Українські переклади найвідоміших творів Ґабріеля Ґарсія Маркеса

 

«У кожному написаному мною рядку я завше намагаюся, з більшим чи меншим успіхом, викликати прихованих духів поезії і вкласти в кожне слово свідчення мого схилення перед її здатністю передбачення… Отриману мною премію я вважаю, з усією скромністю, за втішну ознаку того, що вигадане мною не пустоцвіт...». 

Ці слова були вимовлені на Нобелівському бенкеті 10 грудня 1982 року відомим колумбійським письменником Ґабріелем Ґарсія Маркесом, автором одного з найкращих творів в історії латиноамериканської та світової літератури ХХ століття — «Сто років самотності» про трагічну долю однієї родини на тлі історичних подій у Колумбії.

У творчій скарбниці письменника романи «Лихі часи» (1962), «Сто років самотності» (1967), «Осінь патріарха» (1975), «Кохання під час холери» (1985), «Генерал в своєму лабіринті» (1989), повісті «Опале листя» (1955), «Полковникові ніхто не пише» (1961), «Про кохання та інших бісів» (1994)…, оповідання «Очі блакитного пса» (1950), «Стариган із крилами» (1968), «Щасливе літо сеньйори Форбес» (1976)…, п’єса «Кохання й інші демони» (1994), публіцистика, кіносценарії …

Більшість творів Ґарсія Маркеса написано під впливом модерністської течії в літературі Латинської Америки другої половини ХХ століття — «Магічний реалізм». Це напрям, у якому органічно поєдналися елементи дійсного та уявного, реального і фантастичного, побутового та міфологічного, ймовірного і таємничого, повсякденного буття і вічності. Ще з дитинства Ґабріель Ґарсія Маркес був зачарований магічним світом бабусиних легенд і притч, які викликали одночасно і захоплення й жах. Вже будучи дорослим письменник згадував, що поруч із дідусем він відчував спокій і впевненість у собі, але не міг позбутися спокуси заглядати у світ бабусиних таємниць.

Майбутній письменник народився 6 березня 1927 року  в старовинному провінційному містечку Аракатака, розташованому в басейні річки Магдалена, неподалік від узбережжя Атлантичного океану, в Колумбії. Він був найстаршим з усіх дітей телеграфіста Габріеля Еліхіо Гарсія, одруженого з Луїзою Сантьяго Маркес Ігуаран. Невдовзі родина переїхала до Барранкільї, залишивши первістка в Аракатаці. Маленького Ґабріеля виховувала бабуся Транкіліна, на який тримався весь дім. Завжди в роботі й турботі, ця маленька жіночка була бездоганним джерелом казок, легенд, різноманітних фантастичних історій. Проте найголовнішою людиною для хлопчика став дідусь Ніколас ,полковник у відставці, скептик і життєлюб водночас, старший товариш та найбільший авторитет. Від нього Ґарсія Маркес дізнався про подій громадянської війни 1899—1903 років. Але після того як не стало дідуся, Ґабріель був змушений залишити рідне місто.

Перші роки його навчання пройшли у Colegio jesuita San José, а потім у Liceo Nacional de Zipaquirá. 1946 року Ґабріель Ґарсія Маркес вступив на перший курс юридичного факультету Національного університету у Боготі. Перше оповідання Ґарсії Маркеса «Третя смиренність» було опубліковано 1947 року. Тоді його автор ще серйозно не замислювався, щоб стати професійним літератором. В 1948 році він був змушений, через неспокійну атмосферу в столиці, переїхати до міста Картахена, де продовжив навчання в університеті. Але адвокатська кар’єра його мало приваблювала, а невдовзі Ґарсія Маркес зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики. У 1948—1949 роках він писав статті для El Universal в Картахені. З 1950 по 1952 рік вів колонку під назвою «Septimus» для місцевої газети El Heraldo в Барранкільї.

