Науковий і громадянський подвиг Павла Чубинського: до 180-річчя від дня народження видатного вченого-етнографа, автора тексту Державного Гімну України

Павло Платонович Чубинський, видатний вчений-етнограф, фольклорист, правознавець, журналіст, громадський  і просвітницький діяч, поет, автор тексту Державного Гімну України, народився 15 (27) січня 1839 року на хуторі Чубинський, що нині входить у межі міста Борисполя поблизу Києва, в дрібномаєтній дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського.

Початкову освіту Павло Чубинський одержав від матері та домашніх учителів. 1852 року батьки віддали Павла на навчання до Другої київської гімназії, де він отримав ґрунтовну освіту і оволодів багатьма мовами : латиною, російською, грецькою, французькою, німецькою, польською. З юних лет Павло Чубинський цікавився історією рідного краю, звичаями, обрядами і віруваннями українців, народними піснями, казками, переказами.

У 1858 році, після закінчення гімназії, Павло Чубинський вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. В студентські роки з'являються  перши наукові праці Павла Чубинського: «Нариси народних юридичних звичаїв і понять в Малоросії» та «Про звичаї і про значення казок, прислів’їв, пісень для криміналіста» . Павло Чубинський брав активну участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», співпрацюючи в якому познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим. 1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» й одержує вчений ступінь кандидата правознавства.

Після закінчення університету Павло Чубинський розпочав викладати в Київському приватному пансіоні. Неспокійна вдача відразу привела його до Київської громади, де він став одним з найактивніших діячів. Одним із напрямів просвітницької діяльності Київської громади була організація недільних шкіл. Маючі відповідний досвід, набутий ще в Петербурзі, Павло Чубинський і тут не залишився осторонь цієї справи. Він планував відкрити недільну школу для хлопців і дівчат у Борисполі. У 1861-1862 роки Павло Чубинський співпрацює  з редакцією журналу «Основа» та у «Киевских губернских ведомостях», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії».

Восени 1862 року Павло Чубинський, як неблагонадійний, був заарештований і засланий до Архангельської губернії. За сім років перебування в Архангельському краї він зробив чимало для російської науки. Працюючи в адміністрації Архангельської губернії, за згодою міністра внутрішніх справ він дістав відрядження Імператорського Російського географічного та Імператорського вільно-економічного товариств з метою вивчення торгівлі хлібом і продуктивності у Північнодвинському басейні. С 10 квітня по 10 жовтня 1867 року він об’їхав сім губерній: Архангельську, Вологодську, Олонецьку, Новгородську, Костромську, Вятську і Пермську. Крім  того, вчений увійшов до комісії, що дослідувала Печорський край. Павло Чубинський опублікував багато важливих розвідок: «Дослідження про ярмарки в Архангельщині», «Солеварні в Архангельської губернії», «Про канал між Балтійським і Білим морями»…  Завдяки успішно виконаній роботі Павло Платонович завоював репутацію досвідченого, ділового, вмілого дослідники в галузі статистики та етнографії.

Взимку 1869 року Павлу Чубинському дозволили переїхати до Петербурга. Тут він працює в редакції «Санкт-Петербургских ведомостей». У березні вченого обрано дійсним членом Російського Географічного товариства, а пізніше того ж року призначено керівником експедиції у Південно-Західний край для етнографічних та статистичних досліджень. Упродовж двох років експедиція вивчала Київську, Волинську, Подільську, Мінську, Гродненську, Люблінську губернії та Бесарабію.

Під час роботи в експедиції Павло Чубинський зібрав та впорядкував багатий і змістовний фольклорний, етнографічний, мовний, статистичний матеріал. Павло Чубинський записав близько чотирьох тисяч обрядових пісень, більш як у двадцяти місцях описав весілля, записав близько трьохсот казок, більш як у шістдесяти місцях зробив записи говірок, із книг волосних судів вибрав близько тисячі ухвал. Майже скрізь робив нотатки про зарплату, характерні заняття, рівень урожаю, вплив селянської реформи на економічний побут народу, про лісову торгівлю, тютюнництво, шовківництво, виноробство та багато іншого. Завдяки ретельній підготовці, вмілій організації експедиції - успіх був блискучий. Його звіт на 300 аркушах приголомшив Петербург.

Павло Чубинський за допомогою друзів підготував до друку сім поважних томів (дев’ять книг) «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». Виходили «Праці» в Петербурзі під наглядом Миколи Костомарова та Петра Гільтебрандта з 1872 по 1879 рік. Перший том (два випуски) - загальна передмова, легенди, загадки, прислів’я, чаклування. Другий том - казки міфічні й побутові, третій - народний календар. Четвертий - пісні обрядові, п’ятий - пісні побутові. Шостий - волосні суди, сьомий (два випуски) - євреї, поляки, статистика малоросійського населення, огляд малоросійських говорів, житло, їжа й одяг малоросів. Тут же й нарис Чубинського про економічне становище Правобережної України після реформи 1861 року.

 Експедиція під керівництвом Павла Платоновича в Південно-Західний край була найвидатнішим явищем в історії етнографії того часу. Імператорське Російське географічне товариство присудило Павлу Чубинському золоту медаль за статистико-етнографічну експедицію в Південно-Західний край, визнавши, що зібрані ним матеріали становлять важливе надбання як за обсягом, так і за змістом. Наступну золоту медаль він одержав за рішенням Міжнародного етнографічного конгресу в Парижі. У 1879 році працю вченого було відзначено Уваровською премією Російської академії наук.

В лютому 1873 року в Києві було відкрито Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства. Вченим секретарем відділу було обрано Павла Чубинського, який розгорнув бурхливу діяльність, залучивши до праці наукові сили: Михайла Максимовича, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова… На початку 1874 року відділ нарахував понад сотню дійсних членів і членів-кореспондентів, які вели плідну наукову діяльність. Було видано два томи «Записок Південно-Західного відділу імператорського РГТ», де опубліковано праці М. Драгоманова, В. Антоновича, П. Чубинського, Ф. Вовка та багатьох інших відомих вчених. Відділ підготував до видання три томи праць Михайла Максимовича, вперше опублікував українські думи й пісні з репертуару кобзаря Остапа Вересая. Значний резонанс мав одноденний перепис населення Києва, який відбувся в березні 1874 року. Великий успіх мав ІІІ археологічний з’їзд, організований відділом. На підставі Емського указу 7 липня 1876 року відділ припинив свою діяльність. Михайла Драгоманова і Павла Чубинського було ухвалено вислати з краю, їм було заборонено проживати в південних губерніях і столицях.

 Завдяки клопотанням президії Російського Географічного товариства та друзів восени 1876 року Павлу Чубинському дозволили переїхати до Санкт-Петербурга, де його прихистив давній знайомий, міністр шляхів сполучення генерал-адмірал Костянтин Посьет, призначивши керівником залізничних шкіл. Це було останнім місцем роботи Павла Чубинського. Удари долі позначилися на його здоров’ї. В квітні 1879 року він вийшов у відставку і повернувся до Києва. 14 (26) січня 1884 року Павла Платоновича Чубинського не стало.

Вчений працював у надзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури і за своє недовге життя встиг зробити стільки, що, за висловом його друга і співробітника Федіра Вовка, його заслуг вистачило б і на декількох професіональних учених.

Увічнення пам'яті

Пам'ять про видатного вченого-етнографа увічнено в Бориспільському ліцеї «Дизайн-освіта», в якому відкрито кімнату-музей Павла Чубинського. 20 липня 2000 року Постановою Кабінету Міністрів України Бориспільському ліцею «Дизайн-освіта» було присвоєно ім'я Павла Чубинського. У 1994 році був створений ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Хутір Чубинського». У 2001 році в Борисполі було встановлено пам'ятник видатному вченому.

14 січня 2009 року Національний банк України увів в обіг ювілейну монету «Павло Чубинський». Автор ескізів і моделей - Володимир Атаманчук.

Цікаві штрихи до портрета вченого

Видатний педагог Софія Русова подала у своїх споминах класичний портрет великого етнографа й громадського діяча, щирого друга й чудової людини: «Ось стоїть переді мною могутня постать Павла Чубинського, організатора Південно-західного відділу Імператорського Географічного Товариства. Високий, чорнявий, з чорними очима, з густими бровами, низьким гучним голосом, з владними рухами, високим чолом, тип організатора, який добре знає те, що організує, вміє володіти людьми і провадить свою справу через усі перешкоди. Ні постійні переслідування уряду, ні заслання до Архангельської губернії не змогли охолодити його відданосте Україні. Він так хотів у ті глухі часи виявити всю багату індивідуальність її народу, всю красу її фольклору!».

