького історика, мав змогу стати свідком усіх його ораторських і риторичних родзинок та прийомів, які він демонструє й у виданні «Османи на трьох континентах».

 

Ортайли І. Османи на трьох континентах / Ільбер Ортайли ; пер. з турецьк. О Кульчинського. — Львів : Видавництво Анетти Антоненко ; Київ : Ніка-Центр, 2021. — 208 с.

«Познати й зрозуміти османську історію, ідентичність не надто легко; потрібно вивчити, дослідити все наше довкілля, тобто найфундаментальніші світові цивілізації…». «Османи на трьох континентах» — майстерний виклад загадкової історії нашого заморського сусіда. Адже, як стверджує автор, це не просто минуле цивілізації, без якої не було б сучасної Європи. Це історія «Третього Риму» та цілого Середземномор’я; відгомін Вавилону, шумерів і хетів, давньоєгипетського, грецького й римського спадків, теренів, на яких поставало людство. Ільбер Ортайли майстерно, винахідливо й захопливо занурює в яскравий світ турецької історії у науково-популярній і дискусійній формі. Книжка стане у пригоді всім поціновувачам світової історії.

 

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

Джон Р. Р. Толкін і його чарівний легендарний недитячий світ Середзем’я

Відділ літератури іноземними мовами пропонує вашій увазі добірку творів Дж. Р. Р. Толкіна, люб’язно подарованих нашій бібліотеці книжковим магазином « Британська книга». Завітайте до нашого відділу, щоб познайомитися з творами жанру «високої фентезі» в оригіналі.

Джон Рональд Руел Толкін (1892-1973) — англійський письменник, видатний лінгвіст, філолог, професор Оксфордського університету. Став знаменитим завдяки своїм творам у жанрі «високої фентезі» «Гобіт» і «Володар Перснів», в яких створив прекрасний світ Арди (Землі) з його легендарною частиною Середзем’ям, і здобув звання основоположника вище згаданого напрямку у літературі.

Всі твори і незавершені роботи, присвячені цьому фантазійному світу, називають Легендаріумом Толкіна. У вигаданому світі Середзем’я живуть і люди, і дуже незвичні для нас гобіти, гноми, ельфи, маги, чарівники та інші надзвичайні істоти, але й в нереальному світі, як і в реальному, йде боротьба між добром і злом, і так само, як і в справжньому житті, перемогу здобуває не завжди правий, і іноді, щоб перемогти супротивника, треба перш за все побороти себе самого.

Tolkien, [John Ronald Reuel].The Silmarillion [Text]/ J. R. R. Tolkien; Ed. By Ch. Tolkien. – [London]: Harper Collins Publisher, [2013]. – XXXII, 448 p.: ill. ; 177 x 110. – eng.

Хоча «Сильмаріліон» побачив світ вже після смерті Толкіна, і був виданий його сином Кристофером у 1977 році, цей твір є першою частиною знаменитої трилогії автора про таємничий фантазійний світ під назвою Арда (Земля) і його частини Середзем'я. У ньому зібрані міфи та легенди Середзем’я, що описують історію від самого початку створення Арди як частини Еа (Всесвіту) до кінця Третьої епохи. Це історія про героїзм Ельфів і людей в першу епоху Середзем’я перед великими подіями, записаними у «Гобіті» і «Володарі Перснів».

Tolkien, [John Ronald Reuel].The Hobbit or There and Back Again [Text]/ J. R. R. Tolkien. – [London]: Harper Collins Publisher, [2022]. – XX, 284 p.: ill. ; 223 x 140. – eng. 

Tolkien, [John Ronald Reuel].The Hobbit or There and Back Again [Text]/ J. R. R. Tolkien. – [London]: Harper Collins Publisher, [2020]. – XXII, 314 p.: ill. ; 195 x 130. – eng.

