Літературний калейдоскоп: твори-ювіляри класиків світової літератури

 

 

«Книга – казкова лампа, що дарує людині світло на далеких і темних дорогах життя…». Андрейс Упітс

 

210 років поемі «Паломництво Чайльд-Гарольда» Джорджа Гордона Байрона

 

Джордж Гордон Байрон – великий англійський поет, зачинатель так званої байронічної течії в європейській літературі ХІХ століття.  Його творчість увійшла в історію світової літератури як видатне художнє явище, пов’язане з епохою романтизму. Байрон належав до старовинного англійського роду, отримав добру освіту, багато подорожував, був учасником визвольного руху в Італії, Греції. Досить коротке життя поета було наповнено боротьбою за волю і національну незалежність, його волелюбна ліра закликала до повалення деспотизму і тиранії, він виступав проти загарбницьких війн. Байрон покинув Англію, щоби прийняти участь у війні за незалежність італійського та грецького народів. Трагічну смерть Джорджа Байрона у таборі грецьких повстанців проти турецького уярмлення його сучасники сприйняли як духовну втрату світової ваги. Серце поета поховано в Греції, де його й понині шанують як національного героя.

Поетична спадщина Байрона багата, славу «відчайдушного романтика» він зажив з виходом поем «Паломництво Чайльд-Гарольда» (1812), «Гяур» (1813), «Абідоська наречена» (1813), «Корсар» (1814), «Лара» (1814), «Дон Жуан» (1818-1823). У своїх поемах автор зобразив трагічні і таємничі долі, розбиті могутніми пристрастями серця, бунтарські натури, їхні духовні пориви, страждання душі, де переплилися добро і зло. І все це так нагадує пориви і страждання самого поета. У його творчому доробку є гумористичні, сатиричні поеми, історичні трагедії, поема «Мазепа» (1818), станси.

Літературну славу й світове визнання принесла Байрону його ліро-епічна поема «Паломництво Чайльд-Гарольда» (1812-1818). 2 червня 1809 року розпочалася дворічна середземноморська подорож поета. Подорожуючи два роки він вивчал політичне становище європейських країн. Поет побував у Іспанії, Португалії, відвідав Албанію, Грецію, Турцію. Йому не мила рідна земля, але й ті країни, які він відвідав, так само надто далекі від ідеального ладу. Португалія та Іспанія постали перед його очима поневоленими наполеонівськими військами. Греція – пригноблена Османською імперією. З протесту цих народів проти неволі постала політична лінія поеми. Незабутнє враження у нього залишила природа Албанії, простота побуту, благородність і мужність народу.

В Албанії були написані дві перші пісні поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда». Вже початкові пісні «Паломництва» (1809-1812) були сприйняті як вершинне досягнення романтизму, бо в них уперше світ настроїв молодої людини ХІХ століття було відображено з такою поетичною силою. Форма ліричного епосу, зокрема, мотив мандрівки в чужих краях, ідеально відповідали розкриттю антиномії уявного і реального. Мрія про сповнене духовного сенсу буття спонукала розчарованого героя до пошуку себе за межами звичного, буденного, а панорама життя сучасної поету Європи уводила в ліричний щоденник молодого мандрівника, величний світ епічних подій.

У першій пісні дві країни: Португалія та Іспанія. Частини, що стосуються Португалії та Іспанії, засновані на особистих спостереженнях автора в цих країнах. З 1807 року на Піренейському півострові йде війна, спричинена вторгненням французької армії. Пісня перша розповідає про героя, пересиченого юнака Чайльд-Гарольда, котрий пливе в Іспанію, де йде війна з армією Наполеона. Іспанський народ встає на захист своєї вітчизни. Почуття справедливості, яке рушає поетом, змушує прийняти сторону народів, чиї права попрано, землі розорено, кров пролито. Політична тема перших двох пісень розкрила думки й почуття, позицію самого Байрона в історичній та суспільно-політичній ситуації кінця наполеонівського володарювання. Це позиція заперечення. Байрон кипів гнівом, був обурений занепадом, недвозначно закликав народи до боротьби:

Прокиньтеся, Іспанії сини!

Почуйте, лицарі! Богині вашій зле.

Не в змозі списа втримати вони,

Під знамено хіба старе й мале;

І тільки дим над вогнищем, але

Вже чується у гуркоті і громі:

Прокиньтеся! Війна вимогу шле!

Волань землі менш, ніж тоді, свідомі,

Як Андалузію військовий гімн судомив!...

Особливо різко ці заклики прозвучали у другій пісні: де подорож продовжується по пережитої свою історичну велич Греції. Адже Греція завжди сприймалася в романтичному ореолі, як край поетів і героїв, батьківщина муз, мудрості, божественної мови. Ярмо, в якому опинився грецький народ, нестерпне Байронові як особистий біль, власна рана:

О Греціє! Коштовносте гробниць!

Безсмертя велич, втоптана у тлін!

Хто підведе синів, що пали ниць,

Хто вирве з вух кайданів звичний дзвін?

Колишній героїзм, де нині він?

Хто став на смерть у брамі Формопіл,

І він би греків не підняв з колін.

Звитяжний дух розсіявся у пил…

Отже, центральна тема поеми – національно-визвольна боротьба європейських народів. Звісно, що з нею тісно пов’язані теми патріотизму, війни та миру. Тому справжнім героєм перших пісень «Паломництво Чайльд-Гарольда» став герой – борець за національну свободу народів Іспанії, Греції та Албанії.

Третя і четверта пісні пов’язані з іншою подорожжю Байрона – з його мандрівним життям після того, як 25 квітня 1816 року він був змушений назавжди покинути Англію. Це було викликано остаточним розривом поета з англійським світським суспільством в результаті його розлучення. У третій пісні «Паломництво Чайльд-Гарольда» він описує свою подорож на поля Ватерлоо. У четвертій пісні Байрон зображує страждання італійського народу, який стогне від феодальної роздробленості і австрійського ярма.

У фіналі поеми постала символічна картина безкрайого, вічно змінюваного і завжди незмінного моря – безпосереднього свідка нескінченного кругообігу історичного життя людства. Так, в образі моря – непокірній вільній стихії, поет висловлює ідею боротьби за свободу.

Здіймай глибини темні, Океане,

Над марнославством тисячі флотів,

Нехай земні світи в руїни кануть,

Валами порядкуй, як сам схотів,

Спустошуватись – їм, а твій мотив –

Ковтати тіні їх, хитати хлані,

Ці краплі дощові з твоїх ротів

Лише раптове викрешуть зітхання

Й потонуть – голі, неодспівані, незнанні…

 

200 років роману «Володар бліх» Ернста Амадея Теодора Гофмана

Ернст Теодор Амадей Гофман (1776-1822) – один із найяскравіших представників у галузі німецького романтизму. Автор музики, дитячих казок та прозових творів. Ернст головною темою у своїх роботах завжди вибирав місце художника, творця у суспільстві, він зображував непорозуміння та самотність, яку може зустріти творча душа. Його книжки відрізняються елементами лірики з містифікацією подій, головних героїв чи інших елементів.

Творча спадщина Гофмана розлога і різноманітна, власне літературна її частина представлена творами різних жанрів: це романи, новели, казки, лібрето, які маестро писав до своїх музичних творів, есе, критичні статті. До найвідоміших його творів відносять: «Нічні оповідання» (1798), «Люцинда» (1799), «Маска» (1800), «Золотий горнець» (1814), «Лускунчик і Мишачий король» (1816), «Життєва філософія кота Мура» (1819), «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер» (1819), «Володар бліх» (1822). Зустрічаючи позитивні та захоплені відгуки про свою роботу, Ернст став знаменитим у Німеччині, а й там, таке визнання допомагало йому творити впродовж усього життя.

Казково-фантастичний роман «Володар бліх» став останнім великим твором Ернста Амадея Гофмана. У фантастичних казках письменника присутні романтична іронія, теми безумства, реальності ілюзорного, ірраціональності буденного… Блискуча фантазія в поєднанні з суворим і прозорим стилем забезпечили Гофману особливе, почесне місце в німецькій і світовій літературі.  Події роману «Володар бліх» починаються у чудовий різдвяний вечір, коли головний герой пан Перегрінус Тис мимоволі виявляється втягнутим у дивовижні пригоди.

«Перегрінус очікував свят-вечора в темній кімнатці, що прилягла до парадної зали, де для нього завжди готували різдвяні подарунки. Він то нечутно ходив з кутка в куток, то на мить спинявся біля дверей, прислухаючись, що за ними робиться, то тихо сідав у кутку і, заплющивши очі, вбирав у себе дивовижні запахи марципанів і тістечок, які пробивалися з зали. Коли ж він знов швидко розплющував очі, його засліплювали яскраві промені світла, що стрибали по стіні, просочюючись крізь шпарку в дверях, і по тілу його перебігало дивне, солодке тремтіння…». Але незважаючи на фантастичність сюжету у цій казці влада побачила сатиру на себе…

 

120 років роману «Дочка снігів» Джека Лондона

Джек Лондон, відомий американський письменник, народився 12 січня 1876 року в Сан-Франциско. Сім'я Лондона була небагатою, ще будучи школярем, хлопець змушений працювати, продаючи газети. Після закінчення школи працював на консервній фабриці, старателем на Алясці, ловив устриць, ходив у море на промисловому судні. У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну «Софі Сазерленд», що відправляється на ловлю котиків до берегів Японії і в Берингове море.

Перший нарис Джека Лондона «Тайфун біля берегів Японії» (1893), за який він отримав премію, послужив початком його літературної кар'єри. Навесні 1897 року майбутній письменник піддався «золотої лихоманки» і поїхав на Аляску. Повернувшись, вирішив присвятити себе літературі. У квітні 1900 року вийшла збірка з дев’яти оповідань «Син вовка», у 1901 – наступна «Бог його батьків», 1902 – «Діти морозу» і роман «Дочка снігів». Цим твором завершився перший період письменницької діяльності Джека Лондона, період, який приніс йому популярність, успіх і перші солідні гонорари. У 1907-1909 роках Джек Лондон здійснив морську подорож на вибудуваної ним за власними кресленнями яхті «Снарк». У кінці цієї подорожі вийшов автобіографічний роман «Мартін Іден» (1909).

В останні роки письменника вийшли твори: «Пригода» (1911), повість «Багряна чума» (1915), панегірик «Бунт на Ельсінорі» (1914), «Маленька господиня великого будинку» (1916), «Серця трьох» (1920), збірник «Казки південних морів» (1911). Проживши всього 40 років, Джек Лондон написав 19 романів, 18 збірок оповідань і статей, 3 п’єси, 8 автобіографічних творів, понад 30 віршів.

Сюжети багатьох творів Джека Лондона мають реальну основу. Адже життя автора було насичене пригодами: золота лихоманка, суворі простори Аляски, які загартували силу духу та волю. Саме тому історії Джека Лондона такі динамічні, що захоплюють та запам'ятовуються.

Роман Джека Лондона «Дочка снігів» (1902) розповідає про пригоди молодої емансипованої американки на Клондайку доби «золотої лихоманки». Головна героїня роману Фрона Уельс – справжня «дочка снігів», хоробра і відважна молода дівчина, дочка багатого підприємця та юконського старожила. Вирощена в суворому краю, вона з дитячих років звикла боротися і витримувати будь-які випробування нарівні з чоловіками. І ось через три роки, проведених далеко від рідного краю, Фрона повертається на Північ. За цей час вона стала ще сильнішою, спритнішою і прекраснішою. Але чи знайдеться у всьому Юконі той, хто буде гідний руки та серця цієї гордої валькірії? Чи серце її назавжди належить лише холодній засніженій Півночі?

