Вікентій Хвойка — сенсаційне археологічне відкриття Трипільської культури

 

Видатний археолог-аматор Вікентій В’ячеславович Хвойка зробив величезний внесок в розвиток української науки й культури. Завдяки його зусиллям у 1893 році світ дізнався про унікальні високорозвинені культури давнини, що населяли територію України. Поблизу села Трипілля (Обухівський р-н Київської області) Вікентій Хвойка знайшов рештки найдавнішої в світі цивілізації, названої за місцем основних знахідок — «трипільською культурою». Невтомний археолог провів десятки експедицій. У 1896 році Хвойка відкрив на території Києва поселення людей пізнього палеоліту, назване Кирилівською стоянкою, залишки поселення епохи бронзи. А у районі села Зарубинці на Київщині ним було знайдено поселення кочових скотарів, яке датується ІІ—І століттям до н. е. — І—ІІ століттям н. е. Вікентій Хвойка дослідів Пастирське і Мотронинське городища на Черкащині, був одним з ініціаторів розкопок Десятинної церкви у Києві та на Замкової горі… За великі досягнення вченого перед наукою рішенням ЮНЕСКО 2001 рік було оголошено роком Вікентія Хвойки.

Вікентій В’ячеславович Хвойка народився 8 лютого 1850 року в селі Семин (Богемія, східна Чехія) у старовинній шляхетській родині. Вікентій був першим із тринадцяти дітей у Вацлава Хвойки та його дружини Анни. З раннього дитинства у нього виявилися допитливість та інтерес до історичного минулого. На все життя Вікентій Хвойка зберіг спогади про те, як довгими зимовими вечорами вся родина збиралася у великій кімнаті і діти завмираючи слухали старовинні казки та легенди, які розповідав хтось із мешканців села. Тоді ж зародилася у Вікентія і любов до природи та подорожей.

В 1864 році, по закінченні комерційного училища в місті Хрудім, Вікентій Хвойка переїхав до Праги. Там він захопився вивченням давньої історії та старожитностей. Часи мешкання Вікентія В’ячеславовича в Празі є одним з найменш досліджених періодів його життя. Документальних свідчень про життя та навчання Хвойки в Празі обмаль. Єдиним джерелом інформації про цей період є щоденникові записи та спогади, шо збереглися у родині Новозамецьких у Празі (родина однієї з сестер) З них відомо, що у 1868 році 18-річний Вікентій Хвойка подорожував містами Австрії та Німеччини.

На початку літа він вирушив із Праги через Колін до свого рідного містечка. Звідти через Пардубіце, Градець Кралове та Ліберець — на північ до Німеччини. У Німеччині юнак відвідав Берлін, Гамбург, Бремен та Ганновер, Магдебург, Галле, Нюрнберг, Мюнхен, Пассау. На зворотному шляху побував у Відні, Братиславі, Брно. До свого містечка повертався через Оломоуць та Літомишль. Подорожуючи місцями з цікавим історичним минулим, багатими на історичні пам'ятки та музеї, Вікентій Хвойка цікавився всім побаченим. На той час в Німеччині вже налічувалася велика кількість історичних та археологічних товариств, які проводили дослідження, засновували музеї, публікували журнали. Враження, отримані під час подорожі, стали підґрунтям для подальших захоплень Вікентія Хвойки.

 

Київський період життя

Проживши в Празі до 1876 року, Хвойка переїхав на постійне мешкання до Києва. Які причини змусили його залишити батьківщину, остаточно не встановлено. Оселившись у Києві, Вікентій Хвойка спочатку викладав німецьку мову та малювання. Давав уроки в декількох родинах, серед яких була і чеська родина Дефорен, з якою Вікентій В’ячеславович підтримував стосунки до кінця життя. Проте викладацька діяльність його не задовольняла.

Маючи досвід роботи у сільському господарстві, Вікентій Хвойка вирішив змінити рід занять і вдався до сільськогосподарських дослідів. Із люб’язної згоди родини Дефорен він розпочав досліди на їхній дачі в селі Петрушки Київської губернії. Розводив особливий різновид проса — «росичку», працював над покращенням культури хмелю. Йому належать дві брошури, присвячені вирощуванню проса та хмелю. Ці заняття були доволі успішними. Вікентій В’ячеславович Хвойка отримав нагороди на кількох сільськогосподарських виставках, а на Паризькій виставці 1889 року — навіть срібну медаль. В галузі сільського господарства Вікентій Хвойка був таким самим невтомним дослідником, як потім в галузі археології.