Займаючись журналістикою, Ґабріель Ґарсія Маркес все ж основну увагу зосередив на художній творчості. Повість «Опале листя» (1955) засвідчила появу в літературі талановитого прозаїка. У 1961 році він публікує повість «Полковникові ніхто не пише», а 1962 року — роман «Лихі часи» та збірку оповідань «Похорони Великої Мами». Успіх письменникові приніс роман «Сто років самотності». Вихід цього роману в 1967 році став світовою сенсацією. Чилійський поет Пабло Неруда писав тоді, що з часів «Дон Кіхота» Мігеля де Сервантеса Сааведра не з’являвся твір такої сили іспанською мовою.

Почався період визнання творчості митця. Ґарсія Маркес удостоюється почесного ступеня Колумбійського університету в Нью-Йорку та французького Ордену Почесного Легіону. 1972 року Ґабріель Ґарсія Маркес отримав престижну Нойштадтську міжнародну літературну премію, а 1982 року йому присуджується Нобелівська премія з літературі «за романи й оповідання, у яких фантазія і реальність, переплетені в примхливому світі, відображають життя і конфлікти континенту».

Перу Ґарсія Маркеса належать також романи «Кохання під час холери» (1985), «Генерал у своєму лабіринті» (1989). В останнє десятиріччя письменник напружено працював над автобіографічною трилогією «Жити, щоб розповісти про життя». 2002 року побачила світ перша книга із запланованого автором видання, написана в дусі «магічного реалізму». Вона стала справжнім бестселером в іспаномовному світі і останнім романом письменника. 2010 року була видана збірка публічних виступів Ґабріеля Ґарсія Маркеса «Я тут не для того, щоби говорити промови».

Перші переклади творів письменника українською мовою з'явилися на сторінках літературних журналів «Всесвіт», «Вітчизна», «Сучасність» у другій половині ХХ століття. Це були повість «Полковникові ніхто не пише», оповідання «Стариган із крилами», романи «Осінь патріарха» та «Кохання під час холери». У 2004 році вийшов переклад  найвідомішого та найпопулярнішого роману Ґабріеля Ґарсія Маркеса «Сто років самотності», а 2020 року — перше книжкове видання роману «Осінь патріарха», яким видавництво «Саміт-книга» відкрило серію «диктаторських» творів визначних латиноамериканських авторів.

 

Повість «Полковникові ніхто не пише» (1961)

Повість Ґабріеля Ґарсія Маркеса «Полковникові ніхто не пише» була опублікована в 1961 році. Вперше повість українською мовою була надрукована 1972 року в журналі «Всесвіт». Перекладачами були  Женев’єва Конєва та Лев Олевський. Цей же переклад увійшов до збірки творів письменника, що була видана у 2004 році в серії «Бібліотека світової літератури». Окремим виданням повість побачила світ 2022 року у перекладі українського поета, перекладача та мистецтвознавця Олександра Буценко під назвою «Полковнику ніхто не пише».

 

Ґарсія Маркес, Ґабріель. Полковникові ніхто не пише : повість // Ґарсія Маркес, Ґабріель. Сто років самотності : Роман. Повісті. Оповідання  / пер. з ісп. ; передм. Д. Затонського. — Київ : Вид. дім «Всесвіт», 2004. — 616 с. — (Серія «Бібліотека світової літератури»).

«Стояв жовтень. Ранок, тяжкий навіть для такої людини, як полковник, що вже пережив безліч подібних ранків. П’ятдесят шість років — відколи закінчилась остання громадянська війна — полковник тільки те й робив, що чекав. Жовтень — як фатум, він неодмінно приходить… Полковник задивився на яскраву зелень, на купочки землі, вириті дощовими черв’яками і знову відчув як його пройняло наскрізь згубним подихом жовтня…».

Головний герой твору — 75-річний полковник, ветеран громадянської війни 1899—1903 років у Колумбії. Дев’ятнадцять років тому, коли Конгрес прийняв закон про пенсії, розпочався процес визнання, який тривав вісім років. Після цього пройшло ще шість років, перш ніж героя включили до списку пенсіонерів 12 серпня 1949 року. Так було написано в останньому листі, якого одержав чоловік. Увесь цей час він разом зі своєю дружиною чекали на повідомлення про довгоочікувану пенсію. Щоразу, коли полковник відправлявся зустрічати в порту поштовий катер, у їхньому домі спалахувала надія, котра згасала після його повернення.

«Полковник стежив, як причалюють катери, стоячи біля крамниці сірійця Мойсеса… Останнім був поштовий катер… Полковник побачив на палубі мішок з поштою, прив’язаний до лимаря й загорнений у брезент. За п'ятнадцять років чекання чуття полковникові вигострилися… Полковник відшукав очима поштаря серед гурту людей, які чекали, коли причалить катер, щоб скочити на нього. Поштар скочив першим. Капітан віддав йому конверт, запечатаний сургучем. Потім зійшов на палубу. Поштовий мішок був затиснутий між двома бочками гасу…. полковник не міг одвести погляду від поштаря. Він бачив, як той ковтає напій з рожевою піною, тримаючи склянку в лівій руці, а правою підтримуючи мішок з поштою…». Але довгоочікуваного листа і цього разу не було. «Полковникові ніхто не пише…». Повертаючись додому, він довгий час не міг опритомніти, а потім брався переглядати газету з надією знайти там замітку про ветеранів. Однак хоча тут нічого про це не писали, десять років такого читання навчили його вірити, що йому обов’язково необхідно дочекатися того дня, коли нарешті надійде довгоочікуваний лист...

Полковник та його хвора дружина жили у страшенних злиднях. Не маючи засобів для існування, вони почали продавати речі з власного будинку. Болю обом додала ще втрата єдиного сина Агустіна, якого не стало дев'ять місяців тому. У будинку зі старими жив надресирований півень-перебієць, який був спогадом про сина… Того вечора — 3 січня —Агустін пішов на чергові бої півнів, з надією заробити гроші у виграші, і не повернувся…  Наступну надію на виживання полковник поклав на півня, якого дружина просила продати. Полковник категорично відмовився це робити, оскільки через три місяці, знову у січні, почнуться бої півнів і вони зможуть виграти. А зараз залишалося лише чекати…

 

Роман «Сто років самотності» (1967)

1965 року Ґабріель Ґарсія Маркес розпочав роботу над своїм другим романом «Сто років самотності», а закінчив навесні 1967 року. Цього ж року літературний шедевр прозаїка був опублікований аргентинським видавництвом «Editorial Sudamericanad і Sudamericanad» накладом шість тисяч примірників, розраховуючи, що книжка як-небудь розійдеться до кінця року. Наклад розлетівся за кілька днів… Видавництво випустило повторний наклад, але і його спіткала така ж доля. Так розпочалася всесвітня слава роману. «Сто років самотності» перекладено понад тридцятьма мовами. Першим і єдиним перекладачем роману українською мовою став Петро Іванович Соколовський (1926—2000), якому належать переклади прозових та поетичних творів відомих письменників світової літератури.

 

Ґарсія Маркес Ґ. Сто років самотності : роман / Ґабріель Ґарсія Маркес ; пер. з ісп. П. Соколовського ; худож.-оформлювач О. Д. Кононученко. — Харків : Фоліо, 2015. — 476 с.

Цей роман є водночас історією маленького загубленого серед боліт і лісів колумбійського містечка  Макондо і життєписом шести поколінь роду Буендіа та цілого століття самотності — від початку до кінця, від кохання його засновників до загибелі роду. Герої твору Хосе Аркадіо Буендіа і його дружина Урсула Ігуаран після блукань у пошуках нового життя зупинились у гарному місці на березі річки, де й заснували Макондо. Своїх синів вони назвуть Хосе Аркадіо та Ауреліано. У кожного буде своя доля, але незмінно всі у наступних поколіннях, хто при народженні отримуватиме імена Хосе Аркадіо або Ауреліано, успадкують родинні дивацтва та самотність…

Але роман значною мірою — це біографія родини самого Ґарсія Маркеса, вигадане містечко наділене багатьма рисами рідної Аракатаки.  Дідусь і бабуся письменника, як і центральні персонажі роману, були двоюрідними братом і сестрою, прізвище бабусі, як і головної героїні, Ігуаран.  А дідусь став прототипом полковника Ауреліано Буендіа. «Сто років самотності» — лише поетичне відтворення мого дитинства», — неодноразово зазначав сам автор. У свій твір Ґарсія Маркес переніс спогади дідуся про реальні історичні події. Перша з них — це громадянська війна в Республіці Колумбія, що тривала з 17 жовтня 1899 року до 21 листопада 1902 року між прихильниками Колумбійської консервативної партії та Колумбійської ліберальної партії.

Письменник з гіркою іронією розповідає, як війна згубно вплинула на її учасників. Юний Ауреліано Буендіа пішов на війну з деспотизмом, проте, домігшись загального визнання і слави, повернувся додому жорстоким і самотнім, утративши і любов до батьківщини, й інтерес до ідеалів, за які боровся. «Відлюдькуватий, мовчазний, далекий від нових віянь життя, якими повнився дім, полковник Ауреліано Буендіа потроху зрозумів, що таємниця спокійної старості — це не що інше, як укладення чесної угоди з самотністю…». Подібна доля спіткала й інших героїв твору.

Друга історична подія — грубе втручання в життя країни північноамериканської бананової кампанії. «Ауреліано Другій зустрів містера Герберта випадково, в готелі Хакоба де той каліченою іспанською мовою обурювався щодо відсутності вільних номерів, і привів його в свій дім.. Коли на стіл було подано смугасте, мов тигр, гроно бананів, що їх звичайно приносили до їдальні на обід, містер Герберт відірвав від нього перший банан не дуже охоче. Але потім відірвав ще один, за ним іще, продовжуючи розмовляти, смакуючи, але не з утіхою гурмана, а радше з відчуженим виглядом ученого… Після візиту містера Герберта минуло понад рік, але відтоді стало відомо тільки одне: грінго думають саджати банани на зачарованих землях…». Містечко Макондо охопила бананова лихоманка, але йому була призначена загибель як і всьому роду Буендіа …

Крім історичних подій Ґарсія Маркес включив у роман казкові сюжети і поетичні образи. Казка, спираючись на історичну основу твору, надає романові поетичності. Є в романі і казкові пророцтва — ворожіння на картах і передбачення долі. Одним із провідних у романі є мотив родового прокляття, фатуму. Невидима доля керує усіма вчинками героїв, які впевнені, що самі будують своє життя. Кожен їх крок, наперед визначений, і лише наближає родину Буендіа та містечко Макондо до трагічного фіналу. Уся історія цих людей, які кохали, мріяли, воювали, виявляється до останнього подиху передбаченою циганом Мелькіадесом, а самі вони постають, немов тіні, що зійшли зі сторінок його рукопису.

«Ауреліано знав, що в Мелькіадесових пергаментах написана і його доля. Він знайшов їх цілими й непошкодженими серед доісторичної рослинності, паруючих калюж і світляних комах, які знищили в цій кімнаті будь-який слід перебування людей на землі, він не зміг побороти нетерпіння і, замість винести пергаменти на світло, заходився тут же, навстоячки, розшифровувати їх уголос — і то без жодних зусиль, так, ніби їх писано іспанською і він читав їх при сліпуче яскравому полудневому світі. То була історія родини Буендіа, викладена Мелькіадесом в усіх її найбуденніших подробицях з передбаченням на сто років вперед…

 Макондо вже перетворилося на могутній смерч із пилу та сміття, закручений люттю біблійного урагану, коли Ауреліано пропустив іще одинадцять сторінок, щоб не гаяти часу на добре відомі йому події, й почав розуміти ту мить, яка стосувалася його самого, пророкуючи собі самому, розшифровуючи для себе останню сторінку пергаментів так, ніби дивися в дзеркало, що промовляє. Він знову перескочив через кілька сторінок, щоб завбачити пророцтва і з'ясувати дату та обставини своєї смерті. Проте, не дійшовши до останнього вірша, зрозумів, що вже ніколи не покине цієї кімнати, бо згідно з пророцтвом пергаментів, місто дзеркал та міражів (або видив) буде зметене з лиця землі ураганом і стерте з людської пам’яті саме в ту мить, коли Ауреліано Бабілонья скінчить розшифровувати пергаменти, і що все написане в них завжди було й буде неповторним, бо родам людським, засудженим на сто років самотності, не призначено з’являтися на землі вдруге».

 

Роман «Кохання під час холери» (1985)

У 1985 році вийшов друком найоптимістичніший роман Ґабріеля Ґарсія Маркеса «Кохання під час холери», який вперше переклав українською мовою Віктор Йосипович Шовкун — перекладач, письменник, літературний редактор. Перший лауреат літературної премії імені видатного українського перекладача, літературознавця та лексикографа Миколи Лукаша «Ars Translationis» (1989). У його великому творчому доробку — переклади творів Віктора Гюґо, Анатоля Франса, Оноре де Бальзака, Хорхе Луїса Борхеса, Ґабріеля Ґарсія Маркеса та багатьох інших письменників світової літератури.

 

Ґарсія Маркес Ґ. Кохання в час холери : роман / Ґабріель Ґарсія Маркес ; пер. з ісп. В. Й. Шовкуна. — Львів : Класика, 1999. — 348 с.

Переклад роману з іспанської Віктора Шовкуна вперше було надруковано в журналі «Всесвіт» 1994 року, а  потім 1999 року у львівському видавництві «Класика». Перекладено за виданням: Gabriel García Márquez. El amor en los tiempos de cólera. Editoria Bruguera, S. A. Barcelona, 1985.

 

Ґарсія Маркес Ґ. Кохання під час холери : роман / Ґабріель Ґарсія Маркес ; пер. з ісп. В. Й. Шовкуна ; худож.-оформлювач О. Д. Кононученко. — Харків : Фоліо, 2016. — 476 с.

Роман «Кохання під час холери» присвячений хвилюючому почуттю з його мріями і поразками, з безсиллям і радістю, з безутішністю й надією… Зворушлива історія, яку розповів Ґабріель Ґарсія Маркес, перемагає все — час і простір, життєві негаразди і навіть недосконалість людської душі. Головна героїня роману Ферміна Даса колись знехтувала юнацькою любов’ю Флорентіно Аріси і стала дружиною поважного доктора. Але Флорентіно чекав Ферміну «п’ятдесят три роки, шість місяців та одинадцять днів і рівно стільки ж ночей…». Здається, у нього вже зовсім не залишилося надії, але кохання перемагає, і двоє літніх людей, які окремо прожили майже все своє життя, вирушають у  мандрівку на  пароплаві «Нова Вірність», що належить Флорентіно Арісі, а щоб уникнути зайвих зупинок і пересудів, вивішують жовтий прапор карантину…

« Ті хвилини залишилися в пам’яті Ферміни Даси найкращим спогадом з усієї тієї примарної подорожі. Вони не почували себе щойно одруженими молодятами, як припускали капітан та Сенаїда, і ще менше — пізніми коханцями. Було так, ніби вони вже здолали круту голгофу подружнього життя і тепер ішли просто до суті кохання. Ішли мовчки, мов старе подружжя, що обпеклося на житті й було непідвладне пасткам пристрасті, непідвладне брутальним насмішкам ілюзій та міражам розчарувань — всій мінливій настроєності кохання. Бо вони прожили разом досить, аби зрозуміти, що кохати можна коли завгодно й де завгодно…».

***

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Вдова Монтіеля : оповідання / пер. з ісп. Женев’єва Конєва та Лев Олевський. — Всесвіт. —1972. — № 3. — С. 64—67.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Жінка, яка приходила о шостій : оповідання / пер. з ісп. Лев Олевський та Дмитро Стельмах. — Всесвіт. —1988. — № 2. — С. 58—63.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Злодіїв у селі нема : оповідання / пер. з ісп. Женев’єва Конєва та Лев Олевський. — Всесвіт. —1972. — № 3. — С. 48—63.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Кохання під час холери : роман / пер. з ісп. Віктор Шовкун. — Всесвіт. —1994. — № 9. — С. 3—60.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Кохання під час холери : роман (продовження) / пер. з ісп. Віктор Шовкун. — Всесвіт. —1994. — № 10. — С. 3—70.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Кохання під час холери : роман (закінчення) / пер. з ісп. Віктор Шовкун. — Всесвіт. —1994. — № 11—12. — С. 5—78.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Один звичайний день : оповідання / пер. з ісп. Женев’єва Конєва та Лев Олевський. — Всесвіт. —1972. — № 3. — С. 67—69.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Осінь патріарха : роман / пер. з ісп. Сергія Борщевського та Світлани Жолоб. — Всесвіт. —1978. — № 1. — С. 3—43.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Осінь патріарха : роман (продовження) / пер. з ісп. Сергія Борщевського та Світлани Жолоб. — Всесвіт. —1978. — № 2. — С. 118—138.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Осінь патріарха : роман (закінчення) / пер. з ісп. Сергія Борщевського та Світлани Жолоб. — Всесвіт. —1978. — № 3. — С. 90—162.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Полковникові ніхто не пише : повість / пер. з ісп. Женев’єва Конєва та Лев Олевський. — Всесвіт. —1972. — № 3. — С. 5—42.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Блискавична операція в Манагуа : репортаж с продовженням. — Всесвіт. —1979. — № 5. — С. 224—230.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь : роман / пер. з ісп. Віктор Шовкун. — Всесвіт. —1981. — № 11. —С. 4—54.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Чудесна квітка Балтасара : оповідання / пер. з ісп. Женев’єва Конєва та Лев Олевський. — Всесвіт. —1972. — № 3. — С. 42—47.

• Ґабріель Ґарсія Маркес. Як це починалось [Кубинська революція] / пер. з ісп. Маргарита Жердинівська. — Всесвіт. —1979. — № 1. — С. 222—225.

 

Література про життя та творчість Ґабріеля Ґарсія Маркеса

• Варгас Льюса Маріо. Дивний світ — Макондо (Про роман «Сто років самотності» Ґабріеля Ґарсія Маркеса) // Всесвіт. —1971. — № 12. — С. 100—102.

• Ґабріель Ґарсія Маркес // Шкляр Л. Є. Під знаком Нобеля. Лауреати Нобелівської премії з літератури 1901-2006 / Л. Є. Шкляр, А. Г. Шпиталь. — Київ : Грамота, 2006. — С. 321—329.

• Ґабріель Ґарсія Маркес // Зарубіжна література / за ред. О. М. Ніколенко, Н. В. Хоменко, Т. М. Конєвої. — Київ : ВЦ «Академія», 1998. — С. 243—251.

• Ґабріель Ґарсія Маркес // Історія зарубіжної літератури ХХ ст. : навч. посібник / В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, М. В. Кузьменко та ін. — Київ : ВЦ «Академія», 2010. — С. 455—467.

• Габриэль Гарсиа Маркес // Васильева Е. К. Знаменитые писатели / Е. К. Васильева, Ю. С. Пернатьев, В. М. Скляренко ; худож.-оформитель О. Н. Иванова. — Харьков : Фолио, 2014. — С. 186—190. — (Серия «Знаменитые писатели»).

• Ґ. Ґ. Маркес — теоретик «магічного реалізму» // Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХХ століття / Г. Й. Давиденко, Г. М. Стрельчук, Н. І. Гричаник. — 2-ге вид. перероб та доп. — Київ : Центр учбової літератури, 2009. — С. 210—219.

• Дубова Л. Ґарсія Маркес, Ґабріель // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 436—438.

• Затонський Д. Ще один Ґабріель Ґарсія Маркес // Всесвіт. — 1978. — № 1. — С. 178—182.

• Затонський Д. Ґабріель Ґарсія Маркес та його «Сто років самотності» // Ґабріель Ґарсія Маркес Сто років самотності : Роман. Повісті. Оповідання / пер. з ісп. — Київ : Від. дім. «Всесвіт», 2004. — С. 5—18.

• Кілька запитань газети «Паїс» (Мадрид) Ґабріелю Ґарсія Маркесу // Всесвіт. — 1981. — № 11. — С. 54—55.

 

Підготували К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом, та Н.М. Баранова, бібліотекарка читального залу