«Українською грала Сопілка…»: 125 років від дня народження Мирослави Сопілки, української поетки та письменниці

 

  

29 серпня 2022 року виповнюється 125 років від дня народження української поетки та письменниці Мирослави Сопілки.

Продовжуємо розповідати про українських поетів та письменників, що стали жертвами сталінських репресій періоду Розстріляного Відродження.

«Середнього зросту, тендітна, з натхненним обличчям, густим, посрібленим сивиною каштановим волоссям, карими очима, що завжди випромінювали тепло і приховано-мрійливу задуму». Так охарактеризував українську поетесу Мирославу Сопілку літературознавець Микола Дубина

 

29 серпня 1897 р. в місті Винники (нині передмістя Львова) народилась Юлія Семенівна Мисько. Будинок, в якому народилася та мешкала Юлія на Маріївці (тепер вул. Богдана Хмельницького, 15) до листопада 1930 р., зберігся до тепер. Родина Миськів виховувала п’ятеро дітей. Незаможні батьки не мали змоги дати дітям належну освіту, і хоча з восьми років Юлію віддали до Винниківської початкової школи з польською мовою навчання, однак через матеріальну скруту майбутній поетесі вдалося закінчити лише чотири класи. Коли Юлі було 14 років, мама померла. Батько вдруге оженився, і у родині стало на двоє малюків більше.

Провчившись чотири роки, а далі дванадцятирічною дитиною була змушена заробляти на кусень хліба. Попри це, любов до книги дівчинка не втратила: Т. Шевченко, І. Франко, О. Кобилянська, В. Стефаник були її духовними наставниками, а ідеалом для юної Юлії була незламна Леся Українка. У 20-х роках ХХ століття Юлія Мисько починає працювати помічником верстальника на одній з львівських друкарень, а згодом – сортувальницею на тютюновій фабриці у Винниках.

 

Її двічі заарештовувала польська поліція (1929–1930 рр.) за участь у нелегальних зборах революційно настроєних залізничників, до яких належав чоловік поетеси – Михайло Пастушенко. Щоправда, не маючи прямих доказів, поліція змушена була, після двох тижнів ув’язнення, звільняти її з тюрми.

Зустрівшись наприкінці 1920-х років із Мирославою Сопілкою, письменник Степан Тудор відзначив, що це була надзвичайно культурна, скромна й освічена на свій час жінка.

 

Подією в житті поетки було опублікування на сторінках квітневого номера журналу «Вікна» за 1928 рік її перших творів – «В церкві» та «Сон чорної ночі». Зберіглися спогади про поетку Яна Станіславського (Станіслава Дубини). Мемуарист пише: «Скільки було тоді радості! Раділа поетеса, повіривши в свої сили. Не хочу писати про себе, що тоді я пережив, адже я й був тією «особою», про яку писала Мирослава Сопілка до редакції журналу «Вікна»: «Почала писати з принуки одної особи, котра вперто вмовляє мене, що маю талант». Надрукування тих віршів закінчило спір між нами…»

 

У травні 1929 р. редакція журналу «Вікна» скликала Першу нараду пролетарських письменників Західної України. У її роботі взяла участь вже тоді відома поетеса Мирослава Сопілка. Її обрали заступником члена управи «Горно» і затвердили постійним працівником «Вікон». Її твори часто публікували, Мирослава Сопілка працювала з молодими талановитими авторами.

 

Велику підтримку та допомогу надав молодій поетесі її колега Василь Бобинський. Він всіляко заохочував Мирославу Сопілку до писання, схвалював те, що вона порушувала в своїх творах важливі питання з життя галицьких селян, вказував на вади, зокрема мовно-стилістичні. Справедлива критика і дружні поради Василя Бобинського, а потім Степана Тудора були важливим фактором творчого змужніння та загартування поетеси. Мирослава Сопілка сміливіше шукає і знаходить оригінальні поетичні мотиви, помітно вдосконалюється майстерність її творів, що тепер часто з’являються на сторінках «Вікон», «Сяйва», газет «Сел-Роб», «Наша земля» та інших. Про цей період життя Мирослави Сопілки Степан Тудор писав: «То одне – віддатися виключно творчій роботі, а зовсім інше працювати, виховувати двоє дітей, хворіти туберкульозом, займатися самоосвітою, бути поетесою. Для цього треба мати велику силу волі і полум’яне серце патріота».

 

У 1928-1930 роках Мирослава Сопілка перебувала в особливо скрутних матеріальних умовах. Її чоловік, один з організаторів страйку на Лесинецькій дріжджевій фабриці, залишився безробітним. Вона, працюючи тяжко від ранку до ночі, змушена була сама утримувати сім’ю. До того ж поетеса тяжко захворіла: загострився процес у легенях. На деякий час вона змушена була виїхати для лікування в гори. Перебуваючи в околицях міста Сколе, вона відвідує міський тартак (лісопильню), цікавиться життям бідноти, заходить до гуцульських хат. Враження від побаченого та пережитого знайшли відображення у віршах «Зима», «Недуга», «Карпати» та інших.

 

Мирослава Сопілка та її чоловік Михайло Пастушенко з надією дивилися на радянську Україну, сподіваючись, що це – країна «щастя й добра». Нелегко було зважитися на переїзд із двома дітьми, але поетеса вірила в те, що там здобуде освіту.

 

3 грудня 1930 року з міста над Смотричем вона написала батькам: «Ми вже на волі – Кам’янці-Подільськім. Зустріли нас тут як рідних». До квітня 1932 року поетеса працювала в Кам’янець-Подільському краєзнавчому музеї. Про це, зокрема, свідчить лист поета Любомира Дмитерка до редакції журналу «Західна Україна» від 31 січня 1932 року. Він писав: «…У нас у Кам’янці Мирослава Сопілка. Працює в місцевому музеї. Часто буває в нас дома. Окріпла. Зміцніла духом…».

 

У матеріалі «Прощання Кулика з Кам’янцем» згадує поетесу фольклорист і музейний працівник Тамара Сис: «Тут працювала в музеї талановита поетеса Мирослава Сопілка». За спогадом Тамари Андріївни, була Мирослава і серед тих, хто виступав на прощальному вечорі українського поета Івана Кулика в Кам’янці-Подільському.

 

Навесні 1932 року сім’я поетеси переїхала до Харкова. А ще пізніше перебралися ближче до Києва – в Ірпінь. Мирослава Сопілка стала членом літературної організації «Західна Україна».

Видала збірку поезії «Роботящим рукам» (1931) та повість «Про затишне місто Забобонники», що була написана у 1930 р. Цю повість сама письменниця назвала «провінційним репортажем». І хоча там ніде немає слова «Винники», але вже з перших рядків зрозуміло, що саме про нього – «не село, не містечко, а місто» – йдеться у творі.

 

Її талант тільки-тільки починав бу­яти, набирав силу…

 

30 вересня 1937 р. заарештували чоловіка поетеси, якого звинуватили у шпигунстві на користь польської розвідки. Це обвинувачення було пред'явлено і Мирославі Сопілці. Під час допитів подружжя нічим не скомпрометувало себе і відкинуло усі звинувачення слідства, але все ж таки 22 листопада 1937 р. Особлива нарада при НКВС СРСР засудила Юлію Мисько-Пастушенко до розстрілу. Вирок було виконано 28 листопада цього ж року у Києві. Мирослава Сопілка лише на десять днів пережила свого чоловіка. Однак не виключено, що подружжя не розлучилося й після смерті. Адже розстріляні в середині тридцятих років київські в'язні знаходили своє останнє пристановище на території засекреченого лісового кладовища поблизу зловісно знаменитої Биківні.

 

Тривалий час про її долю нічого не було відомо, офіційно вважалось, що вона померла на засланні 18 листопада 1942 р.

 

Меморіальний заповідник  Биківнянські могили

Так обірвався творчий шлях поетеси, що, власне, і не встигла заговорити на повний голос. Її літературна спадщина, як і трагічний життєвий шлях, ще й досі залишаються не дослідженими. На клопотання, Президії Спілки письменників України, зокрема Олеся Гончара і Юрія Смолича, в кінці 1950-х років XX ст. судово-слідча справа Мирослави Сопілки була переглянута, і поетесу реабілітували посмертно.

1973 р. вийшла збірка вибраних творів М. Сопілки «До сонця». Книжка містить частину вибраних поезій і провінційний репортаж  «Про затишне місто Забобонники».

Мирослава Сопілка "До сонця", 1973

 

На честь Мирослави Сопілки названа одна із вулиць в місті Винники.

 

Використана література:

• Мирослава Сопілка // З порога смерті: письменники України – жертви сталінських репресій. Вип. 1 / авт. кол.: Л.С.Бойко та ін. ; упоряд. О.Г.Мусієнко. – Київ, 1991. – С. 408-410 : іл.

• 22 листопада 1937 року засудили до розстрілу письменницю Мирославу Сопілку // Герасим’юк О. Розстрільний календар / Олена Герасим’юк. – Харків, 2017. – С. 404-405.

 

З мережі інтернет:

• Байцар А. Видатні винниківчани. Сопілка Мирослава - українська поетеса та прозаїк / Андрій Байцар. – Режим доступу : http://baitsar.blogspot.com/2018/08/blog-post_30.html

• Будзей О. Тендітна Сопілка / Олег Будзей. – Режим доступу : http://podolyanin.com.ua/history/8083/

• Квітка В. «Віяла крил» Мирослави Сопілки : 22 листопада поетесу з Галичини Мирославу Сопілку засуджено до страти / Віталій Квітка. – Режим доступу : https://uain.press/blogs/viyala-kryl-myroslavy-sopilky-1115542

• Мирослава Сопілка. – Режим доступу : http://www.calendarium.com.ua/ua/miroslava_sopilka 

Підготувала О.О. Бурлак, завідувачка відділу періодичних видань