Голокост: 5 книг про трагічні події Другої світової війни

 

27 січня щорічно відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме цього дня 1945 року було звільнено один із найбільших нацистських концтаборів Аушвіц-Біркенау біля міста Освенцима (Польща).

За час існування концтабору було знищено від 1,5 до 2,2 мільйона людей різних національностей, значну частину з яких становили євреї. Під час Другої світової війни в Німеччині й на окупованій території Європі діяли концентраційні табори: Бельзен, Бухенвальд, Дахау, Майданек, Собібор, Треблінка…  Ця жорстока війна принесла майже в кожну родину біль і страждання.  Нацистські злочини проти людства стали широко відомі світові вже на Нюрнберзькому процесі 1945—1946 років, який мав велике історичне значення і став попередженням на майбутнє.

Представляємо книги: «Аушвіц «Остаточне рішення» нацистів» відомого британського історика Лоренса Ріса, «Ніч. Світанок. День» свідка Голокосту, лауреата Нобелівської премії миру 1986 року Елі Візеля, «Воєнні спогади. 22 вересня 1939 — 5 квітня 1945» польської історикині  Кароліни Лянцкоронської, «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова» відомого юриста-міжнародника Філіпа Сендса та «Війна, яку було необхідно виграти. Друга світова: стратегії, битви, рішення» американських істориків Вільямсона Мюррея та Еллана Р. Міллета.

 

Лоренс Ріс «Аушвіц «Остаточне рішення» нацистів»

Лоренс Ріс (1957) — відомий британський історик, автор книжок на тему нацизму, Голокосту та Другої світової війни, креативний директор історичних програм на ВВС, колишній редактор циклу документальних передач «Timewatch», що здобув нагороду «Еммі». Він є автором книг, зокрема «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна» (2021), : «Аушвіц. «Остаточне рішення» нацистів» (2022), «Голокост. Нова історія» (2022), : «За лаштунками війни. Сталін, нацисти і Захід» (2022). Газета «The Times» назвала Лоренса Ріса «найвидатнішим британським продюсером документальних передач». У 2005 році йому було присвоєно ступінь почесного доктора наук Шеффілдського університету за «неоціненну роботу в історичній науці та телебаченні».

 

Ріс, Лоренс. Аушвіц. «Остаточне рішення» нацистів / Лоренс Ріс ; пер. з англ. Анастасія Цимбал. — 2-ге вид. — Київ : Лабораторія, 2023. — 360 с.

«Ніхто себе не знає», — стверджує один із героїв  дослідження Лоренса Ріса про Аушвіц-Беркенау. Це місце найбільшого масового вбивства в історії людства, яке до сьогодення не досліджене до кінця. Частина документів знищена, а факти про табір Аушвіц досі приховуються. Лоренс Ріс зібрав понад 100 свідчень жертв табору, які вижили, та нацистів, які заговорили вперше. Ці інтерв’ю розкривають правду про внутрішню політику табору з неймовірними деталями — від методів масових вбивств і пліток, що ходили між охоронцями та в’язнями до публічного будинку та «Канади», де зберігали дорогоцінні речі та одяг засуджених на смерть. Лоренс Ріс глибоко аналізує нацистську політику «остаточного вирішення єврейського питання, яке втілилося у «пеклі на землі» — Аушвіці. Історія табору в його інтерпретації стає повчальною притчею і застереженням для майбутніх поколінь про те, що зло поводиться дуже тихо, доки не спричиняє жаху вселенського розміру, як це було в Аушвіці-Беркенау.

А книжка Лоренса Ріса «Голокост. Нова історія» відповідає на два фундаментальні питання про Голокост: як і чому це сталося? Вона ґрунтується не лише на останніх наукових дослідженнях, а й на 25-річних опитуваннях очевидців — тих, хто вижив, і злочинців, які діяли під прикриттям ідеології. Лоренс Ріс проводить читача від найжахливіших часів Голокосту до останніх днів Третього Рейху. Він детально розглядає політику Гітлера та доводить, що єдиного рішення розпочати Голокост не було — один із найстрашніших злочинів в історії людства був спричинений маленькими кроками і рішеннями, які приймалися нацистами. І хоч найбільша відповідальність за усі жахи того періоду лежить на Гітлерові, автор переконує: винні усі, хто зміг це допустити.

 

Елі Візель «Ніч. Світанок. День»

Елі Візель (1928 —2016) — єврейський, французький та американський письменник, журналіст, громадський діяч. Лауреат Нобелівської премії миру 1986 року. Писав на їдиш, французькою і англійською мовами. Завдяки його публікаціям 1950-х років в світі поширилося визначення поняття Голокост. Основою його творів став власний досвід і спогади про масове знищення євреїв під час Другої світової війни.

Елі Візель народився 1928 року у місті Мармарош-Сигіт (Мармарощина, Румунія) у єврейській родині. В цьому містечку Елі провів щасливе дитинство. В 1944 році всіх євреїв містечка депортували до Аушвіці, де були знищені мати і молодша сестра Елі Візеля. Потім Візель потрапив до Бухенвальда, де незадовго до звільнення загинув його батько. Трьом дітям із цієї родини вдалося вижити, одним із них був Візель. Незважаючи на те, що після війни Візель хотів тати письменником, він не наважувався згадати те, що пережив у концтаборах. Він написав романтичний шпигунський роман під псевдонімом Еліша Кармелі та подорожував по Індії. У Франції відомий письменник Франсуа Моріак спонукав Візеля художньо відтворити те, що він пережив. Результатом цього стала публікація першої книги Візеля на 800 сторінок «А світ мовчав», написаної їдишем. Французький, скорочений, варіант цієї книги вийшов двома роками потому під назвою «Ніч». Книга стала міжнародним бестселером, незважаючи на те, що навіть видавець Моріака не вірив у можливість успіху. У 1960 році побачила світ книга «Світанок», історія жертви нацистського терору, що намагається вбити ворогів нещодавно утвореної країни Ізраїлю. «День» (1961) розповідає про іншу людину, яка пережила Голокост і не може позбутися почуття провини за те, що зосталася живою тоді, як уся родина загинула в Аушвіці. Ці три книги — «Ніч», «Світанок», «День» — складають трилогію.

Події більшості романів Візеля розгортаються довкола Голокосту. «Коли я бачу, як щось стало стерпним, я не говорю про це. Ось чому я написав про Голокост так мало». Під час вручення Нобелівської премії Елі Візеля, який пройшов жахи Голокосту, назвали «посланцем до людства». Його послання було свідченням, повтореним і поглибленим творами великого автора». Центральною темою його художніх творів, есеїв та мемуарів завжди була боротьба проти зла, «людської негуманності щодо людини» та мовчазної бездіяльності.

 

Візель, Елі.  Ніч. Світанок. День / Елі Візель ; пер. з фр. В. Каденка, Є. Кононенко. — Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2021. — 288 с.

Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення —  наскрізна тема творів Нобелівського лауреата, письменника Елі Візеля. Він писав: «Тиша Біркенау —  це інша тиша, не схожа на жодну. У ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мовчання людяності в хорі нелюдства. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченням про одну з найстрашніших трагедій ХХ століття — Голокост.

 

 

Кароліна Лянцкоронська «Воєнні спогади»

Кароліна Лянцкоронська (1898—2002), польська історикиня і мистецтвознавиця, діячка Полонії в Італії, народилася у родини найвідомішого в Австро-Угорський імперії мистецтвознавця, колекціонера і мецената Кароля Лянцкоронського. Граф походив зі знатного польського шляхетського роду. Матір’ю дівчинки була аристократка, німкеня Малгожата Ліхновська.  Змалечку Кароліна вільно розмовляла кількома мовами: з батьком — французькою та англійською, з матір’ю — німецькою, а з гувернанткою — польською.

Під час Першої світової війни Кароліна Лянцкоронська працювала санітаркою в реабілітаційному осередку у Відні. Однак обравши за фах не медицину, а мистецтвознавство, дівчина вступила до Віденського університету і згодом захистила дисертацію, присвячену живопису Мікеланджело. Смерть батька змусила її 1934 року переїхати до Львова й зайнятися успадкованими маєтками у Комарні й Роздолі. Незабаром у Львівському університеті імені Яна Казимира Кароліна  Лянцкоронська захистила докторську дисертацію, таким чином ставши першою в Польщі жінкою, що здобула докторський ступінь із мистецтвознавства.

Коли 1939 року Червона армія окупувала Львів, Кароліна на власні очі бачила грабунок, невігластво й варварство Азії —  так вона називала совітів. І відразу ж приєдналася до підпільного руху опору, вступивши до польської Спілки збройної боротьби (пізніше — Армія Крайова). НКВС неодноразово викликав Лянцкоронську на допити, аж урешті видав наказ про її арешт. Вважаючи, що перебування під окупацією німецьких загарбників («все ж таки там Європа») має бути легшим, ніж під чоботом совітів, Кароліна Лянцкоронська в травні 1941 року на підроблених документах виїхала до Кракова. Тут вона продовжила діяти в польському підпіллі і водночас легально працювала в Червоному Хресті, а згодом, за дорученням підпільного керівництва, — в Головній опікунській раді, яку Райх визнавав. Ця організація надавала гуманітарну допомогу в’язням нацистських тюрем. Кароліна Лянцкоронська стала однією із лідерок ради і об’їздила чимало в’язниць Генерал-губернаторства. У рамках акції вдалося допомогти 27 тисячам в’язнів.

1942 року Кароліна Лянцкоронська приїхала до Львова, а згодом — до Станиславова, щоб організувати філію ради. Допомагаючи в’язням місцевих тюрем, вона водночас намагалася з’ясувати обставини позасудової страти понад 20 львівських професорів та їхніх близьких, розстріляних гестапівцями на Вулецьких пагорбах у липні 1941 року. Згодом діячка наткнулася на таємниці розстрілу 250 представників інтелектуальної еліти Станиславова у Чорному лісі в серпні 1941 року. За обидва злочини відповідальний був передусім гауптштурмфюрер СС і начальник поліції безпеки в Станиславові Ганс Крюґер. За його ж наказом Кароліну Лянцкоронську арештували. Її витримка й гідність під час допиту доводили гестапівця до шалу.

Уникнути страти вдалося тільки завдяки тому, що за долю Лянцкоронської особисто перед Гіммлером клопотала Савойська династія. Кароліну перевели до львівської в’язниці на Лонцького, де вона провела кілька місяців до листопада 1942 року. 1943 року вона потрапила до концтабору Равенсбрюк, де вона провела понад два роки до закінчення війни. Повоєнна діяльність Кароліни Лянцкоронської заслуговує окремої розповіді: одна з найвідоміших польських державних діячок в еміграції, пресофіцерка славнозвісного Другого польського армійського корпусу генерала Владислава Андерса, ініціаторка та засновниця Польського історичного інституту в Римі та фамільного фонду Лянцкоронських.  До Польщі Кароліна Лянцкоронська так ніколи і не повернулася…

 

Лянцкоронська, Кароліна. Воєнні спогади. 22 вересня 1939 — 5 квітня 1945 / Кароліна Лянцкоронська ; пер. з пол. Наталі Ткачик. — Чернівці : Книги —ХХІ, 2023. — 424 с.

Цю книжку, написану 1945 року, впродовж десятиліть європейські видавці відкидали —  то як надто антиросійську, то як надто антинімецьку. Сьогодні спогади відомої польської діячки, науковиці, львів’янки Кароліни Лянцкоронської про події Другої світової війни звучать особливо гостро і суголосно з воєнним досвідом українців у ХХІ столітті. Кароліна Лянцкоронська описала те, що бачила на власні очі й учасницею чого їй довелося стати: прихід перших совітів до Львова 1939 року, допити НКВС, утечу до окупованого німцями Кракова, діяльність у польському русі опору, перебування у станиславівській в’язниці та конфронтацію з начальником станиславівського гестапо Крюґером, вирок смерті, ув’язнення у львівській та берлінських в’язницях, понад два страшні роки в Равенсбрюку. Але передусім ці спогади – про людяність у нелюдських обставинах, про внутрішню силу й гідність і про те, що війна – це не тільки про смерть, а й про шалену любов до життя.

 

 

Філіп Сендс «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова»

 

Філіп Сендс — професор права в Університетському коледжі Лондона та адвокат-практик в адвокатській палаті Матрікс. Часто виступає перед міжнародними судами, зокрема перед Міжнародним кримінальним судом та Міжнародним судом в Гаазі. Його залучали до багатьох найважливіших справ останніх років, зокрема щодо Піночета, Конго, Югославії, Руанди, Іраку та Гуантанамо. Його попередні книжки — «Беззаконний світ» (про війну в Іраку) та «Команда катувань» (про застосування тортур з боку адміністрації Буша). Активно співпрацює з Financial Times, The Guardian, New York Review та Vanity Fair; частий гість на радіо та телебаченні; учасник англійського ПЕН-клубу та Hay Festival of Literature & Arts (Великобританія).

 

Сендс, Філіп. Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова / Філіп Сендс ; пер. з англ. Павла Мигаля. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. —652 с.

Коли відомий юрист-міжнародник Філіп Сендс отримав запрошення прочитати для студентів-юристів лекцію у Львові, то вирішив, що це також нагода відкрити місто свого дідуся, який не любив розповідати про минуле. Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля призвели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю. У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.

 

Вільямсон Мюррей, Еллан Р. Міллет  «Війна, яку було необхідно виграти.  Друга світова: стратегії, битви, рішення»

Вільямсон Мюррей (1941—2023) — американський воєнний історик і письменник. Він є автором численних праць з досліджень воєнної історії та стратегії. Має ступень доктора наук з воєнно-дипломатичної історії, викладав у кількох університетах, військових академіях та коледжах, зокрема у Військово-повітряному коледжі США, Військовій академії Сполучених Штатів і Військово-морському коледжі.

Еллан Р. Міллет — американський воєнний історик і полковник у відставці Корпусу морської піхоти США. У 2004 році Міллет був названий лауреатом премії Семюеля Еліота Морісона від Товариства військової історії за дослідження. У 2008 році він отримав Прітцерську літературну премію за досягнення у військовій  літературі від Прітцкерівського військового музею та бібліотеки.

 

Мюррей, Вільямсон.  Війна, яку було необхідно виграти. Друга світова : стратегії, битви, рішення / Вільямсон Мюррей, Еллан Р. Міллет ; пер. з англ. Олександра Буценко. — Київ : Дух і Літера, 2023. — 656 с.

Жодна війна ХХ століття не була такою глибоко трансформаційною та руйнівною як Друга світова. Ця книга — є унікальною та потужною оперативною історією цієї війни, яка відтворює повну картину битв на землі, на морі та в повітрі. Вільямсон Мюррей і Еллан Р. Міллет аналізують операції та тактику ведення війни як на європейському, так і на тихоокеанському театрах воєнних дій. Ми бачимо, як розроблялися та переглядалися стратегії і як бойові загони намагалися виконувати накази. Автори представляють пронизливі портрети воєначальників обох воюючих сторін, демонструючи неоднозначності, з якими вони стикалися, описуючи можливості, якими вони скористалися і ті, які пропустили. Усюди ми бачимо зв’язок між фактичними військовими операціями та їхніми політичними і моральними наслідками. «Війна на перемогу» — це кульмінація багаторічних досліджень двох провідних американських військових істориків. Вони уникають пафосного погляду на війну, але зберігають глибоку зацікавленість щодо проблем, з якими зіткнулися союзники та які вони подолали, а також реалістичну оцінку досягнень і невдач Осі. Ця наукова розвідка є чи не найбільш повним і досконалим екскурсом в історію Другої світової — від японсько-китайської війни 1937 року до капітуляції Японії в 1945 році.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.