* * * 2022 * * * Міжнародний рік кустарного рибальства та аквакультури * * * 2022 * * * Місто Гренобль (Франція) - Європейська зелена столиця * * * 2022 * * * Каунас (Литва) та Еш-сюр-Альзетт (Люксембург) – культурні столиці Європи * * * 2022 * * * Гвадалахара (Мексіка) - Всесвітня столиця книги * * * 2022 * * * Рік збреження природи та живого миру в Україні * * * 2022 * * * 300-річчя від дня народження видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога Григорія Савича Сковороди * * * 2022 * * * 150-річчя від дня народження зірки світового оперного мистецтва Соломії Крушельницької * * * 2022 ***

середа, 15 грудня 2021 р.

Володимир Вернадський - перший президент Української академії наук: мандруємо банкнотами України

 


«Десятиліттями, цілими століттями вивчатимуться й поглиблюватимуться його геніальні ідеї, а в працях його відкриватимуться нові сторінки - джерело нових шукань…»  Ферсман О.Е., академік

 




Банкнота номіналом 1000 гривень зразка 2019 року





Основний малюнок лицьової сторони - портрет Володимира Вернадського

Основний малюнок зворотної сторони - Президія Національної академії наук України

Художник-дизайнер - Борис Максимов.

Художник-графік - Василь Лопата

Дата введення в обіг - 25.10.2019

 


Академік Володимир Іванович Вернадський увійшов у історію науки як геніальний вчений-природодослідник, мінералог, кристалограф, основоположник геохімії, радіології та біогеохімії. Володимир Вернадський є автором понад 500 наукових праць з різноманітних галузей науки. Його ідеї випередили час. Вершина наукового пошуку Вернадського - вчення про біосферу як цілісної природної системи, а також про ноосферу - впливу людського розуму на навколишній світ.


Володимир Іванович Вернадський народився 28 лютого (12 березня) 1863 року в Санкт-Петербурзі в родині Івана Васильовича Вернадського, який походив зі старовинного українського роду, сповненого козацьким лицарством. Іван Васильович після закінчення філософського факультету Київського університету став його професором. Переїхавши потім до Москви, а пізніше - до Петербурга, займався аналізом економічних проблем і виданням економічних журналів, викладав політекономію в Московському і Петербурзькому університетах.

Більша частина життя Володимира Вернадського була пов’язана з Україною. Через чотири роки після його народження  батьки переїхали в Харків, а влітку родина Вернадських відпочивала у полтавських родичів. У 1873 році Володимир Вернадський вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки. Харків і Полтавщина залишили в юній душі Вернадського незгладимий слід - тут він відчув незрівнянну велич природи, її вічну таємницю.

У 1876 році Іван Васильович Вернадський пішов у відставку і переїхав разом із родиною з Харкова до Санкт-Петербурга. В 1881 році Володимир Вернадський закінчив Першу Петербурзьку класичну гімназію і вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, де під впливом видатного вченого Василя Васильовича Докучаєва зайнявся мінералогією і кристалографією. Вернадський також серйозно займався ґрунтознавством, фізичною географією, мерзлотознавством, природними водами, біологією, історією розвитку наукової думки, філософією, історією і літературою. Для читання художньої та наукової літератури він вивчив усі слов’янські мови, англійську, французьку, німецьку і багато інших.


Санкт-Петербурзький Імператорський університет


В 1885 році Володимир Вернадський блискуче закінчує університет, захищає випускну роботу «Об оптических свойствах изоморфных смесей» і отримує ступінь кандидата наук. Вернадського залишають в університеті для підготовки до отримання професорського звання. Там він починає викладати та займатися геологічними та ґрунтознавчими дослідженнями. Володимир Вернадський вже на четвертому курсі навчання займає посаду хранителя Мінералогічного кабінету, який облаштував професор Василь Докучаєв.

В 1886 році дружиною Володимира Івановича Вернадського стала Наталія Єгорівна Старицька, з якою він познайомився на засіданнях народницького гуртка. Подружжя прожило разом більше півстоліття, виховало двох дітей - Георгія і Ніну, а тисячі листів, написаних ними, стали свідками їх не згаслих з роками почуттів і повного взаєморозуміння. В 1887 році царський режим звинувачує Володимира Вернадського в опозиційних настроях й лише завдяки енергійному втручанню професора Докучаєва та батька Наталії Єгорівни Єгора Павловича Старицького, який був головою одного з судових департаментів Державної думи, він зміг уникнути відставки з університету і виїхати у відрядження до Європи. 

Протягом двох років молодий вчений багато працює в хімічних і кристалографічних лабораторіях різних європейських університетів, відвідує геологічні, зоологічні музеї, ботанічні сади, займається в бібліотеках, бере участь у наукових конгресах, знайомиться з видатними вченими Європи, а також друкує свої праці в міжнародних журналах. У 1889 році Володимира Вернадського обирають членом Французького мінералогічного товариства, Британської асоціації наук і почесним членом Англійського королівського товариства.

Відразу після повернення Володимир Іванович був призначений керівником кафедри мінералогії фізико-математичного факультету Московського університету і разом з професором Докучаєвим займався ґрунтознавчими дослідженнями на Полтаві. У 1891 році Володимир Вернадський захищає магістерську дисертацію і його обирають приват-доцентом. У квітні 1902 року Володимир Вернадський брав участь у великий науковій екскурсії нафтовими родовищами Грозного, Баку, Шемахи. А вже в липні-серпні відвідав Берлін, Нюрнберг і Копенгаген, де вивчав історію науки і написав у данській столиці лекції «Нариси з історії сучасного наукового світогляду». Наукові та викладацькі успіхі Вернадського були гідно оцінені науково-педагогічним колективом Московського університету. !6 грудня 1902 року вчений був затверджений на посаді ординарного професора. В цей період Володимир Іванович закладає основи генетичної школи у мінералогії, працюючи над розвитком нових галузей геологічних наук - геохімії, біогеохімії та радіології.

5 квітня 1908 року загальні збори Петербурзької академії наук обрали Володимира Івановича Вернадського екстраординарним академіком з мінералогії. Володимира Івановича вважають творцем радіогеології як самостійного наукового напряму. Вже в червні 1911 року ним була організована перша експедиція за радієм. У 1909 році стараннями Вернадського була створена Радієва комісія, а в січні 1912 року запрацювала перша в Росії радіохімічна лабораторія. Перша світова війна виявила необхідність створення сучасної мінерально-сировинної бази. У 1915 році за ініціативою Вернадського була створена і очолена ним Комісія з вивчення природних продуктивних сил Росії, що працювала до 1930 року. Вперше були відкриті боксити, дана оцінка залізняку Уралу, досліджені фосфорити Центральної Росії.

У 1917 році Володимира Вернадського запросили до Тимчасового уряду на посаду заступника міністра освіти. А вже після Жовтневого перевороту він змушений був залишити Петроград і переїхати в Україну, на Полтавщину. Ще з 1912 року Вернадські на літо переїздили в Україну, де придбали ділянку землі в Шишаках під Полтавою і на високому лівому березі Псла побудували двоповерховий будинок. З жовтня 1917 по березень 1921 року Володимир Іванович жив і працював тут і саме в цей період найяскравіше проявилась його подвижницька діяльність по створенню Української академії наук.

 

 

З історії Національної академії наук України



Будинок Президії Національної академії наук України


29 квітня 1918 року став останнім днем у діяльності Центральної ради. Саме в цей день вона ухвалила Конституцію Української Народної республіки. Україна проголошувалася суверенною, парламентською державою з поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову. Але у той же день на з’їзді хліборобів Павла Скоропадського було проголошено гетьманом України. У ніч на 30 квітня під контроль гетьмана перейшли всі найважливіші урядові установи.

В Українській Державі Павла Скоропадського портфель міністра народної освіти отримав історик Микола Прокопович Василенко. На його думку, утворити Національну академію наук у Києві мала держава. Для організації академії Микола Василенко запросив визначного організатора науки та палкого прихильника створення мережі державних науково-дослідних установ Володимира Івановича Вернадського, який 19 травня 1918 року приїхав із Полтави до Києва. Раніше Вернадський займався вдосконаленням академічних установ імперії, поліпшенням постановки вищої освіти в Росії, вивченням досвіду зарубіжних академій, тому його знання і досвід придалися й під час організації Української академії наук. Володимир Іванович очолив три головні організаційні комісії: комісію з вироблення законопроекту про заснування Української академії наук та її статуту, тимчасовий комітет із заснування бібліотеки при Українській академії наук і комісію з вищих навчальних закладів і вчених академічних установ.

9 липня 1918 року Володимир Вернадський виступив під час відкриття комісії зі створення Української академії наук з проектом її статуту. Він виходив із такої позиції: «Академія наук, створювана в ХХ столітті, не може будуватися за статутами й типами старих академій». Треба було шукати нові, прогресивні форми роботи. На його думку, створювана в Україні Академія наук мала стати вищим, провідним органом наукової роботи. Поява такого органу була продиктована необхідністю швидкого розвитку продуктивних сил, піднесення матеріальної й духовної культури українського народу. Статут передбачав поділ Української академії наук на три підрозділи - історико-філологічних наук, другий - фізико-математичних наук і третій - соціальних наук. 

Учені, які працювали на Україні, допомогли Володимиру Івановичу в заснуванні нових і приєднанні до академії чинних наукових підрозділів: Інститут експериментальної ботаніки, медичних кафедр, кафедри медичної біології, кафедри відділу прикладних наук, кафедри прикладної ботаніки й лісової дослідної станції, музею антропології й етнографії, зоологічного музею, акліматизаційного саду, кафедри географії, Фізичного інституту…

Формувались нові установи і заклади, серед них - Національний геологічний музей (записку про нього написав особисто Вернадський), завод оптичного скла в Ізюмі і спеціальний науковий інститут при ньому. Вчений писав: «Необхідно, щоб майбутня Академія наук була поєднана найтіснішим чином зі звичайними запитами практичного життя, його потреб у широкому смислі цього слова, щоб значення її було ясним цілому народу всієї України. Я надаю цьому великого значення. Пульс життя Академії повинен битися спільно з духовними і матеріальними запитами населення».

14 листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський підписав закон про заснування Української академії наук (УАН) у Києві та наказ про призначення першого складу УАН. Першими українськими академіками стали історики Д. Багалій, сходознавець, славіст та письменник А. Кримський, літературознавець М. Петров, лінгвіст С. Смаль-Стоцький, природознавець В. Вернадський, біолог М. Кащенко, вчений у галузі механіки С. Тимошенко, геолог П. Тутковський, економіст М. Туган-Барановський, правник Ф. Тарановський, економіст В. Косинський та історик О. Левицький.

Після заснування Академії наук та призначення гетьманом її першого складу 27 листопада 1918 року в будинку УНТ по вулиці Ярославів Вал, 36 відбулося установче Спільне зібрання. Першим президентом Академії було обрано Володимира Вернадського, а неодмінним секретарем Агатангела Кримського. За неповний 1919 рік у трьох відділах академії було організовано 26 науково-дослідних кафедр, 15 комісій, декілька комітетів. Вернадський писав з цього приводу: «Дружно та енергійно пішла творча робота нової Академії наук, планів було багато, ми відчували, що робимо велику справу…».

У 1919 році Володимир Іванович очолював Тимчасовий комітет із заснування Національної бібліотеки Академії наук у Києві. За його пропозицією у фонди бібліотеки було включено найцінніше книжкове і рукописне зібрання колишньої Київської духовної академії, в основі якої була бібліотека ХVII-XVIII століть Києво-Могилянської академії. Перебуваючи за межами України, Вернадський завжди турбувався про долю бібліотеки, брав участь у доборі книг для її комплектування.

Українська академія наук почала діяти, хоча умови для її праці були вкрай незадовільними. Наступні численні зміни політичної влади в Києві, матеріальні нестатки стояли на заваді науковій та науково-організаційній праці вчених. Кілька місяців УАН не мала навіть свого приміщання. Нарешті в лютому 1919 року будинок пансіону графині Левашової «з усім належним їй рухомим майном» було передано у власність УАН. Будинок пансіону, що належить до доби пізнього класицизму, було зведено за проектом архітектора Олександра Беретті у 1854 році. Спочатку тут діяло училище для бідних дівчат, створене в 1834 році коштом Є. В. Левашової. З 1865 року навчальний заклад став пансіоном. Пансіон був установою напівзакритого типу, його вихованки навчалися у Фундуклеївській гімназії. Двоповерхову споруду в 1891-1892 роках добудували третім поверхом. Пансіон закрили після революції 1917 року, а зі створенням  Української академії наук будинок передали їй. В цьому будинку були численні наукові установи Академії наук. Тепер, коли науково-дослідні інститути мають власні приміщення, тут перебуває Президія Національної академії наук України.

Назва Академії наук упродовж більш ніж 80-літнього її існування змінювалася кілька разів. 1921 року, щоб підкреслити загальноукраїнський характер академії, її було названо Всеукраїнською академією наук (ВУФН). 1936 року після перейменування Української Соціалістичної Радянської Республіки(УРСР) на Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР) Академія дістала назву Академії наук УРСР. 1991 року після проголошення незалежності України вона стала АН України і, нарешті, 1994 року - Національною академією наук України (НАН України).

Володимир Іванович Вернадський до кінця своїх днів згадував про ті свої київські дні: «Для мене і Україна, і Київ, і Українська академія дорогі і близькі. Я так радію їхньому зростанню і так вірю у їхнє призначення...». В 1972 році на честь першого президента Української академії наук була заснована премія, а в 2003 році  - Золота медаль - найвища відзнака Національної академії наук України. Цією відзнакою нагороджуються науковці за видатні досягнення в галузі природничих, технічних та соціогуманітарних наук, а також за наукові праці, відкриття та винаході, що мають важливе наукове й практичне значення та утверджують авторитет української науки.


Пам'ятник Володимиру Івановичу Вернадському (Київ)


12 березня 1981 року на честь видатного вченого, першого президента Академії наук України був відкритий пам'ятник Володимиру Івановичу Вернадському у Києві. Автори - скульптор Олександр Скобліков, архітектор Анатолій Ігнащенко.





25 лютого 2013 року Національний банк України випустив срібну пам'ятну монету в серії «Видатні особистості України» номіналом 5 гривень, яка присвячена 150-річчю від дня народження академіка Вернадського

 








Література про життєвий та творчий шлях Володимира Вернадського



Даниленко В. Володимир Вернадський : Життя в політиці й політика в житті / Віктор Даниленко. - Київ : Парламентське вид-во, 2019. - 512 с. - (Серія «Славетні постаті України»).

У книзі доктора історичних наук Віктора Даниленка розкривається історія життя та багатогранної діяльності Володимира Івановича Вернадського, ім’я якого посідає одне з найпочесніших місць у світовій науці. Увага читача акцентується на громадсько-політичній діяльності вченого, якою він займався у проміжках між науковою працею.







***


  • Даниленко В. М. Вернадський Володимир Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. - Київ : Наукова думка, 2003. - Т. 1 : А-В. - С. 484-485.
  • Друг О. Вулицями старого Києва / Ольга Друг. - Львів : Світ, 2013. - 512 с. : іл. - (Серія «Історичні місця України»).
  • Кальницький М. Б. Нариси з історії Києва / М. Б. Кальницький, Д. В. Малахов, О. В. Юркова ; за ред. Т. М. Кіщук, С. В. Кульчицького. - Київ : Ґенеза, 2002. - 384 с. : іл.
  • Национальная академия наук Украины. 1918 - 2008 : К 90-летию со дня основания / глав. ред. Б. Е. Патон. - Киев : Изд-во КММ, 2008. - 670 с.: ил.
  • Перший президент Української академії наук // Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки / Василь Шендеровський ; за ред. Емми Бабчук. - Київ : СМОЛОСКИП, 2004. - С. 28-36.
  • Премія імені В. І. Вернадського // Цибань В. О. Нагороди Національної академії наук України. Золота медаль ім. В. І. Вернадського. Премії імені видатних учених України. Відзнаки. - Київ : Академперіодика, 2010. - С. 39-41.
  • Тома Л.В. Володимир Вернадський / Л. В. Тома. - Київ : ПАТ «ДАК «Укрвидавполіграфія», 2012. - 128 с.
  • Шаров І. Ф. Вчені України: 100 видатних імен / Ігор Шаров. - Київ : АртЕк, 2006. - 488 с.
  • Шпак А. П. Національна академія наук України / А. П. Шпак, О. В. Юркова, В.М. Даниленко. Вернадський Володимир Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. - Київ : Наукова думка, 2010. - Т. 7 : Мл-О. - С. 244-262.


 


Підготували співробітники читального залу.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Надеемся на комментарии