Класична проза кінця ХІХ— першої половини ХХ століття від видавництва «Ще одну сторінку»

 

Літературна серія «Класична проза» видавництва «Ще одну сторінку» повертає до читачів твори українського письменника та слідчого- криміналіста Олекси Стороженка, засновниці феміністичного руху в Україні та письменниці Наталії Кобринської, швейцарського письменника Шарля Фердинанда Рамю, українського письменника-фантаста Мирослава Капія, блискучого валлійського прозаїка і поета Ділана Томаса.

 

Олекса Стороженко збірка творів «Межигірський дід»

Олекса Стороженко — український письменник, етнограф, драматург, а за професією слідчий-криміналіст, військовий. Народився 24 листопада 1805 року у селі Лисогори на Чернігівщині в старовинній козацький родині. У 1821—1823 роках навчався в Харківському шляхетному пансіоні, пізніше близько тридцяти років служив у війську.

Вийшовши у відставку 1868 року в ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі Тришин біля села з такою ж назвою поблизу повітового міста Брест-Литовська. Тут він виконував обов'язки повітового предводителя дворянства і голови повітового з'їзду мирових суддів, а у вільний час займався літературною працею, малюванням, музикою, різьбленням, садівництвом. Життя Олекси Стороженка обірвалося 18 листопада 1874 року.

Його перу належать історичні повісті, оповідання, фантастичні новели та казки, в яких зокрема діють і чорти та інші міфологічні персонажі. Справжню любов він плекав саме до історичної минувшини. Мандруючи у службових справах, письменник полюбляв знайти старожила і розпитати його про колишні часи, — нерідко це виливалося в унікальні історії.

2013 року кількома закладами культури та громадських організацій Ічнянщини (нині Прилуцький район) заснована Літературно-мистецька премія імені Олекси Стороженка. Премію присуджують за гумористичні й сатиричні твори літераторам і митцям, які народилися на Ічнянщині або творчість яких пов'язана з Ічнянщиною та Чернігівщиною.

 

Стороженко, Олекса. Межигірський дід : вибрані твори / Олекса Стороженко. — Київ : ВГ «Ще одну сторінку», 2024. — 320 с.

До збірки вибраних творів Олекси Стороженка увійшли оповідання «Вуси», «Не в добрий час», «Жонатий чорт», «Матусине благословення», «Межигірський дід», «Суджена», «Кіндрат Бубненко-Швидкий», «Дорош», «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа» та повість «Марко проклятий». Автор дав жанрове визначення твору: «Поема малоросійською мовою з переказів та легенд запорізької старовини».

Проза Стороженка просякнута духом козаччини й тугою за безповоротно втраченим минулим. Поряд із замальовками-гуморесками письменник фіксує на папері загублені дні слави запорожців і гайдамаків, збирає народні легенди й бувальщини, записує фольклор. Крім того, Стороженко мав на меті створити «українського Фауста» в образі легендарного Марка Пекельного, що мандрує на межі між цим і тим світом. Якби не передчасна смерть автора — хтозна, чи не став би цей твір поряд з Енеїдою і Чорною радою.

Наслідуючи приклад письменника, можемо й ми поринути в минуле, збережене хіба на сторінках книжок, і оживити його, як робив це Олекса Стороженко, створюючи «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа», «Дороша», «Марка Проклятого» та інші неповторні твори.

 

Наталія Кобринська збірка творів «Блудний метеор»

Неоціненна заслуга Наталії Кобринськоїполягає в тому, що, започаткувавши феміністичний рух, вона вселяла в жіночі душі впевненість, надихала на працю в царині літератури, суспільно-політичного життя, з якого жінка була виключена. Уже в першому оповіданні «Дух часу» вона визначилася з провідною проблемою своєї творчості, якою стала становище жінки в галицькому суспільстві. Її особистий приклад надихнув Ольгу Кобилянську та чимало інших жінок.

Наталія Іванівна Кобринська народилася (дівоче прізвище Озаркевич) 8 червня 1855 року в селі Белелуя, Королівство Галичини та Лодомерії, Австрійська імперія у родині греко-католицького священника, яка поважала національно-культурні традиції. Батько письменниці Іван Озаркевич був депутатом галицького сейму та австрійського парламенту, громадським діячем, писав вірші.

Наталію батько навчав сам. Саме йому вона завдячує знанням польської, німецької, французької мов, що зробило можливим читання польських повістей в оригіналі, ознайомлення з літературою європейської класики в перекладі німецькою. Поштовхом до зацікавлення феміністичною проблемою стали «Листи з Кракова» професора Юзефа Кремера. То була невеличка польська книжка з рецензією на якусь французьку розвідку про нерівність жінки і чоловіка. Вихована в родині, де до жінки ставилися з особливою шанобою і повагою, юна Наталія була прикро вражена, що може буте інакше. Відтоді жіноче питання стане для неї найголовнішим серед суспільно-соціальних проблем.

У 1874 році Наталія Озаркевич вийшла заміж за теолога Теофіла Кобринського. 1877 року подружжя переїхало у Снятин, де священник Теофіл отримав парафію — Свято-Вознесенську церкву в Галицькому передмісті. Але 1882 року обірвалося життя Теофіла Кобринського і Наталія за сприяння свого батька переїздить до Відня, де знайомиться з членами студентського товариства «Січ».

1883 року Наталія Кобринська написала своє перше оповідання «Пані Шумінська», переіменоване пізніше на «Дух часу». У творчому доробку письменниці повісті, оповідання, новели, казки, публіцистичні статті: «Задля кусника хліба» (1884), «Про рух жіночий в новійших часах» (1887), «Ядзя і Катруся» (1890), «Перша вчителька» (1892), «Про „Нору“ Ібсена» (1900), «Хмарниця» (1904), «Брати» (1917)…

 

Кобринська, Наталія. Блудний метеор : вибрані твори / Наталія Кобринська. — Київ : ВГ «Ще одну сторінку», 2024. — 344 с.

«Блудний метеор» — один із небагатьох декадентських взірців у творчості Наталії Кобринської, письменниці, громадської діячки, послідовної борчині за права жіноцтва й зачинательки жіночого руху в Україні, сучасною мовою — фемінізму. Глибиною своїх поглядів і розмахом світогляду Кобринська так сильно випереджала свій час, що була незрозумілою для багатьох її сучасників, та й досі ще почасти непрочитана й незбагненна.

А втім, теми її творчості — одвічні й незмінно актуальні: як вижити жінці у шорах патріархального суспільства; як лишатися собою й не зважати на людські забобони; як гідно прожити життя попри будь-яку буремність і неталанність, оберегти й виплекати дітей, аби вони стали гідними ідеалів, які сповідували батьки.

Виклик зламу епохи, скруту доби і події часів Першої світової війни Наталія Кобринська вправно змалювала в циклі «Воєнні новели», які віддзеркалюють і нинішні часи лихоліття й відгукуються спомином про усталене й розмірене життя.

Щиру правду повсякдення й засадничі життєві цінності Наталія Кобринська майстерно втілила в доробку текстів, які увійшли до виданні «Блудний метеор» — чи не першій значимій добірці творів письменниці за часів незалежності України.

 

Шарль Фердинанд Рамю роман «Великий страх у горах»

Шарль Фердинанд Рамю (1878—1947) — швейцарський письменник, писав французькою мовою. Закінчив філософський факультет Лозаннського університету (1901).  Дебютував книгою віршів «Село» (1903), у 1905 році опублікував перший роман «Аліна». У 2005 році всі 24 романи письменника увійшли у двохтомне видання, опубліковане у престижний книжковий серії французького видавництва Галлімар «Бібліотека Плеяди».

 

Рамю, Шарль Фердинанд. Великий страх у горах : роман / Шарль Фердинанд Рамю ; пер. зі фр. Анни Тернової. — Київ : ВГ «Ще одну сторінку», 2024. — 208 с.

У невеличкому селі у високих Альпах, попри забобони і перестороги, громада вирішує зійти на високогірне пасовисько. Мальовничі краєвиди, цілюще повітря, соковита трава альпійських лук —  що може бути ліпше для людського ока і випасу худоби. А втім, не все так просто. Недарма вже понад двадцять літ  місцеві мешканці  десятою дорогою оминають ту вершину. Що ж трапилося там колись? І чого варто стерегтися нині? Хто знає відповідь на ці питання? І  чи  відверне неминуче охоронний папірець?

У  романі «Великий страх у горах» швейцарський  письменник  Шарль Фердинанд Рамю досліджує природу страху, як він зароджується, що його живить, як він захоплює окрему людину, а далі поширюється на спільноту. Як він полонить дедалі більшу кількість людей, опановує їхні почуття і керує їхніми вчинками. Завдяки особливій оповідній техніці, що нагадує кіномову, автору вдалося створити напружену дію, а похмурі й водночас привабливі гірські краєвиди лише підсилюють  тривожне передчуття прийдешньої катастрофи.

 

Мирослав Капій повість «Країна блакитних орхідей»

Мирослав Капій (1888—1949) — український письменник-фантаст та перекладач. Його перша поетична збірка «На цім подолі смутку» (1906—1907) за браком коштів не була видана, рукопис зберігається в Центральному історичному архіві у Львові, там же його праця про Івана Вагилевича (1914).

Друкувався в львівських газетах «Світ», «Бджола», «Будучність». В цей час побачили світ його вірші «Колихала мене неня», «Квітнуть квіти», «Я люблю». З часом друкує свої вірші в коломийському альманасі «Відгомін з-за Пруту», «Неділя». 1908 року починає друкуватися в київських виданнях «Розвага», антології «Українська муза» (1908), «Терновий вінок» (1908), «Не вмре, не загине» (1914).

Його перу належать соціально-побутові нариси та оповідання — «З його думок» (1907), «Незабутнім тіням Тарасовим» (1914), збірка науково-фантастичних нарисів «Неймовірні оповідання». 1932 року у львівському видавництві «Новий час» вийшла у світ пригодницько-фантастична повість «Країна блакитних орхідей».

 

Капій, Мирослав. Країна блакитних орхідей : повість / Мирослав Капій. — Київ : ВГ «Ще одну сторінку», 2024. — 208 с.

Повість «Країна блакитних орхідей» (1932) називають першим українським науково-фантастичним твором, в якому було описано космічний політ. Захоплює, як автор, що жив на початку ХХ століття, прогнозує низку винаходів, які з’явилися зовсім нещодавно; особливий інтерес викликає уявлення фантаста про суспільно-політичний лад та статус України в майбутньому.

Святошинська обсерваторія неочікувано отримала сигнал з космосу. Невже на Землю повертається корабель Queen of Virginia, що був відправлений для дослідження Марса минулого року і зник? Україна й увесь світ завмерли в очікуванні перших міжпланетних мандрівників, а всі погляди спрямовані на київський летунський майдан, куди має приземлитися судно. Висвітлювати подію випадає журналісту Степану Артименку…

 

Ділан Томас роман у новелах «Портрет митця за щенячих літ»

Ділан Томас (1914–1953) — валлійський письменник, творами якого захоплюються в усьому світі. Він декламував вірші королеві Єлизаветі, його зображували на альбомі культових Beatles 1967 року, а 1998-го його світлина як шана таланту автора потрапила навіть у космос. Поезії Ділана Томаса звучать у фільмах «Інтерстеллар» Крістофера Нолана та «Соляріс» Стівена Содерберга.

Зі збіркою віршів валлійця поховано знаного англійського актора Річарда Бертона; довгий час вважалося, що співак Боб Ділан обрав свій псевдонім саме на честь улюбленого письменника. Найвідоміший прозовий твір Ділана Томаса— «Портрет митця за щенячих літ», у назві якого проступає алюзія на роман Джеймса Джойса «Портрет митця замолоду».

 

Томас, Ділан. Портрет митця за щенячих літ : роман у новелах / Ділан Томас ; пер. з англ. Катерини Сайко. — Київ : ВГ «Ще одну сторінку», 2024. — 192 с.

«Портрет митця за щенячих літ» (1940) — це десять то зворушливих, то натхненних коротких історій, у яких Ділан Томас запалює ентузіазмом молодості, згадуючи події свого дитинства. Спершу юний школяр, що потопає у фантазіях в обшарпаному фермерському дворі; згодом — поет-початківець з дражливими знайомствами і мріями про багатство. І нарешті — репортер, який мандрує передмістям Свонзі, назбируючи цікавий матеріал. Сексуальність і чоловіча дружба — дві наскрізні теми твору — тісно переплетені зі звичними питаннями кохання, смерті та релігії, що хвилюють кожну людину «за щенячих літ».

 

Книги отримані в рамках Обласної цільової програми «Культура Одещини. 2025-2027 роки».

Підготували: К. В. Бонарчук, завідувачка читального залу, та С.А. Морозова, завідувачка персонального абонементу.