Суботів - історичне місто доби Богдана Хмельницького: мандруємо банкнотами України

 

«Богдан Хмельницький належить до тих яскравих і непересічних особистостей, які визначають перебіг світової історії, долю імперій та народів, назавжди залишаються в людській пам’яті, стають героями легенд і переказів…». Сергій Сегеда, доктор історичних наук

Банкнота номіналом 5 гривень зразка 2004 року

Основний малюнок лицьової сторони - портрет Богдана Хмельницького

Основний малюнок зворотної сторони - Церква в селі Суботові

Художник-дизайнер - Борис Максимов

Художник-графік - Василь Лопата 

Дата введення в обіг — 01.07.2015

Стародавнє село Суботів, з яким пов’язано чимало найважливіших сторінок життя і діяльності видатного гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького, розкинулося на мальовничому березі річки Тясьмин, за кілька кілометрів від Чигирина - першої гетьманської столиці. Назва поселення походить від струмка Суботка, що витікає з Мотронинського лісу і впадає в Тясмин. Перша згадка про Суботів належить до початку XVII століття, коли ця місцевість була у володіннях магната Яна Даниловича, у якого служив Михайло Хмельницький. За старанну службу йому була виділена пуща поблизу Чигирина, де в 1616 році батько майбутнього гетьмана заснував хутір Суботів, а поруч слободу Новоселиця.

Про юні роки Богдана Хмельницького мало відомостей. Освіту він здобув у Львівському єзуїтському  колегіумі. Приблизно в 1617-1618 роки Хмельницький розпочав службу в складі Чигиринської сотні і назавжди поєднав свою долю з козацтвом. Восени 1620 року разом с батьком, старшиною загону охочих стрільців з Чигиринщини, він брав участь у поході гетьмана Станіслава Жолкевського на Молдавію. У запеклих боях 18-21 вересня під Цепорою Михайло Хмельницький загинув, а Богдан потрапив до турецького полону. Доля привела його до Константинополя, де за повідомленням турецького літописця Наїма Челебі, він два роки провів у неволі в одного із старшин султанського флоту.

Після повернення з полону Хмельницький поновив свою службу як реєстровий козак Чигиринського полку, де згодом дослужився до сотника. В цей же час він одружується з міщанкою з Переяслава Ганною Сомківною і оселяється в Суботові. В 1646 році чигиринський староста Олександр Конецпольський заявив, що Суботів належить до його мліївського володіння. Захищаючи свої права, Богдан Хмельницький звернувся до польського короля Владислава IV, і той дарованим 1646 року привілеєм закріпив поселення за ним. Та королівський документ не допоміг. Чигиринський підстароста  Даніель Чаплинський вчинив у 1647 році наїзд на Суботів, жорстоко пограбувавши маєток Хмельницького. Ця принизлива подія стала переломним моментом в житті Богдана Хмельницького і історії боротьби українського народу за незалежність.

Наприкінці грудня 1647 року Богдан Хмельницький з декількома десятками своїх найбільших прихильників, у тому числі з сином Тимошем, вирушив на Запорожжя. Хмельницький за короткий час здобуває підтримку і загальну пошану козаків. 25 січня1648 року на Запорожжі почалося повстання проти влади Речі Посполитої, що поклало початок національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. У середині лютого 1648 року на загальний раді Війська Запорозького Богдан Хмельницький був обраний гетьманом.

Легендарний Суботів став свідком видатних подій цього героїчного періоду української історії. Протягом 1648-1657 років тут містилася одна з гетьманських резиденцій. В реєстрах Запорізького війська 1649 року зазначено , що на території Київського і Брацлавського воєводства є 90 містечок, про які не згадується у джерелах за попередній час. Суботів увійшов до Чигиринської сотні Чигиринського полку. Як і Чигирин, Суботів був осередком гетьманської влади і дипломатії. Тут Богдан Хмельницький зустрічав послів і звідси надсилав листи й універсали. На багатьох з них перед власноручним підписом зазначено «Дано з Суботова». 

За часів Богдана Хмельницького Суботів став значним осередком культури. У Суботові був палац гетьмана, а поряд з ним - будинки козацької старшини. Відомий історик Іван Крип’якевич в книзі «Богдан Хмельницький» так описує цю архітектурну споруду, рештки якої  можна побачити і сьогодні: «У Суботові Богдан мав батьківський хутір. Він, очевидно, вважав це селище найдорожчою спадщиною. Тут він збудував великий замок, територія якого займала до трьох гектарів. Замок був оточений ровом і двома рядами валів. У склад приміщень входили одна мурована і дерев’яні вежі. За спорудженням укріплень наглядав старший син Богдана Тиміш. Залишки мурів зберігалися аж до кінця ХІХ ст. Сам гетьман збудував церкву св. Михайла (на пам'ять про батька) і церкву св. Іллі…».

Замок Богдана Хмельницького в Суботові. Реконструкція Григорія Логвина 1953 р.

Достовірно руїни гетьманського палацу і церкву Святого Іллі в Суботові замалював Тарас Григорович Шевченко в 1845 році під час другої подорожі Україною. Художника, який на той час працював в Київський археографічний комісії, відряджали до різних губерній, де він не тільки робив замальовки, а й збирав, записував історичні пісні, легенди, перекази про кожну архітектурну пам’ятку. Серію малюнків Тарас Шевченко створив в Київській губернії, в місцях пов’язаних з ім'ям гетьмана Богдана Хмельницького - « Богданові руїни в Суботові»,  «Чигрин з Суботівського шляху» і «Богданова церква в Суботові». 

Тарас Шевченко. Богданові руїни в Суботові, 1845 (папір, акварель)

В 1657 році, після смерті Богдана Хмельницького, Суботів втратив своє політичне значення. У добу Руїни 1664 року польське військо Стефана Чернецького зруйнувало гетьманський палац. В 1667 році, за Андрусівським перемир’ям, Правобережжя залишилось за Польщею, а козацький устрій у Суботові було ліквідовано. У складі Речі Посполитої Суботів як містечко перебував майже до кінця XVIII століття.

В 1960 році в будівлі церкви Святого Іллі був заснований Суботівський історичний музей. 7 березня 1989 року було створено заповідник «Чигирин». 23 вересня 1995 року, під час відзначення 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького Указом Президента України заповіднику було надано статус національного.  До комплексу заповідника, поряд із визначними об’єктами історії Чигирина, Холодного Яру й Стецівки, включено також пам’ятки Суботова.

 

Церква Святого Іллі

Іллінська церква в Суботові, шедевр архітектури періоду становлення стилю бароко на українських землях, була збудована в 1653 або 1656 році на замовлення Богдана Хмельницького як його замковий храм і родинна усипальниця. Тут в 1657 році біля південної стіни Іллінської церкви було поховано видатного гетьмана, але в 1664 році домовину було знищено.

Невелика за об’ємом  квадратна споруда, до якої зі сходу прилягає шестигранна вівтарна апсида, побудована з місцевого пісковику і жолобкової цегли. Всередині храму гарне освітлення пом’якшує суворість інтер’єру. На хори й горище до стрільниць ведуть сховані в товщі двометрової стіни вузькі сходи. Фасади церкви закріплені пілястрами, а маленькі віконця, заглиблені в товщу стіни, надають храмові монументальності й величі. Головний західний фасад завершений двоярусним фігурним фронтоном виразного малюнка.

Тарас Шевченко. Богданова церква в Суботові, 1845 (папір, акварель)

Після 1664 року документальних відомостей про долю церкви обмаль. 1820 року її було зараховано до розряду цвинтарних і приписано до парафіяльної Михайлівської. З 1851 року священиком у Суботові служив о. Роман Орловський, який дбав про збереження і реставрацію визначної пам’ятки ХVII століття. Реставраційні роботи проводилися в 1862-1869 роки під керівництвом відомого дослідника й знавця старожитностей, професора Київської духовної академії Теофана Лебединцева з відома археографічного товариства.

Відновлена церква Святого Іллі була освячена 30 вересня 1869 року.  Цього же року перед церквою побудували дзвіницю і з’єднали її з церквою галереєю, яку у процесі реставраційних робіт, розпочатих у 1969 і завершених у 1978 році, розібрали. За проектом архітектора Сергія Кілессо церкві повернули первісні архітектурні форми, а у 1995 році закінчили останню на цей час реставрацію унікальної пам’ятки й відтворили іконостас XIX століття.

Тривалий час Іллінська церква не функціонувала. На початку 1930-х років її хотіли розібрати, однак згодом використовували як споруду для господарчих потреб. В повоєнний час в церкві відкрили краєзнавчий музей. В 1953 році експедиція Інституту історії і теорії архітектури УРСР на чолі з відомим мистецтвознавцем Григорієм Логвіним  виконала перші історико-архітектурні дослідження визначної пам’ятки українського бароко. 1954 року за проєктом архітектора Ісроеля Шмульсона в церкві встановлено символічний гранітний надгробок Богдану Хмельницькому. Церква Святого Пророка Іллі  в 1989 році стала архітектурною перлиною заповідника «Чигирин».

 

Церква Святого Пророка Іллі (Суботів)

 

Література про життя та діяльність Богдана Хмельницького

• Вечерський В. Гетьманські столиці України / В. Вечерський. - Київ : Наш час, 2008. - 320 с. - (Сер. «Невідома Україна»).

• Горішній П. А. Суботів / П. А Горішній, О. І. Гуржій, Ю. А. Мицик // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. - Київ : Наукова думка, 2012. - Т. 9 : Прил - С. - С. 879.

• Грушевський М. Про батька козацького Богдана Хмельницького / Михайло Грушевський. - Дніпропетровськ : Січ, 1993. - 55 с.

• Кілессо С. Суботів // Пам’ятки України : історія та культура. - 1994. - № 3-4. - С. 69-73.

• Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький / відп. ред. Ф. П. Шевченко, І. Л. Бутич, Я. Д. Ісаєвич. - 2-е вид., виправлене і доповнене. - Львів : Світ, 1990. - 408 с. - («Пам’ятки історичної думки України»).

• Кукса Н. З історії Богданових церков у Суботові // Пам’ятки України : історія та культура. - 2002. - № 2. - С. 40-47.

• Огієнко І. Богдан Хмельницький / Іван Огієнко (митрополит Іларіон) ; упоряд., авт. передм. і комент. М. С. Тимошик. - Київ : Наша культура і наука, 2004. - 448 с., іл.

• Сегеда С. П. Гетьманські могили / Сергій Сегеда. - Київ : Наш час, 2009. - 440 с. - (Сер. «Невідома Україна»).

• Смолій В. Богдан Хмельницький / Валерій Смолій, Валерій Степанков. - Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 2003. - 400 с. ; іл. - ( Сер. «Особистість і доба»).

Підготувала Бондарчук К.В., завідувачка читальним залом