Всесвітній день написання листів: шедеври епістолярної літератури

 

Щороку 1 вересня у всьому світі відзначається Всесвітній день написання листів (World Letter Writing Day). Це нагода згадати шедеври рукописного слова та спробувати написати листа як це робили в далекі часи Античності і зовсім недавно у ХХ столітті… Кожне слово та кожну фразу в листі довго обмірковували, а іноді доводилося переписувати увесь текст і неодноразово. Листи бували дуже короткими і дуже довгими. Можна було написати лише одне слово «Кохаю» або розповісти історію свого життя…

На жаль, невідомо коли люди почали писати один одному листи …  Одними з найдавніших зразків епістолярної літератури, що дійшли до нас, є листи Сократа, Платона, Аристотеля, присвячені суспільним подіям, послання та роздуми на теми моралі.  Давньогрецький філософ Деметрій Фалерський заклав основи теорії листування: у трактаті «Про склад» він виділив дружні, іронічні, похвальні, вітальні та інші типи листів, кожен із яких мав свої ознаки та усталену форму. А листи давньоримського філософа Марка Туллія Ціцерона стали основою європейської епістолярної культури…

 

Філософські трактати і листи Марка Туллія Ціцерона

Давньоримський філософ, оратор і літератор Марк Туллій Ціцерон (106—43 рр. до н. е.) народився в Арпіні в родині вершника Туллія, який згодом оселився в Римі, щоб дати дітям освіту. Юний Ціцерон вивчав римське право у популярного тоді юриста Муція Сцеволи, красномовство — у знаменитих ораторів Антонія і Красса, слухав і коментував відомого трибуна Сульпіція, який виступав на форумі. Добре знаючи давньогрецьку мову, Ціцерон ознайомився з давньогрецькою філософією та навчився мистецтву сперечання й аргументації.

Літературна спадщина Ціцерона не тільки дає чітке уявлення про його життя й діяльність, а й малює історичні картини бурхливої епохи громадянської війни в Римі та портрети видатних політичних діячів того часу. Марк Туллій Ціцерон залишив твори з теорії красномовства, філософські трактати, 774 листа й 58 судових і політичних промов, найвидатніших зразків літературного жанру. Ціцерон належить до тих багатьох античних письменників, які сприяли розвиткові не тільки римської, а й пізнішої західноєвропейської культури. Важко переоцінити його внесок у створення літературної латинської мови. Він надав їй особливої гнучкості й мелодійності. Найскладніші думки Ціцерон утілював у чіткі й зрозумілі кожному римлянинові бездоганні форми. Він був визнаний класиком, найвиднішим майстром латинської прози, останнім найпослідовнішим борцем за республіканські ідеали. Дослідники захоплювалися майже всім величезним спадком Ціцерона. Промови перечитувалися поколіннями римських ораторів, гуманістами епохи Відродження, просвітниками XVIII століття. Не менш старанно вивчалися його філософські твори, оскільки вже з епохи Середньовіччя, за браком багатьох текстів, вони стали найповнішим джерелом для вивчення античних філософських напрямів.

Епістолярна спадщина Ціцерона, яка поклала початок епістолографії, також не лишилася поза увагою наступних поколінь. На неї звернули увагу насамперед гуманісти. У листах Ціцерона вони знайшли відповіді на багато питань, і головне — самі листи являли собою зразок вільного мислення, індивідуальної незалежності письменника, врешті, його оригінального стилю. Тому не випадково епістолярний жанр стає модним у західноєвропейський літературі  XVII— XVIII століть. Листи Ціцерона, які дійшли до нас, належать до останніх 25 років його життя. Хоч повністю все його листування й не збереглося, все ж воно дає багатий матеріал про особистість Ціцерона як політика, як оратора і як людини.

 

Ціцерон, Марк Туллій. Про державу ; Про закони ; Про природу богів / пер. з латин. Володимир Литвинов. — Київ : Основи, 1998. — 476 с.

Пропонована читачеві збірка творів Марка Туллія Ціцерона — вперше здійснений український переклад з латинської мови основних філософських та суспільно-політичних трактатів славнозвісного оратора античності, надзвичайно яскравого представника римської філософської думки часів переходу від республіки до імперії, одного із «останніх республіканців» античного Риму, політика й громадського діяча, автора відомої теорії трьох функцій літератури, зокрема поезії та трьох стилів у ній. Бездоганна латинська мова, вишуканий літературний стиль, пристрасна політична проза цього блискучого майстра слова були нормою, еталоном для освіченої людини.

 

Ціцерон ( Marcus Tullius Cicero). Про старість (de Senectute) / пер. з латин. В. Литвинова ; вступ. ст., прим., словн. імен, назв, термін. В Литвинова. — Київ : Дніпро, 2018. — 64 с.

Подається трактат Марка Туллія Ціцерона про старість, під назвою: «Катон Старший або Простарість» (Cato Maior de senectute), за назвою головного учасника дискусії, який виголошує монолог на тему старості. Метод промови типовий для того часу. Передусім, автор виявляє погані сторони старості, потім виступає на її захист, заявляючи, що з життя людина відходить не як з власного дому, але як із готелю, бо природа приділила нам тут місце на короткий час, а не на постійне перебування. Висновки свої завершує запевненням, що день, в якому покине цей світ і сполучиться з божим духом, буде для нього справді щасливим днем.

 

Моральні листи Луція Аннея Сенеки

Луцій Анней Сенека (4 р. до н. е — 65 р. н. е.), римський філософ і письменник, видатний представник стоїцизму, народився в Іспанії в Кордубі (Кордова). Його батько, Сенека Старший, був досить відомим літератором, прищепив синові любов до філософії. Луцію особливо подобалося піфагорійське вчення, захоплювався епікурейством і і філософією Платона. Сенека здійснив подорож до Єгипту, а після повернення почав адвокатську діяльність, згодом увійшов до сенату. Блискучі виступи Сенеки викликали спробу заздрісного римського імператора Калігули розправитися з ним. Чудом урятувавшись, усе ж потрапив на заслання на острів Корсика. 

Сім років заслання перетворили Сенеку на розчарованого філософа, який мріяв лише на самітність. Проте подальші події повернули його до реальності. Була вбита Мессаліна, перша дружина імператора Клавдія, її місце заступила Агриппіна, сестра Лівілли й мати Нерона, майбутнього імператора. Вона запросила Сенеку бути наставником її 11-річного сина. Через п’ять років Агриппіна отруїла Клавдія і до влади прийшов Нерон. На цей час погляди Сенеки розійшлися з мораллю імператорського двору. Але практично разом зі своїм другом, преторіанцем Бурром, він став керівником Імперії. Імператор нагороджує його величезним багатством й почестями. Діяльність Сенеки на певний час послабила деспотію режиму. У трактаті «Про милосердя» він малює образ ідеального монарха, який у своєму правлінні поєднує м’якість і суворість.

Проте консульство Сенеки, зростання його казкових багатств, обвинувачення в лихварських операціях, і присвоєнні конфіскованих у патриціїв коштів, активна участь у придворних інтригах і сприяння аморальним схильностям самого Нерона, зокрема послання Сенеки сенату з виправданням убивства Агриппіни сином-імператором, викликали дедалі сильніше обурення як патриціату, так і вершників. Водночас вплив Сенеки на Нерона зменшується, а після отруєння Бурра взагалі сходить нанівець.

Сенека спробував піти у відставку й повернути Неронові всі подаровані багатства, але дістав відмову. І все ж письменникові вдалося усамітнитися і відійти від державних справ. За останні роки він пише кілька трактатів («Про блаженне життя», «Про спокій душі», «Про бистроплинність життя», «Про благодіяння»), а також велику книгу «Моральні листи до Луцілія», у якій підбиває підсумок прожитому життю і розгортає найголовніші принципи стоїчної філософії.

Розуміючи нездійсненність своїх ідеалів в умовах імператорського Риму, розчарований Сенека шукав нових шляхів у своїх роздумах. Для Нерона він перетворився на постійний живий докір, втіливши собою певну норму поведінки, якої розбещений і жорстокий за натурою імператор дотримуватися не міг. Скориставшись безперспективною змовою Пісонів і напевне знаючи, що Сенека був до неї непричетний, Нерон усе ж обвинуватив філософа у зраді і наказав самому обрати форму смерті. Письменник-філософ, який виправдовував самогубство в разі втрати людиною моральних основ або свободи, розрізав собі вени разом із дружиною Помпеєю Пауліною. Втім, її за наказом імператора врятували…

 Літературна спадщина Сенеки складається з філософських діалогів, художніх творів, епіграм: «Розрада до Марції», «Про гнів», «Розрада до Гельвії», «Розрада до Полібія», «Про провидіння», «Агамемнон», «Божевільний Геркулес» «Троянки», «Медея», «Федра», «Едіп», «До найкращого друга», «Про просте життя», «Про благо простого життя», «Про багатство й безчестя», «Про початок та кінець любові».…

 

Сенека Л. А. Моральні листи до Луцілія / пер. Андрій Содомора. — Львів : Апріорі, 2017. — 552 с.

Збірка налічує 124 листа різного розміру, кожен з яких починається фразою «Сенека вітає свого Луцілія!» (лат. Seneca Lucilio suo salutem), а закінчується прощанням «Бувай здоров!». У його «Моральних листах до Луцілія» звучать заклики жити у злагоді з природою, несхитно переносити удари долі, йти шляхом постійного духовного вдосконалення. Листи адресовані Луцілію Молодшому, прокуратору Сицилії (він відомий тільки через листування із Сенекою). Автором українського перекладу збірки є Андрій Содомора. Українською мовою книга видана у львівському видавництві «Апріорі».

«Сенека вітає свого Луцілія!

Так і роби, мій Луцілію: відвойовуй себе для себе самого, а час, який досі або забирали в тебе, або викрадали, або сам він утікав, збирай(1) і бережи. Переконай себе в тому, що справа стоїть саме так, як пишу: то виривають у нас той час, то беруть його потай, то сам він пливе з-під рук. (Але найганебнішою є втрата, якої зазнаємо через власну недбалість. Приглянься — і побачиш: величезна частина життя пропадає у тих, хто робить щось не так, як треба, чимала — у тих, хто взагалі нічого не робить, а вже все життя — у тих, хто робить не те, що треба. Вкажи мені людину, котра бодай трохи цінувала б час, дорожила днем, котра б розуміла, що вмирає, власне, щоденно?.. Помиляємось якраз у тому, що смерть бачиться нам десь попереду: вона ж у значній своїй частці — вже позаду. Скільки віку прожито — стільки ж одразу бере його смерть. Отож роби, мій Луцілію, як пишеш: охоплюй усі години. Запанувавши над сьогоднішнім днем, не так залежатимеш од завтрашнього. Життя, поки його відкладаємо, минає. Все, Луцілію, чуже нам, один тільки час — наша власність. Липі одну цю річ, таку невтримну, пливку, дала нам у володіння природа. Але саме цього володіння позбавляє нас будь-хто, кому лиш заманеться. Така вже нерозумність усіх смертних: отримавши нікчемну дрібницю, яку легко відшкодувати, вони почувають себе у боргу; хто ж забрав час — а його і вдячна людина не годна повернути! — той боржником себе не вважає!..».

 

Шодерло де Лакло «Небезпечні зв’язки»

Епістолярна література свого розквіту сягнула в добу Просвітництва. З’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. В епістолярній формі написані чи найвідоміші романи XVIII століття: «Нова Елоїза» Жан-Жака Руссо, «Черниця» Дені Дідро, «Страждання молодого Вертера» Йоганна Вольфганга фон Гете, а першим серед них були епістолярні романи Семюела Річардсона  «Памела, або ж Винагороджена доброчесність» (1740), «Клариса, або історія юної леді» (1747—1748) та «Історія сера Чарльза Ґрандісона» (1753), які принесли письменникові світову популярність та слугували взірцем для Шодерло де Лакло.

Французький письменник Шодерло де Лакло увійшов в історію літератури як автор однієї книги — роману «Небезпечні зв’язки». Це листування кількох персонажів із вищого світу, нібито лише видане Лакло. Така гра з читачем на час написання роману нікого не могла ввести в оману, та й не мала цього на меті, давно перетворившись на поширений літературний прийом — епістолярний стиль.

П'єр Амбруаз Франсуа Шодерло де Лакло народився 18 жовтня 1841 року у французькому місті Ам'єн. Навчався у Королівському артилерійському колежі, отримав чин лейтенанта, служив у кількох гарнізонах, став капітаном. Із 1769 по 1775 рік Лакло служив в одному із французьких гарнізонів у місті Ґренобль. 1777 року Лакло спробував свої сили в царині літератури: на основі роману «Ернестіна» мадам Рікобоні створив лібрето комедійної опери, яка на жаль не мала успіху. На межі 70-80-х років його послали на острів Декс, де зводилися оборонні споруди на випадок війни з англійцями.

У 1781 році Лакло бере шестимісячну відпустку й ,оселившись у Парижі, переважну частину часу присвячує написанню свого знаменитого роману «Небезпечні зв’язки», який викликав невдоволення в армійського керівництва, прийнято навіть вважати, що саме публікація роману стала причиною втрати ним офіцерського патенту. Та насправді безпосередньою причиною був твір професійного змісту, де він висміяв французьку армію і її безнадійно застарілі методи спорудження захисних укріплень.

Літературна творчість не була найважливішим видом діяльності цієї всебічно обдарованої людини, період, присвячений їй у його житті, тривав недовго: 70-ті — перша половина 80-х років. Письменницький спадок Лакло невеликий: поезії, лібрето комічної опери, кілька сатир, розпочатий роман «Про освіту жінок». У другій половині 80-х років Шодерло де Лакло фактично відходить від красного письменства, натомість пише кілька ґрунтовних наукових праць з історії та військової справи.

У 43 роки Лакло закохався у юну Соланж Марі Дюппере, сестру французького адмірала, і через певний час одружився. Це кохання він зберігав усе своє життя, свідченням чого є численні листи до дружини. Під час Французької революції  1789—1794 років працював секретарем для доручень герцога Орлеанського. До військової служби він зміг повернутися лише за підтримки Наполеона Бонапарта у 1800 році. Здоров’я Лакло на той час було підірване, та він бере участь у військових кампаніях Наполеона й отримує чин генерала та високі посади. Закінчив Шодерло де Лакло свій життєвий шлях 5 вересня 1803 року в італійському містечку Таранто і був похований у форті, який і досі носить його ім’я, на острові Сан-Пало.

 

Лакло Ш. де. Небезпечні зв’язки // Шодерло де Лакло. Небезпечні зв’язки ; Абат Прево. Манон Леско ; пер. В. С. Бойка ; післямова, прим. Н. Д. Білик ; худож.-оформлювач Г. В. Кісель. — Харків : Фоліо, 2014. — С. 3—420. — (Бібліотека світової літератури).

Знаменитий роман «Небезпечні зв’язки» побачив світ у 1782 році й ще за життя його автора пережив близько півсотні видань. У передмові до першого видання Лакло писав: «Я вирішив написати твір, який би виходив за межі значного і наробив би багато галасу, відгомін якого було б чути, коли мене вже не стане». Можна з певністю сказати , що мети своєї  Шодерло де Лакло досяг…

 

Небезпечні зв’язки

Жанр — драма, мелодрама

Режисер — Стівен Фрірз

Рік — 1988

Франція XVIII століття. Віконт Вальмон і маркіза де Мертей ведуть небезпечну гру розбитими серцями і покаліченими долями…

 

***

Коцюбинська М. Х. Листи і люди : роздуми про епістолярну творчість / Михайлина Коцюбинська. — Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2009. — 584 с. — (Бібліотека Шевченківського комітету).

У книзі розглянуто лист як специфічний вид словесності, його стилістику і поліфункціональність — від здійснення комунікативних завдань до самоцінних виявів людського духу, висвітлено долю і значення української мистецької епістолярної спадщини. Представлено також низку статей про епістолярій українських письменників та громадських діячів (Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновіла та ін.), про різні епізоди їхніх епістолярних взаємин. Вони органічно вписуються в інтерес до художньої документалістики.

 

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом