Франція в іменах: історія, наука, література

 

Французький інститут в Україні, який є складовою частиною Відділу культури та співробітництва Посольства Французької Республіки в Києві, має на меті популяризацію французької культури та мови, а також сприяє налагодженню ефективного довготривалого співробітництва з установами культури України. Продовжуємо знайомити із книжками, отриманими в подарунок від Французького інституту в Україні: Бернар Фан «Шарль де Голль», Альбер Камю «Перша людина», Альбер Камю «Міф про Сізіфа. Бунтівна людина», Альбер Камю «Щоденники», Антонен Арто «Театр і його Двійник», Жак Атталі «Історії про море»,  Елі Візель «Ніч. Світанок. День», Мішель Пастуро «Кольори наших споминів»…

 

Шарль де Голль

Шарль де Голль (1890—1970) — французький державний, військовий і політичний діяч та винятково важлива особистість в історії Франції. Це місце належить йому завдяки звершенням на користь країни та політичним рішенням, до прийняття яких він зумів спонукати французів. Оскільки більша частина його діяльності вписана в драматичний контекст історії, значущість цієї постаті видається ще вагомішою.

 

Фан Б. Шарль де Голль / Бернар Фан ; пер. з фр. З Борисюк. — Київ : Ніка-Центр ; Львів : Вид-во Анетти Антоненко, 2020. — 200 с.

Талановитий оповідач і досвідчений історик Бернар Фан простежує унікальний життєвий шлях знаменитого французького генерала і політика Шарля де Голля. Він воював на фронтах Першої світової війни, обіймав високі посади в армії, поєднуючи військову кар’єру з літературною працею. Під час Другої світової війни розгорнув прапор боротьби за звільнення Франції, повернув їй ранг великої держави і очолив Тимчасовий уряд. Довгі роки де Голль перебував в опозиції, але, врешті-решт, повернувся до влади, заснував П’яту Республіку і став її першим Президентом. Обіймаючи цю посаду десять років, де Голль зробив величезний внесок не тільки в історію сучасної Франції, а й у світову історію. Тож разом з автором спробуємо поглянути, яким було життя Шарля де Голля, присвячене службі задля величі Французької Республіки.

 

Альбер Камю

Альбер Камю (1913—1960) — французький романіст, філософ, публіцист, один із лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1957 року. Камю за життя називали «володарем дум», і нині він вважається одним з найвизначніших письменників і мислителів ХХ століття, твори якого перебувають на стику художньої прози і філософського трактату. Камю прагнув залишатися повністю незалежним, перебуваючи в гущавині суспільно-ідеологічної битви, не приставати до жодного із суперницьких таборів, що й знайшло відображення в його творах. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його книжки «Чужий», «Чума», «Падіння», «П’єси», «Вигнання і царство».

 

Камю А. Перша людина / Альбер Камю ; пер. з фр. О. І. Жупанського ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2021. —  251 с. — (Зібрання творів).

«Перша людина» — незавершений автобіографічний роман Камю, який побачив світ лише через третину століття після смерті автора і мав приголомшливий успіх. Коли 4 січня 1960 року письменник загинув в автокатастрофі, чорновий рукопис «Першої людини» виявили у його дорожній валізі. Роман охоплює життя Жака Кормері від народження до його навчання у ліцеї в Алжирі — це зворушлива розповідь про дитинство, отроцтво, болісну любов сина до матері, про пошук зниклого батька, але також це роман про історію колоністів у величезному і не завжди гостинному Алжирі, про складні стосунки цієї країни з колоністами, про глибокі наслідки війни та політичної революції…

 

Камю А. Міф про Сізіфа. Бунтівна людина / Альбер Камю ; пер. з фр. О. І. Жупанського ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2022. —  446 с. — (Зібрання творів).

Альбер Камю завжди прагнув залишатися повністю незалежним і, перебуваючи в гущавині суспільно-ідеологічної битви, не приставати до жодного із суперницьких таборів. Світогляд письменника знайшов яскраве відображення у двох його найбільших філософських працях — «Міфі про Сізіфа» (1942) та «Бунтівній людині» (1951), які свідчать, за визначенням самого автора, про перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту». Якщо в основі «Міфу про Сізіфа» лежить твердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості, то у «Бунтівній людині», проаналізувавши великий історичний матеріал, Камю дійшов висновку про неминучість переродження революції у тиранію, перетворення колишніх борців проти гноблення на значно жорстокіших гнобителів.

 

Камю А. Щоденники / Альбер Камю ; пер. з фр. Є. Т. Марічева ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2021. —  540 с. — (Зібрання творів).

Починаючи з 1935 року і до самої смерті у 1960-му, коли він загинув в автомобільній аварії, Альбер Камю, письменник, який ще за життя став класиком французької літератури, вів свої так звані зошити. Щоб уникнути плутанини із іншими нотатками — «Зошитами Альбера Камю», — перші видавці обрали назву «Щоденники». У цих записах письменник намагається зрозуміти світ і самого себе, в них можна побачити його творчі пошуки і роздуми, за якими постає образ людини з активною життєвою позицією: «Ставити питання про абсурдний світ — значить спитати: “Чи змиримося ми з відчаєм і нічого не робитимемо?” Гадаю, що жодна чесна людина не може відповісти “так”».

 

Елі Візель

Елі Візель (1928 —2016) — єврейський, французький та американський письменник, журналіст, громадський діяч. Лауреат Нобелівської премії миру 1986 року. Писав на їдиш, французькою і англійською мовами. Завдяки його публікаціям 1950-х років в світі поширилося визначення поняття Голокост. Основою його творів став власний досвід і спогади про масове знищення євреїв під час Другої світової війни. Під час вручення Нобелівської премії Візеля, який пройшов жахи Голокосту, назвали «посланцем до людства… Його послання було свідченням, повтореним і поглибленим творами великого автора». Центральною темою його художніх творів, есеїв та мемуарів завжди була боротьба проти зла, «людської негуманності щодо людини» та мовчазної бездіяльності.

 

Візель, Елі.  Ніч. Світанок. День / Елі Візель ; пер. з фр. В. Каденка, Є. Кононенко. — Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2021. — 288 с.

Байдужість Бога до людських страждань і смерті, зневіра людей та водночас їхні сподівання на гуманне до себе ставлення —  наскрізна тема творів Нобелівського лауреата, письменника Елі Візеля. Він писав: «Тиша Біркенау —  це інша тиша, не схожа на жодну. У ній крики, придушений шепіт молитви тисяч людських істот, приречених зникнути в темряві безіменності, це безкрайній попіл і прах. Мовчання людяності в хорі нелюдства. Мертва тиша в хорі смерті. Вічне мовчання під небесами, що згасають». Книги Елі Візеля стали свідченням про одну з найстрашніших трагедій ХХ століття — Голокост.

 

Антонен Арто

Антонен Арто (1896—1948) — французький письменник, драматург, реформатор театру, актор, поет, есеїст. Арто був співзасновником у 1927 році «Театру Альфреда Жаррі». Відомий як автор концепції Театру жорстокості. Арто — автор численних есе та маніфестів, присвячених театру. «Театр і його Двійник» — найвідоміша книжка Арто, яка розкриває його концепцію театру. Усе своє недовге життя Антонен Арто намагався робити неможливе: дивитися на тіньову частину світу; на ту його половину, де є місце сакральному та жорстокості, безформеному та божевільному, але яка ховає водночас можливості для справжньої поезії…

 

Арто, Антонен. Театр і його Двійник / Антонен Арто ; з фр. пер. Р. Осадчук. Вільний та божевільний Антонен Арто : післямова / Т. Огаркова. — Київ : Вид-во Жупанського, 2021. — 280 с.

Увазі українського читача вперше пропонується збірка вибраних творів французького письменника-авангардиста, реформатора театру й філософа Антонена Арто (1896–1948). Концепція театру жорстокости, викладена Арто у збірці есеїв «Театр і його Двійник», – не просто ще одна методологія авангардного театру. Рамки тут значно ширші. Двійником театру Арто бачить такі здавалось би несумісні явища, як чума, алхімія, метафізика і жорстокість, яка в Арто має космічні виміри і є своєрідним життєвим принципом. Арто закликає поставити під сумнів вузькі уявлення про культуру й, звертаючись, зокрема, до традицій східного театру, спробувати відшукати істинну, магічну культуру, яка відповідатиме справжній поезії та квінтесенції реального життя. До першої частини видання увійшла знаменита збірка есеїв Антонена Арто «Театр і його Двійник». Друга частина є своєрідним двійником першої, теоретичної частини, тут представлені твори для сцени – п’єси та сценарії, серед них єдина п’єса, написана за принципами Театру Жорстокості «Ченчі», сценарій єдиного знятого Арто фільму «Пастор і мушля» та інші твори, а також листи й маніфести письменника. Завершує видання есей літературознавиці Тетяни Огаркової «Вільний та божевільний Антонен Арто».

 

Жак Атталі

Жак Атталі (01.11.1943) — французький економіст, банкір, письменник і політичний діяч. Народився і виріс в Алжирі, а у 1956-му, через два роки після початку Алжирської війни, перебрався з родиною до Парижа. Разом зі своїм братом- близнюком Бернаром Жак навчався в ліцеї Janson-de-Sailly. 1963 року закінчив Політехнічну школу, а пізніше отримав диплом Інституту політичних досліджень та закінчив французьку Національну школу адміністрації. Набув особливої популярності у 1981 році завдяки високому становищу в апараті Президента Франції Франсуа Міттерана. У квітні 1991 року став першим главою Європейського банку реконструкції та розвитку. Є членом Більдерберзького клубу, який складається приблизно зі 130 членів, це переважно впливові люди в сфері політики, бізнесу та банківської справи, а також голови провідних західних ЗМІ. Прихильник глобальної історії. Автор понад десяти книжок різноманітної тематики.

 

Атталі Ж. Історії про море / Жак Атталі ; пер. з фр. М. Марченко. — Київ : Ніка-Центр, 2022. — 212 с., 8 с. кольор. вкл. — (Серія «УІАЕ НЦМАИАЕ» ; вип. 12).

Прихильник глобальної історії, ерудит та інтелектуал, радник президентів і всесвітньо відомий письменник Жак Атталі розповідає історію моря від моря, а не від континенту, охоплюючи своїм поглядом увесь Світовий океан. Саме тут упродовж тисячоліть розгортається захоплююча драма народження й занепаду великих цивілізацій. Саме морем тисячоліттями циркулювали не лише товари, а й передові ідеї. Саме тут вирує дух свободи. Завдяки контролю над океанами імперії сягали найамбітніших вершин, а втративши контроль над морями, швидко занепадали. Усі війни, у тому числі обидві мирові, відбувалися на суходолі, але починалися через прагнення панувати на морі. Майбутній перерозподіл світу, геополітичні несподіванки, поява нових потужних наддержав — ось що готує нам море.

 

Мішель Пастуро

Мішель Пастуро  народився в Парижі в 1947 році, навчався в Сорбонні та в Національній школі хартій, де 1972 року захистив дисертацію на тему геральдичного бестіарію за доби Середньовіччя. Спершу служив доглядачем в Управлінні медалей Національної бібліотеки, далі 1982 року був обраний науковим керівником у Практичній школі вищих досліджень, де відтоді посідає кафедру історії середньовічної символіки. Також він двадцять років (1987—2007) був науковим керівником у Школі вищих досліджень у соціальних науках, присвячуючи семінари символічній історії європейських суспільств.  Беручи на себе різні академічні та громадські функції, Мішель Пастуро був запрошеним професором у кількох європейських університетах, зокрема в Лозанні та Женеві. Стає кореспондентом Інституту Франції (Академія надписів і красного письменства) і президентом Французького товариства геральдики та сфрагістики. Мішель Пастуро опублікував близько сорока наукових праць: «Шахівниця Карла Великого. Гра для гри», «Диявольська матерія. Історія смужок і смугастих тканин», «Трактат з геральдики»…

 

Пастуро М. Кольори наших споминів / Мішель Пастуро ; пер. з фр. А. Рєпи. — Київ : Ніка-Центр ; Львів : Вид-во Анетти Антоненко, 2020. — 232 с.

Чи замислюємося ми, яку роль грає колір у нашому житті? Мабуть, що ні. Адже ми так звикли до різнобарв’я світу, що у вирі сучасного життя майже не помічаємо цього. Утім колір має давню, багату й загадкову історію. Ви хочете дізнатися, коли жовтий став кольором перемоги і чому діти не люблять фіолетовий? Чому червона автівка не надто пасує поважному «батечку сімейства» і чи справді спати на чорних простирадлах означає прикликати до себе ночами диявола? Чому зелений іще від доби Середньовіччя набув поганої слави, що подеколи переслідує його й сьогодні, а смужки на одязі донедавна сприймали як щось непристойне? Тож вирушайте у захопливу подорож разом із французьким істориком Мішелем Пастуро — ерудованим мрійником, цікавим оповідачем, знаним фахівцем кольорів. Його «хроматичний щоденник», довжиною в півстоліття (1950–2010), простежує історію кольорів у Франції та Європі й охоплює чи не всі царини людського життя — одяг і їжу, спорт і кіно, літературу, мову та живопис, емблеми, герби та прапори, музеї, метро тощо. Кольори навкруги. Варто їх побачити.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом