Ukraine, Montenegro, Ireland... з книжкою навколо світу

 

 

Читайте та подорожуйте разом із книгами: Акім Галімов, Руслан Шаріпов «Українські палаци: відновлення історії. Золота доба», Лінда Явін «Найкоротша історія Китаю», Дмитро Степовик «Візантія: крізь одинадцять століть історії», Олексій Мустафін «Чорногорія. Подорож історією», Ейтне Месі «Легендарна Ірландія» та Даніель Ґордіс «Ізраїль. Історія відродження нації».

Ви ознайомитесь з історією найдивовижніших палаців України та дізнаєтеся багато цікавих фактів про їх власників. Перед вами відкриється тисячолітня історія Піднебесної від древніх майстрів кунг-фу до сучасності. Ви пройдете крізь одинадцять століть Візантійської імперії та поринете в світ стародавніх міфів та легенд потаємних місцин Ірландії. Побуваєте в найцікавіших місцях Чорногорії та простежите захопливу історію держави в західній Азії…

 

Акім Галімов, Руслан Шаріпов «Українські палаци: відновлення історії. Золота доба»

Галімов Акім Альфадович (1985) — український журналіст, сценарист, продюсер, пропагандист, автор документально-історичних об’єктів. Працював на українських телеканалах «Інтер», «Перший національний», тепер — на «1+1». У 2023 році почав вести свій YouTube–канал під назвою «Реальна історія», де він публікує свої відео про історію України. Акім Галімов є автором багатьох історичних документальних фільмів (серіалів): «Україна. Повернення своєї історії» (2016, 2017),«Таємниці великих українців» (2021) та «Українські палаци. Золота доба» (2022).

Руслан Шаріпов  — український сценарист та креативний продюсер документально-історичних проєктів виробництва «1+1». Руслан виступав сценаристом таких документальних фільмів, як «Україна. Повернення своєї історії», «Таємниці великих українців», «Скарби нації» та «Таємничі манускрипти». Він є автором ідеї документального проєкту «Українські палаци. Золота доба».

Книжка «Українські палаци: відновлення історії. Золота доба» є продовженням документального відеоциклу, який можна знайти на YouTube–каналі. Але тут ви дізнаєтеся набагато більше інформації та фактів, побачите більше старих світлин і зображень, що не ввійшли до відеоверсії.  Автори розповідають про шість палаців, яких уже не існує. Знання хроніки їхнього розвитку допоможе зрозуміти загальну історію палаців на українських територіях. Від Середньовіччя і до ХХ століття, від князів Острозьких до родини Терещенків. По крихтах збираючи інформацію про ці об’єкти, Акім Галімов і Руслан Шаріпов відкрили й маловідому історію побуту української аристократії. І якщо ви бажаєте дізнатися, яким було життя людей, що формували тогочасні економіку, політику та візію розвитку нашого суспільства, вам точно буде цікаво прочитати цю книжку.

 

Галімов Акім. Українські палаци: відновлення історії. Золота доба / Акім Галімов, Руслан Шаріпов. — Харків : ВД «Фабула», 2024. — 168 с.

Історія — це фундамент для розуміння сьогодення та прогнозування прийдешніх часів. Недарма кажуть: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». І саме відновленню знищених радянським режимом сторінок історії нашої держави присвячено книжку команди проекту «Українські палаци. Золота доба». Ви дізнаєтеся багато цікавих фактів про шість палаців та їхніх власників, побачите 3D-макети зруйнованих будівель і ще чіткіше усвідомите приналежність України до європейських історії та культури.

Палац Любомирських. Сьогодні важко повіряти, що лише 250 років тому просто в центрі Рівного була тогочасна подоба Діснейленду й мешканці міста мали змогу спостерігати видовище, що вражало кожного: виверження мінікопії вулкана Везувій! А ще тут розташовувалося велике озеро з містками в англійському, китайському та навіть давньоримському стилях. Вишенькою на торті був розкішний палац, що стояв на острові посеред водойми.  Куди зникла ця фантастична будова з парком розваг навколо? І чому історію цього палацу було повністю стерто?

Палац Сангушків. А чи знаєте ви про унікальну знахідку в містечку Ізяславі Хмельницької області — дев’ять срібних гривень руської доби? Усі злитки добре збереглись і мають масу в межах 156 — 176 грамів. Це безцінний скарб нашої історії. Існує гіпотеза, що місто названо на честь руського князя Ізяслава Мстиславича, який заснував його в першій половині ХІІ століття. Знайдені артефакти підтверджують цю версію та відкривають перед археологами нові перспективи. Адже в разі комплексного археологічного дослідження місця знахідки можна отримати відповіді на багато запитань…

Палац Потоцьких. На початку ХХ століття селище Антоніни, що за 50 кілометрів на північ від Хмельницького, було одним із найтехнологічніших населених пунктів Європи й мало інфраструктуру, якій могли позаздрити навіть тогочасні столиці. А ще тут стояв неймовірний палац Юзефа Потоцького. Сьогодні на його місці футбольне поле. Маєток було зруйновано більшовиками, які разом із будівлею намагалися знищити й історію цього місця. А вона вражала! Адже всі європейські аристократи того часу вважали за честь отримати запрошення саме до цього маєтку. Що ж такого особливого було в палаці?

Палац Кочубеїв. Радянська імперія насаджувала міф про козаків як вільних людей із Запорозької Січі, що були чесними, сильними та бідними. Тому зараз мало хто може повірити, що козаки мали справжні палаци — до того ж не гірші за французькі. Але так було! Завдяки «Вечорам на хуторі…» Миколи Гоголя ми добре знаємо про Диканьку. За цією місциною Полтавщини закріпилася слава осередку традицій українського села. Але є й інша, аристократична історія Диканьки. Адже тут жив один із найбагатших українських родів — Кочубеї.

Палац Фальц-Фейнів. На дніпровській кручі в селі Новоолександрівка, що на Херсонщині, уже майже століття руйнується один із найдивовижніших палаців України. Він багато десятиліть стоїть без даху, а після побудови в середині 1950-х Каховської ГЕС було затоплено значну частину території маєтку й вода зупинилася за лічені метри від споруди. У червні 2023 року, коли росіяни підірвали Каховську греблю й вода зійшла, історики отримали змогу відновити втрачену історію палацу в Новоолександрівці та його єдиного власника — Олександра Фальц–Фейна.

Палац Терещенків. Сьогодні село Дениші, що за 20 кілометрів на захід від Житомира, передусім відомо своїм санаторієм і неймовірним Тетерівським каньйоном. Ці місця є одним із центрів скелелазіння, іноді їх називають Поліська Швейцарія. А ще тут можна натрапити на залишки колись захопливої споруди. Це був один із наймолодших палаців України — його збудували на початку ХХ століття. Але й існував він найменше: лише кілька років до пограбування та майже повного знищення. Цей маєток відрізнявся від усіх інших українських садиб того часу особливою витонченістю, адже його будівництво замовили дві жінки, яких поєднувала приналежність до одного роду і міцна дружба.

 

Лінда Явін «Найкоротша історія Китаю»

Лінда Явін — письменниця, перекладачка, драматургиня й авторка дванадцяти книг, серед яких «Найкоротша історія Китаю» — «Цю книгу присвячено професорові Леа Вільямсу з Браунського університету [США], чий вступний курс з історії Східної Азії 1973 року підштовхнув мене досліджувати Китай, а сам професор змінив усе моє життя, переконавши вивчати китайську мову…

Пишучи цю книгу, я стояла на плечах титанів. Я знову й знову зверталася до праці професора Джонатана Спенса з Єльського університету й до «Історії китайської цивілізації» Жака Жерне, а також до чудового п’ятитомника «Китайська класика»… Покоління китайських мислителів і поетів, художників та винахідників глибоко збагатили світ і завжди надихають мене…».

Кунґ-фу, тофу, чай, торгові шляхи, древні мудреці та шовк — протягом тисячоліть Китай впливав на світову торгівлю, військову стратегію, естетику та філософію. Історія Піднебесся сповнена героїв і лиходіїв, квітучих епох і жорстоких повстань, культурного розквіту і цензурних обмежень, дисидентів і дотепників.

 

Явін Л. Найкоротша історія Китаю / Лінда Явін ; пер. з англ. Юлії Костюк. — Київ : Лабораторія, 2024. — 256 с.

Лінда Явін у вступний статті до книжки зазначила: «Пишучи коротку історію, мудра людина зосередилась би на кількох ключових темах чи постатях. Але я не настільки мудра. Коли довелося вибирати між видатними постатями, соціально-економічним розвитком, військовою історією, естетичними й інтелектуальними течіями, я зупинилася на… всьому. Я висвітлюю теми, події й постаті, які на моє переконання, підкреслюють суть відповідної епохи й еволюцію китайської цивілізації та державності. Тут не буде переліку всіх китайських імператорів, повстанців, мислителів, митців, ексцентриків, винахідників, політиків і поетів заради галочки. Але я представляю найвпливовіших і найцікавіших з-поміж них, і нехай — наскільки це можливо в такій стислій книжці  — вони промовляють за себе. На вас чекають цитати з праць давніх істориків, сучасних політиків, поетів і сатириків. Історія — слово жіночого роду, тому на цих сторінках ви знайдете трохи більше жінок, аніж в інших подібних книжках. Китай — це сила-силенна всього. Неприборкана складність — невіддільна частина його величі».

 

Дмитро Степовик «Візантія: крізь одинадцять століть історії»

Дмитро Власович Степовик (1938—2024) — український мистецтвознавець, богослов, візантиніст, дослідник історії й теології сакрального образотворчого мистецтва. Доктор філософії (1990), доктор мистецтвознавства (1992), доктор богословських наук (2001), член-кореспондент НАН України (2021). Основні напрями наукових досліджень Дмитра Степовика: історія давнього українського мистецтва (гравюра, книжкова мініатюра, ікона); зв’язки українського мистецтва з візантійським і слов’янсько-балканським, зокрема болгарським; творчість художників української діаспори в США, Канаді, країнах Західної Європи. Автор понад 50 книг і 500 наукових статей із цих питань.

 

Степовик Д. Візантія : крізь одинадцять століть її історії. — нове вид. / Дмитро Степовик. — Київ : Дніпро, 2017. — 280 с.

Візантологія вивчає: історичний процес держави від її утворення до падіння; характер влади і політичних установ; розвиток суспільного ладу і суспільних відносин; культуру — професійну і народну; релігію і її віровизнання; етнічний склад населення і особливості побуту, етнологію й етнографію; станові й національні відносини; зовнішню політику; право; військо і військову політику.

Візантія проіснувала понад 11 століть. Більшість істориків цієї держави сходяться на думці, що початковою датою слід вважати 330 рік, коли римський імператор Константан І Великий переніс столицю імперії з Італії у місто Візантій, що знаходилося на правому (європейському) березі морської протоки Босфор. Ця практика, як відомо, сполучає Середземне море з Чорним морем. Вона в цьому регіоні є межею між Європою та Азією. Кінцевою датою існування Візантії є 1453 рік, коли турецько-османські сили, керовані султаном Магометом ІІ Завойовником, зламали відчайдушний опір візантійських захисників столиці, а в цьому бою загинув останній візантійський імператор Констатин ХІ Драгас — представник останньої царської династії Палеологів — остання і найбільш довготривала династія імператорів Візантії, яка правила протягом майже двох століть — з часу вигнання Михайлом VIII з Константинополя хрестоносців у 1259 році і до взяття Константинополя турками у XV столітті.

Пропонована книга лаконічно висвітлює всю історію Візантії. У сорока розділах подаються факти політичного, економічного, державного і церковного життя Візантії, її відносин з іншими країнами, в тім числі з Київською Руссю-Україною. Гарний виклад матеріалу, мова і стиль, лаконізм, влучна оцінка безлічі фактів, список літератури, інші додатки — усе це робить книгу цікавою не лише для істориків-візантологів, а для усіх зацікавлених читачів.

 

Ейтне Месі «Легендарна Ірландія»

Ейтне Месі народилася в Дубліні, освіту здобула в Дублінському Університетському коледжі й Національному Університеті Ірландії (Мейнут). Серед її попередніх публікацій — оповідання й розвідка про «Отця Роджера, Кілменгемського ізгоя», себто про госпітальєра, котрий відіграв ключову роль у справі «Кілкеннійської відьми Кітелер». Об’їздивши всю Ірландію, північ і південь, Ейтне Месі злила водно свою цікавість до міфології та старожитніх і потаємних місцин Ірландії, завдяки чому зуміла створити яскраву, самобутню картину кельтських пам’яток і пов’язаних із ними легенд.

 

Месі, Ейтне. Легендарна Ірландія / Ейтне Месі ;  пер. з англ.  Олександра  Мокровольського. — Київ : Юніверс, 2005. — 280 с.

«Легендарна Ірландія» містить кельтське колесо року, хронологічну таблицю, карту пам’яток, словник археологічних термінів та імен усіх згадуваних у тексті персонажів. У передмові до книжки дослідниця писала: «Ірландія — це острів легенд, декотрі з яких сягають у глибину багатьох сторіч, а кореняться в традиції, що починається ще давніше… Місце й бувальщина нерозривно пов’язані в одне ціле, тож я, коли впорядковувала ці легенди, більше дотримувалася принципу географічної послідовності, ніж традиційного поділу на чотири цикли…

Декотрі з пам’яток, до яких веде читача ця книга, були заселені, й це підтверджено свідченнями, уже 5000 років тому, а отже, належать до періоду неоліту чи то нового кам’яного віку, тоді як в інших випадках побудови датуються Х сторіччям… Заселення Ірландії почалося близько 9000 років тому, коли люди жили з мисливства, рибальства та збирання диких рослин. Цей спосіб життя був досить поширений в Ірландії, що засвідчують знахідки на горі Сендел (Mount Sandel), графство Дері, й у Баліферітері (Ballyferriter), графство Кері…

Саме люди неолітичного періоду лишили свої карби на первісному ландшафті, коли перейшли до осілого способу життя, пов’язаного з обробітком землі розведенням худоби. Великі обведені валами поля у північному Майо, відомі як Поля Кейде (Ceide Fields), засвідчують, як вони облаштовували свою землю та яку вагу мало для їхнього суспільства скотарство. Вони вшановували своїх предків і небіжчиків; декотрі з наймальовничіших, на всю Європу, мегалітичних гробниць створено руками ірландського ранньохліборобського суспільства. Цих споруд налічується близько 1450, і чимало з них стало осердями, довкола яких гуртуються місцеві легенди, а декотрі з них увійшли до цієї книжки. Найславніша з цих пам’яток — Закрут річки Бойн (Bend of the Boyne, Brú na Bόinne), занесена нині до пам’яток Світового Спадку ЮНЕСКО, містить найбільшу в Європі колекцію неолітичного мистецтва. Великий культовий центр Тари, графство Міт, також походить із неолітичних часів, протривавши тисячі років як священне місце й лаштунки для оповідей про богів та королів. Сотні портальних дольменів, поцяткували ірландський ландшафт і незрідка мають місцеву назву Leaba Dhiarmada agus Grainne (Ложе Діармайда і Гранії), — це ще одна частина спадку, що лишили нам будівничі кам’яного віку…

Доба бронзи (від близько 2000 років до Різдва Христового) принесла ірландському суспільству користування металами й початки торгівлі. То було войовниче суспільство — але також вельми креативне, яке створювало вишукану зброю та ювелірні вироби із бронзи й золота. Такі скарби необхідно захищати, отож люди почали будувати великі твердині на пагорбах — саме в цей період розпочалося будівництво Дуну Аонгуси на Острові Аран. Стоячі камені й кам’яні кола слугували обрядовими майданчиками для цих людей доби бронзи; саме тоді будувались і перші спроби crannόg — оборонні споруди серед озер.

Близько 300 років до Різдва Христового до Ірландії прибули перші кельти, запровадивши тут залізний вік. І далі будувалися твердині на пагорбах, а узбережжя обгородилося захисними укріпленнями на мисах. Споруджувалися королівські палаци, які правили й за великі культові та племінні осередки; вони й досі вражають нашу уяву. Це Тара в графстві Міт, Раткроган у графстві Роскомон, Дун Айлінне у графстві Кілдаре й Емайн Маха у графстві Армаг…».

 

Олексій Мустафін «Чорногорія. Подорож історією»

Мустафін Олексій Рафаїлович (1971) — відомий український журналіст і медіаменеджер. Закінчив педагогічний університет імені Драгоманова (історичний факультет). Працював журналістом у виданні «УНІАН-тижневик», часописах «Пост-Поступ», «День», «Київський телеграф», «Профіль», «Дзеркало тижня», на телеканалі «1+1». Очолював служби новин на «Інтері», СТБ, в медіагрупі «Україна», керував науково-пізнавальним телеканалом «Мега», був генеральним продюсером «Еспресо». Побував більше ніж у ста країнах світу.

 

Мустафін О. Р. Чорногорія. Подорож історією / Олексій Мустафін. — Київ : Сілаєва О. В., 2020. — 184 с. : іл.

Що ми знаємо про Чорногорію? Ця маленька європейська країна, відома іншим мешканцям континенту насамперед своїми курортами, має велику і захопливу історію, що нагадує справжній роман. В минулому Чорногорії українці знайдуть чимало паралелей із власною історією. Паралелей, які дозволяють краще зрозуміти не тільки цей балканський народ, а й самих себе. Допоможе в цьому розвідка Олексія Мустафіна, написана у жанрі історичного путівника. Крок за кроком він знайомить читача з тим шляхом, який за кілька століть подолала ця країна, з найцікавішими її пам’ятками, місцями визначних подій, місцевими традиціями та навіть стравами чорногорської кухні. Книжка буде цікавою не лише любителям історії, а й звичайним туристам, які не обмежують свій відпочинок територією свого готелю.

«Наймолодша держава Європи. Саме так іноді називають Чорногорію. І справді, незалежною державою вона стала лиш у 2006 році. Але насправді її історія нараховує кілька тисяч років. А може, і десятки тисяч років, якщо починати її з появи на чорногорських землях перших людей. Вчені стверджують, що сталося це ще за ранньої кам’яної доби (палеоліту). Найдавніші мисливці та рибалки залишили свої сліди в різних куточках країни, проте найбільше вони «наслідили» у печері Червона Скеля біля сучасного міста Нікшич.

Люди жили у Червоній скелі протягом кількох десятків тисяч років — аж до часу, коли була винайдена бронза. І кожне нове покоління — як це бувало в ті часи — втоптувало залишки своєї життєдіяльності просто в підлогу. Тож тепер ця підлога чимось нагадує листковий пиріг, і справжніми «іменинниками», що отримали несподіваний «подарунок», відчувають себе вчені, які налічують у печері щонайменше 32 шари, кожен з яких відповідає окремій історичній добі…».

 

Даніель Ґордіс «Ізраїль. Історія відродження нації»

Даніель Ґордіс — ізраїльський письменник американського походження, старший віцепрезидент і заслужений науковий співробітник «Корет» у Шалемському коледжі в Єрусалимі. Написав чимало книжок про юдаїзм і політичні течії у Ізраїлі. Двічі нагороджений Національною єврейською книжковою премією, зокрема його праця «Ізраїль. Історія відродження нації» стала Книгою року.

 «Ізраїль. Історія відродження нації» — це дивовижна історія віри, наполегливості й самопожертви єврейського народу, який за три покоління втілив мрію в політичну реальність. Державу Ізраїль проголосили 1948 року. А за чверть століття до того, у 1923-му, в Єрусалимі було засновано Єврейський університет.

 

Ґордіс Д. Ізраїль. Історія відродження нації / Даніель Ґордіс ; пер. з англ. Миколи Климчука. — 4-те вид. — Київ : Наш формат, 2024. — 416 с. : іл. — (Серія «Єврейська бібліотека»).

Цією книжкою Єврейська конфедерація України відкриває серію видань «Єврейська бібліотека». У планах презентувати українському читачеві тексти, які входять до золотого фонду літератури про всесвітню єврейську спадщину, про Ізраїль і найяскравіших його представників.

Автору вдалося стисло і захопливо розповісти історію Ізраїлю, простежити велику трансформацію держави від зародження до сучасності, а також проаналізувати помилки, допущені на цьому довгому й непростому шляху до набуття власної держави. У книзі є додатки: «Дійові особи історії Ізраїлю», «Глосарій єврейських понять і термінів», «Декларація незалежності Ізраїлю», «Каденції прем’єр-міністрів Ізраїлю, президентів США  і президентів Ізраїлю», «Політичні партії і динаміка влади в Ізраїлі».

Якщо часу у вас на одну і тільки одну книжку про Ізраїль, то це вона: коротка, зважена і написана добрим стилем.

Підготували К.В. Бондарчук, завідувачка читального залу, та Н.М. Баранова, бібліотекар