«Мороз і млявість не можуть існувати поруч. Холодне, а не тепле підсоння збуджує в людях сміливість, завзяття, енергію. Отже, не дивно, що дружба, яка виникла між Фроною та Корлісом, і не могла бути оспала. Вони раз у раз бачилися під кровом її батька і скрізь ходили вдвох. Вони одне одному припали до вподоби, і радо зустрічалися, дарма що змагалися часто, мавши різні погляди. Фроні подобався Корліс, як справжній представник чоловічої статі. Фрона ніяк не могла собі уявити, щоб вона будь-коли зійшлася з чоловіком, хоч і як розвиненим інтелектуально, але котрий не мав би фізичної мужності. Вона відчувала насолоду, коли бачила дужих чоловіків - представників її раси, чоловіків з гарно збудованим тілом, опуклими м'язами, що свідчили про вміння працювати й боротися. Тільки той, на її думку, був правдивий чоловік, хто здатний до боротьби. Вона вірила в природний і статевий добір і була переконана, що коли людина, завдяки цьому доборові, має силу та здібності, то вона повинна використовувати їх, і це буде їй тільки на добро. Те ж саме й з інстинктом. Коли вона відчуває потяг до якої людини чи до якої речі, значить, це добре і це їй тільки на користь. Коли вона втішається, побачивши гарне тіло та міцні м'язи, то чом же їй критися? Чому їй не любити тіло й соромитись цієї любові? Історія її раси, та й усіх рас взагалі, підтверджувала правильність її поглядів. В усі часи кволі й розніжені зникали з життєвої арени. Тільки дужий панує на землі. Вона сама - нащадок дужих, і вона твердо постановила, що її обранцем буде тільки дужий.

Одначе Фрона зовсім не була байдужа і до інтелекту. Вона тільки вимагала, щоб дух людини був так само дужий. Ніяких зупинок і вагань, ніякого вичікування, ніяких дитячих скарг! Розум і душа повинні бути так само швидкі, впевнені й дужі, як і тіло. Людський дух повинен не тільки мріяти. Він, як і тіло, повинен працювати й боротись. У нього повинні бути дні праці, так само, як і дні відпочинку. Фрона могла б зрозуміти чоловіка з недужим тілом, але з великою душею. Могла б навіть полюбити його. Та ця любов була б набагато більша, якби той чоловік мав дуже тіло. Вона була певна своєї правоти, бо віддавала належне й тілу, і духові, але вона мала також свій ідеал і ставила його над усе…».

 

95 років роману «До маяка» Вірджинії Вульф

Вірджинія Вульф (1882 – 1941) - майстер імпресіоністичної прози, літературний критик і теоретик англійського модернізму. У міжвоєнний період Вульф була значною фігурою в Лондонському літературному суспільстві та була членом гуртка Блумсбері. До найвідоміших її робіт відносять романи: «Місіс Делловей» (1925), «До маяка» (1927), «Орландо» (1928), та розповідь «Своя кімната» (1929), яка стала своєрідною біблією фемінізму, «іконою» руху за жіночі права». Її романи вважаються класичними творами «потоку свідомості».

«До маяка» - один із найвідоміших романів Вірджинії Вульф, написаний у 1927 році. Роман має автобіографічний характер. Головних героїв – містера та місіс Ремзі – авторка писала зі своїх батьків. Саме вони представляють у романі два протилежних світи: чоловічий – холодний, логічний, нетерплячий – та жіночий - світ тепла, розуміння, затишку, співчуття. Попри це, роль дійових осіб у романі досить відносна, бо стиль Вірджинії Вульф незвичний, вона зображує не стільки героїв та їх вчинки, скільки думки, ідеї, настрої, формуючи в такий спосіб нову психологічну манеру письма і задаючи орієнтири для всієї сучасної літератури.

У першій частині роману сформовані в мініатюрі стильові новації авторки. Події відбуваються між сходом і заходом сонця на Гебрідських островах. Декілька друзів збираються у заміському будиночку сім'ї Ремзей для відпочинку й спілкування. Серед них студент містера Ремзея містер Тенслі, який інтелектуально вивищується над усіма; художниця з «китайськими очима» Лілі Бріско, яка малює портрет господині; старий холостяк і обожнювач місіс Ремзей ботанік містер Бенкес; господиня дому – напрочуд чарівна, дуже добра, тактовна і делікатна. Її чоловік, навпаки, розчарований у житті, сухий і холодний педант. Ланцюг асоціативних думок, що виникають у місіс Ремзей, обмежений простором кімнати й видом з вікна, перед яким прогулюються гості. Місце, де розгортаються події другої частини, те саме, але через десять років. Місіс Ремзей уже немає на світі. Третя частина завершує твір - у ній розповідається про реалізацію давньої мрії Джеймса Ремзея, сина місіс Ремзей, який з дитинства мріяв потрапити на маяк разом із матір’ю.

У романі описані два дні, розділені десятиріччям. Кожний день має свою музичну тему. Перша вводить у світ мрій семирічного Джеймса, який готується до поїздки на маяк: «якщо погода дозволить, то він вирушить туди разом з матір’ю». Друга подається крізь призму сприйняття Лілі Бріско, яка намагається закінчити портрет своєї приятельки, однак за її життя так і не змогла реалізувати свій задум. Одним помахом пензля. Лілі завершує роботу над портретом.

Зовнішні обставини не відіграють для Вірджинії Вульф особливої ролі, і все-таки вони виконують у романі певну функцію: звільняють внутрішні процеси з-під влади несвідомого й інтерпретують їх. Наприклад, коли Джеймс міряє шкарпетки, які місіс Ремзей в’яже для сина наглядача маяка, вона весь час повторює фразу: «Мій дорогий, стій спокійно». У проміжках між висловлюваннями її думки зупиняються на предметах у кімнаті (діти постійно приносять з моря мушлі, камінці, вносячи безлад), відкритих вікнах. Вікна викликають у місіс Ремзей ланцюг асоціацій, які розширюють її кругозір, виводять із замкненого кола життя. В домі служить дівчина-швейцарка, що постійно думає про свого хворого батька, для якого в домі завжди відчиняли вікна.

У другій частині зовнішній об’єктивний час нагадує про себе в окремих епізодах, що стосуються життя родичів і друзів місіс Ремзей, які померли під час війни. Так, за допомогою її думок, асоціацій, пам’яті в роман поступово й непомітно входять велике життя, час. Тема маяка отримує остаточне вирішення у фіналі роману. Маяк - символ, що об’єднує розрізнені думки й епізоди в одне ціле. Часові рамки твору виражаються не хвилинами й годинами одного дня, а десятиліттями. Поїздка до маяка, яку здійснюють герої, це шлях від егоїзму до прийняття життя, торжества його начал, котрі уособлювала місіс Ремзей. Їй були притаманні доброта, співчуття та увага до людей, вміння об’єднувати їх, допомагати їм знайти своє щастя. Однак, втомившись від незбагненного безладдя людських взаємин, вона помирає. Адже, за задумом письменниці, час жертовних героїнь минув, і на зміну їм приходять інші – амбітні й емансиповані, ідеалом для яких є не сім’я та діти, а незалежність і реалізація себе у великому світі.

85 років повісті «Гобіт, або Туди і Звідти» Джона Роналда Руела Толкіна

Джон Роналд Руел Толкін (1892 – 1973) – всесвітньо відомий англійський письменник, поет, один із фундаторів жанрового різновиду фантастики - високе фентезі, класик дитячої літератури і, водночас, вчений-філолог. Народився в сім’ї банківського управлінця. Отримав першокласну освіту в коледжі Ексетер, в якому спеціалізувався на вивченні англо-саксонської та німецької мов і класичної літератури.

