5 теплих книг у променях згасаючого літа

 

Галицький аристократ Станіслав Скарбек і юна Софійка Яблоновська, яка так жадає бути коханою і щасливою…  Професійний психолог, який має витягувати людей із безодні, але сам висить на волосині відчаю і зневіри… Несподівана зустріч, яка відкриває новий світ, змінює життя… Шанс змінити власну долю, порушуючи всі можливі заборони…  І чарівне яблуко пізнання найважливіших для людини цінностей…

Представляємо книжки, які зігріють у променях згасаючого літа: Юрій Кирик «Яблуневі квіти», Валерія Чорней «Яблуко в тайстрі», Ольга Лілік «Квіти цикорію», Ірина Власенко «Всередині яблука», Наталія Гурницька «Мелодія кави у тональності кардамону».

Юрій Кирик «Яблуневі квіти»

Юрій Кирик — письменник, журналіст, перекладач з польської та англійської. Працював на радіо, у «Львівській газеті» та релігійних виданнях, публікувався в журналах «Березіль», «Дніпро», «Київська Русь». 2011 року Юрій Кирик став переможцем конкурсу метареалістичного оповідання «Золота Мантикора», 2014 року отримав літературно-мистецьку премію імені А. Малишка у відділі «Проза».

Під час мандрівки автор майбутнього роману «Яблуневі квіти» опинився у невеличкому ліску.

«Заходимо в лісок, аби в тіні поставити велосипеди, і… зупиняємось зачудовані білокам’яним маревом — просто серед лісу постає капличка, аж дух захоплює. Кому заманулося бути похованим серед лісу… Таємниця озонує в повітрі… Читаю напис: «Станіслав Скарбек». Невже той самий? Фундатор і будівничий львівського драматичного театру…

Віття дерев чудовою куртиною прикриває місце останнього спочинку того, хто понад усе, любив театр. Крутячи педалі курним шляхом, намагаємось згадати все, що кожен із нас знав про цю людину. Не багато того назбиралося. Та й те, що спливло в пам’яті, заслуговувало найбільшої уваги. Не лише сам Скарбек, а й люди, найтісніше з ним пов’язані, — його дружина Софія Яблоновська та Олександр Фредро, її другий чоловік. Можна продовжити — їхній спільний з Олександром син Ян-Олександр також став драматургом, а донька Софія, одружившись із Яном Шептицьким, — матір’ю майбутнього митрополита Андрея. Після мандрівки засів в архівах і бібліотеках — заманулось відкрити цю історію…».

Кирик Ю. Яблуневі квіти : роман / Юрій Кирик. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. — 192 с.

«Герої мого роману  — представники української галицької інтелігенції. Люди, яких особисто не знав, але дуже полюбив. Писав про тих, хто втілив нездійснені бажання. Прикликав їх до життя, аби кожен з них вчинив те, перед чим сам я зупинився. Це історія народу, така ж легка, як і окреме людське життя, жахливо легке й недовговічне, мов яблуневий квіт…».

Галичина, початок ХІХ століття. Розкішний маєток, життя у якому нагадує свято. Але до радощів примішується біль…  Граф Станіслав Скарбек з першого погляду зрозумів — юна Софійка призначена йому долею. Він закохався до безтями, однак тоді ж і вирішив поїхати з маєтку, щоб дочекатися, поки дівчинка подорослішає…  Станіслав попросив у батьків її руки. Софійці він здавався принцом, який зійшов зі сторінок казок. Але коли вони нарешті поєднаються, перед ним постане складний вибір — вона або театр, який був і назавжди залишиться його другим коханням. А Софійка так жадає бути коханою і щасливою…

«Серед жіноцтва галицької аристократії граф Станіслав Скарбек давно зажив слави серцеїда й донжуана. У свої тридцять п’ять жодного разу так і не був одружений. Чутки домальовували йому багатства Монте-Крісто, і не безпідставно — пестунчик долі завше жив на широку ногу, не вагаючись вкладав кошти в різні підприємницькі проекти, так само як в культурні. Не дивно, що саме йому, першому кавалеру й неперевершеному танцівнику, доручили розпочати бал із Кароліною — королевою Неаполя, котра опинилася у Львові через політичні інтриги. Волею долі на цей бал (а був це її перший бал» була запрошена і юна Софійка Яблоновська.  Тепер вона стояла поряд з матір’ю… Софійка почувалася доволі самотньо, бо на цьому велелюдному зборищі аристократії мала кого знала, та й була в тому виці, що, навіть коли й знала, іще не мала відваги підійти й першою з кимось привітатися.

Зазвучала музика, всі перейшли в залу і захоплено чекали початку. Софійка, що вперше опинилася на такому важливому світському заході, зиркала довкіл з острахом, ніби екзотична пташина, що випадково залетіла до галасливих і кровожерливих сойок — напомаджені жінки пожирали її очима, раз у раз кидаючи уїдливі слівця.

Станіслав угледів оголену спину Софійка, її пишну бальну сукню…. Зауважив її м’якість, тендітність, приголомшливу округлість. Угледів шкіру, золотаву від світла старовинних, начищених до блиску мідних жирандолей, і вже не міг відірвати від неї очей… Скарбек вийшов на середину зали, кинув іскрометний погляд на Софію й попрямував до неї, минаючи королеву, що очікувала його з лагідною посмішкою. У дівчинки перехопило дихання…». 

 

Валерія Чорней «Яблуко в тайстрі»

«Якби Всесвіт навчив мої нервові руки малювати, я творила б картини у стилі примітивізму. Світ дражнить щодня барвистою уявою — і я творю не фарбами, а словами. Надумала виткати свою легенду за допомогою літер. Ласкаво прошу до моєї країни. Тієї, що завжди поза часом. Бо вона — в серці. У народній пам’яті. Люблю. Дякую».

 

Чорней, Валерія. Яблуко в тайстрі : роман-феєрія / Валерія Чорней. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. — 432 с.

Ви бачили колись Сонячних Левів і Сонячних Зайців? Ви знаходили колись чарівне червоне яблуко? Ви відчуваєте свої крила та коріння?.. Чого тільки не сховаєш до гуцульської тайстри! Скажімо, яблуко — чарівне яблуко пізнання найважливіших для людини цінностей. Або маленьку жінку з трепетним серцем, настільки ж природну, як гірська яблунька, відкриту до світу, вдячну своєму народу, уважну до найменших дрібниць, адже довкола нас стільки знаків, які треба вміти відчитати. Вона шукатиме свою справжню любов, вона рятуватиме митця від сліпоти душі. Бо так, це насамперед роман про людську душу — яка доти жива, доки людина вміє бачити істину красу.

«Білим полотном вкрита земля навколо гуцульського маєтку. На полотні вишивають Сонячні Зайці та Сонячні Леви. Колір нитки — медовий, золотистий, пшеничний… Візерунок за візерунком сонячна нитка залишає на полотні гуцульську казку.

Клеверик і Гаврило сидять під будинком і дивляться, як щасливі Сонячні Зайці та Сонячні Леви творять для них гуцульську вишиванку. «А коли любов розквітне у твоєму серденьку, ти вдягнеш сонячну гуцульську сорочку», — трави лунають голосами предків. Під звуки трембіти закохані вдягають свої сонячні вишиванки… Сонце на одну щасливу вічність залишає частинку свого тепла у двох гуцульських вишиванках. Сонячні Зайці та Сонячні Леви розкидають понад світом осяйні…».

 

Ірина Власенко «Всередині яблука»

Ірина Власенко — відома мережева авторка, вільна журналістка і блогерка, авторка книг, які вже знайшли вдячного читача. Роман «Чужі скарби» у 2017 році отримав спеціальну відзнаку «Коронації слова», а у 2019  — Державну премію імені М.В. Гоголя. «Синдром зародка» — фіналіст міжнародного конкурсу коротких романів «Євроформат  — 2009». У 2020 році у видавництві «Кондор» вийшов роман «Квітка з Манхеттена», присвячений американський співачці з українським корінням Квітці Цісик, а книга «Учителька німецької» потрапила у короткий список літературної премії «Зустріч».

 

Власенко І. В. Всередині яблука : роман / Ірина Власенко. — Київ : Видавничий дім «Кондор, 2021. — 208 с.

Що робити професійному психологу, який має витягувати людей із безодні, але сам висить на волосині відчаю і зневіри? Хто допоможе йому повернути сенс Життя? Невже цей дивак у пластикових капцях, сільський філософ і вічний мандрівник, який блукає безкрайнім Борщагівським полем і живе, наче всередині яблука. А може секрет щастя знає справжній Шекспір, таємницю якого вдалося розгадати головному герою?

«Кожен з нас ховає в собі велику таємницю або маленьку жалюгідну правду, якої ні з ким не хоче ділитися. Іноді вона так тисне на мозок, що вибовкав би першому ліпшому Василю Гуляйлу. Цікаво, що б він на це казав?... Частка думки або емоції, десь уплелася у павутиння простору за законом збереження енергії. Нічого не зникає в нікуди, всі ми щось залишаємо. Все, що створили за життя, погане і хороше. Уяви собі: воно потрапляє у величезний космічний колайдер, розкручується, з’єднується і набуває сили, щоб відтворитися у якійсь новій істоті, що вбере в себе тисячі попередніх людських доль, всі знання, почуття, емоції, думки, які, поки люди живуть, розсипаються навкруги й чіпляються за повітря, залишаючись в ньому назавжди…».

  

 

Ольга Лілік «Квіти цикорію»

Ольга Лі́лік — журналістка, письменниця та сценаристка. Після закінчення Інституту журналістики працювала в журналах, газетах та інтернет-виданнях: «Натали», Food&Drinks, «Форум», Holliday, Doping, Travel, «Столиця». У 2010 році у видавництві «Кальварія» вийшла повість «Спогад». У 2015 році в журналі «Березіль» надрукували другу повість «Кімната сповіді». За неї авторка отримала третю премію часопису за підсумками року. А у 2017 році в цьому журналі побачив світ роман «Квіти цикорію».

