5 незабутніх подорожей від письменників світової літератури: літературний калейдоскоп

 

Подорож… Яскраві враження та чудові пейзажі, незвідані простори і великі географічні відкриття. Далекі країни і континенти з давніх часів приваблювали мандрівників, які перепливали моря і океани, підкорювали гори і пустелі, підіймалися у повітря і опускалися в печери …

Подорожі бувають цікавими і несподіваними. Можна відвідати дивовижні місця світу або шукати скарби племені майя разом з Джеком Лондоном. А як відмовитися від веселої подорожі Джерома К. Джерома по Темзі з трьома джентльменами і не відправиться на пошуки сенсу життя з героєм Дафни дю Мор'є…

Джером Клапка Джером «Троє у човні, якщо не рахувати собаки»

Відомий англійський письменник і гуморист Джером Клапка Джером народився 2 травня 1859 року в Келдморі, Англія. Актор під сценічним псевдонімом Гарольд Кріштон, журналіст, шкільний вчитель, клерк… - таким є його нелегкий шлях в літературу.

Повість «Троє у човні, якщо не рахувати собаки» побачила світ в серпні 1889 року, а Джером Клапка Джером став одним з найпопулярніших письменників Англії. «Було літо, а Лондон влітку такий красивий. Під моїм вікном простяглося чарівне місто, вкрите золотим туманом. Я працював у кімнаті, що розташовувалася над димарями. А в ночі вогні світилися далеко піді мною, так що я дивився вниз, наче в печеру із коштовностями Аладдіна. Саме в ці літні місяці я написав цю книгу. Здавалося це єдине, що потрібно було зробити».

Цей твір з'явився завдяки щасливому випадку. Джером Клапка Джером збирався написати для одного журналу захоплюючий путівник, що розповідає про мальовничі околиці Лондона під назвою «Історія Темзи». Для пожвавлення розповіді вирішено було включити в нього кілька смішних епізодів, але перо автора відмовилося підкорятися. Замість путівника з гумористичними вставками вийшла гумористична повість з вкрапленням пейзажних, історичних, а часом і забавних фрагментів.

Троє нерозлучних друзів, які подорожують човном по Темзі, смішать читачів вже більше ста років. Гарріс, Джей і Джордж вирішують відпочити від міської метушні, але як незабаром з’ясовується, не все так просто. Будь-яка дрібниця - починаючі від зборів і закінчуючи спробую відкрити консервну банку, - може стати причиною кумедних пригод. А коли в човні, крім трьох завзятих джентльменів, присутній ще й вкрай енергійний фокстер’єр веселощів не минути…

«Ми швидко минули Мейденгед і тепер пливли повільно, насолоджуючись красою, яка оточувала нас на підході до Боултерівського та Кукгемського шлюзів. Клівденський ліс, ще у своєму ніжному весняному вбранні, наблизився до самої води і вигравав розмаїттям тендітної зелені. Ці місцини у своїй цнотливій красі, мабуть є найбільш привабливими на всій Темзі. Ми хотіли якнайдовше залишатися в нашому маленькому човні серед цього спокою і тиші.

Ми зупинилися в заплаві неподалік Кукгема та випили чаю. Як минали шлюз, здійнявся свіжій вітерець - як не дивно, попутний. Зазвичай вітер на річці буває тільки зустрічним, куди б ви не пливли. Він дме вам в обличчя, коли ви збираєтеся на прогулянку рікою вранці, і ви гребете й думаєте, як добре буде під вітрилом повертатися. Але потім вітер раптово змінює свій напрям - і вам знову доводиться всю дорогу веслувати проти нього.

Та якщо ви забули вітрило, у якому б напрямку ви не пливли - вітер завжди буде попутний. Життя - лише випробування, і як іскрам судилося летіти вгору, якась помилка, і вітер дув нам у спину, а не в обличчя. Без всілякого галасу ми підняли вітрило, перш ніж там хтось зрозумів, що схибив, а потім, замислившись, розляглись у човні. Вітрило вигнулося і натяглося, скрипнула щогла, і човен помчав…

Не знаю нічого більш захопливого, ніж йти під вітрилом. Це дуже схоже на політ. Вітер на крилах, несе вас уперед, невідомо куди. Ви більше не повільне, слабке та незграбне створіння. Ви - стихія, ваше серце б’ється у такт із природою. Її прекрасні руки обіймають вас та притискають до грудей. Душею ви єдині, ваше тіло наповнюється світлом. Вітер співає вам пісень. Земля здається такою малою і далекою, а хмари такими близькими, вони плинуть над головою, і ви вітаєтеся з ними за руку, немов з братами.

Навколо нас нікого не було. Далеко попереду ми бачили трьох рибалок, що сиділи у човні. Наш човен легко ковзав поверхнею, минав береги та ліси, а ми мовчали…

Коли ми наблизилися, то побачили троє рибалок - літні та поважні люди. Вони сиділи на стільцях й уважно стежили за своїми вудками. Захід сонця яскравими променями освітлював річку, запалював могутні дерева, вкривав позолотою довгі вервечки хмар. Це була чарівна година, що огортала надією та смутком. На тлі пурпурного неба здіймалося наше вітрило, на землю опускалися сутінки, а за ними непомітно скрадалась ніч. Ми були наче лицарі з давньої легенди, що пливуть між таємничих островів у царство темряви, де ховається сонце.

Але до царства темряви ми не потрапили. Зате зі всього маху врізались у човен з рибалками. Ми не відразу второпали, що сталося, бо вітрило заважало нам, але судячи зі слів, що стрясали вечірню тишу, ми зрозуміли, що люди, з якими ми зіткнулися, трохи роздратовані…». 

Троє у човні, якщо не рахувати собаки

Жанр - комедія

Режисер - Кен Еннакін

Рік - 1956

Екранізація однойменної повісті Джерома Клапкі Джерома.

Джек Лондон «Серця трьох»

Джек Лондон, відомий американський письменник, народився 12 січня 1876 року в Сан-Франциско. Обставини життя родини склалися нещасливо. Джеку Лондону довелося з юних років тяжко працювати. Він влаштувався рознощиком ранкових газет і прислужував в кегельбані, був робітником на консервній фабриці і «піратом на устриць».

 А в 1893 році він найнявся матросом на шхуну «Софі Сазерленд», яка вирушила до далеких берегів за котиками. В той же рік Джек Лондон вирішив взяти участь у конкурсі на краще оповідання автора-початківця, оголошеного сан-франциською газетою. Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав премію, став початком його літературної кар'єри. Потім були написані «За того, хто в дорозі» та «Біла тиша».

У квітні 1900 року вийшла збірка з дев’яти оповідань «Син вовка», у 1901 - наступна «Бог його батьків», 1902 - «Діти морозу» і роман «Дочка снігів». До Джека Лондона приходить популярність і успіх, перші солідні гонорари, і  можливість здійснити свою мрію - відправиться в плавання на своєму вітрильнику навколо світу. Під враженням від подорожі була написана збірка оповідань «Дорога». В 1909 році побачив світ роман «Мартін Іден».

В останні роки життя письменника вийшли романи «Пригоди», «Маленька господиня великого будинку» і «Серця трьох», повість «Багряна чума» і збірник «Казки південних морів». Проживши всього 40 років, Джек Лондон написав 19 романів, 18 збірок оповідань і статей, 3 п’єси, 8 автобіографічних творів, понад 30 віршів.