Представляємо два видання повісті «Гобіт», що побачила світ у 1937 році, де читачі вперше зустрілися з мешканцями Середзем’я. Спокій і затишок високоповажного містера Більбо Беггінса виявляється раптово порушений в один прекрасний день, коли на його порозі з'являються знаменитий чарівник Гендальф і цілий загін гномів на чолі з Торіном Дубощитом, Завдяки Гендальфу гноми впевнені, що без Більбо їхнє благородне та надзвичайно небезпечне починання приречене на поразку. Адже гноми намірилися перетнути ліси, гори, долини і озера, дістатися далекої Самотньої гори, перемогти дракона Смауга і відновити зруйноване королівство гномів Еребор.

Tolkien, [John Ronald Reuel].The Lord of the Rings [Text]/ J. R. R. Tolkien. – [London]: Harper Collins Publisher, [2004]. – XXV, 1178, [15] p.: ill. ; 230 x 145. + 3 maps. – eng. 

Tolkien, [John Ronald Reuel].The Lord of the Rings [Text]/ J. R. R. Tolkien. – [London]: Harper Collins Publisher, [2004]. – XXV, 1178, [13] p.: ill. ; 197 x 130. – eng.

Пропонуємо вашій увазі два видання заключної частини трилогії про Середзем’я «Володар Перснів». Велика війна за Кільце триває багато тисяч років. Володар Кільця має безмежну владу і силу, але повинен служити Злу! Отже великі випробування випадають на долю гобіта Фродо та Братерства Персня: мага Гендальфа, Мері, Піппіна і Сема, гнома Гімлі, Ельфа Леголаса, Боромира з Гондора і високого таємничого незнайомця Блукача (Арагорна). Саме гобіт Фродо повинен знищити Кільце.

Tolkien, [John Ronald Reuel].The Treason of Isengard: The History of the Lord of the Rings [Text] / J. R. R. Tolkien. – [London]: Harper Collins Publisher, [2015 - 2015]. – (The History of Middle-Earth/ Ch. Tolkien). Part 2. – [2015]. -504, [8] p.: ill. ; 197 x 130. – eng.

Видання представляє другу частину з «Історії Володаря Перснів» під назвою «Зрада Ізенгарда», що є сьомим томом із знаменитого Легендаріума Толкіна «Історія Середзем’я». Він продовжує розповідь про створення Володаря Перснів, розпочату в попередньому томі, простежує велике поширення історії на нові землі та нові народи на південь і схід від Імлистих гір: появу Лотлорієну, Ентів, Вершників Рохана і Сарумана Білого у фортеці Ізенгард. Книга містить повний опис оригінальних карт, які мали стати основою нової географії Середзем’я; а в додатку розглядаються рунічні алфавіти з ілюстраціями форм і аналізом рун, використаних у Книзі Мазарбула, знайденій біля гробниці Баліна в Морії.

Tolkien, [John Ronald Reuel].The War of the Jewels: The Later Silmarillion [Text] / J. R. R. Tolkien. – [London]: Harper Collins Publisher, [2015 - 2015]. – (The History of Middle-Earth/ Ch. Tolkien). Part Two : The Legend of Beleriand. – [2015]. -XII, 470, [14] p.: ill. ; 197 x 130. – eng.

У «Війні самоцвітів» розповідається про пізнішу історію Сильмариліону. Тепер історія повертається до Середзем’я та руйнівного конфлікту Вищих Ельфів і Людей з силою Темного Володаря. Ця книга завершує твори Дж. Р. Р. Толкіна, пов’язані з останніми століттями Першої Епохи, довгу історію Сильмариліону, що починається в Книзі Втрачених Оповідань. Книга містить повний текст Сірого Анналу( Аннали Белеріанда), первинний запис про Війну за Коштовності та основну історію Середзем’я: розповідь про катастрофу, яка спіткала лісових людей Бретіла, коли Гурін Таліон потрапив до них після звільнення з довгих років полону в Ангбанді, фортеці Моргота.

Tolkien, [John Ronald Reuel].Tree and Leaf [Text]: Including [On Fairy-Stories], Mythopoeia, [Leaf by Niggle], and The Homecoming of Beurthtnoth/ J. R. R. Tolkien. – [London]: Harper Collins Publisher, [2001]. – XXII, 150, [14] p.: ill. ; 195 x 130. – eng.

Створена як відображення картини Толкіна під назвою «Дерево Амоліон», що на обкладинці цього видання, ця колекція історій включає знаменитий твір автора «Про фантастичні оповідання», поему «Створення міфів», історію «Лист пензля Ніггля» та драматичну поему «Повернення Бертнота».У дослідженні «Про фантастичні оповідання» письменник заглиблюється у природу казок і фентезі та наголошує про те, що казки це не дитячий жанр. Що й елегантно показано в історії «Лист пензля Ніггля» про художника Ніґґля, якому належить здійснити «довгу подорож», і розглядається як алегорія життя самого Толкіна. У виданні також містяться передмова Крістофера Толкіна, поема «Міфотворчість», драматична поема «Повернення Бертнота», яка розповідає про жахливу битву під Малдоном у 991 році, де загинув англійський командир Бертнот. У ніч після бою двоє слуги герцога приходять на поле бою, щоб забрати тіло свого господаря. Шукаючи серед убитих, вони розмірковують про «непотрібне благородство господаря» та марнотратство війни.

Day, David. An Atlas of Tolkien [Visual material] / by D. Day. – [London]: Cassell Illustrated, [2015]. – 256 p.: ill.; 200 x 135. –eng.

Перед вами книга з повною географією та хронологією для читачів «Гобіта», «Володаря Перснів» та «Сильмарілліона», проілюстрована талановитими художниками. Повнокольорові карти, багаті ілюстрації ключових місць і подій розкажуть вам про те, як з'явилися та розвивалися країни та народи Середзем'я з моменту створення до подій Третьої доби. У книзі є таблиці з датами, докладні роз'яснення, алфавітний покажчик, що допоможуть розібратися у всіх перипетіях як історії ельфів, так і всіх інших мешканців чудового і таємничого фантазійного світу Дж. Р. Р. Толкіна.

«Як мрію чистую з найкращих мрій, Я заховаю в серці Україну…»: до 160-річчя від дня народження українського поета Володимира Самійленка

 

«Наша славна Україна, Наше щастя і наш рай! Чи на світі є країна Ще миліша за наш край? І в щасливі й злі години Ми для неї живемо…» ( Володимир Самійленко)

Талановитий поет-лірик, сатирик і гуморист, драматург і перекладач, Володимир Самійленко жив і творив у другій половині XIX — на початку XX століття. Літературна спадщина письменника охоплює ліричні, гумористичні і сатиричні поезії, поеми та оповідання, фейлетони та драматичні твори, переклади та переспіви, статті та рецензії, автобіографічні нотатки та спогади. Самійленко присвячував свою багатогранну творчість рідній країні, яку любив святою й нездоланною любов’ю.

Володимир Іванович Самійленко народився 22 січня (3 лютого) 1864 року у Великих Сорочинцях Миргородського повіту на Полтавщині. Володимир був сином колишньої кріпачки Олександри Самійленко та поміщика села Климове Зінківського повіту Івана Лисевича. Пізніше у «Автобіографії» письменник згадував: « Я був приписаний до крестянського стану, а прізвище дістав від прізвища матері. Не знаю, як швидко по моїм народженню сорочинський старий дідич Олексій Михайлович Трохимовський, котрий не дуже схвалював поступовання мого батька з моєю мамою, закликав маму на службу до себе як домоправительку. Трохимовський був самотній, бо з жінкою полькою давно розійшовся, а діти вже служили десь по різних інституціях. Незабаром по тому Трохимовський продав свій сорочинський маєток Чернишеві, а сам переїхав у другий маєток Михайлівку, хутір 18 верст від Сорочинець, і ми з мамою теж туди переїхали. На хуторі я прожив років 10, аж поки треба було мене готувати до гімназії».   

У 1875 році Володимир вступає до Полтавської гімназії. У роки навчання він багато читає, захоплюється творами Тараса Шевченка, Григорія Квітки- Основ’яненка, Пантелеймона Куліша. А в сьомому класі Володимир Самійленко почав писати вірші українською мовою та перекладати твори світової літератури. Він добре знав близько десяти іноземних мов, мав тонке чуття мовного колориту оригіналу і вмів майстерно передати його барвами рідного слова. Письменник залишив неперевершені зразки літературного гумору Беранже, Мольєра, Бомарше, П’єра Лашамбоді, зробив сміливі спроби художньої трансформації таких класичних творів, як «Іліада» Гомера, «Божественна комедія» Данте.

