Василь Барка – літописець українського горя: до 115-річчя від дня народження

 

 

«Я щасливий, бо маю Божу поміч написати твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому» (Василь Барка)

 

Творчість талановитого письменника і поета Василя Барки, представника української діаспори у США, довгі роки залишалася невідомою в нашій країні. Його літературна спадщина вражає оригінальністю, новаторськими художніми пошуками, зануренням у барокову поезію, фольклорну стихію, біблійні мотиви і символи  — понад 20 поетичних збірок («Шляхи», «Цехи», «Апостоли», «Білий світ», «Псалом голубиного поля»…), романи «Рай», «Жовтий князь», «Свідок для сонця шестикрилих», поема «Судний степ», п'єса «Господар міста», літературознавчі дослідження та есе.

Василь Барка (справжнє ім’я — Очерет Василь Костянтинович) народився 16 липня 1908 року  в селі Солониці, яке нині входить до складу Лубенського району Полтавської області. Його батько служив в козачий частині, повернувся покаліченим з російсько-японської війни. Родина постійно бідувала, батько теслював, доглядав з трьома синами чужі сади, під час громадянської війни працював інструктором в майстернях, що виробляли кінське спорядження для армії Будьонного. Очерети переїхали у відкритий степ неподалік від хутора Миколаївки, куди Василь ходив до трикласної початкової школи.

З 1917 року навчався в духовному училищі міста Лубни, яке згодом було перетворене на трудову школу. Улюблений предмет Василя — література, він захоплювався творчістю Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника. У 1927 році Василь Барка закінчив Лубенський педагогічній технікум. Викладав фізику й математику у шахтарському селищі «Сьома рота», яке розташоване на правому березі річки Сіверський Донець.

1928 року був змушений виїхати на Кубань. Здобув освіту в Краснодарському педагогічному інституті. Перші вірші, надіслані Баркою до Павла Тичини, були опубліковані в журналі «Червоний шлях» (1929). У 1930 році  у Харкові вийшла поетична збірка «Шляхи», розкритикована за відірваність від соціалістичної дійсності. Поета змушують прилюдно каятись на зборах Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив. Після вимушеної збірки на виробничу тематику «Цехи» (1932) замовк на довгих 10 років, хоча продовжував творити «для себе».

Василь Барка, після трагічних в його житті 1933—1934 років, закінчив аспірантуру, викладав історію середньовічної зарубіжної літератури в Краснодарському педагогічному інституті. 13 березня 1940 року захистив кандидатську дисертацію про стиль «Божественної комедії» Данте. 1941 року пішов добровольцем на фронт, потім було порання. Видужавши, працював коректором у місцевий газеті «Кубань». У 1943 році було оголошено мобілізацію всіх чоловіків на роботи в Німеччині. Війна назавжди розлучає Василя Барку з рідними. У важкому зимовому переході поет писав вірші, більшість з яких загубилися. Цього ж року він обрав собі псевдонім, дивлячись на барки, які розвантажував, і порівнюючи себе з ними: «тягнуться по річці туди-суди, несучи на собі те, що людям потрібне». Зміною прізвища на псевдонім намагався захистити свою сім’ю від переслідувань. У Берліні Василеві Барці вдалося вирватися з табору. Працював коректором у видавництві «Голос».

У 1945 році, після розгрому Берліна, разом з іншими вигнанцями-втікачами письменник здійснив 1000-кілометровий перехід до Авґсбурга в табір «Діпі» (табір для переміщених осіб). Ночував у ящику, терпів незгоди. Розпочав перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953 році. У 1946 році у Німеччині вийшла збірка його поезій «Апостоли», у 1947 році з’явилась збірка «Білий світ». Письменник намагався перебратися до Франції, але невдало.

В 1950 році з офіційного дозволу Василь Барка виїхав до США. Жив в Нью-Йорку, працював кочегаром, мийником вікон, голодував. Байдужий до матеріального достатку, хворий на стенокардію і напівсліпий, продовжував літературну діяльність. Працював над історією української літератури, видав окремі частини під назвами «Хліборобський Орфей, або Кларнетизм», «Правда Кобзаря» (1961). Писав релігійно-філософські та літературознавчі есе, перекладав. Кілька років працював редактором на радіостанції «Свобода». Поетичні збірки «Псалом голубиного поля», «Океан» вийшли у 1958—1959 роках. Протягом 1958— 1961 років Василь Барка працював над романом «Жовтий князь», він був опублікований 1963 року окремою книгою в Нью-Йорку. Був перевиданий 1968 року, а 1981 року вийшов у перекладі французькою і тільки 1991 року з’явився в Україні. У 1968 році вийшла поетична збірка «Лірник». Протягом 1969—1988 років письменник працював над романом-притчею «Спокутник і ключі землі» про життя українців в Америці. В цей час вийшла епічна поема «Судний степ», 2 і 3 томи поезій «Океан», строфічний роман «Свідок для сонця шестикрилих» (Нью-Йорк, 1981), драматична поема в двох томах «Кавказ» (Київ, 1993). Ці твори Василь Барка вважав найголовнішими у своєму художньому доробку. У 1999 році в Україні опубліковані кілка творів Василя Барки. За бажанням письменника  27 травня 1996 року частину його архіву було передано відділу рукописів Інституту літератури імені Тараса Григоровича Шевченка НАН України. А 11 квітня 2003 року зупинилося серце «самітника в океані життя».

 

Цікаві факти біографії Василя Барка

Справжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет

Народився у с. Солониця на Полтавщині. Батько служив у козачій частині, був на російсько-японській війні, звідки повернувся покаліченим. Сім’я постійно бідувала.

Закінчив Лубенський педагогічний технікум, працював учителем фізики і математики.

Любимим предметом Барки була література. Він був ерудований, його було любо слухати, коли говорив про світову культуру, про Данте, якого цитував староіталійською мовою.

Василь Костянтинович є автором кількох десятків (вважається близько 30) малярських робіт. Національний музей літератури України володіє колекцією із 21 полотна В. Барки.

Василь Барка, який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму, відтворив народну трагедію в романі «Жовтий князь». Саме цей твір за життя автора двічі висували на Нобелівську премію.

У Краснодарі познайомився з красунею-черкешенкою Натхо Довлетхан. Одружилися 1932-го, наступного року народився син Юрій. На початку 1943 року Василь Очерет востаннє бачив свою сім’ю: його мобілізували на роботу до Німеччини.

Барка багато пережив незгод: втеча на Кубань, війна з фашистами, оборона Кавказу, тяжке поранення, полон, гірка доля «остарбайтера», табір для «переміщених осіб» в Авґсбурзі, пошуки сенсу життя, цілковите прийняття християнської ідеології.

Він жив ідеєю «білого чернецтва» — тобто служив Богові сам, поза монастирем. Знав кілька мов, а писав тільки українською.

На схилі літ письменник переніс інсульт. Останні роки провів у пансіонаті для інвалідів.

Могила Василя Барки на цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку (Нью Джерсі)

Меморіальна дошка у с. Солониця

Джерело: https://dovidka.biz.ua/vasil-barka-tsikavi-fakti

Барка В. К. Жовтий князь : документальний роман : у 2-х т. / Василь Барка ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. — Харків : Фоліо, 2017. — (Шкільна б-ка української та світової літ-ри).

Роман Василя Барки «Жовтий князь» потрапив до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу. Це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному Голодомору 1932—1933 років. Для сюжету в романі основа складалася з постійно збираних подробиць протягом четвертини віку: від часу самого лихоліття і до початку оформлення тексту — в 1958 році. Роман увібрав у себе і власний досвід автора, який, працюючи над твором в Нью-Йорку, був  напівголодним, і свідчення очевидців — один із земляків передав письменнику спогади про долю родини, котра загинула в 1933 році. Василь Барка також на власні очі бачив страждання людей на Полтавщині, де він перебував, відвідуючи сім’ю брата, і на Кубані, де жив.

 

Барка В. К. Жовтий князь : роман / Василь Барка ; худож-ілюстратор С. В. Кривенченко ; худож.-оформлювач А. С. Ленчик. — Харків : Фоліо, 2017. — 317 с. : іл. — (Шкільна бібліотека української та світової літератури).

«На обмежені демографічні підрахунки голодомор поглинув на Україні понад сім мільйонів, майже включно селян… Довгими роками всякі спомини про нього були під найсуворішою забороною…».

 

Барка В. К. Жовтий князь : роман / Василь Барка ; худож-ілюстратор С. В. Кривенченко ; худож.-оформлювач А. С. Ленчик. — Харків : Фоліо, 2008. — 317 с. — (Історія України в романах).

«Страшений голод в 1932—1933 роках на Україні та ще в декотрих місцевостях Радянського Союз, а на Кубані в 1933—1934 рока, був пренавмисно спричинений всією зорудненою владою групи, що втвердила «культ особи»…

Барка В. Поезія. Повість «Жовтий князь» / Василь Барка. — Київ : Наукова думка, 2000. — 304 с. — (Бібліотека школяра).

У книзі вміщено поезії Василя Барки та повість «Жовтий князь» — високомистецький твір про голо в Україні 1932—1933 років.

 

Барка, Василь. Вершник неба : есе / Василь Барка. — Львів : Свічадо, 1998. —152 с.

Відомий український письменник ділиться своїми роздумами на релігійні теми. Прочиняючи двері у світ Біблії, св. літургії, церковної архітектури, автор шукає широких культурних паралелей, але перш за все його думки проходять через призму української дійсності.

 

Барка, Василь. Спокутник і ключі землі : роман-притча. — Київ : Вид-во «Орій» при УКСП «Кобза», 1992. — 428 с. — (Вік).

Роман-притча «Спокутник і ключі землі» — твір унікальний в нашому письменстві.

 

Про життя та творчість Василя Барки

• Адах Н. Словотворчість Василя Барки / Наталя Адах // Дивослово. – 2013. – № 6 (675). – С. 38-42.

• Барабаш Ю. Апокаліпсис від Василя Барки : роман «Жовтий князь» у контексті літературної апокаліптики / Ю. Барабаш // Дивослово. – 2011. – № 8. – С. 52-61.

• Барабаш Ю. Трикирій Василя Барки // Сучасність. – 1998. – № 7-8. – С. 95-101.

• Бондар Н. До 90-річчя поета Василя Барки / Н. Бондар // Слово і час. – 1998. – № 12. – С. 19.

• Василь Барка: письменник, 1908 – 2003 : некролог // Літ. Україна. – 2003. – 24 квіт. (№ 16-17). – С. 12.

• Василь Барка (1908-2003) //  Українські поети : довідник. — Київ : Велес, 2015. — С. 15—19.

• Василь Барка. «Жовтий князь» : посібник для 11 класу / автор-укладач В. В. Паращич. — Харків : Ранок, 1999. — 64 с.

• Герасимова Г. П. Барка Василь Костянтинович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 191—192.

• Жуланський М. Василь Барка. Творчий шлях українського письменника і літературознавця / Микола Жуланський // Слово і доля : навч. посібник. – Київ : АСК, 2001. – С. 587-605.

• Карпенко В. Зустрічі з Василем Баркою : нарис [про українського письменника В. Барку (1908 – 2003)] / В. Карпенко // Літ. Україна. – 2003. – 5 черв. (№ 22). – С. 7.

• Карпенко В. Останній автограф письменника Василя Барки / Віталій Карпенко // Літ. Україна. – 2006. – 13 квіт. (№ 14). – С. 1, 7.

• Лицарі духу // Українська мова та література Українська мова й л-ра в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 1999. - № 2. – С. 234-236.

• Логвиненко О. На відстані у 37 літ : [про роман «Жовтий князь» українського письменника в США В. Барки] / О. Логвиненко // Літ. Україна. – 1998. – 26 лют. – С. 6.

• Мовчан Р. «Жовтий князь» Василя Барки / Раїса Мовчан // Дивослово. – 2002. – № 4. – С. 21– 25.

• Мовчан Р. Поетичний світ раннього Василя Барки / Раїса Мовчан // Українська мова й л-ра в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2007. – № 1. – С. 78 – 89.

• Найдан М. Відійшов і залишається у вічності Василь Барка / Михайло Найдан // Сучасність. – 2005. – № 12. – С. 153 – 154.

• Пушко В. Ф. Страдницька доля Василя Барки / В. Ф. Пушко // Слово і час. – 2000. – № 9. – С. 65 – 69.

• Степовик Д. Глен Спей Василя Барки / Дмитро Степовик // Літ. Україна. – 1991. – 8 серп. – С. 8.

• Шуминська Л. Вивчення у школі повісті Василя Барки «Жовтий князь» / Людмила Шуминська // Рідна шк. – 2000. – № 4. – С. 24 – 26.

Підготували: Бондарчук К.В., завідувачка читальним залом, та Булгакова О.А., заступник директора з наукової роботи