Улас Самчук — найвизначніший прозаїк української еміграційної літератури ХХ століття: 120 років від дня народження

 

«Свій обов’язок перед собою і нацією Улас Самчук вбачав у тому, щоб “залишити свій слід у слові — і то у слові солідного вияву ”…» (Микола Жулинський)

 

Постать видатного українського письменника Уласа Самчука унікальна.  Він представляє покоління, яке витримало у вирі двох світових воєн та революційних подій 1917—1921 років, яке наполегливо шукало відповіді на питання про причини національних невдач і драм, про секрети національного характеру і шляхи становлення національної свідомості. 

У статті «Свідомо жити» Улас Самчук писав: «Хто має Батьківщину, хто її чує, любить, той має для чого жити… Жити для Батьківщини — це значить жити для себе, для своїх предків і для своїх нащадків…».

Його перу належать оповідання, переклади, романи «Кулак» (1932), «Гори говорять!» (1934), «Юність Василя Шеремети» (1946—1947),  роман-трилогія «Ост»: «Морозів хутір» (1948), «Сонце з Заходу», «Темнота»(1957), «Втеча від себе» (1982). Він є автором книг спогадів і репортажів «П'ять по дванадцятій» (1954), «На твердій землі» (1967), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), «Плянета Ді-Пі» (1979), «Слідами піонерів» (1980), «Репортажі з Карпатської України».

Одним з найкращих творів Уласа Самчука по праву вважають роман «Марія» (1933), який став першим в українській літературі твором про Голодомор 1933 року. Найвідомішим твором письменника є трилогія «Волинь» — «Куди тече річка», «Війна і революція», «Батько і син» —,  в який змальовано широку панораму соціальних зрушень в українському суспільстві протягом тривалого часу. «Я ставив і зараз ставлю, — писав Улас Самчук, — собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю…». 

Улас Олексійович Самчук народився 7 (20) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Рівненський район Рівненської області) у порівняно заможній хліборобській родині. Батько Уласа, Олексій Антонович, був двічі одружений, створивши багатодітну родину. Вдруге одружився в 1900 році з Анастасією Рудою-Мартинюк. Вона народила йому п’ятеро дітей — Петра, Пилипа, Уласа, Федота й Василину. Життя родини Самчуків не було легким. Олексій Антонович важко працював, складав копійку до копійки, аби докупити землі та стати більш заможним.

З дитинства для Уласа Самчука його родинне село означало багато. Воно не раз згадується в творах письменника. «Дермань. Це дуже простора і барвиста казка. Вже здалека розгортається вона цілими милями вправо і вліво. Вже здалека виринають із зелені…, то знов десь зникають золоті хрести її церков. Вже здалека цілими натовпами облягають зо всіх сторін краєвиди… Зупиняєтесь, знімаєте капелюха і глибинно вітаєте цю царицю волинських сіл…».

Дермань відома православним монастирем, заснованим наприкінці XV століття українським магнатом князем Острозьким. У 1574—1575 роках управителем монастиря був першодрукар Іван Федоров. У 1602 році князь Василь-Костянтин Острозький подарував монастиреві друкарню, внаслідок чого монастир на деякий час став осередком книжкової справи. Тут працювали такі визначні творчі люди української національної культури, як Герасим Смотрицький та його брат Мелетій Смотрицький, автор «Граматики слов'янської» (1619), що систематизувала церковнослов'янську мову. Улас Самчук писав: «Дермань для мене центр світів на плянеті…».

У 1907 році, коли Уласові було всього два роки, родина переселилася на хутір Лебедщина за п’ять кілометрів від Дермані. Життя родини тут письменник потім згадає в першій частині трилогії «Волинь» під назвою «Куди тече та річка». 1913 року родина Самчуків оселилася у селі Тилявка (нині село Шумського району Тернопільської області). Тут завершилося його дитинство і почалась юність.

У 1917—1920 роках Улас Самчук навчався у чотирикласній вищопочатковій школі, що діяла при Дерманській Свято-Феодорівській учительській семінарії. У 1921—1925 роках — у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка. Навчаючись в гімназії, Самчук був головою літературного гуртка та редагував рукописні журнали «Юнацтво» і «Хвиля». На цей час припадають і перші проби пера. Улас почав писати малі оповідання, вірші, публіцистичні твори, долучився до просвітянського руху та мріяв навчатися в Київському університеті.

У липні 1924 року Улас разом зі своїми двома приятелями робить спробу нелегально перейти польсько-радянський кордон, але хлопців затримала прикордонна варта. Нелегальний перехід кордону дорого коштував — півроку ув’язнення й штраф 30 злотих. Продовживши після арешту й в’язниці навчання у Кременецькій гімназії, Самчук так і не зміг закінчити цього навчального закладу.

7 березня 1927 року він змушений був покинути рідну домівку, будучи призваним до Війська Польського. У червні цього ж року, пройшовши певне навчання, він став піхотинцем 16 полку, що квартирував у місті Тарнів, неподалік від Кракова. Але вже у серпня, перебуваючи на маневрах у Верхній Сілезії, неподалік польсько-німецького кордну, Улас Самчук вирішив перейти кордон. Так почався новий період у його житті.

Із 1927 року Улас Самчук перебував у еміграції в Німеччині, але тут важко було знайти цілісне українське середовище, тому 1929 року він переїжджає до Праги. Це рішення привело Самчука у велику літературу і велику політику. Перше його оповідання «На старих стежках» (1926) було опубліковано у варшавському часописі «Наша бесіда». З цього часу прізвище письменника доволі часто з’являється на сторінках «Літературно-наукового вісника» (Львів), журналів «Самостійна думка» (Чернівці) та «Розбудова нації» (Берлін).

Певний час Самчук навчався у Бреславському (Вроцлавському) університеті (1928—1929). У Празі він відвідував лекції в Карловому університеті. Багато часу проводив в університетський бібліотеці, читаючи твори в оригіналах. На той час Улас Самчук знав німецьку, французьку, польську, чеську й російську мову. Прагнув здобути вищу освіту. Відвідував лекції на відділі філології в Українському вільному університеті у Празі впродовж 1929—1931 років. Але університетське навчання так і не завершив.

Празький період вважають найпродуктивнішим у творчій біографії прозаїка. Вражає працездатність письменника: на початку 30-х років він одночасно писав чотири романи («Волинь», «Марія», «Гори говорять», «Кулак»), а ще — оповідання, нариси, статті, крім цього відвідував заняття в університеті, вів активну громадську роботу в різних емігрантських інституціях. Наприкінці 30-х років, під час боротьби закарпатських українців за створення Карпатської України він виступав на численних мітингах, висвітлював перебіг подій у пресі, зокрема паризькому «Українському слові».

У Празі Улас Самчук зустрівся з дівчиною, яка на тривалий час стала його любов’ю й відіграла певну роль у житті письменника, коли він переживав творчий зліт. Це була Марія Зоц (1909—1994). І хоча  Улас та Марія не уклали ні цивільного, ні церковного шлюбу, вони прожили у взаєморозумінні й любові близько дванадцяті років. Вона допомагала у написанні найбільш резонансного його роману «Марія» та стала своєрідним прототипом героїні роману «Кулак». А ще письменник присвятив Марії свою знамениту трилогію «Волинь», де вказав: «тій, що першою читала цю книгу, що її переживала і любила, — Марії Зоц з пошаною присвячую. Автор». Марія і Улас розлучилися під час Другої світової війни. Вона так і не доїхала до Рівного, де перебував Улас Самчук під час німецької окупації України. Тоді в письменника з’явилася нова любов — Тетяна Прахова-Чорна (1903—1990).

1941 року Улас Самчук повернувся на Волинь. Впродовж 1941—1943 років письменник проживав у Рівному, був редактором рівненської газети «Волинь». Восени 1943 року він назавжди попрощався з рідним краєм. Разом із Тетяною Праховою, з якою познайомився в Рівному, певний час мешкав у Львові та Городку.

У 1944—1948 роках Самчук жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації «Мистецький Український Рух» (МУР). Він поєднував організаційні клопоти з творчими: працював над романом про визвольну боротьбу у Закарпатті, книжкою публіцистики «Невільники фрази», драмою «Шумлять жорна». 1947 року в серії «Бібліотека новітньої літератури»  українського видавництва «Прометей» (Баварія) вийшов  автобіографічний роман «Юність Василя Шеремета» про життя української гімназійної молоді 20-х років XX століття.

23 вересня 1948 року Улас Самчук назавжди залишив Європу й наступні майже чотири десятиліття прожив в Канаді. Самчук брав активну участь у діяльності об'єднання українських письменників у діаспорі «Слово». Письменник продовжував роботу над трилогією «Ост»: друга частина — роман «Темнота» побачила світ 1957 року, третя — «Втеча від себе» (1982). У 1959 році вийшов роман про УПА «Чого не гоїть огонь».

У цей час більша частина творчих зусиль письменника припадає на написання спогадів:  П'ять по дванадцятій» (1954), «На білому коні» (1955),  «На коні вороному» (1975), «Плянета Ді-Пі» (1979). Нині художньо-документальні книги митця посідають чільне місце у вітчизняній мемуаристиці ХХ століття. У 1980 році вийшов останній з розпочатих і незавершених за океаном романів Уласа Олексійовича «Слідами піонерів», присвячений життю заокеанської еміграції. А увінчує доробок Уласа Самчука роман «Втеча від себе» (1982).

Останні роки письменник важко хворів. 9 липня 1987 року життя Уласа Олексійовича Самчука обірвалося, але герої його творів продовжують свій шлях до читача. У 1991 році вийшло перевидання роману «Марія». 1994 — « Чого не гоїть огонь». 2005 — роман-трилогія «Волинь», 2018 — «Гори говорять» та «На твердий землі». Роман «На краю часу» було написано у 1963 році, але тільки вперше побачив світ у видавництві «Фоліо» у 2023 році…

 

Самчук У. О. Волинь : роман : у 3-х ч. — Ч. І—ІІ / Улас Самчук : передм. М. Г. Жулинського. — Київ : ВАТ «Вид-во “Київська правда”», 2005. — 584 с.

Роман-трилогія «Волинь» був написаний Уласом Самчуком у Празі. Перша та друга частини роману «Волинь» («Куди тече та річка», «Війна і революція») були надруковані у 1934 та 1935 роках у львівському часопису «Дзвони». У 1937 році у львівському видавництві «Наша книга» вийшла третя частина роману «Батько і син». Це епічне полотно про шлях сільського хлопчика, а потім юнака Володьки Довбенка крізь війни, революції до пізнання самого себе і свого місця у вирі подій.

 

Самчук У. О. Волинь. Частина перша. Куди тече та річка / Улас Самчук. — Київ : Центр учбової літератури, 2018. — 324 с.

Художній світ «Волині» — це минуле й сучасне України. Прагнучи показати широке епічне полотно життя Волині першої чверті ХХ століття, автор вибудував розгалужену образну систему — понад 450 персонажів. Це люди різних соціальних прошарків, політичних уподобань (хлібороби, поміщики, солдати, революційні  матроси…). Основна частина «хроніки» зосереджена на показі звичного ритму життя провінції. Це зумовлено тим, що, за концепцією прозаїка, його персонажі-волиняни були скоріше просто свідками, а не учасниками доленосних подій. У цьому письменник бачив особливий сенс.

Улас Самчук зберіг у романі «Волинь» назви сіл, хуторів, містечок і міст, річок, урочищ — ономастика і топоніміка подається з особливою ретельністю, що дає підстави вважати цей твір автобіографічним романом-хронікою. Події, зображені в романі, розгортаються в конкретному географічному просторі. Це — Волинське Полісся, а визначальний простір світовідчуття і побутування родини Довгенків — це Лебеді, Лебедщина, Дермань, Тилівка, Крем’янець…

У сім’ї волинян Довбенків можна упізнати родину самого письменника. Образом батька Матвія прозаїк започаткував галерею хліборобів-власників, хуторян. Художнім взірцем для Уласа Самчука був образ Ісаака з роману норвезького письменника Кнута Гамсуна «Соки землі». Продовжувачем батькової справи став син. На перших же сторінках роману хлопчик Володько Довбенко замислюється, куди ж тече ця маленька річка, яка в’ється неподалік їхнього хутора і справжня назва якої Устє, Устя, і поривається зазирнути за горизонти свого дитячого світу.

«Ось він устав, підійшов до краю берега і вдивляється чогось до води в річці, що тече поволі та ліниво, місцями робить закрути, місцями вирує і щось потиху, здається, сама з собою говорить. І Володько, здається, також з нею розмовляє…Он пливе гурток іржавого вербового листя. Володько проводить його поглядом і, здається, питає: куди ви пливете?. Ті мовчать, пливуть далі, Володько проводить їх так далеко, доки сягає його зір і вже щось інше бачить… Але ж куди насправді все то пливе? та вода? Та ціла річка? Володька стоїть, руки заложені за спину, очі вперті в прозору, жовтаву воду, на обличчі задума. І враз приходить ще одна думка: а що, коли б отак піти за водою?.. Щось, дуже сильне тягне його туди. Так хотилося б, так дуже хотілося б. Бачити. Чути. Звати…».

 

Самчук У. О.  Волинь. Частина друга. Війна і революція / Улас Самчук. — Київ : Центр учбової літератури, 2018. — 412 с.

Революція змусила Володьку забути свята, церкву, шкільні підручники і кинутися у вир демонстрацій та мітингів, зануритися у зміст чергових брошурок в червоних палітурках. У суперечках вдома, передусім із батьком, Володька обстоює позицію більшовиків. Та спокійний, розважливий Матвій Довбенко на конкретних прикладах із власного життя охолоджує емоційно наснаженого революційними лозунгами сина. Пережиті роки, набутий досвід в катаклізмах, якими були Перша світова війна та революційні події — все це змусило Матвій Довбенко переосмислити власні позиції, самокритично осмислювати власне життя і глибше розуміти вчинки і поривання інших, передусім свого сина Володьки.  

 

Самчук У. О.  Волинь. Частина третя. Батько і син / Улас Самчук. — Київ : Центр учбової літератури, 2018. — 416 с.

Улас Самчук зобразив у романі процес формування особистості персонажа. Історія Володьки Довбенка починається на березі маленької річки, що біля батькового хутора. Там уперше допитливий хлопчик замислився, куди тече та річка й що буде, коли піти за водою. Потім Володька пройде складними життєвими лабіринтами дитини, підлітка, юнака. У романтичний уяві хлопця визріває вимріяна Україна з Дніпром, хоробрими козаками, левадами та соняшниками, «Наталкой Полтавкой» Івана Котляревського, і Тарасом Шевченком.

У третій частині роману «Волинь» Володька зі своїми друзями, відкривають осередок «Просвіти», намагаючись підняти рівень культури та освіти, а через це й почуття власної гідності та відчуття національної ідентифікації. А його батько, Матвій Довбенко, продовжує свій шлях. «Ось він впрягає до плуга коні і йде… Одразу від дороги вгрузає плитою під вівсяне стернисько — і Бог поміч…».

 

Самчук У. Марія : хроніка одного життя / Улас Самчук. — Київ : Смолоскип, 2009. — 224 с.

Роман «Марія» написаний 1933, а виданий 1934 року у Львові. Це перший в український літературі художний твір про примусову колективізацію та Голодомор 1933 року. Автор присвячує «Марію» «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 — 1933» як загинула й сама Марія, і її донька Надія з маленькою дитиною…

У центрі роману-хроніки образ жінки на ім’я Марія. Твір складається з трьох частин: книги про народження Марії, книги днів Марії, книги про хліб. Обраний письменником жанр хроніки дозволив йому відтворити 26 258 днів життя Марії. «Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі». Майже 72 роки її нелегкого і многотрудного буття на землі. Вона постає перед читачем у чітко витриманій хронологічній послідовності, коли кожен наступний епізод поглиблює драматизм дії, відтак — долі героїні.

Марія рано втратила спочатку батька, потім і матір. Але завдяки наполегливий праці й сильному характеру дівчина піднімається, торуючи свою життєву стежку. Чи не найбільшою помилкою на ній стає одруження з Гнатом, який безмірно любить Марію, але без взаємності: вона кохає Корнія, якого забрано у матроси. Перший шлюб Марії закінчується розлученням. Проте її сімейні стосунки з Корнієм зазнають чимало випробувань, адже військова служба вплинула на нього негативно. Однак матеріальні труднощі й душевні негаразди не зламали родину. Праця, терпіння і любов до землі дали їй силу, а головне — змінили Корнія. Але на Марію чекають нові випробування — чоловіка забирають на війну, а від руки Гната, який не забув образи, гине у вогні все нажите важкою працею. І в цій ситуації перемагає вольова і життєлюбна натура жінки. Найдраматичніші злами долі переборола Марія, але найстрашніших випробувань зазнає вона з приходом революційних часів. Зла рушійна сила перекреслює не лише матеріальні цінності, віковий селянський лад, а й ламає людські душі, трагедія родини переростає в трагедію нації.

 

Самчук У. Чого не гоїть огонь : роман / Улас Самчук. — Київ : Український письменник, 1994. — 233 с.

Роман «Чого не гоїть огонь» написаний у 1948—1958 роках у Торонто та опублікований у Нью-Йорку у 1959 році видавництвом «Вісник». Він  є одним з перших творів, в якому висвітлюється боротьба УПА за незалежність України.

«Вівторок, десята година ранку, двадцять четвертого червня тисяча дев'ятсот сорок першого року. Синє, широке, безхмарне, дуже спокійне, дуже лагідне небо і приємне, міцне, веселе сонце.

І враз з південного заходу, понад приміськими осокорами, садами, городами і хатами, зовсім низько, спадом, ніби зграя птахів, що хоче приземлитися, появляється ескадрилья бомбовозів. Одна мить — і весь центр шістдесяти-тисячного міста, чверть кілометра вздовж головної вулиці, вилітає в повітря.

Ніяких сирен, ніяких алярмів, ніякого попередження. Місто било нервом перших двох днів несподіваної війни, що десь там далі, на захід, за триста п'ятдесят кілометрів, мов бомба, вибухнула…».

 

Самчук У. Гори говорять : роман / Улас Самчук. — Київ : Центр учбової літератури, 2018. — 178 с.

Роман «Гори говорять» написаний у 1932—1933 роках і розповідає про Гуцульську республіку — назва українського державного утворення, що існувало з 8 листопада 1918 по 11 червня 1919 року на сході Закарпаття (північній Мармарощині). Після перемоги 1 листопада 1918 року національного повстання у Львові населення Буковини і Закарпаття на багатолюдних народних вічах у Чернівцях і Хусті висловилося за входження цих віковічних українських земель до складу ЗУНР. 21 січня 1919 року в Хусті відбувся Всекарпатський Конгрес, делегати якого вирішили возз'єднати закарпатські землі у складі єдиної Української держави. В цей же час на Рахівщині утворилась Гуцульська республіка з центром у селі Ясіня.

 

Самчук У. На твердий землі : роман / Улас Самчук. — Київ : Центр учбової літератури, 2018. — 328 с.

Роман Уласа Самчука  «На твердий землі» написаний у 1963—1966 роках в Торонто. Здавалось, що в умовах Канади Самчук отримав, нарешті можливість повністю віддатись своєму літературної творчості. Але…. Оселившись у Торонто, письменник мандрує Америкою і Європою, знайомиться, зустрічається з сотнями людей, виголошує десятки рефератів, дописує як політичний оглядач до «Свободи» і як публіцист до інших еміграційних видань, жваво цікавиться подіями в Україні, гостро полемізуючи з радянською пропагандою. 

«Коли я наважився на цю карколомну авантюру — набути власний будинок із шости кімнат з пивницею, за дванадцять тисяч і сімсот долярів, маючи на конті Королівсько-Канадського банку всього лиш тисячу сімсот готівкою — мені здавалося, що я наважився, як не на справжнє самогубство, то в кожному разі на якусь довічну каторгу, з якої не було вороття. Це коштувало мені не тільки багато долярів, але ще більше безсонних ночей, ніби я збирався ограбувати банк, або виконати атентат. Причин для цього було чимало, а головне — що після довгого одісейного блукання по широкому, розбурному світі, я ступив нарешті на тверду землю великого, спокійного континенту з його іншим, відмінним ладом, до якого я не мав доступу і на грані якого стояв грізний, вогненний напис: Небезпека! Вступ заборонений!

Але я відважився ту заборону порушити, жереб кинуто і ось я вперше за всі свої тридцять вісім років життя, зробився власником пречудного кусника нашої плянети, тридцять два фути широкого, сто вісім довгого, під кокетливим горбиком звивистої вулиці Глен, де пишався в західньому сонці, на два поверхи, «мій дім — моя фортеця», з верандою колоніяльного стилю, до якої від хідника вело тридцять двоє не дуже надійних, бетонових східців…».

 

Самчук У. Репортажі з Карпатської України / Улас Самчук. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2019. — 256 с. — (Серія «Раритет»).

Книга публіцистики Уласа Самчука, що відкриває серію «Раритет», охоплює передовиці, репортажі, замітки, які він опублікував у газетах «Нова Свобода» (Хуст), «Українське Слово» (Париж), «Наступ» (Прага) періоду Карпатської України 1938—1939 років. Це є окремий журналістсько-мистецький та джерельно-історичний комплекс, що становить вагому частину творчого доробку письменника і має безсумнівну документальну та мистецьку вартість для поглибленого й неупередженого вивчення подій, пов'язаних із проголошенням автономії і незалежності Карпатської України. Видання містить вступну статтю, в якій запропоновано начерк історичного портрета Уласа Самчука як літописця національно-визвольної боротьби українців Закарпаття.

 

Самчук У. На білому коні. На коні вороному / Улас Самчук ; худож.-оформлювач К. С. Дацюк. — Харків : Фоліо, 2023. — 734 с. — (Великий роман).

У літературній творчості Улас Самчук (1905—1987) був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Визначне місце в творчості Самчука посідає публіцистика, своєрідні подорожні нотатки.

У творі «На білому коні» У. Самчук створив образ історичної батьківщини довоєнного періоду, «радянського життя». Автор розповідає про зустрічі з поетами Оленою Телігою, Олегом Ольжичем, Євгеном Маланюком, кінорежисером і скульптором Іваном Кавалерідзе, письменником Віктором Петровим (Домонтовичем), актрисою Тетяною Праховою, Степаном Скрипником (єпископом Мстиславом), отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем. «На коні вороному» — це щемливе, тужливе прощання автора з рідною землею, де його надії не справдилися, прощання назавжди.

 

Література про життя і творчість Уласа Самчука

Кралюк П. М. Улас Самчук / Петро Кралюк. — Харків : Орбіта, 2023. — 128 с.

Творчість Уласа Самчука, одного з найвизначніших українських письменників, була широко відома в українській діаспорі, а на початку ХХІ століття нарешті почала повертатися на батьківщину. Недарма зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну. Самчук є автором шістнадцяти романів, серед яких трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія», «Юність Василя Шеремети», «Чого не гоїть огонь» та багатьох інших, низки повістей, оповідань і статей. Він одним з перших розповів світові про трагедію Голодомору 1932—1933 років. У 1980-х роках навіть йшлося про висунення Уласа Самчука на Нобелівську премію, але, на жаль, справу так і не було довершено...

 

Синюк С. Улас Самчук : ескізи до творчого портрета / Сергій Синюк. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2018. — 296 с. — ( Серія «Ім’я на обкладинці»).

Улас Самчук зробив те, що мало кому вдавалося в світовій літературі і практично нікому — в радянський. Він створив героя нового типу — «героя-працівника, що діє з власної волі й ініціативи… Він практичний і прагматичний». І такого героя, який у наш непростий час чи не найбільше потрібен Україні і українцям. Автор у книзі аналізує творчість Уласа Самчука та розповідає про цікаві факти з його життя.

***

• Жанрові особливості романістики Уласа Самчука // Васьків М. Український еміграційний роман 1930—50-х років : монографія / Микола Васьків. — Кам’янець-Подільський : ПП «Медобори—2006», 2011. — С. 22—29.

• Жив'юк А. А. Самчук Улас Олексійович  (1905—1987) / А. А. Жив'юк, Т. О. Комаренко  // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 437—438.

• Жив'юк А. Улас Самчук / Андрій Жив'юк, Наталка Паскевич. — Київ : АртЕк, 2001. — 64 с. — (УСЕ для школи).

• Жулинський М. «Виконати свій обов’язок перед собою і нацією». Улас Самчук із вершини століття / Микола Жулинський // Самчук У. О. Волинь : роман : у 3-х ч. — Ч. І—ІІ / Улас Самчук : передм. М. Г. Жулинського. — Київ : ВАТ «Вид-во “Київська правда”», 2005. — С.  5—24.

• «Кулак» У. Самчука : між мистецтвом і публіцистикою, традицією та її оновленням // Васьків М. Український еміграційний роман 1930—50-х років : монографія / Микола Васьків. — Кам’янець-Подільський : ПП «Медобори—2006», 2011. — С. 29—33.

• Мариненко Ю. В. Улас Самчук (1905—1987) // Історія української  літератури: ХХ — початок ХХІ ст. : навч. посіб. : у 3-х т. — Т. І / [В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, М. В. Кузьменко та ін.] ; за ред. В. І. Кузьменка. — Київ : Академвидав, 2013. — С.  489—499.

• Онацький Є. Ні, зовсім не «Хроніка»… (замість передмови) / Євген Онацький // Самчук У. Марія : хроніка одного життя / Улас Самчук. — Київ : Смолоскип, 2009. — С. 8—16.

• Пінчук С. Улас Самчук та його роман про Голодомор 33-го / Степан Пінчук // Самчук У. О. Марія : хроніка одного життя / Улас Самчук ; підгот. тексту та післямова С. П. Пінчука. — Київ : Рад. письменник, 1991. — С. 171—188. 

• Самчук Улас (1905—1987) //  Українські письменники : довідник. — Київ : Велес, 2013. — С. 212—215.

• Семків Р. Марнота і Марія / Ростислав Семків // Самчук У. Марія : хроніка одного життя / Улас Самчук. — Київ : Смолоскип, 2009. — С. 5—7.

• Улас Самчук. Марія. Нарід чи чернь? : посібник для 11 кл. / авт.-уклад.  В. О. Казакова. — Харків : Ранок, 2000. —32 с.

• Улас Самчук (1905—1987). «Я був повний Україною» // Жулинський М. Українська література : творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям / Микола Жулинський. — Київ : Либідь, 2011. — С. 608—619.

• Фасоля А. М. Великий учитель свого народу. Вивчення творчості Уласа Самчука в середній школі (7—8, 10—11 кл.) : посіб. для вчителів, учнів, студентів. —Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2000. — 96 с.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.