Козацькі літописи: найвидатніші пам’ятки української історіографічної прози XVII—XVIII століть

 

Вершину українського літописання XVII—XVIII століть складають твори Самовидця, Григорія Граб’янки та Самійла Величка. Вони найповніше серед тогочасних літературних творів розповідають про Національно-визвольну війну 1648—1654 років, життя народу, внутрішнє та міжнародне становище України. «Літопис Самовидця» створювався за спогадами історичних подій. Визначним історичним твором став «Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки», який охоплює подій періоду від Богдана Хмельницького до початку XVIII століття. Найвизначнішим істориком вважається Самійло Величко, який працював писарем у генеральній канцелярії та у генерального судді. А його літопис — наймонументальніший твір в українській історіографії. 

 

«Літопис Самовидця»

Найвизначнішою пам'яткою української історіографії другої половини XVII століття є «Літопис Самовидця». Створений на Стародубщині в останній чверті XVII століття сучасником описаних у ньому подій. Оригінал літопису до нас не дійшов, але зберігся на Лівобережній Україні в кількох списках XVIIІ століття, кожен з яких має деякі доповнення і скорочення, але жоден не містить назви твору та імені автора. 1840 року один із списків літопису випадково потрапляє до рук письменника та етнографа Пантелеймона Куліша, який, захопившись стилем викладу і поглядами автора, витрачає чимало зусиль, розшукуючи нові списки і популяризуючи літопис серед наукової громадськості. З його ініціативи вперше твір був опублікований 1846 року українським белетристом, істориком Осипом Бодянським під назвою, яку дав Пантелеймон Куліш, — «Літопис Самовидця».  В основу свого видання Бодянський поклав список Куліша, хоча використав і решту списків, додавши до публікації примітки, зауваження, доповнення, різночитання, пояснення незрозумілих слів, іменний і географічний покажчики. Короткі передмови до видання написали Пантелеймон Куліш та Осип Бодянський. Другий видавець «Літопису Самовидця» Орест Левицький три роки працював над новим виданням літопису, яке вийшло 1878 року у Київській археографічній комісії. Третє видання літопису було підготовлено 1971 року істориком Ярославом Івановичем Дзирою, автором понад 300 друкованих праць, у тому числі «Літопис Самовидця».

 Існує кілька гіпотез про ім'я автора літопису. Найімовірнішим автором цього твору вважають Романа Ракушку-Романовського (1622/1623—1703), визначного військового, політичного та церковного діяча. «Літопис Самовидця» написано українською книжною мовою другої половини XVII століття з наближенням до народної мови. Автор майстерно володіє всіма стилістичними засобами, характерними для його часу. Для характеристики того чи іншого героя Самовидець часто використовує народні прислів’я і приказки, вживає влучні народні порівняння. При цьому твір відзначається стислістю та завершеністю оповіді. «Літопис Самовидця» спонукав багатьох освічених українців узятися за перо, щоб зафіксувати для нащадків славні сторінки боротьби кращих синів України за її незалежність.

 

Літопис Самовидця / видання підготував Я. І. Дзира. — Київ : Наукова думка, 1971. — 208 с.

Текст літопису дослідники поділяють на дві частини.  Літопис відображає події 1648—1702 років, відтворює героїзм і велич Національно-визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, аналізує складні внутрішні міжкозацькі суперечності періоду Руїни. Перша частина літопису охоплює події 1648—1672 років і має характер історичних мемуарів. У основі другої (1673—1702) лежать щоденникові записи.

У «Літописі Самовидця» поєднано точність в описі подій і фактів та суб’єктивний підхід до зображуваного, результатом чого й постає публіцистично-художня оповідь, позначена достовірністю та емоційністю. Автор глибоко шанує гетьмана Богдана Хмельницького за його об’єднавчу роль у роки Національно-визвольної війни, а також тих, хто боровся за незалежність України, намагався здолати Руїну й хаос на українських землях після смерті Богдана Хмельницького — Івана Виговського, Петра Дорошенка, Якима Сомка, Івана Сірка, Адама Киселя, Івана Мазепу.

Самовидець докладно описує переможну для гетьмана Івана Виговського Конотопську битву 1659 року та покладає великі сподівання на наказного гетьмана Якима Сомка, вважаючи його гідним рятівником держави. Він засуджує ніжинського полковника Василя Золотаренка та єпископа Мефодія Филимоновича, що привели до влади Івана Брюховецького,  а той понищив своїх супротивників на Лівобережжі. А ніжинську чорну раду 1663 року вважає історичною помилкою для України. На сторінках літопису рятівником пошматованої міжусобними чварами країни постає Іван Мазепа. До кінця свого твору автор уважно стежить за державотворчими діями славетного запорозького гетьмана, веде мову про його військовий та дипломатичний таланти.

Оцінка автора літопису Національно-визвольної війни 1648—1657 років, діяльності Богдана Хмельницького, Івана Брюховецького, участі в ній селян і міщан, позитивних і негативних учинків, які йому довелося бачити чи про які він віз когось чув, прорахунків, перемог і поразок, проявів кар’єризму і зрадництва — усі піддається прискіпливому, він ставиться до всього, що відбулося, як до досвіду, корисного і для майбутніх поколінь.

 

«Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки»

Одним з найяскравіших і найцінніших творів українського літописання є літопис Григорія Граб’янки, випускника Києво-Могилянської академії, яку він закінчив у 1686 році, відтоді перебував на військовій службі, обіймав посади гадяцького сотника, полкового осавули, а згодом судді. Повагу, авторитет і довіру військово-політичних кіл Гетьманщини завоював, беручи участь в Азовських походах козацьких військ у 1695—1696 роках під орудою Івана Мазепи, в Північній війні 1700—1721 років. !723 року разом із іншими старшинами їздив до Петербурга боронити Україну від зазіхань імператора Петра І, за що був ув’язнений у Петропавлівській фортеці. У 1730 році, за підтримки гетьмана Данила Апостола, Григорій Граб’янка стає гадяцьким полковником. Загинув Граб’янка на російсько-турецький війні близько 1737 року. 

Протягом усього XVIIІ століття «Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки» був чи не найпопулярнішим серед рукописної «козацької» літератури, що містила історіографічні твори з більш чи менш вираженим прагненням до художнього осмислення подій, віршових комплексів, збірок офіційних документів, пактів, статей, договорів…. І хоч оригінал рукопису не зберігся, про популярність твору свідчить рекордна кількість списків — на сьогодні. разом з нововідкритими та реконструйованими, дослідники нараховують їх понад 50.

 

Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки / пер. із староукр. — Київ : Т-во «Знання» України, 1992. — 192 с.

Григорій Граб’янка завершив писати один із найкращих «козацьких» літописів у 1710 році. Вперше літопис був опублікований в 1793 році, але не було вказане ім’я автора. 1853 року Київська Тимчасова комісія для розгляду давніх актів, готуючи до видання літопис Григорія Граб’янки, не знала про публікацію 1793 року і вважала, що вводять його в науковий обіг вперше. На жаль, видання 1854 року, за яким доктор філологічних наук Роман Григорович Іванченко і здійснив пропонований читачеві переклад із староукраїнської мови, виявилося останнім, твір до 1992 року не перевидавався.

Літопис Григорія Граб’янки поділяється на три частини: перша охоплює період від найдавніших часів до 1648 року, друга — Хмельниччину, третя —добу від смерті гетьмана Богдана Хмельницького до 1709 року. Першій частині передує «Слово до читача», у якому автор обґрунтовує віковічні заслуги козацтва перед батьківщиною та європейськими народами — літописець наголошує, що пам'ять про них не повинна тьмяніти, а навпаки спонукати сучасників до боротьби. Він логічно переконує, що лише козацьке середовище могло висунути на історичну арену Богдана Хмельницького — провідника Національно-визвольних змагань 1648—1654 років, творця Української козацької держави та її першого гетьмана.

 

«Літопис Самійла Величка»

Літопис Самійла Величка  — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII—XVIII століть, який разом з «Літописом Самовидця» та «Літописом гадяцького полковника Григорія Граб’янки» творить комплекс козацької історіографії. У передмові до «читальника» Самійло Величко зазначав, що користувався крім місцевих писемних та усних джерел працями іноземних письменників та істориків: поемою польського письменника Самуеля Твардовського «Громадянська війна», історичними трактатами польських авторів — Мартіна Кромера та Мацея Стрийковського, німецького історика Самуеля фон Пуфендорфа. Неодноразово Величко посилався на твори вітчизняних письменників — Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський , Дмитро Туптало.

Самійло Величко після закінчення Києво-Могилянської академії служив канцеляристом у генерального військового писаря, згодом у судді Василя Кочубея, у військовій канцелярії.), брав участь у військових походах. Наприкінці 1708 року під час політичних репресій Петра І в Україні, викликаних визвольним виступом Івана Мазепи, був ув’язнений. Після звільнення 1715 року оселився в селі Жуки під Полтавою де й розпочав роботу над літописом. Самійло Величко добре знав польську, німецьку, латинську мови, що дало йому можливість використовувати зарубіжні джерела. Попри різні життєві дороги й удари долі, він залишився справжнім патріотом України, про що свідчить об’єктивне змалювання ним подій та постатей.

 

Величко С. В. Літопис. Т. I. / пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; відп. ред. О. В. Мишанич.— Київ :  Дніпро, 1991.— 371 с. — (Давньоруські та давні українські літописи).

Історико-літературний твір Самійла Величка — найбільший за обсягом козацький літопис, у якому йдеться про Національно-визвольну війну, вміщено значну кількість історичних документів. Як і в усіх козацьких літописах, центральною постаттю твору Самійла Величка є Богдан Хмельницький. Уже в перший згадці про нього автор накреслив образ сміливого, енергійного, здатного на рішучі вчинки діяча. У літописі подано біографії, образні характеристики інших українських історичних персонажів —Івана Виговського, Івана Брюховецького, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Івана Сірка. А сам автор постає не лише як історик, а й як літератор. Перший том охоплює події 1648—1659 років на Україні.

 

Величко С. В. Літопис. Т. 2. / пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука ; відп. ред. О. В. Мишанич.— Київ :  Дніпро, 1991.— 642 с. — (Давньоруські та давні українські літописи).

Другий том продовжує опис подій першого тому і закінчується 1700 роком. Літопис створений тогочасною книжною мовою, сповненою влучних та образних висловів. Літопис Самійла Величка за змістом і стилем належить до барокового жанру, в якому історико-документальний матеріал зазнав своєрідного переродження у художню прозу. Переклад українською мовою здійснено вперше. Книга містить довідковий матеріал, ілюстрована. Видання універсальне. Воно придатне для наукової роботи і для любителів рідної історії і культури.

***

Збірник козацьких літописів : Густинський, Самійла Величка, Граб’янки. — Київ : Дніпро, 2006. — 976 с., іл.

Цей збірник — унікальний корпус козацької історіографії. До нього входять: Густинський літопис — видатна пам'ятка української історичної прози першої половини XVII століття, що охоплює основні події всесвітньої історії, літописну історію Київської Русі, південно-руських князівств XII—XIV століть, Литовської Русі аж до історичних витоків козацтва; літопис Самійла Величка — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII—XVIII століть у двох томах. Перший том охоплює події 1648—1659 років на Україні. Другий продовжує опис подій і закінчується 1700 року; закінчує збірник літопис Граб’янки — розповідь про походи та битви козацькі XVI—XVIII століть Перебіг з писань різних літописців та з щоденника, писаного на війні, що точилася з поляками, зібраний зусиллями полковника Григорія Граб’янки та підтверджений самобутніми свідченнями старих жителів м. Гадяча 1710 році Це документальні першоджерела, де значуще кожне слово. Видання універсальне. Воно придатне як для наукової роботи, так і для шанувальників рідної історії та культури.

 

Література з історії літописання

• Величко Самійло // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 472—473.

• Дзира Я. І. Літопис Самовидця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 240.

• Дзира Я. І.  Ракушка-Романовський Роман Онисимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. :  В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 131—132.

• Іванченко, Роман. Козацькі літописи і час // Друкарство. — 1998. — вересень-грудень. — С. 16—19.

• Історична і мемуарна проза XVIII ст. // Білоус П. В. Історія української літератури ІХ— XVIII ст. : навч. посіб / П. В. Білоус. — Київ : ВЦ «Академія», 2009. — С. 292—306.

• Козацькі літописи XVIII ст. // Макарчук С. Писемні джерела з історії України : курс лекцій / Степан Макарчук. — Львів : Світ, 1999. — С. 140—144.

• Літописання та історико-мемуарна проза // Історія української літератури : у 12 т. / ред. кол. Віталій Дончик (голова) та ін. ; НАН України ; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — Київ : Наукова думка, 2014. — Т. 2. Давня література (друга половина XVI—XVIII ст.). — С. 422—466.

• Луценко Ю. Григорій Граб’янка і його літопис // Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки / пер. із староукр. — Київ : Т-во «Знання» України, 1992. — С. 3—12.

• Сас П. М. Граб’янка Григорій Іванович і його літопис української історії та історії козацтва // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г—Д. — С. 183.

• Шевчук, Валерій. Самійло Величко та його літопис // Величко С. В. Літопис. Т. I. / пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; відп. ред. О. В. Мишанич.— Київ : Дніпро, 1991.— С 5—21.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.