Павло Чубинський був чудовим етнографом-збирачем. Він умів влучно спостерігати народний звичай, схоплюючи його істотні риси, вислухати й записати пісню і казку, зібрати статистичні дані, розшукати на місці знаючих людей і надати своїй роботі цінність і багатосторонність. Безсумнівний організаторський талант, що вмів визначити план роботи, вибрати виконавців і довести до кінця складну справу.

Славетний етнограф Федір Вовк, називаючи Павла Платоновича своїм другом і вчителем, писав: «П.П. Чубинський, зі всіма його достоїнствами й недоліками був, без сумніву, надзвичайно великою постаттю, яку за інших умов чекала б набагато видатніша історична роль. Але в нього як нібито й не було усвідомлення своєї переваги над багатьма іншими, і при всьому своєму бурхливому темпераменті він був по суті напрочуд скромний і невибагливий. І ніколи не виявляв претензій на який-небудь авторитаризм. Це ще одна симпатична риса для характеристики його високого суспільного значення, яке не забудеться Україною ніколи».

У 1865 році саме Чубинський був головним організатором вшанування столітнього ювілею Михайла Ломоносова, провів успішний збір коштів на влаштування в селі Курострівці Холмогорського повіту школи ім. Ломоносова й на заснування стипендії імені вченого в Архангельській гімназії. На урочистостях в Архангельську Павло Чубинський виголосив палку промову, підкресливши наукові заслуги Ломоносова.

Займаючись науковою діяльністю, Павло Платонович продовжував складати пісні і вірші. 1871 року в друкарні губернського управління в Києві виходить єдина збірка віршів Павла Чубинського під назвою «Сопілка Павлуся» - чотирнадцять оригінальних пісень і шість перекладів.

Класик української літератури Михайло Старицький увічнив Павла Чубинського, який був порадником у всіх його перших літературно-сценічних творах, в образі героя п'єси «Не судилось» («Панське болото») Павла Чубаня.

Відомо, що Павло Чубинський брав участь в аматорських виставах, виконуючи роль Возного в «Наталці Полтавці». А коли Павло Платонович служив у Городищі давнього Черкаського повіту на цукроварні Яхненка і Симиренка, то співав там у хорі, влаштовував вечірки, бали з музикою, вистави, в яких і сам брав участь.

У Київському музеї Миколи Лисенка зберігається картуш, на якому вгорі зображено творців першої української опери «Різдвяна ніч»: Микола Лисенко (композитор), Михайло Старицький (автор лібрето і режисер), Павло Чубинський (також режисер і консультант з етнографічних питань).

Перевидання праць Павла Чубинського

Чубинський, Павло Платонович. Ангели на сходах неба: народні повір'я та забобони / Павло Платонович Чубинський, О. Верес . – Київ : Глобус, 1992 . – 16 с.

Зі сторінок цього видання ви дізнаєтеся: що наші предки думали про зірки і сонце, небо і землю, хмари і гори, прірви і кургани…

Чубинский П. П. Календарь народных обычаев и обрядов. - Киев : Музична Україна, 1993. - 80 с.

Видання включає опис українських звичаїв і обрядів, що відносяться до певної пори року і дат православного календаря

Чубинський, Павло. Мудрість віків : українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського : у 2 кн. / П. П. Чубинський; упоряд. С. К. Гаркавий, Ю. О. Іванченко . - Київ : Мистецтво, 1995.

Кн. 1. - 1995. - 224 с. ; 26 кольор. іл.

На середину XIX - початок XX ст., час значного національного піднесення в Україні, припадає пора формування народознавства як науки. Однією з найколоритніших постатей серед плеяди визначних дослідників був П. П. Чубинський. У центрі уваги вченого - світ уявлень та розумінь нашого народу. Фольклорно-етнографічні дослідження П. П. Чубинського стали ледь не енциклопедичним посібником з народної духовної культури.

Чубинський, Павло. Мудрість віків : українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського : у 2 кн. / П. П. Чубинський; упоряд. С. К. Гаркавий, Ю. О. Іванченко . - Київ : Мистецтво, 1995.

Кн. 2 . - 1995. – 222 с. ;16 арк. іл.

«Мудрість віків» увібрала в себе незначну частину обширу творчої спадщини видатного вченого: міфологія, вірування, народний календар, загадки, звичаї, обрядовість. Цікавий ілюстративний ряд видання слугуватиме матеріалом, який поглибить читацьке сприйняття. Другий том присвячений календарній та сімейній обрядовості, окремо упорядник подав записи загадок.

Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край / упоряд. Н. Муніч, В. Серебрій. - Київ : «Редакції загальнопедагогічних газет», 2004. - 128 с.

Книга містить ІІІ розділ «Малоруссы юго-западного края» VII тому. Цей розділ є підсумком титанічної праці Павла Чубинського про витоки самобутньої культури українського народу.

Сторінками видань про життя та діяльність Павла Чубинського

Чередниченко, Дмитро. Павло Чубинський. - Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 2005. - 376 с.; іл. 

Великий вчений зі світовим іменем, громадський діяч і педагог, поет і перекладач, актор і режисер, що був гнаний за всіх режимів, тепер своєю піснею об’єднав українців на творення нової держави. Його славень став державним гімном України. Роками автор книги працював у пошуках фактографічного матеріалу, пропагував і відстоював священне ім’я. Нарешті йому вдалося створити життєвий і творчий портрет цього, за словами Софії Русової, велетня української культури.

Чубинський Павло Платонович (1839 - 1884) // Українська педагогіка в персоналіях : у 2-х кн. Кн. І : Х - ХІХ століття. - Київ, 2005. - С. 354 - 366. 

Роль Павла Платоновича Чубинського в історії української науки, напрочуд скромної людини, мабуть, ще й до сьогоднішнього дня не оцінена відповідно. Завдячуючи йому Україна мала таку високу наукову установу, як Південно-Західний відділ Російського географічного товариства у Києві. Це був перший крок до створення Української академії наук.

Чубинський Павло Платонович (1839 - 1884) - етнограф, фольклорист, поет // Шаров І. Ф. 100 видатних імен України. - Київ, 1999. - С. 458 - 462.

Павло Чубинський працював у надзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури і за своє недовге життя встиг зробити стільки, що за висловом його друга і співробітника Фідера Вовка, його заслуг вистачило б і на декількох професіональних учених.

«Я сіяв то, що Бог послав…» : сторінки публіцистичної, наукової та літературної творчості Павла Чубинського / авт.-упоряд. Н. В. Зелінська, І. І. Капраль, О. І. Думанська, О. В. Палюх. - Львів : Світ, 2009. - 236 с.

Джерелознавче видання має на меті якнайповніше репрезентувати багатогранну творчість українського вченого, письменника і громадського діяча Павла Платоновича Чубинського. Оригінальні праці П. Чубинського систематизовані відповідно до основних сфер і напрямів його діяльності. Преамбули та коментарі до розділів дають змогу увести твори, написані у ХІХ столітті, в культурний обіг сучасного читача.

***

• Верменич, Ярослава. Таланти и талан Павла Чубинського // Історичний Календар, 1999. - С. 37 - 38.
• Дудко, Віктор. Павло Чубинський і літературний фонд (1863 р.) // Київська старовина. - 1999. - № 1. - С. 165 - 175.
• Ісаченко, Леонід. Рука на серці і Чубинський // Урядовий кур’єр. - 2009. - № 17. - С. 1, 10
• Коляда, Ігор. Науково-культурницька та громадянська діяльність П. П. Чубинського (за матеріалами сполгадів сучасників) // Краєзнавство. - 2012. - № 1. - С. 66 - 73.
• Корнєєв О. В. Видатний дослідник України Павло Платонович Чубинський // В. П. Корнєєв, О. В. Корнєєв. Видатні мандрівники, мореплавці та дослідники-краєзнавці, 2005. - С. 176 - 181.
• Крилач, Катерина. «І жнив своїх таки дождусь…» : матеріали до уроку, присвяченого 160-річчю від дня народження видатного українського діяча другої половини ХІХ століття Павла Платоновича Чубинського // Історія в школах України. - 1998. - № 3. - С. 44 - 48.
• Одарченко П. Чубинський Павло (1839 - 1884) // Енциклопедія українознавства. Словникова частина / за ред. В. Кубійовича. Перевидання в Україні. - Львів, 2000. - Т. 10. - С. 3776.
• Павло Чубинський (1839 - 1884) // Видатні постаті в історії України ІХ - ХІХ ст. - Київ. - С. 290 - 292.
• Павло Чубинський (1839 - 1884) // Українські поети : довідник. - Київ, 2015. - С. 214 - 216.
•  «Ще не вмерла Україна». Павло Чубинський (1839 - 1884) // Георгій Мельничук. 1000 незабутніх імен України. - Київ, 2995. - С. 145 - 146.
• Шип Н. А. Чубинський Павло Платонович (1839 - 1884) // Енциклопедія Історії України. - Київ, 2013. - С. 578.

З історії створення Державного Гімну України

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на одній з вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в духовній академії, заспівали пісню, в якій лунає заклик до боротьби за національне визволення: «Серце біє і крев ліє за свою свободу». Почувши її, Чубинський, за спогадами його земляка і товариша Леоніда Білецького, зненацька залишив зібрання і усамітнився у своїй кімнаті. За якийсь час він повернувся до гурту і прочитав слова щойно написаної ним пісні:

Ще не вмерла Україна,

И слава, и воля!

Ще намъ, браття-молодці,

Усміхнеться доля!..

Присутні на вечірці швидко вивчили її і заспівали на мелодію сербської пісні. Текст твору Павла Чубинського швидко поширився у списках серед патріотично налаштованої молоді. Щойно вірш з’явився, його поклав на музику друг і однодумець Павла Чубинського Микола Лисенко. У цій музичній версії пісня набула певного поширення на Наддніпрянщині і час від часу звучала до початку ХХ століття. У дусі козацьких похідних пісень, на хвилі революційного піднесення, 1905 року створив музику до слів Павла Чубинського і сподвижник Миколи Лисенка, відомий композитор, діяч українського національно-визвольного руху Кирило Стеценко. У цьому варіанті пісню було надруковано в розкладці на чоловічій хор у супроводі фортепіано в 1917 році.

Михайло Вербицький

Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського відбулась у львівському журналі «Мета» за 1863 рік, № 4 без авторського підпису, де відкривав добірку вміщених тут поезій Тараса Шевченка. Довгі роки «Ще не вмерла Україна» сприймалася галицьким середовищем, як твір Великого Кобзаря. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу знаного композитора того часу Михайла Вербицького, який поклав його на музику. Вперше нову патріотичну пісню, якій випало стати Державним Гімном України, сам композитор виконав перед студентами-громадівцями, а 10 березня 1864 року на Шевченківському вечері в Перемишлі її хорове виконання прозвучало на завершення концерту. Цей твір став історичним і на крилах мелодії Михайла Вербицького він злетів над віками й став українським національним гімном.

22 січня 1918 року уряд Української Народної Республіки затвердив «Ще не вмерла Україна» в якості державного гімну. У приміщенні Центральної Ради його виконанням супроводжувалось прийняття доленосних Третього і Четвертого універсалів, що констатували волю українського народу жити у незалежній державі. 1939 року патріотична пісня «Ще не вмерла Україна» була затверджена гімном Карпатської України.

6 березня 2003 року Законом України «Про Державний Гімн України» затверджено текст Державного Гімну України в основу якого покладено пісню «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору Павла Чубинського в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду…»

Державний Гімн України : популярний історичний нарис. - Київ : Музична Україна, 2006. - 56 с.

Кожен народ має свої священні символи, котрі уособлюють його самобутність, національну єдність. Вони покликані підносити дух нації у боротьбі за свободу, національну самоідентифікацію та самоутвердження, за власну самостійну державу. До таких символів крім прапора та герба, належить і гімн.

***

• Автори Гімну України // Сергій Сегеда. Український пантеон. - Київ, 2013. - С. 158 - 164.
• Державний Гімн // Юрій Шаповал. Держава : ілюстрована енциклопедія України, 2009. - С. 46 - 47.
• Максим’юк Степан. «Ще не вмерла Україна» в звукозаписах // Слово і час. - 1998. - № 6. - 72 - 75.
• Чередниченко, Дмитро. Слова, що пронизують віки : деякі штрихи до історії українського національного гімну // Україна. - 1999. - № 9. - С. 40 - 41.