Вікентію Хвойці не судилося присвятити сільському господарству решту свого життя. Він залишив сільськогосподарські досліди після пожежі, яка знищила лабораторію і всі матеріали дослідів, кресленики, малюнки, нагороди. Це стало величезним ударом для Хвойки. Тим часом при перебудові  клуні-лабораторії було знайдено велику кількість уламків скляних браслетів. Знахідки привернули увагу Вікентія Хвойки. Із властивою йому цікавістю він обчистив їх та нашив на картон. І від цього часу почав досліджувати старожитності. І з того часу археологія стала його пристрастю на все життя.

Проте, обравши нову професію в досить немолодому для початку занять наукою віці, Вікентій В’ячеславович Хвойка почав здобувати знання шляхом самоосвіти. У цьому йому дуже допомогло добре знання іноземних мов — німецької та англійської, а також, звісно, чеської. Маючи колосальну пам’ять, невтомну енергію та ентузіазм, Вікентій Хвойка почав опановувати нову спеціальність, студіюючи книги з археології, стародавньої історії. Окрім студіювання літератури та збирання книжкової колекції, Вікентій В’ячеславович почав збирати й колекцію старожитностей. Його часто можна було побачити на Подолі, де продавали старожитності. Досить часто він знаходив там доволі цікаві археологічні предмети. Саме ця збірка пізніше склала основу колекцій археологічного відділу міського музею у Києві. На той час він приділяв увагу збиранню не лише власної колекції. Багато років він купував речі для колекції Богдана Івановича Ханенка. Вікентій Хвойка також спілкувався з професором Київського університету Антоновичем, знавцем доісторичного минулого Південно-Західного краю. Саме Володимир Боніфатійович Антонович вплинув на подальшу діяльність і формування наукових поглядів Вікентія В’ячеславовича.

Завдяки своїм розвідкам Вікентій Хвойка зробив своє перше гучне відкриття. У серпні 1893 року Вікентій В’ячеславович, стежачи за земляними роботами, що здійснювалися на Кирилівських висотах, помітив у розрізі гори, на глибині 19 метрів, якусь круглу жовтувато-білу пляму, яка зблизька видалася йому бивнем мамонта. Запрошений ним професор Володимир Антонович припустив, що на цьому місці була стоянка первісних людей. Невдовзі на місці розкопок поряд із кістками мамонта були знайдені крем’яні вироби з безсумнівними слідами обробки. Така знахідка беззаперечно доводила спільне існування в дослідженій місцевості людини та мамонта. Так стараннями Вікентія Хвойки було відкрито знану тепер в усьому світі Кирилівську палеолітичну стоянку поблизу центра Києва, результати досліджень якої ввійшли в усі узагальнюючі праці з палеоліту й підручники з історії археології. Розкопки тривали на досить значній площі, яку займало поселення. Окрім Хвойки до цих робіт були залучені знані вітчизняні й зарубіжні археології, зокрема французи Амбруаз Бодрі та Жозеф де Бай. Було виявлено фрагменти житла, різноманітні кремінні знаряддя та багато інших предметів. У наступні роки Вікентій Хвойка відкрив ще кілька палеолітичних стоянок — як у Києві, так і в інших місцях України. Протягом 1895—1896 років на висотах від Флорівської гори до Кирилівського монастиря він відкрив ще понад 70 таких землянок. Вивчення землянок навело Вікентія В’ячеславовича на думку, що представники цієї культури мали жити й нижче по Дніпру.

 

Відкриття Трипільської культури

Одним з найбільш знаних здобутків Вікентія В’ячеславовича Хвойки в галузі археології є відкриття ним пам'яток трипільської культури. Роком відкриття Вікентієм Хвойкою трипільської культури традиційно вважають 1893 рік, але ця дата умовна. Сам Хвойка, описуючи в праці «Кам'яний вік Середнього Придніпров'я» обставини знахідок матеріалів нової культури, зазначав, шо під час досліджень Кирилівської палеолітичної стоянки він знайшов і розкопав у тій же місцевості рештки землянок. «У тій самій горі, де проводилися мною попередні розкопки, під час знімання верхнього шару землі була помічена присутність у культурному шарі грубих глиняних черепків, інколи вкритих орнаментом». Досліджені землянки представляли собою заглиблені споруди здебільшого майже квадратної форми. У землянках Вікентій Хвойка виявив залишки печей, зроблених із глини, а також цілі керамічні посудини та уламки кераміки, фрагменти глиняних статуеток, знаряддя з рогу, кременю, каменю, глиняне намисто, кістки тварин та риб. Пізніше подібний археологічний матеріал був знайдений Хвойкою на правому березі Дніпра, на ділянці між Києвом та гирлом річки Рось.

Першою обстеженою Хвойкою на берегах Дніпра пам’яткою з глинобитними площадками було поселення не біля села Трипілля, як це традиційно вважається, а поселення біля села Верем’я. Влітку 1896 року Вікентію Хвойці випадково вдалося придбати глиняну посудину келихоподібної форми. Дослідник дізнався, що ця посудина була викопана селянином села Верем’я. А наприкінці вересня Вікентій В’ячеславович під час поїздки до села знайшов декілька посудин і чималу кількість черепків. Такі пам’ятки були досліджені Вікентієм Хвойкою в околицях сіл Юшки, Панікарча, Ржищів, Жуківка, Черняхів… Тут вчений поряд із землянками, подібними до кирилівських,  відкрив новий вид пам’яток тієї самої культури. Це були майданчики з валькованими спорудами з обпаленої глини.

Але найбільше культурних залишків загадкової цивілізації було знайдено в околицях села Трипілля, яке і дало назву всій культурі. Це невеличке село під Києвом стало відоме світові наприкінці ХІХ століття. Саме Вікентій Хвойка ввів у науковий обіг термін «трипільська культура» і всіляко популяризував матеріали трипільських розкопок. У серпні 1899 року Вікентій В’ячеславович Хвойка демонстрував досліджені ним площадки учасникам XI Археологічного з’їзду, що проходив у Києві. Це була одна з найвідоміших польових екскурсій, яка стала важливою віхою у вивченні старожитностей краю та становленні археологічної науки.  Вчений досліджував трипільську культуру понад десять років свого життя.

Трипільська культура, культура Кукутень, культура Трипілля-Кукутень, Аріушд-Кукутень-Трипілля… Назви , дані вченими різних країн старожитностям, відкритим під час археологічних розкопок понад сто років тому. Але в усіх випадках ідеться про одну й ту саму давню цивілізацію, справжня назва якої невідома, але відомі окремі стоянки її історії, яка налічує понад два тисячоліття. У цей час вкладається історичний шлях від перших поселень давніх хліборобів до величезних поселень — протоміст, а потім від них — до занепаду і зникнення одного з яскравих культурних феноменів Старої Європи.

Зусиллями багатьох археологів та істориків було з’ясовано, що трипільська культура виникла в результаті просування на Схід стародавніх землеробських племен з Балкан та Подунав’я. Спершу вони мешкали в басейні річок Прут, Дністер та Південний Буг, на Лівобережжі Дніпра, на Волині та в Південно-Західному Причорномор’ї. Спочатку на берегах річок будували землянки, а потім глинобитні споруди. Кожне житло мло кілька окремих приміщень, у кожному з яких було вогнище, глиняні печі, лежанки, місце для приготування їжі та відправляння культового обряду. Трипільці займалися землеробством, скотарством, рибальством, мисливством. Вдягалися у домотканий полотняний одяг, а верхній одяг шили зі шкур тварин та звірів.

З часом трипільці навчилися виплавляти мідь і виготовляти з неї численні знаряддя праці та прикраси. Справжнім дивом є мистецькі вироби трипільців. Це теракотові статуетки, прикрашені вигадливим орнаментом, керамічний посуд, розмальований багатобарвним розписом із зображенням тварин, птахів, людей.  Але Трипільська культура не залишила після себе ні пірамід, ні величних храмів, ні кам’яних палаців та фортець. Її матеріальна спадщина, усі свідчення її існування понад шість тисячоліть були сховані під грубим шаром землі.

 

Бурдо Н. Б. Трипільська культура. Спогади про золотий вік / Н. Б. Бурдо, М. Ю. Відейко ; худож.-оформлювач І. В. Осипов. —Харків : Фоліо, 1997. — 415 с.

Кожна країна у світі має свої історичні легенди. Однією з легенд України, пов’язаною з давньою історією, стала для XX століття трипільська культура, можливо, як символ ЗОЛОТОГО ВІКУ — з його добробутом, мудрістю і справедливістю. Ця книжка — хвилююча розповідь про те, що відомо науковцям про славетні часи Трипілля. Те, що трипільська культура лежить на межі історичних епох, ставить її в центр напружених та нескінченних дискусій, а отже, привертає увагу не лише вузького кола вчених, але й широких верств громадськості, людей, які шукають відповідь на одвічні запитання: «Звідки ми?», «Де наші корені?», «Де початок нашої цивілізації?». Книжка написана на підставі досвіду наукових досліджень трипільської культури, який складає на двох її авторів близько 70 років. Спогадів багато: це й археологічні розкопки та розвідки на полях кількох областей України, від Дністра та Дніпра; це десятки місяців, проведені в полі, сотні пройдених кілометрів, десятки розкопаних об’єктів, сотні тисяч знайдених трипільських артефактів. Тож запрошуємо до знайомства із трипільською культурою, або у подорож на пошуки ЗОЛОТОГО ВІКУ.

Бурдо Н. Сакральний світ трипільської цивілізації / Наталія Бурдо. — Київ : Наш час, 2008. — 296 с.

Безліч артефактів трипільської культури свідчать про найвище піднесення духу архаїчної цивілізації мідного віку. Це піднесення знайшло вияв саме у сакральному світі, створеному трипільцями близько 7 тисячоліть тому. Трипільське суспільство настільки давнє, що від нього залишилися лише сліди поселень, керамічні вироби – статуетки, орнаментований посуд та ін. Орнаментика трипільського посуду зводиться до безперервного відтворення безконечників – спіралі та свастики, що символізують безкінечність сущого. Так у специфічних формах у трипільській культурі простежуються закономірності магічного простору та сакрального світу людських цивілізацій.

Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація / М. Ю. Відейко. — Київ : Наш час, 2008. — 160 с.

Ця книжка – розповідь про пошуки та відкриття, результати наукових досліджень давньої цивілізації мідного віку, яку ми називаємо трипільською. Дві з половиною тисячі років історії трипільської цивілізації стали відомі завдяки дослідженням. Нині ми знаємо, що впродовж майже двох із половиною тисяч років на землях України, від Карпат до Дніпра жили люді, які створили одну із найдавніших аграрних цивілізацій Європи. Сліди трипільців на нашій землі — це понад дві тисячі поселень, серед них –  величезні, площею до 200–450 га протоміста із кількатисячним населенням. Вони збудували тисячі поселень, вирощували хліб, видобували метал. Вони вшановували Богів, створили шедеври прикладного мистецтва – кераміку, статуетки, які і нині вражають довершеністю форм та декору, користувалися піктографічною писемністю. Трипільці були частиною світу давніх цивілізації Старої Європи, жили у часи, коли створювалися перші держави у Єгипті та Шумері.

Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу. — Київ : Наш час, 2007. — 296 с. — (Серія «Невідома Україна»).

Що таке трипільська культура, трипільська цивілізація? Звідки походять її творці та як вони виглядали? Якими були їхні житла й поселення? Чи мали вони писемність? Якою мовою спілкувались? Чи існувала трипільська держава? Чому саме трипільська культура привертає нині увагу не лише науковців, а й політиків, митців, бізнесменів? Яке відношення вона має до сучасної України? Де можна побачити трипільські старожитності й у яких книжках про них можна прочитати? Чи відомо вам, що плавити метал на території України почали понад 6000 років тому? Відповіді на ці та багато інших запитань пропонує книга «Шляхами трипільського світу», який є частиною невідомої України, історія котрої прихована в імлі тисячоліть. Це історія нашого краю тих часів, коли між Карпатами та Дніпром існувала квітуча культура — складова найрозвиненішої у Старій Європі цивілізації.

 

Через сто років в Україні вже було відомо понад тисячу трипільських поселень від Чернівецької області на заході до Київської — на сході. Одне з найбільших музейних зібрань трипільських знахідок в Україні належить Національному музею історії в Києві. На початок ХХІ століття їх тут налічувалося близько 70 000 одиниць зберігання. Перші трипільські старожитності потрапили до музею завдяки Вікентію Хвойці. Приватне зібрання вченого стало основою археологічного відділу створеного наприкінці ХІХ століття музею Товариства старожитностей та мистецтва — відділу, який на той час був одним із найбагатших в Європі. Більшість експонатів цих фондів походила з розкопок Вікентія Хвойки. Нині вони зберігаються та експонуються у Національному музеї історії України.

 

Національний музей історії України : у 2-х т : альбом / Н. Г. Ковтанюк, О. В. Іванова, З. О. Зразюк, А. В. Литовченко, А. С. Андріуца, О. В. Шевченко ; фотозйомка Д. В. Клочка. - Київ : Мистецтво, 2012.

Т. 1. - 320 с., : іл.

Перший том двотомного видання знайомить з історією формування колекцій, рідкісними археологічними предметами, значна частина яких має світове значення, та унікальними пам'ятками золотарського мистецтва Національного музею історії України та його філії – Музею історичних коштовностей України. Серед них – відомі артефакти, які можна вважати візитівкою не лише музею, а й всієї України.

 

Література про життя та наукову діяльність Вікентія Хвойки

 

Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки / М-во освіти і науки України ; Державний фонд фундаментальних досліджень, НАН України ; Ін-т археології. — Київ : Академперiодика, 2006 —  Ч. 1 : Переклади наукових праць та коментарі / пер. Н. В. Блажевич та ін., комент. Н. С. Абашина та ін. —  2006. —  208 с.

Особистість, діяльність та наукова спадщина Вікентія В'ячеславовича  Хвойки привертають увагу не лише науковців, але й широкої громадськості. Можливо тому, що вони є прикладом поєднання особистого зацікавлення справою, у даному випадку — археологією та давньою історією, із невтомною працею над поширенням здобутих знань у суспільстві. Він відкрив декілька археологічних культур, серед яких — трипільська. Та зацікавленість, котру нині викликає ця давня цивілізація, що існувала у нашому краї із другої половини VI по першу половину IIІ тис. до н.е., робить актуальним звернення до першоджерел, історії та здобутків перших кроків у її дослідженні. У цьому відношенні наукова спадщина Вікентія Хвойки є особливо вагомою та цінною. Видання, здійснене завдяки грантовій підтримці Державного фонду фундаментальних досліджень, було спрямовано насамперед на те, щоб зробити цю спадщину доступною не лише вузькому колу фахівців-археологів, але й широкій громадськості. Було поставлено на меті показати доробок вченого у всій його різноманітності — від польових досліджень (розвідок та розкопок) і пов'язаних із ними архівними документами до здобутих старожитностей і друкованих наукових праць. Перша частина містить переклади наукових праць Вікентія Хвойки із науковими коментарями, котрі складено науковими співробітниками Інституту археології НАН України та Національного університету імені Т. Г. Шевченка.

Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки / М-во освіти і науки України ; Державний фонд фундаментальних досліджень, НАН України ; Ін-т археології. — Київ : Академперiодика, 2006 —  Ч. 2 : Матеріали і дослідження. —  2006. —  76 с.

Друга частина містить матеріали і дослідження, присвячені науковій спадщині Вікентія В'ячеславовича  Хвойки. Дано опис та перелік місць розкопок, архівних матеріалів (Науковий архів Інституту археології НАН України) та музейних колекцій (Національний музей історії України), пов’язаних із дослідженнями Вікентія Хвойки трипільських старожитностей, які супроводжуються кольоровими таблицями ілюстрацій.

***

• Археологічні дослідження трипільських старожитностей // Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу. — Київ : Наш час, 2007. — С. 28—38.

• Відкриття і вивчення трипільської культури // Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація. — Київ : Наш час, 2008. — С.11—27.

• Вікентій Хвойка. ХІ Археологічний з’їзд та трипільська культура // Бурдо Н. Б. Трипільська культура. Спогади про золотий вік / Н. Б. Бурдо, М. Ю. Відейко ; худож.-оформлювач І. В. Осипов. —Харків : Фоліо, 1997. — С. 34—37.

• Жуковський А. Хвойка Вікентій // Енциклопедія українознавства : у 10 т. Словникова частина / Наук. т-во ім. Шевченка ; голов. ред. В. Кубійович.— Перевидання в Україні. — Львів, 2000. — Т. 9. — С. 3576—3577.

• Київщина. 1893 р. Вікентій Хвойка // Україна : хронологія розвитку. Імперська доба. 1800—1917 рр. — Київ : КРІОН, 2011. — С. 410—411.

• Трипілля // Шаров І. 100 визначних місць України. — Київ : Преса України, 2003. — С. 398—400.

• Трипільська археологічна культура — забута цивілізація Старої Європи в Україні // Бурдо Н. Сакральний світ трипільської цивілізації / Наталія Бурдо. — Київ : Наш час, 2008. — С. 9—13.

• Черняков  І. Т., Абашина Н. С. Хвойка Вікентій В’ячеславович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т —Я. — С. 365—366.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом