На хвилях ХІХ століття: 150-річчя творів світової літератури

 

ХІХ століття — «золота ера» в історії світової культури та науки. Ця епоха дала кожній країні блискучу плеяду вчених, композиторів, художників, архітекторів, письменників, поетів, драматургів. Друга половина ХІХ століття — це видатні наукові та археологічні відкриття, художні виставки та музичні гастролі, театральні прем'єри та літературні сенсації. Це був зоряний час Йоганна Штрауса і Ференца Ліста, Клода Моне і Миколи Лисенко, Жуля Верна і Івана Нечуя Левицького, Віктора Гюго і Марка Твена, Михайла Старицького і Марка Кропивницького… 

1874 рік особливий в історії української і світової літератури. Цього року народилися: англійський прозаїк і драматург Сомерсет Моем («Візерунковий покрив», «Театр», «На жалі бритви»), американська письменниця Ґертруда Стайн («Три життя», «Становлення американців», «Мати всім нам»), український письменник і громадський діяч Марко Черемшина («Карби», «Село вигибає», «Верховина»), американський поет, чотириразовий лауреат Пулітцерівської премії Роберт Фрост («Нью-Гемпшир», «Вибрані вірші», «Дерево-свідок»), англійський письменник, філософ і публіцист Ґілберт Кіт Честертон («Смиренність отця Брауна», «Мудрість отця Брауна», «Таємниця отця Брауна»), польський письменник Тадеуш Бой-Желенський («Слівця»), легендарний прем'єр-міністр Великобританії, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953 року Вінстон Черчилль («Спогади про Другу світову війну»).

1874 року побачили світ твори, які стали класикою світової і української літератури: Віктор Гюго роман «Дев'яносто третій рік», Еміль Золя «Завоювання Плассана» з серії романів «Ругон-Маккари», Жоріс-Карл Гюїсманс збірка віршів у прозі «Ваза з прянощами», Панас Мирний нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», Гюстав Флобер драматична поема «Спокуса святого Антонія», Жуль Верн «Таємничий острів» з серії науково-фантастичних і пригодницьких романів «Незвичайні подорожі», Іван Нечуй-Левицький повість «Хмари», Томас Гарді роман «Подалі від шаленої юрми».

 

Літературні факти 1874 року

19 лютого 1874 року під назвою «Дев'яносто три. Історія перша: Громадянська війна» був виданий останній роман видатного французького письменника Віктора Гюго (1802—1885). Твір відомий під назвою «Дев'яносто третій рік» і розповідає про останні дні Великої французької революції. 1928 року в київському видавництві «Сяйво» роман вийшов у перекладі Ольги Косач-Кривинюк і Любові Комарової, а 1929 року — переклад Христі Алчевської в «Державному видавництві України» (Харків).

Український письменник, етнограф, драматург Олекса Стороженко ((1805—1874), близько тридцяти років служив у війську. Після виходу у відставку займався літературною працею, малюванням, музикою, різьбленням, садівництвом. Перу письменника належать історичні повісті, оповідання, п’єси,  фантастичні новели, гуморески та казки: «Брати-близнята», «Закоханий чорт»,  «Вуси» і «Голка», «Гаркуша», «Кіндрат Бубненко-Швидкий», «Прокіп Іванович», «Дорош», «Мірошник»… У 1873—1874 роках Олекса Стороженко постійно листувався з одеським книговидавцем Василем Білим щодо завершення повісті «Марко Проклятий» та її видання. Перші шість розділів повісті з'явилися у львівському журналі «Правда» у 1870—1876 роках. Згодом опубліковано 16 розділів посмертно у 1879 році в одеській «Типографії Л. Нітче».

Англійського письменника Вільяма Вілкі Коллінза (1824—1889) в усьому світі знають як автора широковідомих романів «Жінка в білому» (1860) та «Місячний камінь» (1867), які поклали початок розвитку детективного жанру в Англії. Між 1870 і 1889 роками Коллінз написав ще 15 романів, зокрема «Жовту маску», «Готель з привидами», «Гроші міледі». У 1873—1874 роках Вілкі Коллінз вирушив у Сполучені Штати Америки для читання лекцій. Проте його приваблювала акторська кар’єра і гучний успіх, який він розділив зі своїм другом Чарльзом Дікенсом. !874 року обоє виконали дві головні ролі у п’єсі «Замерзла глибина». Успіх був приголомшливий.  

Французького письменника Еміля Золя (1840—1902) часто називають представником так званої «натуральної школи». Натуралізм в літературі склався в останній третині ХІХ століття. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності. Еміль Золя створів 20-томну серію романів «Ругон-Маккари» — історія однієї родини. Дія першого роману «Кар'єра Ругонів» відбувається в дні після державного перевороту 2 грудня 1851 року, а останнього — «Доктор Паскаль» —  у 1870 році. Роман «Завоювання Плассана», четверта частина «Ругон-Маккарів», був виданий 1874 року. Як і в першому романі «Кар'єра Ругонів», дія відбувається у вигаданому містечку Плассан, що співвідноситься до Екс-ан-Провансу, де Золя провів дитинство та юність.

Жоріс-Карл Гюїсманс (1848—1907), французький письменник та літературний критик, перший президент Гонкурівської академії, у 1874 році опублікував свою першу книгу під назвою «Ваза з прянощами» — збірку віршів у прозі, написаних під впливом Бодлера та Алоїзіуса Бертрана. Коли вона була відхилена декількома видавництвами, він, нарешті, надрукував її за власний рахунок. І хоч ця книга викликала мало уваги, проте вона вже виявила елементи неповторного стилю автора. З цього часу він, як правило, підписував свої твори ініціалами, а не повною формою імені: Ж. -К. Гюїсманс.

Літературну діяльність  видатний український письменник Панас Мирний (1849—1920) почав з поезій. Разом з віршами з’являються й перші драматичні твори. 1872 року у львівському журналі «Правда» було надруковано його вірш «Україна» і оповідання «Лихий попутав». З цього часу він постійно виступав у пресі з новими прозовими творами, які відразу привертали увагу літературної громадськості. 1874 року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який був покладений в основу майбутнього роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Великим твором французького письменника Гюстава Флобера (1821—1880) стала драматична поема «Спокуса святого Антонія», яку іноді називають романом. Флобер задумав драму про святого Антонія ще в молодості і кілька разів повертався до цього задуму протягом усього життя. Першим поштовхом стали враження від однойменної картини, яку письменник побачив у Генуї в 1845 році. У вересні 1849 року Флобер закінчив першу версію драми, а 1856 — другу. Нарешті, 1874 року було опубліковано третій і останній варіант тексту.

 

Жуль Верн роман «Таємничий острів» (1873—1874)

Французького письменника Жуля Верна (1828—1905) з дитинства вабило море. В одинадцятилітньому віці він таємно найнявся юнгою на шхуну «Коралі», яка вирушала до Індії, але батько повернув до дому утікача. За наполяганням батьків, Верн закінчив юридичний факультет Сорбонни (1847—1851), але не продовжив справи батька — власника нотаріальної контори, оскільки захопився театром. Перші його твори — вірші, оповідання, водевілі, лібрето комічних опер — успіху майже не мали. Але Жуль Верн привернув увагу видавця П’єра-Жуля Етцеля, який 23 листопада 1862 року уклав з ним контракт, за яким Верн зобов’язаний був протягом двадцяти років готувати щорічно до друку по два романи. Договір дав письменнику засоби до існування, водночас наклавши на нього обтяжливу матеріальну відповідальність. Першим романом «П’ять тижнів на повітряній кулі» (1863) Жуль Верн поклав початок величезної серії науково-фантастичних і пригодницьких романів «Незвичайні подорожі», над якою він працював понад 40 років. Творчий доробок Жуля Верна вражає масштабністю. Серія містить 63 романи і 2 збірки повістей та оповідань, виданих у 97 книжках: «Подорож до центру Землі» (1864), «Подорож з Землі на Місяць» (1865), «Подорож капітана Гаттераса» (1866), «Діти капітана Гранта» (1868)…  Крім романів, Жуль Верн написав десять наукових досліджень з географії. Найзначніша з них — тритомна «Історія великих подорожей».

 

Верн, Жуль. Таємничий острів : роман / Жуль Верн ; пер. з фр. Віктор Омельченко. — Тернопіль : Вид-во  «Навчальна книга—Богдан»,  2019. — 528 с. — (Серія «Світовид»).

Науково-фантастичний пригодницький роман Жуля Верна «Таємничий острів» був написаний впродовж 1873—1874 років і виданий у видавництві П’єра-Жуля Етцеля 1874 року. Це заключний роман трилогії, куди входять також романи «Діти капітана Гранта», «Двадцять тисяч льє під водою». Під час Громадянської війни (1861—1865) у США п'ятеро північан вирішують втекти на повітряній кулі з Ричмонда — обложеної столиці конфедератів.

«Скидайте усе важке! Все за борт! Господи, поможе! Ці слова лунали вад безлюдними просторами Тихого океану близько четвертої години пополудні 23 березня 1865 року. Напевне, й досі усі пам'ятають страшний ураган, який того року під час весняного рівнодення налетів із північного сходу, й атмосферний тиск на барометрі впав до семисот десяти міліметрів. Ураган не вщухав з 18 до 26 березня і завдав величезної шкоди в Америці, Азії та Європі, захопивши зону завширшки в тисячу вісімсот миль, що простягалася до екватора навкоси від тридцять п'ятої північної паралелі до сорокової південної паралелі. Зруйновані міста, викорчувані ліси, злизані велетенськими бурунами будівлі на узбережжях, викинуті на берег кораблі... — такі були наслідки нещадної люті того грізного урагану. За скоєним лихом він перевершив навіть ті тайфуни, що завдали неймовірної шкоди Гавані та Гваделупі 25 жовтня 1810 року і 28 жовтня 1825 року.

Отож саме тоді, коли на суші й на морі шаленів нечуваний ураган, не менша драма відбувалася і в розбурханому повітрі. І справді, аеростат, захоплений у потужний повітряний коловорот, був винесений, мов кулька, на вершину смерчу і, обертаючись навколо своєї осі разом із стовпом повітря, помчав зі швидкістю дев'яносто миль на годину.

Під нижнім обручем сітки повітряної кулі хиталася гондола з п'ятьма пасажирами, які ледве бачили один одного в густому тумані, змішаному з водяним пилом, що здіймався від самого океану. Звідки ж летіла та повітряна куля, ота беззахисна іграшка невмолимої бурі? З якої точки землі злетіла вона за хмари? Адже аеростат, безумовно, не міг вирушити в політ під час урагану. А ураган бушував уже добрих п'ять днів, — його перші ознаки з'явилися ще 18 березня. Отож були всі підстави гадати, що прилетів він із дуже далеких країв, бо за такої швидкості покривав, очевидно, не менш як дві тисячі миль на добу.

Та хоч би як там було, повітряні мандрівники не мали жодної можливості визначити відстань, подолану відтоді, як вони піднялися в повітря, — для цього їм бракувало і точки відрахунку, і засобів… І лише після стрімкого спуску додолу, побачивши під гондолою розбурхані хвилі, мандрівники нарешті збагнули, яка небезпека чекає на них… Під ними й справді не було ні материкових земель, ні найменшого острівця. Ніде не виднілося ані клаптика суші, за яку можна було б зачепитися якорем і приземлитися… Навколо тільки безмежне море з усе ще оскаженілим громаддям хвиль…

Від світанку куля, яку вітер невпинно гнав на південний захід, пролетіла велику відстань, що вимірювалась сотнями миль, і справді у цьому напрямку перед мандрівниками завиднівся досить високий берег… Мандрівники чітко бачили цяточку тверді, досягти якої необхідно будь-що. Вони ще не знали, острів там чи материк, так само, як не знали, в який кінець світу їх заніс ураган; та хоч би яка була та земля, гостинна чи ворожа…».

 

Іван Нечуй-Левицький повість «Хмари» (1874)

«Пишу те що бачив і що знаю, а чого не знаю, за те не берусь» — творче кредо яскравого українського письменника Івана Нечуя-Левицького,  майстра реалістичної прози, який жив і творив в одну з найтрагічніших епох в історії української культури. Літературний талант письменника проявився у різних жанрах: романах, повістях, оповіданнях, новелах, казках, драмах. Він є автором художніх, історичних та етнографічних нарисів, літературно-критичних і мистецтвознавчих статей. Зі сторінок його творів постає розмаїта галерея колоритних персонажів: селян та міщан, чиновників та дрібних шляхтичів, інтелігентів та людей суспільного «дна»… Класикою української літератури стали його кращі твори: соціально-побутові повісті «Микола Джеря» (1878), «Бурлачка» (1878) та «Кайдашева сім’я» (1879).

Перші твори письменника — «Дві московки» (1868), «Рибалка Панас Круть» (1868) та «Причепа» (1869), підписані псевдонімом Нечуй, придбаним від прізвища козацького полковника з улюбленої народної «Думи про Нечуя» і надруковані в львівському журналі «Правда», привернули увагу критиків та читачів. Найвищого розквіту творчість Івана Нечуя-Левицького досягає в другій половині 70-х — на початку 80-х років ХІХ століття. Саме в цей час виходять друком його славнозвісні повісті та оповідання «Микола Джеря», «Бурлачка, «Кайдашева сім’я», «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі»… Завершується цей період діяльності письменника повістю-хронікою з побуту духовенства «Старосвітські батюшки та матушки».

 Повість Івана Нечуя-Левицького «Хмари» була написана у 1870–1871 роках, і вперше опублікована у 1874-му році в збірнику «Повісті Івана Левіцького». Письменник у повісті звертається до теми української інтелігенції. Назва «Хмари» символізує національний гніт, здійснюваний російським царизмом на Україні. Рецензуючи повість, український письменник Олександр Якович Кониський відзначив життєву основу твору й актуальність порушених проблем для України, окутаної хмарами.

 

Нечуй-Левицький І. Хмари : повість / Іван Нечуй-Левицький. — Київ : Андронум, 2021. — 276 с.

Звернення до теми інтелігенції, до проблем її зав’язків з народом і визвольним рухом сприяло розширенню тематичних обріїв української літератури. У атмосфері моральної задухи формується характер головних героїв. Це люди широких прогресивних поглядів, які, незважаючи на всі перепони, своєю просвітницькою діяльністю здіймають хвилі національної свідомості народу та розганяють «хмари», прагнучи до світла. Повість «Хмари» приваблює динамічним сюжетом, колоритною мовою, блискучим знанням народних звичаїв, мальовничими описами Києва та інших куточків України, вірою героїв у майбутнє і дає можливість читачеві краще зорієнтуватися в історії України, зблизька побачити, як і чим жила молодь того часу.

Повість Івана Нечуя-Левицького «Хмари»  можна назвати першим твором про Київ, де місто змальовано з любов’ю.  «За Дніпром з'явилась чарівнича, невимовне чудова панорама Києва. На високих горах скрізь стояли церкви, дзвіниці, неначе свічі палали проти ясного сонця золотими верхами. Саме проти їх стояла лавра, обведена білими високими мурованими стінами та будинками, й лисніла золотими верхами й хрестами, наче букет золотих квіток. Коло лаври ховались у долинах між горами пещери з своїми церквами, між хмарами садків та винограду. А там далі, на північ, на високому шпилі стояла церква св. Андрея, вирізуючись всіма лініями на синьому небі: коло неї Михайлівське, Софія, Десятинна... Поділ, вганяючись рогом в Дніпро, неначе плавав на синій, прозорій воді з своїми церквами й будинками. Всі гори були ніби зумисне заквітчані зеленими садками й букетами золотоверхих церков, їх заквітчала давня невмираюча українська історія, неначе рукою якогось великого артиста...».

 

Томас Гарді роман «Подалі від шаленої юрми» (1874)

Відомий англійський письменник Томас Гарді (1840—1928) народився у родини дрібного підрядчика. Дитячи роки проминули у патріархальній атмосфері сільської Англії ХІХ століття, де ще були живими давні традиції та звичаї. У 1856 році Томас став учнем місцевого архітектора в Дорчестері. Протягом наступних шести років він займався самоосвітою: класична література, історія, філософія, німецька, французька, грецька, латинська мови. Поглиблене та різностороннє читання Гарді продовжував усе життя. У 1862 році він вирушив у Лондон, де впродовж п’яти років працював і вивчав готичну архітектуру у відомого архітектора Артура Бломфілда, відвідуючи водночас вечірні курси при Королівському коледжі.

Рукопис першого роману «Бідняк і леді» (1867), відхилений видавцями, Томас Гарді особисто знищив. Протягом 1871— 1897 років з- під пера Гарді вийшло 14 романів, об’єднаних автором у три цикли: «Романи винахідливі та експериментальні», «Романтичні історії та фантазії» та «Романи характерів і середовища» — «Під зеленим деревом»( 1872), «Подалі від шаленої юрми» (1874), «Повернення на батьківщину» (1878), «Мер Кестербріджа» (1886), «Тесе із роду Д’Ербервіллів» (1891), «Джуд Непомітний» (1895). В основі циклу «Романи характерів та середовища» — трагічне зіткнення людини з обставинами, оточенням, порядком світобудови. Дія у романах і оповіданнях Томаса Гарді розгортається у вигаданому місці — чарівному  Вессексі. В цій мальовничій сільської місцевості живуть і страждають мужні і щирі герої Гарді, драматична доля яких не залишає байдужим нікого.

У 1888 році Томас Гарді зібрав опубліковані раніше в газетах і журналах твори малої епічної форми у цикл «Вессекські оповідання». Згодом вийшли друком ще три збірки: «Трупа шляхетних дам» (1891), «Маленькі іронії життя» (1894), «Змінена людина « (1913), усього близько сорока повістей та оповідань. У 1903— 1908 роки  Гарді створив епічну драму «Династії», в якій звернувся до епохи наполеонівських війн. Останні три десятиліття життя Томас Гарді присвятив поетичній творчості. Його віршова спадщина охоплює близько тисячі творів різноманітних жанрів, які склали вісім поетичних збірок.

 

Томас Гарді. Подалі від шаленої юрми / Гарді Т. ; пер. з англ. Дмитро Троценко. — Київ : Велмайт, 2015. — 512 с.

«Подалі від шаленої юрми» — один з найвідоміших творів Томаса Гарді. Наприкінці 1872 року редактор Леслі Стівен запропонував Томасу Гарді написати роман для свого часопису «Cornhill Magazine». Гарді відповів згодою. Роман публікувався з січня по серпень 1874, а в листопаді того ж року вийшов окремим виданням у двох томах з ілюстраціями Елен Пейтерсон, яку Томас Гарді вважав найкращим ілюстратором своїх творів. Перші випуски роману друкувалися анонімно, але хвиля похвал читачів та критиків спонукала автора відкрити своє ім'я. Саме цей роман приніс Томасу Гарді світову славу.

 

Подалі від шаленої юрми

Жанр — драма

Режисер — Томас Вінтербер

Рік — 2015

Стрічку знято на основі однойменного роману Томаса Гарді. Англія Вікторіанської доби. Молода, симпатична і владна власниця ферми Батшеба Еверден підтримує стосунки із трьома різними чоловіками, що не схожі між собою: Ґабріель Оук — фермер, що займається розведенням овець, успішний і дорослий холостяк Вільям Болдвуд, а також Френк Трой — сержант королівських військ. Чим закінчиться ця неймовірна любовна драма?

 

 

Джерела з історії світової літератури ХІХ століття

• Баканов, Андрій. Томас Гарді // Гарді, Томас. Троє незнайомців : новели / Томас Гарді ; пер. з англ.—  Київ : Дніпро, 1978. — С. 5—16.

• Герасимова Г. П. Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838—1918) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2010. —Т. 7 : Мл— О. — С. 382—383.

• Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ— початку ХХ століття : навч. посібник / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайковська. — 2-ге вид. — Київ : Центр учбової літератури, 2009. — 400 с.

• Іван Нечуй-Левицький (1838—1918) // Історія української літератури ХІХ ст. (70-90-ті роки) : у 2 кн. : підручник / О. Д. Гнідан, Л. С. Дем’янівська, С. С. Кіраль та ін. ; за ред. О. Д. Гнідан. — Київ : Вища школа, 2002. — Кн. 1. — С. 195—238.

• Кірнозе З. Верн, Жуль (1828—1905) // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 276—277.

• Коршунова С. Гарді, Томас (1840—1928) // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 345—348.

• Шевчук В. Про «захмарених» героїв Івана Нечуя-Левицького, а також закон про тенденцію художнього твору і його мистецьку повновартність // Нечуй-Левицький І. С. Хмари : повість : для ст. шк. віку / передм. В. О. Шевчука ; приміт. В. Я. Панченко ; худож.-оформл. М. С. Пшінки. — Київ : Веселка, 1993. — С. 5—12.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.