* * * 2018 * * * Рік охорони культурної спадщини * * * 2018 * * * Рік продовження розвитку української освіти * * * 2018 * * * Рік української мови в Німеччині та німецької мови в Україні * * * 2018 * * * Рік Божого слова в Україні * * * 2018 * * *

воскресенье, 28 февраля 2016 г.

Українська старовинна книга в фондах Одеської ОУНБ ім. М. Грушевського



Книги, представлені на виставці "Пам'ятки старовинної української книги з фонду бібліотеки"







Васильченко, С. Книги: Мужицька арихметика. – К.: Вид. т-во «Криниця». 1918. – 31 с.
Настрій порушеного революційними подіями села відбив Васильченко у новелі «Мужицька арихметика», яка відноситься до кращих творів письменника-реаліста.

*   *   *
Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився в 1879 році на Чернігівщині в бідній сім'ї ремісника.
У 1903 р. надрукував в «Київській газеті» своє перше оповідання.
У 1910 р. з'явилися у пресі такі оригінальні його твори, як «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка», пронизані любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу соціальної справедливості.



Комаров, М. Библиографический указатель музыкальной и литературной деятельности Н.В. Лысенко (1868–1903)». – К.: Тип. Императ. ун-та Св. Владимира АО Н.Т. Корчак-Новицкого, 1904. – 25 с.
У 1904 р. в Києві в типографії Імператорського університету св. Владимира був опублікований його «Библиографический указатель музыкальной и литературной деятельности Н.В. Лысенка (1868–1903)», а у 1903 р. в Одесі він опублікував значний (230 стор.) бібліографічний покажчик до історії української драми і театру з 1815 р.
Покажчик складається з двох розділів: «Творчість М.В. Лисенка» і «Література про М.В. Лисенка та його твори». В обох розділах література розміщена в хронологічному порядку.
У передмові сказано, що всі видання за невеликими винятками переглянуті de visu. Тому описи творів досить повні.



Комаров, М. Українська драматургія: збірка бібліографічних знадобів до історії української драми і театру українського (1815 – 1905 рр.). – О.: Друк. Є. Фасенка, 1906. – 230 с.
Покажчик «Українська драматургія» складається з трьох основних частин.
Перша частина – «Драматичні твори українською мовою» має підрозділи: «Надруковані твори», «Ненадрукованій твори» і «Алфавітний список п'єс». Описи видань в першій частині покажчика забезпечені цінними примітками, в яких йдеться про те, коли вперше була надрукована та чи інша п'єса, де вона передруковувалася, коли отримано дозвіл на її постановку і коли вперше вона була поставлена.
У другій частині відображені роботи про українську драму і театр, розміщені в хронологічному порядку.
У третій поміщений алфавітний покажчик імен, де Комаров дає короткі біобібліографічні довідки про багатьох українських драматургів, артистів, композиторів, письменників.


*   *   *


Михайло Федорович Комаров (псевдоніми М. Уманець, М. Комар; 1844-1913) – український письменник, бібліограф, критик, фольклорист, перекладач і лексикограф.
М.Ф. Комаров закінчив катеринославську гімназію та юридичний факультет Харківського університету, працював присяжним довіреним у Києві.
Інтереси Комарова були різноманітні і широкі. Він займався етнографією, літературною критикою, історією літератури, лінгвістикою, бібліографією і питаннями мистецтва. Комаров перекладав українською мовою твори М.В. Гоголя, Л.М. Толстого, В.Г. Короленка.
Протягом багатьох років він був «адвокатом та захисником» української літератури перед царською цензурою, організатором або учасником літературних збірок, альманахів, які зіграли помітну роль в історії української літератури.
Влітку 1887 року М. Комаров переїхав до Одеси, влаштувався там на посаді нотаріуса, і прожив у цьому місті до кінця своїх днів. Він став одним із найдієвійших членів одеської «Громади».
Нотаріальна контора Комарова розташовувалася в першому поверсі будинку № 27 по вулиці Жуковського. Сім'я Комарових жила в цьому ж будинку, і ця квартира зробилася осередком українського культурного життя в Одесі.
Відвідуючи М.Ф. Комарова, в цій будівлі в різні роки, побували: Михайло Грушевський, Марія Заньковецька, Михайло Коцюбинський, Іван Карпенко-Карий, Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко. Тут довго гостювала Леся Українка.
«Серед кореспондентів М.Ф. Комарова, – писав професор Новоросійського університету Володимир Лазурський, – ми зустрічаємо імена таких видатних українських діячів, як М. Аркас, В. Антонович, Д. Багалій, Б. Грінченко, М. Грушевський, М. Кропивницький, М. Коцюбинський, О. Кулішева, І. [Нечуй-] Левицький, М. Лисенка, Д. Мордовцев, В. Науменко, О. Русов, М. Старицький, І. Стешенко, І. Тобілевич [Карпенко-Карий], І. Франка, М. Чернявський, Е.Чікаленко, Я. Щоголів ...». Ці листи до Комарова в машинописних копіях на початку 30-х років потрапили в Одеську державну наукову бібліотеку (нині – Одеська національна наукова бібліотека), де і зберігаються й зараз.
Бібліографією Комаров почав займатися на початку 80-х років XIX сторіччя, присвячуючи цим заняттям щогодини вільного часу. Зі спогадів Є. Чикаленка ми дізнаємося, що Комаров «весь час після служби сидів над бібліографією і словником так старанно, що майже ніколи не виходив з дому».
Роботи Комарова друкувалися як окремими виданнями, так і на сторінках журналів і газет «Одеські новини», «Одеський вісник», «По морю і суше» (Одеса), «Киевская старовина», «Дело» (Львів) та ін.
Значення діяльності М. Ф. Комарова для розвитку української бібліографії дожовтневого періоду переоцінити важко. Ніхто з його попередників і послідовників не зробив так багато для складення бібліографії української художньої літератури, як він.
Багато з робіт Комарова по українській бібліографії є майже єдиними посібниками, які допомагають багатьом дослідникам української літератури, театру, музики.
Комаров – основоположник української літературної та театральної критики в Одесі. В нашому місті на вулиці Жуковського, 27 з ініціативи Одеського відділення Всеукраїнського товариства «Просвiта» встановлена меморіальна дошка М.Ф. Комарову.
Комаров зібрав першу в Одесі українську бібліотеку, до якої входили близько 3000 різноманітних видань. Вона полягла до фундаменту заснованої в Одесі 1920 року Української державної бібліотеки імені Т. Г. Шевченка, а сьогодні входить до складу Одеської національної наукової бібліотеки.
Стояв Комаров і біля витоків місцевої української лексикографії, згуртувавши всіх, хто був зацікавлений у складанні російсько-українського словника. «... Одеська українська громада, – читаємо у Агатангела Кримського, – систематично збиралася у нього, щоб прослухати ... оброблений матеріал, зробити зауваження і, спільними зусиллями, доповнення». Результатом цих зусиль став чотиритомний «Словник російсько-український», який «зібрали і впорядкували М. Уманець і А. Спілка» (тобто М. Комаров і його гурток), а випустила в 1893-1898 рр. львівська друкарня Наукового товариства ім. Шевченко за кошти Євгена Чикаленка.
В одеський період життя Михайло Комаров складає бібліографію творів Т.Г. Шевченка та літературу про нього.


Кропивницький Марко Лукич (1840, Кіровоградська обл. –1910, Харків) – драматург, актор, режисер, естрадний виконавець, композитор, хормейстер, театральний художник.
Був вільним слухачем юридичного факультету Університету св. Володимира у Києві. Потім працював на різних канцелярських посадах у Єлисаветграді (нині Кіровоград), де брав участь в аматорських виставах.
1863 написав свою першу п’єсу. У 1871 дебютував як актор у ролі Стецька («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка) на професійній сцені у Народному театрі І. та Д. Моркових і М. Чернишова в Одесі, де став також режисером українських вистав.
Своїми заслугами в утвердженні українського професійного театру в Російській імперії набув слави «батька українського театру» і першого серед плеяди корифеїв української сцени.
В бібліотеці є 2 томи Повного збірника творів у 3-х томах, які надруковані в 1903 році у Типо-літогр. М.Я. Дpейшпуля у Харькові. Це прижиттєве видання.



Кропивницький, М.Л. Повний збірник творів. – Х.: Типо-лит. М.Я. Дрейшпуля, 1903. –
Т. ІІ. Ч. І: Глитай, або павук; ч. ІІ.: Вій; ч. ІІІ: На райнах; ч. IV: Перед волею та ін. – 1903.- 189 с.


Кропивницький, М.Л. Повний збірник творів. – Х.: Типо-лит. М.Я. Дрейшпуля, 1903. –
Т. ІІІ: Ч. І: Доки сонце зійде, роса очі виїсть; ч. ІІ: Вергілієва Енеїда та ін. – 1903. – 320 с.








Пантелеймон Куліш (1819-1897) – видатна постать української історії. Це відомий український письменник, критик-публіцист, історик і громадсько-культурний діяч.
Його 57-річна багатогранна діяльність була надзвичайно плідною. Він залишив неоціненну творчу спадщину, яка складає скарбницю національної культури.
Ще у 20-х роках ХХ ст. М. Грушевський писав про спадщину П. Куліша: «На брак матеріалу поскаржитись не можна. Навпаки, Куліш – лірик, суб’єктивіст, одвертий егоцентрист, лишив таку масу матеріалу для пізнання своєї інтелектуальної, соціальної і творчої індивідуальності, як рідко котрий інший український діяч».
В бібліотеці є прижиттєве видання автора, вона сама стара книга українською мовою в бібліотеці







Куліш, П. Григорій Квітка (Основяненко) і його повісті: Слово на новий вихід квітчиних повістей. – СПб.: Тип. П.А. Куліша, 1858. – 36 с.



Матеріали до життєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича / з перводрук. і автографів зібрав, упоряд. і пояснив О. Маковей. – І-е повне і критич. вид. – Львів: Друк. наук. т-ва ім. Шевченка, 1910. – 653 с. – (Укр.-рус. б-ка; т. 5).
Осип Степанович Маковей (1867, Львівська область – 1925, Тернопільська область) – український поет, прозаїк, публіцист, критик, літературознавець, перекладач, редактор багатьох періодичних видань, педагог, громадсько-політичний діяч.
В Чернівецькому університеті вин захистив дисертацію про Пантелеймона Куліша, сприяв популяризації буковинських поетів Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської та інших, написав книгу «Матеріали до життєписі Осипа Юрія Гординського-Федьковича» (Львів, 1910), упорядкував зібрання творів Федьковича). Це прижиттєве видання книги.
*   *   *
Осип Юрій Федькович. Повне ім'я і прізвище – Осип Домінік Гординський де Федькович; псевдоніми: Гуцулневір, Юрій Коссован, О. Ф. та ін. (8 серпня 1834 року, Путила – 11 січня 1888, Чернівці) – український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.

Старицький, М.П. Богдан Хмельницький: І ст. драма в 5-ти д.; 6-ти одминах, з апофеозом: отт. з журн. «Киевская старина». – К.: Тип. Императ. ун-та Св. Владимира Н.Т. Корчак-Новицького, 1897. – 138 с.
Михайло Петрович Старицький (1840, Кліщинці – 1904, Київ) – український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Один з корифеїв українського побутового театру.
Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато оригінальних драматичних творів «Чорноморці», «За двома зайцями» (за мотивами комедії «На Кожум'яках» І. С. Нечуя-Левицького), російський переклад здійснив О.М. Островський, «Оборона Буші» (1899), «Не судилось» (1881), «У темряві» (1893), «Талан» (1893). Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890). Особливе значення мають його історичні драми: «Маруся Богуславка» (1899) та «Богдан Хмельницький», яка написана у 1897 році, перше прижиттєве видання якої є в нашій бібліотеці.

Нива: Укр. лит. сб. – Одесса: Типо-литогр. Е. Фесенко, 1885. – 246 с.
В 1885 році в Одесі з'явився перший український літературний збірник «Нива». У наступному, 1886 році об'ємом 391 сторінок і тиражем 1200 примірників вийшов херсонський збірник витонченого письменства під назвою «Степ».
Вартість одного збірника становила 1 карб. 25 коп.
У «Ниві» надруковані прижиттєві твори П. Нищинського (1832-1896), Дніпровоі Чайки (Людмила Березина) (1861-1927), Михайла Старицького (1840-1904), Бориса Гринченка (В.Чайченко) (1863-1910), Андрія Бобенка (Бібік) (1854-192).





Степ: Херсон. беллетрич. сб. – Х., 1886. – СПб.: Тип. В.С. Балашева, 1886. – 391 с.
У херсонському літературному збірнику «Степ» (1886) друкували свої твори: Павло Олександрович Тулуб (1862-1923), Дніпрова Чайка (Людмила Березина) (1861-1927), Іван Карпенко-Карий (1845-1907), Іван Нечуй- Левицький (1838-1918), Дмитро Маркович (1848-1920), Петро Федорович Залозний (1866-1921), Андрій Конощенко (Грабенко) (1857-19320), Данило Мордовець (1830-1905), а також зі своїм прозовим твором, оповіданням «Бідна дівчина» дебютував як письменник під псевдонімом Михайло Заволока видатний вчений, ім'я якого присвоєно нашій бібліотеці – Михайло Грушевський. Тоді він був ще гімназистом. (1866-1934).
Перші українські літературні альманахи на півдні Росії – «Нива» і «Степ» – стали яскравим прикладом того, як окремі ентузіасти намагалися підтримувати літературний процес у своєму регіоні, даючи при цьому надію на відродження журналістики.
Видатний критик Іван Франко, хоча і висловив чимало зауважень до видавців, назвав «Ниву» «першою значною книжкою української, виданої в Одесі».Франко публічно не раз висловлював надію, що збірки стануть «початком правильного і чистого видавництва», при якому могли б «підноситися нові місцеві сили і розвиватися таланти»; називав їх «помітним літературно-мистецьким явищем свого часу» .

Викъ: (1798-1898). – К.: Друк. П. Барського, 1902. – 2-е вид., з оминами й доп. –
Т. 1: Украинская поезія видь Котляревського до останнихь часивь. – 1902. – 494 с.
1902 року вийшло 3-томне видання "Вик (1798-1898)", про який "Літературно-науковий вісник" (т. XXI, с. 69, 1903 р.) писав як про "явище епохальне на Вкраїні – він уперше дав суцільний образ рідної літератури в її пам'ятках. У книзі є твори Шевченка, Гребінки, Костомарова, Куліша, Рудансьского – усього 47 письменники та поетів, з них 23 – прижиттєві публікації Михайла Старицького, Івана Франка, Олени Пчілки, Бориса Грінченка, Лесі Українки, Осипа Грабовського, Миколи Вороного, Юлії Шнайдер та багатьох інших.




Словарь украинского языка собранный редакцией журнала «Киевская Старина» / ред. с доб. собств. материалов Б.Д. Гринченко. – К.: Друк. акційного товариства Н.Т. Корчак-Новицького, 1907. -
Т. 1: А – Ж. – К., 1907. – 494 с.
*   *   *
Грінченко Борис Дмитрович (псевдоніми Василь Чайченко, Ів. Перекотиполе Поле та ін.) - відомий український письменник і етнограф (1863 - 1910), був народним учителем у Сумському повіті, служив у земстві в Чернігові і в Києві.
З 1902 р. Грінченко приступає до головної праці свого життя: редакція «Київської старовини» вирішила видати тлумачний словник української мови, редактором і упорядником якого було вирішено запросити слобожанського просвітителя..
Грінченко займався лексикографічної роботою все життя, виконав титанічну працю, який не під силу цілим інститутам, і зміг за два роки (1902-1904) створити словник української мови. Це був перший словник такого типу, обсягу і змісту».
Матеріали Словника збирали протягом тривалого часу відомі українські вчені, письменники, культурні діячі, як Г. Барвінок, М. Костомаров, М. Номис, І. Манжура, М. Лисенка, К. Михальчук, А. Русов, Є. Лімченко та ін . Однак ці матеріали не були систематизовані, точно враховані.
Редакція журналу "Киевская старина '' в 1902 р передала їх Б. Грінченка. Він перевірив і переробив отриманий матеріал. Хоч частина словника вже була зібрана, але весь тягар підготовки видання ліг на плечі Бориса і його дружини Марії Грінченко.
Важко працюючи 7:00 в день, героїчний подвиг їх увінчався успіхом. Грінченко залишив нам у спадщину безцінний дар - незвичайний словник - енциклопедичний і лінгвістичний одночасно.
Із синівською любов'ю, дивовижною повнотою зібрав усе, що на той час вродило «квітчасте поле живої народної мови" (О. Гончар), підтверджуючи своею долею народну мудрість: «Хто до чого народиться, той до того й придасться».

Словник був удостоєний Російською Імператорською Академією Наук другої премії М. І. Костомарова. Цей словник української мови е фундаментом сучасної слов'янської, а, значить, і світової культури, без якої неможливий ніякий прогрес.


Беляшевский, Н. Монетные клады Киевской губернии. – К.: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого, 1889. – 149 с.
Твір Н. Біляшевського "Монетні скарби Київської губернії" доказує, що в Київській губернії знайдено багато монетних скарбів – аббасидських, тагерідських, саманидських, римських, антіохійських, польських.
В музеї університету св. Володимира була зібрана багата колекція старожитностей Київської губернії.
Ця книга є фактичною інформацією про всі скарби Києва та Київщини. На думку фахівців, вона не втратила зацікавленість і в наші дні.




Драгоманов, М. Малорусские народные предания и рассказы: Свод. – Изд. юго-Запад. отд. Императ. рус. географ. о-ва. – К.: Тип. М.П. Фрица, 1876. – 434 с.
Ця книга - конволют. В ній 2 різни книги: Драгоманов 1876 – Малорусские народные предания и рассказы, Киев, 1876. і книга мовознавця-лексикографа Фортуната Михайловича Піскунова "Словніця української (або Югов-руської) мови" (Одеса, 1873 рік)
До речі, конволют (лат. convolutus — свёрнутый, сплетённый) — самостоятельные печатные или рукописные издания, зачастую вырезки из книг, объединённые (как правило, их владельцем) в одном переплёте. Конволют (лат. Convolutus - згорнуто, сплетений) - самостійні друковані чи прописні видання, найчастіше вирізки з книг, об'єднані (як правило, їх власником) в одному палітурці.)





А)
"Малорусские народные предания и рассказы". У цьому труді М. Драгоманов наводить більш 200 народних переказів і казок Малоросії, відсортованих по розділах: Знахарство, молитви, змови; Вірування й оповідання про чортів; Розповіді про мерців та ін. Всі разом вони є відображенням народних уявлень українців середини XIX століття.У книзі Драгоманову належить частина матеріалу і всі критичні пояснення. Д. завдав сильного удару старим прийомам націоналістичної етнографії, яка намагається на підставі одного місцевого матеріалу визначати національний образ народу. Збірник М. П. Драгоманова, що вийшов в 1876 р в Києві, в ізданіі Південно-західного відділу Російського географічного товариства, безсумнівно був крупним фактом в історії збирання та опублікування украінского фольклору, зокрема казок. До Драгоманова ізданій украінскіх сказок взагалі було дуже небагато; здебільшого ци видання не були на висоті наукових вимог.
 Сборник М. П. Драгоманова, вышедший в 1876 г. в Киеве, в изда­нии Юго-западного отдела Русского географического общества, несомненно являлся крупным фактом в истории собирания и опубликования украин­ского фольклора, в частности сказок. До Драгоманова изданий украин­ских сказок вообще было очень немного; по большей части части издания далеко не стояли на высоте научных требований.

Б)
Фортунат Пискунов "Словниця української (або югово-руської) мови". (Одесса, 1873 год)
ПІСКУНОВ Фортунат (?-?) — лексикограф, етнограф і літературознавець 2-ї пол. 19 ст. Осн. працею П. є «Словниця української (або юговоруської) мови» (О., 1873). У цьому словнику правопис фонетичний, але порядок літер за лат. алфавітом. Подано бл. 8 000 укр. реєстрових слів, є 12 додатків: «Национальные имена украинцев», «Национальные имена украинок» та ін.
В 1873-му "Словніця" була видана відомим одеським книгопродавцем Є.П. Распоповим. 25 вересня "Одеський вісник" повідомив, що книжка коштує 1 рубль 50 копійок і продається в книжкових складах Єлисея Распопова. Магазин його функціонував на розі Преображенської та Грецької ,потим перемістився на Дерибасівську,в  Будинок книги.

Номис, М. Українські приказки, прислів'я і таке інше: Зб. О.В. Марковича і др. – Х.: Вид. А. Лободи, [1927]. – 580 с.
І досі не втратила свого значення збірка етнографічних та фольклорних матеріалів українського етнографа, фольклориста, письменника і педагога Матвія Номиса (Симонова) (1823-1901),метою якого було «зберегти для нащадків розповіді бувалих, старосвітських людей, цікаві факти з минулого різних українських станів і тим самим сприяти розвитку національної самосвідомості».Приказки та прислів'я, вміщені в книжці, охоплюють найрізноманітніші сфери життя, звичаїв, вірувань українського народу,ньому зібрані записи багатьох фольклористів, у тому числі вчених, письменників, громадських діячів XIX століття.


Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко. Вып. 2, Киев, 1870. Рудченко И. Народные южнорусские сказки / Издал И. Рудченко. – Киев: типография Е.Я. Федорова, 1870. – Выпуск 2. – 209, II
Іван Білик (Іван Якович Рудченко 1845 Миргород -1905, Петербург) - український фольклорист, етнограф, письменник, перекладач, літературний критик, старший брат і співавтор Панаса Мирного. Іван Рудченко значний внесок у фольклористику. Він видав збірку «Народні південноруські казки» в 2-х випусках (1869 і 1870 рр) Цими працями дослідник поклав початок публікаціям українського фольклору за жанровим і тематичним принципом. І.Рудченко кладе в основу систематизації казкового епосу його відношення до народного світогляду та народного життя.Іван Якович Рудченко мав багатий досвід збирача, дослідника і видавця різних жанрів української усної народної поетичної творчості. Він одним з перших у вітчизняній фольклористиці розробив справді наукові принципи видання творів фольклору, насамперед, української народної прози, "какъ источниковъ для изученія народной жизни" ("Народныя южнорусскія сказки. Выпуск 1. Издалъ И.Рудченко. – Кієвъ. Въ Типографіи Е.Фëдорова. – 1986. – С.ХІ). Цінність сформованих І.Рудченком принципів видання казкового епосу полягає в широкому погляді на його значення  для науки.

«Русалка Дністровая» – перший західноукраїнський альманах народною мовою, виданий у м. Буда (з 1873 Будапешт) в 1837 році силами членів гуртка «Руська трійця» Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем. Надрукована азбукою «гражданка», фонетичним правописом. У передмові альманаху підкреслена краса української народної мови та народної словесності, поданий список найважливіших наддніпрянських літературних та фольклорних видань того часу.
Фотокопія цього видання була надрукована у Києві у 1950 році.










Шевченко, Тарас Григорович.Кобзар / Тарас Григорович Шевченко ; Під ред. та приміт. Ієремія Якович Айзеншток, Микола Плевако . – Харків : Держвидав України, 1925. – 443 с.
Це перше радянське «канонічне» видання збірника.



Шевченко Т.Г. Причинна; Утоплена; Русалка; Черниця Марьяна: Поеми / Худож. М.Пимоненко. — К.: Друк. С.В.Кульженка, [1917]. — 32 с.


Підготувала Довганюк І.В., зав. сектору рідкісної і цінної книги

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Надеемся на комментарии