У 1884 році, після закінченні гімназії, Самійленко вступає до Київського університету на історико-філологічний факультет. Будучи студентом, він продовжує писати і перекладати, бере активну участь у культурно-громадському житті Києва. Входив до гуртка студентів, які створили «Хрестоматійне товариство». Метою вони вважали розвиток національної свідомості. Особливо близьким молодому поетові був літературно-мистецький гурток «Плеяда», створений 1888 року в Києві з ініціативи Михайла Косача (Михайла Обачного) та його сестри Лариси Косач (Лесі Українки). На цей час припадає і знайомство поета з Іваном Франком під час приїзду останнього влітку 1886 року до Києва.

1887 року Володимир Самійленко одержує можливість побувати в Галичині та на Буковині — кошти на такі поїздки української молоді було виділено київською Старою Громадою. Перші поезії та переклади Самійленка («Переспів»,  «Горе поета», «Українська мова (Пам’яті Т. Г. Шевченка)», перлини його політичної сатири «Ельдорадо» та інші) надруковані Іваном Франком у львівському журналі «Зоря» та 1887 року Володимиром Александровим у харківському альманасі «Складка». Саме Франкові надсилає поет свої твори для майбутньої збірки. Ця збірка — «Україні» — з ґрунтовною передмовою Івана Франка «Володимир Самійленко» вийшла у Львові 1906 року. До неї були ще два видання — поема «Герострат», яка вийшла окремою книгою у Львові 1889 року, та збірка «З поезій Володимира Самійленка» (Київ, 1900).

Завершивши навчання в університеті у 1890 році, Самійленко працює на Київському телеграфі, а з 1893 року — секретарем у Чернігівському губернському відомстві. Тут, у Чернігові, Володимир Самійленко одружується з Ольгою Оришко, яка стала йому вірним другом на все життя. Із 1900 року служить діловодом Кубанського обласного управління, секретарем повітової земської управи в Миргороді. Під час революції 1905—1907 переїхав до Києва, де займав посаду коректора в газетах «Громадська думка» і «Рада», співробітничав у літературно-науковому часописі «Нова громада» та гумористично-сатиричному ілюстрованому тижневику «Шершень».

Нестатки та злидні змусили його повернутися з родиною на Чернігівщину. З 1907 по 1917 рік Володимир Самійленко працює нотаріусом. Весь цей час поет багато пише. У 1909 році у Києві в повному обсязі виходить друге видання збірки «Україні», де було надруковано такі гострі політичні поезії-інвективи, як «Катам», «Вже годі плакати!..», «Сон» («Я бачив сон, немов зібрались ми гуртом»), «Собаки», «Так смійтеся!», «Російська серенада» та інші.

Ти звеш мене, й на голос милий твій

З гарячою любов'ю я полину;

Поки живуть думки в душі моїй,

Про тебе, ненько, думати не кину.

Як мрію чистую з найкращих мрій,

Я заховаю в серці Україну,

І мрія та, як світище ясне,

Шляхом правдивим поведе мене.

 

Нехай той шлях важкий, нехай тернистий!

Але хіба тоді квіток шукать,

Коли тебе, твій любий образ чистий

Несхнучі сльози тяжко туманять?

Коли твій геній навіть променистий

Онемощів і почина згасать?

О ні, того скарають муки люті,

Хто зможе в час такий тебе забути!

(«Україні»)

Після Лютневої революції 1917 року Самійленко повертається до Києва. В уряді, сформованому Центральною радою, він очолює інформаційний відділ, працює згодом і на інших посадах — у Міністерстві народної освіти, директором Департаменту загальних справ, у різних міністерствах уже в еміграції. Третє видання збірки «Україні», доповнене віршами періоду 1907—1917 років, вийшло 1918 року. Це була й остання прижиттєва книжка поета. Проте пише, перекладає та за можливості публікує у періодиці свої твори. Коли уряд Директорії евакуювався з Києва до Вінниці, а далі до Кам’янця-Подільського, поет, що перебував у його складі, редагує газети «Українське слово», «Нова Україна» (видання Директорії), друкує низку власних творів.

