«Всесвіт» — найстаріший український журнал іноземної літератури: 100-річчя з часу заснування

 

«Бути читачем «Всесвіту», одного з кращих наших журналів, завжди багато значило…» (Іван Драч)

У січні 2025 року виповнюється 100 років з часу заснування найстарішого українського журналу іноземної літератури — «Всесвіт», який завжди був частиною української літератури і в бурхливі 20—30-ті роки, і починаючи з 1958 року, коли вийшов перший випуск відродженого часопису,  і у ХХІ столітті. Це більше півтисячі романів, тисячі поетичних добірок, повістей і драматургічних творів, тисячі статей, розвідок, есе, репортажів, інтерв'ю авторів зі 105 країн світу в перекладах Леоніда Первомайського, Бориса Антоненко-Давидовича, Миколи Лукаша, Яра Славутича, Андрія Євси, Михайла Москаленка, Віктора Шовкуна та ще багатьох майстрів словесного мистецтва. У 1989 році редакцією журналу «Всесвіт» засновано премію «Ars Translationis» («Мистецтво перекладу») імені Миколи Лукаша , яка присуджується за найяскравіші зразки українського художнього перекладу, опубліковані за рік на сторінках журналу. 1991 року часописом «Всесвіт» засноване видавництво «Юніверс», цікавим проєктом якого у 2000 році стала книжкова серія «Лауреати Нобелівської премії».

 

Харківський період

Журнал «Всесвіт» почав виходити у Харкові з січні 1925 року як «універсальний ілюстрований двотижневик» за редакцією письменника Василя Еллана-Блакитного. Безпосередню участь у створенні журналу брали: літературний редактор Микола Хвильовий, художній редактор Олександр Довженко. З самого початку у роботі «Всесвіту» взяли участь відомі письменники, журналісти, вчені, громадські діячі не тільки України, але й інших країн світу.

У 1925 —1926 роках «Всесвіт» виходив на 24 сторінках формату сучасного журналу «Країна» двічі на місяць тиражем, що коливався від 15 000 до 7 500 примірників. У наступні роки періодичність виходу змінювалась: у 1927—1929 роках з метою актуалізації видання журнал виходив щотижнево, наступні два роки — тричі на місяць, а у 1933—1934 роках — знову як двотижневик. Всього за довоєнний період у світ вийшло 354 номери. В журналі одразу ж визначились основні розділи: «Художня література», «Образотворче мистецтво, театр і кіно», «Наука і техніка», «Всесвітня ілюстрація», а також менш вагомі з погляду мистецького, проте не менш потрібні в «універсальному» журналі «Сатира І гумор», «Шахи та шашки», «Фізкультура та спорт», «Задачі і ребуси».

За два перші роки у «Всесвіті» було надруковано 80 оповідань українських авторів: Василя Блакитного, Остапа Вишні, Майка Йогансена, Григорія Косинки, Петра Панча, ІОрія Яновського та багатьох інших, і 62 поетичні твори: Миколи Бажана, Наталі Забіли, Володимира Сосюри, Максима Рильського та інших майстрів поетичного слова. Поряд із цим з’явилися й надіслані із США та Канади вірші Мирослава Ірчана й Миколи Тарновського, переклади поезій Еміля Верхарна, а також оповідання сучасних німецьких, французьких, угорських письменників.

 

Обкладинка журналу «Всесвіт» за 1934 рік № 12 з фонду бібліотеки

Поважне місце на сторінках «Всесвіту» посіли ілюстровані нариси й статті про різні сфери культурно-мистецького, господарського, політичного життя України та зарубіжних країн. «Всесвітня ілюстрація» подавала інформацію у вигляді фотографій з текстовим супроводом — від однорядкової текстівки до цілої колонки. 60 — 80 таких матеріалів було розкидано в кожному номері журналу. За два роки було надруковано майже 3200 сюжетів. В наступні роки рубрика змінювала свою назву на «З усього світу», «За тиждень», «Наша хроніка»… В полі зору редакції постійно були питання міжнародної політики. Водночас багато уваги приділялось спортивним новинам та інформації про зарубіжне кіно. Закінчували номер розділи сатири й гумору, шахів, спорту — також у супроводі фотоматеріалів.

В наступні роки характер і напрям журналу принципових поворотів не зазнавали, хоча змінювалась його періодичність, зменшився обсяг номерів з 24 до 16 сторінок. Проте «Всесвіт» залишався «універсальним журналом», що містив художні й публіцистичні твори та значну кількість ілюстрацій. Після переїзду столиці республіки в Київ, де на той час працювали інші літературно-художні та громадсько- політичні газети й журнали, що значною мірою виконували функції «Всесвіту», журнал з кінця 1934 року перестав виходити.

 

Київський період

Друга половина 50-х та початок 60-х  років ХХ століття стали часом поступового національно-культурного відродження України. У цей час були створені Спілка журналістів України (1957) та Спілка працівників кінематографії України (1958). Почалося видання «Українського історичного журналу» та першої української енциклопедії. Більша увага стала приділятися розвитку літературознавства і мовознавства, що знайшло відображення у виданні багатотомних праць з історії української літератури та літературної мови., «Антології української поезії»… З’явилися нові періодичні видання, зокрема журнали «Ранок» (1953), «Мистецтво» (1954), «Прапор» (1956).

Саме у цей час Спілка письменників України і громадськість виступила з ініціативою створення журналу, спеціально присвяченого зарубіжній літературі, культурному й політичному життю за кордоном. Тодішнє керівництво СПУ, спираючись на думку письменників старшого покоління (Максима Рильського, ГІавла Тичини, Миколи Бажана, ГІетра Панча), вирішило дати новому журналові назву його найближчого попередника — «Всесвіт», тобто практично поновити довоєнне видання, але вже на вищому рівні — як літературно-мистецький і громадсько-політичний місячник, орган СПУ й Українського товариства дружби й культурного зв’язку з зарубіжними країнами.

Головним редактором видання був призначений прозаїк і публіцист Олексій Іванович Полторацький (1905—1977), що мав значний досвід журнальної роботи. До складу редколегії увійшли Ванда Василевська, Олександр Корнійчук, Андрій Малишко, Леонід Первомайський, Максим Рильський, ІОрій Смолич та інші відомі письменники, вчені й громадські діячі. У квітні 1958 року був підібраний склад редакції  та вже в липні вийшов перший номер повоєнного «Всесвіту» — своєрідного і цікавого журналу, в якому риси «товстого» літературного місячника поєднувалися з елементами «тонкого» ілюстрованого видання.

Відродження часопису привітало багато відомих зарубіжних літераторів. Французький письменник Луї Арагон зазначив: «Відродження «Всесвіту» для мене велика подія, тому що з появою цього журналу між Україною і моїм краєм встановлюється прямий зв'язок, який поки що існував лише в наших серцях: між Францією Віктора Гюго і Україною Тараса Шевченка між небом Верлена та Аполлінера і небом Тичини, Панча, Рильського…».

 

Обкладинка журналу «Всесвіт» за 1958 рік № 1 з фонду бібліотеки

Характерною рисою повоєнного «Всесвіту» було те, що романи, п’єси, оповідання, поезії, літературно-критичні статті, нариси, репортажі, фотоматеріали, інформація й бібліографія подавалися в класично «вільному» порядку, жодна рубрика не мала спершу свого постійного місця, але згодом саме життя, міркування зручності, користування виданням змусили редакцію дисциплінувати подачу матеріалів. літературно-художні твори все твердіше почали займати центральну частину кожного номера, що як правило, відкривався або закінчувався великою добіркою ілюстрованих публіцистичних матеріалів, які друкувалися окремо — і виглядали в журналі досить ефектно.

З першого ж номера журналу в 1958 році було прийнято твердий принцип, якого редакція дотримується до сьогодення. Вирішено було друкувати на сторінках «Всесвіту» лише ті оповідання, повісті, романи, які ще не були опубліковані російською мовою. У 1973—1974 роках на сторінках журналу публікувався кримінальний роман американського письменника, кіносценариста і журналіста Маріо П'юзо «Хрещений батько» у перекладі Олександра Овсюка і Віктора Батюка. Досвід наступних десятиріч показав, що цей принцип повністю виправдав себе, допоміг зробити журнал особливо цікавим, значно розширив коло зарубіжних авторів, чиї твори пропонувалися читачам.

 

Обкладинка журналу «Всесвіт» за 2000 рік № 1—2 з фонду бібліотеки

Головними редакторами відновленого журналу «Всесвіт» свого часу були: Олексій Полторацький (1958—1970), Дмитро Павличко (1971—1978),Віталій Коротич (1978—1986),Олег Микитенко (1986—2007), Юрій Микитенко (2007—2012). У 2012 році «Всесвіт» очолив  Дмитро Ігорович Дроздовський. 1958 року журнал виходив безперервно як щомісячник аж до 2000 року. З 2000 року виходить раз на два місяці.

Основні рубрики журналу за 2000 рік: «Сучасна література», «Скарбниця», «Письменник. Література. Життя», «Перекладацькі студії», «Україніка», «Країни. міста. Люди», «”Всесвіт” — школі». 2015 рік: «Поезія», «Проза», «Письменник. Література. Життя»,  «На закінчення номера». 2024 рік: «Nota bene», «Поезія», «Новини культури», «Проза. Драма», «Письменник. Література. Життя», «Тур культурної дипломатії». У журналі надруковано переклади творів понад 5 тисячі авторів більш ніж із 100 країн світу, зокрема Вільяма Шекспіра, Бернарда Шоу, Франца Кафки, Редьярда Кіплінга,  Хорхі Луїса Борхеса, Вірджинії Вулф, Рея Бредбері, Андре Стіля, Едуара Гліссана, Жоржі Амаду…

 Видавнича серія «Лауреати Нобелівської премії»

1991 року часописом «Всесвіт» засноване видавництво «Юніверс». Були започатковані цікаві видавничі серії: «Філософська думка», «Світова поезія», «Австрійська бібліотека». Цікавим проєктом видавництва у 2000 році стала книжкова серія «Лауреати Нобелівської премії». З 2008 року серію «Лауреати Нобелівської премії» видає «Видавництво Жупанського». У серії вийшли твори Андре Жіда, Тоні Моррісон, Альбера Камю, Жана-Поля Сартра, Томаса Манна та інших. З видавництвом працюють найкращі перекладачі України:  Віктор Шовкун, Роман Осадчук, Олександр Мокровольський...

Нобелівська премія з літератури — найпрестижніша міжнародна літературна премія, одна з п'яти премій започаткованих у 1895 році Альфредом Нобелем, присуджується щорічно за видатний внесок у розвиток світової літератури. Вперше Нобелівську премію з літератури було присуджено у 1901 році французькому поетові Сюллі-Прюдом. Нобелівську премію з літератури 2024 року присудили південнокорейській письменниці Хан Ган «за напружену поетичну прозу, яка протистоїть історичним травмам».

 

Лагерлеф, Сельма. Сага про Єсту Берлінга / Сельма Лагерлеф ; пер. із швед. Ольги Сенюк.  — Київ : Вид-во Жупанського, 2015. — (Лауреати Нобелівської премії).

Перший роман шведської письменниці Сельми Лагерлеф «Сага про Єсту Берлінга», який був виданий у 1891 році, став великою подією в тогочасній літературі всієї Скандинавії. За короткий час роман приніс світову славу автору і був перекладений багатьма мовами. Сельма Лагерлеф — перша жінка-письменниця,  яка була відзначена у 1909 році Нобелівською премією з літератури «…на знак визнання піднесеного ідеалізму, яскравої уяви й духовного сприйняття, що характеризують її праці…». Письменниця здобула найбільшу популярність серед читачів завдяки своєму дитячому роману «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми».

 

Шоу, Бернард. Вибрані твори  / Бернард Шоу ; пер. з англ. — Київ : ФОП Жупанський, 2008. — Т. 1. — 332 с. — (Лауреати Нобелівської премії).

У 1925 році Бернарду Шоу було присуджено Нобелівську премію «за творчість, відзначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну сатиру, яка часто поєднується з винятковою поетичною красою». У привітальному слові було сказано, що «Шоу — автор п’єс, став одним із найяскравіших драматургів наших днів, а Шоу — автор передмов до п’єс — Вольтер нашого часу».  Але Бернард Шоу цього не чув — він був рішучим противником усяких премій і на церемонію вручення не прибув. Її одержав посол Англії, а грошову винагороду Шоу перерахував у фонд перекладачів творів основоположника сучасної шведської літератури та сучасного театру Августа Стріндберга. 

За роки творчої діяльності Бернард Шоу написав більше 50 п’єс, які підкорили сцену багатьох театрів світу. У 20-30-ті роки ХХ століття п’єси Джорджа Бернарда Шоу стараннями перекладачів Елеонори Ржевуцької та Михайла Пінчевського стали доступними й українською мовою. У ХХІ столітті твори Бернарда Шоу у перекладах Олександра Мокровольського, Владислава Носенка, Елеонори Ржевуцької та Марії Овруцької вийшли у серії «Лауреати Нобелівської премії».

 

Моррісон, Тоні. Пісня Соломона : роман / Тоні Моррісон ; пер. з англ. Олега Короля ; післямова Т. Денисова. — Київ : Юніверс, 2006. — 376 с. — (Лауреати Нобелівської премії).

Тоні Моррісон (Хлоя Арделія Вофорд) — американська письменниця, лауреатка Нобелівської премії з літератури 1993 року як авторка, «що у своїх наповнених мріями і поезією романах пожвавила важливий аспект американської реальності». Її твори творах про соціальні проблеми негрів у США та роль жінки у сучасному світі. В романі «Пісня Соломона», поєднуючи історію та сучасність, відтворила риси чорної Америки як особливої етнічно-расової спільноти зі своєрідним менталітетом, який складався протягом трьох століть за умов рабства та боротьби за національну самосвідомість, проти духовної уніфікації. Для прози письменниці характерна соціально-побутова й історико-хронікальна зображальність, алегоричні, міфопоетичні мотиви (переважно з негритянського фольклору). Працювала в галузі книговидання, зокрема редактором у нью-йоркському видавництві «Рендом гаус».

 

Гіні, Шеймас. Відкритий ґрунт : вибрані твори (1966— 1996)  / Шеймас Гіні ; пер. з англ. Олександра Мокровольського. — Київ : Юніверс, 2008. — 344 с. — (Лауреати Нобелівської премії).

Шеймас Гіні народився 1939 року в графстві Деррі, у Північній Ірландії. Перша збірка його поезій, «Смерть натураліста», вийшла друком у 1966 році. Відтоді опубліковано чимало його книжок: поезія, критика, переклади, — які принесли йому заслужену славу одного з провідних поетів його покоління. Лауреат Нобелівської премії в галузі літератури (1995).

 

Ле Клезіо, Жан Марі Гюстав. Золотошукач : роман / Жан Марі Гюстав Ле Клезіо ; пер. з фр. Галини Чернієнко. — Київ : Вид-во Жупанського, 2011. — 270 с. : портр. — (Лауреати Нобелівської премії).

Роман лауреата Нобелівської премії 2008 року Жана-Марі Ґюстава Ле Клезіо «Золотошукач» — це розповідь про пошук своєї ідентичности у заплутаному жорстокому світі, це спроба відповіді на кричущі питання розгубленого людства, яке знемагає від невмотивованого духовного і фізичного насилля, що панує у так званому проявленому світі, насилля, що спричинює безкінечні конфлікти, втягує в них цілі народи і нищить життя на планеті і саму планету. Це також щира розповідь про справжню дружбу, велику любов і чисте кохання…

 

Джерела з історії журналу «Всесвіт»

• Дзира Я. I. «Всесвіт» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-т історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А—В. — С. 648.

• Микитенко О.  «Всесвіт» : сторінки історії / Олег Микитенко  // Всесвіт. — 1985. — № 1. — С. 12—21.

• Микитенко О. Шлях «Всесвіту» / Олег Микитенко  // Всесвіт. — 1995. — № 1. — С. 3, 173—179.

• Микитенко О. На зламі сторіч / Олег Микитенко  // Всесвіт. — 2000. — № 1—2. — С. 3—6.

• Москаленко М. Н.  «Всесвіт»  // Енциклопедія сучасної України / редкол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Т. 5 : Вод—Гн. — Київ : Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — С. 207.

• Редакція журналу «Всесвіт» // Всесвіт. — 1995. — № 1. — С. 180—182.

• Снєгірьов Л. «Літературний Всесвіт» у десяти примірниках  / Лев Снєгірьов // Всесвіт. — 2000. — № 1—2. — С. 10—11.

 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

 

 

Бій під Крутами 29 січня 1918 року: погляд історика і літератора

 

«Світ сколихнувся на лінії бою!.. Підмоги не буде, Вже так воно єсть. Коли ж для рушниць Не стачить набоїв, Постануть з окопів — Юність і честь!..» (Григорій Булах «Крути»)

Найважливішим і водночас складним періодом історії України, в ході якого реалізовані перші в ХХ столітті українські державотворчі проекти, стала Українська революція 1917—1921 років, поштовхом до початку якої була Лютнева революція в Російській імперії. Телеграми про революційні події у Петрограді почали приходити в Україну 28 лютого, а 3 березня 1917 року київська преса вже повідомила про крах самодержавства. Революційні настрої поширювалися на всі верстви населення.

3 (16) березня 1917 року Товариство українських поступовців скликало збори представників київських і деяких провінційних українських організацій з метою створення певного об’єднуючого центру. 4 (17) березня 1917 року в Києві на Володимирській, 42, у приміщенні українського клубу «Родина», було проголошено утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано визначного українського громадсько-політичного діяча та історика Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко, а товаришами голови — Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка. Через кілька днів Центральна Рада прийняла свій перший документ — «До Українського народу!», опублікований в газеті «Нова Рада».

Домагаючись автономії для України, Центральна Рада розпочала діалог із Тимчасовим урядом Росії, який був перерваний жовтневими подіями у Петрограді. Тимчасовий уряд виявився неспроможним керувати ситуацією. І саме в цей час на політичну арену вийшла партія більшовиків, яка розпочала підготовку до збройного повстання і захоплення влади.

Визначним історичним кроком на той час став ІІІ Універсал Української Центральної Ради, прийнятий 7 (20) листопада 1917 року в Києві, який проголошував Українську Народну Республіку в етнічних межах. А 9 (22) січня 1918 року Центральна Рада прийняла свій ІV і останній Універсал, який остаточно проголошував Україну незалежною й суверенною державою. В ньому говорилося: «Віднині УНР стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».

Але прийняття цього важливого Універсалу ніяк не позначилося на бойових діях. УНР опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією. 14 січня 1918 року спалахнули повстання більшовиків проти влади УЦР в Одесі та Миколаєві. 16 (29) січня в Києві почалося очолюване більшовиками повстання робітників заводів. Для Центральної Ради настали скрутни часи. Загальне командування операцією захоплення Києва здійснював Михайло Муравйов, більшовицьке угрупування під його особистим керівництвом нараховувало до 6 тисяч чоловік, мало кулемети і артилерію. Наступ на місто більшовицькі війська вели двома групами: одна залізницею Харків—Полтава—Київ, друга у напрямі Курськ—Бахмач—Київ.

Тим часом, майже 300 тисячне військо, яке було прихильним до Центральної Ради, зменшилося у січні 1918 року до близька 15 тисяч чоловік по всій країні. За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яка і стала на захист столиці.

