5 романів про читання та книжки, які змінюють наше життя

 

«Наскільки успішним буде ваше читання, залежатиме від того, наскільки ви сприймете все, що хотів донести автор…» (Мортімер Дж. Адлер)

Жан Одинак —  власник книжкової баржі «Літературна аптека» та читач душ, тож кожному покупцеві добирає книги. Молода письменниця Джулієт шукає сюжет для нової книжки. Діана відкрила літературну кав’ярню «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву». Мрійниця Жульєт уранці, їдучи в метро на роботу, зацікавлено розглядає книжки в чужих руках.  А Ніна Редмонд мріє відкрити власну книгарю… 

Це герої романів про читання та книжки і про те, як ці речі змінюють наше життя: Ніна Джордж «Маленька паризька книгарня», Мері Енн Шеффер, Енні Берровз «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння», Крістін Фере-Флері «Дівчина, яка читала в метро», Аньес Мартен-Люган «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву», Дженні Колган «Маленька книгарня щастя».

 

Ніна Джордж «Маленька паризька книгарня»

Ніна Джордж — німецька письменниця, авторка міжнародного бестселера «Маленька паризька книгарня», перекладеного на 28 мов і опублікованого півмільйонним накладом. З-під пера цієї письменниці вийшли 26  романів, детективів і науково-популярних видань, а також у її творчому доробку понад сотні оповідань та і кількасот  колонок у періодичних виданнях. Ніна Джордж працювала поліцейським репортером,  обіймала посаду головного редактора у кількох видавництвах, працювала на телеканале TV Movie та Federwelt. Ніна Джордж творить під трьома псевдонімами. Пише науково-популярні тексти під ім’ям Анн Вест. Під прізвищем Крамер, яке вона взяла після одруження, 2008 року вийшов друком її трилер. У співавторстві з чоловіком Джо Крамером опублікувала кілька детективів під спільним псевдонімом Жан Баньйоль.

 

Джордж, Ніна. Маленька паризька книгарня / Ніна Джордж ; пер. з англ. Ольги Захарченко. — Київ : Наш формат, 2016. — 312 с.

«Маленька паризька книгарня» —  книга про те, як стати вільним. Вільним від душевних терзань, марних сподівань і туги за нездійсненим майбутнім. Разом з головним героєм Жаном Одинаком кожен зможе зануритися у найболючіші спогади, переживатиме печаль від утрати коханої людини, подорожуватиме і зустрічатиметься із надзвичайними людьми.

Це історія про дружбу і кохання. Про час страждань і пошук себе. Жан Одинак —  власник книжкової баржі «Літературна аптека» — точно знає, як вилікувати почуття, що не вважаються захворюваннями й не діагностуються лікарями. Адже він — читач душ, тож кожному покупцеві добирає книги, які якнайкраще впораються із завданням вилікувати людський смуток, тугу чи зневіру.

«Книги обеззброюють вас любов’ю, силою та знаннями. Це любов із глибини душі… Він не встиг завершити. Повз них проплив паризький прогулянковий катер із групою китаянок, котрі товпилися біля перил, прикриваючись парасольками. Завбачивши паризьку дивину  —  плавучу «Літературну аптеку»  —  вони почали клацати фотокамерами направо й наліво. Піднята катером брунатно-зелена хвиля ударила в мілину — і баржа-книгарня похитнулася.

Покупниця поточилася на високих вишуканих підборах, але замість того, щоб подати руку, месьє Одинак вручив їй «Елегантність їжачка». Вона інстинктивно вхопилася за роман і далі трималася за нього. Месьє Одинак не випускав книгу з рук, промовляючи до незнайомки заспокійливим, ніжним та лагідним голосом: Треба, щоб у кімнаті не було нікого, крім вас. М’яке світло, кошенятко для компанії. І ця книга, яку, я прошу, читайте повільно, час від часу зупиняйтеся. Вам буде над чим подумати, а, може, і трохи поплакати. На самоті. Уперше за останні роки. Але потім вам стане краще. Ви розумієте, що це ще не кінець життя, навіть якщо так здається через те, що хлопець погано до вас ставився. І ви знову полюбите себе і не будите здаватися собі бридкою чи наївною. Тільки надавши ці інструкції, він випустив книгу з рук. Покупниця не зводила з нього очей. З її шокованого вигляду він зрозумів, що влучив у ціль, зачепив за живе…». 

Єдиний, кого Жан не може зцілити, — це він сам. За двадцять один рік месьє Одинак навчився майстерно уникати думок про… Наче, йдучи навмання вулицею, інстинктивно оминав відчинені люки. Згадуючи її, він завше уявляв —. Або паузу серед шуму думок, або відсутню сторінку в книзі минулого, або якесь затьмарення почуттів. Щораз у його уяві поставали все нові й нові образи прогалин пам’яті. Спогади — як вовки. Не можна загнати їх у клітку і думати, що ти їх позбувся…

 

Мері Енн Шеффер, Енні Берровз «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння»

Американська письменниця  Мері Енн Шеффер у співавторстві зі своєю племінницею Енні Берровз створила дивовижну, чарівну, пронизливу книжку, що стала видавничим феноменом.  «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння» видано у 25 країнах світу, продано понад 1 мільйон примірників. Роман 15 разів опинявся у списках «Найкращих книжок року».

Цей роман розкриває правду про життя в Англії одразу після Другої світової війни і розповідає незвичну історію кохання та водночас яскраво описує героїзм та витривалість, а ще — тонко натякає на те, як важливо шанувати літературу, яка об’єднує людей.

Шеффер М.-Е. Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння : роман / Мері Енн Шеффер, Енні Берровз ; пер. з англ. Т. Скрипник. — Харків : Віват, 2019. — 272 с. — (Серія «Світовий бестселер»).

Джулієт — молода письменниця. Вона шукає сюжет для нової книжки. Та краще їй бути обачнішою. Не відповідати на листи незнайомців із острова Ґернсі. Не радити їм хороші книжкові крамниці у повоєнному Лондоні. Краще взагалі оминати цю тему. Бо так дівчина ризикує дізнатися про «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння». Виникне безліч запитань, і Джулієт напише листа у відповідь… Її життя перевернеться догори дриґом. Героїня з головою порине в карколомні пригоди. Там буде все: війна та похмурі часи німецької окупації, заборонене товариство, де збиратимуться ті, хто не втратив надії, а ще дивакуваті книголюби, що знають, якою має бути надзвичайна книжка. Саме такою, як ця…

Листи, з яких складається роман «Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння», проливають світло на нелегке життя мешканців Нормандських островів у період німецької окупації. Однак листи ці ще просякнуті гумором. Після того як Джулієт, працюючи над книжкою, проводить певний час на острові Гернсі, вона розуміє, що просто не здатна покинути цей острів та своїх нових друзів. таке саме відчуття може виникнути і в читачів, коли вони дійдуть до кінця цього чудового роману.

 

Крістін Фере-Флері «Дівчина, яка читала в метро»

Першу книгу Крістін Фере-Флері для юних читачів «Маленька Тамур» опублікували 1996 року у видавництві  «Flammarion». 1999 року вийшов роман «Ласкаві, мов тигри, хвилі», який здобув премію «Антигона». Потім ще близько дев’яноста інших творів. Крістін Фере-Флері — заповзята читачка, вона любить випробувати себе в усіх літературних жанрах.

 

Фере-Флері, Крістін. Дівчина, яка читала в метро : роман / Крістін Фере-Флері ; пер. з фр. Павла Мигаля. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. — 160 с.

Жульєт — трохи дивакувата мрійниця. Майже завжди самотня. Її стосунки з чоловіками закінчуються так і не почавшись. Уранці, їдучи в метро на роботу, вона зацікавлено розглядає книжки в чужих руках. Запах книжок… Вона  завжди любила відчувати книжки на дотик, вдихати їхній запах, особливо, коли купувала вживані — нові книжки теж мають різні запахи, залежно від того, який папір і клей використали для друку, але вони нічого не могли розповісти про руки, що тримали ці книги, про будинки, де вони стояли на поличках. У них ще немає своєї історії, історії паралельної, таємничої й загадкової…

Життя Жульєт змінюється, коли вона потрапляє в химерний будинок. Господар, виявляється, збирає книжки, а потім шукає саме тих людей, яким та чи інша книжка здатна змінити долю…  Книгу не отримає хтось просто через примху, на спір чи задля того, щоб вразити людину або зацікавити, хіба що само собою так вийде. Певні книжки, як неприборкані, непокірні коні, що несуть нестримним галопом, а ви лиш, затамувавши подих, відчайдушно намагаєтеся втриматися за гриву. А деякі — наче човни, що мирно пливуть поверхнею озера в сяйві місяця…

 

Аньес Мартен-Люган «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву»

«Щасливі люди читають книжки і п’ють каву»  — бестселер французької письменниці Аньес Мартен-Люган про життя, поділене на «до» і «після», про самотність, надію, любов і віру в себе. Це сумна і красива історія жінки, яка після загибелі коханого чоловіка і доньки втрачає сенс існування. Але героїня роману заново вчиться жити, кохати, відчувати.

 

Мартен-Люган, Аньес. Щасливі люди читають книжки і п’ють каву : роман / Аньес Мартен-Люган ; пер. з фр. Леоніда Кононовича. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. — 160 с.

«Відколи ж я не ходила цими вулицями?... П’ять хвилин мені вистачило, щоб сягнути вулиці В’єй-дю-Тампль. Моєї вулиці. Колись я тут проводила весь свій час на терасах, у крамничках і галереях, а тоді — у власній кав’ярні. Тут я завжди почувалася щасливою…  Ішла проїжджою частиною, щоб не обходити кляті стовпи. Усе мене дратувало — навіть смаковиті пахощі теплого хліба з колись улюбленої крамниці.

Ходу я сповільнила тільки перед кав’ярнею «Люди». Вже рік ноги моєї там не було. І от я зупинилася на тротуарі навпроти, не сміючи навить зиркнути на вітрину… Хтось випадково пхнув мене, і я мимоволі глянула на свою літературну кав’ярню. Ця невеличка вітрина з дерев’яною рамою, двері з внутрішнім дзвоником, ця назва, яку я сама вигадала шість років тому… «Щасливі люди читають книжки і п’ють каву»… Все це нагадувало мені про Колена і Клару…». Діана вирішує поїхати на кілька місяців до Ірландії. «І ось я тут. Тут, у Малрані. Перед котеджем, який винайняла, лиш раз кинувши оком на оголошення. Довелося проїхати всеньке місто та битий шлях біля берега, щоб дістатися до краю своїх мандрів…».  Як вплине ця мандрівка на її подальше життя…

 

Дженні Колган «Маленька книгарня щастя»

«У цій книжці немає присвят, тому, що всю її присвячено тобі, мій читачу. Усім моїм читачам. Адже йдеться в ній про читання та книжки і про те, як ці речі змінюють наше життя, — і, в цьому я переконана, завжди на краще. А ще це книжка про те, як воно — переїжджати та починати все спочатку (мені довелося не раз робити і те, й друге), і про те, як місце проживання впливає на наше самопочуття, і чи схожа справжня закоханість на ту, що описана в книгах. А ще в ній є трохи про сир, тому що в місцевості, куди я перебралася, виробляють чудовий сир, і я тільки те й роблю, що його їм. І про собаку Петрушку. Про те найбільше в цій книжці розповідається про книжки, тому що Ніна Редмонд, головна героїня, мріє відкрити власну книгарню».

Колган, Дженні. Маленька книгарня щастя : роман / Дженні Колган ; пер. з англ. Олеся Сандига. — Київ : РІДНА МОВА, 2021. — 344 с. —(Серія «Авторська серія»).

Бібліотеку, в якій багато років працювала Ніна, розформовують. Дівчина втрачає улюблену роботу, що є сенсом її життя — адже вона не уявляє себе без книжок. Що робити? Боротися за місцем під сонцем, напитуючи вакансії бібліотекаря в натовпі таких самих шукачів? А може, набратися сміливості та нарешті спробувати втілити давню мрію — відкрити власну пересувну книгарню? І можливо, десь за рогом на Ніну чекають нова домівка, нові друзі та навіть кохання всього її життя… Разом із героїнею роману Дженні Колган «Маленька книгарня щастя» читач порине в хвилюючу атмосферу щоденних змін, знайомств і свят, яких здавалося, годі було сподіватися в маленькому шотландському містечку.

«Стоячи на вершині пагорба, дівчина озирала довкілля. Краєвид лежав, мов на долоні.  Сіруватими плямами виділялися сусідські села зі старовинними кам’яними будиночками, а просто перед нею розкинулося зелено-жовто-брунатна долина, яка тягнулася аж до моря з білими баранцями піни. Відчуття було неймовірне. Ніна вдихнула на повні груди і відчула, як опустилися напружені плечі, випросталася шия. Здається, вона досі ходила, втягнувши голову у плечі…

Вдивляючись у далечінь, Ніна намагалася чесно проаналізувати своє життя. Звідси все бачилося особливо чітко, дихалося легше, довкола не було натовпів людей… Ніна, щойно життя поверталося якимось не тим боком, брала в руки книжку. Книги втішали її, коли ставало сумно, підтримували, коли було самотньо. Латали розбите серце і давали надію в найбільшій скруті.

Проте хоч як не хотілося визнавати, книги — то не справжнє життя. Ніні вдавалося залишатися осторонь від усього цілих тридцять років. Проте зараз реальність насувалася зі швидкістю поїзда, і з нею треба було щось робити. Хоч якось реагувати… Можна помилитися, а тоді виправити помилку. Але якщо нічого не робити, то й виправляти буде нічого. І залишиться тільки шкодувати, що так промарнувала життя.

Ніна раптом усвідомила, що в цьому є сенс… Дівчина дивилася на долину, на маленькі села, в яких жили своїм неквапним життям люди, які не дбали про тренди, ні за чим не гналися, нікуди не пнулися, — і речі для неї наповнювалися новим смислом…».

Підготували К.В. Бондарчук, С.А. Морозова, О.А. Конопко.