 

Лілік, Ольга. Квіти цикорію : роман / Ольга Лілік. — Київ : ВЦ «Академія», 2018. — 256 с. — (Серія «Ім’я»).

Уже десять років після драматичних подій він намагається втекти від себе. Але всі зусилля марні — він безвихідно бродить по колу, катується відчуттям вини, пригнічений і майже зламаний спогадами. Самотність висушила його душу. Зробила байдужим до всього і, як здавалося йому, — назавжди. І раптом несподівана зустріч з юною дівчиною змінює все його життя. Очі інакше стали бачити світ. Він по-новому починає відчувати себе, і знаходить розуміння, що село, де мав надію сховатися від випробувань життям, — осередок великого світу. А в людей, які поруч, — чисті й гарячі душі. І цикорій, який багато хто звикло вважає бур’яном, — горда й ніжна польова квітка. Чарівна, як небеса. Міцне коріння дає їй силу і стійкість. Для тих, хто багато пережив, вона — неоціненний скарб.

«Той, хто кожного вечора спостерігає захід сонця — найщасливіша людина на світі. Це батькові слова. Якось він черговий раз взяв мене із собою в сад. Хотів показати щось особливе. Ми прийшли на галявину біля ставка. Був вечір. Сонце висіло в небі великою жовтою кулею, тягнуло до землі, наче до коханої, свої руки. З неба стікали сутінки, перетворюючи сонце на попелясто-рожеву пляму. батько сказав, що то закоханий юнак стає бранцем відчаю. Юнак поволі згасав, і разом з ним згасало все навкруги. Я завмер, боявся поворухнутися, щоб не потурбувати диво, яке відбувалося перед моїми очима.  Диво скінчилося, а ми з батьком ще довго сиділи на березі. Він розповідав, як познайомився з мамою, як з першого погляду зрозумів, що вона — жінка його життя. Це вона вперше привела його на галявину біля ставка. Навчила милуватися вечірнім сонцем і дякувати за день, що минав. Він думав, що у них попереду ще багато таких днів. після її смерті став бранцем відчаю і почав повільно згасати. Щовечора йшов у сад і годинами сидів біля ставка… Пізніше батько зізнався, що тоді його врятувало вечірнє сонце, яке нагадувало про маму. Воно і зараз у мене перед очима. Сонце сідає, і вода в ставку стає золотою…».  

 

Наталія Гурницька «Мелодія кави у тональності кардамону»

Наталія Гурницька — письменниця, авторка романів «Мелодія кави у тональності кардамону», «Мелодія кави у тональності сподівання», «Багряний колір вічності». Наталія Гурницька також є співавторкою книги «Львів. Кава. Любов». Дебютний роман «Мелодія кави у тональності кардамону» — драматична історія забороненого кохання юної дівчини-сироти до набагато старшого за неї одруженого польського шляхтича, яка розгортається в атмосфері Львова XIX сторіччя, став одним із лідерів продаж в Україні за рейтингом книгарень.

 

Гурницька, Наталія. Мелодія кави у тональності кардамону : роман / Наталія Гурницька ; передм. О. Печорної. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. — 400 с., іл.

Що це — мінлива пристрасть чи справжні почуття? Для неї — це перше кохання, для нього — мабуть, уже й останнє...  Мабуть, подібні історії траплялись завжди на всіх континентах. Є він, і є вона, а ще — десятки «ні» між ними. Заборонені почуття, здавалось би, приречені з першого погляду й подиху, без найменшого права на існування… Чи отримають закохані шанс змінити власну долю, залишитись разом і чи взагалі можливо побудувати щастя, балансуючи на краю прірви та порушуючи всі можливі заборони?..

«Анна ще раз спідлоба глянула на нього. Він навіть не є гарним. Хіба риси обличчя має інтелігентні й погляд вдумливий, заглиблений у себе, а ще у нього приємний голос із характерним низькими модуляціями та цікавою вимовою. Десь вона чула той голос, десь бачила той погляд. Але де? Коли? Здається, не дуже давно.

Вона спробувала повернутися до вишивки. Марно. Не могла зосередитися на роботі й врешті цілком заплутала нитку та помилилася в рахунку. Облишивши вишивку, зосередилася на голосі того чоловіка. Де і коли вона почула його вперше? Невже не пригадає? Заплющивши очі, Анна спробувала відволіктися від усього іншого і вслухалася в мелодику голосу. Спокійна манера розмови, приємна інтонація, ледь приглушений тембр, щось особливе у вимові окремих слів. Зараз була зовсім близько до того, щоб пригадати, де чула той голос. Ще мить, іще декілька слів — і вона згадає. Голос, як забута мелодія, виринав із пам’яті, відкликався у серці…».

 

Кава з кардамоном (телесеріал)

Жанр — історична драма

Режисер — Ірина Громозда

Рік — 2021

Це драматична історія забороненого кохання українки та польського шляхтича, що розгортається у Львові середини XIX століття, за часів «Весни народів», революції 1848—1849 років.

 

Підготували К.В. Бондарчук, С.А. Морозова, О.А. Конопко.