«Всесвіт» — найстаріший український журнал іноземної літератури: 100-річчя з часу заснування

 

«Бути читачем «Всесвіту», одного з кращих наших журналів, завжди багато значило…» (Іван Драч)

У січні 2025 року виповнюється 100 років з часу заснування найстарішого українського журналу іноземної літератури — «Всесвіт», який завжди був частиною української літератури і в бурхливі 20—30-ті роки, і починаючи з 1958 року, коли вийшов перший випуск відродженого часопису,  і у ХХІ столітті. Це більше півтисячі романів, тисячі поетичних добірок, повістей і драматургічних творів, тисячі статей, розвідок, есе, репортажів, інтерв'ю авторів зі 105 країн світу в перекладах Леоніда Первомайського, Бориса Антоненко-Давидовича, Миколи Лукаша, Яра Славутича, Андрія Євси, Михайла Москаленка, Віктора Шовкуна та ще багатьох майстрів словесного мистецтва. У 1989 році редакцією журналу «Всесвіт» засновано премію «Ars Translationis» («Мистецтво перекладу») імені Миколи Лукаша , яка присуджується за найяскравіші зразки українського художнього перекладу, опубліковані за рік на сторінках журналу. 1991 року часописом «Всесвіт» засноване видавництво «Юніверс», цікавим проєктом якого у 2000 році стала книжкова серія «Лауреати Нобелівської премії».

 

Харківський період

Журнал «Всесвіт» почав виходити у Харкові з січні 1925 року як «універсальний ілюстрований двотижневик» за редакцією письменника Василя Еллана-Блакитного. Безпосередню участь у створенні журналу брали: літературний редактор Микола Хвильовий, художній редактор Олександр Довженко. З самого початку у роботі «Всесвіту» взяли участь відомі письменники, журналісти, вчені, громадські діячі не тільки України, але й інших країн світу.

У 1925 —1926 роках «Всесвіт» виходив на 24 сторінках формату сучасного журналу «Країна» двічі на місяць тиражем, що коливався від 15 000 до 7 500 примірників. У наступні роки періодичність виходу змінювалась: у 1927—1929 роках з метою актуалізації видання журнал виходив щотижнево, наступні два роки — тричі на місяць, а у 1933—1934 роках — знову як двотижневик. Всього за довоєнний період у світ вийшло 354 номери. В журналі одразу ж визначились основні розділи: «Художня література», «Образотворче мистецтво, театр і кіно», «Наука і техніка», «Всесвітня ілюстрація», а також менш вагомі з погляду мистецького, проте не менш потрібні в «універсальному» журналі «Сатира І гумор», «Шахи та шашки», «Фізкультура та спорт», «Задачі і ребуси».

За два перші роки у «Всесвіті» було надруковано 80 оповідань українських авторів: Василя Блакитного, Остапа Вишні, Майка Йогансена, Григорія Косинки, Петра Панча, ІОрія Яновського та багатьох інших, і 62 поетичні твори: Миколи Бажана, Наталі Забіли, Володимира Сосюри, Максима Рильського та інших майстрів поетичного слова. Поряд із цим з’явилися й надіслані із США та Канади вірші Мирослава Ірчана й Миколи Тарновського, переклади поезій Еміля Верхарна, а також оповідання сучасних німецьких, французьких, угорських письменників.

 

Обкладинка журналу «Всесвіт» за 1934 рік № 12 з фонду бібліотеки

Поважне місце на сторінках «Всесвіту» посіли ілюстровані нариси й статті про різні сфери культурно-мистецького, господарського, політичного життя України та зарубіжних країн. «Всесвітня ілюстрація» подавала інформацію у вигляді фотографій з текстовим супроводом — від однорядкової текстівки до цілої колонки. 60 — 80 таких матеріалів було розкидано в кожному номері журналу. За два роки було надруковано майже 3200 сюжетів. В наступні роки рубрика змінювала свою назву на «З усього світу», «За тиждень», «Наша хроніка»… В полі зору редакції постійно були питання міжнародної політики. Водночас багато уваги приділялось спортивним новинам та інформації про зарубіжне кіно. Закінчували номер розділи сатири й гумору, шахів, спорту — також у супроводі фотоматеріалів.

В наступні роки характер і напрям журналу принципових поворотів не зазнавали, хоча змінювалась його періодичність, зменшився обсяг номерів з 24 до 16 сторінок. Проте «Всесвіт» залишався «універсальним журналом», що містив художні й публіцистичні твори та значну кількість ілюстрацій. Після переїзду столиці республіки в Київ, де на той час працювали інші літературно-художні та громадсько- політичні газети й журнали, що значною мірою виконували функції «Всесвіту», журнал з кінця 1934 року перестав виходити.

 

Київський період

Друга половина 50-х та початок 60-х  років ХХ століття стали часом поступового національно-культурного відродження України. У цей час були створені Спілка журналістів України (1957) та Спілка працівників кінематографії України (1958). Почалося видання «Українського історичного журналу» та першої української енциклопедії. Більша увага стала приділятися розвитку літературознавства і мовознавства, що знайшло відображення у виданні багатотомних праць з історії української літератури та літературної мови., «Антології української поезії»… З’явилися нові періодичні видання, зокрема журнали «Ранок» (1953), «Мистецтво» (1954), «Прапор» (1956).

Саме у цей час Спілка письменників України і громадськість виступила з ініціативою створення журналу, спеціально присвяченого зарубіжній літературі, культурному й політичному життю за кордоном. Тодішнє керівництво СПУ, спираючись на думку письменників старшого покоління (Максима Рильського, ГІавла Тичини, Миколи Бажана, ГІетра Панча), вирішило дати новому журналові назву його найближчого попередника — «Всесвіт», тобто практично поновити довоєнне видання, але вже на вищому рівні — як літературно-мистецький і громадсько-політичний місячник, орган СПУ й Українського товариства дружби й культурного зв’язку з зарубіжними країнами.

Головним редактором видання був призначений прозаїк і публіцист Олексій Іванович Полторацький (1905—1977), що мав значний досвід журнальної роботи. До складу редколегії увійшли Ванда Василевська, Олександр Корнійчук, Андрій Малишко, Леонід Первомайський, Максим Рильський, ІОрій Смолич та інші відомі письменники, вчені й громадські діячі. У квітні 1958 року був підібраний склад редакції  та вже в липні вийшов перший номер повоєнного «Всесвіту» — своєрідного і цікавого журналу, в якому риси «товстого» літературного місячника поєднувалися з елементами «тонкого» ілюстрованого видання.

Відродження часопису привітало багато відомих зарубіжних літераторів. Французький письменник Луї Арагон зазначив: «Відродження «Всесвіту» для мене велика подія, тому що з появою цього журналу між Україною і моїм краєм встановлюється прямий зв'язок, який поки що існував лише в наших серцях: між Францією Віктора Гюго і Україною Тараса Шевченка між небом Верлена та Аполлінера і небом Тичини, Панча, Рильського…».

 

Обкладинка журналу «Всесвіт» за 1958 рік № 1 з фонду бібліотеки

Характерною рисою повоєнного «Всесвіту» було те, що романи, п’єси, оповідання, поезії, літературно-критичні статті, нариси, репортажі, фотоматеріали, інформація й бібліографія подавалися в класично «вільному» порядку, жодна рубрика не мала спершу свого постійного місця, але згодом саме життя, міркування зручності, користування виданням змусили редакцію дисциплінувати подачу матеріалів. літературно-художні твори все твердіше почали займати центральну частину кожного номера, що як правило, відкривався або закінчувався великою добіркою ілюстрованих публіцистичних матеріалів, які друкувалися окремо — і виглядали в журналі досить ефектно.

З першого ж номера журналу в 1958 році було прийнято твердий принцип, якого редакція дотримується до сьогодення. Вирішено було друкувати на сторінках «Всесвіту» лише ті оповідання, повісті, романи, які ще не були опубліковані російською мовою. У 1973—1974 роках на сторінках журналу публікувався кримінальний роман американського письменника, кіносценариста і журналіста Маріо П'юзо «Хрещений батько» у перекладі Олександра Овсюка і Віктора Батюка. Досвід наступних десятиріч показав, що цей принцип повністю виправдав себе, допоміг зробити журнал особливо цікавим, значно розширив коло зарубіжних авторів, чиї твори пропонувалися читачам.

 

Обкладинка журналу «Всесвіт» за 2000 рік № 1—2 з фонду бібліотеки

Головними редакторами відновленого журналу «Всесвіт» свого часу були: Олексій Полторацький (1958—1970), Дмитро Павличко (1971—1978),Віталій Коротич (1978—1986),Олег Микитенко (1986—2007), Юрій Микитенко (2007—2012). У 2012 році «Всесвіт» очолив  Дмитро Ігорович Дроздовський. 1958 року журнал виходив безперервно як щомісячник аж до 2000 року. З 2000 року виходить раз на два місяці.

Основні рубрики журналу за 2000 рік: «Сучасна література», «Скарбниця», «Письменник. Література. Життя», «Перекладацькі студії», «Україніка», «Країни. міста. Люди», «”Всесвіт” — школі». 2015 рік: «Поезія», «Проза», «Письменник. Література. Життя»,  «На закінчення номера». 2024 рік: «Nota bene», «Поезія», «Новини культури», «Проза. Драма», «Письменник. Література. Життя», «Тур культурної дипломатії». У журналі надруковано переклади творів понад 5 тисячі авторів більш ніж із 100 країн світу, зокрема Вільяма Шекспіра, Бернарда Шоу, Франца Кафки, Редьярда Кіплінга,  Хорхі Луїса Борхеса, Вірджинії Вулф, Рея Бредбері, Андре Стіля, Едуара Гліссана, Жоржі Амаду…

 Видавнича серія «Лауреати Нобелівської премії»

1991 року часописом «Всесвіт» засноване видавництво «Юніверс». Були започатковані цікаві видавничі серії: «Філософська думка», «Світова поезія», «Австрійська бібліотека». Цікавим проєктом видавництва у 2000 році стала книжкова серія «Лауреати Нобелівської премії». З 2008 року серію «Лауреати Нобелівської премії» видає «Видавництво Жупанського». У серії вийшли твори Андре Жіда, Тоні Моррісон, Альбера Камю, Жана-Поля Сартра, Томаса Манна та інших. З видавництвом працюють найкращі перекладачі України:  Віктор Шовкун, Роман Осадчук, Олександр Мокровольський...

Нобелівська премія з літератури — найпрестижніша міжнародна літературна премія, одна з п'яти премій започаткованих у 1895 році Альфредом Нобелем, присуджується щорічно за видатний внесок у розвиток світової літератури. Вперше Нобелівську премію з літератури було присуджено у 1901 році французькому поетові Сюллі-Прюдом. Нобелівську премію з літератури 2024 року присудили південнокорейській письменниці Хан Ган «за напружену поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам».

 

Лагерлеф, Сельма. Сага про Єсту Берлінга / Сельма Лагерлеф ; пер. із швед. Ольги Сенюк.  — Київ : Вид-во Жупанського, 2015. — (Лауреати Нобелівської премії).

Перший роман шведської письменниці Сельми Лагерлеф «Сага про Єсту Берлінга», який був виданий у 1891 році, став великою подією в тогочасній літературі всієї Скандинавії. За короткий час роман приніс світову славу автору і був перекладений багатьма мовами. Сельма Лагерлеф — перша жінка-письменниця,  яка була відзначена у 1909 році Нобелівською премією з літератури «…на знак визнання піднесеного ідеалізму, яскравої уяви й духовного сприйняття, що характеризують її праці…». Письменниця здобула найбільшу популярність серед читачів завдяки своєму дитячому роману «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми».

 

Шоу, Бернард. Вибрані твори  / Бернард Шоу ; пер. з англ. — Київ : ФОП Жупанський, 2008. — Т. 1. — 332 с. — (Лауреати Нобелівської премії).

У 1925 році Бернарду Шоу було присуджено Нобелівську премію «за творчість, відзначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну сатиру, яка часто поєднується з винятковою поетичною красою». У привітальному слові було сказано, що «Шоу — автор п’єс, став одним із найяскравіших драматургів наших днів, а Шоу — автор передмов до п’єс — Вольтер нашого часу».  Але Бернард Шоу цього не чув — він був рішучим противником усяких премій і на церемонію вручення не прибув. Її одержав посол Англії, а грошову винагороду Шоу перерахував у фонд перекладачів творів основоположника сучасної шведської літератури та сучасного театру Августа Стріндберга. 

За роки творчої діяльності Бернард Шоу написав більше 50 п’єс, які підкорили сцену багатьох театрів світу. У 20-30-ті роки ХХ століття п’єси Джорджа Бернарда Шоу стараннями перекладачів Елеонори Ржевуцької та Михайла Пінчевського стали доступними й українською мовою. У ХХІ столітті твори Бернарда Шоу у перекладах Олександра Мокровольського, Владислава Носенка, Елеонори Ржевуцької та Марії Овруцької вийшли у серії «Лауреати Нобелівської премії».

 

Моррісон, Тоні. Пісня Соломона : роман / Тоні Моррісон ; пер. з англ. Олега Короля ; післямова Т. Денисова. — Київ : Юніверс, 2006. — 376 с. — (Лауреати Нобелівської премії).

Тоні Моррісон (Хлоя Арделія Вофорд) — американська письменниця, лауреатка Нобелівської премії з літератури 1993 року як авторка, «що у своїх наповнених мріями і поезією романах пожвавила важливий аспект американської реальності». Її твори творах про соціальні проблеми негрів у США та роль жінки у сучасному світі. В романі «Пісня Соломона», поєднуючи історію та сучасність, відтворила риси чорної Америки як особливої етнічно-расової спільноти зі своєрідним менталітетом, який складався протягом трьох століть за умов рабства та боротьби за національну самосвідомість, проти духовної уніфікації. Для прози письменниці характерна соціально-побутова й історико-хронікальна зображальність, алегоричні, міфопоетичні мотиви (переважно з негритянського фольклору). Працювала в галузі книговидання, зокрема редактором у нью-йоркському видавництві «Рендом гаус».

 

Гіні, Шеймас. Відкритий ґрунт : вибрані твори (1966— 1996)  / Шеймас Гіні ; пер. з англ. Олександра Мокровольського. — Київ : Юніверс, 2008. — 344 с. — (Лауреати Нобелівської премії).

Шеймас Гіні народився 1939 року в графстві Деррі, у Північній Ірландії. Перша збірка його поезій, «Смерть натураліста», вийшла друком у 1966 році. Відтоді опубліковано чимало його книжок: поезія, критика, переклади, — які принесли йому заслужену славу одного з провідних поетів його покоління. Лауреат Нобелівської премії в галузі літератури (1995).

 

Ле Клезіо, Жан Марі Гюстав. Золотошукач : роман / Жан Марі Гюстав Ле Клезіо ; пер. з фр. Галини Чернієнко. — Київ : Вид-во Жупанського, 2011. — 270 с. : портр. — (Лауреати Нобелівської премії).

Роман лауреата Нобелівської премії 2008 року Жана-Марі Ґюстава Ле Клезіо «Золотошукач» — це розповідь про пошук своєї ідентичности у заплутаному жорстокому світі, це спроба відповіді на кричущі питання розгубленого людства, яке знемагає від невмотивованого духовного і фізичного насилля, що панує у так званому проявленому світі, насилля, що спричинює безкінечні конфлікти, втягує в них цілі народи і нищить життя на планеті і саму планету. Це також щира розповідь про справжню дружбу, велику любов і чисте кохання…

 

Джерела з історії журналу «Всесвіт»

• Дзира Я. I. «Всесвіт» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-т історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А—В. — С. 648.

• Микитенко О.  «Всесвіт» : сторінки історії / Олег Микитенко  // Всесвіт. — 1985. — № 1. — С. 12—21.

• Микитенко О. Шлях «Всесвіту» / Олег Микитенко  // Всесвіт. — 1995. — № 1. — С. 3, 173—179.

• Микитенко О. На зламі сторіч / Олег Микитенко  // Всесвіт. — 2000. — № 1—2. — С. 3—6.

• Москаленко М. Н.  «Всесвіт»  // Енциклопедія сучасної України / редкол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Т. 5 : Вод—Гн. — Київ : Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — С. 207.

• Редакція журналу «Всесвіт» // Всесвіт. — 1995. — № 1. — С. 180—182.

• Снєгірьов Л. «Літературний Всесвіт» у десяти примірниках  / Лев Снєгірьов // Всесвіт. — 2000. — № 1—2. — С. 10—11.

 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.