«В неділю рано зілля копала»: 115 років від часу створення поетичної повісті Ольги Кобилянської

 

Українська література на межі ХІХ — ХХ століть — це творчий шлях видатних майстрів пера: Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Самійленка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Марка Черемшини, Осипа Маковея, Леся Мартовича… Українська поезія, проза і драматургія новітнього часу сягнула вершин світового письменства.

Серед письменників цієї яскравої мистецької епохі одне з перших місць належить Ользі Юліанівні Кобилянській (1863—1942). Вона увійшла в історію української літератури як проникливий художник слова, глибокий знавець людської душі та тонкий майстер пейзажу. Її творча спадщина велика і різноманітна: поезії в прозі, новели, оповідання, повісті, романи. Історичне минуле і духовна культура буковинського краю були живими джерелами її натхнення.

Краса природи Карпат та її таємниці зачаровували юну дівчину. Так, у тринадцятирічному віці Ольга Кобилянська пише вірші німецькою мовою. У 1880 році написане перше німецькомовне оповідання «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини», у 1883 році — «Воля чи доля». Потім були створені алегоричні замальовки «Видиво» (1885), «Голубка і дуб» (1886), оповідання «Вона вийшла заміж» (1886—1887).  З 1 листопада 1883 року Ольга Кобилянська почала записувати свої думки до щоденника, який був для неї розрадою, втіхою і смутком… Письменниця вела щоденника впродовж семи років, коли жила в Кимполунзі, Димці, Болехові. Цей унікальний документ є свідченням про життя та долю «царівни» української літератури.

У 1888 році Ольга Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка у 1896 році була опублікована українською мовою під назвою «Царівна» та засвідчила непересічний талант авторки і провістила нове ім’я в історії української літератури. Саме завдяки цій повісті з Ольгою Кобилянською як письменницею знайомиться Леся Українка, яка прочитала рукопис й відтоді пильно стежила за її творами.

У 1891 році родина Кобилянських переїжджає до Чернівців — «серця Буковини», в якому Ольга Кобилянська житиме до кінця свого нелегкого життя. Для письменниці відкрився новий світ, широкий і багатий для творчої праці. Тут Кобилянська входить у коло прогресивної інтелігенції, глибше знайомиться з українським літературним життям. Читає літературні та мистецьки журнали, сучасні твори письменників, спілкується з цікавими людьми, що дає їй поштовх до нових творчих ідей.

У 1892 році вона пише працю «Рівноправність жінок», а у 1894 році друкує в журналі «Зоря» повість «Людина». Упродовж наступних років Ольга Кобилянська активно пише повісті та оповідання «Він і вона» (1895), «Що я люблю» (1896), а далі «Ніоба», «Некультурна», «Природа», «Земля», «В неділю рано зілля копала», «Через кладку», «За ситуаціями», «Апостол черні» та багато інших творів, в яких не тільки відтворила глибинні процеси соціального і суспільного буття, а й виробила модерну неоромантично-символистську стилістику з вражаючим імпресіоністичним розкриттям психічного стану людини.

Свідченням невгасаючої творчої активності Ольги Кобилянської стали її художні твори малої форми, написані в період між двома світовими війнами, які торкаються тем, зокрема антимілітаристської. Це особливий антивоєнний цикл, що його складають добре знані, не раз позитивно оцінені в літературознавстві твори: «Лист засудженого жовніра до своєї жінки» (1917), «Назустріч долі» (1917), «Юда» (1917), «Сниться» (1922), «Зійшов з розуму» (1923), які увійшли до збірки «Але Господь мовчить…» (1927). У 1926—1929 роках у Харкові виходить дев’ятитомне зібрання творів письменниці.

У Чернівцях в будинку, де жила Ольга Кобилянська з 1925 року, у 1944 році відкрито єдиний в Україні літературно-меморіальний музей письменниці. В 1954 році її ім’я присвоєно Чернівецькому музично-драматичному театру, У 1973 році відкрито музей письменниці в селі Димка, де вона влітку відпочивала. 2006 року редакцією газети «Буковинське віче» та Готельним комплексом «Буковина» (м. Чернівці) заснована літературно-мистецька премія імені Ольги Кобилянської.

Повість «В неділю рано зілля копала» (1908)

У 1909 році в «Літературно-науковому віснику» було надруковано повість Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала», в основу якої покладено буковинський варіант народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». В автобіографії в листах «Про себе саму» Ольга Кобилянська писала «Болгарський письменник (на жаль, уже померший) на ім’я Петко Тодоров, що відвідував мене в році 1903 особисто, звернув мою увагу на народні пісні, їх багатство і свіжість. Я застановилася над його висловленням переді мною думками й написала «В неділю рано зілля копала…». Особи — це типи з дійсного життя, які я пізнала в горах: циганку Мавру, старого Андронатого, її батька, Гриця, одного молодого знаного мені одинака — гуцула, а решту домалювала фантазія. Почування плили з власних грудей, чар природи робив своє, а думки укладалися самі з себе на папір. Пишучи це оповідання, я цілком не знала «Не ходи, Грицю, на вечорниці» Старицького. То, є, а я хоч бачила це на сцені, не відібрала глибшого враження з тієї п’єси: не знала, що це Старицького. Та зате самі слова пісні зробили своє. Леся Українка хотіла мою цю повість зладити на сцену, писала до мене в посліднім листі своїм про це. Між іншими, казала, що моє оповідання стоїть далеко вище своєю цінністю літературною й артистичною. Ходила особисто до М. Лисенка і просила о скомпонуванні музики до оповідання, котре хотіла сама на сцену переробити; та Лисенко не хотів, бо Старицький був його швагер — і не хотів йому моєю працею конкуренцію робити. Так писала мені Леся Українка…».

У квітні 1908 року повість «В неділю рано зілля копала» була закінчена і прийнята до друку. Твір розпочинається піснею «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», яка передає сюжетну колізію, навколо якої відбувається сама повість: дівоча помста за зраджене кохання. Повість співзвучна новітнім неоромантичним пошукам в світовій літературі початку ХХ століття, і поряд із «Лісовою піснею» Лесі Українки, «Тінями забутих предків» Михайла Коцюбинського є визначним надбанням української літератури.

Вибір Ольги Кобилянської, що впав саме на цю пісню, не випадковий. В народній пісні ліричне «я» завжди збігається з авторським. Виконуючи пісню, співак «перевтілюється» в ліричного героя, а почуття і настрій, відтворені в ній, засобом імпровізації пристосовує до своїх власних. «В неділю рано зілля копала» — це пристрасна пісня-балада, в якій письменниця виступає і творцем і виконавцем.

 

Ой не ходи, Грицю, на вечорниці,

Бо на вечорницях дівки чарівниці,

Солому палять і зілля варять,

Тебе, Грицуню, здоровля позбавлять.

Тамта одная чорнобривая,

То чарівниця справедливая!

І чарівниця і зілля знає,

Тебе, Грицуню, заздрісне кохає!

В неділю рано зілля копала…

«Се було давно. Через те не знає навіть ніхто назвати місцевість, де склалася подія, про яку розказується. Хіба те одно, що в горах.

Мов у кітлі між горами, що здіймалися поважно вгору, ховалося доволі велике село.

Ліси тих гір — старі, непроглядні...

В ногах одної гори, названої Чабаниця, до котрої і тулилося наше село, бігла гучна ріка. Шумна і прудка, гонила розпінена почерез велике неповоротке каміння. Ріка та окружляє гору Чабаницю, неначеб хотіла її обіймити. Немов і до тієї-то ріки сходили з самого верху Чабаниці смереки густими рядками, одні по других. Низько в долині, вже над самою рікою, опинилися вони.

Стояли тут з розширеними зеленими крилами та шпилями, зверненими догори, і шуміли... Не як в долині здичіла ріка, голосним плескотом, гамором і гуком, але відмінно і на свій окремий лад.

Спокійно і тужливо, хвилюючись і крилато, заколисувало щось у воздусі до сну, заливаючись притім смутком. Рівно і обережно, тут тихо, там шепотом, а все в один голос, все шум і шум...

Тужливо рослося деревині по верхах.

Куди б і не глянули, все одне і те саме. Все море зелені, все одностайна колисанка, все на одно змінюється.

На он тій горі пнулися смереки густими рядами завзято здолини вгору.

З тієї знов збігали, розіпнувши рамена, з розмахом вниз.

І так-то повсюди.

Хоч літом, хоч зимою, хоч погодою, хоч зливами, а все одностайність. Все одна пісня, однаковий її ритм. Однакова заколисуванка, однаковий шум…)».

 

У неділю рано… (опера)

Композитор — Віталій Кирейко

Лібрето — Микола Зоценко

Рік — 1965

Опера на 4 дії українського композитора Віталія Кирейка, що була написана у 1965 році за однойменною повістю Ольги Кобилянської. Опера розкриває драматичні сторінки життя карпатських гуцулів на початку минулого століття, їхні сильні й щирі почуття, що зіткаються з суворими звичаями та традиціями буденного життя.

 

Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька

В неділю рано зілля копала

Жанр — драма

Режисер —  Олександр Самусенко

Рік — 2023

Сучасне сценічне прочитання однойменного твору Ольги Кобилянської, пристрасна драма з романтично-пригодницьким сюжетом, давніми віруваннями, трагічним фаталізмом й автентичними піснями.

***

Кобилянська О. Ю. Вибрані твори : повість, оповідання / упоряд., вступ. ст. Ю. Б. Кузнецова. — Київ : ІНТЕЛЕКТ-АРТ, 2008. — 432 с., іл. — (Класика української літератури).

До книги увійшли романтична, схожа на легенду, повість «В неділю рано зілля копала» та ряд оповідань. У повісті створено яскраві, глибоко психологічні образи, відображено старовинні звичаї гуцулів, незабутні картини карпатської природи. Великий інтерес становлять також оповідання про долю буковинського селянства кінця ХІХ — початку ХХ століття.

Кобилянська О. Огрівай, сонце…: збірка малої прози : укр. та нім. мовами / Ольга Кобилянська ; упоряд., вступ. ст. та прим. Я. Б. Мельничук ; пер. нім. Н. П. Щербань. —Чернівці : Букрек, 2011. —400 с., іл.

До збірки «Огрівай, сонце…» увійшли як відомі («Юда», «Лист засудженого жовніра до своєї жінки»), так і малознані, а то і зовсім невідомі сучасному читачеві твори малої прози 1915 —1930-х років («Лісова мати», «Щира любов», «Путіфара» та інші), а також автентична публіцистика міжвоєнного часу, мемуари, літературна критика й деякі німецькомовні переклади.

 

Література про життєвий та творчий шлях Ольги Кобилянської

Вознюк В. А. Ольга Кобилянська / худож.-оформлювач О. М. Артеменко. — Київ : Укрвидавполіграфія, 2012. — 152 с.

Ольга Кобилянська (1863–1942) — відома українська письменниця демократичного напряму. Її творча спадщина велика і різноманітна: поезії в прозі, новели, оповідання, повісті, романи. Однією з проблем, які глибоко її хвилювали, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Кобилянська однією з перших в українській літературі звернулася до теми рівноправ'я чоловіків і жінок, торкалася письменниця й теми «інтелігенція і народ», тому вона мала повне право сказати про себе: «Одна праця, одне перо та власне моє „я“ зробили мене тим, чим я є, — робітницею свого народу».

 

Врублевська В. В. Шарітка з Рунгу : біографічний роман про Ольгу Кобилянську / Валерія Врублевська . —  Київ : ВЦ «Академія», 2007. —  312 с.

Письменники не живуть на самоті. Ольга Кобилянська, як і герої її творів, любила свої мрії, любила рідних, друзів. Любила… Переборювала обставини, нерідко — і себе. Все вона прощала, все терпіла. Її унікальне життя є фактологічною основою роману, в якому документ поєднується з авторським баченням героїні, її життєвої і літературної долі, часу, в якому вона жила, людей, з якими зналася. Уважний читач відшукає в ньому і свою правду, яку не зміг розповісти документ.

***

• Кобилянська Ольга (1863—1942) / Українські письменники : довідник. — Київ : Велес, 2013. — С. 110—115.

• Кузнецов, Юрій. Художня майстерність Ольги Кобилянської // Кобилянська О. Ю. Вибрані твори : повість, оповідання / упоряд., вступ. ст. Ю. Б. Кузнецова. — Київ : ІНТЕЛЕКТ-АРТ, 2008. — С. 5—28.

• Лещенко М. П. Ольга Кобилянська : літературний портрет. — Київ : Дніпро, 1973. —176 с.

• Мельничук, Ярослава. Невідома Ольга Кобилянська // Кобилянська О. Огрівай, сонце…: збірка малої прози : укр. та нім. мовами / Ольга Кобилянська ; упоряд., вступ. ст. та прим. Я. Б. Мельничук ; пер. нім. Н. П. Щербань. — Чернівці : Букрек, 2011. — С. 3—8.

• Олійник-Рахманий. Р. Літературно-ідеологічні напрямки в Західний Україні (1919—1939 роки) / Роман Олійник-Рахманий . — Київ : Четверта хвиля, 1999. — 240 с.

• Ольга Кобилянська (1863—1942) // Історія української літератури кінця ХІХ—початку ХХ століття : підручник / за ред. П. П. Хропка. — Київ : Вища школа, 1991. — С. 291—332.

• Погребенник В. Золоте пасмо художньої прози Ольги Кобилянської // Кобилянська О. Ю. Людина : повісті, оповідання / упоряд., передм. і приміт. В. Ф. Погребенника. — Київ : Веселка, 2000. —  С. 5—14.

• Творчість Ольги Кобилянської у європейському літературному контексті // Матвіїшін В. Український літературний європеїзм : монографія. — Київ : ВЦ «Академія», 2009. — 264 с. — (Серія «Монограф»).

• Томащук Н. О. Ольга Кобилянська : життя і творчість.— Київ : Дніпро, 1969. —  240 с.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.