«Як мрію чистую з найкращих мрій, Я заховаю в серці Україну…»: до 160-річчя від дня народження українського поета Володимира Самійленка

 

«Наша славна Україна, Наше щастя і наш рай! Чи на світі є країна Ще миліша за наш край? І в щасливі й злі години Ми для неї живемо…» ( Володимир Самійленко)

Талановитий поет-лірик, сатирик і гуморист, драматург і перекладач, Володимир Самійленко жив і творив у другій половині XIX — на початку XX століття. Літературна спадщина письменника охоплює ліричні, гумористичні і сатиричні поезії, поеми та оповідання, фейлетони та драматичні твори, переклади та переспіви, статті та рецензії, автобіографічні нотатки та спогади. Самійленко присвячував свою багатогранну творчість рідній країні, яку любив святою й нездоланною любов’ю.

Володимир Іванович Самійленко народився 22 січня (3 лютого) 1864 року у Великих Сорочинцях Миргородського повіту на Полтавщині. Володимир був сином колишньої кріпачки Олександри Самійленко та поміщика села Климове Зінківського повіту Івана Лисевича. Пізніше у «Автобіографії» письменник згадував: « Я був приписаний до крестянського стану, а прізвище дістав від прізвища матері. Не знаю, як швидко по моїм народженню сорочинський старий дідич Олексій Михайлович Трохимовський, котрий не дуже схвалював поступовання мого батька з моєю мамою, закликав маму на службу до себе як домоправительку. Трохимовський був самотній, бо з жінкою полькою давно розійшовся, а діти вже служили десь по різних інституціях. Незабаром по тому Трохимовський продав свій сорочинський маєток Чернишеві, а сам переїхав у другий маєток Михайлівку, хутір 18 верст від Сорочинець, і ми з мамою теж туди переїхали. На хуторі я прожив років 10, аж поки треба було мене готувати до гімназії».   

У 1875 році Володимир вступає до Полтавської гімназії. У роки навчання він багато читає, захоплюється творами Тараса Шевченка, Григорія Квітки- Основ’яненка, Пантелеймона Куліша. А в сьомому класі Володимир Самійленко почав писати вірші українською мовою та перекладати твори світової літератури. Він добре знав близько десяти іноземних мов, мав тонке чуття мовного колориту оригіналу і вмів майстерно передати його барвами рідного слова. Письменник залишив неперевершені зразки літературного гумору Беранже, Мольєра, Бомарше, П’єра Лашамбоді, зробив сміливі спроби художньої трансформації таких класичних творів, як «Іліада» Гомера, «Божественна комедія» Данте.

У 1884 році, після закінченні гімназії, Самійленко вступає до Київського університету на історико-філологічний факультет. Будучи студентом, він продовжує писати і перекладати, бере активну участь у культурно-громадському житті Києва. Входив до гуртка студентів, які створили «Хрестоматійне товариство». Метою вони вважали розвиток національної свідомості. Особливо близьким молодому поетові був літературно-мистецький гурток «Плеяда», створений 1888 року в Києві з ініціативи Михайла Косача (Михайла Обачного) та його сестри Лариси Косач (Лесі Українки). На цей час припадає і знайомство поета з Іваном Франком під час приїзду останнього влітку 1886 року до Києва.

1887 року Володимир Самійленко одержує можливість побувати в Галичині та на Буковині — кошти на такі поїздки української молоді було виділено київською Старою Громадою. Перші поезії та переклади Самійленка («Переспів»,  «Горе поета», «Українська мова (Пам’яті Т. Г. Шевченка)», перлини його політичної сатири «Ельдорадо» та інші) надруковані Іваном Франком у львівському журналі «Зоря» та 1887 року Володимиром Александровим у харківському альманасі «Складка». Саме Франкові надсилає поет свої твори для майбутньої збірки. Ця збірка — «Україні» — з ґрунтовною передмовою Івана Франка «Володимир Самійленко» вийшла у Львові 1906 року. До неї були ще два видання — поема «Герострат», яка вийшла окремою книгою у Львові 1889 року, та збірка «З поезій Володимира Самійленка» (Київ, 1900).

Завершивши навчання в університеті у 1890 році, Самійленко працює на Київському телеграфі, а з 1893 року — секретарем у Чернігівському губернському відомстві. Тут, у Чернігові, Володимир Самійленко одружується з Ольгою Оришко, яка стала йому вірним другом на все життя. Із 1900 року служить діловодом Кубанського обласного управління, секретарем повітової земської управи в Миргороді. Під час революції 1905—1907 переїхав до Києва, де займав посаду коректора в газетах «Громадська думка» і «Рада», співробітничав у літературно-науковому часописі «Нова громада» та гумористично-сатиричному ілюстрованому тижневику «Шершень».

Нестатки та злидні змусили його повернутися з родиною на Чернігівщину. З 1907 по 1917 рік Володимир Самійленко працює нотаріусом. Весь цей час поет багато пише. У 1909 році у Києві в повному обсязі виходить друге видання збірки «Україні», де було надруковано такі гострі політичні поезії-інвективи, як «Катам», «Вже годі плакати!..», «Сон» («Я бачив сон, немов зібрались ми гуртом»), «Собаки», «Так смійтеся!», «Російська серенада» та інші.

Ти звеш мене, й на голос милий твій

З гарячою любов'ю я полину;

Поки живуть думки в душі моїй,

Про тебе, ненько, думати не кину.

Як мрію чистую з найкращих мрій,

Я заховаю в серці Україну,

І мрія та, як світище ясне,

Шляхом правдивим поведе мене.

 

Нехай той шлях важкий, нехай тернистий!

Але хіба тоді квіток шукать,

Коли тебе, твій любий образ чистий

Несхнучі сльози тяжко туманять?

Коли твій геній навіть променистий

Онемощів і почина згасать?

О ні, того скарають муки люті,

Хто зможе в час такий тебе забути!

(«Україні»)

Після Лютневої революції 1917 року Самійленко повертається до Києва. В уряді, сформованому Центральною радою, він очолює інформаційний відділ, працює згодом і на інших посадах — у Міністерстві народної освіти, директором Департаменту загальних справ, у різних міністерствах уже в еміграції. Третє видання збірки «Україні», доповнене віршами періоду 1907—1917 років, вийшло 1918 року. Це була й остання прижиттєва книжка поета. Проте пише, перекладає та за можливості публікує у періодиці свої твори. Коли уряд Директорії евакуювався з Києва до Вінниці, а далі до Кам’янця-Подільського, поет, що перебував у його складі, редагує газети «Українське слово», «Нова Україна» (видання Директорії), друкує низку власних творів.

У 1920 році Володимир Самійленко повернувся до Вінниці, де мешкала його родина. Потім вони виїхали до міста Тарнів (Польща). Тут у матеріальних нестатках, бідуванні проживали до 1922 року. Уряд Української Народної Республіки призначив Самійленкові невелику пенсію, яка, проте, надходила нерегулярно. Допомагали друзі і знайомі, збирали кошти серед емігрантської інтелігенції. В 1921 році українські емігрантські кола організували вшанування письменника в день його 35-річного ювілею.

В еміграції Володимир Самійленко створює філософську, гостро сатиричну  поему «Гея». Перші три розділи поемі надруковано 1921 року у громадсько-політичному, економічному та літературному тижневику «Визволення» (Львів). Сюжет поеми фантастичний — приліт марсіанина на планету Гея, назва якої є прозорим псевдонімом Землі, та його вільний за формою звіт про влаштування цієї планети — дозволяє авторові торкнутися ряду філософських і політичних ідей, в певному освітленні представити крупні суспільні явища свого часу, сформулювати свою концепцію людини і суспільно-політичного життя. Особлива увага поета спрямована на результати революції 1917 року та її негативні наслідки.

Я обіцяв, як [лиш] сюди прибуду,

На цю планету, дать правдивий звіт

Про звичаї й порядки цього люду

І як тут дивляться на божий світ,

Що викликає в їх душі осуду,

А що хвалу дає на сотні літ,

Яка їх віра та які ідеї

Клопочуть голови мешканців Геї…

(«Гея»)

В 1922 році письменник із родиною переїздить у село Милування на Івано-Франківщині, що після радянсько-польської війни 1920—1921 років опиняється за кордоном. Розчарований у політичному житті, хворий, перенісши всі митарства еміграції та пережив тяжку сімейну трагедію, влітку 1924 року Володимир Самійленко повертається в Україну, до Києва.

В останній період життя у Києві Самійленко працював над перекладами віршів італійської поетеси Ади Негрі, творів іспанського письменника Бласко Ібаньєса та пише поему «Спритний ченчик» (Іспанська легенда), що вибухнула феєрверком життєрадісного народного гумору. Рукопис поеми датовано: 1 вересня 1924 року. Поет згадував про свою роботу над поемою: «Прибувши до Києва, ще в 1924 році, я й досі не знайшов собі постійної посади, а тому примушений заробляти на життя перекладами з чужих мов. Через це до цього часу я написав тільки одну поему «Спритний ченчик» (еспанська поема з чернечого життя) в 348 строчок, на зразок сюжетів Бласко Ібаньєса…».

Я цю сумну добу невірства,

Що касує всі догмати,

Я вам казочку побожну

Нині хочу розказати.

В вік сухий, архіпрактичний

Казочок таких не рясно,

То одну таку подати

Чи не буде своєчасно?

Отже, слухайте й читайте

Цю доповідь просту й щиру,

Щоб вона в скептичних душах

Розбудила справжню віру…

(«Спритний ченчик»)

«Спритний ченчик» вперше надруковано в журналі «Червоний шлях» (Харків) 1925 року. Цього ж року 12 серпня у місті Боярка-Будаївка ( центр Боярської міської громади у Фастівському районі Київської області) зупинилося серце Володимира Самійленка, здоров’я якого було підірване роками поневірянь та матеріальною скрутою. Громада Боярки поховала поета на своєму цвинтарі за козацьким звичаєм. А в рідних Сорочинцях було встановлено пам’ятник-погруддя.  Рішенням XXX сесії Боярської міської ради від 8 липня 2008 року засновано літературно-мистецьку премію імені Володимира Самійленка.

Поетична спадщина Володимира Самійленка, відомого серед друзів і в літературному колі під псевдонімом Сивенький, включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів класиків світової літератури. Яскраву сторінку поетичної творчості поета становить пейзажна та інтимна лірика ( цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали» та інші). «Вечірня пісня» Володимира Самійленка, покладена на музику Кирила Стеценка, стала улюбленою народною піснею.

Тихесенький вечір

На землю спадає,

І сонце сідає

В темнесенький гай.

Ой сонечко ясне,

Невже ти втомилось,

Чи ти розгнівилось?

Іще не лягай!

 

Світи ще годину,

Бо рано ще спати,

Милуй нас, як мати,

Теплом обгортай.

Ой сонечко ясне,

Невже ти втомилось,

Чи ти розгнівилось?

Іще не лягай!

(«Вечірня пісня»)

 

Володимир Самійленко був блискучим майстром сатири і гумору. Кращі  його сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками нещадної політичної сатири. «Щасливий край» («Ельдорадо») вперше надруковано в альманасі «Ватра» 1887 року за підписом «В. Сивенький». Серед «Київської громади» вірш набув популярності ще до опублікування і поширення у рукописних списках. Поезія «Ельдорадо» має різні редакції і відмінності в кількох автографах, копіях та передруках. Канонічним вважають текст у авторському примірнику збірки «Україні» (1918).

Десь далеко єсть країна

Пишна, вільна, щастям горда,

Кожний там живе щасливо —

Держиморда, держиморда.

 

В тій країні люблять волю,

Всяк її шука по змозі

І про неї розмовляє —

У острозі, у острозі.

Там усяк говорить правду

Непідкупними устами,

Там за правду щира дяка —

Батогами, батогами…

(«Ельдорадо»)

З успіхом творив Володимир Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «Химерний батько» (1897), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна» (1894). Драма має дві редакції. Над першою Самійленко працював чотири роки (1890—1894). Вперше ця редакція була надрукована в харківському альманасі «Складка» 1896 року під назвою «Маруся Чураївна». У наступні роки Володимир Самійленко ґрунтовно переробив твір. Над другою редакцією письменник працював п’ять років. До цензури він її подав 2 липня 1899 року. Через пять років, 29 квітня 1904 року, він туди ж вислав два примірника твору для повторної візи. Друга редакція вперше опублікована 1958 року з автографа, що зберігся в архіві цензури.

Перу Володимира Самійленка належать фейлетони й оповідання, які друкувалися переважно у перших українських газетах «Громадська думка»,  «Рада» та журналах «Правда» та «Буковина» — «Щасливий день пана Ямайського», «Казка про смутного чоловіка», «Ідейний чоловік», «Бездимний тютюн», «Дещо з весняних пригод»… Статті та рецензії Самійленка («Дбаймо про фонетичну красу мови», «В справі міської читальні» та інші) друкувалися під час революції та громадянської війни в різних періодичних виданнях.

Ліричні твори Володимира Івановича Самійленка: «У мене є одне кохання», «Найдорожча перлина», «Пісня»,  «Прожити сили», «Україна», «Весняні пісні», «Святий вечір, «Українська мова»…  і досі приваблюють мелодійністю та неповторною майстерністю поета. Майже у кожному рядку його поезії звучить любов до України та рідної мови, яку він плекав упродовж свого нелегкого життя…

Діамант дорогий на дорозі лежав, —

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористе блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна…

(«Українська мова»)

 

 

Самійленко, Володимир. Твори / упоряд., ант., передм. і приміт. М. Бондар / Володимир Самійленко. — Київ : Дніпро, 1989. — 686 с.

У збірнику представлена вся відома на сьогодні оригінальна художня спадщина на поетичні переклади Володимира Самійленка. Крім відомих, ввійшло понад три десятки творів, що не включались у жодне з видань, серед них філософсько-політична поема «Гея». Лірика, віршована сатира і гумор письменника є класичним набутком української літератури кінця ХІХ — початку ХХ століття, а його прозові фейлетони періоду революції 1905—1907 років належать до зразків тогочасної публіцистики.

 

Самійленко В. І.  Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Переспіви та переклади. Статті та спогади / Володимир Самійленко ; вступ. ст., упоряд. і приміт. М. Г. Чорнопиского ; ред. тому П. І. Орлик. — Київ : Наукова думка, 1990. — 608 с. — (Б-ка української літератури. Дожовтнева українська література).

Пропонований том — найповніше на сьогодні видання поетичної, прозової, драматичної та літературно-критичної спадщини письменника. У томі вміщено такі перлини поезії і прози як «У мене є одне кохання», «Вечірня пісня», «Ельдорадо», а також добірка поетичних перекладів, мемуарні та автобіографічні матеріали. Тексти супроводжуються історико-літературними коментарями.

 

Самійленко, Володимир. Поезії / Володимир Самійленко. — Київ : Центр навчальної літератури, 2020. — 96 с.

Найповніше талант письменника виявився в гумористичній та сатиричній поезії: «Ельдорадо», «Як-то весело жить в Україні»,  «Слова й думки», «Дума-цяця», «Розмова» та інші.

 

Самійленко В. І. Українська мова : вибрані поезії / Володимир Самійленко. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2021. — 108 с.

Дана збірка містить найвідоміші різножанрові поетичні твори Володимира Самійленка: «Божий приклад», «У мене є одне кохання», «Чому люде лихі?», «Діяч», «Думка», «Дві планети», «Герострат» та інші.

 

Самійленко В. І. Слова і думки : поетичні твори, статті, автобіографічні нотатки та спогади / Володимир Самійленко ; упоряд., передмова та приміт. М. Г. Чорнопиского. — Київ : Веселка, 2014. — 335 с.

Дошкульна політична сатира та український гумор Володимира Самійленко, патріотична лірика й філософські роздуми, проблеми суспільного життя та історії живі й актуальні для нашого сьогодення.

 

Література про життєвий і творчий шлях Володимира Самійленка

• Бондар, Микола. Творчість Володимира Самійленка // Самійленко, Володимир. Твори / упоряд., ант., передм. і приміт. М. Бондар / Володимир Самійленко. — Київ : Дніпро, 1989. —С. 5—46.

• Володимир Самійленко (1864—1925) // Українські поети : довідник / уклад. М. І. Преварська. — Київ : Велес, 2015. — С. 158—159.

• Володимир Самійленко (1864—1925) // Історія української літератури ХІХ століття (70—90-ті роки) : у 2-х кн. : підручник / О. Д. Гнідан, Л. С. Дем’янівська, С. С. Кіраль та ін. ; за ред. О. Д. Гнідан. — Київ : Вища школа, 2003. — Кн. 2. — С. 397— 419.

• Володимир Самійленко (1864—1925) // Небо України : поетична антологія / за упоряд. та ред. В. Коломійця. —Київ : Український письменник, 2001. — Кн. 1. — С. 422—429.

• Володимир Іванович Самійленко (біографія) // Самійленко В. І. Українська мова : вибрані поезії / Володимир Самійленко. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2021. — С. 100—103.

• Гандзій, Олександр. «На відміну від наддніпрянців галичани освіченіші, живуть культурнішим життям, і являються ватажками народу» // Країна. — 2020. — № 16. — С. 47—50.

• Зеров М. Володимир Самійленко і український гумор // Зеров, Микола. Твори : у 2-х т. — Київ : Дніпро, 1990. — Т. 2 : Історико-літературні та літературознавчі праці / упоряд. Г. П. Кочура, Д. В. Павличка. — С. 526—536. 

• Лазанська Т. І.  Самійленко Володимир Іванович ( 1864—1925) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил—С. — С. 431—432.

• Чорнопиский М. Г. Володимир Самійленко // Самійленко В. І.  Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Переспіви та переклади. Статті та спогади / Володимир Самійленко ; вступ. ст., упоряд. і приміт. М. Г. Чорнопиского ; ред. тому П. І. Орлик. — Київ : Наукова думка, 1990. — С. 5—33.

• Чорнопиский М. Г. Дар України // Самійленко В. І. Слова і думки : поетичні твори, статті, автобіографічні нотатки та спогади / Володимир Самійленко ; упоряд., передмова та приміт. М. Г. Чорнопиского. — Київ : Веселка, 2014. — С. 5—42.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.