Дух неспокою Миколи Хвильового: 130 років від дня народження українського письменника доби «Розстріляного Відродження»

 

«Хвильовий постає нині як одна з найзначущіших постатей української літератури ХХ століття… Вчимося в нього жити Україною, мислити Україною…» (Іван Дзюба)

 

Микола Хвильовий — поет, прозаїк, публіцист, одна із найбільш знакових постатей доби «Розстріляного Відродження», блискучий майстер малої прозової форми в український літературі першої половини ХХ століття. Він був визнаним лідером цілого літературного покоління, сприяв діяльності багатьох тогочасних літературних організацій: «Гарт», «ВАПЛІТЕ». Його перу належать поетичні збірки «Молодість» (1921) та «Досвітні симфонії» (1922), поема «В електричний вік» (1921), оповідання й новели, повісті, роман «Вальдшнепи» (1927), памфлети, полемічні трактати, дискусійні статті. Збірка прозових творів Миколи Хвильового «Сині етюди» (1923)  була сприйнята найавторитетнішими тогочасними критиками як явище новаторське і знакове.

Народився Микола Григорович Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов) 13 грудня 1893 року в селище Тростянець Охтирського повіту Харківської губернії (нині райцентр Сумської області) у родині сільських вчителів. За спогадами Миколи Григоровича, від бабусі в нього —  українська мова, від батька — «народницький дух». Микола був первістком, крім нього у Григорія Олексійовича і Єлизавети Іванівни були ще доньки Євгенія, Людмила, Валентина та син Олексій. Але родина розпалася через легковажність батька. Єлизавета Іванівна переїхала з дітьми на хутір Зубівку Богодухівського повіту до своєї сестри. Миколою опікувалися родичі по материнській лінії. Із Зубівки його щодня возили до школи в селі Калантаєво. Після її закінчення він продовжує навчання у вищепочатковій школі у місті Красний Кут.

Згодом навчається у Богодухівській чоловічій гімназії. Але з шостого класу хлопець був виключений, за зв’язки з місцевою нелегальною організацією та бунтівливе становлення до гімназійного начальства. Здібний та допитливий юнак продовжує здобувати освіту самотужки, вивчає французьку мову разом з кузиною Ларисою Смаковською. Багата бібліотека у рідних була відкрита для Миколи. Він штудіює твори світових класиків та читає багато українських книжок, вчить напам’ять вірші Тараса Шевченка.  Далі Микола Фітільов влаштовується слюсарем при краснокутській ремісничій школі. Затим переїжджає у Рублівку Богодухівського повіту, де входить в коло місцевої інтелігенції, долучається до культурно-просвітницької діяльності в місцевому драматичному гуртку, пише перші вірші.

Почалася Перша світова війна. І уже на початку 1915-го Микола у складі маршової роти для поповнення діючої армії відправляється на фронт. «Три роки походів, голгофи справжнього жаху, які я описати ніяк не ризикну…», —  так згадував він ті часи. Лютнева революція 1917 року застала його в Румунії. Микола Григорович опиняється у вірі Громадянської війни… З фронту він повертається в Дем’янівну Богодухівського повіту, де вчителювала його мати. Тут Микола розгорнув інформаційну і культурно-виховну роботу —організовує «Просвіту», створює театральний гурток, виступає на аматорський сцені… І встигає познайомитися з молодою вчителькою, Катериною Гащенко, яка добре знала французьку мову, читала в оригіналі Анатоля Франса, Ромена Ролана, любила декламувати в оригіналі Шарля Бодлера. Разом вони брали участь у виставах місцевого драмгуртка та співали. Тож не дивно, що навесні 1919 року Микола і Катерина одружилися. На самому початку 1920 року у подружжя народилася донька, яку назвали Іраїдою…

Весною 1921 року Микола  Фітільов їде до Харкова, тодішньої столиці України. Він прагне зреалізувати себе як письменник — на той час були написані перші твори, які з захопленням слухали товариші на культпросвітніх зібраннях. У Харкові йому дістати порядне помешкання для родини не вдається. Незабаром  шлюб Фітільова з Катериною Гащенко розпався. Це було небезболісне розставання… Через рік Микола одружується з Юлією Григорівною Уманець, її доньку Любу приймає як власну дитину. Нова родина дала Миколі Григоровичу тепло і затишок, якого він потребував.

Між тим літературна біографія Миколи Фітільова у столиці стрімко розвивається. Він остаточно заявляє про себе як Микола Хвильовий. Видає дебютні збірки поезій «Молодість» (1921) і «Досвітні симфонії» (1922). Вірші публікуються на сторінках журналів «Шляхи мистецтва», «Арена», альманаху «Поезія». Уже 1921 року виходить окремим виданням поема «В електричний вік». Молодий автор невтомно і енергійно експериментує зі звуком, формою, образами.

Ой зацвіла папороть,

зацвіла

на Купала в темряву

між дерев.

А у лісі реготом

лісовик

прокидає шелести

і жахи.

Ой як хочеться, хочеться

взяти скарб —

ті червінці-блискавки

під дубом…

 («Народна пісня»)

У пошуках нових барв та ритмів Микола Хвильовий приходить до «ліричної музичності», яка особливої виразності згодом набуде в новелах і стане прикметою його індивідуального стилю. 1921 року Хвильовий разом із Володимиром Сосюрою та Майком Йогансеном укладає та публікує «Наш Універсал до робітництва і пролетарських митців українських». Цей літературний маніфест стає початком нового етапу розвитку української літератури. Микола Хвильовий стрімко опиняється в епіцентрі літературного процесу.

1923 року виходить перша книжка оповідань Хвильового «Сині етюди», яка остаточно утверджує молодого автора в пореволюційної літературі як новатора. Авторитетні критики зустріли молодого прозаїка вельми компліментарними рецензіями. Літературознавець Олександр Білецький у відомій статті «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року» назвав Миколу Хвильового «основоположником справжньої нової української прози». Хвильовий починає як неоромантик, хоча в його новелістиці можна знайти впливи імпресіоністичної поетики, елементи експресіонізму, і навіть сюрреалізму. Навесні 1925 року Микола Хвильовий виступив з першим циклом своїх полемічних статей «Камо грядеши?». Написаний 1926 року памфлет «Україна чи Малоросія?» був заборонений і став відомим читачеві лише 1990 року. Виступи Хвильового як прозаїка і полеміста збурили від основ всю українську інтелігенцію не тільки в Україні. Розпочалася літературна дискусія, яка тривала до 1928 року і згодом переросла в політичну.

Улітку 1926 року, в самій розпал літературної дискусії, Микола Хвильовий відвідує селище німецьких колоністів під Херсоном. Саме тут пише роман «Вальдшнепи», анонсований автором як «сюжетний любовний роман». Твір має непросту творчу історію. Повний текст роману невідомий. Перша його частина була опублікована в п’ятому числу журналу «Вапліте» за 1927 рік, наступне число з другою частиною твору — було конфісковане….

Виступи Миколи Хвильового занепокоїли найвищі сфери партійної ієрархії. Літературна дискусія перетворилася на політичну, що спричинило відверте цькування Хвильового та його соратників. У 1925 році основний склад колишньої спілки українських пролетарських письменників «Гарт» та інші літератори на чолі з Миколою Хвильовим засновують нову організацію — Вільну Академію Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ). Через різні політичні причини ВАПЛІТЕ у 1928 році розпалася. Спробою втриматися у вирі літературного життя стає журнал «Літературний ярмарок» — яскраве, принципове нове видання, редакція якого відстоювала ідеї вільного розвитку мистецтва. Далі йде сумний етап «Політфронту», який вже не справляє враження яскравого мистецького явища. Микола Хвильовий навіть не друкує в цьому журналі свої художні твори. Утиски та приниження стають дедалі більш жорстокими, вимагають нових компромісів, які стають дедалі більш нестерпними. А втрата творчої свободи стала для Миколи Хвильового символом кінця життя…

13 травня 1933 року Микола Григорович запросив до себе в квартиру в письменницькому будинку «Слово» своїх друзів-письменників Майка Йогансена, Миколу Куліша, Григорія Епіка, Івана Дніпровського, Івана Сенченка, Юрія Смолича начебто для читання нових розділів роману «Іраїда». Пили чай, говорили, Хвильовий узяв гітару і почав співати… Але раптом вийшов в іншу кімнату і пролунав постріл… Дехто із письменників, зокрема Юрій Смолич, устиг прочитати залишену на столі передсмертну записку: «Арешт Ялового — це розстріл цілої Генерації… За що?...». Ця трагічна подія стала символом кінця українського національного відродження та початком репресій української інтелігенції…

 

Хвильовий М. Твори : у 2-х т. — Київ : Дніпро, 1990. — Т. 1 : Поезія. Оповідання. Новели. Повісті / упоряд. М. Г. Жулинського, П. І. Майдаченка ; передм. М. Г. Жулинського. — 650 с.

До першого тому входить поетична спадщина Миколи Хвильового, а також проза 1921— 1927 років.

Хвильовий М. Твори : у 2-х т. — Київ : Дніпро, 1990. — Т. 2 : Повість. Оповідання. Незакінчені твори. Нариси. Памфлети. Листи / упоряд. М. Г. Жулинського, П. І. Майдаченка. — 925 с.

До другого тому входять художні твори 1927— 1930 років, незакінчені твори, зокрема роман «Вальдшнепи», другу частину якого було свого часу знищено цензурою, памфлети, листи до Миколи Зерова та Аркадія Любченка.

 

Хвильовий М. Вибрані твори / Микола Хвильовий ; упоряд. текстів, передм. та прим. О. В. Мусієнко. — Харків : Вид-во «Ранок», 2008. — 352 с. — (Серія «програма з літератури»).

Життєвий проект М Хвильового визначає невпинна подорож від себе, до свого читача. Подорож ця вбирає в себе коротке яскраве мистецьке життя, несподівано згасло, полишивши по собі світло, відблиски якого видніються й сьогодні. Написане Миколою Хвильовим приваблює не стільки тим, що розповідає правду про автора та його час, скільки тім, що розповідає правду про нас теперішніх та наш час. 

Хвильовий М. Сині етюди / Микола Хвильовий ; худож. оформл. Е. Є. Дацюк. — Львів : Каменяр, 1991. — 150 с. — (Б-чка «На добрий вечір»).

До книги входять новели, які вперше опубліковані в збірці «Сині етюди» (1923). У них відтворено події тих пореволюційних років, коли старе ще не відійшло, а нове не набрало ще сили.

 

Хвильовий М. Україна чи Малоросія? : памфлети / Микола Хвильовий ; заг. ред. М. Г. Жулинського. — Київ : Смолоскип, 1993. — 290 с.

До книги увійшли памфлети:  «Камо грядеши?» (1925), «Думки проти течії» (1926), «Апологети писаризму» (1926), «Україна чи Малоросія?».

 

Хвильовий М. Арабески Миколи Хвильового : оповідання та новели / Микола Хвильовий. — Київ : Грані-Т, 2010. — 160 с.

Миколі Хвильовому судилося стати символом цілої його блискучої мистецької ґенерації, бо саме він знайшов чи не найбільш місткі й промовисті образи, аби передати м’ятежну атмосферу переломної епохи, сконденсовані енергії зрілого українського модернізму. Його герої — безґрунтовні романтики — болісно переживають крах високих ідеалів у знебоженій пореволюційній дійсності. Модерністський ренесанс заторкнув літературу, живопис, театр, явив цілу плеяду першорядних поетів, прозаїків, режисерів, художників. Історії творчої дружби Миколи Зерова й Георгія Нарбута, Юрія Яновського і Василя Кричевського, Анатоля Петрицького і літ’ярмарчан — значущі епізоди мистецького процесу десятих — двадцятих років. Ця книжка — спроба показати взаємозв’язки та взаємовіддзеркалення літератури й живопису, спроба, хай частково, передати невловний Дух Часу. 

Хвильовий М. Санаторійна зона : повісті, оповідання, роман / Микола Хвильовий ; передм. та комент. М. Г. Жулинського ; худож.-оформлювач Г. В. Кісель. —Харків : Фоліо, 2017. — 381 с. — (Шкільна б-ка української та світової літератури).

До книги увійшли повісті й оповідання: «Кіт у чоботях»,  «Синій листопад», «Дорога й ластівка», «Я (Романтика)», «Санаторійна зона» … та роман «Вальдшнепи».

 

Хвильовий М. Я (Романтика). Сентиментальна історія. Вальдшнепи : новели, роман. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2020. — 208 с.

Дана збірка містить три найвідоміші твори Миколи Хвильового: «Я (Романтика)», «Сентиментальна історія» та «Вальдшнепи». У своїх творах письменник відобразив протистояння добра і зла в душі героя, його роздвоєність; вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», ціною злочину його не побудувати («Я (Романтика)»). «Сентиментальна історія» — новела Миколи Хвильового побудована на бінарних опозиціях уявне постійно конфліктує з дійсним, буденне — з сентиментальним. У «Вальдшнепах» автор майстерно виписує чарівні південні пейзажі, на тлі яких розвиваються складні стосунки героїв.

 

 

 

Екранізація творів Миколи Хвильового

Танго смерті

Жанр — художній

Режисер — Олександр Муратов

Рік — 1991

За твором Миколи Хвильового «Санаторійна зона». Про політичні репресії 20-х років ХХ століття в Україні, розчарування революційної інтелігенції в комуністичних ідеалах. 

Геть сором!

Жанр — мелодрама

Режисер — Олександр Муратов

Рік — 1994

Екранізація оповідання Миколи Хвильового «Сентиментальна історія». Фільм переносить глядача у часи НЕПу. З провінційного містечка у столицю приїздить дев’ятнадцятирічна Марія, щоб долучитися до будівельників «світлого майбутнього»… 

Вальдшнепи

Жанр —драма

Режисер — Олександр Муратов

Рік — 1996

За мотивами однойменного роману Миколи Хвильового. 1930 рік. Сталін розпочав ліквідацію «інакомислячих». Опозиціонер Дмитро Карамазов, з дружиною і товаришем приїздять на відпочинок у невеличке провінційне містечко на березі Дніпра. Мальовнича природа, чепурні будиночки у садках — ніщо не віщує біди, хоча вона вже поруч...

 

Література про життєвий і творчий шлях Миколи Хвильового

Коломієць Р. Микола Хвильовий / Ростислав Коломієць ; худож.-оформлювач  О. А, Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2019. — 120 с. — (Знамениті українці).

Література 20—30-х років  ХХ століття відзначається багатством стилів, жанрів, вершинних мистецьких надбань. Неперевершений майстер малої прозової форми Микола Хвильовий (справжнє прізвище — Фітільов, 1893—1933) витворив у письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. У 20-х роках ХХ століття він став визнаним лідером цілого літературного покоління. Його збірка прозових творів «Сині етюди» (1923) була сприйнята найавторитетнішими тогочасними критиками як явище новаторське і знакове. У різні часи Миколу Хвильового сприймали по-різному, але сьогодні його ім’я уособлює в собі вищий злет української літератури 20-х років XX століття.

 

Плющ, Леонід. Його таємниця, або «Прекрасна ложа» Хвильового / Леонід Плющ. — Київ : Видавничий дім «Комора», 2018. — 800 с.

Фундаментальне дослідження, якому видатний мислитель Леонід Плющ (1939–2015) присвятив понад двадцять років праці, пропонує радикально новий погляд як на творчість Хвильового, так і загалом на «наші 1920-ті». Шляхом копіткого історичного, біографічного й текстологічного аналізу поезії і прози Хвильового Плющу вдалося знайти відповідь на запитання, яку саме «таємницю» той обіцяв відкрити Любченкові за два тижні перед смертю. На читача чекає захоплива філологічна подорож магічними світами Рудольфа Штайнера, чиє антропософське вчення було популярним серед культурної еліти «Розстріляного Відродження», а головне — подорож сторінками не менш «магічних» текстів Хвильового, які під уважним оком дослідника набувають цілком несподіваних смислів і значень.

 

Полювання на «Вальдшнепа». Розсекречений Микола Хвильовий / упоряд. Ю. Шаповал ; передм. Ю. Шаповал, В. Панченко. — Київ : Темпора, 2009. — 296 с. : іл.

Видання містить унікальні документи і матеріали ГПУ, що стосуються життя і творчості Миколи Хвильового (1993–1933). Чекісти вели постійне стеження за письменником, вигадавши йому псевдо «Вальдшнеп» і готуючи його фізичне знищення. Самогубство Миколи Хвильового у травні 1933 року, на мотиви і обставини якого проливають світло друковані джерела, стало не лише формою протесту проти режиму, а й актом самоствердження.

***

• Абліцов В. Г. Хвильовий Микола (1893—1933) //  Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 364—365. 

• Агєєва В. П. Микола Хвильовий // Гроно нездоланних співців : літературні портрети українських письменників ХХ сторіччя, твори яких увійшли до оновлених шкільних програм : навч. посіб. для вчителів та учнів ст. кл. серед. шк. / упоряд В. І. Кузьменко. —Київ : Український письменник, 1997. — С. 112—122.

• Агєєва В. П. Микола Хвильовий // Історія української літератури ХХ століття : у 2-х кн. Кн. 1 / за ред. В. Г. Дончика. — Київ : Либідь, 1998. — С. 284—292.

• Дзюба І. Золота нитка : нариси про (не) знаних / Іван Дзюба ;  упоряд. Олексій Сінченко. —  Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2020. —  С. 191—268.

• Жулинський, Микола. Талант, що прагнув до зір // Хвильовий М. Твори : у 2-х т. — Київ : Дніпро, 1990. — Т. 1 : Поезія. Оповідання. Новели. Повісті / упоряд. М. Г. Жулинського, П. І. Майдаченка ; передм. М. Г. Жулинського. — С. 5—43.

• Жулинський М. Г. Микола Хвильовий. — Київ : Т-во «Знання» України, 1991. — 32 с. — (Серія 6, Світ культури, № 7).

• Жулинський М. Микола Хвильовий // Із забуття — в безсмертя. — Київ : Дніпро, 1990. — С. 264—277. 

• Жулинський М. Романтик «в діадемі червоного страждання» // Хвильовий М. Санаторійна зона : повісті, оповідання, роман / Микола Хвильовий ; передм. та комент. М. Г. Жулинського ; худож.-оформлювач Г. В. Кісель. —Харків : Фоліо, 2017. — С. 3—22.

• Кривенко М. Микола Хвильовий. Огнецвіт фантазії. — Київ : АртЕк, 2001. — 72 с. — (УСЕ для школи).

• Мусієнко О. Мандрівка у пошуках «запаху слова» // Хвильовий М. Вибрані твори / упоряд. текстів, передм. та прим. О. В. Мусієнко. — Харків : Вид-во «Ранок», 2008. — С. 3—22.

• Наєнко М. Микола Хвильовий ( 1893—1933) //  З порога смерті : письменники України — жертви сталінських репресій / авт. кол. : Бойко Л. С. та ін. ; упоряд. О. Г. Мусієнко. — Київ : Рад. письменник, 1991. — С. 437—440.

• Розстріляне відродження : Антологія 1917—1933 : Поезія — проза — драма — есей / упорядкув., передм., післямова Ю. Лавріненка ; післямова Є. Сверстюка. — Київ : Смолоскип, 2002. — С. 405—450.

• Хвильовий Микола ( 1893— 1933) / / Українські письменники : довідник. — Київ : Велес, 2013. — С. 272—277.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.