Освідчення в коханні: класика світової літератури

 

Аmore, love, кохання… Зворушливе, ніжне і прекрасне почуття у Всесвіті і воно не підвладне часу… У VII столітті був створений західноєвропейський лицарський епос «Трістан та Ізольда», а через тисячу років побачила світ одна з найбільш поетичних трагедій великого англійського драматурга Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта». У ХVII столітті іспанський драматург Лопе де Вега написав свою найкращу придворну комедію «Собака на сіні». 1834 року був виданий зворушливий роман французького письменника Оноре де Бальзака «Євгенія Гранде», а в 1848 році — знаменитий твір Александра Дюма-сина «Дама з камеліями». 1911 року видатний український письменник Михайло Коцюбинський розповів про кохання гуцулів Івана й Марічки у повісті «Тіні забутих предків». Найвідомішими стали твори Франсуази Саган «Здрастуй, печаль!», «Чи любите ви Брамса?», «Сонячний промінь в холодній воді». Бестселером 1977 року став роман австралійської письменниці Коллін Маккаллоу «Ті, що співають у терні» про одну з найромантичніших історій у світі…

 

Вільям Шекспір «Ромео і Джульєтта»

Творчість видатного англійського драматурга єлизаветинської епохи Вільяма Шекспіра була найвищим досягненням усієї європейської літератури доби Відродження. Він автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу зі 154 сонетів. Шедевром світової класики стала одна з найбільш поетичних трагедій драматурга «Ромео і Джульєтта», яка у друкованому вигляді з’явилася в 1597 році. Перший переклад трагедії «Ромео і Джульєтта» українською мовою зробив видатний український письменник  Пантелеймон Куліш. У різні роки трагедію перекладали Василь Мисик, Абрам Гозенпуд, Ігор Костецький, Юрій Андрухович. У 1952 році у двотомному виданні творів Вільяма Шекспіра вийшов переклад Ірини Стешенко, української драматичної акторки та письменниці.

Шекспір В. Ромео і Джульєтта / Вільям Шекспір. Трагедії / пер. з англ. І. Стешенко, Г. Кочур, М.  Рильський ; передмова і примітки Н. М. Торкут ; худож.-іл. І. І. Яхін ; худож.-оформлювач Б. П. Бублік. — Харків : Фоліо, 2004. — 462 с. — (Б-ка світової літератури).

Трагедія «Ромео і Джульєтта» не має собі рівних за глибиною проникнення в психологічну природу кохання — найнеосяжнішого з людських почуттів. Ця трагедія, що сповнена тонкої ліричності й високого драматизму, була написана невдовзі після виходу у світ першої шекспірівської поеми «Венера і Адоніс» і майже водночас з історичною хронікою «Річард ІІ» та комедії «Марні зусилля кохання». Сюжет трагічної історії про нещасливу долю юних закоханих був широковідомий у ренесансній Європі. Вперше літературна обробка цієї старовинної легенди була здійснена в 1476 році італійським новелістом Мазуччо. Згодом його співвітчизник Луїджі да Порто написав «Історію двох шляхетних закоханих», в якій головні герої одержали нові імена — Ромео і Джульєтта.

Протягом XVI століття цей сюжет набув великої популярності не тільки в самій Італії, але й у Франції, Іспанії, Англії. Але тільки історія, яку ось уже шосте століття розповідає геніальний Вільям Шекспір, і досі залишається неперевершеною. Дія відбувається у Вероні за часів Раннього Відродження. На ринковій площі зустрічаються слуги двох знатних родин Монтеккі і Капулетті, які ворогують між собою. У будинку Капулетті сімейне свято, на якому Ромео вперше побачив дочку Капулетті — Джульєтту.

Померкли смолоскипи перед нею!

І світить вродою вона своєю

На щоках ночі — діамант ясний

У вусі мавра ; скарб цей дорогий

І для землі, і для життя сія

Вона —омріяна любов моя!...

Зачарований красою Джульєтти, Ромео цілує її. Випадково вони дізнаються, що належать до ворогуючих між собою родин, але «час їх з’єднає, сили дасть кохання»… Вільям Шекспір розкриває високу поетичність почуттів Ромео і Джульєтти та красу кохання. Видатний український письменник Іван Франко так писав про цю трагедію: «Головна принада її — той чар молодості і свіжості, те поетичне сяйво, яким облискані всі фігури, та простота і сила чуття, яка надає тій індивідуальній і припадковими явищами обставленій любовній історії вищу силу і правдивість тисячів любовних історій».

 

Лопе де Вега «Собака на сіні»

Відомий іспанський драматург Фелікс Лопеде Вега-і- Карпіо, представник «золотого століття» іспанської літератури, очолює блискучу плеяду діячів іспанського театру XVI—XVII століть. Лопе де Вега вирізнявся винятковою працездатністю. Він написав величезну кількість творів, звертався до всіх жанрів літератури. Чільне місце в його спадщині посідають поеми та ліричні поезії: романси, станси елегії. Лише сонетів Лопе де Веги було надруковано близько 3 тисяч. Творив великий письменник і в жанрах пригодницького роману та новели. Його перу належить більше ніж півтори тисячі п’єс. «З’явився великий Лопе де Вега — чудо природи і став самодержавцем у театральній імперії. Він полонив і підкорив своїй владі всіх комедіантів і наповнив світ своїми комедіями», — так писав про свого сучасника новеліст, драматург і поет Мігель де Сервантес.

Лопе де Вега був людиною бурхливих пристрастей, невичерпної енергії та мав авантюрну вдачу. Про любовні пригоди Лопе де Веги ходили легенди. Він не уявляв свого життя без кохання, що слугувало життєдайним джерелом його невичерпної фантазії. Особливе місце у творчості драматурга посідають комедії. Одна з найкращих — «Собака на сіні», в якій справжня любов перемагає всі забобони.

 

Вега, Лопе де. Собака на сіні ; Овеча криниця : п’єси / Лопе де Вега ; пер. з ісп. Миколи Лукаша. — Київ : Знання, 2017. — 303 с. (Скарби).

Неаполь. Дія розгортається пізно вночі у палаці графині Діани де Бельфлор, яка раптом помічає у залі двох незнайомців. Побачивши Діану, вони швидко тікають. Заінтригована подією графиня намагається дізнатися, хто це був… Новина була несподіваною – камеристка Марчелла таємно зустрічається з її секретарем Теодоро. Діана дає згоду на їхній шлюб, але відчуває, що Теодоро їй теж небайдужий. Проте на їхньому шляху до щастя стоїть перешкода — станова нерівність. Діана вирішує зізнатися Теодоро в коханні… І дає йому прочитати лист, який написала начебто її подруга:

Чужим коханням серце запалилось,

ще не любивши, стала я ревнива;

це річ, здається, просто неможлива,

та від Амура так мені судилось.

Од ревнощів любов моя вродилась,

бо жаль мені, що я така вродлива,

а та за мене гірша, та щаслива,

бо ніжного кохання сподобилась.

Бентежить душу дивне хвилювання,

і це не тільки заздрощі, я знаю —

любити хочу, прагну милування.

Не силую і не забороняю,

не дам надії і не збавлю мрії —

нехай мене, хто вміє, зрозуміє…

Теодоро вважає, що лист написаний блискуче, але Діана пропонує йому написати свій текст. «Лист ваш вийшов напродиво — я не зможу краще скласти. А ти спробуй. Не насмілюсь. Дуже прошу, напиши…». Через деякий час Теодоро дає прочитати Діані свій лист:

Як хтось когось, здається, полюбив,

побачивши з другою женихання,—

це — заздрощі, а зовсім не кохання,

якщо й до того вогник не горів.

Та як і перше в серці був порив —

це — вже любов, що прагне обладання,

що на уста жене слова жадання,

як кров жене в обличчя стид чи гнів.

Нічого більше не скажу комусь,

щоб знизька не образити високе;

прийму я долі вироки жорстокі,

надії на блаженство я зречусь,

аж поки не упевнюся, що смію

в душі живити цю безумну мрію…

 

Діана визнає, що у змаганні переміг Теодоро, і просить взяти його листа, щоб ще раз прочитати.

То дозвольте ж і мені

 взяти вашого…

Боже! Що це означає?

Не гадав, не думав зроду,

аж не віриться чогось,

щоб мені вельможна пані

так освідчилась в коханні…

Трістан, слуга Теодоро, розголошує вигадку про аристократичне походження Теодоро, який нібито є сином графа Лудовіко, викраденим у дитинстві. Граф визнає Теодоро, і тепер уже ніщо не перешкоджає шлюбу. Але Теодоро — людина честі, він не може обманювати Діану і говорить їй правду. Проте зізнання Теодоро не відштовхує Діану, воно сприймається нею як вияв його шляхетності, а походження, на її думку, щастю не перешкода.

 

Шарлотта Бронте «Джейн Ейр»

За своє недовге життя всесвітньо відома англійська письменниця Шарлотта Бронте написала декілька десятків віршів і чотири романи — «Вчитель», «Джейн Ейр», «Шерлі», «Містечко». Твори Шарлотти Бронте багато в чому автобіографічні, у них відобразилися враження та події її особистого життя. Вони привертають увагу значимістю проблематики, майстерністю захоплюючої оповіді, образами героїнь, наділених сильними почуттями, сміливістю, непохитними моральними принципами, здатними самостійно приймати рішення.

Роман Шарлотти Бронте «Джейн Ейр» належить до найзначніших творів англійської літератури. Перше видання «Джейн Ейр», підписане «Каррер Белл», вийшло у видавництві Сміта Старшого (Smith, Elder & Company) 19 жовтня 1847 року. Його оригінал, написаний від руки, зберігається у Британський Бібліотеці, в ньому велика кількість правок, додатків — переважно коротких реплік. Друге видання роману (також з авторством Каррер Белл і з присвятою англійському письменнику Вільяму Теккерею) з урахуванням авторських правок, вийшло в січні 1848 року. Сила впливу і чару роману «Джейн Ейр» — у правді почуттів, у їхній істинності, у поєднанні реального з романтичним, у захоплюючій історії простої маленької гувернантки, здатної на велике і самовіддане кохання, гувернантки, яка змогла знайти своє щастя.

 

Бронте, Шарлотта. Джейн Ейр / Шарлотта Бронте ; пер. з англ. П. Соколовський. — Київ : Основа, 1999. — 652 с.

Джейн Ейр, скромна, але горда та незалежна дівчина, влаштовується гувернанткою в маєток Торнфілд, власником якого був містер Едвард Рочестер. Їхня зустріч відбулася несподівано…  Минули жовтень, листопад і грудень. Якось у січні економка місіс Фейрфакс попросила Джейн надіслати листа. Стояла та чарівна пора, коли вже насуваються сутінки і бліде сонце сяє низько над обрієм. Джейн йшла вузькою дорогою і раптом побачила вершника, який дуже поспішав. Та не пройшовши й кілька кроків, вона обернулася і почула, ніби кінь посковзнувся на вкритий льодом дорозі. І в цю мить кінь упав разом з вершником. Джейн запропонувала незнайомцеві свою допомогу. Перед нею був чоловік середнього зросту і широкоплечий. Лице він мав смагляве, риси суворі. Але Джейн не відчувала страху перед ним, а його сердитий погляд і грубий тон додали їй сміливості… Вдруге вони вже зустрілися в Торнфілді…  Для Джейн, вихованки Ловудської школи для дівчат, це був подарунок долі. Едвард знайшов у Джейн надійного друга та любляче серце. Незважаючи на багато перешкод у їхньому житті, вони знайдуть довгоочікуване сімейне щастя.

«Ось, десять років, як я одружена. Я знаю, що таке жити з людиною й для людини, котру любиш над усе на світі. Я вважаю себе дуже щасливою — настільки, що не знаю слів, аби розказати про своє щастя, бо ми живемо одне одним. Жодна жінка не належала більше своєму чоловікові, ніж: ми — одна душа й одне тіло.

Мене ніколи не стомлює Едвардове товариство, а його — моє, так само як нас не стомлює стук серця, що б’ється в його й моїх грудях, — отже., ми завжди вкупі. А бути разом означає для нас почуватися так само невимушено, як і на самоті, і так само весело , як у товаристві. Ми розмовляємо цілесенькій день: наші розмови — це швидше жваві роздуми вголос. Я вірю йому всім своїм серцем, він так само звіряється на мене: наші вдачі якнайкраще пасують одна одній, тим-то в нас панує мир і злагода…».