У 1920 році Джон Толкін вступає до граматичної школи, де вивчає мови: грецьку, німецьку, давньоанглійську, давньонімецьку, готську, ісландську. Йому подобається історія мов та філологія. У 1911 році Толкін вступає на факультет англійської мови та літератури Оксфордського університету. В Оксфорді він відкриває для себе фінський епос, вивчає давньофінську мову. Пізніше він винаходить альфійську мову, якою будуть говорити його герої.

Коли почалася Перша світова війна Толкін був зарахований лейтенантом в полк Ланкаширських стрільців. Приймаючи участь у Першій світовій війні, він намагався продовжувати писати. Саме тоді Толкін замислився про жахливі наслідки війни, розв’язаної з метою володіти світом. Ці роздуми й стали ідеєю фантастичного сюжету про три персні всемогутньої влади, який згодом втілився у творі – «Володар перснів».

Після закінчення війни Толкіна запросили працювати над стілянням Великого словника англійської мови в Оксфорді. У 1920 році він став викладачем, а потім професором англійської мови у Лідському університеті. У 1925 році він повертається в Оксфорд, де стає професором англосаксонської мови. Стиснутий у засобах, Толкін змушений братися за додаткову роботу. Він складає свої чарівні історії про ельфів, Середзем'я, королівство Валінор.

Толкін увійшов у літературу як автор чарівних казок, «Гобіта» (1937), і «Володар перснів: «Братство Персня» (1954), «Дві твердині» (1954), «Повернення короля» (1955), «Сільмариліон» (1977), «Книга втрачених сказань» (1983-1984) та «Сер Орфео» (1975).

Літературну славу Толкіну принесла повість «Гобіт, або Туди і Звідти», яка 1937 року вийшла друком, і з часом стала улюбленою книжкою мільйонів маленьких читачів. Повість-казку «Гобіт, або Туди і Звідти» Толкін написав для власних дітей. Саме він придумав гобітів - добродушних коротунів з густою вовною на ногах, які живуть у зручних норах. І не лише гобітів - цілий казковий світ, який назвав Середзем’ям. Повість-казка є свого роду вступом до всесвітньо відомої трилогії «Володар перснів», і дає читачам можливість познайомитися зі складним та різноманітним толкінівським світом.

В основі повісті – історія подорожі хобіта Більбо Беггінса та тринадцяти гномів до Гори – мешканню дракона Смога – для відвоювання у Смога скарбів, колись відібраних ним у гномів. Надійним помічником Більбо та його друзів стає чарівник Гендальф, який завжди з'являється в моменти крайньої небезпеки. Поруч із традиційними персонажами англійського фольклору (дракони, гноми, ельфи, тролі), у повісті з'являються образи, створені фантазією автора: гобіти –низькорослі істоти з ногами, покритими хутром; огидний Горлум – «велика ковзаюча тварюка».

На боці добрих і злих сил виявляються мешканці тваринного світу: друзі Гендальфа орли, союзники злобних гоблінів дикі вовки варги. Більбо та його друзі долають безліч небезпечних перешкод на своєму шляху, але «Гобіт» у традиціях чарівної казки закінчується перемогою добра над злом: перетворюються до кам'яних статуй тролі, зазнають поразки гобліни, гине Смог, убитий стрілою воїна Берда. У «Гобіті» Толкін вирішує проблему героїзму. У роки Першої світової війни письменник став свідком того, що героїчні подвиги здійснюють звичайні люди, рядові солдати, віддані військовому обов’язку. Про них згадував Толкін, створюючи образ Більбо. У низькорослому Більбо – володарі «товстого черевця», любителю добре поїсти – немає нічого героїчного. Але з розвитком сюжету відбувається становлення Більбо – героя. Більбо проявляє чудеса, мужності, самовідданості, безкорисливості, коли він, рятуючи своїх друзів, вступає в битву з гігантськими павуками, вирушає на зустріч зі Смогом або жертвує своєю часткою скарбів на користь жителів міста Есгарота, які постраждали від дракона. Образ Більбо стверджує ідею великого в малому, героїчного початку у скромній, звичайній особистості.

У повісті проявляється і філологічний дар автора. У тексті зустрічаються загадки, прислів'я, згадується про рунічні письмена, «місячні букви» ельфів, рукописні карти; вони покликані створити ілюзію минулого, відчуття того, що відбувається один з епізодів історії.

«Темрява наповнила кімнату, полум’я згасло, тіні щезли, а вони все ще грали. І раптом один по одному затягли гортанний наспів ґномів, який співали в їхніх стародавніх підземних чертогах; ось фрагмент їхньої пісні, якщо тільки це може скидатися на пісню без їхньої музики:

За млисті й зимні гір хребти,

У прастарих печер роти

Іти нам слід, ледь зблідне схід,

Закляте злото щоб знайти.

Там ґноми насилали нар

Під молотів дзвінкий удар

У гротах нір у надрах гір,

Де спить усяка темна твар.

І королі, й ельфійська знать

Їх витворами дорожать,

І блиск зорі їх зброярі

В меча вправляли рукоять.

Твердим драконовим вогнем

Зубці вінчались діадем,

Коваль кує із зір кольє,

Гра сонце й місяць під різцем.

За млисті й зимні гір хребти,

У прастарих печер роти

Іти нам слід, ледь зблідне схід,

Щоб наше золото спасти.

Різьбили в руднях різьбярі

Зі злота арфи й пугарі,

Пісні тягли, нечутні з мли

Для ельфів і людей вгорі.

Коли вітри гули нічні,

Шуміли сосни в вишині -

Вогонь заблис, зайнявся ліс,

Мов смолоскипи осяйні.

В долині дзвін гуде в біді,

Обличчя люд підвів бліді,

Драконів гнів - гірш від вогнів -

На їх оселі пав тоді.

Гора диміла до зірок,

Настигнув ґномів долі крок:

Весь рід до ніг дракона ліг,

Покинувши печерний змрок.

За пасма пахмурних вершин,

У млу підземних порожнин

Іти нам слід, ледь зблідне схід,

За злотом, що загарбав він!...

Доки вони співали, гобіт відчув, як його переповнює любов до прекрасних речей, створених умілими руками та магією, люта і ревна любов, жага, що живе в серцях усіх ґномів. У ньому прокинулося щось туківське, й він забажав вирушити в путь, аби побачити величні гори, почути шум сосон і водоспадів, дослідити печери й узяти до рук меча замість дорожнього ціпка. Більбо визирнув у вікно. Понад деревами на темному небі проступили зорі. Він подумав про коштовності ґномів, сяючі в пітьмі печер. Зненацька в лісі у Заріччі блимнуло полум’я - мабуть, хтось розклав багаття,- й він уявив, як дракони-плюндрувачі приземляються на його тихому Пригірку і палять усе вогнем. Він здригнувся - і дуже швидко знову став просто собі паном Торбином із Торбиного Кута, що під Пригірком…»

Гоббіт (мультфільм)

Жанр – фентезі

Режисер – Артур Ранкін молодший, Джулес Басс

Рік – 1977

Мультфільм є адаптацією книги Джона Толкіна «Гобіт, або Туди і Звідти». Режисери були удостоєні премії Peabody Award - щорічна міжнародна премія за видатний вклад у галузі масмедіа.

Хоббіт:Несподівана подорож

Жанр –  фентезі, пригоди

Режисер – Пітер Джексон

Рік – 2012

Перша частина кінотрилогії «Хоббіт», в основі якої лежить книга Дж. Р. Р. Толкіна «Гобіт, або Туди і Звідти».

 

Підготувала Наталія Баранова, бібліотекар читального залу.