У 1920 році Володимир Самійленко повернувся до Вінниці, де мешкала його родина. Потім вони виїхали до міста Тарнів (Польща). Тут у матеріальних нестатках, бідуванні проживали до 1922 року. Уряд Української Народної Республіки призначив Самійленкові невелику пенсію, яка, проте, надходила нерегулярно. Допомагали друзі і знайомі, збирали кошти серед емігрантської інтелігенції. В 1921 році українські емігрантські кола організували вшанування письменника в день його 35-річного ювілею.

В еміграції Володимир Самійленко створює філософську, гостро сатиричну  поему «Гея». Перші три розділи поемі надруковано 1921 року у громадсько-політичному, економічному та літературному тижневику «Визволення» (Львів). Сюжет поеми фантастичний — приліт марсіанина на планету Гея, назва якої є прозорим псевдонімом Землі, та його вільний за формою звіт про влаштування цієї планети — дозволяє авторові торкнутися ряду філософських і політичних ідей, в певному освітленні представити крупні суспільні явища свого часу, сформулювати свою концепцію людини і суспільно-політичного життя. Особлива увага поета спрямована на результати революції 1917 року та її негативні наслідки.

Я обіцяв, як [лиш] сюди прибуду,

На цю планету, дать правдивий звіт

Про звичаї й порядки цього люду

І як тут дивляться на божий світ,

Що викликає в їх душі осуду,

А що хвалу дає на сотні літ,

Яка їх віра та які ідеї

Клопочуть голови мешканців Геї…

(«Гея»)

В 1922 році письменник із родиною переїздить у село Милування на Івано-Франківщині, що після радянсько-польської війни 1920—1921 років опиняється за кордоном. Розчарований у політичному житті, хворий, перенісши всі митарства еміграції та пережив тяжку сімейну трагедію, влітку 1924 року Володимир Самійленко повертається в Україну, до Києва.

В останній період життя у Києві Самійленко працював над перекладами віршів італійської поетеси Ади Негрі, творів іспанського письменника Бласко Ібаньєса та пише поему «Спритний ченчик» (Іспанська легенда), що вибухнула феєрверком життєрадісного народного гумору. Рукопис поеми датовано: 1 вересня 1924 року. Поет згадував про свою роботу над поемою: «Прибувши до Києва, ще в 1924 році, я й досі не знайшов собі постійної посади, а тому примушений заробляти на життя перекладами з чужих мов. Через це до цього часу я написав тільки одну поему «Спритний ченчик» (еспанська поема з чернечого життя) в 348 строчок, на зразок сюжетів Бласко Ібаньєса…».

Я цю сумну добу невірства,

Що касує всі догмати,

Я вам казочку побожну

Нині хочу розказати.

В вік сухий, архіпрактичний

Казочок таких не рясно,

То одну таку подати

Чи не буде своєчасно?

Отже, слухайте й читайте

Цю доповідь просту й щиру,

Щоб вона в скептичних душах

Розбудила справжню віру…

(«Спритний ченчик»)

«Спритний ченчик» вперше надруковано в журналі «Червоний шлях» (Харків) 1925 року. Цього ж року 12 серпня у місті Боярка-Будаївка ( центр Боярської міської громади у Фастівському районі Київської області) зупинилося серце Володимира Самійленка, здоров’я якого було підірване роками поневірянь та матеріальною скрутою. Громада Боярки поховала поета на своєму цвинтарі за козацьким звичаєм. А в рідних Сорочинцях було встановлено пам’ятник-погруддя.  Рішенням XXX сесії Боярської міської ради від 8 липня 2008 року засновано літературно-мистецьку премію імені Володимира Самійленка.

