Львівськими стежками Івана Франка: мандруємо банкнотами України

 

«Наблизитися до пізнання Івана Франка - цього унікального людського й культурно-історичного феномена - можна завдяки самому Франкові…».  Микола Жулинський

Банкнота номіналом 20 гривень зразка 2016 року

Основний малюнок лицьової сторони - портрет Івана Франка

Основний малюнок зворотньої сторони - Львівський оперний театр

Художник-дизайнер - Борис Максимов

Художник-графік - Василь Лопата 

Дата введення в обіг - 01.09.2016

«Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глубині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!» (с) Іван Франко

Видатний український поет, прозаїк, науковець, громадський і політичний діяч, Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в прикарпатському селі Нагуєвичі Самбірського округу на Галичині, у присілку Війтова гора (Слобода). Пізніше Іван Франко згадував, що насправді він народився на два дні раніше, а 27-го його хрестили й саме цю дату записали в метричну книгу.

Літературно-меморіальний музей на батьківщині письменника був збудований в 1986 році і знаходиться на території комплексу історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», до якого входять також «Батьківська садиба Івана Яковича Франка» та художньо-меморіальний комплекс «Стежка Івана Франка». Найціннішими експонатами музею є метричні та амбарні книги, «золота книга» Дрогобицької василіанської нормальної школи ХІХ століття, в якій навчався Іван Франко, прижиттєві видання творів письменника.

Творча спадщина Івана Франка багата й різноманітна, яка нараховує близько 4000 літературних, публіцистичних та наукових творів.  Усього за життя Івана Франка окремими книгами і брошурами з’явилося понад 220 видань, у тому числи більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Іван Франко - автор 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів, 18 збірок малої прози, 10 творів великих прозових жанрів. Письменник переклав українською мовою твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур.

Письменник почав займатися літературною творчістю ще навчаючись в Дрогобицької реальної гімназії імені Франца Йосифа. Він писав вірші та прозу, збирав народні пісні та казки. У 1874 році 18-річний юнак дебютував на літературній ниві у львівському студентському журналі «Друг» з поетичним сонетом «Народна пісня».

Іван Франко на довгі роки пов'яже своє життя і літературну діяльність з одним з найкрасивіших міст світу - старовинним Львовом . Тут будуть видані поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби», «Semper tiro», повісті та оповідання, казки та п’єси, історичні праці з історії та теорії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології, мовознавства, мистецтвознавства, релігієзнавства, історії, економіки, соціології, філософії…

Львівський національний університет імені Івана Франка

З осені 1875 року Іван Франко розпочав навчання у Львівському університеті, записавшись на предмети класичної філології та української мови і літератури філософського факультету, оскільки художня література була найголовнішим захопленням ще в гімназії. Відчуваючи, що слово і мова є великою силою, він хотів глибше опанувати їх, проникнути в секрети словесної творчості.

Іван Франко брав активну участь у діяльності студентського громадсько-культурного товариства «Академічний гурток» був його бібліотекарем та друкував свої перші твори у журналі «Друг». Серед усіх авторів «Друга» він посідав перше місце за кількістю надрукованих творів. Першим художнім твором Івана Франка була повість «Петрії і Довбущуки», яка друкувалася на сторінках «Друга» у 1875-1876 роках. У 1876 році Іван Франко робить першу спробу підготувати до друку збірку поезії «Баляди і розкази».

12 червня 1877 року Івана Франка вперше заарештували й ув’язнили, звинувативши у причетності до таємного соціалістичного товариства. Унаслідок чого письменник змушений був перервати навчання у Львівському університеті, проте відновив його у 1878-1879 роках, прослухавши загалом 7 семестрів. Згодом він навчався в Чернівецькому та Віденському університетах.

1 липня 1893 року Іван Франко у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста Ватрослава Ягіча захистив дисертацію «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» і здобув учений ступень доктора філософії Віденського університету. У 1894 році відбулася пробна лекція Івана Франка про «Наймичку» Тараса Шевченка у Львівському університеті. Вона пройшла з успіхом, але з політичних мотивів посаду викладача письменник не отримав.

Указом від 8 січня 1940 року Президія Верховної ради УРСР надала Львівському державному університету ім'я Івана Франка. У жовтні 1999 року Львівський державний університет імені Івана Франка отримав статус національного. В 2015 році Міжнародним фондом Івана Франка була заснована Міжнародна премія імені Івана Франка, яка надається за наукові відкриття, здобутки та заслуги науковців світу у галузі україністики та соціально-гуманітарних наук. 20 грудня 2017 року було підписано Протокол про заснування Всеукраїнського учнівського літературно-мистецького конкурсу «Стежками Каменяра».

30 жовтня 1964 року у Львові урочисто був відкритий пам'ятник Іванові Франку, розташований на вулиці Університетській перед головним корпусом Львівського національного університету імені Івана Франка. Авторський колектив складався з відомих львівських скульпторів Валентина Борисенка, Дмитра Крвавича, Еммануїла Миська, Василя Одрехівського, Якова Чайки за участі архітектора Андрія Шуляра.

Пам'ятник Іванові Франкові, м. Львів

Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка

У травні 1886 року Іван Франко одружився з Ольгою Хоружинською. Вінчання відбулося в Павлівській церкві при Колегії Павла Ґалаґана в Києві.  Іван Франко й Ольга Хоружинська незабаром переїхали у Львів. 27 січня 1887 року Іван Якович написав вірш «Моїй дружині» Це був єдиний твір поета, присвячений Ользі Федорівні :

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій - щире сонечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом…

Ольга Хоружинська стала для Івана Франка надійною опорою, помагала йому в літературній роботі, разом вони обговорювали, опрацьовували і планували нові видання. У подружжя було четверо дітей: Андрій, Тарас, Петро і Анна. Відомо, що в 1898 році родина мешкала на вулиці Криковій і Голуба, ч. 12, але Іван Франко і Ольга Хоружинська мріяли про власний будинок на зразок київського - Володимира Антоновича або львівського - Михайла Грушевського.

1902 року будинок був побудований на вулиці Понінського, 4. У помешканні родини було 7 кімнат. З головного входу, через великий передпокій, прямо був вхід до бібліотеки, поруч велика кімната, призначена для вітальні. Одна з кімнат була їдальнею, що була дуже скромно влаштована - у центрі кімнати стояв стіл і крісла. Інші чотири служили за спальні: Івана Франка й Андрія, дружини й Анни, Тараса, Петра. Іван Франко навколо будинку посадив яблуні, груші і вишні, а вздовж стежок - кущі смородини і малину. Перед вікнами був розкішний квітник.

Особливе значення для Івана Франка, як для професійного письменника, мав розпорядок робочого дня. Працював він до пізньої ночі, а вставав найпізніше о 9-й ранку. Близько 10-11-ї години Іван Франко робив прогулянку. Він міг зайти в редакцію «Літературно-наукового вісника» та «Українсько-руської видавничої спілки». Там він здебільшого редагував рукописи та брав участь в засіданнях. Часто заходив по дорозі в бібліотеку Оссолінеум або Народного дому. Потім повертався додому на обід.

Писав Іван Франко до п’ятої години вечора і знову виходив на прогулянку. Коли була вільна хвилина, заходив до кав’ярні Віденської або Густава Шнайдера, яка вважалася найпрестижнішою у Львові. Тут письменник перечитував газети і журнали, спілкувався зі знайомими за філіжанкою смачної кави. Надвечір Іван Франко повертався додому і знову на нього чекала невтомна праця.

Іван Якович радий був бачити своїх близьких друзів і у себе вдома.  Він пригощав їх чаєм, солодощами, а іноді питним медом і читав свої поетичні, ще не друковані, твори. Нині у будинку письменника розташований Львівськийнаціональний літературно-меморіальний музей Івана Франка, відкритий 10 жовтня 1940 року. 23 серпня 2011 року указом Президента України музею Івана Франка надано статус національного.

Львівський оперний театр

Іван Франко упродовж усього життя цікавився театральним мистецтвом, ставши істориком українського театру й театральним критиком, а також одним із найвидатніших українських драматургів. Драматургія і театр органічно увійшли в життя Франка. «Драма - моя стародавня страсть, щиро признавався він в одному з листів до Агатангела Кримського. Ще в юнацькі роки, навчаючись у дрогобицькій гімназії, Іван Франко проявляв великий інтерес до драматичного мистецтва. Він з захопленням читав драматичні твори Шекспіра, Шиллера, Гете, перекладав «Антігону» і «Електру» Софокла, писав оригінальні драми.

Серед перших літературних спроб Івана Франка були комедія і кілька історичних драм. Драматична спадщина Івана Франка увійшла до золотого фонду української драматургії. Це кращі п’єси: багатоактні «Рябина», «Украдене щастя», «Учитель», «Сон князя Святослава» і одноактні «Кам’яна душа», «Будка ч. 27», «Майстер Чирняк», «Суд святого Николая». Перу Івана Франка також належать кілька незавершених драматичних творів , писаних в основному на початку літературної діяльності.

Перлиною драматургічної творчості Івана Франка стала драма на п’ять дій «Украдене щастя». Цю драму Франко написав в 1891 році, але на протязі наступних двох років кілька разів її переробляв. Вперше драма «Украдене щастя» була надрукована в 1894 році у львівському журналі «Зоря» і тоді ж вийшла окремим виданням.

Наприкінці 1893 року п’єсу «Украдене щастя» почали ставити во Львові та інших містах Західної України. На початку ХХ сторіччя п’єса здобула широку популярність і на Східний Україні. У 1904 році драма була поставлена в Києві трупою Саксаганського. Головні ролі виконували Іван Карпенко-Карий і Микола Садовський.

Нову славну сторінку в сценічну історію «Украденого щастя» вписав Львівський театр опери та балету. В 1956 році, у сторіччя від дня народження Івана Франка, театру було надано його ім'я, але у 2000 році театр святкував 100-річний ювілей і було прийнято рішення про присвоєння театру ім'я Соломії Крушельницької, видатної оперної співачки.

Драма Івана Франка знайшла надзвичайно тонке та глибоке відтворення у музиці композитора Юлія Мейтуса, який в 1958 році на замовлення театру створив оперу «Украдене щастя» на лібрето Максима Рильського за мотивами однойменної драми Івана Франка. Прем'єра опери відбулася на сцені театру 10 вересня 1960 року і була поновлена у 1989 році. 15 грудня 2018 року вистава отримала нове дихання на сцені Львівської національної опери.

«Украдене щастя»

Жанр - драма

Композитор - Юлій Мейтус

Автор лібрето - Максим Рильський

Рік - 2018

Зимового вечора в хаті селянина Миколи Задорожного сусіди зібралися на вечорниці. Сам господар ще не повернувся з роботи. Його дружина Анна занепокоєна - пора вже пізня, а чоловіка не видно…

 

Література про життєвий та творчий шлях Івана Франка

• Басс І. І. Іван Франко: життєвий і творчий шлях / І. І. Басс, А. А. Каспрук. - Київ : Наукова думка, 1983. - 456 с.

• Бонь В. Л. Стежка Івана Франка : фотопутівник по худож.-мемор. комплексу / В. Л. Бонь, М. О. Оркуш ; худож. Б. Р. Пікулицький. - Львів : Каменяр, 1984. - 64 с. : іл., фото.

• Велетень думки і праці (І. Франко) // Черниш Наталія. Подвижники енциклопедичної справи : наукові портрети. - Львів : Літературна агенція «Піраміда», 2020. - С. 18-25.

• Дей О. І. Іван Франко : життя і діяльність : [монографія] / О. І. Дей. - Київ : Дніпро, 1981. - 355 с.

• Панасенко Т. М. Іван Франко / Т. М. Панасенко. - Київ : Фоліо, 2013. - 122 с.

• Пашук А. Львів : путівник / А. Пашук, І. Деркач. - Львів:  Книжково-журнальне вид-во, 1957. - 124 с.

• Спогади про Івана Франка / упоряд. Михайло Гнатюк. – Вид. 2-ге, доп., перероб. - Львів : Каменяр, 2011. - 816 с.

• Тихолоз, Богдан. Український мойсей австрійської Галичини (Іван Франко: історія успіху) // Проект «Україна». Австрійська Галичина / авт.-упоряд. М. Р. Литвин ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. - Харків : Фоліо, 2016. - С. 228-254.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальної зали