100 років тому: захоплюючі літературні історії 1924-го

 

Перші десятиліття ХХ століття в історії світової літератури представлені іменами визначних прозаїків, поетів, драматургів. На сценах театру йшли блискучі п'єсі ірландського драматурга Бернарда Шоу, а найвизначнішим твором англійського письменника Джона Голсуорсі  стала трилогія «Сага про Форсайтів». Справжню революцію у світовому романі здійснив французький письменник Марсель Пруст, написавши роман-епопею «У пошуках утраченого часу».

Світову славу німецькому письменнику Томасу Манну приніс роман «Будденброки», удостоєний Нобелівської премії з літератури 1929 року. Одним з найвідоміших американських письменників був Джек Лондон, автор пригодницьких оповідань і романів: «Дочка снігів», «Морський вовк», «Біле Ікло», «Поклик предків», «Любов до життя»... Чеський письменник Ярослав Гашек створив всесвітньо відомий сатиричний роман «Пригоди бравого вояка Швейка», а Карела Чапека називали одним з найрозумніших письменників ХХ століття.

Неперевершеним майстром новели кінця ХІХ — початку ХХ століття вважається український письменник Василь Стефаник, який, за висловом Івана Франка, був «найбільшим талантом», яким «можна повеличатися перед світом». Значний внесок у розвиток соціально-психологічної прози зробила Ольга Кобилянська. Вона увійшла в історію української літератури як проникливий художник слова, глибокий знавець людської душі та тонкий майстер пейзажу. Її творча спадщина велика і різноманітна: поезії в прозі, новели, оповідання, повісті, романи.

20-ті роки ХХ століття в української літературі — це небачене розмаїття мистецьких талантів і численні художні видкриття. У бурхливому житті цих років діяли літературні організації «Гарт», «Плуг», «Молодняк, «Ланка», «ВАПЛІТЕ», «Нова генерація»… Були відомі імена Миколи Хвильового, Євгена Плужника, Миколи Зерова, Григорія Косинки, Миколи Куліша, Михайла Драй-Хмари… В еміграції працювали Олександр Олесь, Володимир Винниченко, Василь Королів-Старий та Наталена Королева, Юрій Клен, Євген Маланюк, Тодось Осьмачка, які із забуття прийшли до читачів вже на початку 90-х років ХХ століття.

***

100 років тому увійшли в світ твори майстрів пера світової і української літератури: автобіографічна книга «Спогади та пригоди» шотландського письменника Артура Конан Дойла, роман «Пімпернел і Розмарі» британської романістки, авторки роману «Червоний Першоцвіт» Емми Орці, роман «Біла мавпа» англійського письменника Джона Голсуорсі, біографічний твір «Магатма Ґанді» французького письменника Ромена Роллана, збірка оригінальних віршів і перекладів римських поетів «Камена» українського поета-неокласика Миколи Зерова, п'єса «Кохання під в'язами» американського драматурга Юджина О'Нілла, детективний роман «Людина в коричневому костюмі» англійської письменниці Агати Крісті, поетична збірка «Вітер з України» відомого українського поета Павла Тичини, п’єса «97» найяскравішого українського драматурга Миколи Куліша, фантастичний роман «Торпеда часу» польського поета і драматурга Антонія Слонімського, перша збірка оповідань «У наш час» американського письменника Ернеста Хемінгуея, роман «Зачарована гора» німецького прозаїка і публіциста Томаса Манна, повість «Саламандра» польського письменника Стефана Грабинського та перший в історії української літератури фантастичний роман «Сонячна машина» відомого письменника Володимира Винниченка.

 

Літературні новини 1924 року

Польський письменник Владислав Реймонт (1867—1925) став  лауреатом Нобелівської премії з літератури 1924 року за роман «Селяни». Роман вперше був опублікований частинами у журналі «Tygodniku Ilustrowanym» з 18 січня 1902 по 26 грудня 1908. У книжковій формі твір видавався партіями — перші два томи були видані 1904 року, третій том — 1906 року, натомість четвертий — у 1909. Перше видання містило підзаголовок «Сучасний роман». Автор описує життя мешканців села Ліпці протягом чотирьох пір року.

Англійський письменник Джон Голсуорсі (1867—1933) у 1906—1921 роках написав кілька романів про вигадану буржуазну родину Форсайтів, об'єднаних спільною назвою «Сага про Форсайтів». Голсуорсі  продовжив сімейну хроніку Форсайтів у трилогії «Сучасна комедія»: «Біла мавпа», «Срібна ложка», «Лебедина пісня». Перший з творів цієї серії — роман «Біла мавпа» — був написаний у 1924 році. У трилогії події розгортаються на тлі історичних подій 1922—1926 років.

У 1924 році американський драматург Юджин О'Нілл (1888—1953) опублікував п'єсу «Кохання під в'язами». П'єса є адаптацією класичної грецької трагедії Софокла «Цар Едіп», яка вперше поставлена в 428 році до нашої ери. О'Нілл переніс дію трагедії в сільську місцевість Нової Англії XIX століття. 1936 року Юджин О'Нілл став лауреатом Нобелівської премії з літератури, присудженої «за силу впливу, правдивість і глибину драматичних творів, що по-новому трактують жанр трагедії».

22 серпня 1924 року уперше опублікований у Великій Британії видавництвом «The Bodley Head» детективний роман англійської письменниці Агати Крісті (1890—1976) «Людина в коричневому костюмі», і в тому ж році видавництвом «Dodd, Mead and Company» у США. У романі вперше представлений полковник Рейс, що з'явиться ще у трьох творах Крісті: «Карти на стіл», «Блискучий ціанід» і «Смерть на Нилі».

1924 року у харківському державно-кооперативному видавництві «Червоний шлях» вийшла друком поетична збірка «Вітер з України» відомого українського поета Павла Тичини (1891—1967). Перша книжка віршів Тичини «Сонячні кларнети» вийшла навесні 1918 року і була доброзичливо зустрінута критиками та читачами. До збірки «Вітер з України» увійшли вірші написані у 1920—1924 роках: «Вітер з України» (1923), «Плач Ярославни» (1923, «Надходить літо…» (1924), «Кожум’яка» (1924), «Три сини» (1923) та інші.

Французький письменник, поет, есеїст Тьєрі Сандр (1891—1950) отримав у 1924 році за роман «Жимолость» престижну Гонкурівську премію — французька літературна премія, яку присуджують авторам на знак відзначення прозових творів, написаних французькою мовою. Премія присуджується щорічно з 1903 року за рішенням Гонкурівської академії, до складу якої входять відомі французькі літератори. Назва премії походить від прізвища класиків французької літератури ХІХ століття — братів Жуля та Едмона де Гонкурів.

Одним з найяскравіших та найбільш оригінальних українських драматургів першої половини ХХ століття був Микола Гурович Куліш (1892—1937). Розквіт його творчої активності припав на 20-ті — початок 30-х років. З-під пера Миколи Куліша вийшло 15 п’єс, з яких 9 були поставлені за життя драматурга і згодом заборонені. Майже всі п’єси Куліша стали української національною класикою, а «Народний Малахій», «Патетична соната»  і «Маклена Граса» увійшли до скарбниці світової драматургії. Миколу Куліша захопив намір написати драматичну трилогію про українське село періоду 1919—1930 років, що згодом втілився у п’єси «97» (1924—1929), «Комуна в степах» (1924— 1931), «Прощай, село» (1930—1933). Матеріалом слугувало побачене на власні очі і пережите бідування та голодомори на селі. П’єса «97» вражає великою правдою реальності.

Польський поет і драматург, сатирик, театральний критик Антоній Слонімський (1895—1976) написав два романи у стилі наукової фантастики: «Торпеда часу» (1924) та «Два кінці світу» (1937). Роман «Торпеда часу» був опублікований у другій половині 1923 року у 281—352 номерах газети «Польський Кур'єр». Окремим виданням роман вийшов 1924 року у видавничому товаристві «Ignis». Науковець XXII століття професор Панктон винайшов «торпеду часу» — машину, що уможливлює подорожувати в часі.

Перша збірка оповідань американського письменника Ернеста Хемінгуея (1899—1961) під назвою «У наш час» була опублікована в Парижі у 1924 році. За задумом автора, вона мала дати уявлення «середньому американцю» про трагічне післявоєнне європейське життя. Книжка складалась із вісімнадцяти мініатюр по десять-двадцять рядків кожна. В основному мініатюри виконувалися у формі нарисів військового кореспондента, короткого яскравого репортажу про кориду, тощо. З цих мініатюр шість було надруковано у журналі «Little Rewiew».

У жовтні 1924 року майбутній лауреат Нобелівської премії з літератури Ясунарі Кавабата (1899—1972) з кількома друзями заснували новий літературний журнал «Бунґей дзідай». Цей журнал був реакцією молоді на стару школу японської літератури. Водночас журнал став у опозицію до робітничого або пролетарського руху в літературі. Молоді письменники притримували ідеї мистецтва для мистецтва і перебували під впливом європейських течій кубізму, експресіонізму, дадаїзму та інших модерністських стилів. Кавабата та Йокоміцу Ріічі називали свій стиль «сінканкакуха» — стиль нових вражень.

 

Томас Манн роман «Зачарована гора» (1924)

Творчий шлях видатного німецького прозаїка і публіциста Томаса Манна (1875—1955) охоплює майже шість десятиліть — з 90-х років ХІХ століття до середини 50-х років ХХ століття. Працюючи редактором у сатиричному щотижневику «Сімпліціус», він видав книжку оповідань «Маленький пан Фрідеман» (1898). Це ще була «книга становлення», бо в цей час Томас Манн напружено працював над романом «Будденброки» — великою сімейною хронікою родини німецьких бюргерів. Після виходу твору у 1901 році двадцятип’ятилітній Томас Манн став одним із найвідоміших письменників Німеччини. Свій авторитет він підтвердив новелами, що стали світовою класикою, «Трістан» (1902) і «Тоніо Креґер» (1903). Вершиною новелістики Томаса Манна вважають «Смерть у Венеції» (1913).

«Зачарована гора» (1924) Томаса Манна започаткувала традицію інтелектуального роману. Це історія молодого інженера Ганса Касторпа, що прибув до туберкульозного санаторію і там у розмовах, дискусіях, у самоаналізі духовно зростає. У 1929 році Томасу Манну присуджують Нобелівську премію з літератури «передусім за великий роман «Будденброки», який став класикою сучасної літератури і популярність котрого неухильне росте». При врученні зазначалося, що велич Томаса Манна у його здатності примирити «поетичну піднесеність та інтелектуальність з любов’ю до всього земного, до простого життя». Та, звичайно, роман «Зачарована гора» також відіграв своєрідну роль, адже був уже схвально прийнятий усією Європою. Це роман про час: життя довоєнної Європи і час як такий. Упродовж чотирьох років його перевидали сто разів та переклали багатьма мовами світу.

 

Манн, Томас. Зачарована гора : роман : у 2-х т. Т. І / Томас Манн ; пер. з нім. Р. Осадчук. — Київ : Юніверс, 2008. — 424 с. — (Лауреати Нобелівської премії).

Вступ Томаса Манна до «Зачарованої гори» (для студентів Принстонського університету»: «Право вирішувати, чи «Зачарована гора» справедливо вважається «шедевром» у розумінні класичних предметів ваших студій, залишається за нашими нащадками. Проте наступні покоління в кожному разі сприйматимуть цей твір як документ європейського стану душі й духовних проблем першої третини двадцятого століття, тож нехай прислужаться вам ці міркування та досвід автора, набутий за час написання роману «Зачарована гора»… У 1912 році… моя дружина мала легеневу недугу, до речі, неважку. проте ця недуга змусила її провести півроку високо в горах, у санаторії швейцарського курорту Давос. Тим часом я перебував з дітьми в Мюнхені та в нашому заміському будинку в Тельці на річці Ізар, але в травні-червні я на кілька тижнів навідав мою дружину там, на горі, й коли ви читатимете розділ на початку «Зачарованої гори»… то матимете справу з досить точним описом нашого побачення в тих місцях та мої особисті дивні враження того часу. Оті такі особливі враження посилюються й поглиблюються протягом трьох тижнів, які я провів у середовищі пацієнтів давоського санаторію, склавши товариство моїй дружини. То були три тижні, які Ганс Касторп спершу збирався там провести і які перетворилися на сім років його зачарування…».  

 

Манн, Томас. Зачарована гора : роман : у 2-х т. Т. ІІ / Томас Манн ; пер. з нім. Р. Осадчук. — Київ : Юніверс, 2009. — 488 с. — (Лауреати Нобелівської премії).

Інтрига роману розгортається на початку минулого сторіччя. Молодий Ганс Касторп навідує двоюрідного брата в санаторії Давоса і потрапляє під чари мікрокосмосу тих, хто «живе нагорі». Серед неповторної атмосфери декадансу та зачаєної смерті Ганс Касторп знайомиться з яскравими персонажами: паном Сеттембріні, адвокатом поступу та просвітництва, містичним Нафтою, екзотичним Пепперкорном та магнетичною пані Шоша, втіленням любовного потягу. Тритижневі гостини Ганса Касторпа затягуються на довгі роки, й зачароване поле Гори розриває лише несподіваний удар грому, провісник війни. «Зачарована гора» — ключовий роман не лише німецької, а й всієї європейської літератури ХХ сторіччя.

 

Стефан Грабинський повість «Саламандра» (1924)

Стефан Грабинський, відомий свого часу львівський письменник, який писав польською мовою, народився у місті Кам’янка- Струмилівська (нині Львівська область) 26 лютого 1887 року. Життя Грабинського було коротке і повне смутку. Багато чим він нагадував американського письменника Едгара По. Завше в чорному вбранні, з блідим, аж прозорим обличчям, з якого хвороба виссала всі барви життя, він, здавалося, дивився своїми голубими очима з якогось іншого світу. Сухоти, ця фатальна хвороба для європейських письменників початку століття, не обминула і Стефана. Звичайно, цей факт поклав свій відбиток на літературну творчість Стефана Грабинського.

1908 рік став дебютним для Стефана Грабинського — часопис «Nasz Kraj» опублікував його оповідання «Несамовита садиба». Наступного року Грабинський під псевдонімом «Стефан Жальний» видав своїм коштом збірку оповідань «З винятків. У сутінку віри», яка пішла в забуття. Став відомий у 1918 році своєю другою книжкою «На трояндовому узгір'ї», а здобув славу завдяки «Демонові руху» (1919, Краків) — циклу оповідань жахіть, який ґрунтується на мотивах залізниці, залізничних станцій і поїздів.

 

Грабинський, Стефан. Демон руху / Стефан Грабинський ; пер. з пол. Лариси Андрієвської. — Київ : Знання, 2021. — 165 с. — (Голоси Європи).

Це видання здійснено у рамках проєкту «Польська полиця в Україні», організованого Інститутом книги (Польща) та фінансованого Міністерством культури та національної спадщини Республіки Польща у співпраці з Українським інститутом книги. Оповідання Стефана Грабинського, що входять до збірки «Демон руху», включені до багатьох антологій світової фантастичної літератури. Герої цих творів стикаються з таємничими й незвичайними явищами, які змінюють їх внутрішньо. Автор порушує психологічні, філософські й метафізичні проблеми людського буття і свій жанр пропонує називати психо- або метафантастикою. Містика, якою оповито все, що відбувається на залізничних коліях та в місцях спалахування пожеж, просякнута неабиякою поезією й ліризмом та тримає в напрузі з першої й до останньої сторінки.

Після успіху «Демона руху» настав особливо активний період творчості Стефана Грабинського. З’явилися наступні збірки готичних оповідань: «Безумний прочанин» (1920), «Страхітлива оповідь» (1922), «Книга вогню» (1922) і «Пристрасність» (1930). Оповідання Грабинського — це особливий жанр не тільки для польської літератури, а й узагалі для світової. Моторошні твори впливають на читача передусім своїм настроєм, до якого додається ще й незвичність просторової і часової сценографії. Письменник не обмежується таємничими узбіччями, запущеними будинками, а веде читача в абсолютно необстежені терени.

У творчому доробку Стефана Грабинського є й фантастичні повісті, повні містики та жахів — «Саламандра» (1924), «Тінь Бафомета» (1926), «Монастир і море» (1928), «Острів Ітонго» (1936).  Його перу належать п’єси «Вілла над морем» (1921), «Поминальна субота» (рукопис), «Ларви» (рукопис) та теоретичні праці «Проблема оригінальності у літературній творчості» (1925), «Про творчість у галузі фантастики. Її генезис і джерела» (близько 1928). 

Творчість Грабинського дуже влучно схарактеризував польський дослідник Артур Гутнікевич: «Грабинський, будучи представником глибокої провінції, створив особливий вид фантастики — «галичанський», а тому залишався чужим для літераторів з-поза Галичини». У квітні 1931 року Стефан Грабинський отримав літературну премію міста Львова.

 

Грабинський С. Саламандра : оповідання, повість / Стефан Грабинський ; пер. з пол. Ю, Винничука, А. Квитковського, Я. Королюк та ін. ; за заг. ред. Ю. Винничука ; упорядкув. та передм. Ю. Винничука ; худож.-оформлювач М. Мендор. —Харків : Фоліо, 2018. — 314 с.

До цієї книжки вибраного увійшли оповідання зі збірок «Демон руху» (1919), «Шалений подорожній» (1920), «Несамовита оповідь» (1922), «Книга вогню» (1922) та фантастична повість «Саламандра» (1924), події в який розповідаються від імені головного героя. Після багатьох років буденності в книзі його життя відкривається перша таємнича сторінка… Уже місяць він постійно зустрічає в найнесподіваніших місцях високого сивого пана в потертій накидці.

«Зустріч зазвичай відбувається не відразу — спершу він неодмінно «дає про себе знати»: за декілька хвилин до зустрічі обов’язково примариться в кому-небудь з перехожих. І схожість деколи така велика, що я готовий присягнути — знову він. І лише в останню мить, минувши незнайомця, усвідомлюю: ні, цієї людини я ніколи раніше не бачив. А за декілька хвилин зустрічаюся з ним.

Цікаво, чи навмисне він шукає зі мною зустрічей? Сумніваюся. Навпаки, схоже він жодного разу і не зауважив мене; принаймні ніколи не дивиться в мій бік, —його м’які сіро-блакитні очі завжди спрямовані кудись у простір. Дивна людина. Невже всупереч бажанню нас зводить невловима таємнича сила… Я познайомився з ним сьогодні на лекції доктора С. Мого сивого незнайомця звуть Вєруш — Анджей Вєруш. Знайомство відбулося під час дискусії після читань. Тема лекції — реінкарнація і закони карми… Після закінчення дебатів він перший підійшов до мене і назвався. Його голос, тихий і глибокий, м’яка усмішка, що легенько набігає на губи, коли він говорить, викликають симпатію і довіру — хтозна, чи не станемо друзями…».

 

Володимир Винниченко роман «Сонячна машина» ( 1922—1924)

Володимир Кирилович Винниченко (1880—1951) — яскрава і багатогранна особистість, блискучий політик, автор трьох перших Універсалів Центральної Ради, голова Директорії Української Народної Республіки і безперечно видатний прозаїк, драматург, творча спадщина якого стала внеском у розвиток української літератури ХХ століття. Твори Володимира Винниченка мали велику популярність. Він створів понад сто оповідань, сценаріїв, статей, памфлетів, кілька романів і п’єс, що ставилися на сценах Берліна, Праги, Рима, Парижа…

Роки еміграції в житті Володимира Винниченка відзначені появою семи романів: «Сонячна машина», «Поклади золота», «Нова заповідь», «Вічний імператив», «Лепрозорій» і «Слово за тобою, Сталіне!». Незавершеним залишився історичний роман «Хмельниччина». Проте найбільший успіх випав на долю «Сонячної машини» — першого в історії української літератури фантастичного та утопічного роману, який було написано упродовж 1922—1924 років у Німеччині, де на той час мешкав Володимир Кирилович Винниченко.

 Хоч і з великими труднощами, «Сонячну машину» все ж видали в Україні в 1928 році. Автор плекав сподівання, що це буде «візитова картка» вітчизняної літератури в Європі. Жоден з українських романів ні до публікації «Сонячної машини», ні після неї не викликав такої бурхливої реакції читачів і критиків. За словами Миколи Зерова, про новий твір Володимира Винниченка пишуть, говорять, дискутують, а головне — його читають. Відгуки про роман були почасти діаметрально протилежними: від дифірамбів авторові до осуду всієї його творчості. Друге видання роману «Сонячна машина» побачило світ лише 1989 року.

 

Винниченко В. К. Сонячна машина : роман / Володимир Винниченко ; після мова Павла Федченка. — Київ : Дніпро, 1989. — 619 с. — (Серія «Романи й повісті» №6).

Дія роману відбувається десь через 40—50 років після закінчення Першої світової війни. Завдяки досконалим засобам пересування й зв’язку ареною подій стає не лише вся Німеччина і Європа, а й цілий світ — Східні Держави й Америка. Найкращі й художньо найпереконливіші сторінки роману пов’язані з гостро сатиричним зображенням правлячої верхівки сучасного фінансово- промислового капіталу — гумового фабриканта і президента Об’єднаного Банку Мертенса та його оточення. Володимир Винниченко максимально насичує роман динамічною фабулою, карколомними ситуаціями, поєднуючи при цьому різноманітні змістові та сюжетно-образні прийоми: реалістичне зображення, традиційно казкове, детективне, утопічне.

 

Винниченко В. К. Сонячна машина : роман / Володимир Винниченко. — Київ : Центр навчальної літератури, 2020. — 608 с. — (Серія «Класика української літератури»).

Фінансовий король Німеччини Фрідріх Мертенс тримає в своїх руках всю Європу, підпорядкувавши собі правлячі династії, політичні установи, дрібний капітал. Мертенс претендує на корону Землі, а відповідно його дружиною і королевою Землі має стати принцеса Еліза, остання парость збіднілих родовитих володарів країни. Князь Альбрехт, батько Елізи, не хоче цього нерівного з аристократичної точки зору шлюбу, але опинившись у фінансовій скруті, не може відстояти дочку та гине в авіакатастрофі разом із братом Елізи. Він заповідає красуні-дочці безкомпромісну помсту…  Довкола принцеси Елізи закипає новий вир боротьби, який особливо підсилюється після пропажі з її кімнати фамільної коштовності — коронки Зігфріда. В ній аристократія Німеччини вбачає вагомий для себе символ — відродження правлячої династії. Могутній реальній політичній і економічній силі в романі протиставлено винахід геніального інженера Рудольфа Штора — Сонячну машину, що символізує визволення од усіх економічних, соціальних, політичних форм утиску, та організація під назвою «Інтернаціональний авангард революційної акції» (ІНАРАК), яку дуже цікавить Сонячна Машина…

 

Джерела з історії світової літератури ХХ століття

• Гальчук О. В. Томас Манн // Історія зарубіжної літератури ХХ ст. : навч. посіб / В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, , М. В. Кузьменко та ін. — Київ : ВЦ «Академія», 2010. — С. 152—160.

• Томас Манн (1875—1955) // Шкляр Л. Є., Шпиталь А. Г. Під знаком Нобеля. Лауреати Нобелівської премії з літератури 1901—2006. — Київ : Грамота, 2006. — С. 91—94.

• Винничук, Юрій. Блудний син // Грабинський С. Саламандра : оповідання, повість / Стефан Грабинський ; пер. з пол. Ю, Винничука, А. Квитковського, Я. Королюк та ін. ; за заг. ред. Ю. Винничука ; упорядкув. та передм. Ю. Винничука ; худож.-оформлювач М. Мендор. — Харків : Фоліо, 2018. — С. 3—6.

• Історія української літератури : ХХ — поч. ХХІ ст. : навч. посіб. : у 3 т. / [В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, М. В. Кузьменко та ін.] ; за ред. В. І. Кузьменка. — Київ : Академвидав, 2013. — Т. 1. — 590 с. — (Серія «Альма-матер»).

• Володимир Винниченко (1880—1951) // Історія української літератури : ХХ — поч. ХХІ ст. : навч. посіб. : у 3 т. / [В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, М. В. Кузьменко та ін.] ; за ред. В. І. Кузьменка. — Київ : Академвидав, 2013. — Т. 1. — С. 160—171.

• Володимир Винниченко (1880—1951) // Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. — Кн. 1 : Перша половина ХХ ст. : підручник / за ред. В. Г. Дончика. — Київ : Либідь, 1998. — С. 252—262.

• Зеров М. «Сонячна машина» як літературний твір // Зеров М. К. Твори : в 2 т. — Київ : Дніпро, 1990. — Т. 2 : Історико-літературні та літературознавчі праці / упоряд. Г. П. Кочура, Д. В. Павличка. — С. 435—456.

• Федченко П. Соціальна фантастика Володимира Винниченка // Винниченко В. К. Сонячна машина : роман. — Київ : Дніпро, 1989. — С. 611—615.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.