Поетична спадщина Володимира Самійленка, відомого серед друзів і в літературному колі під псевдонімом Сивенький, включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів класиків світової літератури. Яскраву сторінку поетичної творчості поета становить пейзажна та інтимна лірика ( цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та інші). «Вечірня пісня» Володимира Самійленка, покладена на музику Кирила Стеценка, стала улюбленою народною піснею.

Тихесенький вечір

На землю спадає,

І сонце сідає

В темнесенький гай.

Ой сонечко ясне,

Невже ти втомилось,

Чи ти розгнівилось?

Іще не лягай!

 

Світи ще годину,

Бо рано ще спати,

Милуй нас, як мати,

Теплом обгортай.

Ой сонечко ясне,

Невже ти втомилось,

Чи ти розгнівилось?

Іще не лягай!

(«Вечірня пісня»)

 

Володимир Самійленко був блискучим майстром сатири і гумору. Кращі  його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної політичної сатири. «Щасливий край» («Ельдорадо») вперше надруковано в альманасі «Ватра» 1887 року за підписом «В. Сивенький». Серед «Київської громади» вірш набув популярності ще до опублікування і поширення у рукописних списках. Поезія «Ельдорадо» має різні редакції і відмінності в кількох автографах, копіях та передруках. Канонічним вважають текст у авторському примірнику збірки «Україні» (1918).

Десь далеко єсть країна

Пишна, вільна, щастям горда,

Кожний там живе щасливо —

Держиморда, держиморда.

 

В тій країні люблять волю,

Всяк її шука по змозі

І про неї розмовляє —

У острозі, у острозі.

Там усяк говорить правду

Непідкупними устами,

Там за правду щира дяка —

Батогами, батогами…

(«Ельдорадо»)

З успіхом творив Володимир Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «Химерний батько» (1897), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна» (1894). Драма має дві редакції. Над першою Самійленко працював чотири роки (1890—1894). Вперше ця редакція була надрукована в харківському альманасі «Складка» 1896 року під назвою «Маруся Чураївна». У наступні роки Володимир Самійленко ґрунтовно переробив твір. Над другою редакцією письменник працював п’ять років. До цензури він її подав 2 липня 1899 року. Через пять років, 29 квітня 1904 року, він туди ж вислав два примірника твору для повторної візи. Друга редакція вперше опублікована 1958 року з автографа, що зберігся в архіві цензури.

Перу Володимира Самійленка належать фейлетони й оповідання, які друкувалися переважно у перших українських газетах «Громадська думка»,  «Рада» та журналах «Правда» та «Буковина» — «Щасливий день пана Ямайського», «Казка про смутного чоловіка», «Ідейний чоловік», «Бездимний тютюн», «Дещо з весняних пригод»… Статті та рецензії Самійленка («Дбаймо про фонетичну красу мови», «В справі міської читальні» та інші) друкувалися під час революції та громадянської війни в різних періодичних виданнях.

Ліричні твори Володимира Івановича Самійленка: «У мене є одне кохання», «Найдорожча перлина», «Пісня»,  «Прожити сили», «Україна», «Весняні пісні», «Святий вечір, «Українська мова»…  і досі приваблюють мелодійністю та неповторною майстерністю поета. Майже у кожному рядку його поезії звучить любов до України та рідної мови, яку він плекав упродовж свого нелегкого життя…

Діамант дорогий на дорозі лежав, —

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористе блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна…

(«Українська мова»)

 

 

Самійленко, Володимир. Твори / упоряд., ант., передм. і приміт. М. Бондар / Володимир Самійленко. — Київ : Дніпро, 1989. — 686 с.

У збірнику представлена вся відома на сьогодні оригінальна художня спадщина на поетичні переклади Володимира Самійленка. Крім відомих, ввійшло понад три десятки творів, що не включались у жодне з видань, серед них філософсько-політична поема «Гея». Лірика, віршована сатира і гумор письменника є класичним набутком української літератури кінця ХІХ — початку ХХ століття, а його прозові фейлетони періоду революції 1905—1907 років належать до зразків тогочасної публіцистики.

 

Самійленко В. І.  Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Переспіви та переклади. Статті та спогади / Володимир Самійленко ; вступ. ст., упоряд. і приміт. М. Г. Чорнопиского ; ред. тому П. І. Орлик. — Київ : Наукова думка, 1990. — 608 с. — (Б-ка української літератури. Дожовтнева українська література).

