Юрій Лавріненко і унікальна антологія «Розстріляне відродження»: до 120-річчя від дня народження українського літературознавця

 

«Книжка “Розстріляне відродження” була на рідкість яскравою зіркою в мороку 50-х років… Якби вона мала поширення на початку 60-х  — це пролунало б громовим вибухом в шелесті формальних реабілітацій того часу…» (Євген Сверстюк, літературний критик)

 

Юрій Андріянович Лавріненко (1905—1987) — літературний критик, історик української літератури, публіцист, громадсько-політичний і культурний діяч.  Автор літературно-критичних нарисів «Василь Еллан-Блакитний» (1929), «Василь Чумак» (1930), «Творчість Павла Тичини» (1930), «На шляхах синтези клярнетизму» (1977), «Павло Тичина і його поема “Сковорода” на тлі епохи» (1980); літературознавчих статей про сучасну українську поезію «Зруб і парости» (1971); публіцистичних праць «В масках епохи» (1948), «Соціалізм і українська революція» (1949), «Український комунізм і совєтсько-російська політика супроти України: анотована бібліографія, 1917—1953» (англ. мовою,1953), «Василь Каразін» (1975), «Чорна пурга та інші спомини» (1985). Упорядкував антологію творів української літератури 20—30-х років ХХ століття «Розстріляне відродження» (Париж, 1959).

Невтомний дослідник української літератури народився 3 травня 1905 року в селі Хижинці, Звенигородського повіту Київської губернії (нині Лисянський район Черкаської області) в селянський родині. Батьки мали багато дітей. Із синів Юрій був наймолодший.

У 1920—1925 роках Лавріненко навчався в Уманському садово-городньому технікумі. 1926 року вступив на історико-філологічний факультет Харківського інституту народної освіти. Після закінчення університету в 1930 році став аспірантом Інституту літератури імені Тараса Шевченка. 1932 року захистив під керівництвом відомого літературознавця Олександра Івановича Білецького кандидатську дисертацію «Український епос козацьких дум».

Юрій Лавріненко з осені 1932 до жовтня 1933 року працював в газеті «Вісті ВУЦВК» у відділі культури — був помічником завідувача відділу культури з питань літератури і мистецтва. Належав до Спілки українських селянських письменників «Плуг», ініціатором створення якої був письменник і громадський діяч Сергій Пилипенко. Спілка мала свої видавництва та власний однойменний літературно-художній журнал, представлений різними жанрами. В журналі «Плуг» було надруковано ряд статей і рецензій Лавріненка, зокрема передмову до збірки оповідань Володимира Винниченка, рецензію на книжку Бориса Антоненка-Давидовича «Землею українською» та інші.

У своїх спогадах Лавріненко зазначав: «Не цей формальний початок моєї літературної діяльності позначився на моєму житті, а доповідь і стаття «Проблеми стилю» (надрукована у журналі «Плуг», серпень—вересень, 1930). Партійна критика гостро засудила цю статтю. Невдовзі почалися масові переслідування української інтелігенції. Щоб уникнути неминучого арешту, Юрій Лавріненко вирішив виїхати з Харкова, але його заарештували на вокзалі за звинуваченням у приналежності до «української контрреволюційної організації». Від грудня 1933 року до лютого 1934 він перебував у в’язниці Харківського ГПУ. Постановою судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 26 лютого 1934 року був звільнений без права виїжджати з Харкова.  

Від червня 1934 до січня 1935 року Юрій Андріянович працював агрономом у квітковому господарстві на околиці Харкова. 4 лютого 1935 року був вдруге арештований. 8 лютого 1936 року спеціальною колегією Харківського обласного суду засуджений до 5 років ув’язнення у «виправно-трудових таборах». Покарання відбував у Норільському таборі. Про жахливі умови перебування за Північним полярним колом Юрій Лавріненко розповів у своїх спогадах «Чорна пурга».

Улітку 1939 року Лавріненко був звільнений і перевезений на Північний Кавказ, де відбував заслання без права відвідувати Україну. Тут він працював агрономом на Мало-Кабардинській дослідно-зрошувальній станції, яка була в степу на віддалі приблизно 50 кілометрів від Нальчика. На засланні Юрій Лавріненко одружився з Марією Данилівною Наричкиною.

Почалася Друга світова війна. Коли 1942 року німці окупували Північний Кавказ, йому разом з дружиною і маленьким сином вдалося виїхати в Україну. Короткий час перебував у Києві, 1943 року з родиною переїхав до Львова, де викладав у сільсько-господарський фаховий школі. 1944 року вони емігрували до Австрії. У липні 1947 року — до Німеччини у табір для переміщених осіб в Міттевальді, де мешкало багато представників української інтелігенції.

Під час перебування в Австрії та Німеччини Юрій Лавріненко надрукував у періодичної пресі («Звено», «Літаври», «Українські вісті») низку літературно-критичних статей: «Шевченко і Драгоманов», «До 100-ліття заснування Кирило-Мефодіївського братства», «Хвильовий на сцені», «25-річчя театру Леся Курбаса “Березіль”»… Всього близько 70-ти праць. У Німеччини Лавріненко брав участь у діяльності літературного об’єднання «Мистецький Український Рух» (МУР), заснованого 25 вересня 1945  року у місті Фюрт недалеко від Нюрнберга за ініціативою комітету, до якого входили Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач та інші українські письменники в еміграції.

1950 року Юрій Лавріненко з родиною переїжджає до США, де мешкали у Нью-Йорку. У 50-ті роки в пресі було опубліковано близько 80-ти статей Лавріненка на різні теми: про українських письменників і письменниць, театральні рецензії і огляди окремих книжок. Найголовніші праці цього періоду — це англомовна фундаментальна книга «Український комунізм і совєтсько-російська політика супроти України: анотована бібліографія, 1917—1953» і «Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933. Поезія — проза — драма — есеї».

У 60-ті роки Юрій Лавріненко опублікував близько 90 статей в періодичних виданнях: газета «Українські вісті», журнали «Листи до приятелів», «Нові дні» й «Сучасність». Понад 30 статей для радіопередач станції «Свобода».  Це були огляди творів Докії Гуменної, Василя Барки, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Максима Рильського, Миколи Хвильового, Євгена Маланюка…  В журналі «Листи до приятелів» були надруковані статті про Агатангела Кримського, Дмитра Чижевського, Олександра Білецького та багато інших статей на різні теми. В англомовних виданнях було надруковано статтю про Тодося Осьмачку та ґрунтовну працю «Шевченко і його “Кобзар” в інтелектуальній історії століття».

1966 року Юрій Андріянович тяжко захворів, йому зробили операцію на серці. Лавріненко частково втратив зір, була паралізована ліва сторона тіла, але він продовжував працювати. У 70-ті роки надруковано 34 статті. 1971 року в журналі «Сучасність» вийшла велика стаття «Українська соціал-демократія (Група УСД) і її лідер Леся Українка». Друга ґрунтовна праця, що спочатку друкувалася в «Сучасності», а потім вийшла окремою книжкою 1975 року у Мюнхені — «Василь Каразін — архітектор відродження». Заслуговує на увагу і збірка статей «Заруб і парости» — цінний внесок в історію української літератури. Всього у різні роки було написано понад 300 праць з літературознавства і історії України.

1985 року в Нью-Йорку були видані мемуари Юрія Лавріненка «Чорна пурга та інші спомини». Центральне місце в цій книжці займає спогад «Чорна пурга», вперше надрукований в пресі 1947 року. Автор розповідає драматичну історію двох в’язнів в Норільському таборі. Пам’яті свого вчителя Олександра Білецького присвячений спогад «Чари й розчарування мого університету».  Збірку прикрашають 18 фотознімків із родинного альбому автора. 1986 року Юрій Лавріненко був нагороджений премією Фундації Антоновичів за есеїстичну й мемуарну творчість: «Розстріляне відродження» включно із збіркою споминів «Чорна пурга».

 

Розстріляне відродження : Антологія 1917—1933 : Поезія — проза — драма — есеї / упоряд., передм., післямова Ю. Лавріненка ; ред. та післямова Є. Сверстюка. — Київ : Смолоскип, 2002. —  984 с. : портр.

Антологія творів українських поетів та прозаїків 20—30-х років ХХ століття видана в 1959 році у Парижі з ініціативи і коштом польського публіциста Єжи Ґедройця. Юрій Лавріненко у передмові до видання писав: «До збірки добиралося тільки з того матеріалу, що був друкований (зрідка тільки писаний) на Україні — головно в УРСР — за період 1917—1933 і що після 1933 року був заборонений і нищений наслідком нового курсу Москви на розгром і колоніяльну провінціялізацію України».

Антологія складається із чотирьох розділів: поезія, проза, драма та есей. Особливо цінна ця антологія тим, що тут вміщено не тільки твори українських письменників, а й короткі статті про кожного письменника. Статті Юрія Лавріненка займають 223 сторінки. Статтю про українського бібліографа та літературознавця Юрія Меженка (справжнє прізвище Іванів або Іванов) написав Володимир Міяковський, який особисто його знав. Автори розташовані «за датою появи їх першої після 1917 року книжки». 37 сторінок займає заключна стаття Юрія Лавріненка «Література вітаїзму 1917—1933».

Найповніше представлено «Поезію». Антологія містить твори таких поетів: Павла Тичини («Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають…», «Пам’яті тридцяти», «Замість сонетів і октав» та ін.),  Максима Рильського («Музика», «Молюсь і вірю», «Плюскочуться білі качки» та ін.), Якова Савченка («Він вночі прилетить на шаленім коні» та ін.), Дмитра Загула («За непроглядною заслоною», «Я чую пісню, мов крізь сон»), Миколи Зерова («Молода Україна», «Обри», «Куліш» та ін.), Василя Еллана-Блакитного («Після Крейцерової сонати», «Удари молота і серця» та ін.), Майка Йогансена («Я знаю: загину», «Поля синіють вечорами» та ін.), Володимира Сосюри («Уже зоря золоторога», «Степ», «Маки» та ін.)…  Всього 26 поетів.

Солодкий світ! Простір блакитно-білий

І сонце-золотий небесний квіт.

Благословляє дух ширококрилий

Солодкий світ.

Узори надвесняних тонких віт,

Твій погляд, ніби пролісок несмілий,

Немов трава, що зеленить граніт,

Неначе спогад нерозумно-милий…

Солодкий світ.

Чи янголи нам свічі засвітили

По довгих муках безсердечних літ,

Чи ми самі прозріли й зрозуміли

Солодкий світ?

(Максим Рильський, 1919)

В розділі «Проза» вміщено твори Миколи Хвильового («Редактор Карк», «Я (Романтика)»), Валер’яна Підмогильного («Іван Босий»), Григорія Косинки (уривок «Анкета»), Івана Сенченка («Із записок Холуя»), Бориса Антоненка-Давидовича («Смерть»), Юрія Яновського (уривки «Чотири шаблі») і Остапа Вишні («Моя автобіографія», «Чукрен», «Чукраїнці», «Дещо з українознавства»). В розділі «Драма» — «Народний Малахій» Миколи Куліша та уривки з історичної драми Костя Буревія «Павло Полуботок».

У розділі «Есей» подано статті й уривки з творів Андрія Ніковського ( уривки «Vita nova»), Юрія Меженко («Творчість індивідуума і колектив», «Відозва ВАПЛІТЕ»), Миколи Хвильового (уривки «Камо грядеши», «Думки проти течії» та ін.), Миколи Зерова («Євразійський ренесанс і пошехонські сосни») , Володимира Юринця («Діалоги»), Олександра Довженка («До проблеми образотворчого мистецтва»), Леся Курбаса («Шляхи “Березоля”») та Михайла Грушевського («Ганебній пам’яті»).

Відомий літературний критик Євген Олександрович Сверстюк (1927—2014) у післямові до перевидання антології «Розстріляне відродження» писав: «Прагнення донести правду, підхопити зупинену пісню і продовжити обірване життя має силу нездоланну. Звідти та дивовижна енергія з якою взявся Юрій Лавріненко збирати матеріяли для антології в умовах еміграції, де це здавалося неможливим…».

 

Література про життя і діяльність Юрія Лавріненка

• Ларіненко Ю. Література вітаїзму, 1917—1933 / Юрій Лавріненко // Розстріляне відродження : Антологія 1917—1933 : Поезія — проза — драма — есеї / упоряд., передм., післямова Ю. Лавріненка ; ред. та післямова Є. Сверстюка. — Київ : Смолоскип, 2002. — С. 939 —967.

• Лисенко І. М. Лавріненко Юрій Андріянович (1905—1987) // Українська літературна енциклопедія : у 5 т. / Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — Київ :  Вид-во «Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана»,1995. — Т. 3 : К—Н. — С. 120—121.

• Одарченко П. В. Лавріненко Юрій Андріянович (1905—1987) / П. В. Одарченко, С. І. Лущій // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, НТШ, Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України. — Т. 16 : Куз—Лев / гол. редкол. тому :  Дзюба І. М. (співголова), Жуковський А. І. (співголова), Железняк М. Г. (відповід. секретар) та [ін.]. — Київ, 2016. — С. 389—390.

• Рубльов О. С. Лавріненко Юрій Андріанович (1905—1987) // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-т історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 13—14.

• Сверстюк Є. Про РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ( Сучасні рефлексії) / Євген Сверстюк // Розстріляне відродження : Антологія 1917—1933 : Поезія — проза — драма — есеї / упоряд., передм., післямова Ю. Лавріненка ; ред. та післямова Є. Сверстюка. — Київ : Смолоскип, 2002. — С. 969 —973.

• Світлична Н. Кілька уточнень до життєпису Юрія Лавріненка / Надія Світлична // Березіль. — 2000. — № 11—12. — С. 183—186.

• Юрій Лавріненко (1905—1987) // Одарченко П. Українська література : зб. вибр. ст. / Петро Одарченко ; ред. О. Зінкевич ; авт. передм. В. Іванисенко. — Київ : Смолоскип, 1995. — С. 208—220.: портр.

• Юрій Лавріненко (1905—1987) // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття : в 4-х кн. — Кн. 3. Культурно-історична епоха соцреалізму (тоталітаризму) і активного йому спротиву (антитоталітаризму) — 1941—1991 рр.  / упоряд., фахове ред. та бібліограф. довідки проф. Василя Яременка. — Київ : Вид-во «Аконіт», 2001. — С. 643—654.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.