З славетного сузір’я шістдесятників: 85 років від дня народження українського письменника Володимира Григоровича Дрозда

 

«Сміймося ж, хай і печально. Бо тільки сміх очищає і омолоджує душі. Лише сміх над собою і над епохою засвідчує, що ми, наперекір усьому, ще живі…» Володимир Дрозд

 

Відомий український письменник Володимир Григорович Дрозд належить до славетного покоління шістдесятників, яке, за його словами, «у своїх спробах ішло не від закостенілих догм, а від реального, невигаданого життя». З-під його пера вийшли твори, які різняться за тематикою, настроєм та звучанням: оповідання, новели, повісті, романи, які вражають поєднанням фольклору з фантастикою, реальності з химерою. І все ж його «завжди цікавило, що сказати, а не як сказати». Головне в літературному творі «не література, а душа». Власне, людська душа і є головним героєм прози Володимира Дрозда. У 1992 році письменник був удостоєний Шевченківської премії за роман-епопею «Листя землі». 

Володимир Григорович Дрозд народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин Чернігівського району, Чернігівської області. У 1956 році Володимир Дрозд закінчив середню школу і влаштувався працювати в районній газеті «Голос колгоспника» в Олишівці на Чернігівщині — спочатку коректором, потім інструктором, секретарем, а коли обсяг газети зріс, став завідувачем відділу. Писав замітки, фейлетони, друкував вірші. Цього ж року почав відвідувати засідання обласного літературного об’єднання Чернігова.

 У 1959 році вступив на заочне відділення Київського університету імені Тараса Шевченка. З початку 1960 року майбутній письменник мешкав у Чернігові, завідував відділом у редакції новоствореної обласної газети. У березні 1962 року разом з групою молодих прозаїків і поетів, серед яких були Євген Гуцало, Микола Вінграновський, Іван Драч, Володимира Дрозда, як автора декількох творів, опублікованих у пресі, прийняли до Спілки письменників України.  У лютому 1962 року в журналі «Дніпро» було надруковано повість «Люблю сині зорі» і два оповідання, а вже наприкінці цього місяця вийшла і збірка оповідань і повістей «Люблю сині зорі».

Переїхавши до Києва, Володимир Дрозд влаштувався працювати до редакції газети «Літературна Україна». У 1962 році одружився з Іриною Жиленко. У той же час був позбавлений роботи, критикований та гнаний. Завершив навчання у Київському університеті аж 1968 року, оскільки з передостаннього курсу його було відправлено на три роки до армії. Протягом 1966—1970 років працював старшим редактором видавництва «Радянський письменник». У 1983—1985 роки очолював літературно-художній і громадсько-політичний журнал «Київ» —його перший головний редактор. Протягом 1991—1999 років був секретарем та заступником голови Національної спілки письменників України.

Кінець 60-х та 70—80-ті роки ХХ століття — це роки плідної літературної діяльності Володимира Дрозда. В 1963 році написано оповідання «Злодій», якому судилося пролежати на полиці чверть століття. За час військової служби  — оповідання «Білий кінь Шептало», заява якого у журналі «Жовтень» викликала «грізний адміністративно-критичний окрик». 1967 року виходять повісті «Маслини», «Семирозум» та роман «Добра вість», а 1968 у журналі «Вітчизна» опублікований роман «Катастрофа».

У 70-ті роки з’являються повість «Ирій», романи-біографії «Ритми життя» та «Дорога до матері». У 80-ті — повість «Земля під копитами», романи «Інна Сіверська, суддя» і «Вовкулака», який було надруковано в журналі «Вітчизна» на початку 1983 року. Потім були повісті «Балада про Сластьона», «Новосілля», роман «Спектакль» і двотомне видання вибраних творів, куди  увійшли оповідання, повісті та романи попередніх років.

У 90-ті роки виходить у світ перша книга епосу «Листя землі», повість-шоу «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок», романи «Пришестя», «Злий дух. Із житієм» та книга «Ми зустрічалися на сонці очима…», сюжетом якої послужилися армійські листи Володимира Дрозда до дружини з сучасними коментарями. У 2001 році журнал «Березіль» опублікував роман «Острів у Вічності». У 2003 році видано роман «Убивство за сто тисяч американських доларів», а також другу частину роману «Листя землі».

2003 року в журналі «Київ» було надруковано щоденники Володимира Дрозда з його коментарями, об’єднані під назвою «Бог, люди і я». Появу своїх щоденникових записів він пояснював вірою в наступне покоління, з якого прийдуть настирливі шукачі істини. Письменник характеризував щоденники як «своєрідний калейдоскоп днів», «як прозір у власну душу» і «спробу бути гранично щирим перед собою».

Останні десятиліття свого життя Володимир Григорович провів переважно в підкиївському селі Халепі’ї, де придбав невеликий будиночок. Саме там було написано твори 80 —90-х — початку 2000-х років. Зупинилося життя Володимира Григоровича Дрозда 23 жовтня 2003 року. Поховали письменника на Байковому кладовищі у Києві.

«Усі ці роки літературна критика своєю увагою мене не обділяла. Чимало було написано й добрих слів, і водночас — у чому лише не звинувачувала вона моїх героїв, а отже —і мене: і в песимізмі, і в егоцентризмі, і навіть у занадтому психологізмі… Єдине, правда, що визначалося за мною, — літературний талант. З часом ця стереотипна формула: «автор талановитий, але…» — … і навить у мене почала викликати іронічну посмішку. Тим більше, що я завжди був переконаний, не за талант треба хвалити письменника і не відсутністю таланту докоряти. Талант, якщо він є, — це від батька з матір’ю, від народу, від природи або, як раніше казали від бога. А спитається з нас про єдине: як ми розпорядилися дарунком долі — талантом…».

 

Роман-епопея «Листя землі» (1992—2003)

Вершинним досягненням у творчості Володимира Дрозда став роман «Листя землі», за першу частину якого, що 1992 року вийшла окремою книгою, письменник був удостоєний Державної літературної премії імені Т.Г. Шевченка, нагороди фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, а за розділ «Книга страху» (з другої частини «Листя землі») автору було присуджено премію журналу «Березіль» (1998).

Задум роману «Листя землі» виник, коли Володимиру Дрозду було 22 роки. Як сам він зізнавався, упродовж десятиліть «знову і знову навертався подумки» до цього твору й «відступав перед обширом задуманого». Для створення художніх життєписів односельців він довгий час збирав і записував свідчення своїх земляків, які пройшли крізь складні життєві випробування. «Їхні поривання і надії, їхні думи, досвід їхнього життя, нерідко трагічний, — основа цього роману. Це історія душі народної», — констатував прозаїк у вступному слові до першої публікації твору в 1989 році на сторінках журналу «Вітчизна».

Робота над твором не була для Володимира Дрозда легкою, свідченням чого є його щоденникові записи: «Учора дописав я свій роман, перший том. П’ять років божевільної праці! […] Я виклався увесь, роман — те на що я здатен на даний час, у ньому вкладено все, що було і є у душі моїй […] І ще знаю мені допомагав сам Господь…».  У 1992 році ця частина вийшла окремою книгою. Наступні розділи «Листя землі» друкувалися на сторінках журналів «Основа», «Світовид» (1995), «Дзвін» (1996), «Криниця (1997), «Березіль» (1998), газети «Літературна Україна» (1999). Наприкінці 2003 року друга частина епосу вийшла окремою книгою.

Дрозд В. Г. Листя землі. Книга доль і днів — не лише минувших : роман / Володимир Дрозд ; передм. Ю. Мушкетика. — Київ : Український письменник, 1992. — 559 с.

Усі події буття українського народу, що є предметом зображення в романі «Листя землі», подані крізь призму сприйняття багатьох безпосередніх їх учасників, носіїв різних світоглядів — орієнтовані на «особистий план» багатьох оповідачів-свідків. Роман композиційно розділений на частини таким чином, що в кожній із них події відтворюються з точки зору якогось конкретного героя. У «Книзі Нестора» — Нестора, «Книзі про любов і ненависть» — Марії Журавської й Івана Коляди… У відтворенні дійсності в романі «Листя землі»   органічно поєднується правда й вимисел. Разом вони утворюють єдине ціле, що формує характер вираження епічного задуму автора.

 

Дрозд В. Г. Листя землі. Нові книги роману / Володимир Дрозд ; післям. М. Г. Жулинського. — Київ : Український письменник, 2003. — 514 с.

Твір «Листя землі» утворюють окремі, композиційно завершені розділи, які Володимир Дрозд називає «книгами»: «Книга Нестора», «Книга про любов і ненависть», «Книга Кузьми, сина Семирозумового», що викликає асоціації з назвами частин Біблії. Назви «Житії Христі, душею у добрі скупаній», «Діяння Михаля Громницького» наближені до назв творів агіографічної літератури. «Слово про землю горіхову», «Казання про розор Пикуля» — літописної. Слово «книга» в назвах розділів надає твору біблійного звучання, концентруючи абсолютну ідею буття, акцентує агіографічний смисл, що розкривається в зображенні конкретного людського життя.

***

Дрозд В. Г. Вибрані твори : у 2 т. / Володимир Дрозд. — Київ : Рад. письменник, 1989. — Т. 1 : Оповідання. Романи. — 462 с.

До першого тому увійшли кращі та найбільш популярні твори письменника — оповідання («Крик птаха в сутінках», «Колесо», «Злодій», «Сонце», «Білий кінь Шептало» та ін.), романи «Катастрофа» і «Вовкулака («Самотній вовк»). У романі «Вовкулака» Володимир Дрозд порушив проблему абсурдності світу й людського життя в ньому, звернувшись до таких понять, як відчуженість і самотність. 

Дрозд В. Г. Вибрані твори : у 2 т. / Володимир Дрозд. — Київ : Рад. письменник, 1989. — Т. 2 : Повісті. Романи. — 552 с.

До другого тому увійшли кращі та найбільш популярні твори Володимира Дрозда — повісті «Ирій», «Балада про Сластьона» та романи «Земля під копитами», «Спектакль».

 

Дрозд В. Г. Спектакль : роман / Володимир Дрозд. — Київ : Дніпро, 1989. — 189 с. — (Серія «Романи й повісті», № 2).

У гостросюжетному романі «Спектакль» порушено серйозні морально-етичні, соціальні проблеми нашого життя. Герой твору — відомий письменник Ярослав Петруня. Автор простежує життя Петруні з дитинства — тяжкого, повоєнного, сирітського, у злиднях, а часом і без хліба — до зрілого віку, коли той досяг найвищого духовного і матеріального піднесення: творчого визнання, популярності, слави й… розкішного «імпортного» побуту. Користуючись особливим становищем у суспільстві Петруня тривалий час живе «тихо, мирно, сито», дедалі відступаючи «від себе справжнього, від того, що було в ньому з народження». Старається «менше дать, більше взять», правдами і неправдами воліє пробитися в класики. Лише згодом Петруня зрозумів, що життєва позиція, якої він дотримувався десятки років, є хибною, вона завела його на манівці. Петруня намагається подолати життєво-творчу кризу, почати «будувати себе нового…». Але життя помилок не прощає. 

Дрозд В. Г. Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок : повість-шоу / Володимир Дрозд. — Київ : Український письменник, 1994. — 203 с.

Автобіографічна повість «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок» весела, дотепна, читається легко, захоплює гострим сюжетом. І водночас, як і більшість творів Володимира Дрозда, це річ серйозна, це — глибоко-аналітична, правдива розповідь про долю славного літературно покоління шістдесятників. 

Дрозд В. Г. Злий дух. Із житієм ; Пришестя : романи / Володимир Дрозд. — Київ : Український письменник, 1999. — 311 с. — (Серія «Сучасна українська література»).

Роман «Пришестя» — багато в чому автобіографічний. Це твір про повоєнне дитинство славетного в новітній історії України покоління шістдесятників. «Минулий час — сувій полотна, зітканого із ниток миттєвостей на кроснах всесвіту. І кожна мить для того, хто жив у тому часові, самоцінна і неповторна».

У романі «Злий дух. Із житієм», який спочатку було надруковано в журналі «Вітчизна» (1995 № 11—12), а окремим виданням лише у 1999 році, Володимир Дрозд одним із перших в український літературі розгорнув тему криміналізації українського суспільства 90-х років ХХ століття. Але при цьому він зобразив і психологічний простір людини, яка виявляється втягненою у світ криміналу: зміни світогляду героя, його внутрішнє переродження і перемогу злої сутності. Торкаючись болючих проблем, автор намагається осмислити їх крізь призму біблійно-міфологічних уявлень про добро і зло.

Володимир Дрозд, як свідчить заголовок роману, звернувся до жанру житія, витоки якого — в агіографічній літературі. З одного боку, дотримуючись традиційних жанрових канонів життя, зобразив життєвий шлях головного героя Романа Гаркуші. При цьому романний час охоплює події останнього дня в житті героя, а минуле зображено ретроспективно, через спогади персонажа. Водночас твір постає як «анти-житіє», яке творить сам Гаркуша. Ключовий образ «злого духа»(закорінений у слов’янську міфологію) розкриває зле єство героя і винесений автором у назву твору.

 

Дрозд В. Г. Ирій : повісті, оповідання / Володимир Дрозд ; худож.-оформлювач С. С. Ленчик. — Харків : Фоліо, 2008. — 318 с. — (Українська література).

Повість «Ирій» написана в кращих традиціях казково-фантастичного жанру з використанням травестування в дусі Франсуа Рабле. У поетиці повісті елементи міфу та фольклору своєрідно переплелися з сатирою, спрямованою на розвінчування накопичення та міщанських поглядів на життя. Володимир Дрозд зазначив, що прагнув у повісті «Ирій» метафорично й весело сказати про серйозні речі. Розкриття змісту назви повісті «Ирій» пов’язане з розвитком сюжетної лінії Михайла Решета, героя, від імені якого ведеться оповідь в творі. Життя в містечку з багатообіцяючою назвою «Ирій» у родині Солом’яників виявляється далеким від вимріяного Михайлом «ирію», ним для хлопця стає рідний Пакуль, куди він врешті-решт повертається. Світ Михайла Решета сповнений нісенітниць, які виникають на випадкових асоціаціях, що створює комічний ефект. 

Дрозд В. Г. Убивство за сто тисяч американських доларів. — Київ : Український письменник, 2003. — 256 с.

У цьому романі Володимир Дрозд в образі головного героя Макухи зображує людину з роздвоєнням душі. Письменник переосмислює класичний образ Робінзона Крузо. На відміну від Даніеля Дефо, у якого він є втіленням духовно-моральних сил і можливостей людини, Володимир Дрозд зобразив головного героя як особистість, розтерзану сумнівами й розчаруваннями. Намагаючись порвати зв’язки з реальність, Макуха ще більше заблукав у світі власних ілюзій. Він втікає від неї, бо вона видається йому божевільною і абсурдною, щоб залишитися самим собою. А натомість зустрічає на безлюдді відьму Балерину й стає відомим і популярним цілителем-екстрасенсом. Те, що відбувається на «острові Робінзона», подібне до чергового й останнього спектаклю в житті героя. Новий Робінзон іронічно сприймає дійсність і себе в ній. Він приречений блукати в зачарованому колі, потрапляючи то у світ власних ілюзій, то стикаючись із реальністю, від якої неспроможний втекти.

 

Література про життєвий і творчий шлях письменника

• Володимир Дрозд (1939—2003) // Історія української літератури : ХХ — поч. ХХІ ст. : навч. посіб : у 3 т.  / [В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, М. В. Кузьменко та ін.] ; за ред. В. І. Кузьменка. — Київ : Академвидав, 2014. — Т. 2. — С. 295—311.

• Володимир Дрозд (1939—2003) // Українське слово . Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття : у 4-х кн. / упоряд., фах. ред. та біобібліограф. довідки проф. Василя Яременка. — Київ : Видавництво «Аконт», 2001 — Кн. 4. Культурно-історична епоха модернізму. Пізній модернізм (1961—1991). Постмодерна література дев’яностих років. — С. 166—176. 

• Володимир Дрозд (1939—2003) // Історія української літератури ХХ століття : у 2-х кн. Кн. 2 : Друга половина ХХ ст. : підручник / за ред. В. Г. Дончика. — Київ : Либідь, 1998. — С. 322—325.

• Дрозд, Володимир. Мої духовні мандрівки: від Пакуля до Мрина і знову — до Пакуля… Начерки літературного автопортрета  // Дрозд В. Г. Вибрані твори : у 2 т. / Володимир Дрозд. — Київ : Рад. письменник, 1989. — Т. 1 : Оповідання. Романи. — С. 5—32.

• Дрозд Володимир Григорович (1939—2003 // Шевченківські лауреати 1962—2012 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський ; вступ. слово Б. І. Олійника. — 3-тє вид. змін. і допов. — Київ : Криниця, 2012. — С. 207—209.

• Жулинський, Микола. Жорстока мудрість життя… (Післямова) // Дрозд В. Г. Листя землі. Нові книги роману / Володимир Дрозд ; післям. М. Г. Жулинського. — Київ : Український письменник, 2003. — С. 497—513.

• Мушкетик, Юрій. Книга доль і днів — не лише минувших… [Передмова] // Дрозд В. Г. Листя землі. Книга доль і днів — не лише минувших…  : роман / Володимир Дрозд ; передм. Ю. Мушкетика. — Київ : Український письменник, 1992. — C. 3—4.

• Тарнашинська, Людмила. Українське шістдесятництво : профілі на тлі покоління (Історико-літературний та поетикальний аспекти). — Київ : Смолоскип, 2010. —632 с.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.