Літературний шлях від Києва до Праги: 145 років від дня народження Василя Короліва-Старого, українського письменника, перекладача, громадського діяча

 

Кінець ХІХ — перша половина ХХ століття це доба бурхливих подій в історії України і української культури. Саме з цим періодом пов'язане життя та діяльність Василя Короліва-Старого, свого часу відомого громадського і культурного діяча, письменника, видавця і художника. В добу Української революції 1917—1921 років він входив до складу Центральної Ради, був одним із фундаторів та головою Товариства шкільної освіти, членом ради Київського товариства «Просвіта». У 1908 році Василь Королів-Старий став засновником і співвласником видавництва «Час». 1917 року — першим редактором  часопису «Книгарь». У його творчому доробку посібники з ветеринарії, статті та рецензії, спогади, роман «Чмелик», оповідання та чарівні казки для дітей.

Василь Королів-Старий ( справжнє ім’я Василь Костянтинович Королів) народився в селі Ладан Прилуцького повіту на Полтавщині 4 (16) лютого 1879 року. За родинною традицією освіту здобув у Полтавському духовному училище та Полтавський духовний семінарії. Уже в семінарії Василя Короліва приваблювала літературна праця. Він редагував шкільний ілюстрований часопис «Плахта» та друкував замітки в «Полтавських губернських  відомостях». Однак після закінчення навчання в семінарії він не став священнослужителем як його батько, а вступив до Харківського ветеринарного інституту, який закінчив у 1902 році. Деякий час працював ветеринарним лікарем.

Перші роки ХХ століття стали початком революційних подій та активізації національного руху і новим етапом в історії розвитку української культури. У 1903 році у Полтаві відкрили пам’ятник класику української літератури Івану Петровичу Котляревському. Ця подія мала великий резонанс і об’єднала відомих громадських діячів, письменників, вчених, артистів, музикантів. У тому ж році  українська демократична громадськість відзначила у Києві 35-річчя літературної діяльності письменника Івана Нечуя-Левицького, в Києві і Львові — 35-річчя музичної творчості композитора Миколи Лисенка. Ці події стали поштовхом до боротьби за волю України.

1905 року Василь Королів опиняється у вирі революційної боротьби. У багатьох виступах, демонстраціях, страйках, збройних суточках робітники, селяни, інтелігенція вимагали радикального поліпшення свого становища, ліквідації самодержавства, проголошення в країні загальнолюдських прав і свобод.  По всій Україні палали селянські бунти. За участь в революційних подіях 1905 року та як організатор селянської спілки на Полтавщині Василь Королів був ув’язнений, а після звільнення перебував під наглядом поліції.

Але Російська імперія була вже не спроможна зупинити революцію репресіями. Під тиском стихійного національного руху, а також вимог української громадськості царський уряд змушений був піти на скасування Емського указу 1976 року про заборону українського слова. Законом від 21 листопада 1905 року дозволялося видавати літературу національними мовами, випускати газети і журнали, створювати культурно-освітні товариства і відкривати національні театри.

У грудні 1905 року громадським та політичний діячем Миколою Шеметом у Лубнах була видана перша україномовна газета на Наддніпрянській Україні «Хлібороб». З кінця грудня 1905 року у Києві почала виходити перша щоденна українська газета «Громадська думка». Після закриття газети у 1906 році її продовженням стала єдина щоденна українська громадсько-політична, економічна і літературна газета ліберального напряму — «Рада». За рік після жовтневого маніфесту діяло 15 українських видавництв і виходило близько 20 українських періодичних видань — від наукових і політичних до гумористичних і дитячих.

Саме у цей час Василь Королів-Старий переїхав до Києва, де співпрацював з українськими газетами «Рада», «Хлібороб» та «Засів». Згодом журналістика та видавнича справа стають основними в діяльності молодого літератора. У 1908 році він став засновником і співвласником видавництва «Час», в якому видрукував чимало власних творів і перекладів зарубіжних авторів. Це було одним з найбільших і найактивніших видавництв у Києві того часу. Василь Королів-Старий займався укладанням народних календарів та листівок, які були дуже потрібними у повсякденному житті та побуті, видавав брошури та невеличкі книжечки з цінними порадами.

Культурні досягнення сприяли подальшому розвитку науки, літератури, мистецтва, освіти, видавничої справи в добу Української революції 1917—1921 років. 3 березня 1917 року на зборах представників київських і деяких провінційних українських організацій було ухвалено рішення про утворення Української Центральної Ради. Найактивнішу участь у формуванні та діяльності Центральної Ради брали письменники, літературні критики, журналісти, історики та вчені, які не мали ні державного, ні адміністративного досвіду. 7 березня 1917 року її очолив, щойно повернувшись із заслання, відомий історик Михайло Грушевський.

Василь Королів-Старий був обраний до складу членів УЦР від Товариства українських поступовців (ТУП). У тому ж році обраний членом Київського губернського виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій. Також був одним із фундаторів та головою Товариства шкільної освіти, членом ради Київського товариства «Просвіта». Водночас за фахом працював начальником Київського міського ветеринарного бюро.

Українська преса почала заповнювати інформаційний простір, тиражувалися щоденні газети «Нова рада» «Народна воля» та інші. Привертав увагу читачів журнал «Шлях» (1917—1918), квартальник історії, мистецтва, літератури «Наше минуле» (1918—1919), «Літературно-критичний альманах» (1918), «Музаґет», «Мистецтво» (1919—1920) тощо. Упродовж 1917 року з’явилося 78 українських видавництв, які встигли опублікувати 747 назв книжкової продукції, у 1918 році — 1084 назви, у 1919 році  — 665 назв.

 

Обкладинка першого числа часопису «Книгарь». 1917 року

У вересні 1917 року був заснований критико-бібліографічний щомісячний часопис «Книгарь». Першим редактором «Книгаря» став Василь Королів-Старий. Під його редакцією вийшло 18 чисел часопису (1917. ч. 1 — 1919, ч. 18). За час редагування опублікував на його сторінках 37 статей та відгуків на нові видання. Наступні числа (1919, ч. 19 — 1920, ч. 31) редагував український поет, перекладач, літературознавець Микола Зеров. «Книгарь» виходив впродовж 1917–1920 років щомісяця в Києві у видавництві «Час». Часопис відіграв значну роль у становленні нової української літературної критики та розвитку української бібліографії. У розділах «Критика та бібліографія», «Проблематика публікацій “Книгаря”», «Рецензії як основний жанр на сторінках часопису» вмістив понад 130 критичних розвідок різної тематики, прорецензував близько 1100 книг, що складає майже половину видань цього періоду.

Рубрики часопису: «Літературне життя», «Листування редакції», «Списки періодичних видань і книжок», «Видавнича хроніка», «З теоретичних питань бібліографії», «Історія», «Публіцистика», «Огляди преси», «Економіка й соціологія», «Політико-агітаційна література», «Педагогіка і школа», «Видання для дітей», «Інформаційні видання», «Критичні розвідки», «Сатира і гумор», «Етнографія», «Популярно-наукові видання», «Довідкова література» тощо. У додатку «Літопис українського письменства» друкував реєстри нових книг. Серед авторів часопису були історик і літературознавець Дмитро Дорошенко, літературний критик Сергій Єфремов, письменниці та педагогиня Софія  Русова, письменниця та громадська діячка українського жіночого руху Людмила Старицька-Черняхівська.

У 1919 році в складі української дипломатичної місії Української Народної Республіки Василь Королів-Старий виїхав до Праги, де й залишився. У Празі та близьких Подєбрадах еміграція з України створила ряд громадських, культурних, освітніх, наукових інституцій: Український вільний університет, українські гімназії, Українську господарську академію, педагогічний інститут імені Михайла Драгоманова, кафедру українознавства в одному з найстаріших у Європі Карловому університеті. У Празі після 1919 року мешкало багато українських письменників та була створена так звана «Празька школа» українських поетів.

Так почався еміграційний період у житті Василя Короліва-Старого. Він багато років викладав в Українській господарській академії в Подєбрадах, яка була заснована 1922 року Українським громадським комітетом у Празі на чолі з українським політичним і громадським діячем Микитою Шаповалом при фінансовій допомозі міністерства закордонних справ Чехо-Словаччини. Академія мала три факультети: агрономічно-лісовий, інженерний та економіко-кооперативний.

Водночас з викладацькою діяльністю він займався і літературною творчістю. Серед його доробку статті — «У затінку (світлій пам'яті Марії Загірньої)» (1928), «Людина без копії — Борис Грінченко» (1928), переклади з чеської мови — збірка «Слов’янські народні казки» (1919), оповідання різних авторів «На зеленому острові» (1919). Королів-Старий залишив спогади по Симона Петлюру, які увійшли до  «Збірника пам’яті С. Петлюри» (1930).

Василь Королів-Старий в еміграції почав писати й художні твори. 1920 року у Празі побачив світ роман «Чмелик» (підзаголовок — «Навколо світу») про долю юнака Максима Крушенка з Полтавщини, який залишає рідну землю і мандрує світом, сприймаючи історію різних цивілізацій крізь призму української душі. Та найповніше розкрився талант письменника в збірці казок «Нечиста сила» (Каліш — Київ, 1923). Василь Королів-Старий вирішив оживити спогади свого дитинства, переосмислити образи фольклорно-казкових представників «неіснуючого, невидимого світу», по-новому потрактувати персонажів української міфології, зокрема «нечисту силу».  В 1923 році також вийшла п’єса казка «Русалка-жаба» (Львів). 1936 року — «Зух-Клаповух та Роман Лопух. Чарівна казка з рисунками автора» (Львів). 1937 року було видано «Чарівне намисто: світові казки про дівчат» (Львів) у переказах Василя Короліва-Старого. Останнім і найвизначнішим його твором стали спомини «Згадки про мою смерть» (1941).

 

Наталена Королева в часи її перебування в «Інституті благородних дівиць»

Майже чверть століття письменник перебував за межами України. Долю Василя Короліва-Старого розділила його дружина — українська письменниця Наталена Королева, яка народилася 3 березня1888 року в монастирі Сан-Педро де Карденья біля міста Бургос у Північній Іспанії. Мати майбутньої письменниці походила із старовинного іспанського роду Ласерда. Батько Наталени — польський граф Адріан-Юрій Дунін-Борковський — займався археологією і жив переважно у Франції. Родовий маєток його матері Теофіліі з литовського роду Домонтовичів знаходився у селі Великі Борки на Волині, де Наталена жила до п'яти років. Майже дванадцять років вона виховувалася в монастирі Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях. Студіювала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Вчилася їздити на конях, фехтувати, стріляти. 1906 року закінчила Київський інститут шляхетних дівчат, згодом — Археологічний інститут у Петербурзі. Вчилася також у Петербурзький академії мистецтв, якийсь час працювала в театрі. Під час Першої світової війни була сестрою милосердя.

У грудні 1919 року Наталена виїхала з Києва до Праги, де зустрілася з Василем Королівом-Старим, якого знала ще в Києве як письменника, культурно-громадського діяча та видавця. Він став її другим чоловіком. Вони придбали скромний будиночок на околиці містечка Мельник біля Праги. Тут і прожили до кінця своїх днів. Василь Костянтинович займався літературною, педагогічною, мистецькою діяльністю. Писати художні твори французькою мовою Наталена почала ще шістнадцятирічної дівчинкою. Поштовхом до написання Наталеною Королевою творів українською мовою була, звичайно, порада і підтримка близькою людини — Василя Короліва-Старого.

Перше оповідання Наталени українською мовою «Гріх (З пам'ятної книжки)» було надруковано у віденському українському тижневику «Воля» 15 січня 1921 року за підписом «Н. Ковалівська-Короліва». З того часу понад 20 років усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські українські журнали, а також журнали, що виходили в Чехо-Словаччині, вміщували її твори. У середині 1930-х — на початку 1940-х років виходять книжки Наталени Королевої, що принесли їй широке визнання і популярність: «Во дні они» (Львів, 1935), «Інакший світ» (Львів, 1936), «1313» (Львів, 1935). Вершиною літературної творчості Наталени Королевої є повість «Сон тіні» (Львів, 1938). 1937 року вийшла повість «Предок», а в 1939 році Наталена Королева почала друкувати у львівському журналі «Дзвони» нову історичну повість із життя давньої Іудеї й Риму — «Quid est veritas?». «Легенди старокиївські» були завершені на початку 40-х років.

Але 11 грудня 1941 року, після чергового допиту в гестапо, зупинилося серце Василя Короліва-Старого. Наталена в автобіографії згадувала: « Я лише за пів року довідалась, яка була причина його смерті. Грудня 9-го 1941-го він поїхав до Праги. Чому? Не казав мені. А я дуже не випитувала…  Сказав тільки, що лишиться в Празі день чи два, бо був дуже побожний і хотів перед Різдвом сповідатися. Повернувся 11-го грудня ввечорі. І подзвонив. Я відчиняю. Сказав тільки: «Слава Ісусу Христу!» - і впав мертвий… Без агонії, без страждань… Тільки двічі затремтіли повіки…».

Наталена Королева все подальше життя присвятила літературній праці. В останні роки життя звернулася до автобіографічної прози. Повість «Шляхами і стежками життя» (1953)  стала підсумком творчості письменниці. Завершила свій життєвий і творчий шлях у місті Мельнику (Чехія) 1 листопада 1966 року. Похована поряд з чоловіком на міському цвинтарі святого Вацлава Мельник. Літературна творчість Василя Короліва-Старого та Наталени Корольової вписала яскраву сторінку в історію української літератури першої половини ХХ століття.

 

Королів-Старий В. Нечиста  сила: казки / Василь Королів-Старий ; художник Костянтин Лавро. — Київ : Фірма «Довіра», 1992. — 157 с. : іл. — (Казки, на які ми чекали : у 10 кн. ; Кн. 5).

Василь Королів-Старий у передмові до збірки писав: «З того часу, як стоїть світ, людська фантазія творить у своїй уяві різноманітну невидиму силу, що зо всіх боків оточує людину. Те співжиття демонів, чортів, водяників, русалок та подібних сил з людьми у всіх народів світу до сьогодення лишається, так би мовити, у життєвому бюджеті. Лишається і, можна гадати, що до того часу поки людність віритиме в Бога та янголів, так само в тій чи інший формі житимуть на землі, під землею, у воді, в повітрі Сатана та інші темніші і світліші духи. Одне слово, доки у людей буде віра, не загине й не зникне те, що ми українці звемо збірно «нечистою силою».

Дарма, що інтелігентні люди ставляться до «нечистої сили» з легкою та добродушною посмішкою. Дарма, що тепер не знайдеш освіченої людини, котра йняла б віри якомусь чортовинню. Однаково — найосвіченіша, найінтелігентніша людина нашого віку бодай для форми вислову згадує чорта, диявола, якогось «злого духа». Найчастіш ця згадка буває тільки словом лайки, тим завченим порожнім звуком, що не має в собі жодного змісту. Однак з обороту думання, з обороту мови не зникають наймення представників того неіснуючого, невидимого світу.

Не зникають вони й з дитячих казок та літературних композицій письменників усього світу і, певно, не зникнуть поки не підуть у безвість геніальні літературні твори… Тим-то, коли вже ми не можемо вигнати чортовиння з нашого світу, то ж чи не краще буде розповідати про нього дітям, як про персоніфіковані сили природи, по змозі позбавляючи їх елементів зла та ворожості?!

Я — не педагог і, можливо, помиляюсь. Отож, як результат моєї помилки, з'явиться оця книжка казок, в яких собі дозволяю боронити перед дітьми насамперед нашу, українську «нечисту силу», що, на мою думку, часто буває далеко менш небезпечною, ніж деякі інші «сили», яких, на жаль, не звуть «нечистими».

«Було це в тисяча дев’ятсот бідувадцятому році. На Лисій горі, під Києвом, ще з ранньої весни почалася жвава робота. Місцеві Чорти будували нову, велику світлицю. Хухи обкладали її мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Відьми підмі­тали подвір’я, посипали піском, чепурили стіни. Лісовики садили нові дерева, рясні кущі та чудові квіти. Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок, підпирали чорнобривці, підв’язували кручені паничі та високі повні рожі. Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішного водограя, що його поставив Водяник. Того водограя було зроблено так хитромудро, що дрібні бризки з нього летіли тонким водяним порохом зі стелі по всій світлиці й робили в ній приємну прохолоду...

В середині червня вже все було готове. Тільки Дідько зі своїми помічниками, Бісовими Синами, закінчував приладдя до освітлення. Та ще не впорались манесенькі Злидні, яким було загадано розправляти травинки та змітати порошинки, бо з-поза Дніпра часто налітав вітер.

В ніч на Івана Купала вся середина Лисої гори блищала. Палали тисячі різнокольорових вогнів, сяяло не тільки у світлиці, а також і по всіх кутках садів та квітників. Чудово світились вогненні квітки папороття, а доріжки були мов з освітленого скла: так виблискували вони ніжним синьо-жовтим сяйвом чистої, свіжої порохні.

Опівночі зі всіх сторін почали злітатися гості. Кого-кого тільки тут не було!.. Бо ж це мали бути не звичайні щорічні збори. Було то велике, урочисте зібрання всієї Невидимої Сили з усіх кутків світу, тобто «міжнародний конгрес». Так принаймні говорили наймудріші, вчені Чорти…».

 

Королів-Старий В. Нечиста  сила: казки / Василь Королів-Старий ; ілюстратор Костянтин Лавро. — Київ : Знання, 2016. — 191 с. : іл. — (Скарби).

Збірка «Нечиста сила» Василя Короліва-Старого приваблює шляхетною і дещо іронічною мовою, та духом доброзичливості.. Автор переосмислив і оживив багатьох персонажів української міфології. Перед читачем постають Потерчата, Хуха, Літавиця, Вовкулака, Потороча, Дюдя, Чорт, Мара тощо. Усі вони чесно живуть невидимими поруч із людьми, де можуть, допомагають їм, оберігають від лиха, злих вчинків, поганих думок. Письменник проти прищеплення дітям безглуздого почуття жаху перед вигаданими страшними істотами, прагне облагородити українську “нечисту силу”, зацікавити міфологією молодь, спонукає бути чуйними, справедливо оцінювати чужі вчинки, розрізняти добро і зло як у казках, так і в житті. До збірки увійшли: «Нечиста сила», «Хуха Моховинка», «Потерчата», «Вовкулака», «Хреб», «Мавка Вербинка», «Мара» «Чортова перечниця», «Рибалчина Русалонька» та інші казки.

 

Королів-Старий В. Чарівне намисто. Казки про дівчат / Василь Королів-Старий ; підготовка тексту, передмова та примітки Ростислава Радишевського ; художник Світлана Лопухова. — Київ : Веселка, 1993. — 64 с.

У вступному слові ще до першого видання «Чарівного намиста» (1937) Василь Королів-Старий писав: «Для дітей усіх народів і сьогодні лишаються невмирущою спадщиною певні світові казки, як-от: «Попелюшка», «Приспана царівна»... Але ж і ці казки кожен народ переказує інакше, в рідному дусі». Далі він зізнавався, що для укладання цієї збірочки скористався німецькими, французькими, англійськими, італійськими, чеськими переказами сюжетів відомих казок, намагаючись не тільки наблизити їх до українського життя, а по змозі «увільнити від недоглядів порядку етичного, що в казках і байках старшого покоління трапляється так само часто, як і цілковита безпричинність подій».

«Чарівне намисто» — видання особливе. І цікаве воно передусім тим, що Василь Королів-Старий, котрий змушений був свого часу друкуватися за межами батьківщини, написав цю книжечку для українських дітей за сюжетами світового фольклору, наблизивши їх до реалій українського життя. Головними героями в казках виступають вродливі, працьовиті, люблячі дівчата. Письменник вважав, що змальовані в творах благородні почуття та високі ідеали потрібні людині так само, як чарівне намисто для прикраси, бо вони збагачують і очищають душу, дають змогу повноцінно розвиватися особистості й гармонійно сприймати світ.

 

Королева, Наталена. Легенди старокиївські / Наталена Королева. — Київ : Знання, 2022. — 318 с. — (Скарби).

«Душа пам'ятає багато, чого не вміють назвати уста. Але ж часто й людська душа забуде, в чім сила зв'язку з минулим. То — зв'язок з доброю Матір'ю Землею, що її всі ми любимо більш, як гадаємо, бо ж вона дає нам не тільки свої плоди, але ж і баї, що в них заховано зернятко правди, як дозріле зерно в лушпині…». 

Наталена Королева написала 25 легенд-оповідань, кожне з яких може стати предметом окремої розмови, містить у собі цілий комплекс ідей, думок, фактів, спостережень, художніх перевтілень: «Володимирове срібло», «Аскольдова могила», «Три Марії», «З повістей времяних літ», «На Ярославовому дворі»… Більшість сюжетів легенд, які гармонійно переплітаються з біблійною й античною міфологією, запозичено із Старокиївського літопису. Кожна з легенд розповідає про відомих героїв чи події, що відбувались у різні періоди на українській землі, починаючи від скіфських часів до княжої доби. Історична минувшина піднімає споконвічні проблеми українства: гідності й національної пам’яті, зради і внутрішньої ворожнечі, величі й героїзму захисників рідного краю. Над багатьма речами спонукають замислитись ці давні легенди і нас сьогоднішніх.

 

Література про життєвий і творчий шлях Василя Короліва-Старого

• Васьків М. Український еміграційний роман 1930—50-х років : монографія. — Кам’янець-Подільський : ПП «Медобори —2006», 2011. — 192 с.

• З історії книжкової культури України: дослідження ретроспективних книжкових, образотворчих, музичних видань та історичних колекцій з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського / наук. ред. Г. І. Ковальчук ; НАН України, Національна б-ка України ім. В. І. Вернадського. — Київ : Академперіодика, 2021. — 400 с., 16 с. іл.

• Королів-Старий Василь (1879 —1941)  // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Т 3. Перевидання в Україні / гол. ред. В. Кубійович ; заст. гол. ред. М. Глобенко. Наукове товариство ім. Шевченка. — Львів, 1994. — С. 1140.

• Королів-Старий Василь (1879 —1941)  // Українські письменники : довідник. —Київ : Велес, 2013. — С. 116—118.

• Королів Василь Костянтинович (1879 —1941) // Верстюк В. Діячі Української Центральної Ради : біографічний довідник / В. Верстюк, Т. Осташко НАН України, Український міжнародний комітет з питань науки і культури, Ініціативний комітет «Універсал». — Київ, 1998. — С. 110—111. 

• Королева, Наталена. Автобіографія // Королева, Наталена. Без коріння : життєпис сучасниці / Наталена Королева. — 3-тє допов. вид. — Торонто : Українське вид-во «Добра книжка», 1968. — С. 12—19.

• Левченко Ю. С. «Книгарь» [Критико-бібліографічний щомісячний часопис] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001—

Т. 13 : Киї—Кок. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — С. 376.

• Мушинка М. І. Королів-Старий Василь (1879 —1941) // Енциклопедія сучасної України / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001—

Т. 14 : Кол—Кос. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — С. 557—558.

• Погребенник Ф. П. Королів-Старий ( Королів Василь Костянтинович ; 1879 —1941) // Українська літературна енциклопедія : в 5 т. / редкол. : І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. — Київ : «Українська енциклопедія» ім.  М. П. Бажана, 1995. — Т. 3 : К—Н. — С. 5.

• Радишевський, Ростислав. Зберіть чарівне намисто… // Королів-Старий В. Чарівне намисто. Казки про дівчат / Василь Королів-Старий ; підготовка тексту, передмова та примітки Ростислава Радишевського ; художник Світлана Лопухова. — Київ : Веселка, 1993. — С. 3—4.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.