Вранці 16 (29) січня 1918 року біля залізничної станції Крути, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, розпочався наступ на українськи позиції більшовицького загону. Нерівний бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати складали до 300 вбитих, поранених, полонених. Чимало полягло й червоногвардійців. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівні. Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на стацію Крути, уже зайняту червоногвардійцями.

27 полонених юнаків було закатовано та розстріляно. За рішенням Української Центральної Ради 19 березня 1918 року тіла юнаків-студентів було перевезено до Києва та урочисто поховано на цвинтарі Аскольдова могила. Після здобуття Україною 1991 року незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність.

25 серпня 2006 року відкрився Меморіальний комплекс «Пам'яті героїв Крут» на залізничній станції Крути. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудовано капличку, а поруч із пам'ятником викопано озеро у формі хреста.

2008 року меморіал доповнили сімома вагонами схожими на ті, якими крутянці їхали на фронт. У п'яти вагонах діє експозиція, де представлені експонати розповідають про розвиток українського національного руху початку ХХ століття, ключові події Української революції 1917 року, проголошення Української Народної Республіки, бій біля станції Крути…  З 2010 року комплекс став філією Національного військово-історичного музею України.

Павло Тичина «Пам'яті тридцяти»

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука? —

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! —

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. —

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

21 (8) березня 1918 р.

Іванченко Р. Нове державницьке воскресіння України (1917—1918) ; Україна — східний щит Європи : Уроки історії і сучасність / Раїса Іванченко. — Київ : Прометей, 2021. — 208 с.

Науково-популярні розповіді цієï книги присвячені подіям столітньої давності, коли український народ розпочав в 1917 році — утретє в історії — свою боротьбу за самостійне державницьке життя i коли продовжувалось подальше нищення національної свідомості українців в епоху сталінського режиму політичними репресіями та голодоморами. І це робилося, як і раніше — в самодержавницький період, коли Україна в усі часи залишалася і залишається оборонним щитом для Європи від східних загарбників.

 

Нариси історії Української революції 1917—1921 років : у 2-х кн. Кн. І / НАН України, Ін-т історії України ; редкол. : В. А, Смолій (голова) та ін. — Київ : Наук. думка, 2011. — 390 с.

У книзі розповідається про особливий період у модерній історії України, в ході якого були реалізовані перші в ХХ столітті українські державотворчі проекти: Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Соціалістична Радянська Республіка. Розкриваються соціальні, політичні та культурні аспекти революційного часу. Нариси узагальнюють великий історіографічний доробок сучасних українських істориків, які займаються вивченням Української революції 1917—1921 років.

 

Українська революція 1917— 1921 років в ілюстраціях / авт. концепції та упоряд. Олександр Кучерук. —  Київ : Парламентське видавництво, 2019. —  200 с., іл.

У виданні зібрано ілюстрації, які відтворюють розвиток події Української революції 1917-1921 років, історію УНР доби Центральної Ради і Директорії, важливі миті життя Української Держави та Західноукраїнської Народної Республіки. До кожної фотографії подано тексти з тогочасної преси, документів, спогадів. Пропонована книга є гарним путівником по історії державотворення і боротьби за самостійну, соборну, демократичну державу українського народу.

 

Скальський В. 160 днів Української Народної Республіки / Віталій Скальський. — Київ : ТОВ «Вид-во “Кліо”», 2023. — 160 с. : іл.

Ця книжка — про нетривалий, але насичений подіями та  їхніми  інтерпретаціями період в історії України — від 20 листопада 1917 року до 29 квітня 1918 року, упродовж якого існувала перша у ХХ  столітті українська  державність — Українська Народна Республіка. На основі історичних джерел у  виданні подано дещо відмінну від підручникової версію історії УНР.  Автор не лише розглядає перебіг політичного життя в УНР чи стан самоідентифікації у суспільстві, а й звертає увагу на перехід України на григоріанський календар та  середньоєвропейський час, похорони крутянців і жертв «горожанської війни», політичні арешти і вбивства, а також на інші, лише на перший погляд неважливі, події та процеси.

 

На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914—1921 років / авт. кол.: А. Руккас, М. Ковальчук, А. Папакін, В. Лободаєв. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. — 352 с.

Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках: Центральна рада та українізація в російській армії 1917—1918 років; Війни з Радянською Росією та Білою армією 1917—1919 років; Повстанський рух в Україні 1918—1921 років; Війна ЗУНР і УНР проти Польщі 1918—1919 років. Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.

 

Крути. Січень 1918 року : док., матеріали, дослідж., кіносценарії / Іст.-культурол. т-во «Герої Крут» ; упоряд. Я. Гаврилюк ; [редкол.: С. І. Білокінь (голова) та ін.].. — Київ : Вид. центр «Просвіта», 2008. — 840 с. : іл.

До книги увійшли невідомі і маловідомі документи, матеріали, свідчення, спогади учасників бою під Крутами 29 січня 1918 року. Зміст архівних матеріалів підсилюють статті і виступи Сергія Єфремова, Дмитра Дорошенка, Михайла Грушевського, Євгена Маланюка, Людмили Старицької-Черняхівської та інших видатних особистостей доби Української революції 1917—1921 років. Збірник упорядковано у хронологічному порядку, починаючи з кінця 1917 року по 2008 рік. Завершує видання кіносценарій «Крути». Адресується дослідникам, викладачам вищих навчальних закладів, учителям шкіл, студентам, широкому колу читачів.

 

Героїка трагедії Крут / упоряд. В. І. Сергійчук. — Київ : Україна, 2008. — 464 с.

У спогадах учасників студентського бою під Крутами 29 січня 1918 року, роздумах сучасників, поетичним і публіцистичним словом на тлі для нас трагічних суспільно-політичних і військових подій осмислюється героїка подвигу юнаків в ім'я України. Видання, матеріали якого подаються, як правило, в оригіналі, друковані раніше тільки в еміграції й часто без повних імен авторів, розраховане на українську молодь і всіх тих, хто цікавиться історією національно-визвольної боротьби нашого народу в 1917—1921 роках.

 

Сорока Ю. В. Бій під Крутами  / Ю. В. Сорока. — Київ : Золоті Ворота, 2013. — 120 с.

29 січня 1918 року поблизу селища Крути на відстані 130 км від Києва відбувся жорстокий, нерівний бій між чотиритисячним військом більшовиків та трьомастами українськими юнкерами, студентами і гімназистами, що обороняли підступи до Києва. Більшість юнаків не мали ніякої військової підготовки, були погано озброєні, але стояли на смерть, захищаючи свободу молодої Української держави. Українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. Цей бій набув особливого значення у свідомості багатьох завдяки героїзму української молоді.

 

Крути: збірка у пам’ять героїв Крут /упоряд. Зінкевич О., Зінкевич Н. — Київ : Смолоскип, 2008. — 422 с.

До збірки «Крути», виданої «Смолоскипом» до 90-річчя бою, увійшли найрізноманітніші матеріали. Це й історичні матеріали та статті, в яких розкривається хід та причини трагедії, і художні твори, але насамперед-публіцистика різних часів. Найцінніша частина книги-спогади нечисленних учасників бою, яким вдалося вижити. Багато матеріалів, узятих із важкодоступних діаспорних видань, публікуються в Україні вперше. Книга розрахована на широке коло читачів, зокрема молодь. 

Куць М. Крути : поема, поезії, переклади / Микола Куць. — Київ : Вид-во Харитоненка, 2004. — 320 с.

До книжки поета Миколи Куця увійшли поема «Крути» про героїчну загибель юнаків у бою під Крутами в кінці січня 1918 року, дві збірки поезій, об’єднаних загальною темою осінніх мотивів та деякі переклади.

 

Українська революція 1917—1921 рр. : Подвиг героїв Крут. Матеріали наукових читань (24 січня 2008 р., м. Ніжин) / Укр. ін-т нац. пам'яті, Ін-т історії України НАН України, Ніжин. держ. ун-т ім. М. Гоголя ; відповід. ред. В. Ф. Верстюк. — Київ : вид-во ім. Олени Теліги, 2008. — 176 с.

Збірник уміщує матеріали наукових читань «Українська революція 1917—1921 рр.: Подвиг Героїв Крут», що відбулися 24 січня 2008 року у м. Ніжині. Статті присвячені проголошенню незалежності Української Народної Республіки, битві під Крутами,  та іншим подіям Української революції 1917—1921 років. Видання розраховане на широке коло читачів: науковців, аспірантів, студентів, вчителів, усім, хто цікавиться історією України.

 

Тур-Коновалов К. Крути 1918 : кінороман / Костянтин Тур-Коновалов. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. — 224 с. : кольор. вкл.

Січень 1918 року видався по-справжньому холодним.  До Києва наближаються більшовицькі загони. Сини генерала контррозвідки УНР Андрій та Олекса опиняються серед оборонців залізничної станції Крути. Такі схожі, але й такі різні брати, обоє до нестями закохані у курсистку Софію, брати без роздумів рушили захищати Україну. Раптом стається непередбачуване: спалахує повстання на заводі «Арсенал». І на боротьбу із заколотом направляють елітні боєздатні частини. Супроти вишколеного війська Муравйова на станції Крути лишаються тільки необстріляні студенти і юнкери, серед яких і Андрій. Сто років тому, як і сьогодні, без страху та сумнівів вони приймуть бій за найдорожче…

Крути 1918

Жанр — екшн (драма, бойовик)

Режисер — Олексі Шапарєв

Сценарист — Костянтин Коновалов

Рік — 2019

Стрічка розповідає не тільки про бій під Крутами зими 1918 року між молодими військовими-курсантами Української Народної Республіки та військами Радянської Росії , а і про паралельні події 1918, першого етапу радянсько-української війни. 

***

• Безотосний М. «Вмерли в Новім Заповіті з славою святих…» [Бій під Крутами 29 січня 1918 року] / Микола Безотосний // Чорноморські новини. — 2016. — 28 січня. —С. 1, 3.

• Бій під Крутами [29 січня 1918 року]  / Україна і світ : хронологія подій. 2011 рік. Січень. Лютий. Березень. / укл. . В. О. Зубаков, О. О. Григор’єва, Л. Ю. Нескромнюк. — Київ : КРІОН, 2011. — С. 60—63.

• Бондаренко Д. Січень 1918-го в Одесі / Дмитро Бондаренко // Чорноморські новини. — 2016. — 28 січня. —С. 3.

• Булах Г. Крути : поема / Григорій Булах // Україна. — 1995. — № 1—2. — С. 8—9.

• Бойко О. Д. Крути, бій 1918 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-т історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 420 —421.

• Герої Крут у нашій пам’яті // Ананченко Т.П. України часточка — в мені : Одещина в культурологічному просторі світового українства / Тетяна Ананченко. — Одеса : Друк, 2006. — С. 128—133.

• Історія України та її державності : курс лекцій : навч. посіб. / Л. Є. Дещинський, С. В. Терський, І. Я. Хома, В. М. Тарабан, Р. Д. Зінкевич [та ін.]. — Львів : Вид-во Нац. університету «Львівська політехніка», 2009. — 476 с.

• Копиленко О. «Сто днів» Центральної Ради / Олександр Копиленко. — Київ : Вид-во «Україна», 1992.  — 204 с.

• Крути // Шаров І. Ф. 100 визначних місць України / Ігор Шаров. — Київ : Преса України, 2003. — С. 200—2003.

• Рубльов О. С. Українські визвольні змагання 1917—1921 рр. / О. С. Рубльов, О. П. Реєнт ; НАН України, Ін-т історії України. — Київ : Видавничий Дім «Альтернативи», 1999. —320 с. — (Україна крізь віки).

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.