 

Артур Конан Дойл «Скандал у Богемії»

В листопаді 1887 року у «Різдвяному щорічнику Beeton»  з’явився друком новий літературний твір — пригодницька повість «Етюд у багряних тонах» провінційного лікаря Артура Конан Дойла. Але за якихось чотири—п’ять років ім’я Артура Конан Дойла здобуде славу в кожному куточку Англії, а головні герої повісті — детектив-аматор Шерлок Голмс та його компаньйон  доктор Джон Геміш Ватсон стануть найвідомішим детективним дуетом у світовій літературі.

1890 року побачила світ нова повість про Шерлока Голмса — «Знак чотирьох», завдяки який головний персонаж став улюбленцем багатьох читачів. Впродовж 1892—1893 років майже у кожному числі лондонського часопису «Strand Magazine» можна було прочитати нове оповідання про пригоди Шерлока Голмса  та доктора Ватсона. Не забарилися й окремі книжкові видання : у жовтні 1892 року виходить друком збірка «Пригоди Шерлока Голмса», а у грудні 1893 — «Спогади про Шерлока Голмса». У грудні 1893 року на сторінках «Strand Magazine» друкується «Остання справа Голмса» — розповідь про загибель уславленого детектива в сутичці з підступним професором Моріарті. Це викликало не тільки протест, а й обурення читачів, які благали Артура Конан Дойла воскресити знаменитого Шерлока Голмса. У серпні 1901 року у «Strand Magazine» почалися перші публікації повісті «Собака Баскервілів», але  найголовніше — на її сторінках знов оживає детективний дует — Шерлок Голмс та доктор Ватсон. А в наступному 1903 році друкується оповідання «Порожній будинок» — перший твір майбутньої збірки «Повернення Шерлока Голмса».

Вдруге подарувавши життя своєму герою Артур Конан Дойл не розлучався з ним до 1927 року — «Загадка садиби Шоскомб». Останні дванадцять оповідань про Шерлока Голмса виходять окремою збіркою «Архів Шерлока Голмса». Артур Конан Дойл про пригоди славетного детектива написав 60 блискучих творів — 56 оповідань та чотири повісті. Майже всі історії про пригоди Шерлока Голмса були записані доктором Ватсоном. Одним з найкращих творів Артура Конан Дойла вважається оповідання «Скандал у Богемії», перше із серії «Пригоди Шерлока Голмса», яке було видано 1891 року у «Strand Magazine».

 

Дойл, Артур Конан. Скандал у Богемії : оповідання / Артур Конан Дойл ; пер. з англ. Є. В. Тарнавський ; худож.-оформлювач О. Гугалова. — Харків : Фоліо, 2018. — 217 с. — (Істини).

Ця таємнича історія була написана за спогадами доктора Ватсона. 20 березня 1888 року він повертався від пацієнта і випадково зайшов до Шерлока Голмса на Бейкер-стрит. Господар зустрів його без проявів захоплення, але був дуже радий. Голмс дав йому прочитати лист без підпису й без адреса: «Сьогодні ввечері, за чверть восьма до Вас прийде джентльмен, котрий сподівається отримати у Вас консультацію в дуже вагомій справі…».

Дивним відвідувачем виявився великий князь Кассель-Фельштейнський, спадковий король Богемії. П’ять років тому під час тривалого перебування у Варшаві, він познайомився зі скандально відомою авантюристкою Ірен Адлер, яка зараз живе в Лондоні. У Ірен залишилися компрометуючі листи, а головне  світлина, на якій вони сфотографовані разом. Ірен погрожує, що надішле світлину батькам нареченої в день їх офіційних заручин. У Шерлока Голмса на виконання цього делікатного прохання було лише три дні..

«Для Шерлока Голмса вона завжди залишалася «Тією жінкою». Я ніколи не чув, щоб він називав її якимось іншим ім’ям. В очах детектива вона затьмарювала всіх представниць своєї статі. Не те, щоб він мав до Ірен Адлер якесь почуття, подібне кохання. Усі почуття, особливо любов, були ненавісні холодному, виваженому й на диво врівноваженому розуму детектива… Але для досконалого мислителя допустити таке вторгнення почуття до свого витонченого й чудово налагодженого внутрішнього світу означало б внести туди сум’яття, яке звело б нанівець усі досягнення його думки.. І все ж для нього існувала одна жінка…».

 

Стефан Цвейг «Нетерпіння серця»

Найпопулярніший австрійський письменник Стефан Цвейг увійшов в історію світової літератури як оригінальний новеліст і автор літературних біографій відомих історичних постатей. Перу Стефана Цвейга належить роман «Нетерпіння серця», який було опубліковано 1939 року, і спогади «Світ учора». Перші новели письменника з’явилися на початку ХХ століття. Більшість із них було написано в 1910-1920 роках. Кожен твір Цвейга — це літературний шедевр. Письменник відкриває таємниці людського серця, блискуче передає найтонші порухи душі, розповідає про божевільні пристрасті, гордість і здатність до самопожертви… Драматичні долі героїв, любов і ненависть на межі життя й смерті, глибокі душевні депресії майстерно описані автором. Події більшості історій Стефана Цвейга відбуваються під час захоплюючих подорожей і в різних куточках світу.

 

Цвейг С. Нетерпіння серця: роман / Стефан Цвейг ; пер. з нім. А. В. Савченко; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Бібколектор, 2019. — 347 с.

Є миті у житті, що їх по праву можна назвати доленосними, коли якась дія, навіть мимохіть мовлене слово можуть круто змінити долю людини. Саме про це роман Стефана Цвейга «Нетерпіння серця» — про загострене почуття самотності, обдурену довіру, про нетерпіння серця, що не дочекалося щасливого повороту долі. Це історія про нерозділене кохання паралізованої Едіт, дочки найбагатшої людини в усьому окрузі, до молодого лейтенанта Антона Гофміллера. Авторові вдалося показати, наскільки беззахисне людське серце і на які відчайдушні вчинки штовхає воно людину.

«Хто має, тому дасться» - ці слова з Книги Мудрості може з упевненістю підтвердити кожен письменник: «Хто багато розповів, тому розкажуть». Немає нічого помилковішого, ніж поширене уявлення про те, що письменник безперервно щось вигадує, безкінечно вигадує з невичерпного запасу подій та історій. Насправді ж, замість того щоб вигадувати, йому треба лише дозволити образам та подіям знайти себе, вони ж бо, за умови, що він не втратив здатності бачити та дослухатися, безперестанку шукають свого оповідача; тому, хто часто намагався пояснити долю, багато хто розповідає про свою…».

Маленьке провінційне містечко, де всі знають навіть найпотаємніші таємниці... Антон лише кілька місяців проходив військову службу у цьому містечку і мало кого знав. Одного разу, у середині травня 1914 року, він сидів у кондитерський з аптекарем із «Золотого янгола», котрий був і віцебургомістром гарнізонного містечка. Вони давно зіграли звичні три партії і розмовляли просто задля того, щоб згаяти час. Раптом відчинилися двері, і з хвилею свіжого повітря увійшла мила дівчина…  Антон з величезною цікавістю запитав про неї свого друга. То була Ілона, небога пана Кекешфальва, замок якого було видно навіть з навчального плацу. Аптекар був у дружних стосунках із паном Кекешфальвою, тому він запропонував юнакові познайомити їх.

Через деякий час Антон отримав запрошення на вечерю до пана Кекешфальва. «Розкішний казковий будинок — нехай буде благословенним добрий аптекар! — світлий, щасливий, шумливий вечір!... Дійсно ця вілла Кекешфальви, напевне, якийсь казковий будинок, варто лише задумати бажання, і ось воно здійснилося…». Антон уже годину танцював із багатьма на цьому чудовому вечорі, і раптом згадує, що він жодного разу не запросив на танець дочку господаря. Ніжна, тоненька, у світло-блакитній сукні вона сиділа між двома старшими дамами в куточку для відпочинку за малахітово-зеленим столиком. Антон ввічливо запросив її на танець. «Але стається щось жахливе… ЇЇ бліді щоки заливає рум’янець, щойно відкриті губи міцно стискаються, і лише очі нерухомо втуплюються в мене з виразом такого жаху, який мені ще ніколи в житті не зустрічався…». Те, що Едіт не може ходити, Антон не знав… «Це була та лиховісна помилка, з якої все й почалося…».

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом