«Навряд чи знайдеться людина, якій жодного разу не спадало на гадку простежити задля розваги крок за кроком усе, що привело її до певного висновку. Це — захоплююче заняття, і хто вперше до нього вдається, буде вражений…» (Едгар Аллан По)
Едгар По захоплювався поезією, але основну
частину його творчої спадщини складає проза. У 1833 році тижневик «Baltimore
Saturday Visiter» організував літературний конкурс, і По здобув нагороду за
оповідання «Рукопис, знайдений у пляшці». Цей успіх допоміг Едгару По повірити
у свої сили. За роки літературної творчості він створив близько сімдесяти
оповідань і став засновником трьох головних напрямів у детективі —
романтичного, класичного та готичного.
20 квітня 1841 року у філадельфійському
«Graham's Magazine» було надруковане оповідання Едгара Аллана По «Вбивства на
вулиці Морг», на сторінках якого з’являється перший у світовий літературі
приватний детектив Оґюст Дюпен. Його аналітичний дар — «лише неминучий наслідок
яскраво вираженої умоглядності мислення». Дюпен виявляє свої здібності ще у
двох оповіданнях Едгара По — «Таємниця Марі Роже» та «Викрадений лист».
У червні 1843 року Едгар По закінчує
написання «Золотого жука». Письменник представив свою розповідь на
письменницький конкурс, що проводився газетою «Philadelphia Dollar Невспапер» і
посів перше місце. Оповідання було опубліковано в двох номерах газети з 21
червня по 28 червня 1843 року. Захоплюючий сюжет та несподівана розв'язка
історії, яку розповів Едгар По, людина надзвичайного таланту і драматичної
долі, мала приголомшливий успіх…
Класик американської і світової літератури
Едгар Аллан По народився 19 січня 1809 року в Бостоні штат Массачусетс у родині
акторів мандрівної трупи. Мати Едгара належала до родини англійських акторів,
які переїхали до Америки в кінці XVIII століття. Молода талановита акторка,
співачка, танцюристка Елізабет була улюбленицею публіки. Батько письменника мав
освіту юриста, але виступав на сцені. Девід і Елізабет вели бродячий спосіб
життя, Іноді не вистачало грошей, щоб прогодувати трьох дітей. Коли Едгару не
було ще й 2-х років, батько покинув родину і раптово помер від лихоманки. А під
час гастролей у місті Ричмонд від чахотки померла мати. Діти залишилися без
батьків. Маленький Едгар опинився у родини заможного торговця Джона Аллан і
його дружини Франческі з Ричмонда штат Вірджинія.
Джон Аллан не усиновив Едгара офіційно, бо
не знав виправдає він його надії, але прізвище названого батька — Аллан — стало
другим ім’ям письменника. Франческа Аллан обожнювала і любила хлопчика так, що
він не відчував себе прийомним сином. У 5 років він став відвідувати класичну
англійську школу, де швидко почав робити успіхи: читав, малював, декламував
вірші. Едгар завжди був гарно одягнений, мав лоша поні, особистих собак, які
його супроводжували, і ліврейного грума. Однак Джон Аллан, на відміну від своєї
чарівної дружини, був людиною прикрою і не раз давав зрозуміти Едгарові, що той
живе його коштом. Відтак хлопець не надто приязно ставився до вітчима.
У 1815 році батьки Едгара вирушили разом з
ним до Англії, де його віддали у престижний лондонський пансіонат. Там він
навчався упродовж п’яті років, швидко розкривши свої природні здібності.
Шкільна наука давалася йому без труднощів, юнак багато читав, особливо
англійську літературу. Едгар також цікавився математикою, історією, різними
галузями біології та природознавства, фізикою й астрономією.
У 1820 році Аллани повернулися на
батьківщину й оселилися у Ричмонді.
Батьки влаштували Едгара в «Англійську класичну школу», якою керував
випускник Дублінського коледжу Святої Трійці Джозеф Кларк. У 10-11 років він
захопився поезією, почав писати вірші. Зі школи Джозефа Кларка Едгар По
перейшов у заклад В. Берка, де навчався протягом 1823—1825 років. 1826 року
Едгар По вступає до Віргінського університету, де мав вивчати давні й сучасні
мови та літературу. У роки навчання багато читав, особливо зачитувався книжками
історичної тематики. Вивчав латинь, історію, фізику, астрономію та ботаніку,
знав хімію та медицину. Весь вільний час він писав вірші. Але через картярські
борги, які містер Аллан відмовився сплачувати, Едгару довелося покинути
університет і самому заробляти на життя.
1827 року Едгар По їде до Бостона. В
червні того самого року він власним коштом видав першу поетичну збірку
«Тамерлан та інші вірші» під псевдонімом «Бостонець». Залишившись без грошей,
без даху над головою, він спробував продовжити справу батьків — стати актором.
Але в театрі йому відмовили. Тоді По, приховавши свій справжній вік,
завербувався в армію й опинився у складі батареї, що охороняла вхід до
бостонської гавані. До своїх обов'язків ставився серйозно і невдовзі отримав
звання сержант-майора але мріяв звільнитися від цього ярма. Нарешті Джон Аллан
погодився на цей крок.
Отримавши свободу, Едгар По поринув у вир
поетичної творчості і в грудні 1829 року видав другу збірку «Аль-Арааф,
Тамерлан і малі вірші», підписану вже власним іменем. Він невтомно працював над
віршами й одночасно прагнув заповнити прогалини у своїх знаннях, студіюючи
спеціальні твори з історії, філософії, естетики та природничих наук. Молодий По
познайомився з багатьма відомими журналістами і літераторами Віргінії, які зацікавилися
його творчістю.
Востаннє Едгар отримав допомогу від Джона
Аллана, коли у червні 1830 року склав іспити і вступив у знамениту військову
академію у Вест-Пойнті. Проте, ставши кадетом, він дуже швидко зрозумів, що
припустився фатальної помилки. І тоді Едгар По вдався до крайніх заходів —
почав свідомо порушувати дисципліну і невдовзі був виключений з академії. А
наступного 1831 року у Нью-Йорку він видав третю збірку поезій з назвою «Поеми
Едгара А. По. Друге видання».
Улітку 1831 року Едгар повернувся у
Балтимор, де знайшов притулок у своєї рідної тітоньки, донька якої згодом стане
його дружиною. Роки, проведені у Балтиморі, стали пошуком свого «Я» у
літературному світі. Після комерційної невдачі з третьою поетичною збіркою
Едгар По береться за написання прози. Перши п’ять оповідань він друкує 1832
року анонімно і безкоштовно в одному з філадельфійських журналів, а вже
наступного року «Рукопис, знайдений у пляшці» отримує нагороду на конкурсі в
Балтиморі. Цей успіх допоміг Едгару По повірити у майстерність свого пера і
відкрив шлях до журналістики.
Улітку 1835 року По залишив Балтимор і
переїхав у Ричмонд, де невдовзі отримав роботу в редакції журналу «Південний
літературний вісник» («Southern Literary Messenger»). Він працював самовіддано:
незважаючи на втому, читав редакційні матеріали, надіслані рукописи, готував
рецензії та огляди, які займали значну частину журнальних шпальт. Так Едгар По
розкрив у собі талант журналіста, як невдовзі з'ясувалося — одного з найкращих
у тогочасній Америці.
У 1834—1835 роки Едгар писав поеми, вірші,
оповідання, журнальні статті, а 1838 року був виданий окремою книжкою єдиний
роман у літературній творчості Едгара По «Оповідь Артура Гордона Піма». Його
популярність зростала, але матеріальне становище не ставало кращим. У цей час у
житті Едгара По настала щаслива мить. 1835 року він таємно одружився у
Балтиморі зі своєю юною кузиною Вірджинією Клем. У 1836 році вони формально
повінчалися у Ричмонді, але їхня доля виявилася сумною. Молоду сім’ю
переслідували постійні нестатки.
У пошуках кращого життя письменник часто
переїжджав з одного міста на інше. Пік його творчості припадає на час,
проведений у Філадельфії (1839—1843), тогочасній літературній столиці Америки.
Тут Едгар По видав близько тридцяти оповідань, серед них і знамениті «Вбивства
на вулиці Морг», «Таємниця Марі Роже» та «Викрадений лист». В грудні 1839 року
з’явилася перша новелістична збірка «Гротески й арабески», потім у 40-х роках
побачили ще три книги. Едгар По став відомим новелістом.
З 1844 року Едгар По живе в Нью-Йорку. У
січні 1845 року у нью-йоркській газеті «Evening Mirror» він опублікував свого
знаменитого вірша «Ворон», що і сьогодні вважається однією із перлин світової
поезії. Це був зоряний час для поета й прозаїка Едгара По, але Вірджинія мала
слабке здоров’я і довгі роки знаходилася на межі між життям і смертю.
Письменник доходив до божевілля від власного безсилля. Коли коханий гіршало,
він не міг написати навіть рядка. У
січні 1847 року Вірджинія померла від сухот, коли їй було лише двадцять п’ять
років.
Ця трагедія приголомшила письменника у той
момент, коли доля, здавалось б, посміхнулася йому. Едгар По надовго не
затримується в жодному місці — Нью-Йорк, Філадельфія, Ричмонд… Він часом
виступає з лекцією «Літератори Нью-Йорка» й читає останні вірші. Але смерть спіткала
Едгара По за обставин, досі нез’ясованих, 3 жовтня 1849 року в Балтиморі. Життя
Едгара Аллана По було багатим на таємниці, легенди, вигадки та нез'ясовані
моменти…
За двадцять років творчої діяльності Едгар
По написав дві повісті, дві поеми, одну п'єсу, близько сімдесяти оповідань,
п'ятдесяти віршів і десяти есе, які склали всього чотири поетичних і п'ять
прозових прижиттєвих збірок. У новелах, створених у 40-х роках, які принесли
Едгару Аллану По світову славу, він демонструє різноманітність стильових прийомів,
невичерпну фантазію у створенні найкарколомніших сюжетів.
Літературну спадщину Едгара Аллана По у
різний час українською мовою перекладали Майк Йогансен ( «Золотий жук»), Віктор
Шовкун («Оповідь Артура Гордона Піма», «Серце виказало», «Барильце амонтильядо»),
Ірина Бояновська («Три неділі на одному тижні», «Муза Арнгейм, або Декоративне
садівництво»), Юрій Лісняк
(«Побачення»), Ростислав Доценко («Рукопис, знайдений у пляшці»),
Михайло Сарницький («Вбивства на вулиці Морг»), Анатолій Онишко («Поліціан»),
Андрій Пехник («Колодязь і маятник») та Галина Пехник («Овальний портрет»)…
У творчості Едгара По найбільше
привертають увагу читачів його детективні оповідання, але письменник
несподівано розкриває свій талант майстра тонкого гумору в оповіданнях «Три
неділі на одному тижні» та «Окуляри». Романтизм письменника проявляється у
оповіданні «Муза Арнгейм, або Декоративне садівництво». Мандрівкою до таємних
глибин людської психіки став роман «Оповідь Артура Гордона Піма», найбільш
загадковий твір Едгара Аллана По.
У
збірці представлені найцікавіші оповідання Едгара Аллана По, а також загадкові
й символічні поезії «Крук» і «Ельдорадо». Кожен твір письменника має
несподіваний сюжет… «Три неділі на одному тижні» — це історія про кохання та
винахідливість у досягненні своєї мрії.
«Ти, товстолобий, заржавілий тупаку,
зашкарублий штубаку, порепаний плюгавий старигане-впертюху!» — якось післяобідньої пори кляв я — про себе
— дядечка Ромпрофана, свого двоюрідного діда, уявляючи, що трясу кулаком перед
його носом. Звісно, лише про себе. По суті, тут існувала якась банальна
невідповідність між тим, що я казав, і чого не наважувався говорити, — між тим,
що робив і лишень хотів би зробити.
Прочинивши двері вітальні, я побачив, що
старий шелепень сидить, закинувши лапи на камін і, тримаючи келих портвейну в
клешні, та старанно виспівує модну французьку пісеньку… Любий дядечку, — мовив
я, причиняючи двері та якнайчарівніше посміхаючись йому. — Ви завжди такі
люб’язні й великодушні, уже стільки разів засвідчували це… Я певен, любий
дядечку (ти, старий мерзенний чортяко!), ви насправді й гадки не маєте
протистояти моєму шлюбові з Кейт... Дядечку, єдине, чого ми з Кейт зараз
прагнемо… Одним словом, коли вам, дядечку, найзручніше, аби відбулося весілля…
Буде тобі моя згода — і посаг, не
забуваймо про посаг — хай буде! Коли б це? Сьогодні неділя, так? Ну тоді… ти
одружишся точнісінько тоді … коли на один тиждень випаде три неділі!».
До книжки ввійшли роман «Оповідь Артура
Гордона Піма», трагедія «Поліціан», оповідання «Золотий жук», «Вбивства на
вулиці Морг», «Морелла», «Людина натовпу», «Чорт на дзвіниці», «Побачення»,
«Рукопис, знайдений в пляшці», «Муза Арнгейм, або Декоративне садівництво» …
«Від колиски до могили пронесли мого
приятеля Еллісона благодійні вітри процвітання. Слово «процвітання» я вживаю в
суто земному значенні і розумію під ним «щастя»... В його короткому житті я,
здавалося, постеріг спростування принципу, що людській натурі притаманні
приховані риси, суперечні блаженству. Ретельне вивчення його життєвого шляху
привело мене до думки, що всі людські нещастя походять від грубого порушення
деяких законів гуманності, що в нас існують якісь незвідані сили і що навіть
тепер, поки всі неясно і плутано тлумачать соціальні питання, одна окрема
людина за певних надзвичайно сприятливих обставин може відчути щастя….
Таких думок дотримувавсь і мій молодий
друг, і тому варто зазначити, що та незатьмарена радість, яка супроводила все
його життя, значною мірою обумовлювалась наперед. Безперечно, якби не його
витончена філософія, що не раз успішно надолужувала брак життєвого досвіду, то
внаслідок уже самого надміру щастя він опинився б у вирі всіх нещасть, які
чатують на винятково обдарованих.
Однак я зібрався писати не про щастя. Ідеї
мого друга можна викласти кількома словами. Він визнавав лише чотири принципи,
точніше, головні умови блаженства. Перша умова (вкрай дивно таке почути)
полягала у фізичних вправах на свіжому повітрі. «Здоров'я,— казав він,— набуте
інакше, навряд чи буде здоров'ям». Як приклад він наводив шал полювання на
лисиць, посилався на землекопів, стверджуючи, що то відносно щасливіший
суспільний прошарок. Другою умовою була любов жінки. Третьою і найважчою —
зневага до амбіцій. А четвертою — мета, що вимагала невпинного прагнення; він
дотримувався думки, ніби щастя досяжніше тоді, коли воно чисто духовне…
Доля щедро обдарувала Еллісона. Його врода
і зграбність були незрівнянні. Розум побудований так, що знання він здобував не
працею, а з допомогою інстинкту та потреби. Він належав до найзнаменитіших
родин імперії і мав найчарівнішу та найвідданішу наречену. Статків у нього
вистачало, та коли він сягнув повноліття, його ще більше збагатила одна з тих
химерних примх долі…
Виявилось, що десь років за сто до
повноліття містера Еллісона в одній далекій провінції помер якийсь містер
Сібрайт Еллісон. Зібравши чималий капітал і не маючи прямих спадкоємців, він
намислив собі химерний план нарощування багатства протягом століття після своєї
смерті. Ретельно й мудро обміркувавши всі вклади, він заповів нарощене
багатство найближчому родичеві, на ймення Еллісон, що житиме через сто років…
Коли стало відомо про величезну суму
спадку, то, звичайно, виникли різні припущення щодо її застосування… Найближчим
він таки справді віддав ті свої статки, якими володів до отримання спадщини.
Однак я нітрохи не здивувався, дізнавшись, що питання, яке викликало стільки
суперечок серед його друзів, він давно вже для себе вирішив…
Еллісон не став ні поетом, ні музикою,
хоча ще ніхто так, як він, не заглиблювався в музику й поезію. За інших
обставин він, може, й став би художником… Декоративне садівництво ще ніхто не
називав поетичним мистецтвом, та, на думку мого приятеля, для Музи там
найбільші можливості. В ньому й справді відкривається безмежний простір для
втілення безконечних витворів уяви у форми нової краси…».
До збірки ввійшли відомі оповідання:
«Маска Багряної смерті», «Колодязь і маятник», «Золотий жук», «Вбивства на
вулиці Морг», «Викрадений лист», «Окуляри» —комічна і водночас повчальна
історія про кохання з першого погляду…
«Колись прийнято було кепкувати з поняття
«кохання з першого погляду», але люди, здатні мислити, так само як і здатні
глибоко відчувати, завжди стверджували, що воно існує… Оповідь моя потребує,
аби я спершу сповістив окремі подробиці. Я ще дуже молодий — мені не
виповнилося й двадцяти двох літ… Особистими чеснотами я зовсім не обділений.
Навпаки, вважаю себе добре збудованим і наділеним зовнішністю, яку дев’ять осіб
із десяти назвуть вродливою… Й хоча сильна короткозорість завдає мені
величезних незручностей, зовні це цілком непомітно. Проти надокучливої
короткозорості я використовував найрізноманітніші засоби, за винятком окулярів.
Будучи молодим і вродливим, я їх, природно, не любив і завжди категорично від
них відмовлявся…
Одного разу минулої зими я в супроводі
мого приятеля пана Толбота увійшов до однієї з лож театру… Того вечора ставили
оперу, афіша обіцяла чимало принадного, отож глядацька зала була
заповнена. Ми, проте, з’явились вчасно,
аби зайняти залишені для нас місця в першому ряду, куди протиснулися не без
зусиль. Упродовж двох годин мого супутника, справжнього музичного fanatico,
цілковито поглинула сцена, я ж тим часом розглядав публіку, яка переважно
становила élite нашого міста.
Пересвідчившись у цьому, я приготувався
перевести погляд на prima donna, як раптом увагу привернула до себе пані в
одній із лож, раніше мною не помічена. Проживи я ще хоч тисячу років, не забуду
глибокого хвилювання, що охопило мене. То була найпрекрасніша із усіх жінок,
котрих я зустрічав до того… Неначе закам’янівши, я не менш ніж півгодини
милувався цією величною зовнішністю та повністю відчув силу й істинність
усього, що розповідають і співають про «кохання з першого погляду»…
Одна з характерних властивостей прози
Едгара По — психологізм. І хоча його єдиний закінчений роман «Оповідь Артура
Гордона Піма», найбільш спірний та загадковий твір письменника, був сприйнятий
сучасниками як звіт про справжню подорож до Південного полюса, автор показує
історію головного героя насамперед як своєрідне сходження до пекла, а морську
подорож — як подорож до таємних глибин людської психіки.
«Оповідь Артура Гордона Піма» належить до
тих творів Едгара По, що найчастіше перекладалися іншими мовами. Український
переклад відомого мовознавця Бориса Ткаченка з’явився ще 1928 року під назвою
«Повість Артура Гордона Піма з Нантукету», а 1992-го — у новому перекладі
Віктора Шовкуна із назвою «Оповідь Артура Гордона Піма». З перших же слів
оповідача читач занурюється у світ морських подорожей…
«Кілька місяців тому, коли я повернувся до
Сполучених Штатів, переживши в Південному океані та деінде багато дивовижних
пригод, про які розповім далі, випадок привів мене у невеличке товариство
джентльменів з Річмонда, штат Віргінія, і вони виявили глибокий інтерес до
всього, що стосувалося країв, де я мандрував, наполягаючи, щоб я видав свою
розповідь друком. Проте я відмовлявся це зробити… Серед віргінських
джентльменів, які виявили надзвичайний інтерес до моїх розповідей, а надто тих,
де йшлося про мої вимушені мандри в Антарктичному океані, був містер По…Та
попри його наполегливі умовляння, я так і не зважився зробити, як він мені
радив. Згодом він запропонував (переконавшися, що я затявся на своєму), щоб я
дозволив йому описати мої найперші пригоди,— він, мовляв, ґрунтуватиметься на
викладених мною фактах і надрукує їх у «Південному віснику» як художню повість
із вигаданим сюжетом. Я не бачив підстав не погодитись…».
Література про життя і творчість Едгара
Аллана По
- Гіленсон Б. По, Едгар Аллан (1809—1849) // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 354— 361.
- Білик, Наталія. Роман і три оповідання Едгара По // По, Едгар Аллан. Оповідь Артура Гордона Піма : роман, оповідання / Едгар Аллан По ; пер. з англ. В. Й. Шовкуна ; передм. та прим. Н. Д. Білик ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. — Харків : Фоліо, 2017. —С. 3—30. — (Бібліотека світової літератури).
- Детективна література. Едгар По. Артур Конан-Дойль // Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ— початку ХХ століття : навч. посібник / Г. Й. Давиденко, О. М. Чайковська. — 2-ге вид. — Київ : Центр учбової літератури, 2009. — С. 96—105.
- Едгар Аллан По (1809—1849) // Література : для дітей середнього шкільного віку / уклад. В. М. Скляренко ; худож.-оформлювач Б. П. Бублик, С. В. Правдюк. — Київ : Кордон, 2015. — С. 243.
- Семків, Ростислав. Як читати класиків / Ростислав Семків. — Київ : Пабулум, 2018. — С. 112—117.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Надеемся на комментарии