Роман Джека Лондона «Серця трьох» вперше був опублікований в 1919-1920 роках в газеті «New York Journal». У передмові письменник написав: «…Цей твір ювілейний. Його завершенням я відзначаю своє сорокаліття, свою п’ятдесяту книгу, шістнадцять років своєї письменницької діяльності і новий напрям у творчості. А «Серця трьох» - це новий напрям. Досі я, безперечно, не писав нічого подібного і майже переконаний, що й надалі не писатиму. І я зовсім не маю наміру приховувати, що пишаюся цим твором. А тепер я радив би читачеві, який любить стрімкий розвиток дії, обминути усі ті вихваляння, що містить передмова, заглибитися в оповідь і хай він насмілиться потім сказати мені, що від моєї книги легко відірватися….».

Для юного Моргана, що успадкував від свого батька не тільки постать, а й чимало мільйонів, доля готувала зміни в житті. Проте він сам навряд чи був готовий до подій, які насувалися. Одного разу весняним ранком задзвонив телефон, і доля зробила першу спробу простягнути свої щупальця і дістатися до Френка Моргана, що сидів у бібліотеці особняка, вибудованого його батьком у Нью Йорку на Ріверсайд-драйв.

Новина була несподіваною для Моргана. Хтось намагається на біржі купити контрольний пакет акцій «Темпіко петролеум», підприємства в яке вкладено великі гроші. Френк і не підозрює, що за цією аферою стоїть колишній компаньйон його батька. А тим часом на іншому кінці міста Томас Ріган віддав своїй армії маклерів наказ скуповувати акції «Темпіко петролеум», пустив за посередництвом різноманітних каналів таємничу чутку, ніби в «Темпіко петролеум» якісь ускладнення з мексиканським урядом…

Томасу Рігану було вигідно, щоб юний Морган на деякий час виїхав з Нью-Йорка і в цьому йому допоміг Альварес Торес, який повідомив що знає де знаходиться скарб пірата Генрі Моргана. Ріган пообіцяв йому заплатити якщо він цим приверне увагу Френка Моргана.

«Побачення відбулося наступного ранку в кабінеті Рігана. Побачивши Френка, сеньйор Альварес Торес здригнувся, але відразу опанував себе. Це помітив Ріган, і запитав з усмішкою:

Що, старий пірат власною персоною, га?

Так, схожість просто вражаюча, - збрехав, або майже збрехав, Торес, бо хоч і помітив подібність Френка до портретів сера Генрі Моргана, але в той же час перед ним постав образ іншої, живої людини, що була схожою і на Френка, і на сера Генрі так само, як і вони обидва були схожими один на одного.

Френк був молодий, а молодість не визнає перешкод. Негайно були розгорнуті сучасні атласи і стародавні географічні карти, документи, писані вицвілим чорнилом на пожовклому від часу папері, - і не минуло й півгодини, як Френк оголосив, що відтепер рибалитиме тільки на Бику або на Тельці, тобто на одному з двох острівців у лагуні Чірікві, де, як запевняв Торес, має бути закопаний скарб.

Сьогодні ж увечері виїжджаю потягом до Нового Орлеана, - оголосив Френк.  Тоді я встигну потрапити на один із пароплавів «Юнайтед фрут компані», який іде в Колон. Я вчора все з’ясував, перш ніж лягти спати.

Тільки не фрахтуйте шхуни в Колоні, - порадив Торес, - а краще поїдьте верхи до Белена. Там найліпше зафрахтувати судно: і матроси простіші - тубільці, та й усякі формальності теж.

Добре, - погодився Френк. - Мені давно хотілося побачити тамтешні краї. А ви встигнете на цей потяг, сеньйоре Торес? Ви, звичайно, розумієте, що я беру на себе обов’язки скарбника й оплату усіх витрат.

Але, перехопивши погляд Рігана, Альварес Торес миттю зміркував, що від нього потрібно, і взявся натхненно брехати:

На жаль, містере Морган, я змушений затриматися і приєднаюся до вас пізніше. У мене тут одна невідкладна справа... Сеньйор Альварес Торес залишився ще на короткий час у Рігана й одержав найдокладніші вказівки про ту роль, яку йому належало відіграти, а саме, якнайдовше затримувати і зволікати експедицію Френка…

Гроші, як і молодість, ніколи не знають перешкод, і Френк Морган, законний і природний власник і молодості, і грошей, одного чудового ранку, через три тижні після того, як він розпрощався з Ріганом, опинився на борту найнятої ним шхуни «Анжеліка», яка потрапила неподалік від берега в штиль…».

«Серця трьох»

Жанр - пригоди

Режисер - Володимир Попков

Рік - 1992

Молодий мільйонер, нащадок знаменитого пірата Генрі Моргана разом зі своїм далеким родичем вирушає на пошуки старовинного скарбу племені майя. Але мандрівка стає ще цікавішою, коли до них вирішує приєднатися чарівна Леонсія Солано…

Філіп Еріа «Зіпсовані діти»

Філіп Еріа (Раймон Жерар Пейєль), відомий французький прозаїк і драматург, народився 15 вересня 1898 року у Парижі. В розпал Першої світової війни, після закінчення ліцею, він вирушив на фронт. А після демобілізації у 1919 році, всупереч намірам родини, яка готувала синові адміністративну кар’єру, стає актором, грає в невеликих паризьких театрах, знімається в кіно. Тоді і з'являється псевдонім Філіп Еріа.

Уже в перші повоєнні роки Філіп Еріа починає писати і публікувати невеличкі оповідання, але його справжнім дебютом у великій літературі став роман «Невинний» (1931), за який він отримав престижну премію Теофраста Ренодо. У наступні роки побачили світ романи «Простягнута рука», «Павутиння вранці» і «Дзеркала».

Роман Філіпа Еріа «Зіпсовані діти», опублікований в 1939 році, є другою книгою з циклу «Буссардель». Найкращий твір письменника був відзначений Гонкурівською премією, а наступний роман «Сім'я Буссардель», що вийшов у 1944 році, отримав Велику премію Французької академії. Філіп Еріа створів настільки багатогранний образ героїні, що «Зіпсовані діти» викликають інтерес до останньої сторінки.

Юній і чарівний Агнес, наймолодшій з багатої буржуазної родини Буссардель, нестерпно серед близьких - консервативних, обмежених, схиблених на грошах. Стосунки у сім’ї пронизані внутрішніми інтригами, сповнені фальші, позбавлені найменшої іскри тепла. Агнес ненавидить своє оточення, зневажає батька і матір, і ті відповідають їй тим же.

Справжньою віддушиною для героїні стає коротка поїздка в Америку, що несподівано розтягується на два роки. І трапляється диво - замкнута, нікому не потрібна дівчина, якою вона була у Франції, відкриває в собі здатність кохати, отримує справжню духовну свободу і мужність.

«Найнаповненіший, найекстравагантніший тиждень. Не знаю, яке почуття може порівнятися з настирливою ідеєю, з панікою, що охопила мене, щойно я вийшла з вагона і на тиждень пірнула у Нью-Йорк, кидалася з одного округу в інший, десять разів поверталася до тих самих перехресть. Щоночі я поверталася в другій чи третій годині. А о восьмій та ж сама сила виштовхувала мене з ліжка і з готелю. Мені коротило все побачити, відчути безумну ілюзію цього куточка світу. А тоді побачити ще хоч разочок те, що мене найбільше здивувало, захопило чи схвилювало…

Така туристична лихоманка була цілком нормальною після двох довгих років, проведених в США, упродовж яких я тільки й думала про повернення, багато разів відчувала спокусу відкласти цей день, але він невпинно наближався, і врешті-решт ця мить настала. Інтуїція змушувала мене накопичувати враження і спогади, немов передчуваючи роки обмеженості…

І от я знову за своїм вікном, як колись. Чи мені все своє життя доведеться так провести, відділеною від своєї мрії невидимою холодною стіною?... Коли ми з Норманом утікали автомобілем у гори в пустелі Вікторвіля або коли вже поверталися, відчували з органічною ясністю - у грудях, у вухах, у носових пазухах - перепади висоти. Якщо не поспішали, зупинялись пару разів, щоб звикнути. І щоб отримати задоволення від миті теж. На зворотному шляху перед нами відкривалася Люцернська долина, на який східне сонце змішувало яскраві кольори. Ми думали про бунгало, яке нас чекає, зовсім близько в іншому світі, сховавшись серед снігу, ніби виривши собі там нірку своїм теплом і вагою.

Дванадцять миль дороги з цього боку піднімали нас на висоту двох тисяч миль. Ми квапилися, одягались, поки їхали. За чверть години наші очі, засліплені червоним кольором прерії, охолоджувалися потоком повітря з висоти і звикали до нерухомої білизни. Нам здавалося, що навіть тиша, така ж елементарна в пустелі, як у снігах, також модифікується, змінюючи свою тональність…

На жаль знову переді мною небо, воно витягує з мене спогади про ті дні, про молодого чоловіка, воскресило в думках його образ. Що спільного між цими спогадами та спогадами мого дитинства? Вони кидають виклик моєму розуму. Перетворили його на сцену чергових дебатів, і здається мені, що я не заспокоюсь, доки не впаде завіса, доки всі персонажі не вимовлять свої репліки…».

Дафна дю Мор'є «Цап відбувайло»

Дафна дю Мор'є,  одна з найбільш відомих британських письменниць XX століття, народилася 13 травня 1907 року в Лондоні в сім'ї акторів Джеральда дю Мор'є і Мюріель Бомонт. У 1931 році вона публікує свій перший роман «Дух любові». Цей роман зіграв величезну роль в житті письменниці. У 1936 році вийшов «Трактир Ямайка», навіяний подорожами Корнуоллом та спогадами про дитяче захоплення «Островом скарбів» Стівенсона.

Світову популярність письменниці приніс роман «Ребекка», написаний в 1938 році. Роман став класикою сучасної літератури. Літературним шедевром письменниці є оповідання «Птахи», вперше опубліковане 1952 року у збірці «Яблуня». У 1952 році Дафна дю Мор'є була прийнята в Королівське літературне товариство. У 1969 році за внесок в англійську літературу письменниця була нагороджена орденом Британської імперії.

Роман Дафни дю Мор'є «Цап відбувайло» був виданий в 1957 році. Несподіваний і майже фантастичний початок книги. Джон, університетський викладач з Лондона, у французькому місті Ле-Ман випадково зустрічає графа Жана де Ге, зовні схожого на нього. «Ми обидва мовчали, продовжуючи пильно дивитися один на одного. Я чув, що таке буває: люди випадково зустрічаються і виявляються родичами, які давно втратили один одного, або близнюками...».

Джон, знавець французької історії та мови, вважає себе людиною, яка зазнала у житті фіаско. І вирішує останні дні відпустки провести в монастирі, розташованому на півночі Франції. У нього є надія, що там він зможе знайти відповідь на багато життєвих питань.

«Я знову глянув у дзеркало поверх його голови. Зараз вперше я помітив різницю між нами. Відрізняв нас не одяг - його темний костюм і мій твідовий піджак, - а невимушеність, з якою він тримався, нічого спільного з моєю скутістю. Я ніколи так не дивився, не говорив, не посміхався, як він...».

Французький аристократ Жан де Ге щойно приїхав з Парижа, де у нього відбулися ділові переговори, які пройшли не дуже успішно. Повертатися в свій маєток, де на нього чекали рідні, у нього не було бажання. Граф пропонує своєму випадковому знайомому зупинитися на ніч в готелі.

Наступного ранку Джон не знайшов жодної своєї речі, нічого, що допомогло б довести, хто він такий. Одяг його зник, а з ним гаманець, паспорт, гроші ... Залишилися тільки речі з ініціалами «Ж. де Г. », його костюм, туфлі .. І на превеликий подив Джона його чекав особистий шофер графа. Після деяких сумнівів, Джон приймає рішення зіграти роль графа Жана де Ге. Зміна одягу привела до зміни особистості. Він не думав про небезпеку, їм володіло незнайоме почуття вседозволеності ...

«Цап відбувайло»

Жанр - трилер, детектив

Режисер - Роберт Хеймер

Рік - 1959

Подорожуючи по Франції, Джон Барретт зустрічається з французьким аристократом, який схожий на нього ....

Габріель Гарсія Маркес «Кохання під час холери»

Габріель Хосе Гарсія Маркес, колумбійський письменник-прозаїк, лауреат Нойштадтської літературної премії 1972 року, Нобелівської премії з літератури 1982 року, народився 6 березня 1928 року у старовинному  містечку Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія. Навчався Гарсія Маркес спочатку в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, потім у Колумбійському університеті на юридичному факультеті. У той же час була опублікована в газеті «Спостерігач» його перша повість «Третя відмова». У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише», а в 1962 році - роман «Лиха година». У 1967 році став світовою сенсацією роман «Сто років самотності».

«Кохання під час холери» називають «найоптимістичнішим» з романів Габріеля Гарсія Маркеса. Роман «Кохання під час холери» був опублікований в 1985 році і став першим твором письменника після присудження йому Нобелівської премії з літератури. Це зворушлива історія кохання, яке перемагає все - час і простір, життєві негаразди і навіть недосконалість людської душі. Колись головна героїня роману Ферміна Даса знехтувала юнацькою любов’ю Флорентіно Аріси і стала дружиною поважного доктора. Але Флорентіно чекає свого часу - цілих 54 роки… Здається, у нього вже зовсім не залишилося часу, і все ж він домагається свого - і двоє літніх людей, які окремо прожили свої повноцінні життя, нарешті все ж з’єднується. Вони вирушають у круїз на кораблі, що належить Арісі, а щоб уникнути зайвих зупинок для митних перевірок і пересудів, вивішують прапор, який означає, що на судні - хвороба. Однак з таким прапором їх не пускають ні до одного порту. І вони пливуть і пливуть…

«В січні 1824 року командор Хуан Бернардо Ельберс, засновник річкового судноплавства, пустив у регулярні рейси по Магдалені перший пароплав - примітивну калошу в сорок кінських сил, що мала назву «Вірність». Минуло понад століття, і ось 7 липня о шостій годині вечора доктор Урбіно Даса та його дружина провели Ферміну Дасу на борт пароплава, на якому вона мала здійснити свою першу мандрівку по річці. То було найперше судно, збудоване на місцевій корабельні, і в пам'ять про славетного предка Флорентіно Аріса назвав його «Нова Вірність». Ферміна Даса так і не повірила, що це ім’я, таке значуще для них двох, було справді історичною випадковістю, а не завдячувало своєю появою хронічній романтичності Флорентіно Аріси…

Вони не почували себе щойно одруженими молодятами, як припускали капітан та Сенаїда, і ще менше - пізніми коханцями. Було так, ніби вони вже здолали круту голгофу подружнього життя і тепер ішли просто до суті кохання. Йшли мовчки, мов старе подружжя, що обпіклося на житті й було непідвладне пасткам пристрасті, непідвладне брутальним насмішкам ілюзій та міражам розчарувань - всій мінливій настроєності кохання. Бо вони прожили разом досить, аби зрозуміти, що кохати можна коли завгодно й де завгодно…».

Кохання під час холери

Жанр - мелодрама

Режисер - Майкл Ньюелл

Рік - 2007

Муки кохання не тривають вічно. Та юний посильний Флорентіно Аріса пообіцяв красуні Ферміні Даса вічно кохати її і мучився своєю пристрастю п'ятдесят чотири роки. Він проніс своє кохання через все життя, хоча часом воно було не краще, ніж епідемія холери…

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальної зали