Пропонований том — найповніше на сьогодні видання поетичної, прозової, драматичної та літературно-критичної спадщини письменника. У томі вміщено такі перлини поезії і прози як «У мене є одне кохання», «Вечірня пісня», «Ельдорадо», а також добірка поетичних перекладів, мемуарні та автобіографічні матеріали. Тексти супроводжуються історико-літературними коментарями.

 

Самійленко, Володимир. Поезії / Володимир Самійленко. — Київ : Центр навчальної літератури, 2020. — 96 с.

Найповніше талант письменника виявився в гумористичній та сатиричній поезії: «Ельдорадо», «Як-то весело жить в Україні»,  «Слова й думки», «Дума-цяця», «Розмова» та інші.

 

Самійленко В. І. Українська мова : вибрані поезії / Володимир Самійленко. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2021. — 108 с.

Дана збірка містить найвідоміші різножанрові поетичні твори Володимира Самійленка: «Божий приклад», «У мене є одне кохання», «Чому люде лихі?», «Діяч», «Думка», «Дві планети», «Герострат» та інші.

 

Самійленко В. І. Слова і думки : поетичні твори, статті, автобіографічні нотатки та спогади / Володимир Самійленко ; упоряд., передмова та приміт. М. Г. Чорнопиского. — Київ : Веселка, 2014. — 335 с.

Дошкульна політична сатира та український гумор Володимира Самійленко, патріотична лірика й філософські роздуми, проблеми суспільного життя та історії живі й актуальні для нашого сьогодення.

 

Література про життєвий і творчий шлях Володимира Самійленка

• Бондар, Микола. Творчість Володимира Самійленка // Самійленко, Володимир. Твори / упоряд., ант., передм. і приміт. М. Бондар / Володимир Самійленко. — Київ : Дніпро, 1989. —С. 5—46.

• Володимир Самійленко (1864—1925) // Українські поети : довідник / уклад. М. І. Преварська. — Київ : Велес, 2015. — С. 158—159.

• Володимир Самійленко (1864—1925) // Історія української літератури ХІХ століття (70—90-ті роки) : у 2-х кн. : підручник / О. Д. Гнідан, Л. С. Дем’янівська, С. С. Кіраль та ін. ; за ред. О. Д. Гнідан. — Київ : Вища школа, 2003. — Кн. 2. — С. 397— 419.

• Володимир Самійленко (1864—1925) // Небо України : поетична антологія / за упоряд. та ред. В. Коломійця. —Київ : Український письменник, 2001. — Кн. 1. — С. 422—429.

• Володимир Іванович Самійленко (біографія) // Самійленко В. І. Українська мова : вибрані поезії / Володимир Самійленко. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2021. — С. 100—103.

• Гандзій, Олександр. «На відміну від наддніпрянців галичани освіченіші, живуть культурнішим життям, і являються ватажками народу» // Країна. — 2020. — № 16. — С. 47—50.

• Зеров М. Володимир Самійленко і український гумор // Зеров, Микола. Твори : у 2-х т. — Київ : Дніпро, 1990. — Т. 2 : Історико-літературні та літературознавчі праці / упоряд. Г. П. Кочура, Д. В. Павличка. — С. 526—536. 

• Лазанська Т. І.  Самійленко Володимир Іванович ( 1864—1925) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил—С. — С. 431—432.

• Чорнопиский М. Г. Володимир Самійленко // Самійленко В. І.  Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Переспіви та переклади. Статті та спогади / Володимир Самійленко ; вступ. ст., упоряд. і приміт. М. Г. Чорнопиского ; ред. тому П. І. Орлик. — Київ : Наукова думка, 1990. — С. 5—33.

• Чорнопиский М. Г. Дар України // Самійленко В. І. Слова і думки : поетичні твори, статті, автобіографічні нотатки та спогади / Володимир Самійленко ; упоряд., передмова та приміт. М. Г. Чорнопиского. — Київ : Веселка, 2014. — С. 5—42.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.